ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2018 року

м.Київ

справа №554/13101/15-к

провадження № 51-1082 км 18

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного

кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої: ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015170040002292, щодо

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

уродженця с. Полтавського Межівського

району Дніпропетровської області, жителя

АДРЕСА_1 ;

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

Постановлені у справі вироки, оскаржуване судове рішення та встановлені обставини

За вироком Октябрського районного суду м. Полтави від 1 липня 2016 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців.

Вирішено питання щодо процесуальних витрат та речових доказів у провадженні.

Як установив місцевий суд, 24 серпня 2015 року приблизно о 00:30 год. ОСОБА_7 знаходився за місцем свого тимчасового проживання у квартирі АДРЕСА_2 . Після спільного вживання спиртних напоїв із господарем цієї квартири ОСОБА_8 між останнім та засудженим виникла бійка. Під час цієї бійки ОСОБА_8 упав головою на крісло, тримаючи у правій руці ніж на рівні своєї шиї. ОСОБА_7 , опинившись на ОСОБА_8 , діючи з необережності, утримуючи його за праву руку й намагаючись вихопити ніж, здійснив декілька ривкових рухів, унаслідок чого заподіяв йому різаних ран шиї з пошкодженням внутрішніх органів у цій ділянці, від яких той помер.

Апеляційний суд Полтавської області 15 травня 2017 року за апеляцією прокурора скасував вирок місцевого суду в частині засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 119 КК і постановив свій вирок, яким визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, й призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.

За змістом вироку апеляційного суду, ОСОБА_7 вчинив умисне вбивство за таких обставин.

У ніч на 24 серпня 2015 року ОСОБА_7 після спільного вживання алкогольних напоїв із ОСОБА_8 на грунті раптово виниклих неприязних відносин унаслідок неправомірних дій останнього умисно з метою вбивства заподіяв йому кухонним ножем тілесних ушкоджень у виді різаних ран шиї, від яких той помер.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 просить на підставі, передбаченій п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК, скасувати вирок суду апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 і призначити новий розгляд у цьому суді. За твердженням захисника, згаданий суд неправомірно постановив вирок, адже кваліфікуючи діяння ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 115 КК, дав іншу, ніж місцевий суд, оцінку зібраним у провадженні доказам, яких безпосередньо не дослідив. Скаржник наголошує на тому, що висновок суду про вчинення засудженим умисного вбивства є необґрунтованим, його будо зроблено унаслідок спрощеної процедури без забезпечення дослідження всіх доказів стосовно цього факту, всупереч правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у рішенні від 21 січня 2015 року (справа №5-249кс115).

Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції захисник підтримав свою касаційну скаргу; прокурор вважав, що оспорюваний вирок необхідно скасувати через порушення приписів ст. 370 КПК, частково задовольнивши вимоги сторони захисту.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія судів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі ст. 370 КПК вирок суду має бути законним, обгрунтованим та вмотивованим, відповідати вимогам статей 374, 420 КПК.

За вказаними нормами процесуального права та закріпленими у ст. 7 КПК загальними засадами кримінального провадження вирок повинен містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини й мотивів кримінального правопорушення, а також безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин. У силу приписів статей 23, 95 цього Кодексу суд може обгрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. При цьому апеляційний суд, скасовуючи частково вирок місцевого суду й ухвалюючи новий, у зв`язку із застосуванням закону про більш тяжкий злочин та посиленням покарання зобов`язаний забезпечити обвинуваченому під час розгляду провадження можливість реалізувати його права, передбачені ст. 42 КПК.

Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Апеляційний суд при перегляді вироку щодо ОСОБА_7 наведених вимог кримінального процесуального закону не дотримався.

Так, у своєму вироку апеляційний суд виклав формулювання обвинувачення, визнаного доведеним судом першої інстанції, з відображенням тих фактичних обставин справи, які було встановлено під час судового провадження. Разом із цим, зазначив, що висновки місцевого суду про вчинення засудженим убивства через необережність не відповідають фактичним обставинам кримінального провадження. Однак усупереч статтям 374, 420 КПК у новому вироку суд не навів усіх обставин, які в силу ст. 91 вказаного Кодексу належать до предмета доказування за обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, інкримінованого ОСОБА_7 слідчими органами. Замість цього апеляційний суд обмежився лише коротким викладенням по суті свого висновку про те, що у ніч на 24 серпня 2015 року на грунті раптово виниклих неприязних відносин унаслідок неправомірних дій потерпілого засуджений умисно з метою вбивства заподіяв ОСОБА_8 ножем різаних ран шиї, від яких настала його смерть.

За матеріалами кримінального провадження, суд першої інстанції, безпосередньо дослідивши й оцінивши всі зібрані докази, дійшов висновку про недоведеність наявності у ОСОБА_7 умислу та мотиву на вбивство ОСОБА_8 . Цей суд установив необережну форму вини обвинуваченого у виді необережності, а тому кваліфікував вчинене діяння за ч. 1 ст. 119 КК.

У ході апеляційного розгляду ОСОБА_7 також наполягав на тому, що він вчинив убивство ОСОБА_8 з необережності. Незважаючи на таку позицію засудженого, апеляційний суд його не допитав, провів слідство частково, дослідивши лише окремі, покладені в основу вироку місцевого суду докази: протокол слідчого експерименту та висновок судово-медичної експертизи від 16вересня 2015року. Крім того, апеляційний суд дослідив висновок проведеної за його рішенням комісійної судово-медичної експертизи від 31січня 2017року. При цьому згаданий суд вирішив, що висновок судово-медичної експертизи від 30 вересня 2015року щодо показань ОСОБА_7 під час слідчого експерименту (в якому зазначено, що ці показання не суперечать даним судово-медичного дослідження трупа щодо характеру, локалізації та механізму заподіяння тілесних ушкоджень) не відповідає фактичним обставинам справи і не може братися до уваги, тобто оцінив цей доказ із точки зору достовірності без його безпосереднього дослідження інакше, ніж місцевий суд.

Згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права при апеляційному перегляді у суду не виникає обов`язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції, однак якщо апеляційний суд переоцінює хоча б один доказ, здобутий у суді першої інстанції, він повинен безпосередньо дослідити всі інші докази з дотриманням вимог ст. 23 КПК.

Положення ст.94 КПК зобов`язують суд оцінювати кожен доказ, спираючись на всебічне, повне й неупереджене дослідження всіх обставин кримінального провадження. При цьому жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Проте суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою й постановив вирок без додержання загальних засад кримінального провадження, закріплених у ст. 7 КПК, та з порушенням вимог ст. 94 вказаного Кодексу щодо оцінки доказів, про що слушно йдеться в касаційній скарзі захисника.

Допущені істотні порушення кримінального процесуального закону перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безсумнівного висновку про правильність чи неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність при юридичній оцінці діяння засудженого.

Тому касаційну скаргу слід задовольнити частково.

З огляду на викладене вирок апеляційного суду не можна залишити в силі, адже його постановлено з істотним порушенням норм процесуального права, тому він на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК підлягає скасуванню, а кримінальне провадження - призначенню на новий розгляд у суді апеляційної інстанції, під час якого суду слід урахувати наведене й ухвалити рішення, що відповідає ст. 370 вказаного Кодексу.

Керуючись статтями 433, 434 436, 441, 442 КПК, п. 15 розділу ХІ «Перехідні положення» КПК (в редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII), колегія суддів

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Вирок Апеляційного суду Полтавської області від 15 травня 2017 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

С у д д і:

ОСОБА_2 ОСОБА_1 ОСОБА_3