Справа № 299/396/17
У Х В А Л А
Іменем України
13 вересня 2017 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого-судді: Мацунича М.В.
суддів: Куштана Б.П., Джуги С.Д.
з участю секретаря: Волощук В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгород цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 від імені якого діє представник ОСОБА_2 на рішення Виноградівського районного суду від 17 травня 2017 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3, де третіми особами без самостійних вимог на предмет спору є: орган опіки та піклування при Виноградівській РДА, приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Стойка Світлана Миколаївна про визнання договорів дарування недійсними та застосування наслідків недійсності правочину, -
встановила:
У лютому 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до Виноградівського районного суду із даним позовом. В обґрунтування позову посилається на те, що у 2012 році між ним та ОСОБА_3 укладено декілька договорів позики, за яким ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 68000 Євро, що підтверджується відповідними розписками від 22.08.2012 року, 12.09.2012 року, 11.10.2012 року, 23.11.2012 року, 23.11.2012 року і 07.12.2012 року. Взяті на себе зобов'язання ОСОБА_3 в добровільному порядку не виконував, у зв'язку із чим в червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду про стягнення вказаної суми позики.
18.01.2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області постановлено рішення у справі №373/1522/15-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 1792520,00 грн. та 3648,20 грн. судових витрат, на підставі якого видано відповідний виконавчий лист.
05.04.2016 року старшим державним виконавцем ВДВС Виноградівського РУЮ Вагнер Н.І. відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
У ході даного виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_3 відчужив належні йому на праві власності об'єкти нерухомого майна, а саме: - житловий будинок з надвірними спорудами загальною площею - 177, З кв.м., на підставі договору дарування № 7429 від 28.11.2014 року своєму неповнолітньому сину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,113 га., на підставі договору дарування № 7430 від 28.11.2014 року неповнолітньому сину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Вважає, що зазначені договори дарування порушують його права, оскільки унеможливлюють повернення суми позики та виконання судового рішення від 18.01.2016 року у справі №373/1522/15-ц, так-як ОСОБА_3, діючи умисно і свідомо, намагався уникнути цивільно-правової конфіскації, а відтак, вказані договори є фіктивними правочинами, у зв'язку із чим на підставі статті 234 ЦК України є недійсними.
Рішенням Виноградівського районного суду від 17.05.2017 року в задоволенні даного позову, відмовлено.
На дане рішення представник позивача ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. На обґрунтування скарги зазначає, що суд не дослідив належним чином обставини щодо фіктивності правочинів та не врахував при цьому правовий висновок ВСУ від 19.10.2016 року за №6-1873цс16. Вказує на порушення судом норм процесуального права, а саме: у рішенні не зазначено імені представника позивача; рішення не містить інформації про зміну позовних вимог; в рішенні невірно описано обставини позову; суд не витребував та не досліджував договори дарування; суд неправомірно послався на ст. 229 ЦК України, оскільки з цих підстав позов не пред'являвся; судом не вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як вбачається з матеріалів справи у 2012 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено декілька договорів позики, за яким ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 68000 Євро, що підтверджується відповідними розписками від 22.08.2012 року, 12.09.2012 року, 11.10.2012 року, 23.11.2012 року, 23.11.2012 року, 07.12.2012 року (а.с.15-20).
18.01.2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області постановлено рішення у справі №373/1522/15-ц про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 1792520,00 грн. та 3648,20 грн. судових витрат. 10.03.2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області видано виконавчий лист у справі №373/1522/15-ц. 05.04.2016 року старшим державним виконавцем ВДВС Виноградівського РУЮ Вагнер Н.І. відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження (а.с.7, 8).
Також з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 відчужив належні йому на праві власності об'єкти нерухомого майна, а саме: - житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою АДРЕСА_1 загальною площею - 177,З кв.м., житловою площею - 87,5 кв.м. на підставі договору дарування № 7429 від 28.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка Світланою Миколаївною та передав його у дар неповнолітньому сину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1; - земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою АДРЕСА_1 площею 0,113 га, кадастровий номер НОМЕР_1 на підставі договору дарування № 7430 від 28.11.2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка Світланою Миколаївною та передав у дар неповнолітньому сину - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Зазначене підтверджується Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.11.2016 року (а.с.10-14).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходи з його безпідставності та недоведеності.
З даним висновком суду першої інстанції погоджується колегія суддів виходячи з наступного.
Так, згідно приписів ст.ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як роз'яснено в п. 24 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину.
Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.
Як вбачається з матеріалів справи, після укладення оспорюваних правочинів відповідне нерухоме майно було зареєстровано за обдарованою особою ОСОБА_4
Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на Постанову ВСУ від 19.10.2016 року за №6-1873цс16 позаяк обставини зазначеної справи дещо відрізняються від справи, що розглядається наразі.
Зокрема по справі №6-1873цс16 відповідач відчужив належне йому майно відразу після ухвалення рішення про стягнення з нього заборгованості, а відтак, Верховний Суд України, скасовуючи рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанції та передаючи справу на новий судовий розгляді, вказав на необхідність встановлення обставин та надання оцінки чи не направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів.
Натомість по даній цивільній справі оспорювані договори укладено задовго до винесення рішення Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області про стягнення коштів з ОСОБА_3
Більше того, позивачем визнається, що такий позов було пред'явлено у 2015 році. Тобто, договори укладено навіть до пред'явлення позову.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що на момент укладення оспорюваних договорів ОСОБА_1 пред'являв до ОСОБА_3 якісь претензії (вимоги) щодо виконання зобов'язань за договорами позову.
Тобто, посилання апелянта (позивача) на те, що оспорювані правочини укладено з метою уникнення ОСОБА_3 виконання своїх зобов'язань за договорами позики не підтверджено жодними належними та допустимими доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, які не можуть бути покладені в основу судового рішення.
За таких обставин, суд вірно відмовив у задоволенні позову, пославшись в тому числі й на його недоведеність.
Доводи апеляційної скарги не спростовують даного висновку суду першої інстанції.
Щодо посилання апелянта на порушення судом норм процесуального права, колегія судді зазначає наступне.
Так, не зазначення в судовому рішенні імені представник позивача та інформації щодо зміни предмету позову не може бути підставою для зміни чи скасування судового рішення, оскільки це не призвело до неправильного вирішення справи по суті.
З приводу посилання суду в рішенні на ст. 229 ЦК України, то таке фактично зроблено судом внаслідок наведення тексту Постанов ВСУ №6-9цс14 від 19.03.2014р., №6-69цс14 від 18.06.2014 р., а не як обґрунтування підстав даного позову. Хоча, суд належним чином не розмежував вказані правові висновки ВСУ від власної мотивації, однак, це також не може слугувати підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.
Стосовно не витребування судом оскаржуваних договорів, то колегія суддів зазначає, що за змістом ст. 137 ЦПК України суд не вправі витребовувати докази по справі з власної ініціативи, а лише за клопотанням сторони. Однак під час розгляд справи судом першої інстанції клопотання про витребування доказів не заявлялося сторонами, а відтак, суд і не вправі був щось витребовувати.
Щодо не вирішення судом питання стосовно розподілу судових витрат, то зважаючи на відмову в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивача, який їх же й поніс, а відтак, вирішувати питання про їх розподіл у судовому рішенні не має потреби.
Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, що відповідно до приписів ст. 308 ЦПК України, є підставою для відхилення скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.
Виходячи з наведеного та керуючись статтями 10, 60, 303, 307, 308, 313, 314, 315 і 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 від імені якого діє представник ОСОБА_2, відхилити.
Рішення Виноградівського районного суду від 17 травня 2017 року, залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня набрання нею законної сили.
Суддя -доповідач
Судді
