Правова позиція
Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду
згідно з Постановою
від 17 квітня 2018 року
у справі № 554/13101/15-к
Кримінальна юрисдикція
Щодо умов переоцінки доказів судом апеляційної інстанції
Фабула справи: вироком суду першої інстанції ОСОБА_2 засуджено за ч. 1 ст. 119 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки 6 місяців. Судом встановлено, що ОСОБА_2, діючи з необережності, утримуючи ОСОБА_3 за праву руку й намагаючись вихопити ніж, здійснив декілька ривкових рухів, унаслідок чого заподіяв йому різаних ран шиї з пошкодженням внутрішніх органів у цій ділянці, від яких той помер.
Апеляційний суд скасував вирок суду першої інстанції в частині засудження ОСОБА_2 за ч. 1 ст. 119 КК України і постановив свій вирок, яким визнав ОСОБА_2 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, й призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років. У решті вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Мотивація касаційної скарги: висновок апеляційного суду про вчинення засудженим умисного вбивства є необґрунтованим, його було зроблено унаслідок спрощеної процедури без забезпечення дослідження всіх доказів стосовно цього факту, всупереч правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у рішенні від 21 січня 2015 року (справа № 5-249кс115).
Правова позиція Верховного Суду: за ст. ст. 370, 374, 420 КПК України та закріпленими у ст. 7 КПК загальними засадами кримінального провадження вирок повинен містити формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, із зазначенням місця, часу, способу вчинення та наслідків кримінального правопорушення, форми вини й мотивів кримінального правопорушення, а також безпосередньо досліджені під час судового розгляду докази на підтвердження встановлених обставин. У силу приписів ст.ст. 23, 95 цього Кодексу суд може обґрунтовувати свої висновки лише показаннями, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання. При цьому апеляційний суд, скасовуючи частково вирок місцевого суду й ухвалюючи новий, у зв'язку із застосуванням закону про більш тяжкий злочин та посиленням покарання зобов'язаний забезпечити обвинуваченому під час розгляду провадження можливість реалізувати його права, передбачені ст. 42 КПК.
Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.
Згідно з доктринальними положеннями кримінального процесуального права при апеляційному перегляді у суду не виникає обов'язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції.
Однак якщо апеляційний суд переоцінює хоча б один доказ, здобутий у суді першої інстанції, він повинен безпосередньо дослідити всі інші докази з дотриманням вимог ст. 23 КПК України.
Проте суд апеляційної інстанції залишив це поза увагою й постановив вирок без додержання загальних засад кримінального провадження, закріплених у ст. 7 КПК України, та з порушенням вимог ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів.
Висновки: при апеляційному перегляді у суду не виникає обов'язку досліджувати всю сукупність доказів із дотриманням засади безпосередності, якщо він по-новому (інакше) не тлумачить докази, отримані в суді першої інстанції. Однак якщо апеляційний суд переоцінює хоча б один доказ, здобутий у суді першої інстанції, він повинен безпосередньо дослідити всі інші докази з дотриманням вимог ст. 23 КПК України.