Справа № 545/1151/16-ц
Провадження 2-р/545/25/16
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
20.09.2016 року Полтавський районний суд Полтавської області в складі :
головуючого судді Потетій А.Г.,
при секретарі Задорожна Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві заяву позивачки ОСОБА_1 про роз»яснення рішення суду від 03.06.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної ради , ОСОБА_3 охорони здоров»я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 обласний центр медико-соціальної експертизи, управління майном ОСОБА_2 обласної ради, про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді, -
встановив:
До Полтавського районного суду надійшла заява від позивачки — ОСОБА_1 про роз»яснення рішення суду від 03.06.2016 року ухваленого в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної ради , ОСОБА_3 охорони здоров»я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 обласний центр медико-соціальної експертизи, управління майном ОСОБА_2 обласної ради, про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді.
Позивачка прохала суд роз»яснити рішення суду, оскільки станом на 13.09.2016 року рішення суду від 03.06.2016 року щодо негайного її поновлення на роботі на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру МСЕ не виконано та робоче місце головного лікаря не надано. А саме прохала роз»яснити рішення щодо порядку його виконання Плтавською обласною радою.
В судове засіданя адвокат позивачки ОСОБА_4 та позивачка ОСОБА_1 не з»явились повідомлялись належним чином однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті відповідно до ч.3 ст.221 ЦПК України.
Представник відповідача ОСОБА_2 обласної ради та представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору- управління майном ОСОБА_2 обласної ради в судовому засіданні заперечували проти задоволення заяви про роз’яснення рішення суду, вказали на те, що позивач ОСОБА_1 при роз’ясненні рішення суду фактично прохає вийти за межі предмету спору та у рішенні прийти до висновку, що умови контракту, є таким, які погіршують її становище порівняно з чинним законодавством, та вважати ст. 9 КЗпП України контракт є недійсним за законом, однак позивачем у суді першої інстанції не ставились позовні вимоги про визнання контракту з головним лікарем , як незаконним, а оскаржувалось рішення, яким було поновлено та звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря,також звернули увагу на те, що керівників установ, підприємств, закладів комунальної форми власності призначають та звільняють виключно на пленарних засіданнях сесій.
Представник відповідача ОСОБА_3 охорони здоров»я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 обласний центр медико-соціальної експерти в судове засідання не з’явився, повідомлялись належним чином, однак їхня неявка відповідно до положень ч.3 ст.221 ЦПК України не перешкоджає розгляду питання про роз»яснення рішення суду.
Дослідивши матеріали зазначеної вище цивільної справи, з»ясувавши думку сторін, суд приходить до висновку, щодо необхідності задоволення заяви про роз”яснення рішення суду.
Відповідно до ст. 221 ЦПК України якщо рішення суду є незрозумілим для осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця, суд за їхньою заявою постановляє ухвалу, в якій роз»яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.
Подання заяви про роз»яснення рішення суду допускається, якщо воно ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред»явлене до примусового виконання.
Відповідно до п. 13. постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення в цивільній справі» ( із змінами та доповненнями) резолютивна частина повинна мати вичерпні, чіткі, безумовні й такі, що випливають зі встановлених фактичних обставин, висновки по суті розглянутих вимог і залежно від характеру справи давати відповіді на інші питання, зазначені у статтях 215 - 217 ЦПК України.
Відповідно до п. 21. постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 року «Про судове рішення в цивільній справі» ( із змінами та доповненнями) щодо до статті 221 ЦПК України роз»яснення рішення суду, а не ухвали, можливе тоді, коли воно не містить недоліків, що можуть бути усунені лише ухваленням додаткового рішення, а є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Зазначене питання розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі, не вносячи змін у суть рішення і не торкаючись питань, які не були предметом судового розгляду. Роз»яснення рішення не допускається, якщо воно виконане або закінчився установлений законом строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до виконання.
Якщо фактично порушено питання про зміну рішення або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз»яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз»ясненні рішення.
Суд може відмовити у роз»ясненні рішення, якщо воно не припускає різного тлумачення, незрозумілість рішення зумовлена неуважністю прочитання тексту рішення, правовою безграмотністю.
У відповідності до статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, а також державного виконавця, ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту
Роз'яснення судового рішення є по суті одним із способів усунення його недоліків. Зокрема, це стосується недотримання вимоги ясності, визначеності судового рішення, яка означає, що судове рішення не може містити положень, що викликають суперечки під час виконання рішення.
Підставою для подання заяви про роз'яснення рішення, є його незрозумілість. Частіше за все звернення щодо роз'яснення судового рішення викликані ускладненнями або взагалі неможливістю його виконання, тому судом роз'яснюється резолютивна частина рішення. Але у деяких випадках (наприклад, потреба у підтвердженні встановленого факту чи правовідносин, визнаних судом такими, що вступили у законну силу) виникає необхідність роз'яснення і мотивувальної частини рішення.
Як вбачається з приписів ЦПК України та існуючої судової практики, розгляд питання про роз'яснення рішення є прерогативою лише того суду, який це рішення виніс. При цьому суд не вправі вносити будь-які зміни в існуюче рішення так само, як і вирішувати питання, що не були предметом судового розгляду. Суд може лише, змінивши форму викладення, більш повно і ясно навести ті частини рішення, що викликають певні труднощі для розуміння.
Згідно науково-практичного коментаря до ст. 221 ЦПК України, то рішення суду повинно бути зрозумілим. Зрозумілість рішення полягає в тому, що його резолютивна частина не припускає кілька варіантів тлумачення.
В заяві про роз»яснення рішення повинно зазначатися, що саме у резолютивній частині рішення є незрозумілим, в чому полягає незрозумілість рішення, які припускаються варіанти тлумачення рішення, як це впливає на його виконання.
Роз»яснення інших частин рішення ( крім резолютивної ) не має правового значення, оскільки вони не мають обов»язкового характеру.
Питання про роз»яснення рішення вирішується ухвалою суду. В резолютивній частині ухвали суд роз»яснює, як саме слід розуміти резолютивну частину рішення, тобто тлумачить зміст написаного у рішенні.
Судом встановлено, що Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної ради , ОСОБА_3 охорони здоров"я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 обласний центр медико-соціальної експертизи, управління майном ОСОБА_2 обласної ради, про визнання рішення незаконним та поновлення на посаді позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано незаконним і скасовано рішення сесії (перше засідання) ОСОБА_2 обласної ради від 29.01.2016 р. № 49 в частині: «Про головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи», яким було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року та звільнено ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року відповідно до п. 2 ст.36 КЗпП України у звязку з закінченням терміну дії трудового контракту.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року.
Зобов”язано ОСОБА_3 охорони здоровя ОСОБА_2 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання обов'язків на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи .
Стягнуто з ОСОБА_2 обласної ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.09.2015 року по 03.06.2016 року включно з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405грн. 96 коп. за один робочий день, а загалом за 179 робочих дні у загальній сумі 72666грн. 84 коп .
Стягнуто з ОСОБА_2 обласної ради та ОСОБА_3 охорони здоров”я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації на користь держави в рівних частках з кожного судовий збір у загальній сумі 551грн.20коп.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за 1 (один) місяць та в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
На даний час рішення не виконано та не набрало законної сили, так як на нього сторони, надали апеляційні скарги.
Ухвалою Полтавського районного суду Полтавської області від 01.07.2016 року в задоволенні заяви адвоката позивачки- Курило В.О. про роз»яснення рішення суду відмовлено за безпідставністю. Оскільки в резолютивній частині рішення Полтавського районного суду від 03.06.2016 року чітко прописано:- «Поновити ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року. Зобов”язати ОСОБА_3 охорони здоровя ОСОБА_2 обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року з фактичним допущенням до виконання обов'язків на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи. Тобто рішенням суду покладено на ОСОБА_3 охорони здоров”я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації обов»язок видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи.
В той же час 03.06.2016 року Полтавським районним судом Полтавської області на виконання рішення суду було видано два виконавчі листи в частині, що була піддана до негайного виконання, а саме: в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи. Один виконавчий лист було видано судом, де було визначено боржником — ОСОБА_2 обласну раду, а другий виконавчий лист було видано судом, де було визначено боржником — ОСОБА_3 охорони здоров”я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації.
Як було встановлено судом, за заявою ОСОБА_1, поданою 24 червня 2016 року про примусове виконання рішення суду ОСОБА_2 обласною радою в частині, що була піддана до негайного виконання, а саме: про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи з 22.05.2015 року, відділ примусового виконання рішень ОСОБА_3 державної виконавчої служби Міністерства юстиції України 29.06.2016 року відкрив виконавче провадження № 51516107.
Пунктом 4 Положення про медико-соціальну експертизу, яке затверджено ПКМУ від 3 грудня 2009 року № 1317, встановлено: медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії (далі – комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров’я при Міністерстві охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
Центр (бюро) очолює головний лікар, який призначається Міністром охорони здоров’я Автономної Республіки Крим, керівником управління охорони здоров’я обласної (міської) держадміністрації.
Як вбачається з листа ОСОБА_3 охорони здоров”я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації за вих. № Ж-0119/1237/4617/031 від 23.06.2016 року, зазначений орган звернувся до ОСОБА_2 обласної ради з пропозицією, оформленою листом, про вирішення питання щодо поновлення позивачки на роботі на найближчій сесій обласної ради, так як без відповідного рішення сесії ОСОБА_3 охорони здоров”я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації не має змоги виконати рішення суду.
З цього приводу судом було встановлено, що відповідно до Закону України “Про місцеве самворядування в Україні” (п. 20 ч. 1 ст. 43) питання щодо управління об”єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад, призначення і звільнення їх керівників вирішуються виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради.
В той же час ст. 221 КЗпП України визначає чіткий перелік органів, які розглядають трудовi спори. Так, трудовi спори розглядаються: 1) комiсiями по трудових спорах; 2) районними, районними у мiстi, мiськими чи мiськрайонними судами. Такий порядок розгляду трудових спорiв, що виникають мiж працiвником i власником або уповноваженим ним органом, застосовується незалежно вiд форми трудового договору. Установлений порядок розгляду трудових спорiв не поширюється на спори про дострокове звiльнення вiд виборної платної посади членiв громадських та iнших об'єднань громадян за рiшенням органiв, що їх обрали.
Як, вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 для захисту свої порушених трудових прав та з метою вирішення трудового спору звернулася до Полтавського районного суду Полтавської області, як органу в компетенцію якого входить вирішення трудових спорів.
03.06.2016 року рішенням Полтавського районного суду Полтавської області ОСОБА_1 була поновлена на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи згідно рішення суду
Згідно з вимогами частини п’ятої статті 235 Кодексу законів про працю України та ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження» прийняте судом рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника підлягає негайному виконанню.
Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження (п. 1 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження»).
Питання, пов’язане з фактом поновлення на роботі, вирішується відповідно до рішення суду: видається наказ про поновлення працівника на роботі та вносяться зміни до трудової книжки працівника відповідно до пункту 2.10 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення від 29.07.93 №58, зокрема, визнається недійсним запис, зроблений відповідно до наказу, визнаного судом незаконним (наприклад, пишеться: „Запис за таким-то № є недійсним, поновлений на попередній роботі”).
Таким чином, питання про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико - соціальної експертизи було вже вирішено судом, а тому питання не потребує додаткового вирішення на пленарному засіданні ОСОБА_2 обласної ради.
Також суд звертає увагу на те, що частиною 3 ст. 21 КЗпП України встановлено, що особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Трудовий договір є основним юридичним фактом, з яким пов'язано виникнення, зміна чи припинення трудових правовідносин.
Зміст права на працю полягає у можливості кожної особи заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується (ст. 43 Конституції України).
Рішенням Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої ст. 21 Кодексу законів про працю України (справа про тлумачення терміну «законодавство») від 09.07.1998 року справа № 17/81 – 97, було визначено, що виходячи з необхідності посилення правових засобів захисту прав громадян у галузі праці, унеможливлення їх ущемлення, додержання вимог ратифікованої Україною Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи підприємця Конституційний Суд України визнає за доцільне в подальшому обмежити визначення сфери застосування контракту лише законами, що є прерогативою Верховної Ради України.
Тим більше, контрактна форма трудового договору не може впроваджуватись нормативними актами центральних і місцевих органів виконавчої влади, актами органів місцевого самоврядування, а також колективними договорами і угодами та іншими локальними нормативними актами.
Так, в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.1998р. справа № 17/81 – 97 (справа про тлумачення терміну «законодавство») зазначено, що термін «законодавство», що вживається у частині третій 21 Кодексу законів про працю України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, треба розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
Із положень п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України випливає, що основні елементи інституту трудового договору як засобу реалізації конституційного права на працю (зміст і порядок укладення цього договору, гарантії працівникам при його укладенні, зміні та припиненні, підстави останнього тощо) повинні визначатися виключно законом.
При призначенні ОСОБА_1 на посаду головного лікаря ОСОБА_2 обласного Центру МСЕ Управлінням охорони здоров’я виконавчого комітету ОСОБА_2 обласної Ради народних депутатів був виданий наказ від 21.09.1995р. № 92-К (в подальшому правонаступник – ОСОБА_3 охорони здоров’я ОСОБА_2 обласної державної адміністрації).
Укладення контракту у випадку, не передбаченому законом, не допускається, оскільки це знижує рівень соціальної захищеності працівників і суперечить вимогам Конвенції Міжнародної організації праці № 158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року від 22 червня 1982 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 4 лютого 1994 року № 3933-ХІІ.
Таким чином, недопустимо застосування контрактної форми трудового договору до керівників комунальних закладів охорони здоров'я, які працюють на підставі укладених з ними до 01.01.2012 р. трудових договорів (ОСОБА_1 прийнята на посаду головного лікаря ОСОБА_2 обласного Центру МСЕ наказом Управління охорони здоров’я виконавчого комітету ОСОБА_2 обласної Ради народних депутатів № 92-К від 21.09.1995р.).
Це підтверджує й роз'яснення Конституційного Суду України від 01.08.2013 р. № 22-14-17/1749, де зазначено: укладання трудових договорів у формі контракту є обов'язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони здоров'я з 1 січня 2012 року, і не поширюються на керівників цих закладів, призначених до цієї дати.
Виходячи з принципу верховенства права, закладеного в ст. 8 Конституції України, суд, встановивши невідповідність нормативно – правового акта положенням Конституції України чи нормам закону, який має вищу, ніж даний акт, юридичну силу, має застосувати Конституцію України чи цей закон.
Так, ухвалюючи рішення 03.06.2016 року суд також поклався на висновки зроблені Апеляційним суд Полтавської області в мотивувальній частині ухвали від 14.01.2016 року, за апеляційними скаргами ОСОБА_2 обласної ради, ОСОБА_3 охорони здоров’я ОСОБА_2 ОДА, ОСОБА_2 обласного центру МСЕ на рішення Полтавського районного суду від 17.09.2015 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 обласної ради, ОСОБА_3 охорони здоров’я ОСОБА_2 ОДА, третя особа ОСОБА_2 обласний центр МСЕ про скасування розпорядження голови ОСОБА_2 обласної ради «Про головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико – соціальної експертизи № 97 від 21.05.2015 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря ОСОБА_2 обласного центру медико – соціальної експертизи з 22.05.2015 року у зв’язку з закінченням терміну дії трудового контракту(п.2 ст. 36 КЗпП України), - який встановив, що виходячи з положень статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Трудове законодавство не містить такого поняття як нікчемність договорів про працю, але по аналогії згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Виходячи з того, що умови трудового контракту від 23.05.2012 р., укладеного з ОСОБА_1, яка була призначена на посаду до 01.01.2012 року, погіршують її становище порівняно з чинним законодавством, то згідно ст. 9 КЗпП України він є недійсним за законом.
Вказана обставина встановлена судовим рішенням є преюдиційною в силу вимог ч. 3 ст. 61 ЦПК України.
Отже, на підставі викладеного виконання ОСОБА_2 обласною радою рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі буде вважатися закінченим з дня видачі розпорядження за підписом голови ОСОБА_2 обласної ради про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного МСЕК з 22.05.2015 року.
В той же час необхідно зауважити, що особа, яка була призначена в.о. головного лікаря ОСОБА_2 обласного МСЕК або головним лікарем ОСОБА_2 обласного МСЕК повинна бути звільнена з займаної посади відповідно до ч.1 п.6. ст.40 КЗпП України у зв”язку з поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.
Одночасно відповідно до ч.2 ст.40КЗпП України зазначеній особі яка була призначена в.о. головного лікаря ОСОБА_2 обласного МСЕК або головним лікарем ОСОБА_2 обласного МСЕК при звільненні за ч.1 п.6. ст.40 КЗпП України повинно бути запропоновано інша робота (посада).
Керуючись ст. 208-210, 221 ЦПК України, суд, -
У Х В А Л И В:
Заяву позивачки- Жабо Т.М. про роз»яснення рішення суду задовольнити.
Роз”яснити, що виконання ОСОБА_2 обласною радою рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03.06.2016 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді буде вважатися закінченим з дня видачі розпорядження за підписом голови ОСОБА_2 обласної ради про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря ОСОБА_2 обласного МСЕК з 22.05.2015 року.
Ухвала може бути оскаржена до апеляційного суду Полтавської області через Полтавський районний суд на протязі 5 днів з моменту проголошення, а сторонами, що не були присутні в судовому засіданні у той же строк з моменту отримання копії.
Головуючий: А.Г.Потетій
