Єдиний державний реєстр судових рішень
КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
357/13948/16-а Головуючий у 1-й інстанції Дмитренко А.М.
Суддя-доповідач Губська Л.В.
ОКРЕМА ДУМКА
05 липня 2017 року м. Київ
Судом розглядається справа за позовом ОСОБА_1 у своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх ОСОБА_2 2004 р.н. та ОСОБА_3 2008 р.н. до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про визнання бездіяльності щодо нездійснення їй нарахування та виплати одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_7 та зобов`язання нарахувати та виплатити таку допомогу.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 06 квітня 2017 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Міністерства оборони України щодо нездійснення нарахування і виплати позивачу частини одноразової грошової допомоги у зв`язку із загибеллю ОСОБА_7 згідно поданої заяви від 10.11.2016 року та зобов`язати Міністерство оборони України провести нарахування і виплатити ОСОБА_8 одну шосту частину одноразової грошової допомоги виходячи з 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день загибелі ОСОБА_7 , в сумі 101 500 грн.
Двоє з трьох суддів колегії суддів прийшли до висновку про задоволення апеляційної скарги відповідача та скасування постанови суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позову. Такий висновок обґрунтований тим, що при зверненні до відповідача із заявою про виплату допомоги позивачем було порушено встановлений порядок подання заяви.
З таким висновком не погоджуюсь з огляду на наступне.
Спірні правовідносини виникли у зв`язку з відмовою Міністерства оборони України у здійсненні позивачу як члену сім`ї загиблого військовослужбовця виплати одноразової грошової допомоги.
Таке право передбачене ст.ст. 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якими одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби виплачується членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого.
З матеріалів справи вбачається, що вперше за отриманням допомоги позивач звернулася до Міністерства оборони України у серпні 2014 року.
Проте, у виплаті допомоги їй було відмовлено у зв`язку з тим, що остання не є членом сім`ї загиблого, оскільки рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.09.2012 їх шлюб з ОСОБА_7 було розірвано.
В подальшому рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 23.01.2015 року по справі № 357/15195/14-ц 2/357/203/15, що набрало законної сили 08.04.2015, було встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_8 та ОСОБА_7 в періоди з 25.01.2002 року по 23.06.2006 року та з 18.10.2012 року по 14.07.2014 року.
У зв`язку з цим 10.12.2016 ОСОБА_8 повторно звернулася до Міністерства оборони України із заявою про виплату їй одноразової грошової допомоги.
Листом від 06.12.2016 відповідач повідомив заявницю про те, що вона не має права на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки нею не надано свідоцтво про шлюб, а рішенням суду від 23.01.2015 року встановлено саме факт проживання її та ОСОБА_7 однією сім`єю без реєстрації шлюбу, але цим рішенням не визначено її право на отримання допомоги, за відсутності такого рішення підстав для виплати їй допомоги немає.
З наведеного вбачається, що підставою для відмови, виходячи з позиції відповідача, стало те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що вона є членом сім`ї загиблого ОСОБА_7 . Інших підстав для відмови не зазначено.
Такий висновок є помилковим, оскільки згідно з положеннями ч. 2 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Факт спільного проживання позивача з ОСОБА_7 у в періоди з 25.01.2002 року по 23.06.2006 року та з 18.10.2012 року по 14.07.2014 року встановлено рішенням суду, що набрало законної сили та згідно зі ст. 72 КАС України має для даної справи преюдиційне значення.
Слід звернути увагу, що рішення суду про встановлення факту не створює відповідні правовідносини, а лише констатує ті правовідносини, які вже існують.
Таким чином, станом на час звернення до відповідача із заявою у 2014 році та відмови у проведенні нарахування та виплати одноразової грошової допомоги, як і на момент смерті ОСОБА_7 , позивач була членом сім`ї загиблого.
Отже, у ОСОБА_8 було право на отримання одноразової допомоги, проте, таке право було відновлене та підтверджене лише у 2015 році в порядку судового захисту.
Враховуючи, що при повторному зверненні до Міністерства оборони України з відповідною заявою у 2016 році ОСОБА_8 було надано судове рішення, яке підтверджує факт, що остання була членом сім`ї ОСОБА_7 , оскаржувана відмова є протиправною.
З огляду на викладене, порушене право позивача на отримання одноразової грошової допомоги повинно бути відновлене.
Посилання апеляційної скарги відповідача на ту обставину, що при зверненні із повторною заявою про виплату допомоги позивачем не дотримано вимоги Порядку призначення і виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою КМ України від 25.12.2013 № 975, необхідно відхилити, оскільки наведені обставини не було зазначено підставою для відмови у виплаті допомоги при розгляді зави позивача.
Суб`єкт владних повноважень не має права, обґрунтовуючи у суді правомірність свого рішення, посилатися на обставини та підстави, які не враховувалися ним при ухваленні оспорюваного рішення, тобто оскаржувані рішення оцінюються судом, виходячи з доведеності з боку відповідача тих обставин (фактичних підстав) і норм права (юридичних підстав), якими обґрунтовано вчинення оскаржуваних дій, що забезпечує при вирішенні спірних взаємовідносин дотримання принципу правової визначеності.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини, практика якого є джерелом права, зазначив, що ст. 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. У кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
З огляду на викладене, вважаю, що висновок суду першої інстанції про зобов`язання Міністерства оборони України провести нарахування і виплатити ОСОБА_8 одну шосту частину одноразової грошової допомоги виходячи з 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на день загибелі ОСОБА_7 , в сумі 101 500 грн. є законним та обґрунтованим.
Суддя А.Б. Парінов
