Постанова

Іменем України

13 листопада 2019 року

м. Київ

справа № 545/1151/16-ц

провадження № 61-17196вв19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Ступак О. В., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Погрібного С. О.,Олійник А. С., Яремка В. В.,

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Полтавська обласна рада, Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації,

треті особи: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, Управління майном Полтавської обласної ради,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 жовтня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, Управління майном Полтавської обласної ради, про визнання незаконним і скасування рішення обласної ради та поновлення на роботі, за касаційними скаргами виконуючого обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року у складі судді Потетія А. Г. та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року у складі колегії суддів: Чумак О. В., Кривчун Т. О., Пилипчук Л. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовної заяви та позиція учасників справи

У грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Полтавської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації про визнання незаконним і скасування рішення обласної ради та поновлення на роботі.

Позовна заява мотивована тим, що відповідно до наказу Управління охорони праці Виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів від 21 вересня 1995 року № 92-К вона призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи.

23 травня 2012 року між нею та Полтавською обласною радою укладено контракт, згідно з яким ОСОБА_1 призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на період з 23 травня 2012 року по 22 травня 2015 року.

Згідно з розпорядженням голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97 її, тобто головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, 22 травня 2015 року звільнено із займаної посади відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту.

На виконання вимог розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97 заступник директора Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації 21 травня 2015 року видав наказ № 40-К «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», у якому зазначено про її звільнення з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту. Виконання посадових обов`язків головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи покладено на заступника головного лікаря ОСОБА_3 та доручено адміністрації Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи внести відповідний запис до її трудової книжки, видати трудову книжку та провести розрахунок відповідно до норм чинного трудового законодавства України.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14 січня 2016 року, позов задоволено. Скасовано розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту. Скасовано наказ Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації від 21 травня 2015 року № 40-К про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року у зв`язку із закінченням терміну дії договору. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року. Стягнуто з Полтавської обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23 травня по 17 вересня 2015 року включно у розмірі 32 882,76 грн.

Пунктом 1 рішення третьої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49 її поновлено на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року та у другому пункті цього рішення - її звільнено з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту.

Зазначала про те, що до виконання посадових обов`язків її фактично допущено не було, звільнення 22 травня 2015 року відбулось із грубим порушенням норм трудового законодавства, а саме статей 47, 116 КЗпП України.

Крім того, позивач вважала незаконним укладення із нею строкового трудового контракту, оскільки укладення трудових договорів у формі контракту є обов`язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони здоров`я з 01 січня 2012 року та не є обов`язковим для осіб, призначених на ці посади до 01 січня 2012 року. 21 вересня 1995 року вона призначена на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи. Умови трудового контракту від 23 травня 2012 року, укладеного з нею, погіршують її становище як працівника порівняно із законодавством України про працю, а тому відповідно до статті 9 КЗпП України є недійсними.

З урахуванням викладеного позивач просила визнати недійсним та скасувати рішення третьої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49; поновити її на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року; зобов`язати Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення її на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року з фактичним допущенням до виконання посадових обов`язків.

Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації у своїх запереченнях на позов, поданих до суду 10 травня 2016 року, зазначав, що не визнає позовні вимоги та вважає їх необґрунтованими, оскільки наказ Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації від 21 травня 2015 року № 40-К видано на підставі розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» та не є документом, на підставі якого відбулось звільнення позивача. Крім того, наказом Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації від 15 січня 2016 року № 5-К наказ від 21 травня 2015 року № 40-К скасовано. Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи не є закладом охорони здоров`я, а є комунальним закладом, заснованим на майні, що є спільною власністю територіальних громад області. Питання щодо управління об`єктами спільної власності територіальних громад вирішується виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради. Полтавська обласна державна адміністрація повноваження щодо призначення та звільнення головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації не делегувала. Крім того, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 року встановлено законність запровадження контрактної форми трудових відносин з ОСОБА_1 .

У своїх запереченнях проти позову Полтавська обласна рада зазначала, що наказ Управління охорони праці Виконавчого комітету Полтавської обласної Ради народних депутатів від 21 вересня 1995 року № 92-К визнано таким, що втратив чинність, на підставі наказу Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації від 01 лютого 2016 року № 13-К. Тобто, обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач посилається на документ, який втратив чинність. Крім того, ОСОБА_1 працювала на підставі контракту, укладеного на період з 23 травня 2012 року по 22 травня 2015 року. Полтавська обласна рада вирішила припинити трудові відносини з ОСОБА_1 після закінчення строку дії контракту та прийняла рішення про її звільнення на підставі пункту 2 статті 36 КЗпП України. А тому підстави для задоволення позову ОСОБА_1 відсутні.

Короткий зміст рішень суду першої інстанції

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано незаконним та скасовано рішення сесії (перше засідання) Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49 у частині «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», яким поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року, та звільнено її з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року відповідно до пункту 2 статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року. Зобов`язано Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації видати наказ про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року з фактичним допущенням до виконання обов`язків на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи. Стягнуто з Полтавської обласної ради на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18 вересня 2015 року по 03 червня 2016 року включно з розрахунку середньоденної заробітної плати, що становить 405,96 грн за один робочий день, а загалом за 179 робочих днів - 72 666,84 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат та допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітку за 1 (один) місяць та в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.

Додатковим рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 15 вересня 2016 року вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Стягнуто з Полтавської обласної ради та Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації на користь держави у рівних частинах з кожного 551,20 грн. Стягнуто з Полтавської обласної ради на користь держави судовий збір у розмірі 726,67 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що після закінчення строку дії трудового контракту, укладеного 23 травня 2012 року, позивач продовжувала працювати, трудові відносини між сторонами тривали і жодна із сторін не вимагала їх припинення. А тому трудовий договір вважається продовженим на невизначений термін. Зазначені обставини встановлені рішенням суду, що набрало законної сили, і ці обставини мають приюдиційне значення для вирішення цієї справи. Таким чином, рішення Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49 у частині звільнення позивача у зав`язку із закінченням дії трудового контракту не ґрунтується на вимогах закону та не відповідає фактичним обставинам справи. Оскільки позивач була звільнена із займаної посади з порушенням норм чинного трудового законодавства України, то позовні вимоги в частині поновлення позивача на посаді головного лікаря та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 18 вересня 2015 року по 03 червня 2016 року підлягають задоволенню.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року апеляційні скарги Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Полтавської обласної ради, виконуючого обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року в частині визнання незаконним і скасування рішення сесії (перше засідання) Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», пункт 1, яким було поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року, скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні позову у цій частині. У іншій частині рішення суду першої інстанції та додаткове рішення цього ж суду залишено без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції мотивоване тим, що центр медико-соціальної експертизи функціонально підпорядкований Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, є правонаступником медико-трудових експертних комісій. Власником майна є Полтавська обласна рада. Укладення та розірвання контрактів з керівниками підприємств, які належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ і міст області, затверджено рішенням Полтавської обласної ради 27-ої сесії п`ятого скликання від 23 червня 2010 року, згідно з яким звільнення таких осіб здійснюється на підставі рішення обласної ради або розпорядження голови обласної ради. На виконання рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2015 року рішенням Полтавської обласної ради третьої сесії сьомого скликання (перше засідання) від 29 січня 2016 року № 49 ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року. За таких обставин рішення суду першої інстанції в частині визнання незаконним і скасування рішення сесії (перше засідання) Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» (пункт 1) про поновлення ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року підлягає скасуванню. В іншій частині суд апеляційної інстанції погодився із висновком районного суду, зазначивши, що з урахуванням положень статті 39-1 КЗпП України дія трудового договору, укладеного з ОСОБА_1 , вважається продовженою на невизначений строк.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційних скарг, позиція інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій 19 грудня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, виконуючий обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи Паламарчук Д. В., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що Полтавська обласна рада як власник висловила своє волевиявлення не продовжувати контракт шляхом прийняття розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97, а тому суди зробили неправильний висновок про те, що контракт продовжив свою дію на невизначений строк. Законом не передбачено обов`язку власника повідомляти про закінчення строку дії контракту після його закінчення. Позивачу було відомо про те, що згідно з контрактом останній робочий день - 22 травня 2015 року, а тому незаконним є висновок судів щодо продовження трудових відносин між сторонами у зв`язку із перебуванням позивача на лікарняному. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 року позивачу відмовлено у позові про визнання незаконною контрактної форми трудових правовідносин. Тобто контракт укладено між сторонами на законних підставах, власник заперечував проти продовження контракту з ОСОБА_1 після його закінчення, а тому позивач безпідставно приступила до виконання трудових обов`язків після закінчення строку його дії. Під час розгляду цієї справи судами дотримано норм процесуального права в частині належного повідомлення учасників процесу про час та місце розгляду справи.

Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи у касаційній скарзі, поданій у грудні 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що контракт з позивачем укладено відповідно до вимог трудового законодавства України, останнім днем роботи ОСОБА_1 було 22 травня 2015 року, оскільки Полтавська обласна рада заперечувала проти продовження дії контракту після закінчення строку, на який він укладався, а позивач без згоди власника приступила до виконання трудових обов`язків після закінчення його дії, то у суду не було законних підстав для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

У касаційній скарзі, поданій 19 грудня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили всіх фактичних обставин справи, та не дослідили належним чином усіх наявних у матеріалах справи доказів, у зв`язку і чим ухвалили незаконні судові рішення.

У касаційній скарзі, поданій 30 грудня 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Полтавська обласна рада, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у позові.

Касаційна скарга мотивована тим, що контракт є особливою формою трудового договору, у якому за згодою можуть встановлюватися строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін, умови матеріального забезпечення й організації праці працівника, а також умови його розірвання. Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 року ОСОБА_1 відмовлено у позові про скасування наказу про запровадження контрактної форми, як такого, що не є незаконним, та встановлено правильність запровадження контрактної форми. Свою згоду та бажання укласти трудовий контракт позивач ОСОБА_1 висловила у заяві на ім`я голови Полтавської обласної ради. Укладаючи контракт, ОСОБА_1 була обізнана з його умовами та строком, на який він був укладений. Розпорядження про звільнення головного лікаря у зв`язку із закінченням терміну його дії є письмовим доказом того, що роботодавець заперечував проти пролонгації трудового контракту. Крім того, заробітна плата головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи виплачується відповідно до штатного розпису та за рахунок оплати праці цього центру. Обласною радою з обласного бюджету можуть додатково спрямовуватись кошти на виконання заходів у сфері охорони здоров`я. Виплата заробітної плати головному лікарю Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи за рахунок коштів виконавчого апарату обласної ради є нецільовим використанням бюджетних коштів.

У березні 2017 року ОСОБА_1 подала заперечення на указані касаційні скарги, у якому зазначала, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для їх скасування.

Короткий зміст рішення суду касаційної інстанції

Постановою Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року касаційні скарги виконуючого обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради задоволено. Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року скасовано. У задоволенні позову ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, Управління майном Полтавської обласної ради, про визнання незаконним і скасування рішення обласної ради та поновлення на роботі відмовлено.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що з огляду на особливості контрактної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами Кодексу законів про працю України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до пункту 5.2 контракту, укладеного між Полтавською обласною радою таОСОБА_1 , він припиняється після закінчення терміну дії, а згідно з пунктом 6.1 -строк дії контракту з 23 травня 2012 року по 22 травня 2015 року. Полтавська обласна рада як власник висловила своє волевиявлення не продовжувати контракт з ОСОБА_1 . У зв`язку із цим висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що контракт продовжив свою дію на невизначений строк, не відповідає фактичним обставинам справи.

Також постанова мотивована тим, що вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що питання правомірності укладення трудового контракту з ОСОБА_1 було предметом судового розгляду, за наслідками якого рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у позові до Управління охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації про скасування наказу щодо запровадження контрактної форми як такої, що є незаконною. Полтавська обласна рада, прийнявши розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97, висловила своє волевиявлення не продовжувати трудовий контракт з ОСОБА_1 . Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту. Крім того, позивачу було достеменно відомо про те, що останнім робочим днем згідно з умовами контракту було 22 травня 2015 року. Тому висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що контракт було продовжено на невизначений строк, є такими, що не відповідають дійсності.

Крім того, у вказаній постанові суд касаційної інстанції з огляду на тлумачення пунктів 2, 4 частини першої статті 36, частини третьої статті 40, статей 40, 41 КЗпП України та ураховуючи, що спір між сторонами у цій справі виник з приводу припинення строкового трудового контракту (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України), а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, дійшов висновку про те, що норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Короткий зміст рішення Конституційного Суду України

Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України від 04 вересня 2019 року № 6-р(II)/2019 у справі № 3-425/2018(6960/18) за конституційною скаргою ОСОБА_1 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України визнано такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), положення частини третьої статті 40 КЗпП України.

Рішення Конституційного Суду України мотивовано тим, що положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці. Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно інших категорій.

Умови контракту, які погіршують становище працівника порівняно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважаються недійсними (стаття 9 КЗпП України).

Таким чином, положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на усі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України.

Короткий зміст та узагальнені доводи заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами, позиція інших учасників справи

ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку 18 вересня 2019 року звернулася до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду із заявою про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в зазначеній цивільній справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 423 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), а саме: встановлення Конституційним Судом України неконституційності (конституційності) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

В обґрунтування заяви ОСОБА_1 зазначила, що Другий сенат Конституційного Суду України в своєму рішенні від 04 вересня 2019 року у справі № 6-р(ІІ)/2019 за її конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 40 КЗпП України, дійшов висновку, що положення частини третьої статті 40 КЗпП України є такими, що поширюються на всі трудові правовідносини та не суперечать Конституції України. Натомість Верховний Суд під час вирішення спору у цій справі, скасовуючи рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року, помилково не застосував положення частини третьої статті 40 КЗпП України та дійшов висновку, що вони не поширюються на трудові правовідносини, які виникли на підставі трудового контракту.

Враховуючи наведене, заявник просила скасувати постанову Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у зазначеній цивільній справі, а рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року залишити в силі.

У відзивах на заявуОСОБА_1 , що надійшли до Верховного Суду засобами поштового зв`язку у жовтні 2019 року, Полтавська обласна рада та Департамент охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації просять відмовити у її задоволенні, посилаючись на те, що оскаржуване судове рішення суду касаційної інстанції у справі № 545/1151/16-ц набрало законної сили та виконано, тому положення пункту 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, на яке посилається ОСОБА_1 , у цьому разі не може бути застосовано. Також вказують, що висновки Верховного Суду про те, що власник (Полтавська обласна рада) вирішив не продовжувати строк дії контракту з ОСОБА_1 , а тому цей контракт як і правовідносини, які виникли у зв`язку з його укладенням, припинилися саме на підставі вимог частини другої статті 36 КЗпП України, а не з підстав, передбачених статтями 40, 41 КЗпП України, є правильними. А ще звертають увагу на те, що відповідно до положень пункту 2 частини третьої статті 429 ЦПК України Верховний Суд при перегляді рішень за виключними обставинами не має повноважень залишати в силі рішення судів нижчих інстанцій, а отже, вимоги заяви ОСОБА_1 не узгоджуються з нормами процесуального закону.

Рух справи у Верховному Суді

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Ухвалою Верховного Суду від 23 вересня 2019 року відкрито провадження у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року, витребувано матеріали справи № 545/1151/16-ц із Полтавського районного суду Полтавської області, призначено справу до судового розгляду.

Позиція Верховного Суду щодо заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст рішення Конституційного Суду України та перевіривши доводи заяви ОСОБА_1 про перегляд судового рішення за виключними обставинами, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про часткове задоволення заяви з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 21 вересня 1995 року Управління охорони праці Виконавчого комітету Полтавської обласної ради народних депутатів видало наказ № 92-К, відповідно до якого ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи відповідно до пункту 5 частини першої статті 36 КЗпП України.

23 травня 2012 року між Полтавською обласною радою та ОСОБА_1 укладено контракт, згідно з яким ОСОБА_1 призначено на посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на період з 23 травня 2012 року по 22 травня 2015 року.

Згідно з розпорядженням голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97 головний лікар Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 22 травня 2015 року звільнена із займаної посади відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту.

На виконання вимог розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97 заступник директора Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації 21 травня 2015 року видав наказ № 40-К «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», у якому зазначено про звільнення ОСОБА_1 із посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту, виконання посадових обов`язків головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи покладено на заступника головного лікаря ОСОБА_3 та доручено адміністрації Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи внести відповідний запис до трудової книжки ОСОБА_1 , видати трудову книжку та провести розрахунок згідно з нормами чинного трудового законодавства України.

Також судами встановлено, що із зазначеними вище розпорядженням та наказом про звільнення ОСОБА_1 була ознайомлена лише 28 травня 2015 року.

Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2015 року, що набрало законної сили, скасовано розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97 «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту. Скасовано наказ Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації від 21 травня 2015 року № 40-К про звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року у зв`язку з закінченням терміну дії договору. Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року. Стягнуто з Полтавської обласної ради заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 23 травня по 17 вересня 2015 року включно у розмірі 32 882,76 грн.

Крім того, у зазначеному рішенні судом встановлено, що у період з 14 квітня по 25 травня 2015 року ОСОБА_1 у зв`язку із оперативним втручанням була тимчасово непрацездатною, що підтверджується відповідними листками непрацездатності, які вона вчасно подала до Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи.

До роботи головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_1 стала 26 травня 2015 року та продовжила виконання своїх посадових обов`язків, а саме на підставі наказів Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації від 07 травня 2015 року № 514-В «Про відрядження» та від 20 травня 2015 року № 706-В «Про виділення автотранспорту».

Згідно із робочим графіком виїзних засідань медико-соціальної експертної комісії Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи на 2015 рік та посвідченням про відрядження від 26 травня 2015 року № 42 ОСОБА_1 була присутня та виступала на спільному засіданні ЛЛК поліклінічного відділення Лубенської КЦМЛ, Лубенської міжрайонної медико-соціальної експертної комісії, Медико-соціальної експертної комісії № 1 м. Полтави, як голова Медико-соціальної експертної комісії № 1 м. Полтави в присутності інших лікарів у кількості 25 осіб. Будь-яких заперечень або незгоди відповідачів щодо виконання нею посадових обов`язків після закінчення строку дії трудового контракту висловлено та здійснено не було.

На виконання вимог рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 17 вересня 2015 року, залишеного без змін ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 14 січня 2016 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 25 травня 2016 року, на третій сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради, проведеній 29 січня 2016 року, прийнято рішення № 49 у пункті першому якого ОСОБА_1 поновлено на посаді головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи з 22 травня 2015 року та у другому пункті цього рішення - її звільнено з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи 22 травня 2015 року відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку дії трудового контракту.

Звертаючись до суду із цим позовом, ОСОБА_1 вказувала на те, що до виконання посадових обов`язків її фактично допущено не було, звільнення 22 травня 2015 року відбулось із грубим порушенням норм трудового законодавства, а саме статей 47, 116 КЗпП України.

Крім того, позивач вважала незаконним укладення із нею строкового трудового контракту, оскільки укладення трудових договорів у формі контракту є обов`язковим лише для осіб, які призначаються на посади керівників закладів охорони здоров`я з 01 січня 2012 року та не є обов`язковим для осіб, призначених на ці посади до 01 січня 2012 року. На посаду головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи вона призначена 21 вересня 1995 року. Умови трудового контракту від 23 травня 2012 року, укладеного з нею, погіршують її становище як працівника порівняно із законодавством України про працю, а тому відповідно до статті 9 КЗпП України є недійсними.

Скасовуючи рішення судів першої і апеляційної інстанцій та відмовляючи у задоволенні позову, суд касаційної інстанції виходив із того, що Полтавська обласна рада, як власник Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, приймаючи розпорядження від 21 травня 2015 року № 97, висловила своє волевиявлення щодо припинення трудових правовідносин з ОСОБА_1 , з огляду на закінчення терміну дії її трудового контракту, отже висновки судів першої та апеляційної інстанцій про те, що контракт продовжив свою дію на невизначений строк, не відповідають фактичним обставинам справи.

Крім того, суд касаційної інстанції з огляду на тлумачення пунктів 2, 4 статті 36, частини третьої статті 40, статей 40, 41 КЗпП України та ураховуючи, що спір між сторонами у цій справі виник з приводу припинення строкового трудового контракту (пункт 2 частини першої статті 36 КЗпП України), а не у зв`язку із звільненням працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу дійшов висновку про те, що норми частини третьої статті 40 КЗпП України на ці правовідносини не поширюються.

Ухвалюючи рішення за результатами розгляду конституційної скарги ОСОБА_1 Другий сенат Конституційного Суду України, дійшов висновку про те, що не може бути дискримінації у реалізації працівниками трудових прав. Порушення їх рівності у трудових правах та гарантіях є недопустимим, а будь-яке обмеження повинне мати об`єктивне та розумне обґрунтування і здійснюватися з урахуванням та дотриманням приписів Конституції України та міжнародних правових актів. Положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України закріплені гарантії захисту працівника від незаконного звільнення, що є спеціальними вимогами законодавства, які мають бути реалізовані роботодавцем для дотримання трудового законодавства. Однією з таких гарантій є, зокрема, сформульована у законодавстві заборона роботодавцю звільняти працівника, який працює за трудовим договором і на момент звільнення є тимчасово непрацездатним або перебуває у відпустці.

Отже, нерозповсюдження такої вимоги на трудові правовідносини за контрактом є порушенням гарантій захисту працівників від незаконного звільнення та ставить їх у нерівні умови порівняно з працівниками інших категорій.

Нормативно-правове обґрунтування процедури перегляду судового рішення за виключними обставинами

Згідно зі статтею 55 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» конституційною скаргою є подане до Конституційного Суду письмове клопотання щодо перевірки на відповідність Конституції України (конституційність) закону України (його окремих положень), що застосований в остаточному судовому рішенні у справі суб`єкта права на конституційну скаргу.

Конституційна скарга подається виключно щодо відповідності Конституції України закону України (його окремих положень). Дії чи бездіяльність органів державної влади, рішення судів у системі судоустрою України до Конституційного Суду не оскаржуються. Конституційний Суд не уповноважений здійснювати перегляд судових рішень, скасовувати їх, оцінювати правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, а також перевіряти судові рішення на відповідність Конституції України та законам України.

Рішення Конституційного Суду за результатами розгляду конституційної скарги є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскарженим.

Частиною третьою статті 89 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, якщо суд, розглядаючи справу за конституційною скаргою, визнав закон України (його положення) таким, що відповідає Конституції України, але одночасно виявив, що суд застосував закон України (його положення), витлумачивши його у спосіб, що не відповідає Конституції України, то Конституційний Суд вказує на це у резолютивній частині рішення.

Відповідно до частини першої статті 423 ЦПК України рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 423 ЦПК України підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами, є зокрема, встановлена Конституційним Судом України неконституційність (конституційність) закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого (не застосованого) судом при вирішенні справи, якщо рішення суду ще не виконане.

Перегляд рішень, постанов або ухвал за нововиявленими або виключними обставинами є особливим видом провадження в цивільному судочинстві. На відміну від перегляду судового рішення в порядку апеляційного та касаційного оскарження, підставою такого перегляду є не недоліки розгляду справи судом (незаконність та (або) необґрунтованість судового рішення чи ухвали, неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права), а те, що на час ухвалення рішення суд не мав можливості врахувати істотну обставину, яка могла суттєво вплинути на вирішення справи, оскільки учасники розгляду справи не знали про неї та відповідно не могли надати суду дані про неї, а також встановлення неконституційності нормативно-правового акта, встановлення порушення міжнародних зобов`язань.

Тобто перегляд справи за нововиявленими або виключними обставинами має на меті не усунення судових помилок, а лише перегляд вже розглянутої справи з урахуванням обставини, про існування якої стало відомо після ухвалення судового рішення.

Право подавати заяву про перегляд рішення за нововиявленими або виключними обставинами мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі.

Відповідно до частини третьої статті 429 ЦПК України за результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами суд може: відмовити в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами та залишити відповідне судове рішення в силі; задовольнити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, скасувати відповідне судове рішення та ухвалити нове рішення чи змінити рішення; скасувати судове рішення і закрити провадження у справі або залишити позов без розгляду. За результатами перегляду судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами Верховний Суд може також скасувати судове рішення (судові рішення) повністю або частково і передати справу на новий розгляд до суду першої чи апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення за виключними обставинами

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи заяви ОСОБА_1 , враховуючи зміст Рішення Конституційного Суду України від 12 квітня 2012 року у справі № 9-рп/2012, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про наявність підстав, передбачених пунктом 1 частини третьої статті 423 ЦПК України, для перегляду за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року шляхом її скасування та ухвалення у цій справі нового судового рішення.

Нормативно-правове обґрунтування процедури перегляду судового рішення у касаційному порядку

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду щодо касаційних скарг

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, виконуючого обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_2, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 21 КЗпП України передбачено, що трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов`язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України .

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладенні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обов`язки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника, та додаткові підстави розірвання договору.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що після закінчення строку дії трудового контракту, укладеного 23 травня 2012 року, позивач продовжувала працювати, трудові відносини між сторонами тривала і жодна із сторін не вимагала їх припинення. А тому трудовий договір вважається продовженим на невизначений термін.

Однак із вказаними висновками судів як першої, так і апеляційної інстанції у повній мірі не можна погодитися виходячи з наступного.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до пункту 5.2 контракту, укладеного з позивачем, він припиняється після закінчення терміну дії, а згідно з пунктом 6.1 - контракту строк дії з 23 травня 2012 року по 22 травня 2015 року.

Полтавська обласна рада як власник висловила своє волевиявлення не продовжувати контракт з ОСОБА_1 . У зв`язку з цим висновки судів про те, що контракт продовжив свою дію на невизначений строк, не відповідають фактичним обставинам справи.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на те, що питання правомірності укладення трудового контракту з ОСОБА_1 було предметом судового розгляду, за наслідками якого рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 31 січня 2012 року відмовлено ОСОБА_1 у позові до Управління охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації про скасування наказу щодо запровадження контрактної форми як такої, що є незаконною.

Полтавська обласна рада, прийнявши розпорядження голови Полтавської обласної ради від 21 травня 2015 року № 97, висловила своє волевиявлення не продовжувати трудовий контракт з ОСОБА_1 .

Чинним трудовим законодавством України не передбачено обов`язку власника повідомляти працівника про закінчення дії строкового трудового контракту.

Крім того, позивачу було достеменно відомо про те, що останнім робочим днем згідно з умовами контракту було 22 травня 2015 року.

Тому висновки судів про те, що контракт було продовжено на невизначений строк, є такими, що не відповідають дійсності.

Наявність підстав для звільнення позивача відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням терміну дії трудового контракту доведена відповідачами під час розгляду справи, не спростована позивачем та підтверджується зібраними доказами.

Отже рішення третьої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49 в частині «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи», є правомірним та обґрунтованим, відсутні підстави для його скасування судом.

Таким чином, Верховним Судом встановлено відсутність підстав для поновлення позивача на посаді.

Разом з тим відповідно до частини третьої статті 40 КЗпП України не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Трудове законодавство встановлює юридичні гарантії забезпечення прав працівника від незаконного звільнення, однією з яких є передбачена частиною третьою статті 40 КЗпП України заборона звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності.

Отже, звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про порушення зазначених гарантій, застосовуваних під час реалізації процедури звільнення працівника, та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.

Таких висновків дійшов Конституційний Суд України у рішенні від 04 вересня 2019 року № 6-р(ІІ)/2019.

Враховуючи, що судами у цій справі встановлено, що позивача звільнено з роботи 22 травня 2015 року, тобто у період її тимчасової непрацездатності, Верховний Суд вважає, що звільнення позивача відбулось з порушенням частини третьої статті 40 КЗпП України, і таке порушення підлягає усуненню шляхом зміни дати звільнення.

Датою припинення трудових відносин є перший день після закінчення періоду непрацездатності позивача - 26 травня 2015 року, оскільки для її звільнення наявні підстави передбачені пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України - закінчення строку дії трудового контракту.

Інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування рішення сесії Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49 у частині «Про головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи» і поновлення на роботі, тому вони також залишаються судом без задоволення.

Частиною першою статті 412 ЦПК України визначено, що підставою для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами другою та третьою статті 412 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення; неправильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягає застосуванню.

Отже, оскільки у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, тому рішення судів першої й апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Розподіл судових витрат

Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України резолютивна частина постанови суду касаційної інстанції складається, зокрема, із розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

За правилом частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина шоста статті 141 ЦПК України).

Враховуючи, що Верховний Суд зробив висновок про часткове задоволення касаційних скарг, судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції, підлягають компенсації за рахунок держави.

Керуючись статтями 400, 409, 412, 416, 423, 429 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Заяву ОСОБА_1 про перегляд за виключними обставинами постанови Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, Управління майном Полтавської обласної ради, про визнання незаконним і скасування рішення обласної ради та поновлення на роботі, за касаційними скаргами виконуючого обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради на рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року задовольнити частково.

Постанову Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року скасувати.

Касаційні скарги виконуючого обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавської обласної ради задовольнити частково.

Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 03 червня 2016 року та рішення Апеляційного суду Полтавської області від 29 листопада 2016 року скасувати, ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_1 до Полтавської обласної ради, Департаменту охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, треті особи: Полтавський обласний центр медико-соціальної експертизи, Управління майном Полтавської обласної ради, про визнання незаконним і скасування рішення обласної ради та поновлення на роботі задовольнити частково.

Змінити дату звільнення ОСОБА_1 з посади головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи, зазначену у рішенні третьої сесії сьомого скликання Полтавської обласної ради від 29 січня 2016 року № 49 з 22 травня 2015 року на 26 травня 2015 року.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Сплачений виконуючим обов`язки головного лікаря Полтавського обласного центру медико-соціальної експертизи ОСОБА_2, Полтавським обласним центром медико-соціальної експертизи, Департаментом охорони здоров`я Полтавської обласної державної адміністрації, Полтавською обласною радою судовий збір за подання касаційних скарг компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України по 661,44 грн кожному.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийО. В. Ступак Судді:І. Ю. Гулейков А. С. Олійник С. О. Погрібний В. В. Яремко