ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
_____________________________________________
10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Справа № 569/17904/17
ПОСТАНОВА
іменем України
"07" травня 2018 р. м. Житомир
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Мацького Є.М.
суддів: Іваненко Т.В.
Шидловського В.Б.,
за участю секретаря Єфремової О.С.,
сторін та їх представників,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від "31" січня 2018 р. у справі за позовом Виконавчого комітету Рівненської міської ради до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради, Державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Данилевича І.Є., треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування рішень , -
суддя в 1-й інстанції - Тимощук О.Я.,
час постановлення ухвали - не зазначено,
місце постановлення ухвали - м.Рівне,
дата складання повного тексту не зазначено,-
ВСТАНОВИВ:
22 листопада 2017 року до Рівненського міського суду звернувся Виконавчий комітет Рівненської міської ради з позовом до Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради та Державного реєстратора Управління забезпечення надання адміністративних послуг Рівненської міської ради Данилевича І.Є. за участі третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 1168457 від 27.03.2013 р. (на імя ОСОБА_3) та рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер 1170277 від 27.03.2013 р. (на імя ОСОБА_4).
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 31.01.2018 року позовну заяву Виконавчого комітету Рівненської міської ради подану 22.11.2017 р. у даній судовій справі залишено без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку позовної давності та відсутністю підстав для його поновлення.
Позивач, не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, посилаючись на неправильне застосування судом норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та направити справу до суду першої інстанції.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, Виконавчий комітет Рівненської міської ради звернувся до суду з позовом 22.11.2017 року, тобто більше, ніж через чотири роки з дня прийняття спірних рішень про державну реєстрацію та видачі третім особам відповідних витягів із Державного реєстру.
В якості підстав для звернення до суду та поважності причини пропуску строку позовної давності Виконавчий комітет Рівненської міської ради зіслався на те, що йому стало відомо про дані порушення лише з матеріалів судової справи №569/7881/17, позовну заяву разом із додатками у якій, отримано лише 06.06.2017 р. А тому, з цих причин Виконавчий комітет вважає, що строки звернення до суду позивачем порушено з поважних причин, а відтак разом із позовною заявою у даній справі позивачем заявлено клопотання про поновлення строку позовної давності.
Ухвалою суду від 12.12.2017 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до судового розгляду.
30.01.2018 р. на адресу суду надійшов відзив третіх осіб ОСОБА_3 та ОСОБА_4, в якому останні поставили під сумнів достовірність доводів позивача про поважність причин для відновлення строку позовної давності у даній справі.
Перед початком судового засідання, 31 січня 2018 р. представником третіх осіб було заявлено клопотання про залишення позовної заяви Виконавчого комітету Рівненської міської ради без розгляду, у зв'язку із пропуском строку позовної давності.
Залишаючи без розгляду даний позов суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна заява подана позивачем поза межами строку, встановленого для звернення до адміністративного суду, а підстави для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними відсутні.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з такою позицією суду першої інстанції, зважаючи на наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Колегія суддів зазначає, строк звернення до адміністративного суду - це строк, в межах якого особа, яка має право на позов, повинна звернутися до адміністративного суду для захисту своїх прав у публічно - правових відносинах або для реалізації владних повноважень.
Дотримання строків розгляду адміністративних справ одна з обов'язкових передумов ефективності адміністративних проваджень, оскільки результат правозастосовної діяльності безпосередньо залежить від часових меж їх реалізації. Будь-який вид адміністративного провадження базується на процесуальних принципах, серед яких оперативність і швидкість, що забезпечується чітко регламентованими строками, закріпленими в законах та підзаконних актах.
Встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним. Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
День, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.
Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Вказана правова позиція висловлена ВСУ у справі № 6-2469цс16.
Відповідно до частини 1 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції на час звернення з позовом до суду), адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншим законом.
Згідно абз. 2 ч. 2 ст. 99 КАС України (в редакції на час звернення з позовом до суду) для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб'єкту владних повноважень право на пред'явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб'єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 100 КАС України (в редакції на час звернення з позовом до суду) адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд на підставі позовної заяви та доданих до неї матеріалів не знайде підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, про що постановляється ухвала. Позовна заява може бути залишена без розгляду як на стадії вирішення питання про відкриття провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання, так і в ході підготовчого провадження чи судового розгляду справи.
Ключовою є фраза «з поважних причин», а, отже, це і є предметом доказування при вирішенні питання щодо встановлення поважності причин для позивача тобто, якщо строк був пропущений з поважних причин це повинно підтверджуватися незаперечними письмовими доказами.
Слід зазначити, що процесуальний Закон не дає визначення терміну «поважні причини». Між тим в Рішенні Верховного Суду України від 13.09.2006 року по справі № 6-26370кс04 (№ в ЄДРСРУ 135558) вказане наступне: «Поважними причинами пропуску строку позовної давності вважаються такі обставини, за яких своєчасне пред'явлення позову стає неможливим або утрудненим».
Крім того, слід зазначити, що поновлення процесуальних строків на оскарження судових рішень є дискреційними повноваженнями суду, а під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний або судовий орган, приймаючий рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин (Ухвала ВАСУ від 29.09.2016 року по справі № 522/6069/14-а (№ в ЄДРСРУ 61821829).
Рішенням Конституційного Суду України № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 року визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави дійти до висновку, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав. Зокрема, практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним (справа "Стаббігс на інші проти Великобританії", справа "Девеер проти Бельгії").
Колегія суддів не приймає доводи апелянта про те, що він дізнався про дані порушення лише з матеріалів судової справи №569/7881/17, позовну заяву у якій отримано лише 06.06.2017 року.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зверталися із клопотанням про надання дозволу на початок розробки проекту землеустрою земельної ділянки, на якій розташований будинок, речове право щодо якого і було предметом оскаржуваної державної реєстрації. Вказане клопотання було вручене Рівненському міськвиконкому 06.11.2013 р. разом із яким для виконавчого комітету було також надано документи, що підтверджують наявне у третіх осіб право власності на будинок, а зокрема рішення Рівненського міського суду від 23.03.2009 року по справі № 2-3785/2009 та витяги з Державного реєстру про державну реєстрацію прав на нерухоме майно у яких містяться посилання на спірні рішення про державну реєстрацію прав. Крім того, із вказаного клопотання третіх осіб, також вбачається інформація про відсутність у третіх осіб будь-яких документів, що посвідчували б їх речове право на земельну ділянку, адже вони лише звертаються за їх отриманням.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вказані порушення описані позивачем у його позовній заяві, могли бути виявлені Виконавчим комітетом Рівненської міської ради відразу по отриманню вищезгаданого клопотання третіх осіб, тобто 06.11.2013 року.
Також з матеріалів справи встановлено, що Рівненська міська рада, Виконавчий комітет якої є позивачем у даній справі, будучи стороною у іншій адміністративній справі №569/11644/15-а, достовірно знала про прийняття оскаржуваних рішень державного реєстратора, адже третіми особами подавалися відповідні витяги до матеріалів судової справи, з метою підтвердження власних майнових прав, про що безпосередньо вказав Рівненський міський суд у тексті своєї постанови від 20.01.2016 р. по справі №569/11644/15-а, коли описував встановлені ним обставини справи. Отже, позивач мав неоднаразову можливість і повинен був дізнатися про оскаржувані рішення.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що станом на день оголошення даної ухвали, чинний КАС України зазнав певних змін, в тому числі й тих, які регламентують порядок визначення строків позовної давності та їх застосування.
Так, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 122 чинного КАС України для звернення до адміністративного суду субєкта владних повноважень встановлюється тримісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають субєкту владних повноважень право на предявлення визначених законом вимог. Цим Кодексом та іншими законами можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду субєкта владних повноважень.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 123 чинного КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду. Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про залишення без розгляду позивної заяви, оскільки позивачем не було доведено поважності пропуску строку звернення до суду.
Відповідно до ч.1 ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, ухвалу суду першої інстанції без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та постановив ухвалу з додержанням норм процесуального права, тому відсутні підстави для скасування ухвали суду.
Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Виконавчого комітету Рівненської міської ради залишити без задоволення, ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від "31" січня 2018 р. без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.М. Мацький
судді: Т.В. Іваненко
В.Б. Шидловський
Повне судове рішення складено "07" травня 2018 р.
