Правова позиція
Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 25 липня 2018 року
у справі № 308/3824/16-ц
Цивільна юрисдикція
Щодо валюти виконання зобов’язання
Фабула справи: ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики.
Рішенням міськрайонного суду позов ОСОБА_3 задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму заборгованості за договором позики від 20 листопада 2014 року, грошові кошти в сумі 41 400, 00 дол. США, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 03 листопада 2016 року сумі у 1 058 129, 00 грн; 11 842, 03 грн - суму втрат за індексом інфляції, 72 046,53 грн - пені, 11 843, 26 грн - 3 % процентів річних.
Рішенням апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, рішення суду першої інстанції змінено, відмовлено у стягненні з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суми індексу інфляції у розмірі 11 842, 00 грн.
Мотивація касаційної скарги: ОСОБА_4 зазначає, що судами не встановлено справжню правову природу та дійсні умови укладеного договору, текст якого викладено на двох окремих аркушах, перший з яких не підписаний сторонами договору.
Правова позиція Верховного Суду: згідно зі ст.99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Гривня є законним платіжним засобом на території України (ч.1 ст. 192 ЦК України). Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 192 ЦК України). Такий порядок встановлено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», статтею 5 якого визначено, що операції з валютними цінностями здійснюються на підставі генеральних та індивідуальних ліцензій НБУ.
Відповідно до ч.1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Разом з тим, у ч.2 ст. 533 ЦК України встановлено, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається у гривні за офіційним курсом Національного банку України.
За правилом ч.3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти як засобу платежу при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається лише у випадку, передбаченому законом (ч.2 ст. 192 ЦК України).
Висновки: незалежно від визначеної сторонами валюти боргу у зобов'язанні (тобто грошової одиниці, в якій обчислена сума зобов'язання), валютою платежу, тобто засобом погашення грошового зобов'язання і фактичного його виконання, є виключно національна валюта України - гривня - у разі відсутності у сторін відповідної ліцензії НБУ.
Таким чином, рішення суду про стягнення з відповідача суми боргу в іноземній валюті за відсутності у позивача індивідуальної ліцензії на здійснення валютних операцій є неправомірним й недопустимим способом захисту цивільних прав, оскільки іноземна валюта у спірних правовідносинах між названими сторонами спору може бути виключно валютою боргу, втім не валютою платежу.
Ключові слова: договір безпроцентної позики, валюта платежу за договором позики, прострочення виконання зобов'язання