19.02.2018
637/897/17
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2018 року Шевченківський районний суд Харківської області в складі:
гол-чого судді Стеганцова С.М.,
при секретарі Реуцької Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Шевченкове цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння, -
в с т а н о в и в:
У серпні 2017 року позивач звернувся до суду з указаним позовом, який неодноразово уточнював та в остаточному варіанті просив:
визнати за ним права власності на 1/2 частину квартири, яка розташована за адресою: вул. Бурлуцька -14, кв.-10, смт Шевченкове, Харківської області, що належала на праві часткової власності ОСОБА_5 на підставі прийняття спадщини після його смерті;
визнати недійсним договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири між ОСОБА_2 та ОСОБА_3;
витребувати на його користь від ОСОБА_6 1/2 частини квартири, яка належала на праві часткової власності ОСОБА_5 на підставі прийняття ним спадщини після його смерті;
витребувати від третіх осіб - приватного нотаріуса Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області спадкову справу за заявою позивача і від приватного нотаріуса Купянського міського нотаріального округу Харківської області матеріали договору купівлі – продажу квартири по вулиці Бурлуцькій будинок 14, кв.-10 в смт. Шевченкове Харківської області.
В обґрунтування позову зазначає, що ОСОБА_5 є його сином та сином ОСОБА_2 (відповідача). В липні 2011 року ОСОБА_5 помер і після його смерті відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1.
На підставі рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 лютого 2007 року ОСОБА_5 та ОСОБА_7 в рівних долях належить право спільної часткової власності на квартиру № 10 за адресою: смт. Шевченкове Харківської області, вулиця Бурлуцька, 14 по ? частині кожному.
При зверненні позивача до нотаріальної контори Шевченківського району з приводу отримання свідоцтва про право на спадщину за законом позивач отримав відмову у зв’язку з відсутністю правовстановлюючого документу.
ОСОБА_2 було видане свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/ 2 частину вищезазначеної квартири згідно рішення суду від 24 січня 2012 року.
На підставі вищевказаного свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого приватним нотаріусом, ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3
У травні 2017 року позивачем було подано апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду Харківської області, після чого зазначене рішення скасовано, а ОСОБА_2 – відмовлено в позовних вимогах у повному обсязі.
Відповідач по справі – ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_7, пояснивши це тим, що Договір купівлі-продажу квартири вона вчиняла відповідно до закону з колишньою дружиною позивача - ОСОБА_2.
При оформленні договору купівлі – продажу квартири у нотаріуса право власності на квартиру ОСОБА_2 було підтверджено рішеннями Шевченківського районного суду Харківської області, тому позовні вимоги позивача вважає необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідач по справі – ОСОБА_2 в жодне судове засідання не з’явилась, згідно відповіді ВОМІРМП ГУДМС України (а.с.155), останнє місце реєстрації відповідачки місто Купянськ вулиця Садова 7/33, Харківської області, знята з реєстрації 31.03.2016 року в місто Херсон.
Судом відповідач ОСОБА_2 належним чином до 15.12.2017 року була повідомлена про час та місце слухання справи, через оголошення в пресі (а.с.122-123) у судове засідання не зявилась.
Третя особа – приватний нотаріус ОСОБА_4 у судове засідання не з’явилася, надала до суду копії договору купівлі – продажу квартири належним чином завірені і заяву про розгляд справи у її відсутність. При прийнятті рішення покладається на розсуд суду.
В письмовому поясненні нотаріус зазначає, що до неї звернулася гр-ка ОСОБА_2 (до зміни прізвища – ОСОБА_7) С.В., яка на той час проживала в ІНФОРМАЦІЯ_1 з приводу оформлення договору купівлі-продажу належної їй на праві приватної власності квартири № 10 за адресою: вулиця Бурлуцька, буд. 14 в смт Шевченкове Харківської області. ОСОБА_2 було надано всі необхідні правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно.
На підставі вказаних документів 24 березня 2016 року за реєстровим № 393 нею було посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 вищевказану квартиру (а.с.71-73). При посвідченні договору купівлі-продажу квартири в повному обсязі були дотримані вимоги ЗУ «Про нотаріат» (а.с.80-81).
Суд, вислухавши пояснення позивача та відповідача ОСОБА_3, перевіривши матеріали справи, вивчивши докази в їх сукупності, дійшов висновку про те, що позовна заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона зобов’язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини, пов’язані з оформленням права на спадщину.
ОСОБА_5 був сином позивача по справі – ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (відповідача), що підтверджується копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про реєстрацію народження (а.с.13).
При житті сину позивача ОСОБА_5 і ОСОБА_2 (до зміни прізвища – ОСОБА_7), належало право власності по 1/ 2 частини квартири № 10 в смт Шевченкове Харківської області, вулиця Бурлуцька, 14, за рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 21 лютого 2007 року, яке набрало чинності 03.03.2007 року.
04 липня 2011 року ОСОБА_5 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії 1-ВЛ № 330222 від 08.11.2011 року, виданим повторно (а.с.10).
Після смерті ОСОБА_5 відкрилася спадщина на 1/ 2 частину квартири.
Спадкоємцями після його смерті були його батьки – ОСОБА_1М.(позивач по справі) і ОСОБА_2 (до зміни прізвища – ОСОБА_7) С.В.
ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області з заявою про прийняття спадщини після смерті сина, проте відповідного свідоцтва не отримав, так як не надав нотаріусу оригіналів правовстановлюючих документів на імя померлого, що підтверджено постановою нотаріуса від 27.06.2017 року «Про відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину» (а.с.15).
Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 24 січня 2012 року за ОСОБА_2 було визнано право власності на 1/ 2 частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_5, як за особою яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини (а.с.87).
24.03.2016 року ОСОБА_2, будучи власницею даної квартири, уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_3, здійснивши продаж квартири за домовленістю сторін за 107 800 гривень. Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Купянського міського нотаріального округу Харківської області.
З письмових пояснень приватного нотаріуса Куп’янського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_4 вбачається, що до неї звернулася гр-ка ОСОБА_2 (до зміни прізвища – ОСОБА_7) С.В., з приводу оформлення договору купівлі-продажу належної їй на праві приватної власності квартири.
Нею були надано всі необхідні правовстановлюючі документи на вказане нерухоме майно, а саме: рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21.02.2007 року (справа № 2-72/07) – на 1/ 2 частку квартири, а також рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 24.01.2012 року (справа № 2037/23/2012) – на1/ 2 частку квартири. Рішення зареєстровані в комунальному підприємстві «Шевченківське БТІ» Харківської області в Книзі 11, номер запису 1033. Відповідно до Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України і вказаних документів 24 березня 2016 року за реєстровим № 393 приватним нотаріусом ОСОБА_4 було посвідчено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 вищевказану квартиру (а.с.71-73). Приватним нотаріусом перевірено відсутність заборони відчуження або арешту майна. (а.с.82-83).
На час продажу квартири 24.03.2016 року відповідачка ОСОБА_2 була зареєстрована в ІНФОРМАЦІЯ_2. Харківської області (а.с.180-181).
Позивачем у травні 2017 року було подано апеляційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 24 січня 2012 року, рішення скасовано рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08.08.2017 року в зв’язку з тим, що при винесенні рішення суду першої інстанції не було залучено батька померлого – позивача по справі. При цьому суд зазначив, що померлий був зареєстрований та проживав в даній квартирі до дня своєї смерті 04.07.2011 року разом з матір’ю ОСОБА_2 (а.с.184-185).
Відповідно до ч.1 ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ч.3 ст.1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Статтею 1218 ЦК України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Позивач звернувся із позовом про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним з підстав невідповідності його вимогам закону.
Відповідно до розяснень, викладених в пункті 10 частини третьої постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та частини п'ятої статті 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, а права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захистові шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статтями 215, 216 ЦК України.
Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача.
Позивач не був стороною в договорі купівлі-продажу від 24 березня 2016 року, тому відсутні підстави для визнання даного договору недійсним.
З розяснень, викладених у п. 6 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» від 07.02.2014 року за № 5, вбачається: незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини, проте право власності на нерухоме майно у разі прийняття спадщини виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації речового права на нерухоме майно.
Виходячи з наведеного, при розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не було одержано свідоцтво про право на спадщину (ст. 1297 ЦК України) або не здійснено державну реєстрацію права на спадщину (ст. 1299 ЦК України ), слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття "виникнення права на спадщину" та "виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини", і пов'язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки.
Відповідно до норм ч. 5 ст. 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.
Статтею 1297 ЦК України встановлено обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.
Отже, особа вважається власником обєкта нерухомості лише тоді, коли у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно міститься відповідний запис про реєстрацію права власності особи на це майно.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звертався до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на спірне нерухоме майно, але йому було відмовлено.
З пояснень позивача вбачається, що він з моменту смерті сина 04.07.2011 року не звертався до суду на протязі семи рокв із позовом про визнання за ним права власності на спадкове майно відповідно до вимог ст. 392 ЦК України, в разі втрати ним документів.
Правовстановлюючих документів, які б свідчили про наявність у позивача права власності на 1/ 2 частку спірного майна, матеріали справи не містять.
До ОСОБА_5 перейшло лише право на спадщину, а не право власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини.
Відповідно до вимог ст.ст. 16, 387, 388 ЦК України витребування майна від іншої особи, яка ним володіє, можливо лише власником цього майна.
У звязку з тим, що позивач на час розгляду справи не оформив свої права власності на частину спірного будинку, ( тобто не є власником майна), його вимоги щодо витребування 1/ 2 частини квартири у відповідачів не грунтуються на законі.
За загальними правилами у разі перерозподілу спадщини спадкоємець, залучений до спадщини після її розподілу між іншими спадкоємцями, має право вимагати передання йому в натурі частини майна, яке збереглося, або сплати грошової компенсації ч. 1 ст. 1280 ЦК України.
Оскільки позивач мав право на частку спадкового будинку, який до визнання за ним такого права був відчужений іншим спадкоємцем сторонній особі – ОСОБА_3, ОСОБА_5 не позбавлений можливості звернутись у суд із позовом про стягнення грошової компенсації за його частку в спірній квартирі АДРЕСА_3, а не визнання за ним права власності.
Така позиція була викладена, зокрема, в ухвалі колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 21 жовтня 2009 року.
Посилання позивача на постанову ВСУ у справі № 6-2233ц16 від 21.12.2016 року, де зазначено, що до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння, судом не сприймаються до уваги, оскільки позивач тлумачить зміст даної постанови без врахування всіх обставин переглянутої справи, що не відповідає правовій позиції Верховного Суду України. За постановою, на яку посилається позивач, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння, а в даному випадку позивач не є власником майна.
З огляду на це, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності 1/2 частину квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири укладеного 24.03.2016 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, витребування на його користь 1/2 частини немає.
Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 81, 259, 263-265 ЦПК України,
ст.ст. 387, 391, 1280, ЦК України, суд -
в и р і ш и в :
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа: ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом, визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним та витребування майна із чужого незаконного володіння – відмовити в повному обсязі.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Шевченківського
районного суду ОСОБА_8
