Постанова
Іменем України
17 березня 2021 року
м. Київ
справа № 299/396/17
провадження № 61-10043св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Дундар І. О., (суддя-доповідач), Краснощокова Є. В., Русинчука М. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 ,
треті особи: орган опіки та піклування Виноградівської районної державної адміністрації закарпатської області, приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Стойка Світлана Миколаївна,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана представником ОСОБА_4 , на постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Кондор Р. Ю.,
ВСТАНОВИВ:
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , треті особи: орган опіки та піклування при Виноградівській РДА, приватний нотаріус Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С. М., про визнання договорів дарування недійсними, скасування реєстрації прав власності на нерухоме майно.
Позов мотивований тим, що у 2012 році між ними та ОСОБА_2 укладено декілька договорів позики, за якими позивач ОСОБА_1 передав відповідачу грошові кошти на загальну суму 68 000 Євро, що підтверджується відповідними розписками від 22 серпня 2012 року, 12 вересня 2012 року, 11 жовтня 2012 року, 23 листопада 2012 року і 07 грудня 2012 року. Взяті на себе зобов`язання ОСОБА_2 в добровільному порядку не виконував, у зв`язку з чим у червні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про стягнення суми позики. Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 18 січня 2016 року у справі №373/1522/15-ц стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу у розмірі 1 797 520,00 грн. та 3 648,20 грн. судових витрат.
На виконання даного рішення виданий виконавчий лист, 05 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та заборону його відчуження.
Під час виконавчого провадження встановлено, що ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами, загальною площею 177,3 кв. м на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7429 своєму неповнолітньому сину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 та земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,113 га на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7430.
Позивач вважає, що вищезазначені договори дарування порушують його права, оскільки унеможливлюють повернення суми позики та виконання судового рішення від 18 січня 2016 року у справі № 373/1522/15-ц, так як ОСОБА_2 , діючи умисно і свідомо, намагається уникнути цивільно-правової конфіскації, а відтак, дані договори є фіктивними правочинами, у зв`язку із чим на підставі статті 234 ЦК України є недійсними.
Короткий зміст судових рішень
Справа розглядалась судами неодноразово.
Рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2017 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій мотивовані тим, що після укладення оспорюваних правочинів відповідне нерухоме майно було зареєстровано за обдарованою особою ОСОБА_3 . Суди визнали безпідставними посилання позивача на постанову Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року за № 6-1873цс16, позаяк обставини зазначеної справи відрізняються від справи, що розглядається. Суди дійшли висновку, що оспорювані договори укладено задовго до ухвалення рішення Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом Київської області про стягнення коштів з ОСОБА_2 . Матеріали справи не містять доказів того, що на момент укладення оспорюваних договорів ОСОБА_1 пред`являв до ОСОБА_2 претензії (вимоги) щодо виконання зобов`язань за договорами позову. Посилання заявника на те, що оспорювані правочини укладено з метою уникнення ОСОБА_2 виконання своїх зобов`язань за договорами позики не підтверджено належними та допустимими доказами та ґрунтуються виключно на припущеннях позивача, які не можуть бути покладені в основу судового рішення.
Постановою Верховного Суду від 17 липня 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Ухвалу апеляційного суду Закарпатської області від 13 вересня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь свого сина після виникнення у нього зобов`язання із повернення суми позики діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки укладається договір дарування, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом. Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України). Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене у цій постанові, належним чином дослідити всі зібрані у справі докази, дати відповідну правову оцінку цим доказам і встановленим на їх основі дійсним обставинам справи та вирішити спір з додержанням вимог матеріального і процесуального права.
Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2017 року скасовано. Позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею - 177,3 кв. м, житловою площею - 87,5 кв. м, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С. М. від 28 листопада 2014 року за № 7429.
Визнано недійсним договір дарування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , площею 0,113 га, кадастровий номер 2121284102:00:005:0010, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С. М. від 28 листопада 2014 року за № 7430.
У решті позову відмовлено.
Вирішено питання про судові витрати.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорювані договори дарування за своїм змістом суперечать вимогам закону, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, є порушенням частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України, і згідно правил статті 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними відповідно до статті 234 ЦК України. Позовна вимога ОСОБА_1 про застосування наслідків недійсності правочину у вигляді односторонньої реституції, а саме: поновити реєстрацію права власника за ОСОБА_2 на житловий будинок та на земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, не підлягає задоволенню, оскільки позивачем було обрано невірний спосіб захисту своїх прав у цій частині заявлених вимог, саме рішення про скасування оспорюваних договорів дарування є підставою для внесення змін до державної реєстрації права власності на дане нерухоме майно.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу,яка підписана адвокатом Новіковою І. С.,в якій просить скасувати постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року в частині задоволених позовних вимог та залишити в силі рішення Виноградівського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2017 року в цій частині.
Касаційна скарга обґрунтована тим, що як відповідач ОСОБА_2 (дарувальник), так і законний представник неповнолітнього ОСОБА_3 (обдарований) - ОСОБА_5 бажали настання саме тих наслідків, що обумовлюються договором дарування, а саме розпорядження спільною сумісною власністю подружжя на користь спільного сина. На виконання вимог суду касаційної інстанції під час повторного апеляційного перегляду стороною відповідача було підтверджено дійсні мотиви укладення оспорюваних правочинів, факт передачі майна обдаровуваному, а також обставини того, що дарувальник не продовжує користуватися спірним майном. У порушення статті 382 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище положення закону та фактичні обставини справи уваги не звернув, належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам не надав.
Визнання недійсними оспорюваних договорів з тих мотивів, що маючи невиконані зобов`язання, у той час коли за їх виконанням ніхто не звертався, особа не має права укладати правочини щодо належного їй майна, суперечить принципам здійснення права власності та його непорушності.
Аналіз змісту касаційної скарги свідчить про те, що судове рішення апеляційної інстанції оскаржується лише в частині задоволених позовних вимог, тому в іншій частині судом касаційної інстанції не переглядається.
Аргументи учасників справи
У серпні 2020 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_6 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року без змін.
Відзив мотивований тим, що оскільки стягнення заборгованості не є предметом даного позову обґрунтувати перед судом настання строку виконання зобов`язання не було жодної необхідності. Вказане питання було предметом судового розгляду у справі № 373/1522/15-ц, позов задоволено, стягнено заборгованість. Життєві обставини боржника, пов`язані з народженням позашлюбної дитини, не є юридично значимою підставою для його недобросовісної поведінки. На час здійснення боржником відчуження єдиного вартісного у нього майна своєму малолітньому сину ОСОБА_3 , старший син боржника ОСОБА_7 був повнолітнім.
За конкретних обставин справи дії відповідача є очевидно недобросовісними та свідчать про зловживання ним своїми правами стосовно кредитора.
З настанням строку повернення боргу добровільно ОСОБА_2 не сплатив жодної гривні. З часу відкриття виконавчого провадження, а саме з 05 квітня 2016 року до дня надання виконавцем довідки про наявну суму заборгованості (04 листопада 2019 року) відповідач здійснив повернення незначної суми боргу у розмірі 18 365,32 грн, що в сукупності зі здійсненням ним відчуження єдиного вартісного у нього майна на користь малолітнього сина свідчить про відсутність добросовісного наміру у боржника здійснити реальне повернення суми боргу кредитору.
У зв`язку з чим, доводи відповідача про неврахування висновку щодо застосування норм права, сформованих у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 569/7560/15-ц та від 21 травня 2020 року у справі № 468/1736/17-ц є безпідставними.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 16 липня 2020 року відкрито касаційне провадження та витребувано справу з суду першої інстанції. Зупинено дію постанови Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року
У липні 2020 року матеріали цивільної справи № 299/396/17 надійшли до Верховного Суду та 14 грудня 2020 року передані судді-доповідачу Дундар І. О.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 16 липня 2020 року вказано, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження: суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, як на підставі оскарження судових рішень. Зокрема, заявник у касаційній скарзі зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішення не врахував висновки щодо застосування норми права, а саме статті 234 ЦК України у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 569/7560/15-ц, від 21 травня 2020 року у справі № 468/1736/17.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 22 серпня 2012 року позивач ОСОБА_1 передав відповідачу ОСОБА_2 кошти в сумі 3 850 Євро, а останній зобов`язувався повернути позивачу зазначену суму до 01 квітня 2013 року.
12 вересня 2012 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 7500 Євро, а останній зобов`язувався повернути позивачу зазначену суму до 01 травня 2013 року.
11 жовтня 2012 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 7 450 Євро, а останній зобов`язувався повернути позивачу зазначену суму до 01 квітня 2013 року.
23 листопада 2012 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 20 500 Євро, а останній зобов`язувався повернути позивачу зазначену суму до 01 червня 2013 року.
23 листопада 2012 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 15 500 Євро, а останній зобов`язувався повернути позивачу зазначену суму до 01 червня 2013 року.
07 грудня 2012 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 13 200 Євро, а останній зобов`язувався повернути позивачу зазначену суму до 01 червня 2013 року.
Всього позивач ОСОБА_1 надав відповідачу ОСОБА_2 позику на суму 68 000,00 Євро.
Борг ОСОБА_2 у зазначені строки повернутий ОСОБА_1 не був.
ОСОБА_2 відчужив належні йому на праві власності об`єкти нерухомого майна, а саме:
житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 загальною площею 177.30 кв. м., житловою площею 87.50 кв. м. на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7429, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С.М. та передав такий у дар малолітньому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
та земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,113 га, кадастровий номер 212184102:00:005:0010 на підставі договору дарування від 28 листопада 2014 року № 7430, посвідченого приватним нотаріусом Виноградівського районного нотаріального округу Стойка С.М. та передав у дар малолітньому сину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Переяслав-Хмельницького міськрайонного суду від 18 січня 2016 року у справі № 373/1522/15-ц стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг у розмірі 1 797 520,00 грн. та 3 648,20 грн. судових витрат.
На виконання даного рішення 10 березня 2016 року Переяслав-Хмельницьким міськрайонним судом видано виконавчий лист у справі № 373/1522/15-ц.
05 квітня 2016 року старшим державним виконавцем відкрито виконавче провадження та винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Позиція Верховного Суду
Колегія суддів частково приймає аргументи, які викладені у касаційній скарзі, з таких мотивів.
Задовольняючи позовні вимоги в частині визнання недійсними договорів дарування, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оспорювані договори дарування за своїм змістом суперечать вимогам закону, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ними правових наслідків, є порушенням частин першої, п`ятої статті 203 ЦК України, і згідно правил статті 215 ЦК України є підставою для визнання їх недійсними відповідно до статті 234 ЦК України.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду.
За змістом статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Тлумачення статті 234 ЦК України, свідчить, що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків. Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Під час розгляду справи не доведено наявність підстав, передбачених статтею 234 ЦК України для визнання недійсним договору дарування.
В той же час саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно частини третьої статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) зроблено висновок, що «договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника)».
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин)».
Апеляційний суд, встановивши, що ОСОБА_2 відчужив майно на підставі договорів дарування на користь свого сина ОСОБА_3 після виникнення у нього зобов`язання із поверненням суми позики, діяв очевидно недобросовісно та зловживав правами, оскільки вчинив договори дарування, які порушують права кредитора та які направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника, зробив обґрунтований висновок про визнання договорів недійсними. Разом із тим апеляційний суд помилково вказав, що ці договори є фіктивними, оскільки не спрямовані на реальне настання обумовлених ним правових наслідків. Тому постанову апеляційного суду у частині задоволених позовних вимог про визнання недійсними договорів дарування слід змінити в мотивувальній частині.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).
З урахуванням необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постановах Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19) та від 10 лютого 2021 року в справі № 754/5841/17 (провадження № 61-17966св19) колегія суддів вважає, що постанова апеляційного суду в оскарженій частині прийнята з порушенням норм матеріального права; касаційну скаргу необхідно задовольнити частково; постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині змінити з викладенням її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Оскільки Верховний Суд змінює частково судове рішення, але виключно у частині мотивів його прийняття, то новий розподіл судового збору не здійснюється.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Новікової Інни Станіславівни, задовольнити частково.
Постанову Закарпатського апеляційного суду від 17 червня 2020 року в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_2 , про визнання договорів дарування недійсними змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: І. О. Дундар
Є. В. Краснощоков
М. М. Русинчук
М. Ю. Тітов
