Постанова
Іменем України
25 липня 2018 року
місто Київ
справа № 308/3824/16
провадження № 61-24543св18
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Стрільчука В. А.,
суддів: Кузнєцова В. О., Погрібного С. О. (суддя-доповідач), СтупакО.В., УсикаГ.І.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідач (заявник) - ОСОБА_4,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року у складі судді Придачука О. А. та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 липня 2017 року у складі колегії суддів: Бисаги Т. Ю., Готри Т. Ю., Кондора Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
У квітні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь 41 400, 00 дол. США суми боргу із врахуванням курсу НБУ на день ухвалення рішення, 11 842, 03 грн - індексу інфляції, 72 046, 53 грн - пені, 11 843, 26 грн - трьох відсотків річних, 173 454, 17 грн - суми подвійної облікової ставки НБУ за період користування грошовими коштами за період з 20 листопада 2015 року до 13 квітня 2016 року.
Позивач обґрунтовував заявлені вимоги тим, що 20 листопада 2014 року ОСОБА_3 за договором безпроцентної позики передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 41 400, 00 дол. США. Згідно з пунктом 2 договору строк повернення грошових коштів становить 20 листопада 2015 року. У період з 20 листопада 2015 року до 12 квітня 2016 року ОСОБА_3 двічі в усному порядку вимагав повернення боргу, проте такі вимоги не були виконані.
Правовими підставами позову ОСОБА_3 визначив положення статей 526, 533, 625, 1046, 1050 ЦК України.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики від 20 листопада 2014 року, грошові кошти в сумі 41 400, 00 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 03 листопада 2016 року сумі у 1 058 129, 00 грн; 11 842, 03 грн - суму втрат за індексом інфляції, 72 046,53 грн - пені, 11 843, 26 грн - 3 % процентів річних. Суд першої інстанції також здійснив розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції обґрунтовувалось тим, що у судовому засіданні за допомогою належних та допустимих доказів встановлено, що відповідач взяті на себе зобов'язання з повернення позики не виконував, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача суми заборгованості за укладеним договором підлягала частковому задоволенню: з відповідача необхідно стягнути суму заборгованості, суму інфляції, пеню та 3% річних. У частині вимог про стягнення подвійної облікової ставки НБУ суд відмовив.
Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 04 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено, відмовлено у стягненні з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми індексу інфляції у розмірі 11 842, 00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Ухвалюючи рішення, апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції зробив правильний та обґрунтований висновок про наявність у ОСОБА_4 зобов'язання з повернення ОСОБА_3 отриманих від нього у борг грошових коштів у сумі 41 400, 00 дол. США.Проте, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково стягнув 11 842, 03 грн інфляційних втрат, оскільки індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору позики, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 року
у справі № 6-36736вов10).
У касаційній скарзі, поданій у липні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних у кримінальних справ, ОСОБА_4 просив скасувати рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 липня 2017 року в частині задоволення позову про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову повністю.
Касаційна скарга обґрунтовувалась тим, що ОСОБА_4 не брав участі у розгляді справи у суді першої інстанції з підстав його необізнаності у зв'язку з постійним перебуванням за кордоном, а тому був позбавлений можливості скористатися своїми процесуальними права, зокрема, надати пояснення, заперечення, клопотання. Заявник, заперечуючи факт укладення договору позики, в апеляційному суді заявив клопотання про проведення судової почеркознавчої експертизи, яке безпідставно та необґрунтовано відхилено судом у зв'язку з відсутністю потреби у проведенні такої експертизи. При цьому судами не встановлено справжню правову природу та дійсні умови укладеного договору, текст якого викладено на двох окремих аркушах, перший з яких не підписаний сторонами договору. У пункті 2 договору зазначено, що у разі невиконання позичальником своїх зобов'язань позикодавець має право прийняти визначену квартиру шляхом укладення попереднього договору купівлі-продажу від 20 листопада 2014 року № 22 з ТОВ «Сервус».
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_3 просив відхилити касаційну скаргу, оскаржувані судові рішення залишити без змін, зазначаючи, що заявник не довів поважність причин неявки у судові засідання у суді першої інстанції. Заявивши клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, заявник не надав для її проведення зразків підпису, що свідчить про ухилення від подання експертам необхідних матеріалів для проведення такої судової експертизи.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.
Згідно з підпунктом 4 пункту 1 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України (у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що набрав чинності 15 грудня 2017 року, далі - ЦПК України), касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
За правилом статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Справу разом із матеріалами касаційного провадження передано до Верховного Суду 15 травня 2018 року.
Ухвалою Верховного Суду від 12 липня 2018 року справу призначено до судового розгляду.
Верховний Суд перевірив правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Під час визначення меж розгляду справи судом касаційної інстанції підлягають до застосування правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 213 ЦПК України (в редакції Закону України від 18 березня 2004 року № 1618-IV, далі - ЦПК України 2004 року), згідно з якою рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим; законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом; обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Стислий виклад фактичних обставин справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 20 листопада 2014 року ОСОБА_3 як позикодавець уклав з ОСОБА_4 як позичальником договір позики, відповідно до умов якого передав у позику суму в 41 400, 00 дол. США, які мали бути повернуті позикодавцю не пізніше 20 листопада 2015 року. У передбачений умовами зобов'язання строк позичальник не повернув грошові кошти за договором позики.
Оригінал договору позики за клопотанням представника відповідача надавався представником позивача суду апеляційної інстанції для огляду та дослідження.За результатами дослідження договору суд встановив, що його викладено на двох окремих аркушах, підписи сторін спору містяться лише на другому аркуші.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3, суди першої та апеляційної інстанцій вважали доведеним існування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правовідносин, що виникли з договору позики від 20 листопада 2014 року, наявність заборгованості за ним.
Оцінка дотримання судом першої інстанції вимог щодо належного повідомлення відповідача про розгляд справи
В оцінці доводів касаційної скарги заявника про неможливість взяти участь у розгляді справи у суді першої інстанції з підстав необізнаності про існування спору у розгляду суду Верховний Суд має врахувати вимоги процесуального закону щодо належних порядку та способу сповіщення учасників справи.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 74 ЦПК України 2004 року судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судові повістки про виклик у суд надсилаються особам, які беруть участь у справі, свідкам, експертам, спеціалістам, перекладачам, а судові повістки-повідомлення - особам, які беруть участь у справі з приводу вчинення процесуальних дій, у яких участь цих осіб не є обов'язковою. Судова повістка повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за три дні до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно. У разі ненадання особам, які беруть участь у справі, інформації щодо їх адреси, судова повістка надсилається фізичним особам, які не мають статусу підприємців, - за адресою їх місця проживання чи місця перебування. У разі відсутності осіб, які беруть участь у справі, за такою адресою, вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.
Відповідно до частини дев'ятої статті 74 ЦПК України відповідач, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення у пресі.
З опублікуванням оголошення про виклик відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду справи. На ці випадки поширюється правило частини четвертої цієї статті.
Тобто із запровадженням наведеного правила для осіб, які не мають зареєстрованого місця проживання встановлено мінімальні гарантії у питанні сповіщення про існування судового провадження за її участі та повідомлення про призначені в ньому судові засідання. Для такої особи з опублікуванням оголошення у пресі застосовується правова фікція, згідно з якою особа вважатиметься належним чином повідомленою про судовий розгляд навіть за відсутності доказів такого сповіщення. Втім, такі правові фікції не застосовується до осіб, які мають зареєстроване місце свого проживання, оскільки їх правомірні очікування пов'язуються з тим, що вони вправі розраховувати на отримання відповідних судових повідомлень за зареєстрованим місцем свого постійного проживання чи перебування.
Підсумовуючи, аналіз наведених правил дає підстави для висновку, що сповіщення відповідача шляхом опублікування оголошення у пресі можливе лише за умови відсутності відомостей про його зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи. У разі якщо у суду є такі відомості, то сповіщення належало здійснюватися виключно за правилами частин першої-п'ятої статті 74 ЦПК України 2004 року. Натомість, суд першої інстанції, отримавши з Відділу адресно-довідкової роботи ГУ ДМС України в Закарпатській області відомості про зареєстроване місце проживання ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 18), здійснив виклики відповідача у судові засідання, призначені на 01 вересня 2016 року та 30 вересня 2016 року, шляхом опублікування оголошення у газеті «Новини Закарпаття» (а.с. 43, 46).
Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 16 грудня 2015 року № 1333-р «Про друковані засоби масової інформації загальнодержавної та місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2016 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи» визначено друкованим засобом масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в якому у 2016 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, повістки про виклик підозрюваного, обвинуваченого та інформація про процесуальні документи, газету «Урядовий кур'єр»; затверджено перелік друкованих засобів масової інформації місцевої сфери розповсюдження, в яких у 2016 році розміщуються оголошення про виклик до суду відповідача, третіх осіб, свідків, місце фактичного проживання (перебування) яких невідоме, відповідно до якого оголошення про виклик відповідача розміщується у газеті «Новини Закарпаття».
Суд першої інстанції, за відсутності законних підстав для виклику відповідача у судові засідання шляхом опублікування оголошення у пресі, порушив й такий порядок сповіщення, подавши оголошення лише в газеті місцевого значення.
Такий спосіб сповіщення відповідача про час та місце проведення судового засідання Верховний Суд не визнає належним, що свідчить про істотне порушення норм процесуального права судом першої інстанції під час розгляду справи.
Отже, особа, яка має зареєстроване місце проживання в Україні, вправі розраховувати на те, що про місце, час та дату судового засідання її буде повідомлено саме за зареєстрованим місцем її проживання шляхом надсилання судової повістки та відповідних судових документів. Застосування виклику у судове засідання шляхом оголошення у пресі свідчить про незастосування належного сповіщення про час і дату судового засідання, місце розгляду справи повноважним судом та порушення прав особи.
Наведене також свідчить, що порушено права відповідача, передбачені статтями 27, 31 ЦПК України 2004 року. ОСОБА_4 був позбавлений можливості знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експертам, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати письмові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскаржувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом, а також визнати позов повністю або частково.
Оцінка обґрунтованості судового рішення в частині вирішення клопотання про призначення судової експертизи
Оцінюючи доводи касаційної скарги заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано відхилив його клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, Верховний Суд погоджується з ними, зважаючи на таке.
Відповідно до частини третьої статті 10, частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною третьою статті 60 ЦПК України доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
За правилами статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, задані судом (стаття 66 ЦПК України 2004 року).
За правилами частини першої статті 143, частини першої статті 144 ЦПК України 2004 року для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд призначає експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі. Експертиза призначається ухвалою суду, де зазначаються: підстави та строк для проведення експертизи; з яких питань потрібні висновки експертів, ім'я експерта або найменування експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; об'єкти, які мають бути досліджені; перелік матеріалів, що передаються для дослідження, а також попередження про відповідальність експерта за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_4 про призначення судової почеркознавчої експертизи в частині дослідження підпису договору позики його сторонами, апеляційний суд зазначив, що представник відповідача не надав суду доступ до вільних та експериментальних зразків підпису.
Оцінюючи обґрунтованість судового рішення про відхилення клопотання про призначення судової експертизи, Верховний Суд враховує, що, вирішуючи питання про забезпечення доказів, суди мають керуватися критеріями належності та допустимості таких доказів, про забезпечення яких просить сторона. Доводи про невиконання або про неможливість виконання судової експертизи у зв'язку з ненаданням відповідних документів для її проведення не є достатньою підставою для відмови у задоволенні клопотання. Такі дії сторони не можуть свідчити про ухилення особи від участі в експертизі, оскільки судом її не було призначено, а відповідно, клопотання судових експертів про надання матеріалів для проведення експертизи до суду не надходили та не вирішувалося.
Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи, не вирішив питання про належність та допустимість цього доказу у справі, тим самим порушивши принцип змагальності сторін.
Таким чином, відповідач, якого позбавлено можливості взяти участь у судовому розгляді справи, розпочатої за позовом до нього, у непроцесуальний спосіб також був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Щодо встановлення правової природи спірних правовідносин.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що за договором позики на позичальникові лежить обов'язок повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Такий же правовий висновок викладений Верховним Судом України у постанові від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від такого висновку Верховний Суд не встановив.
Наведений правовий висновок суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, не надали належної оцінки договору позики, не встановили його правову природу, а тому висновки судів, що правовідносини між сторонами виникли з договору позики, є передчасними.
Оцінка дотримання судами норм права щодо визначення валюти платежу
Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (частина перша статті 192 ЦК України). Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 192 ЦК України). Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.
Відповідно до частини першої статті 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, у частині другій статті 533 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривні за офіційним курсом Національного банку України.
За правилом частини третьої статті 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (частина друга статті 192 ЦК України).
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ.
Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.
Наведених правил суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, чим порушили норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою.
За правилами пунктів 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази; або 2) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Зважаючи на встановлення істотних порушень норм процесуального права судом першої інстанції, які не усунуті апеляційним судом, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню із направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 04 липня 2017 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. А. Стрільчук
Судді В. О. Кузнєцов
С.О.Погрібний
О.В.Ступак
Г.І.Усик
