КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 березня 2021 року
м. Київ
справа № 757/20129/16-ц
провадження № 22-ц/824/1720/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Кравець В.А.(суддя-доповідач)
суддів - Махлай Л.Д., Шкоріної О.І.
за участю секретаря судового засідання - Парфенюк В.А.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
відповідач - Національний банк України
третя особа - Приватне акціонерне товариство «Просто-Страхування»
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року у складі судді Остапчук Т.В.
у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Національного банку України, третя особа Приватне акціонерне товариство «Просто-Страхування» про стягнення матеріальної шкоди, -
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому, з урахуванням поданих уточнень, просив стягнути з Національного банку України на свою користь матеріальну шкоду у розмірі 36 487,60 грн, нанесену внаслідок ДТП від 19 грудня 2015 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 19 грудня 2015 року о 22 год. 00 хв. у м. Києві на перехресті вул. Братиславської та вул. Крайня трапилася дорожньо-транспортна пригода, в якій постраждали транспортні засоби, а саме: Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_1 , Kia Mageutis, д.н.з. НОМЕР_2 , та Peugeot406, д.н.з. НОМЕР_3 , що належить позивачу.
Причиною ДТП є порушення водієм автомобіля Volkswagen Transporter, д.н.з. НОМЕР_1 , ОСОБА_3 правил дорожнього руху, що встановлено постановою Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року у справі №754/830/16п, залишеною без змін постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 березня 2016 року.
Автомобіль Volkswagen Transporterналежить Національному банку України, що підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення АП2 №343076 від 19 грудня 2015 року. Відповідальність НБУ, як власника транспортного засобу, застрахована в СК «Просто-Страхування» згідно полісу №АІ8265232.
Зазначав, що внаслідок ДТП позивач поніс матеріальні витрати на відновлювальний ремонт свого автомобіля у розмірі 36 487,60 грн, що підтверджується Замовленням-нарядом від 30 березня 2016 року, квитанцією до прибуткового касового ордеру №19 від 30 травня 2016 року та актом виконаних робіт №1 від 12 квітня 2016 року. Стверджував, що страхова компанія не відшкодувала належним чином шкоду, завдану позивачу внаслідок ДТП.
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з указаним рішенням, 24 грудня 2020 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення суду першої інстанції є таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Зазначає, що суд першої інстанції не виконав вказівки, зазначені у постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у даній справі, а саме не з`ясував наявність (відсутність) факту звернення з вимогою про виплату страхового відшкодування, а також факт наявності (відсутності) передбачених ст. 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обставин, які виключають обов`язок страховика з виплати страхового відшкодування.
Стверджує, що оскільки відповідач має перед позивачем деліктне зобов`язання з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, то ця шкода має бути відшкодована банком у повному обсязі.
Вказує, що суд першої інстанції не звернув увагу на те, що АТ «Просто-Страхування» не відшкодувало шкоду, нанесену ОСОБА_1 внаслідок ДТП, а надало відмову стосовно такого відшкодування, що підтверджується листом від 01 березня 2019 року №04-527.
18 січня 2021 року представником НБУ - Донченком О.Г. подано відзив, в якому останній просить у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Зазначає, що оскільки позивач не звертався до страховика відповідача та не отримував його відмову у виплаті страхового відшкодування, а пред`явив одразу вимогу до особи відповідальної за шкоду, то відсутні підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Представник позивача у судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив задовольнити з підстав, наведених у скарзі.
Інші учасники справи у судове засідання не з`явилися, своїх представників не направили, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили.
Відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегією суддів вирішено розглядати справу за відсутності осіб, що не з`явилися.
Заслухавши доповідь судді-доповідача Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Національний банк України застрахував свою відповідальність в ПАТ «Просто-страхування». Непред`явлення вимог до страховика за наявності підстав для стягнення завданої шкоди саме з нього є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог до заподіювача шкоди.
Висновок суду відповідає обставинам справи та ґрунтується на вимогах закону.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом установлено, що 19 грудня 2015 року ОСОБА_3 , який перебував у трудових відносинах з Національним банком України та який керував належним банку автомобілем VOLKSWAGEN TRANSPORTER, державний номер НОМЕР_1 , на перехресті вул. Братиславської та вул. Крайньої в м. Києві не надав перевагу в русі для забезечення безперешкодного проїзду автомобіля швидкої допомоги, який рухався з увімкненим синім проблисковим маячком та спецзвуковим сигналом, в результаті чого сталося зіткнення вказаних автомобілів. Учасниками ДТП також є автомобіль Peugeot 406, державний номер НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіль «КІА», державний номер НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_4 .
Постановою Деснянського районного суду м. Києва від 15 лютого 2016 року ОСОБА_3 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення (а.с.11-14).
Отже, вина ОСОБА_3 у скоєнні вказаного ДТП та обставини цього ДТП, не потребують доказування.
Відповідно до акту виконаних робіт ФОП ОСОБА_5 від 12 квітня 2016 року №1 загальна вартість запчастин/матеріалів та виконаних ремонтних робіт автомобіля позивача Peugeot 406, державний номер НОМЕР_3 , становить 36 487,60 грн.
Грошові кошти в указаній сумі були сплачені позивачем згідно квитанції до прибуткового касового ордера від 30 березня 2016 року №19.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність Національного банку України - власника автомобіля VOLKSWAGEN TRANSPORTER, державний номер НОМЕР_1 , застрахована в АТ «Просто-страхування» (поліс № АІ 8265232 від 18.05.2015 року). Ліміт відповідальності по майновій шкоді становив 50 000 грн з нульовою франшизою (том 1 а.с.58).
19 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернувся до ПрАТ «Просто-страхування» із заявою про виплату страхування.
Згідно листа ПрАТ «Просто-страхування» від 01 березня 2019 року вих.№04-527 страховою компанією було прийнято рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування у зв`язку з пропуском річного строку на звернення.
Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, метою здійснення якого є забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»).
За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).
Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону).
У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.
Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 липня 2018 року у справі №755/18006/15-ц вказала, що покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому потерпілий реалізує право на отримання відшкодування шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
У силу ч. 5 ст. 411 та ст.417 ЦПК України, висновки суду касаційної інстанції є обов`язковими.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звернувшись до суду з позовом про стягнення матеріальної шкоди до винної у ДТП особи у квітні 2016 року, до ПрАТ «Просто-страхування» направив заяву про виплату страхування лише 19 лютого 2019 року, у відповідь на яку 01 березня 2019 року отримав відмову у зв`язку з пропуском річного строку на звернення.
У справі також відсутні відомості щодо повідомлення ОСОБА_1 ПрАТ «Просто-страхування», як страхову компанію винної в ДТП особи, про настання страхового випадку.
Пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Відповідно до положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону для вирішення питання, чи виник у страховика обов`язок зі сплати страхового відшкодування, правове значення має факт звернення потерпілої особи до страховика, а не особи, яка завдала шкоди.
Згідно з матеріалами справи, позивач у межах строків, установлених підпунктом 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону, до страховика не звернувся.
ОСОБА_1 всупереч власним інтересам також не виконав свого обов`язку щодо звернення до страховика із заявою про настання страхового випадку.
Таким чином, суб`єктом, який мав би задовольнити вимогу позивача, є ПрАТ «Просто-страхування», оскільки останнє є страховою компанією, що застрахувала цивільно-правову відповідальність винної у скоєнні ДТП особи, яка до участі у справі не залучена та до якої жодних вимог заявлено не було.
Отже, місцевий суд, урахувавши висновок Великої Палати Верховного суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, вірного висновку дійшов, що небажання та невчасне звернення позивача з вимогами до страхової компанії не є однозначною підставою для звернення з позовом про відшкодування шкоди до винуватця ДТП, оскільки, останнім була застрахована відповідальність перед третіми особами та звернення потерпілого з вимогами в такий спосіб суперечить меті інституту страхування.
Ураховуючи викладене, колегія уважає, що суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке містить висновки щодо результатів оцінки зібраних у справі доказів та відповідає вимогам щодо законності й обґрунтованості.
Отже, виходячи з наведених норм закону та висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц щодо обсягу відповідальності винної у скоєнні ДТП особи у випадку, якщо її цивільно-правова відповідальність застрахована, доводи апеляційної скарги про те, що закон надає потерпілому право на стягнення матеріальної шкоди безпосередньо з відповідача, не пред`являючи вимог до страхової компанії завдавала шкоди, є безпідставними.
Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанцій не спростовують та на законність судового рішення не впливають.
Отже, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції всебічно і об`єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, дослідивши матеріали справи, надавши об`єктивну оцінку зібраним доказам по справі та нормам законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - залишенню без змін як такого, що є законним та обґрунтованим.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 18 листопада 2020 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено «03» березня 2021 року.
Головуючий В.А. Кравець
Судді Л.Д. Махлай
О.І. Шкоріна
