АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 червня 2018 року м. Київ
Справа № 22-4955 Головуючий у судді 1-ї інстанції - Гончарук В.П.
Унікальний № 755/10947/17 Доповідач - Гаращенко Д.Р.
Апеляційний суд міста Києва. Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Невідомої Т.О., Пікуль А.А.
при секретарі Телятник І.М.
розглянувши у судовому засіданні справу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса,
ВСТАНОВИЛА:
Відповідно до ч.6 ст. 147 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &qu№ ;Про судоустрій і статус суддів&q?та; у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті &q?ня;Голос України&q?ло; повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.
Відповідно до п. 3 розділу XII &quро;Прикінцеві та перехідні положення&q?ні; Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII &q? 1;Про судоустрій і статус суддів&q?та; апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.
Підпунктом 8) п. 1 Розділу XIII &q?оз;Перехідні положення&q?і ; ЦПК України (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017) установлено, що до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.
У липні2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., третя особа: ПАТ «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними та скасування рішення нотаріуса.
Просив визнати дії приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М. щодо проведення 24.03.2017 р. державної реєстрації права власності на чотирьохкімнатну квартиру, загальною площею: 91,1 кв.м., житловою площею: 52,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1, за ПАТ КБ «Перший Український Міжнародний банк» незаконним; визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої А.М., індексний номер: 34472808 від 27.03.2017 р., згідно з яким 24.03.2017 р. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №19656371 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1207683280000, за ПАТ «Перший Український Міжнародний банк» на підставі - Договору іпотеки від 30.12.2007 р.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що 03.12.2007 р. між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №5897846, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 180 000,00 доларів США.
03.10.2014 р. між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1, було укладено додаткову угоду №4526А63АFBEB93897170866B9D80D32 до кредитного договору №5897846 від 03.12.2007 р. та змінено процентну ставку за кредитним договором.
З метою забезпечення виконання умов укладеного між сторонами кредитного договору 03.12.2007 р. між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №5897899.
Також з метою забезпечення виконання умов укладеного між сторонами кредитного договору 03.12.2007 р. між ЗАТ «ПУМБ», правонаступником якого є ПАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №5898004, предметом якого є чотирьохкімнатна квартира загальною площею: 91,1 кв.м., житловою площею: 52,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1.
12.07.2017 р. з Інформаційної довідки Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивачу стало відомо, що власником квартири №29 розташованої за адресою: АДРЕСА_1, є третє особа.
Підставою для внесення запису до реєстру стало рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.03.2017 р. здійснене приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 19.07.2017 р. було відкрито провадження по справі.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 27.11.2017 р. заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову було задоволено. Накладено арешт на квартиру №29 розташовану за адресою: АДРЕСА_1.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 20.04.2018 р. провадження у справі за позовом ОСОБА_1 було закрито.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив ухвалу скасувати та направити справу для продовження розгляду в суді першої інстанції.
В обґрунтування апеляційних вимог, посилався на те, що судом першої інстанції не враховано наведені в позовній заяві обґрунтування щодо здійснення реєстрації права власності на квартиру за ПАТ «ПУМБ» без достатніх правових підстав, з порушенням норм Закону України «Про іпотеку», набуття банком права власності, в порядку звернення стягнення на нерухоме майно, в період дії мораторію на примусове відчуження житла, не дотримання порядку звернення стягнення на майно та реєстрації права власності, передбаченого Законом України «Про іпотеку».
Наполягав на тому, що хоч нотаріус і є суб'єктом владних повноважень розгляд його позовної заяви має відбуватися саме в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини виникли з кредитних зобов'язань, і аналогічна позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду №826/366/16 від 11.04.2018 р.
Апелянт та його представник в судовому засіданні просили апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу суду першої інстанції скасувати, справу направити для продовження розгляду по суті.
Представник ПАТ «ПУМБ» в судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, належним чином повідомлені про час, дату та місце судового розгляду.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про день, час та місце розгляду справи не перешкоджає розгляду справи.
Вислухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін та їх представників, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.12.2007 р. між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №5897846, за умовами якого банк надав позичальнику кредит в розмірі 180 000,00 доларів США, зі сплатою процентів за користування кредитом в розмірі 10,99% річних, з цільовим призначенням придбання нерухомості: квартири №29 розташованої за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею: 91,1 кв.м., житловою площею: 52,2 кв.м. (а.с. 7-10)
З метою забезпечення належного виконання умов укладеного між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 кредитного договору №5897846, 03.12.2007 р. між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_5 було укладено договір поруки №5897899 (а.с.13-15)
Також з метою забезпечення належного виконання умов укладеного між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1 кредитного договору №5897846, 03.12.2007 р. між сторонами було укладено нотаріально посвідчений договір іпотеки №5898004, предметом якого була чотирьохкімнатна квартира загальною площею: 91,1 кв.м., житловою площею: 52,2 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16-19)
Відповідно до п. 4.2. ст.4 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється одним з таких способів за вибором іпотеко держателя: (1) за рішенням суду; (2) на підставі виконавчого напису нотаріуса; (3) шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбачених цим договором застережень про задоволення вимог іпотекодержателя. Визначені цим договором способи звернення стягнення на предмет іпотеки не перешкоджають іпотекодержателю застосовувати інші способи звернення стягнення на предмет іпотеки, встановлені чинним законодавством України та/або письмовою домовленістю сторін. У разі, якщо визначені цим договором та/або чинним законодавством заходи позасудового врегулювання з будь-яких причин не призвели до задоволення вимог іпотекодержателя в повному обсязі, іпотекодержатель вправі в будь-який час припинити процедуру позасудового врегулювання та звернути стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса чи за рішенням суду (за вибором іпотекодержателя).
03.10.2014 р. між ЗАТ «ПУМБ» та ОСОБА_1, було укладено додаткову угоду №4526А63АFBEB93897170866B9D80D32 до кредитного договору №5897846 від 03.12.2007 р., якою встановлено, що на період з 03.10.2014 р. по 02.10.2015 р. включно процентна ставка за кредитним договором встановлена в розмірі 6,18% річних, а з 03.10.2015 р. в розмірі 10,99% річних (а.с. 11-12)
24.03.2017 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М. зареєстровано право власності на квартиру №29 розташовану за адресою: АДРЕСА_1, за ПАТ «ПУМБ» (а.с.20-21)
Закриваючи провадження по справі суд першої інстанції виходив з того, що виходячи з заявлених позивачем вимог, фактичним предметом дослідження є виключно владні, управлінські рішення та дії приватного нотаріуса, яка виступає в спірних правовідносинах як суб'єкт владних повноважень. Посилався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду викладену в постанові №826/9928/15 від 04.04.2018 р.
Колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції обгрунтованим, виходячи з наступного.
Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 р. №1952-IV.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження (п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Правовий статус і компетенція державного реєстратора прав та їх обтяжень визначені ст. 10 даного Закону.
Так, відповідно до п.2 ч.1ст. 10Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державним реєстратором є нотаріус.
Згідно з ч.1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Правила визначення компетенції судів щодо розгляду цивільних справ передбачені ст. 19 ЦПК України: суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових,сімейних, житлових таінших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальнихактів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставізаконодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАСУкраїни).
До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, тоді як визначальним принципом цивільного судочинства є змагальність сторін.
Основною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Аналіз змісту ст. 19 ЦПК України та ст. 19 КАС України у сукупності дає підстави для висновку, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ у кожній конкретній справі не достатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин (участь у них суб'єкта владних повноважень). Визначальною ознакою для правильного вирішення такого питання є характер правовідносин, із яких виник спір.
Зміст заявлених апелянтом позовних вимог та обґрунтування, які викладені в позові зводяться до тверджень протиправності дій приватного нотаріуса саме як суб'єкта владних повноважень, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно. Позивач наполягав на існуванні процедурних порушень з боку приватного нотаріуса, прийнятті рішення про реєстрацію переходу права власності на основі неналежних документів, вчинення оскаржуваних дій у період існування заборони на такі, відсутності повноважень у нотаріуса на реєстрацію такого права, оскільки вона не була результатом вчинення нотаріальної дії.
Питання про визнання права власності на предмет іпотеки позивачем перед судом першої інстанції не порушувалось та свої позовні вимоги цими обстави він не обґрунтовував.
Враховуючи відсутність у даній справі спору про право, на думку колегії суддів, фактичному дослідженню підлягають виключно управлінські рішення та дії приватного нотаріуса, який у межах спірних правовідносин діє як суб'єкт владних повноважень.
Такий висновок відповідає правовим позиціям, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду №826/9928/15 від 04.04.2018 р., №619/2019/17 від 14.03.2018 р., №826/9928/15 від 04.04.2018 р., №826/4460/17 від 16.05.2018 р., а також Верховного Суду України від 25.04.2017 р. у справі №21-3197а16.
Відповідно до ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Європейський суд з прав людини в справі PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржувана ухвала постановлена без додержання норм матеріального і процесуального права, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно розглянув справу.
Враховуючи викладене, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року є обґрунтованою та такою, що ухвалена з дотриманням норм законодавства.
Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 375, 381, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -
ПОСТАНОВИЛА:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 20 квітня 2018 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складений 18 червня 2018 року.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді Т.О. Невідома
А.А. Пікуль
