Справа № 308/3824/16-ц
Р І Ш Е Н Н Я
Іменем України
04 липня 2017 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Закарпатської області в складі:
Головуючого судді: Бисага Т.Ю.
суддів: Готра Т.Ю., Кондор Р.Ю.,
при секретарі: Шукаль О.Я.,
за участю представників сторін – ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики,
В С Т А Н О В И Л А:
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором позики, посилаючись на те, що 20.11.2014 року між ним та ОСОБА_3 був укладений договір позики, згідно якого позикодавець, ОСОБА_4, передав у позику позичальнику, ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 41400,00 доларів США, а відповідач, в свою чергу зобов’язувався повернути позику в строк до 20.11.2015 року. Позивач вказує, що відповідач взяті на себе зобов’язання з повернення отриманої позики належним чином не виконує, у зв’язку з чим і звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму
Заборгованості за договором позики від 20.11.2014 року, грошові кошти в сумі 41400,00 доларів США, що еквівалентно, станом на 03.11.2016 року за курсом НБУ -1058129,00 грн.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 11842,03 грн. - індексу інфляції, 72045,53 грн. – пені та 11843,26 грн. – 3% річних.
Стягнуто з ОСОБА_5 до ОСОБА_3 суму сплаченого судового збору в розмірі 6924,45 грн.
В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу на рішення, якою просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія приходить до наступного висновку.
Суд першої інстанції вірно встановив, що 20 листопада 2014 року ОСОБА_4 уклав з ОСОБА_3 договір позики, за яким передав останньому у позику 41 400,00 доларів США, які мали бути повернуті йому не пізніше 20.11.2015 року.
Оригінал цього договору за клопотанням представника відповідача був наданий представником позивача суду апеляційної інстанції для огляду та дослідження.
За наслідком дослідження такого договору суд встановив, що він складається з двох окремих аркушів, а підпис сторін спору міститься лише на другому аркуші.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Тому, суд апеляційної інстанції, оціюючи наданий договір, визнає його дійсним та належним доказом у справі, оскільки відомостей про те, що вказаний договір визнано недійсним судом не здобуто.
За викладених обставин суд першої інстанції дійшов вірного та обґрунтованого висновку про наявність у ОСОБА_3 зобов’язання з повернення ОСОБА_4 отриманих від нього грошових коштів у сумі 41 400,00 доларів США.
Разом з тим, обґрунтованими є також позовні вимоги і в частині стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 72 046,53 грн. пені, 11 843,26 грн. в якості трьох процентів річних та 173 454,17 грн. подвійної облікової ставки НБУ за період користування коштами, так як право позикодавця на стягнення таких коштів прямо передбачене ч.2 ст.1050 ЦК України і ч.2 ст.625 ЦК України.
Однак, вирішуючи спір, суд першої інстанції помилково стягнув 11 842,03 грн. інфляційних нарахувань.
Зі змісту Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» слідує, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті – гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України – гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору позики, індексації не підлягає (рішення Верховного Суду України від 28 березня 2012 р. у справі №6-36736вов10).
Відтак, норми ч.2 ст.625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов’язання, яке визначене у гривні.
Враховуючи всі обставини справи та наявні в матеріалах докази, колегія суддів приходить до переконання, що рішення підлягає зміні.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів
Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 03 листопада 2016 року змінити.
В стягненні з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суми індексу інфляції 11 842 грн. відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді
