ОКРЕМА ДУМКА

суддів Великої Палати Верховного Суду Ситнік О. М., Британчука В. В., Прокопенка О. Б.

на постанову Великої Палати Верховного Суду від20 квітня 2022року у справі № 910/2615/18(провадження № 12-75гс21)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київгаз» (далі - ПАТ «Київгаз»)до Акціонерного товариства «Київенерго» (далі - АТ «Київенерго»), Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Київські електромережі» (далі - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»), Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») про стягнення 314 994 674,72 грн

за касаційною скаргою ПАТ «Київгаз» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2021 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14липня 2021 року

ПАТ «Київгаз» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому згідно з подальшими неодноразовими уточненнями та клопотаннями про залучення співвідповідачів остаточно просило стягнути з відповідачів як солідарних боржників суму основного боргу в розмірі 222 169 612,72 грн, пеню в розмірі 68 079 815,62 грн, 3 % річних в розмірі 6 028 359,77 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 716 886,61 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (далі - ПАТ «Київенерго»; у подальшому змінило назву на АТ «Київенерго») на порушення норм чинного законодавства України та укладеного сторонами договору розподілу природного газу з урахуванням заяви-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для споживача, що не є побутовим) від 29 грудня 2016 року належним чином не виконало взятих на себе зобов`язань з оплати послуг з розподілу природного газу газорозподільною системою за період з вересня 2017 року по січень 2018 року, у зв`язку із чим виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути солідарно з відповідачів.

Заявляючи вимогу про стягнення заборгованості солідарно з АТ «Київенерго», ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та КП «Київтеплоенерго», позивач указав на те, що другий і третій відповідачі є правонаступниками першого відповідача відповідно за наслідками здійсненого виділу та в силу прямої вказівки закону, а саме частини третьої статті 22 Закону України від 02 червня 2005 року № 2633-IV «Про теплопостачання».

07 лютого 2019 року рішенням Господарського суду міста Києва, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29 жовтня 2019 року, позовні вимоги ПАТ «Київгаз» задоволено частково та стягнуто з АТ «Київенерго» 222 169 612,72 грн основного боргу, 24 429 580,10 грн пені, 5 022 280,07 грн - 3 % річних, 14 807 550,71 грн інфляційних втрат. У задоволенні іншої частини позовних вимог до АТ «Київенерго» відмовлено. Також відмовлено в задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та КП «Київтеплоенерго».

Щодо позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що, за змістом наявних у матеріалах справи розподільних балансів, усі обов`язки за окремими зобов`язаннями, що існували в ПАТ «Київенерго» до виділу, були чітко розподілені між останнім та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» і зобов`язання за договором, з приводу яких виник спір, не були передані від ПАТ «Київенерго» до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі».

Відповідно до встановлених обставин справи та положень законодавства ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» не є правонаступником ПАТ «Київенерго» у спірних правовідносинах, а підстави для солідарної відповідальності ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та ПАТ «Київенерго» за приписами частини четвертої статті 109 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) також відсутні.

25 лютого 2020 року постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судові рішення в цій справі залишено без змін.

18 листопада 2019 року на виконання рішення від 07 лютого 2019року в цій справі Господарський суд міста Києва видав відповідний наказ.

У квітні 2021 року ПАТ «Київгаз» звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про заміну сторони у виконавчому документі - наказі у справі № 910/2615/18 з АТ «Київенерго» на двох боржників - Акціонерного товариства «К.ЕНЕРГО» (далі - АТ «К.ЕНЕРГО») (як основного боржника) та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» (як субсидіарного боржника) в частині стягнення 86 344 614,98 грн основного боргу, 8 503 610,04 грн пені, 3 274 885,61 грн - 3 % річних та 11 776 747,77 грн інфляційних втрат.

ПАТ «Київгаз» вказувало на зміну назви відповідної сторони такого провадження з АТ «Київенерго» на АТ «К.ЕНЕРГО», а також на те, що оскільки ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» створене шляхом виділу з ПАТ «Київенерго», то воно в силу частини третьої статті 109 ЦК України вважається субсидіарним боржником за зобов`язаннями ПАТ «Київенерго», які виникли до завершення процедури виділу.

Ураховуючи виникнення субсидіарної відповідальності у ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», невиконання відповідачем власних зобов`язань з оплати послуг за договором розподілу природного газу, ненадання відповіді на направлену вимогу протягом розумного строку, субсидіарний боржник вступає до правовідносин, які існують між кредитором та основним боржником щодо погашення заборгованості. Отже, за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, наявні підстави для заміни у виконавчому провадженні основного боржника на двох боржників - основного боржника та субсидіарного боржника задля уникнення створення перешкод для виконання зобов`язання в повному обсязі.

22 квітня 2021 року ухвалою Господарського суду міста Києва відмовлено у задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому документі з огляду на те, що рішенням Господарського суду міста Києва в цій справі, яке набрало законної сили, відмовлено в задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі»; зміна ж найменування юридичної особи як сторони виконавчого провадження не потребує її заміни судом, а здійснюється постановою виконавця про зміну назви відповідної сторони такого провадження з АТ «Київенерго» на АТ «К.ЕНЕРГО». Також АТ «Київенерго» не вибувало з правовідносин, стороною яких воно є, у тому числі й тих, що виникли на підставі договору розподілу природного газу, а матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідні зобов`язання АТ «Київенерго» за підсумковим (завершальним) розподільчим балансом передані ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі». Що ж до постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, то її висновки стосуються субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу (частина третя статті 109 ЦК України). Відповідно зазначено, що в цьому випадку для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником є перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом усіх або частини зобов`язань юридичної особи, з якої був здійснений виділ, та щодо яких існує судове рішення і відповідне виконавче провадження.

Висновки щодо застосування норми права, наведені в цій постанові, слід розглядати, враховуючи уточнення, надані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, за змістом якої визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

14 липня 2021 року постановою Північного апеляційного господарського суду ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд зазначив, що у справі № 910/2615/18 при ухваленні судових рішень господарські суди всіх інстанцій досліджували та оцінювали обставини правонаступництва у спірних правовідносинах за публічним договором № 295905/17, за результатом чого було відмовлено ПАТ «Київгаз» у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як правонаступника АТ «Київенерго». При цьому із часу набрання законної сили рішенням суду у справі № 910/2615/18 до моменту звернення стягувача із заявою про заміну сторони виконавчого провадження не відбулось жодних змін у правовому статусі учасників спору, які б можна було розцінити як вибуття боржника з виконавчого провадження та вважати підставою для заміни боржника правонаступником (субсидіарними боржниками). Що ж до постанов Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 та від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, то висновки в цих постановах стосуються випадків заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками у разі створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після винесення остаточного рішення в судовому спорі з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою, чим відрізняються від тих, що склалися у справі № 910/2615/18. Також відмінність правовідносин полягає в наявності судового рішення у справі № 910/2615/18 про відмову в задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як правонаступника АТ «Київенерго».

У серпні 2021 року ПАТ «Київгаз» подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просило судові рішення про відмову в задоволенні заяви про заміну сторони у виконавчому документі в цій справі скасувати та ухвалити нове, яким заяву задовольнити.

На обґрунтування своїх вимог посилалося на помилковість висновків суду апеляційної інстанції про неподібність правовідносин у справах № 922/4519/14 та № 905/1956/15, у яких Велика Палата Верховного Суду винесла відповідні постанови, та правовідносин, які склалися у справі № 910/2615/18. Зазначало, що оскільки ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» відповідно до вимог статей 109, 619 ЦК України, статті 86 Закону України від 17 вересня 2008 року № 514-VI «Про акціонерні товариства» (далі - Закон № 514-VI) створено шляхом виділу з ПАТ «Київенерго», то перше як юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, вважається субсидіарним боржником за зобов`язаннями ПАТ «Київенерго».

20 квітня 2022 року постановою Великої Палати Верховного Суду касаційну скаргу ПАТ «Київгаз» задоволено частково. Змінено мотивувальну частину постанови Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2021 року та ухвали Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2021 року, викладено її в редакції цієї постанови. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 14 липня 2021 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 22 квітня 2021 року залишено без змін.

Велика Палата Верховного Суду в постанові керувалася тим, що в силу вимог статті 109 ЦК України та частини третьої статті 4 Закону України від 15 травня 2003 року № 755-IV«Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» виділ не є різновидом припинення юридичної особи, це один зі способів створення юридичної особи. Основною відмінністю виділу є те, що в результаті виділу створюється нова юридична особа, яка наділяється існуючою юридичною особою певним майном. При цьому попередня юридична особа не припиняється.

Оскільки внаслідок виділу зберігається і юридична особа, з якої було здійснено виділ, і створюється нова юридична особа, в законі закріплено положення про взаємну субсидіарну відповідальність зазначених юридичних осіб за зобов`язаннями, боржником за якими була юридична особа, з якої здійснено виділ, та які існували перед виділом.

Кредитор може пред`явити вимогу в досудовому порядку або звернутися до суду з окремим позовом до субсидіарного боржника в порядку позовного провадження.

У таких випадках субсидіарний боржник є не правонаступником основного боржника, а особою, яка є додатково відповідальною за зобов`язанням основного боржника в силу прямого припису закону.

Велика Палата Верховного Суду також зробила висновок, що судове рішення, яким вирішено спір між кредитором та основним боржником щодо стягнення заборгованості та визначено розмір такої заборгованості, не може мати преюдиційного значення для субсидіарного боржника (подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 921/730/13-г/3).

Судове рішення про стягнення заборгованості з АТ «Київенерго» як основного боржника за зобов`язаннями, які виникли з публічного договору № 295905/17, прийняте після завершення процедури виділу новоствореної юридичної особи - ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», не встановлює обставин субсидіарної відповідальності ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі», не може мати преюдиційного значення для останнього щодо його прав та обов`язків як субсидіарного боржника, у зв`язку із чим відсутні підстави для задоволення заяви ПАТ «Київгаз» про заміну основного боржника у виконавчому документі на двох боржників - АТ «К.ЕНЕРГО» (змінено назву з АТ «Київенерго») як основного боржника та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як субсидіарного. Водночас судовим рішенням щодо основного боржника ПАТ «Київгаз» не позбавлялося можливості звернутися до суду з окремим позовом до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як до субсидіарного боржника за зобов`язаннями, які виникли в АТ «Київенерго» до завершення процедури виділу.

Таким чином, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що суди попередніх інстанцій правильно відмовили в задоволенні заяви ПАТ «Київгаз» про заміну боржника у виконавчому документі, однак помилково вважали, що основною підставою такої відмови є наявність рішення у справі № 910/2615/18, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог ПАТ «Київгаз» до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як до правонаступника АТ «Київенерго» та солідарного боржника АТ «Київенерго» за зобов`язаннями, які виникли в АТ «Київенерго» перед ПАТ «Київгаз» за публічним договором № 295905/17, не застосувавши норми матеріального права про умови та порядок субсидіарної відповідальності боржника.

Підстав для висновку про те, що в частині третій статті 109 ЦК України йдеться про два види субсидіарної відповідальності, та відповідно для відступу від правових висновків, викладених у пункті 23 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14, Велика Палата Верховного Суду не знайшла.

З висновками Великої Палати Верховного Суду не погоджуємося та відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) висловлюємо окрему думку.

29 жовтня 2021 року ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справу разом із вказаною касаційною скаргою передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України.

Мотивуючи ухвалу, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вказала, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 липня 2019 року у справі № 905/1956/15 викладено висновок про те, що процесуальне законодавство містить норми тільки щодо заміни сторони виконавчого провадження її правонаступником, яка розрахована на випадок, коли сторона виконавчого провадження вибуває з відповідних матеріальних правовідносин, до яких натомість вступає правонаступник цієї сторони. Водночас процесуальним законодавством не враховано, що в певних випадках до матеріальних правовідносин може вступити інша особа як боржник, хоч сторона виконавчого провадження із цих правовідносин не вибуває.

Як установили суди при розгляді справи № 910/2615/18, за змістом наявних у справі розподільчих балансів, станом на 28 лютого 2018 року всі обов`язки за окремими зобов`язаннями, що існували в ПАТ «Київенерго» до виділу, були чітко розподілені між останнім та ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» в додатках до балансу, однак серед цих розшифрувань відсутні зобов`язання за публічним договором № 295905/17. Отже, зобов`язання за цим договором не були передані від ПАТ «Київенерго» до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» та не можуть вважатися такими, щодо яких неможливо точно встановити обов`язки особи після виділу.

Після ухвалення Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду постанови від 25 лютого 2020 року у справі № 910/2615/18 Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 уточнила правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

Колегія суддів вказала, що погоджується з висновком Великої Палати Верховного Суду щодо субсидіарної відповідальності юридичної особи, з якої був здійснений виділ за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу, однак вважала, що для визначення виду відповідальності в таких правовідносинах головним чинником не є лише сам факт створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

Разом з тим колегія суддів вважала, що частина третя статті 109 ЦК України фактично об`єднує два види відповідальності. Першим видом є субсидіарна відповідальність юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. У цьому разі, як убачається з першого речення частини третьої статті 109 ЦК України, головним чинником для визначення виду відповідальності є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, однак без необхідності розподілу відповідних зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

У другому реченні частини третьої статті 109 ЦК України передбачено, що юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. На думку колегії суддів, у такому випадку головним чинником для визначення виду відповідальності є не факт створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, а факт передачі зобов`язань за розподільчим балансом від юридичної особи, з якої здійснено виділ, до новоствореної особи.

Таким чином, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду вважав за необхідне передати цю справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в пункті 6.23 постанови від 16 червня 2020року у справі № 922/4519/14, стосовно застосування частини третьої статті 109 ЦК України, відповідно до якого визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою. На думку колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками та відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної), з огляду на положення статті 109 ЦК України, визначальною в порядку першого речення частини третьої статті 109 ЦК України є сама обставина створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника, а в порядку другого речення цієї ж норми, навпаки, розподіл зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

15 грудня 2021 року ухвалою Великої Палати Верховного Суду зазначену справу прийнято до розгляду та призначено її до розгляду Великою Палатою Верховного Суду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому частина четверта статті 302 ГПК України передбачає, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

У статті 8 Конституції України закріплено, що вУкраїні визнається і діє принцип верховенства права.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії» (Lupeni greek catholic parish and Оthers v. Romania), заява № 76943/11).

Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують. Оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі «Веренцов проти України», заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі «Дель Ріо Прада проти Іспанії» (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v. the United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

В інших справах ЄСПЛ також неодноразово зазначав, що відступи від принципу правової визначеності виправдані лише в разі необхідності та за обставин істотного і непереборного характеру (рішення від 31 липня 2008 року у справі «Проценко проти Росії», заява № 13151/04); відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення «помилки, що має фундаментальне значення для судової системи» (рішення від 23 липня 2009 року у справі «Сутяжник проти Росії», заява № 8269/02).

У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05) ЄСПЛ наголосив на такому: коло застосування концепції передбачуваності значною мірою залежить від змісту відповідного документа, сфери призначення, кількості та статусу тих, до кого він застосовується; сам факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що вона не відповідає вимозі «передбачуваності» у контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (далі - Конвенція); завдання здійснення правосуддя, що є повноваженням судів, полягає саме в розсіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці (рішення ЄСПЛ від 17 лютого 2004 року у справі «Горжелік та інші проти Польщі» (Gorzelik and Others v. Poland), заява № 44158/98); у цьому зв`язку не можна недооцінювати завдання вищих судів у забезпеченні уніфікованого та єдиного застосування права (рішення від 24 березня 2009 року у справі «Тудор Тудор проти Румунії» (Tudor Tudor v. Romania), заява № 21911/03, та рішення від 02 листопада 2010 року у справі «Стефаніка та інші проти Румунії» (Stefanica and Others v. Romania), заява № 38155/02); неспроможність вищого суду впоратись із цим завданням може призвести до наслідків, несумісних, inter alia, з вимогами статті 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення від 01 грудня 2005 року у справі «Падурару проти Румунії» (Paduraru v. Romania), заява № 63252/00); Суд визнає, що, дійсно, можуть існувати переконливі причини для перегляду тлумачення законодавства, яким слід керуватись; сам Суд, застосовуючи динамічний та еволюційний підходи в тлумаченні Конвенції, у разі необхідності може відходити від своїх попередніх тлумачень, тим самим забезпечуючи ефективність та актуальність Конвенції (рішення від 19 квітня 2007 року у справі «Вілхо Ескелайнен та інші проти Фінляндії» (Vilho Eskelinen and Others v. Finland), заява № 63235/00, та рішення від 22 травня 2012 року у справі «Скоппола проти Італії» (Scoppola v. Italy), заява № 10249/03).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47 Висновку).

Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 Висновку).

Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.

При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.

В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIIIта ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

Задля гарантування юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належної підстави. Так, вона може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин в певній сфері або їх правового регулювання (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 43-45); від 05 грудня 2018 року у справах № 757/1660/17-ц (пункти 43, 44) і № 818/1688/16 (пункти 44, 45); від 15 травня 2019 року у справі № 227/1506/18 (пункт 54); від 29 травня 2019 року у справі № 310/11024/15-ц (пункти 44, 45); від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (пункт 24); від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (пункт 23); від 23 червня 2020 року у справі № 179/1043/16-ц (пункт 48); від 30 червня 2020 року у справах № 264/5957/17 (пункт 41) і № 727/2878/19 (пункт 39); від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (пункт 35); від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19 (пункти 58, 59); від 29 вересня 2020 року у справі № 712/5476/19 (пункт 40); від 09 лютого 2021 рокуу справі № 381/622/17(пункт 41)).

Зміст частини четвертої статті 302 ГПК України вказує на те, що має існувати необхідність відступу, така необхідність виникає з певних визначених об`єктивних причин і такі причини повинні бути чітко визначені та аргументовані, також відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини.

З метою забезпечення юридичної визначеності Велика Палата Верховного Суду має відступати від попередніх висновків Верховного Суду лише за наявності для цього належних підстав, які мають бути належним чином мотивовані не лише в постанові Великої Палати Верховного Суду за наслідками вирішення спору по суті, а й в ухвалі відповідного касаційного суду у складі Верховного Суду про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

На розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України може бути передано справу у разі, якщо колегія суддів (палата, об`єднана палата) Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачає необхідність відступити від висновку Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норми права саме у подібних правовідносинах, тобтоправовідносинах з тотожним суб`єктним складом учасників, змістом таких відносин, предметом, підставами позову, матеріально-правовим регулюванням.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду вбачала підстави для відступу від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в пункті 6.23 постанови від 16 червня 2020 року у справі № 922/4519/14 (провадження № 12-34гс20),у якому зазначено про уточнення правової позиції, викладеної в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15 (провадження № 12-62гс19). Вважала за необхідне вказати, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

За обставинами справи № 905/1956/15, яку розглядала Велика Палата Верховного Суду, для встановлення факту правонаступництва визначальним чинником став перехід до нової юридичної особи як правонаступника за розподільчим балансом частини майна, у тому числі й зобов`язань боржника щодо сплати заборгованості, стягнутої рішенням Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року у вказаній справі.

Так, актом приймання-передачі майна (прав та обов`язків) від 19 червня 2018 року до розподільчого балансу Товариства з додатковою відповідальністю «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» (далі - ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» передало до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торецька вуглевидобувна компанія (далі - ТОВ «Торецька вуглевидобувна компанія») поточну кредиторську заборгованість за товари, роботи та послуги, у тому числі кредиторську заборгованість перед Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Донецькій області, стягнуту рішенням Господарського суду Донецької області від 20 жовтня 2015 року у справі № 905/1956/15, що підтверджується розподільчим балансом та актом приймання-передачі майна від 19 червня 2018 року.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що за аналогією закону у випадках, коли один (первісний) боржник у матеріальному правовідношенні замінюється двома боржниками, суд має замінити такого боржника як сторону виконавчого провадження двома боржниками (у цій справі - основним і субсидіарним боржниками). Отже, після заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками - основним і субсидіарним виконавчі дії із виконання рішення мають вчинятися щодо обох цих боржників.

У зв`язку з передачею ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» боргу до ТОВ «Торецька вуглевидобувна компанія» замість одного боржника - ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» у відповідному зобов`язанні з`явилися два боржники: основний боржник - ТОВ «Торецька вуглевидобувна компанія» та субсидіарний боржник - ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської», оскільки останнє не вибуло з зобов`язання у правовідносинах, щодо яких виник спір у справі № 905/1956/15, а залишилося в ньому як субсидіарний боржник.

Зважаючи на характер правовідносин у вказаній справі, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про наявність підстав для заміни у справі № 905/1956/15 боржника - ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» на двох боржників - ТОВ «Торецька вуглевидобувна компанія» як основного боржника і ТДВ «ОП «Шахта імені Святої Матрони Московської» як субсидіарного боржника.

У справі № 922/4519/14 суди встановили, що рішенням від 02 грудня 2014 року Господарський суд Харківської області стягнув з Комунального підприємства «Фармація» (далі - КП «Фармація») на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бад-Алтай» (далі - ТОВ «Бад-Алтай») заборгованість, яка виникла у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем договірних зобов`язань; згідно з розпорядженнями голови Луганської обласної державної адміністрації - керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 16 червня 2015 року № 239 та від 01 вересня 2015 року № 370 КП «Фармація» було реорганізовано та утворено шляхом виділу з останнього Комунального підприємства «Фармація Північ» (далі - КП «Фармація Північ»); затверджено розподільчий баланс щодо виділу КП «Фармація Північ» з КП «Фармація». Встановлено, що за змістом розшифровки розподільчого балансу останньому кредиторська заборгованість перед позивачем не передавалась.

Вирішуючи питання про заміну сторони виконавчого провадження в цій справі, Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що хоча при виділі юридична особа, з якої був здійснений виділ, не припиняється, юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, є правонаступником юридичної особи, з якої був здійснений виділ, за зобов`язаннями, які перейшли згідно з розподільчим балансом. Водночас юридична особа, з якої був здійснений виділ, та юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несуть відносно одна до одної додаткову (субсидіарну) відповідальність щодо зобов`язань, у яких вони не є основними боржниками після здійсненого виділу в силу вказівки закону, який регламентує процедуру виділу, а не виходячи зі змісту матеріальних зобов`язальних правовідносин, які зумовлюють можливість пред`явлення кредитором вимоги до інших осіб, крім основного боржника (наприклад, субсидіарна відповідальність батьків (піклувальників) за шкоду, заподіяну неповнолітньою особою, встановлена договором поруки субсидіарна відповідальність поручителя тощо).

Статтею 619 ЦК України визначено право кредитора на отримання задоволення своєї вимоги як від основного, так і від субсидіарного боржника. При цьому, враховуючи викладене вище, положення частини другої цієї ж статті (до пред`явлення вимоги особі, яка несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред`явити вимогу до основного боржника; якщо основний боржник відмовився задовольнити вимогу кредитора або кредитор не одержав від нього в розумний строк відповіді на пред`явлену вимогу, кредитор може пред`явити вимогу в повному обсязі до особи, яка несе субсидіарну відповідальність) підлягають застосуванню до тих обставин, коли на момент пред`явлення вимоги в матеріальному правовідношенні наявні одночасно й основний, і субсидіарний боржники.

В іншому ж випадку формальне дотримання положень частини другої статті 619 ЦК України до виникнення субсидіарного боржника за наслідками процедури виділу призводить до висновку про можливість повторного судового розгляду справи, спір у якій вже було вирішено судом у повному та належному складі сторін, зобов`язаних у матеріальних правовідносинах.

Велика Палата Верховного Суду зробила цей правовий висновок, врахувавши те, що передача основним боржником - стороною у виконавчому провадженні правонаступнику за наслідками реорганізації у спосіб виділу основної кількості прав, зокрема нерухомого майна, та залишення за собою лише зобов`язань, на що кредитор не впливає, може ускладнити виконання цих зобов`язань, зокрема, за рахунок відповідного нерухомого майна, тобто такий спосіб реорганізації може бути спрямований на ухилення основного боржника від виконання своїх зобов`язань.

У зв`язку із цим Велика Палата Верховного Суду уточнила правову позицію, викладену в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 905/1956/15, вказавши, що визначальним чинником для заміни первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками і відповідно визначення виду відповідальності (основної чи субсидіарної) є саме створення нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою.

Таким чином, ураховуючи, що КП «Фармація Північ» утворено шляхом виділу з КП «Фармація» і у зв`язку із цим несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями останнього перед позивачем, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про наявність підстав для задоволення заяви ТОВ «Бад-Алтай» про заміну сторони виконавчого провадження.

Отже, у справах № 905/1956/15 та 922/4519/14 заміна первісного боржника у виконавчому провадженні двома боржниками відбувалась у зв`язку зі створенням нової юридичної особи шляхом виділу з основного боржника після ухвалення остаточного рішення в судовому спорі з розподілом зобов`язань за розподільчим балансом між юридичною особою, з якої здійснено виділ, та новоствореною особою і при розгляді справ по суті питання ні про правонаступництво, ні про відповідальність новостворених юридичних осіб не вирішувалося.

Разом з тим за обставинами справи № 910/2615/18 відомості про проведення державної реєстрації юридичної особи ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» були внесені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань 16 лютого 2018 року.

Тобто як на момент ухвалення судового рішення, так і на момент виникнення заборгованості ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» вже було зареєстровано в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31 травня 2018 року ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» було залучено співвідповідачем у справі № 910/2615/18.

При ухваленні судових рішень по суті спору у справі № 910/2615/18 господарські суди всіх інстанцій досліджували та оцінювали обставини правонаступництва у спірних правовідносинах за публічним договором № 295905/17, за результатом встановлення яких було відмовлено ПАТ «Київгаз» у задоволенні позовних вимог до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як правонаступника АТ «Київенерго» з посиланням на відсутність доказів того, що зобов`язання ПАТ «Київенерго», які виникли на підставі договору № 295905/17 розподілу природного газу від 29 грудня 2016 року, за підсумковим (завершальним) розподільчим балансом були передані ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі».

У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року за результатами розгляду справи № 910/2615/18 по суті зроблено висновок про те, що судами повно і всебічно спростовано доводи позивача як про те, що ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» є солідарним боржником АТ «Київенерго», так і про наявність будь-яких підстав для стягнення з нього заявленої суми коштів, оскільки позивачем не доведено, а судами не встановлено обставин правонаступництва заявлених зобов`язань у порядку статті 109 ЦК України.

Тобто касаційним судом зроблено висновок про відсутність обставин для відповідальності ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» в порядку статті 109 ЦК України.

Таким чином, обставини щодо відповідальності ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» в порядку статті 109 ЦК України були предметом дослідження при розгляді справи № 910/2615/18 по суті та судами зроблені відповідні висновки.

При цьому в частині четвертій статті 75 ГПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За частиною другою статті 13 Закону № 1402-VIII судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Також принцип обов`язковості судових рішень закріплений і в статті 18 ГПК України, у частині першій якої вказано, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Отже, висновки Великої Палати Верховного Суду у справі № 922/4519/14, від яких колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду просить відступити, зроблені не в подібних правовідносинах, з іншими фактичними обставинами справи.

Ураховуючи те, що правовідносини у справах № 922/4519/14 та 910/2615/18 не є подібними, передача справи № 910/2615/18 до Великої Палати Верховного Суду на підставі частини четвертої статті 302 ГПК України була необґрунтованою, про що зазначалося у відповідній окремій думці.

Інших підстав для передачі справи ухвала Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не містить, тому справа підлягала поверненню відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові зазначила на необхідність звернення до суду з позовом до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» на підставі частини третьої статті 109 ЦК України.

Погоджуємося, що в цьому випадку ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» як правонаступник АТ «Київенерго» відповідно до частини першої статті 109 ЦК України з урахуванням вимог частини третьої статті 109 ЦК України є субсидіарним боржником за зобов`язаннями юридичної особи, з якої воно виділилося. Створення юридичної особи шляхом виділу не виключає правонаступництва вказаної юридичної особи стосовно, умовно кажучи, «материнської» юридичної особи і обґрунтовано законодавцем закріплена субсидіарна відповідальність такої юридичної особи, оскільки вона отримала активи, на які, у випадку відсутності виділу, могло бути звернено стягнення за зобов`язаннями.

Разом з тим є небезпечним висновок про можливість звернутися до суду з вимогами за частиною третьою статті 109 ЦК України, оскільки завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору (частина перша статті 194 ГПК України) з урахуванням принципу обґрунтованості судового рішення (стаття 236 ГПК України).

Спір між ПАТ «Київгаз» з одного боку та АТ «Київенерго» і ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» з іншого виник з приводу стягнення з відповідачів заборгованості за договором розподілу природного газу.

Вказаний спір по суті розглянуто господарськими судами і постановлено рішення про відмову в позові до ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі». При цьому в постанові Північного апеляційного господарського суду містяться посилання на статтю 109 ЦК України без уточнення щодо застосування лише і виключно частини четвертої статті 109 ЦК України.

Зазначенні рішення були предметом перегляду в суді касаційної інстанції і постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25 лютого 2020 року залишено без змін. Тобто спір щодо стягнення заборгованості з ПрАТ «ДТЕК Київські електромережі» вирішено і повторне звернення до суду не можливе, оскільки відповідно до пункту 2 частини першої статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самій предмет і з тих же підстав.

За викладених обставин вважаємо, що справа до провадження Великої Палати Верховного Суду була прийнята помилково, у зв`язку із чим мала бути повернута на розгляд відповідної колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Судді: О. М. Ситнік

В. В. Британчук

О. Б. Прокопенко