Головуючий у 1 інстанції - Тарасенко І. М.
Суддя-доповідач - ОСОБА_1
ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 листопада 2017 року справа №805/2452/17-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі суддів: Арабей Т.Г., Геращенка І.В., Міронової Г.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року у справі № 805/2452/17-а за позовом ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 83 610,00 грн., -
ВСТАНОВИВ:
05 липня 2017 року ОСОБА_2 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із адміністративний позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди з 19 грудня 2009 року по 20 липня 2010 року, з 19 січня 2011 року по 27 жовтня 2011 року, з 04 січня 2012 року по 10 лютого 2015 року в сумі 83 610,00 грн. (а.с. 11-12).
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року адміністративний позов ОСОБА_2 задоволено частково. задовольнити частково. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2009 року по 20 липня 2010 року; з 24 серпня 2012 року по 06 вересня 2012 року в сумі 11 296,64 грн. (а.с. 105-107).
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року у справі № 805/2452/17-а та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтуванні апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції, посилаючись на положення п. 32 постанови Пленуму Верховного суду від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику застосування судами трудових спорів» при тлумаченні положень Кодексу Законів про працю України (ст. 117) діям протиправно, оскільки положення Пленуму діяли до виключення ст. 117 з Кодексу, тобто до 20 грудня 2005 року.
При прийнятті рішення суд першої інстанції не взяв до уваги положення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с. 111-112).
Позивач та представник відповідача у судове засідання не з’явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.
Разом з апеляційною скаргою позивач надав клопотання про розгляд справи за його відсутності (а.с. 112).
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі задовольнити частково, з наступних підстав.
В суді першої та апеляційної інстанції встановлено, що з 10 січня 2008 року перебував на державній службі, обіймав посаду державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції.
Наказом ГУЮ в області від 18 грудня 2009 року № 1290 ОСОБА_2 звільнений з займаної посади за власним бажанням на підставі заяви від 04 грудня 2009 року (а.с. 45-52).
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2017 року у справі № 2а/0570/17817/2011, адміністративний позов ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, Макіївського міського управління юстиції Донецької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів – виконуючий обов’язки начальника Головного управління юстиції у Донецькій області ОСОБА_3, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказів, зобов’язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди задоволено частково: скасовано наказ Головного управління юстиції у Донецькій області від 18 грудня 2009 року № 1290 “Про звільнення ОСОБА_2М.”; скасовано наказ Головного управління юстиції у Донецькій області від 27 жовтня 2010 року № 1820 “Про звільнення ОСОБА_2М.”; поновлення ОСОБА_2 на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 19 грудня 2009 року; зобов’язано Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області внести до трудової книжки ОСОБА_2 запис про визнання недійсним запису № 10 “ 27 жовтня 2011 року звільнено з займаної посади у зв’язку із скасуванням рішення про поновлення на посаді від 21 липня 2010 року на підставі наказу від 27 жовтня 2011 року № 1820”; стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_4 середній заробіток за час вимушеного прогулу у сумі 33 444,00 грн. (а.с. 13-27).
Відтак, вищевказаною постановою суду першої інстанції на користь позивача стягнуто заробітна плата за час вимушеного прогулу за періоди: 21 липня 2010 року по 18 січня 2011 року, з 28 жовтня 2011 року по 03 січня 2012 року та з 11 лютого 2015 року по день поновлення його на роботі, а саме по 24 травня 2016 року.
Спірним питанням у справі є правомірність заявлених вимог позивача про стягнення з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди з 19 грудня 2009 року по 20 липня 2010 року, з 19 січня 2011 року по 27 жовтня 2011 року, з 04 січня 2012 року по 10 лютого 2015 року в сумі 83 610,00 грн.
Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що позивач не отримував заробітну плату у наступні періоди, з 19 січня 2009 року по 20 липня 2010 року, з 24 серпня 2012 року по 06 вересня 2012 року та з 31 серпня 2013 року по 01 вересня 2013 року, отже порушене право позивача має бути відновленим.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба – це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування. Будь-яка публічна службу є державною.
Суспільні відносини, пов’язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на державну службу, регулює Закон України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII (далі – Закон № 3723). Згідно зі ст.ст. 9 і 30 цього Закону, правовий статус окремих категорій державних службовців регулюється Конституцією України, Положенням про районний, районний у місті, міський (міста обласного значення), міськрайонний, міжрайонний відділ державної виконавчої служби, затвердженим наказом ОСОБА_5 юстиції України 10 квітня 2012 року № 549/5, спеціальними законами (Законом України «Про державну виконавчу службу» від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР) в редакціях, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин.
Статтею 6 Закону України “Про державну виконавчу службу” передбачено, що працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби ОСОБА_5 юстиції України, управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції ОСОБА_5 юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції) є державними службовцями.
Відповідно до ч. 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Згідно пункту 10.4 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 травня 2013 року № 7 «Про судове рішення в адміністративній справі» задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суди повинні вказувати розмір виплати, період вимушеного прогулу та розрахунок розміру виплати необхідно зазначати в мотивувальній частині судового рішення. Розмір грошових коштів, що підлягають стягненню, зазначається цифрами та у дужках словами.
Оскільки судом першої інстанції (справа № 2а/0570/17817/2011) встановлено, що позивача звільнено безпідставно, наказ про звільнення є таким, що підлягає скасуванню, а позивача необхідно поновити на займаній посаді зі стягненням середнього заробітку за період з 21 липня 2010 року по 18 січня 2011 року, з 28 жовтня 2011 року по 03 січня 2012 року та з 11 лютого 2015 року по день поновлення його на роботі.
Постановою по справі № 805/2452/17-а стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2009 року (в резолютивній частині помилково вказано січень місяць) по 20 липня 2010 року, з 24 серпня 2012 року по 06 вересня 2012 року в сумі 11 296, 64 грн.
Однак, як вбачається з постанови суду першої інстанції по справі № 2а/0570/17817/2011 (а.с. 21), за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року ОСОБА_2 нарахована суму у розмірі 8 157,60 грн., яка після утримання податків виплачена позивачу у січні 2011 року. Зазначені обставини сторонами не спростовані.
Дані обставини не мають бути підтверджені повторно в силу положень ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких обставини, встановлені, зокрема, в адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З врахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про наявність підстав для скасування постанови суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2009 року по 20 липня 2010 року, з прийняттям нової постанови відповідно дост. 202 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції встановив, що період часу за який позивачу не стягнуто судовими рішеннями та не виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу є період з 24 серпня 2012 року по 06 вересня 2012 року.
Середньоденна заробітна плата ОСОБА_2 становить 74,32 грн./день, що встановлено постановою у справі № 2а/0570/17817/2011, та не має бути додатково доказано в силу в силу положень ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ОСОБА_5 праці та соціальної політики України від 23 серпня 2011 року № 8515/0/14-11/13 «Про розрахунок норми тривалості робочого часу на 2012 рік» кількість робочих днів з 24 серпня 2012 року по 06 вересня 2012 року складає 9 днів (з врахуванням святкового дня 24 серпня 2012 року).
Відтак, сума заробітної плати, яка підлягає стягненню складає 74,32 грн. * 9 = 668,88 грн.
Згідно ч.1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності відповідно до ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З врахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про наявність підстав для скасування постанови суду першої інстанції згідно ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України з прийняттям нової постанови в
На підставі наведеного, керуючись статтями 184, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року у справі № 805/2452/17-а – задовольнити частково.
Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року у справі № 805/2452/17-а - скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 83 610,00 грн. – задовольнити частково.
Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 39/3, код ЄДРПОУ 34898944) на користь ОСОБА_2 (02068, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 серпня 2012 року по 06 вересня 2012 року в сумі 668 (шістсот шістдесят вісім) грн. 88 коп.
В решті позовних вимог – відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.
Судді Т.Г.Арабей
ОСОБА_6
ОСОБА_7
