Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 637/897/17

провадження № 61-42537св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

третя особа - приватний нотаріус Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Черняєва Алла Олександрівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року у складі судді Стеганцова С. М. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю., та касаційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року у складі колегії суддів: Піддубного Р. М., Котелевець А. В., Тичкової О. Ю.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Черняєва Алла Олександрівна, про визнання договору купівлі-продажу недійсним, визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, витребування майна з чужого незаконного володіння.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначав, що у зв`язку зі смертю його сина ОСОБА_4 у липні 2011 року відкрилася спадщина, до складу якої увійшла 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 лютого 2011 року. Він є спадкоємцем першої черги та прийняв спадщину шляхом подачі до нотаріальної контори відповідної заяви. Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 24 січня 2012 року було визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 . Посилаючись на те, що рішенням Апеляційного суду Харківської області від 08 серпня 2017 року вищевказане судове рішення було скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено, але 24 березня 2016 року остання продала спірну квартиру ОСОБА_3 , з урахуванням уточнених у вересні 2017 року позовних вимог, ОСОБА_1 просив визнати за ним в порядку спадкування за законом право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , визнати недійсним договір купівлі-продажу вищезазначеної квартири, укладений 24 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , витребувати 1/2 частину квартири із незаконного володіння ОСОБА_5 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не отримав свідоцтво про право на спадщину після смерті сина ОСОБА_4 , тобто не є власником спадкового майна, тому його вимоги про визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування частини квартири із чужого незаконного володіння не ґрунтуються на законі.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року скасовано, прийнято нову постанову, якою позов задоволено частково.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 .

Визнано недійсним в 1/4 частині договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Куп`янського міського нотаріального округу Харківської області Черняєвою А. О. за реєстр. № 393.

Витребувано на користь ОСОБА_1 із незаконного володіння ОСОБА_3 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, по 400 грн з кожної.

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що встановивши, що позивач у встановлений законом строк прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , але інший спадкоємець першої черги ОСОБА_2 , набувши право власності на спірне нерухоме майно на підставі судового рішення, яке було в подальшому скасоване, здійснила відчуження цього майна на користь ОСОБА_3 , у зв`язку з чим воно вибуло з володіння позивача поза його волею, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним та витребування 1/4 частин квартири із незаконного володіння відповідача.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального права та неправильне застосування норм процесуального права просить скасувати ухвалені у справі рішення, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_3 , посилаючись на порушення норм матеріального права просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року та витребувано її із Шевченківського районного суду Харківської області.

Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2018 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 16 лютого 2018 року та постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року.

15 червня 2020 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судами не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що має право на 1/2 частину квартири, а суд апеляційної інстанції не мотивував своє рішення щодо висновку про належність позивачу лише 1/4 частини квартири.

Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції не повно досліджено матеріали та обставини справи. Заявник вказує, що є добросовісним набувачем майна, а тому таке майно не може бути витребуване.

Відзив на касаційну скаргу

У січні 2019 року ОСОБА_3 до Верховного Суду подала відзив на касаційну скаргу, в якому касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду в частині задоволення вимог позивача визнає та не має заперечень щодо скасування постанови апеляційного суду в цій частині.

Решту вимог касаційної скарги просить залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судом встановлено, що на підставі рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 21 лютого 2007 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (до зміни прізвища - ОСОБА_4 ) на праві власності належало по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 08 листопада 2011 року.

03 січня 2012 року позивач, який є батьком спадкодавця, направив на адресу приватного нотаріуса Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області Томчук С. М. заяву про прийняття спадщини.

Рішенням Шевченківського районного суду Харківської області від 24 січня 2012 року за ОСОБА_2 , яка є матір`ю спадкодавця, було визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті сина ОСОБА_4

24 березня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання набула право власності на вищевказану квартиру.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області 08 серпня 2017 року рішення Шевченківського районного суду Харківської області від 24 січня 2012 року скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_2 про визнання права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом відмовлено.

Постановою приватного нотаріуса Шевченківського районного нотаріального округу Харківської області Томчук С. М. від 27 червня 2017 року відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину через відсутність оригіналів правовстановлюючих документів на майно, що було зареєстровано на ім`я померлого.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ).

Відповідно до пункту 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-ІХ касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Отже, розгляд касаційних скарг у цій справі здійснюється у порядку, визначеному ЦПК України в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Положення частини першої статті 2 ЦПК України передбачають, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 328 ЦК України передбачено, що право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частина перша статті 203 ЦК України регламентує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частиною першою статті 216 ЦК України передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Відповідно до положень статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини, що передбачено частиною першою статті 1222 ЦК України.

За змістом статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Статтями 1261-1265 ЦК України визначено коло осіб, що входять до першої, другої, третьої, четвертої та п`ятої черг спадкоємців за законом.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК України).

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).

Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно з положеннями статей 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців з часу відкриття спадщини.

Частиною першою статті 1296 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Відповідно до статті 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно. Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, свідоцтво про право на спадщину видається на ім`я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців.

Згідно зі статтею 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 317 ЦК України саме власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

У відповідності до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Статтею 396 ЦК України встановлено, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права відповідно до положень глави 29 ЦК України, в тому числі і на витребування цього майна від добросовісного набувача.

У спадкоємця, який у встановленому законом порядку прийняв спадщину, права володіння та користування спадковим майном виникають з часу відкриття спадщини. Такий спадкоємець може захищати свої порушені права володіння та користування спадковим майном відповідно до глави 29 ЦК України. Якщо у складі спадщини, яку прийняв спадкоємець, є нерухоме майно, право розпорядження нерухомим майном виникає в нього з моменту державної реєстрації цього майна (частина друга статті 1299 ЦК України).

Спадкоємець, який прийняв у спадщину нерухоме майно, ще до його державної реєстрації має право витребувати це майно від його добросовісного набувача з підстав, передбачених статтею 388 ЦК України, зокрема у разі, якщо воно вибуло з володіння спадкодавця поза волею останнього.

Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом України у постанові від 23 січня 2013 року у справі № 6-164цс12 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2020 року у справі № 303/6974/16-ц, від 04 червня 2020 року у справі № 760/16793/16-ц.

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Тлумачення статті 330 ЦК України свідчить, що виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК України майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача.

Статтею 387 ЦК України визначено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Частиною першою статті 388 ЦК України закріплено право власника на витребування майна від добросовісного набувача у випадку, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18) вказано, що за змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15). Цей висновок також був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18).

Згідно з частиною третьою статті 388 ЦК України якщо майно було набуте безпідставно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

ОСОБА_1 має право 1/4 частину спірної квартири, оскільки до складу спадщини увійшла 1/2 частина квартири, а спадкоємців першої черги за законом двоє - батьки спадкодавця. При цьому до повноважень Верховного Суду не належить встановлення фактичних обставин справи, зокрема оцінка наявних у справі доказів щодо того, чи прийняла мати спадкодавця ОСОБА_2 спадщину.

Враховуючи викладене Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що позивач у встановлений законом строк прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , але інший спадкоємець першої черги ОСОБА_2 , набувши право власності на спірне нерухоме майно на підставі судового рішення, яке було в подальшому скасоване, здійснила відчуження цього майна на користь ОСОБА_3 , у зв`язку з чим воно вибуло з володіння позивача поза його волею, а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Російської Федерації», «Нєлюбін проти Російської Федерації») повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Таким чином, наведені в касаційних скаргах доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційні скарги є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують.

Оцінка законності рішення суду першої інстанції Верховним Судом не надається, оскільки це рішення скасовано судом апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Апеляційного суду Харківської області від 10 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко І. М. Фаловська