Постанова
Іменем України
26 вересня 2018 року
м. Київ
справа № 757/20129/16-ц
провадження № 61-19081св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Коротуна В. М., Крата В. І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_4,
відповідач - Національний банк України,
третя особа - приватне акціонерне товариство «Просто-страхування»,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу Національного банку України на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року у складі судді Фаркош Ю. А. та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року у складі суддів: Прокопчук Н. О., Саліхова В. В., Семенюк Т. А.,
ВСТАНОВИВ :
У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Національного банку України про відшкодування майнової шкоди.
Свої позовні вимоги ОСОБА_4 мотивував тим, що 19 грудня 2015 року на перехресті вулиць Братиславської та Крайньої у м. Києві
сталася дорожньо-транспортна пригода(далі - ДТП) за участю автомобіля Peugeot 406 державнийномер НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_4 та автомобіля VOLKSWAGENTRANSPORTER державний номер НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_5, який перебуває у трудових відносинах з Національним банком України, якому належить зазначений автомобіль. Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року ОСОБА_5 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення. Посилаючись на те, що внаслідок ДТП його автомобіль зазнав механічних пошкоджень та на відновлювальний ремонт він поніс майнові витрати в розмірі 36487, 60 грн, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь у відшкодування заподіяної йому майнової шкоди - понесені ним витрати на ремонт автомобіля.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року, позов ОСОБА_4 задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача 36487,60 грн у відшкодування майнової шкоди та 551,20 грн судового збору.
Суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що на час звернення до суду з позовом позивач відремонтував пошкоджений внаслідок ДТП автомобіль, у зв'язку з чим поніс реальні витрати у розмірі 36 487,60 грн, і зазначена сума є реальною вартістю втраченого майна позивача як потерпілого у ДТП на час розгляду справи. Винна у ДТП особа є працівником Національного банку України, а тому відповідно до статті 1172 ЦК України відповідач повинен відшкодувати шкоду. Право потерпілого на відшкодування шкоди за рахунок особи, яка завдала шкоду, є абсолютним і не може бути припинене чи обмежене договором, стороною якого потерпілий не був, хоч цей договір і укладений на користь третіх осіб. Закон надає потерпілому право одержати страхове відшкодування, але не зобов'язує одержувати його. При цьому відмова потерпілого від права на одержання страхового відшкодування за договором не припиняє його права на відшкодування шкоди в деліктному зобов'язанні (правовий висновок у постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2808цс15).
У квітні 2016 року Національний банк України звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року, в якій просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4
Касаційна скарга Національного банку України мотивована тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими, оскільки ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Суди не врахували, що Національний банк України застрахував свою відповідальність в ПАТ «Просто-страхування». Непред'явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме з нього є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до заподіювача шкоди.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано з Печерського районного суду м. Києва зазначену справу.
01 червня 2017 року від ОСОБА_4 до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшли заперечення на касаційну скаргу Національного банку України, які мотивовані тим, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними, обґрунтованими та ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги є необґрунтованими, а тому касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 червня 2007 року зупинено виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року до закінчення касаційного провадження.
13 липня 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла зазначена справа.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 грудня 2017 року дана справа призначена до судового розгляду.
24 квітня 2018 року справу передано до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Статтею 388 ЦПК України в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Підпунктом 4 пункту першого Розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недоведеність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень.
Суди встановили, що 19 грудня 2015 року з вини ОСОБА_5, який перебував у трудових відносинах з Національним банком України та який керував належним банку автомобілем VOLKSWAGEN TRANSPORTER державний номер НОМЕР_2, на перехресті вул. Братиславської та вул. Крайньої в м. Києві не надав перевагу в русі для забезечення безперешкодного проїзду автомобіля швидкої допомоги, який рухався з увімкненим синім проблисковим маячком та спецзвуковим сигналом, сталося зіткнення вказаних автомобілів. Учасниками ДТП також є автомобіль Peugeot 406 державний номер НОМЕР_1 під керуваннямОСОБА_4 та автомобіль «КІА» державний номер НОМЕР_3 під керуванням ОСОБА_6
Відповідно до акту виконаних робіт ФОП ОСОБА_7 від 12 квітня 2016 року № 1 загальна вартість запчастин/матеріалів та виконаних ремонтних робіт автомобіля позивачаPeugeot 406 державний номер НОМЕР_1 становить 36 487,60 грн.
Грошові кошти у вказаній сумі були сплачені позивачем згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 30 березня 2016 року № 19.
За клопотанням відповідача судом першої інстанції залучено до участі у справі третьою особою АТ «Просто-страхування», в якому застрахована цивільно-правова відповідальність Національного банку України власника автомобіля VOLKSWAGENTRANSPORTER державний номер НОМЕР_2.
Висновок судів першої та апеляційної інстанцій не ґрунтується на вимогах закону.
Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
Суд першої інстанції залучив до участі у справі в якості третьої особи страховика відповідача, проте вказав, що суб'єктом відповідальності є саме завдавач шкоди - відповідач.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, завдану внаслідок ДТП майну третьої особи.
За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.
Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.
Підпункт 33.1.4 (до набрання чинності Законом № 3045-VI від 17 лютого 2011 року - підпункт 33.1.2) пункту 33.1 статті 33 вказаного Закону в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачав, що у разі настання ДТП, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування, водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, повідомлення про ДТП встановленого зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
За таких обставин, у разі якщо позивач (особа, якій завдана шкода) не звертався до страховика відповідача (завдавач шкоди) та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред'явив відразу вимогу до особи відповідальної за шкоду, то відсутні передбачені законом підстави для задоволення його позовних вимог.
Такого ж висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 14-176цс18, яка відступила від висновку, висловленого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс18.
Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшли передчасного висновку про стягнення з відповідача майнової шкоди, завданої його працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків, без урахування положень Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
В порушення норм процесуального права суд не встановив обставини, що мають значення для вирішення спору. Залучивши до участі у справі в якості третьої особи страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність, суд не з'ясував наявність (відсутність) факту звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування, факт наявності (відсутності) передбачених статтею 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обставин, які виключають обов'язок страховика з виплати страхового відшкодування, не врахував та не надав оцінку доводам третьої особи та доводам відповідача про те, що відшкодування заподіяної шкоди повинно здійснюватись страховиком.
Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.
За таких обставин, касаційна скарга Національного банку України підлягає частковому задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 406, 409, 411, 416, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу Національного банку України задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 01 грудня 2016 року та на ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 23 березня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий М. Є. Червинська
Судді: Н. О. Антоненко
В. І.Журавель
В. М. Коротун
В. І. Крат
