ПОСТАНОВА

Іменем України

10 березня 2020 року

Київ

справа №805/2452/17-а

адміністративне провадження №К/9901/810/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Єресько Л.О., Загороднюка А.Г., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року (судді Арабей Т.Г., Геращенко І.В., Міронова Г.М.) у справі № 805/2452/17-а за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У липні 2017 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (далі - ГТУЮ у Донецькій області; відповідач) про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за періоди з 19 грудня 2009 року по 20 липня 2010 року, з 19 січня по 27 жовтня 2011 року, з 04 січня 2012 року по 10 лютого 2015 року в сумі 83 610,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що при розгляді адміністративної справи № 2а/0570/17817/2011 за позовом ОСОБА_1 до ГТУЮ у Донецькій області, Макіївського міського управління юстиції Донецької області, Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області, третя особа - виконуючий обов`язки начальника Головного управління юстиції у Донецькій області Кучерук Сергій Леонідович, про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, - суд не вийшов за межі позовних вимог і не в повному обсязі стягнув суму середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Донецький окружний адміністративний суд постановою від 28 вересня 2017 року позов задовольнив частково. Стягнув з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19 січня 2009 року по 20 липня 2010 року; з 24 серпня по 06 вересня 2012 року сумі 11296,64 грн.

Ухвалюючи зазначену постанову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у періоди з 19 січня по 27 жовтня 2011 року працював на посаді державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, з 03 січня по 23 серпня 2012 року - в Головному управлінні Держтехногенбезпеки у Донецькій області, з 07 вересня 2012 року по 30 серпня 2013 року - у ТОВ «Апрель-Донецьк», з 02 вересня 2013 року по 11 лютого 2015 року - у ТОВ «ЄВРОМІКС». Таким чином, у періоди з 19 січня 2009 року по 20 липня 2010 року; з 24 серпня по 06 вересня 2012 року та з 31 серпня по 01 вересня 2013 року позивач не отримував заробітну плату. Відтак, суд, із посиланням на постанову Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за періоди, в які позивач не працював і не отримував заробітну плату.

Донецький апеляційний адміністративний суд постановою від 22 листопада 2017 року скасував постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року, позовні вимоги задовольнив частково. Стягнув з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 24 серпня по 06 вересня 2012 року в сумі 668,88 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Приймаючи означене судове рішення, апеляційний суд керувався тим, що Донецький окружний адміністративний суд стягнув з ГТУЮ у Донецькій області середній заробіток позивача за час вимушеного прогулу за період з 19 грудня 2009 року (в резолютивній частині помилково вказано січень місяць) по 20 липня 2010 року, з 24 серпня по 06 вересня 2012 року в сумі 11 296, 64 грн. Однак, постановою суду першої інстанції по справі № 2а/0570/17817/2011 за час вимушеного прогулу з 08 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року ОСОБА_1 нарахована сума в розмірі 8 157,60 грн, яка після утримання податків виплачена позивачу в січні 2011 року. Зазначені обставини сторонами не спростовані та не підлягають доказуванню в силу положень частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), у зв`язку позивачу не виплачено заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 24 серпня по 06 вересня 2012 року.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції

На постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року позивач (скаржник) подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Аргументи скаржника полягають у тому, що посилання судів попередніх інстанцій на пункт 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковими, оскільки викладені в цьому пункті роз`яснення були зроблені з урахуванням вимог закону, зокрема частини третьої статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України». Поряд із цим, судовими рішеннями встановлено, що адміністративна справа про поновлення ОСОБА_1 на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, скасування наказів, зобов`язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди (№ 2а/0570/17817/2011)розглядалася з 2010 року по 24 травня 2016 року. Тому, позивач вважає, що має право на отримання середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відповідно до приписів статті 235 КЗпП України.

Також скаржник зазначив, що не спростовує того, що за час вимушеного прогулу за період з 08 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року йому було нараховано 8 157,60 грн, яка після утримання податків виплачена в січні 2011 року. Проте, вказана сума йому була нарахована з власної ініціативи ГТУЮ у Донецькій області, а не на підставі судового рішення.

За викладених мотивів, позивач вважає, що судом апеляційної інстанції не надано належної правової оцінки правовідносинам, що склались при його звільненні, а головне, неправильно застосовано положення частини другої статті 235 КЗпП України.

У додаткових поясненнях ОСОБА_1 просив урахувати правову позицію Верховного Суду України, згідно з якою виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, оскільки Законом не передбачено будь-яких підстав для його зменшення.

Відповідач - ГТУЮ у Донецькій області не скористався правом подання відзиву на касаційну скаргу.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л., Смоковича М.І. ухвалою від 26 грудня 2017 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1

27 травня 2019 року відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 27 травня 2019 року № 493/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Ухвалою від 06 березня 2020 року Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Соколова В.М. провів необхідні дії з підготовки справи до касаційного розгляду та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом Головного управління юстиції України у Донецькій області від 18 грудня 2009 року № 1290 ОСОБА_1 , головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, звільнено із займаної посади 18 грудня 2009 року за власним бажанням згідно статті 38 КЗпП України.

Рішенням Совєтського районного суду міста Макіївки Донецької області від 21 липня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2010 року, ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 18 грудня 2009 року. Стягнуто з Головного управління юстиції у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року у розмірі 8157,60 гривень.

Наказом Головного управління юстиції України у Донецькій області від 18 січня 2011 року № 83 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, тимчасово, на період відпустки по догляду за дитиною до фактичного виходу ОСОБА_2 , з 18 січня 2011 року. Наказано виплатити позивачеві середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року у розмірі 8157,60 гривень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року рішення Совєтського районного суду міста Макіївки Донецької області від 21 липня 2010 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 13 грудня 2010 року скасовано, провадження у справі закрито, оскільки така справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Наказом Головного управління юстиції України у Донецькій області від 27 жовтня 2011 року № 1820 ОСОБА_1 , державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції, звільнено із займаної посади 27 жовтня 2011 року. Підстава: подання заступника начальника Макіївського міського управління юстиції - начальника Совєтського відділу державної виконавчої служби Невзорова В.В.; ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 вересня 2011 року.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 2а/0570/17817/2011: скасовано наказ Головного управління юстиції у Донецькій області від 18 грудня 2009 року № 1290 «Про звільнення ОСОБА_1 »; скасовано наказ Головного управління юстиції у Донецькій області від 27 жовтня 2010 року № 1820 «Про звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 19 грудня 2009 року; зобов`язано ГТУЮ у Донецькій області внести до трудової книжки ОСОБА_1 запис про визнання недійсним запису № 10 « 27 жовтня 2011 року звільнено з займаної посади у зв`язку із скасуванням рішення про поновлення на посаді від 21 липня 2010 року на підставі наказу від 27 жовтня 2011 року № 1820»; стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 33 444 гривні за періоди з 21 липня 2010 року по 18 січня 2011 року, з 28 жовтня 2011 року по 03 січня 2012 року, з 11 лютого 2015 року по 24 травня 2016 року.

Наказом відповідача від 26 червня 2017 року № 1639/1 поновлено ОСОБА_1 на посаді головного державного виконавця Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції з 19 грудня 2009 року. Підстава: постанова Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 2а/0570/17817/2011.

Вважаючи, що суд помилково не вийшов за межі позовних вимог і не стягнув з відповідача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Приписами частини першої статті 341 КАС України (тут і далі - в редакції до 08 лютого 2020 року) визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з наступного.

Стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу за наслідком розгляду спору про його поновлення на роботі є насамперед одним із визначених законом способів захисту порушених трудових прав особи.

Питання щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, як правило, вирішується одночасно зі спором про поновлення на роботі, але може бути предметом розгляду в окремому позовному провадженні. У будь-якому випадку підставою позову у справах цієї категорії є незаконність звільнення з роботи.

Як зазначалося вище, позивач працював державним виконавцем Совєтського відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції та востаннє був звільнений з роботи наказом Головного управління юстиції України у Донецькій області від 27 жовтня 2011 року № 1820.

Статтею 6 Закону України від 24 березня 1998 року № 202/98-ВР «Про державну виконавчу службу» передбачено, що працівники органів державної виконавчої служби (державні виконавці, керівні працівники і спеціалісти Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції) є державними службовцями.

За частиною третьою статті 5 Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII «Про державну службу», дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Ураховуючи, що спеціальним законодавством, яке регулює відносини щодо проходження та звільнення з державної служби, не врегульовано питання виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу при звільненні працівника, то до спірних правовідносин підлягають положення КЗпП України.

Згідно із частинами першою, другою статті 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.

Застосування судами першої та апеляційної інстанцій до спірних правовідносин положень пункту 32 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» є помилковим, оскільки викладені в ньому роз`яснення були зроблені з урахуванням, зокрема, частини третьої статті 117 КЗпП України, яку виключено на підставі Закону України від 20 грудня 2005 року № 3248-IV «Про внесення змін до Кодексу законів про працю України».

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 20 червня 2018 року у справі № 826/808/16.

У частині третій статті 351 КАС України означено, що неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Таким чином, під час розгляду та вирішення даної справи судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення трудового законодавства.

При цьому, вирішуючи питання щодо нарахування та виплати позивачу середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу, судами першої та апеляційної інстанцій не враховано наступне.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року у справі № 2а/0570/17817/2011 установлено, що на підставі наказу Головного управління юстиції України у Донецькій області від 18 січня 2011 року № 83 ОСОБА_1 була нарахована та виплачена середня заробітна плата за час вимушеного прогулу з 18 грудня 2009 року по 21 липня 2010 року у розмірі 8157,60 грн.

Цим же судовим рішенням стягнуто з ГТУЮ у Донецькій області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 33 444 гривні за періоди з 21 липня 2010 року по 18 січня 2011 року (наказ про поновлення), з 28 жовтня 2011 року по 03 січня 2012 року, з 11 лютого 2015 року по 24 травня 2016 року.

Сума середнього заробітку була розрахована судом у межах заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Виходячи зі змісту постанови Донецького окружного адміністративного суду від 24 травня 2016 року, позивачу залишився не відшкодований середній заробіток за час вимушеного прогулу за періоди з 19 січня по 27 жовтня 2011 року, з 04 січня 2012 року по 10 лютого 2015 року.

Однак, допущені судами попередніх інстанцій порушення норм матеріального права призвели до неправильного визначення періодів вимушеного прогулу позивача.

Крім того, судами не надано оцінку наказу ГТУЮ у Донецькій області від 26 червня 2017 року № 1639/1, яким ОСОБА_1 поновлено на посаді, в контексті спірних правовідносин.

Суд відзначає, що відповідно до частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на приписи зазначеної норми процесуального закону, обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

Це означає, що судове рішення має міститись пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок.

Між тим, судові рішення у даній справі не відповідають критеріям законності та обґрунтованості.

У той же час суд касаційної інстанції у силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Пономарьов проти України», «Рябих проти Росії», «Нєлюбін проти Росії»), повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Як обумовлено частиною четвертою статті 353 КАС України, справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Водночас, слід зауважити, що порушення норм матеріального та процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Отже, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.

За таких обставин Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, судові рішення - скасуванню, а справа - направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Суд під час нового розгляду повинен ретельно дослідити спірні правовідносини із урахуванням викладених у цій постанові висновків і надати оцінку заявленим позовним вимогам. Зокрема, під час нового розгляду справи суду необхідно правильно визначити період вимушеного прогулу ОСОБА_1 та здійснити розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.

Керуючись пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 460-IX та статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2017 року та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2017 року - скасувати.

3. Справу № 805/2452/17-а направити на новий судовий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

Л.О. Єресько

А.Г. Загороднюк ,

Судді Верховного Суду