Єдиний державний реєстр судових рішень
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 липня 2015 р. Справа № 7/61-9/80 Господарський суд Івано-Франківської області у складі
головуючого судді Калашник В. О., судді Гриняк Б.П., судді Деделюк Б.В.
при секретарі судового засідання Полівода С.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Міністерства оборони України
пр-т. Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168
до: Товариства з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія"
вул. Польова, 2, м. Івано-Франківськ, 76000
Треті особи , що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:
- Міністерство економіки України,
м.Київ, вул. Грушевського, 12/2, 01008;
- ОСОБА_1 ,
АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_2 ,
АДРЕСА_2 ; 76000;
- ОСОБА_3 ,
АДРЕСА_3 ;
- ОСОБА_4 ,
АДРЕСА_4 ; 76000.
-Івано-Франківська квартирно-експлуатаційна частина району
адреса: вул. Національної Гвардії, 14-г, м. Івано-Франківськ, 76018.
Третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ТзОВ "Карпатська нафтова компанія",
м. Івано-Франківськ, вул. С. Петлюри, 10, 76000
про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004
за участю представників сторін:
Від позивача: Боберський І. М. - офіцер Західного територіального юридичного відділу старший лейтенант юстиції (довіреність № 220/883/д від 17.11.14);
Від відповідача: Магдій Христина Ярославівна - представник, (довіреність від 11.11.2014 року);
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_5 (паспорт серія НОМЕР_1 від 23.12.95);
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: ОСОБА_2 (паспорт серія НОМЕР_2 від 12.03.96);
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району : Шаріпова Я.С.- юрисконсульт (довіреність №11/1545 від 29.12.14);
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія": Ридай Н. В. - представник (довіреність № 325/09 від 23.02.15);
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Карпатська нафтова компанія": Фатула Т.В. - директор, наказ № 1/10 від 30.09.2014 року;
Від третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Міністерства економіки України, ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та прокуратури представники не з`явилися.
Встановив:
Позивач, Міністерство оборони України звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовною заявою про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року, укладеного з відповідачем, Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія".
Предметом зазначеного договору є обмін нерухомого військового майна, а саме: майно військових містечок №3, 4, 9, 13, 55, 71, 90, які належать державі та знаходяться на балансі Міністерства оборони України, перебуваючи у сфері його управління, загальною вартістю 5554392,00 грн., обчисленою на час звернення до суду.
Зазначене вище військове майно було передано в обмін на квартири, які належать відповідачу на праві власності та вказані в додатку №1 до договору міни (Перелік квартир, що передаються Міністерству) в кількості 75 квартир, ринкова вартість яких, на момент укладення договору міни складала 5555611,00грн.
Передача військового майна, визначеного вказаним договором міни відбулась на підставі акту прийому-передачі від 24.09.2004, підписаного уповноваженим представником Міністерства оборони України Старченко А.Я. та директором ТзОВ "Карпатська нафтова компанія", ОСОБА_6 .
Пороте, як вбачається із змісту позовної заяви, позивач вважає, що зазначений договір укладений з порушенням вимог Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919.
Позивач вважає, що відповідно до ч.2 ст.6 зазначеного вище Закону рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Крім того, процедура відчуження та реалізації майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил визначена Положенням про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000.
Пунктом 2 зазначеного Положення визначені способи відчуження військового майна, зокрема: вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації); безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків; передача юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей.
Відповідно до пункту 3 Положення, реалізації підлягає військове майно, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкове майно, а також цілісні майнові комплекси та інше нерухоме майно.
Пунктом 6 Положення встановлено, що рішення про відчуження зазначеного військового майна, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони та погодженого з Мінекономіки переліку такого майна.
Зазначена норма стосується всіх способів відчуження військового майна і є необхідною умовою для його відчуження.
Після затвердження Кабінетом Міністрів України відповідного переліку військового майна, яке може бути відчужено, Міністерство оборони України може прийняти рішення щодо визначення способу відчуження зазначеного майна, в тому числі відповідно до п.14 Положення - відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється на підставі рішення Міністерства оборони України.
Таким чином, Міноборони, приймаючи рішення про обмін військового майна на житло для військовослужбовців, визначає лише спосіб відчуження військового майна, включеного у Перелік військового майна Збройних Сил, яке може бути відчужено, згідно затвердженого Кабінетом Міністрів України переліку.
З врахуванням викладеного, предметом договору міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їхніх сімей від 24.09.04, укладеного між Міністерством оборони та ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія", повинно бути військове майно, яке включено до відповідного Переліку військового майна Збройних Сил України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Проте, у Перелік військового майна Збройних Сил України, яке пропонується до відчуження, затверджено розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.07.01 №299-р військове нерухоме майно, яке було предметом договору міни, не включено.
Крім того, при укладені договору від 24.09.04, також порушені вимоги пункту 14 Положення, відповідно до яких відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється на підставі рішення Міноборони, за ринковими цінами, які склалися на час відчуження, але не нижчими від залишкової вартості майна та витрат, пов"язаних з його реалізацією, якщо інше не погоджено з Мінекономіки.
Проте, актом перевірки Контрольно-ревізійної служби Міністерства оборони України окремих питань фінансово-господарської діяльності Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району від 02.12.04 №776 встановлено, що згідно із обліковими даними Івано-Франківської КЕЧ району, залишкова вартість будівель та споруд військових містечок №55 (військові склади) та №13 (військова частина НОМЕР_3 ), що були об"єктами договору міни від 24.09.04, перевищує оціночну вартість на 997 911,00грн.
Крім цього, при відчуженні споруд військових містечок №3, №4 (палац Потоцьких ), який є пам"яткою архітектури місцевого значення, порушені вимоги ч.1 ст.18 Закону України "Про охорону культурної спадщини", відповідно до якої об"єкти культурної спадщини, що є пам"ятками (за винятком пам"яток, відчуження або передача яких обмежується законодавчими актами України), можуть бути відчужені, а також передані власником або уповноваженим ним органом у володіння, користування чи управління іншій юридичній або фізичній особі за наявності погодження відповідного органу охорони культурної спадщини.
У даному випадку при укладені договору міни від 24.09.04 необхідне погодження не було отримано.
Відповідно до частини першої статті 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.
Відповідно до частини першої ст. 215 ЦК України, не виконання зазначеної вище норми ЦК України є підставою для визнання правочину недійсним.
Враховуючи вищевикладені обставини, з посиланням на наведені норми закону, позивач вважає оспорюваний договір таким що суперечить чинному законодавству, а тому достатньо підстав для визнання такого правочину недійсним.
В позовній заяві позивач просить суд визнати недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004, укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія".
Зобов"язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" повернути Міністерству оборони України все отримане по договору від 24.09.2004.
В процесі розгляду справи, позивачем подано суду заяву про уточнення позовних вимог, в якій просить суд визнати недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004, укладений між Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія".
Зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" повернути Міністерству оборони України все отримане по договору від 24.09.2004 нерухоме військове майно, яке розташоване:
на території військового містечка № НОМЕР_4 ( АДРЕСА_5 ) та яке було передано від Міністерства оборони України до ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" згідно з актом прийому-передачі військового майна від 24.09.2004;
на території військового містечка № НОМЕР_5 ( АДРЕСА_6 ) та яке було передано від Міністерства оборони України до ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" згідно з актом прийому-передачі військового майна від 24.09.2004
на території військового містечка № НОМЕР_6 (м.Івано-Франківськ, вул.Трускавецька,26) та яке було передано від Міністерства оборони України до ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" згідно з актом прийому-передачі військового майна від 24.09.2004;
на території військового містечка № НОМЕР_7 (м.Івано-Франківськ, вул. Т Шевченка,81) та яке було передано від Міністерства оборони України до ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" згідно з актом прийому-передачі військового майна від 24.09.2004;
на території військового містечка № НОМЕР_8 ( АДРЕСА_7 ) та яке було передано від Міністерства оборони України до ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" згідно з актом прийому-передачі військового майна від 24.09.2004;
на території військового містечка № НОМЕР_9 (с.Крихівці, Івано-Франківської міської ради, вул. 22 Січня, 166а) та яке було передано від Міністерства оборони України до ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" згідно з актом прийому-передачі військового майна від 24.09.2004.
Відповідач позовні вимоги не визнав, вважає їх безпідставними та необгрунтованими, свої заперечення виклав у відзиві на позов, а також у доповненнях до відзиву, в яких зокрема зазначено, що законодавством передбачено спеціальний порядок відчуження військового майна шляхом передачі його в обмін на житло для військовослужбовців. При укладенні договору міни, що оспорюється Позивачем, вимоги щодо порядку відчуження військового майна, передбачені п.14 ".Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних сил України", затвердженого Постановою Кабанету Міністрів України за №1919 від 28 грудня 2000 дотримано повністю, виходячи з наступного :
Відповідно до вимог ст. 716 ЦК України до договору міни застосовуються загальні положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов`язання. Так, згідно ст. 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Частиною З ст. 640 ЦК України встановлює, що договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації - моменту державної реєстрації. Договір міни від 24.09.2004 р. посвідчено нотаріально та зареєстровано Івано-Франківським обласним бюро технічної інвентаризації.
Отже, даний договір, укладено відповідно до вимог Цивільного Кодексу України, нотаріально посвідчено та зареєстровано у встановленому порядку, тобто при його укладенні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину - виконано.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України „Про правовий режим військового майна в Збройних Силах України" від 21 вересня 1999 р. Міністерство Оборони України, як центральний орган управління Збройних Сил України, здійснює відповідно до закону управління військовим майном.
Статтею 10 Закону України „Про оборону України" на Міністерство оборони України покладено, зокрема, обов`язок по здійсненню управління військовим майном в Збройних Силах України.
Статтею 3 Закону України „Про правовий режим військового майна в Збройних Силах України", визначено, що військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Згідно ч. 2 ст. 6 Закону України „Про правовий режим військового майна в Збройних Силах України", рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства Оборони України. Частина 3 даної статті Закону вказує, що порядок відчуження військового майна визначається Кабінетом Міністрів України. Як вбачається з викладеного, повноваження визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна, визначаються відповідно до окремого нормативно-правового акту, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.
На виконання Закону України „Про правовий режим військового майна в Збройних Силах України" Кабінетом Міністрів України 28.12.2000 р. прийнято постанову № 1919, якою затверджено „Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил". Відповідно до п. 1 зазначеного Положення, ним встановлюється порядок відчуження та реалізації військового майна, закріпленого за військовими частинами Збройних Сил.
Пункт 2 зазначеного вище Положення дає визначення терміну „відчуження військового майна" - вилучення військового майна із Збройних Сил в результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації) або безпосередньої передачі виконавцям державного оборонного замовлення, іншим постачальникам матеріально-технічних засобів (ресурсів), виконавцям робіт, надавачам послуг з метою проведення з ними розрахунків, а також передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей. Даним пунктом Положення визначено також і термін „реалізація військового майна" - господарська операція, що здійснюється уповноваженим підприємством (організацією) згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу права власності на військове майно іншим юридичним або фізичним особам на платній або компенсаційній основі.
Відповідно до п. З „Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" - повноваження суб"єктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку. Пункт 4 визначає, що повноваження суб`єктам зовнішньоекономічної діяльності на право здійснення експорту, імпорту товарів військового призначення та товарів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надаються згідно з порядком, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 08 червня 1998 р. № 838.
Згідно п. 6 „Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил", рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міністерства Оборони України погодженого з Міністерством економіки України переліку такого майна за формою згідно з додатком 1.
Виходячи з того, що термін „реалізація військового майна", виходячи зі змісту п.2 "Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" (характерною особливістю якого є здійснення через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства) є вужчим та поглинається терміном- „відчуження військового майна", відповідно за своїм змістом пункти 3, 6 „Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил" кабінетом Міністрів України безпосередньо поширюються рішення лише щодо „реалізації' цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна, тобто такого виду „відчуження", яке здійснюється через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства.
Відповідно до п. 14 Положення, відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло здійснюється на підставі рішення Міністерства Оборони України, за ринковими цінами, які склалися на час відчуження, але не нижчими від залишкової вартості майна та витрат, пов"язаних з його реалізацією, якщо інше не встановлено Мінекономіки.
Таким чином, рішення щодо відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців приймається Міністерством Оборони України.
Згідно з наказом Міністра Оборони України № 194 від 01.06.2004 р. „Про вдосконалення порядку обміну військового майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей", рішення Міністерства Оборони України щодо відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей приймається шляхом видачі розпорядження Міністерства Оборони України, яке підписує перший заступник Міністра Оборони України. Так, 17 вересня 2004 р. за № 50 було видано розпорядження Міністерства Оборони України „Про відчуження військового майна шляхом його передачі в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей", яким було доручено директору Департаменту капітального будівництва та управління фондами Міністерства Оборони України здійснити відчуження військового майна в обмін на житло для військовослужбовців та членів їх сімей, з визначеним у додатку переліком майна, що підлягає відчуженню шляхом обміну на житло. Зазначений перелік входить в предмет договору міни нерухомого майна на житло для військовослужбовців та членів їх сімей від 24 вересня 2004 р. в обмін на що, Міністерство Оборони України отримало 75 квартир, розташованих в м. Коломиї та м. Івано-Франківську.
Згідно п. 14 Положення, відчуження військового майна шляхом його передачі юридичним особам в обмін на житло військовослужбовцям здійснюється за цінами не нижчими від залишкової вартості майна та витрат, пов`язаних з його реалізацією, якщо інше не погоджено з Мінекономіки. Позивач зазначив, що під час перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності Івано-Франківської КЕЧ району, що здійснювалась контрольно-ревізійною службою Міністерства оборони України, складено акт від 02.12.2004 р. № 776. З даного акту вбачається, що згідно з обліковими даними Івано-Франківської КЕЧ району залишкова вартість будівель та споруд військових містечок № 55 (військові склади), № 13 (військова частина НОМЕР_3 ), що були об`єктами договору міни від 24.09.04 р., перевищує оціночну вартість на 997 911,00 грн.
Таким чином, нерухоме військове майно передавалось за договорами міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців та їх сімей від 24.09.04 р. за цінами, які не є нижчими від залишкової вартості зазначеного майна. Даний факт підтверджують акти прийому-передачі.
Крім того, військове майно передавалось згідно договору міни як єдина сукупність об"єктів та по загальній залишковій вартості на суму 5554392,00грн., яка не є нижчою від загальної залишкової вартості даного майна та його оціночної вартості.
З огляду на викладені вище обставини, відповідач просить суд в позові відмовити.
Рішенням господарського суду від 30.05.2006 винесеного у справі №7/61 позов Міністерства оборони України був задоволений, та визнано недійсним договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.04, укладений між Міністерством оборони України та ТзОВ "Прикарпатська фінансова корпорація".
Крім цього, зобов"язано ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" повернути Міністерству оборони України все отримане майно по договору міни від 24.09.04, а саме:
-нерухоме майно військового містечка №9 (м.Івано-Франківськ, вул.Січових Стрільців,26; -№3 (м.Івано-Франківськ, вул.Грушевського,19); №71 (м.Івано-Франківськ, вул.Трускавецька,26); №90 (м.Івано-Франківськ, вул.Шевченка,81); -№4 (м.Івано-Франківськ, вул.Шпитальна,5); №55 (с.Крихівці, Івано-Франківської міської ради, вул.22 січня, 166а); №13 (м.Івано-Франківськ, вул.Національної гвардії,14б) одержане від Міністерства оборони згідно акту приймання-передачі від 24.09.2004.
Цим же рішенням зобов"язано Міністерство оборони України компенсувати ТзОВ "Прикарпатська фінансова корпорація" 5 554 392,00грн. за договором міни.
За апеляційним поданням військового прокурора Івано-Франківського гарнізону та апеляційних скарг позивача і відповідача, Львівським апеляційним господарським судом була винесена ухвала від 26.06.2006 про відкриття апеляційного провадження та призначена справа до розгляду.
На стадії апеляційного провадження, 18.07.2006 позивачем подана заява про затвердження мирової угоди , а відповідачем - клопотання про зупинення апеляційного провадження у справі та скерування справи до господарського суду Івано-Франківської області.
Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 25.07.2006 винесеної у справі №7/61 вказані вище заява та клопотання були задоволені, провадження у справі зупинено до розгляду господарським судом Івано-Франківської області заяви про затвердження мирової угоди, а справа скерована до господарського суду першої інстанції.
Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2006 винесеної у справі №7/61, заява позивача від 18.07.2006 про затвердження мирової угоди була задоволена, а мирова угода, укладена між сторонами у даній справі затверджена судом в запропонованій ними редакції.
Військовим прокурором Івано-Франківського гарнізону винесено апеляційне подання на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2006 у справі №7/61 про затвердження мирової угоди.
Однак, Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 вказана ухвала господарського суду Івано-Франківської області залишена без змін, а апеляційне подання без задоволення.
Крім цього, за наслідками розгляду апеляційного подання військового прокурора, а також апеляційних скарг позивача і відповідача на рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30.05.2006 винесене у справі №7/61, Львівським апеляційним господарським судом винесена ухвала від 07.11.2006, відповідно до якої вказане рішення було скасовано, а провадження у справі припинено.
Військовим прокурором Івано-Франківського гарнізону зазначена ухвала Львівського апеляційного господарського суду оскаржена в касаційному порядку, а також оскаржена ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2006 про затвердження мирової угоди від 18.07.2006.
Постановою Вищого господарського суду України від 25.01.2007 касаційні подання військового прокурора від 01.12.2006 були задоволені, а ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 17.08.2006, постанова Львівського апеляційного господарського суду від 03.10.2006 винесені у справі №7/61 скасовані.
Цією ж постановою скасовано рішення господарського суду Івано-Франківської області від 30.05.2006 та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час повторного розгляду даної справи, представником Міністерства оборони України (за довіреністю) О.В. Шамрай була подана заява про відмову від позову.
За результатами розгляду вказаної заяви ухвалою суду від 15 червня 2007 провадження у справі №7/61-9/80 було припинено.
Військовим прокурором Івано-Франківського гарнізону винесено апеляційне подання на ухвалу господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2007, 13.07.2007 своїм листом на адресу Львівського апеляційного господарського суду за №2078 прокурор відмовився від апеляційного подання.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 28.08.2007 винесеної у справі №7/61-9/80 прийнято відмову від апеляційного подання та припинено апеляційне провадження.
Проте, 23.03.2009 , Вищим господарським судом України винесена ухвала у справі №7/61-9/80 відповідно до якої поновлено строк для подання касаційної скарги від 29.01.2009 поданої гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 як осіб, яких не було залучено до участі у справі, щодо яких , на їх думку, прийнято судове рішення, що стосується їх прав і обов"язків.
Скарга прийнята до провадження, за результатами якого Вищим господарським судом України винесена постанова від 23.04.2009, якою касаційна скарга зазначених вище осіб була задоволена , а ухвала господарського суду Івано-Франківської області від 15.06.2007 винесена у справі №7/61-9/80 скасована. Справа направлена до суду першої інстанції для розгляду по суті спору.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" оскаржила вказану постанову Вищого господарського суду України в касаційному порядку до Верховного суду України, який своєю постановою від 11.06.2009 відмовив у порушенні касаційного провадження з перегляду постанови ВГС України від 23.04.2009 у справі №7/61-9/80.
В процесі розгляду вказаної справи , господарським судом Івано-Франківської області, 24.11.2009 була винесена ухвала, якою залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Міністерство економіки України, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Ухвалою від 08.12.2009 господарським судом Івано-Франківської області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, ТзОВ "Карпатська нафтова компанія".
Ухвалою від 04.02.10 провадження у справі №7/61-9/80 було зупинено до вирішення по суті справи №2-4287/2009, яка розглядалась Івано-Франківським міським судом.
Своєю ухвалою від 29.09.2014 господарський суд Івано-Франківської області поновив провадження у справі №7/61-9/80 та призначив її колегіальний розгляд.
Ухвалою суду була здійснена заміна відповідача у справі №7/61-9/80 товариства з обмеженою відповідальністю "Прикарпатська фінансова компанія" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія".
Ухвалою господарського суду від 07.04.2015 було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, Івано-Франківську квартирно-експлуатаційну частину району.
В процесі повторного розгляду справи судом встановлено, що 24.09.2004 між Міністерством оборони України та ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія", правонаступником якої на даний час є ТзОВ "Станіславська торгова компанія", був укладений договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей .
Відповідно до п.1.1 Договору, предметом цього договору є обмін нерухомого військового майна, що є власністю держави, рахується на балансі та належить до сфери управління Міністерства оборони України, на квартири, які належать на праві власності відповідачу.
Відповідно до п.2.1 Договору, ціна військового майна відповідно до Висновку про оцінку вартості майна - будівель та споруд, що знаходяться у АДРЕСА_5 ; АДРЕСА_6 ; АДРЕСА_8 ; АДРЕСА_9 ; АДРЕСА_7 ; АДРЕСА_10 ; с.Крихівці Івано-Франківської міської ради вул.22 Січня, 166а, виконаного ТзОВ "Ека-Захід" становить 4628660,00 грн. Податок на додану вартість складає 925732,00грн. Загальна вартість становить 5554392,00 грн.
Ціна квартир, які передаються згідно умов даного договору, становить 4629675,83грн.
Податок на додану вартість складає 925935,17грн., що складає загальну вартість 5555611,00грн.
Перелік квартир, що передаються міністерству визначений у Додатку №1 до договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року.
Військове майно, яке передається в обмін на квартири визначено в Додатку №2 до договору.
Факт передачі військового майна підтверджується Актом прийому-передачі від 24.09.2004, підписаний уповноваженими представниками сторін.
На виконання умов договору, відповідач передав, а позивач прийняв 66 квартир у м.Коломия, Івано-Франківської області та 9 квартир у м.Івано-Франківську, загальною вартістю 5555611,00грн.
Вказані обставини підтверджені матеріалами справи.
Проте, у позовній заяві позивач посилається, як на підставу визнання оспорюваного договору недійсним, порушення сторонами при його укладенні Закону України "Про правовий режим майна у Збройних силах України", Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1919 від 28.12.2000 .
Зокрема ст.6 Положення встановлено, що рішення про відчуження військового майна, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженим за пропозицією Міноборони та погоджено з Мінекономіки переліку такого майна.
Зазначена норма, як вважає позивач, стосується всіх способів відчуження військового майна і є необхідною умовою для його відчуження.
Таким чином, предметом договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей повинно бути військове майно, яке включено до відповідного переліку військового майна ЗС України, яке може бути відчужено, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
Проте, об"єкти нерухомого військового майна, визначені оспорюваним договором до такого переліку не були включені.
Ці та інші обставини , а саме: не відповідність ціни переданого відповідачу майна ринковим цінам, стали підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.
Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав з зазначених вище підстав та просить суд позов задовольнити.
Представник відповідача позовні вимоги заперечив з вищевикладених підстав, вважає позов безпідставним та необгрунтованим , а договір міни таким , що відповідає вимогам закону.
Заслухавши в судовому засіданні доводи представників сторін та інших учасників судового процесу, дослідивши подані сторонами докази в порядку ст. 43 ГПК України, суд прийшов до висновку про необхідність відмови у позові приймаючи до уваги наступне:
Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.
Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків, визначені ст. 11 ЦК України. Такими підставами зокрема, є договори та інші правочини.
Договором , в розумінні ст. 626 ЦК України є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов`язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що укладений між сторонами у даній справі договір міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004, виконаний сторонами шляхом передачі один одному належного їм майна, що підтверджується матеріалами справи.
Крім цього, передані відповідачем квартири для сімей військовослужбовців вибули з його володіння та перейшли у володіння інших осіб, що підтверджується Актами прийому-передачі квартир від 10.01.2006.
Не є власником військового майна переданого на підставі оспорюваного договору міни, а саме військові містечка визначені у додатку №2 до договору від 24.09.2004 ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія", оскільки її право на їх володіння перейшло до ТзОВ "Станіславська торгова компанія", яка не була стороною оспорюваного договору, а також відчужено ТзОВ "Карпатська нафтова компанія".
Наслідки недійсності правочину підлягають застосуванню лише стосовно сторін договору, а тому на особу, яка не брала участі в правочині, не може бути покладено обов"язок повернення майна за цим правочином.
Відповідно до ст. 1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Звертаючись з позовом про визнання договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004, а також повернення Міністерству оборони України всього отриманого ТзОВ "Прикарпатська фінансова компанія" за договором міни майна, не поновить порушеного права позивача.
Враховуючи викладені обставини, суд вважає, що позивачем невірно обрано спосіб захисту цивільного права, а тому відповідно до ст. 16 ЦК України, вказані обставини є підставою для відмови в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати стягненню не підлягають.
На підставі викладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст. 11, 16, 509, 626, 629 ЦК України, керуючись ст. 33, 43, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
Відмовити в позові Міністерства оборони України до відповідача, Товариство з обмеженою відповідальністю "Станіславська торгова компанія" про визнання недійсним договору міни нерухомого військового майна на житло для військовослужбовців і членів їх сімей від 24.09.2004 року.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 17.07.15
Головуючий суддя Калашник В. О.
Суддя Гриняк Б. П.
Суддя Деделюк Б.В.
Виготовлено в КП "Діловодство спеціалізованого суду"
________________ Попович В. В. 17.07.15
