КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.08.2010 № 32/382
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Моторного О.А.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від прокурора:Некрасов О.М.
від позивача - не з’явилися
від відповідача 1 -не з’явилися
від відповідача 2 - не з’явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерство вугільної промисловості України
на рішення Господарського суду м.Києва від 05.11.2008
у справі № 32/382 ( .....)
за позовом Заступник прокурора м.Києва
до Міністерство вугільної промисловості України
Державне підприємство "Селидіввугілля"
третя особа позивача
третя особа відповідача
про стягнення 9 763650,00 грн.
ВСТАНОВИВ:
В серпні 2008 року Заступник прокурора м. Києва звернувся до Господарського суду м. Києва з позовом в інтересах держави в особі Міністерства праці та соціальної політики України до Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» про стягнення солідарно з відповідачів на користь позивача 9763650,00 грн., з яких 9480000,00 грн. – боргу за Договором № 22 про надання безвідсоткової, цільової бюджетної позики на погашення заборгованості із виплати заробітної плати від 22.10.2004 року та гарантійним зобов’язанням № 1 від 18.10.2004 року та 283650,00 грн. – пені за несвоєчасне виконання зобов’язань.
Рішенням Господарського суду м. Києва від 05.11.2008 року у справі № 32/382 позов задоволено повністю.
Присуджено до стягнення солідарно з Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь Міністерства праці та соціальної політики України 9480000,00 грн. – заборгованості та 283650,00 грн. – пені.
Присуджено до стягнення солідарно з Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь Міністерства праці та соціальної політики України 25500,00 грн. – державного мита та 118,00 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач-1 звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким в позові відмовити, з посиланням на те, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2010 року рішення суду першої інстанції змінено. Позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь Міністерства праці та соціальної політики України 6161 000,00 грн. – заборгованості. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 2290000,00 грн. припинено. В іншій частині в позові відмовлено. В частині стягнення пені позов залишено без розгляду.
Стягнуто солідарно з Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» в доход Державного Бюджету України 22070,25 грн. –державного мита та 102,13 грн. – витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.
Стягнуто з Міністерства вугільної промисловості України в доход Державного Бюджету України 11406,15 грн. – державного мита за подання апеляційної скарги.
Стягнуто з Міністерства праці та соціальної політики України в доход Державного Бюджету України 1343,85 грн. – державного мита за подання апеляційної скарги.
Не погоджуючись з винесеною постановою Заступник прокурора міста Києва звернувся до Вищого господарського суду України з касаційним поданням.
Постановою Вищого господарського суду України від 27.05.2010 року касаційне подання Заступника прокурора міста Києва задоволено частково, постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2010 року в частині залишення без розгляду позовних вимог про стягнення пені у сумі 283650,00 грн. скасовано і в цій частині матеріали справи скеровано до Київського апеляційного господарського суду для здійснення апеляційного провадження.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2010 року апеляційну скаргу в частині залишення без розгляду стягнення пені у сумі 283650, 00 грн. прийнято до провадження та призначено до розгляду на 22.07.2010 року.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 22.07.2010 року розгляд справи було відкладено на 05.08.2010 року у зв’язку з неявкою у судове засідання представників сторін та у зв’язку з необхідністю витребування додаткових документів по справі.
У судове засідання 05.08.2010 року з’явився прокурор. Представники позивача та відповідачав 1,2 в призначене судове засідання не з’явилися.
Проте, через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду 04.08.2010 року від позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв’язку з тим, що представник Міністерства знаходиться у щорічній відпустці.
Колегія суддів, заслухавши думку прокурора, порадившись на місці, ухвалила залишити без задоволення клопотання представника позивача, зважаючи на те, що чинне законодавство України не обмежує коло осіб, які можуть представляти інтереси юридичної особи, лише певним представником.
Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора, встановив наступне.
Як зазначалося вище, постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2010 року рішення суду першої інстанції змінено. Позов задоволено частково.
Стягнуто солідарно з Міністерства вугільної промисловості України та Державного підприємства «Селидіввугілля» на користь Міністерства праці та соціальної політики України 6161 000,00 грн. – заборгованості. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в сумі 2290000,00 грн. припинено. В іншій частині в позові відмовлено.
Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Тобто, дана постанова в частині про стягнення основної суми боргу має приюдиційне значення для суду, що розглядає позов про стягнення суми пені із встановленої судом заборгованості.
Так, постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2010 року встановлено, що 22.10.2004 року між Міністерством праці та соціальної політики України та Державним підприємством «Селидіввугілля» укладено Договір № 22 безвідсоткової цільової бюджетної позики на погашення заборгованості з виплати заробітної плати (т. 1 а.с. 9-13).
В розділі 3 Договору сума позики визначена в розмірі 15500 000, 00 грн.
На виконання умов Договору, позивачем 22.10.2004 року перераховано Державному підприємству «Селидіввугілля» безвідсоткову цільову бюджетну позику у сумі 15500000, 00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 272 від 22.10.2004 (т. 1 а.с. 16).
Згідно з розділами 5, 6 Договору позичальник (відповідач-1) зобов’язався здійснювати повернення позички щомісячно починаючи з 01 січня 2005 року відповідно до графіку її повернення, викладеному в Додатку до Договору, що є його невід’ємною частиною.
Пунктом 5.1 Договору сторони погодили, що строк надання позики позичальнику (відповідачу-2) становить 3 роки з моменту переказу грошей позикодавцем (позивачем) на рахунок Державного підприємства «Селидіввугілля».
Відповідно до графіку погашення позики в період з 09.01.2006 року по 09.12.2007 року відповідач-2 повинен був повернути позику позивачу, одержану на підставі договору, у сумі 15500000, 00 грн. (т.1 а.с. 14).
До дня подачі позову (18.08.2008 року), Державним підприємством «Селидіввугілля» було погашено заборгованість в розмірі 7049000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 495 від 21.11.2007 року на суму 701000, 00 грн., №1455 від 07.12.2007 року на суму 3256000, 00 грн., № 579 від 08.07.2008 року на суму 2290000,00 грн., № 782 від 14.08.2008 року на суму 802000, 00 грн. (т. 1, а.с. 76-77).
На стадії розгляду справи в суді першої інстанції, відповідачем-2 – Державним підприємством «Селидіввугілля» було добровільно сплачено ще 2290000,00 грн., що підтверджується № 950 від 10.09.2008 року на суму 1145000,00 грн. та 1283 від 10.10.2008 року на суму 1145000, 00 грн. (т. 1 а.с. 78).
Постановою апеляційної інстанції від 03.02.2010 року (т.2 а.с. 129-137) встановлено, що сума заборгованості відповідача-2 перед позивачем становить 6161000, 00 грн.
Позивачем було нараховано пеню відповідачу за період з 09.07.2007 року по 08.01.2008 року на суму 15500000,00.
В своїй постанові Вищий господарський суд України звертає увагу на те, що за приписами статті 55 Господарського процесуального кодексу України в ціну позову включаються також вказані в позовній заяві суми неустойки (штрафу, пені), а якщо вони не вказані, - суми їх, визначені суддею. Ціну позову вказує позивач. У випадках неправильного зазначення ціни позову вона визначається суддею. З огляду на приписи частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього ж Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесу всіх обставин справи в їх сукупності суд повинен перевірити обґрунтованість і правильність здійснення позивачем нарахування таких сум і в разі якщо їх обчислення помилкове –зобов'язати позивача здійснити перерахунок відповідно до закону до договору або зробити це самостійно.
З урахуванням вимог Вищого господарського суду України, викладених в постанові № 32/382 від 27.05.2010 року Київський апеляційний господарський суд здійснив перерахунок пені, яка згідно з здійсненим судом розрахунком складає 249773,60 грн. виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом,
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
Згідно ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Пунктом 9.3. договору сторони передбачили, що у разі несвоєчасного повернення коштів відповідач – 2 сплачує позивачу пеню у розмірі 0,01% від загальної суми отриманих коштів за кожний день прострочки, але не більше річної облікової ставки Національного банку України.
При цьому, апеляційний суд вважає за необхідне наголосити на тому, що позивачем під час здійснення розрахунку пені невірно визначено суму, на яку повинно було б здійснено нарахування.
Так, як вбачається з розрахунку позивача (т. 1 а.с. 17) ним нараховано відповідачу пеню за несвоєчасне повернення коштів на загальну суму позики у розмірі 15500000,00 грн. за період з 09.07.2007 року по 08.01.2008 року, тоді як повернення позики згідно графіку погашення позики (т.1 а.с. 14), повинно було здійснюватись щомісячними платежами у розмірі 431000,00 грн. Тобто, позивачем здійснено розрахунок на суми, строк повернення яких ще не настав.
Тому колегія суддів, здійснила перерахунок пені, виходячи із сум частини позики, строк виконання якої настав та з урахуванням здійснених проплат.
З урахуванням викладеного, відповідно до розрахунку суду апеляційної інстанції пеня за несвоєчасне внесення платежів повинна розраховуватися за такою формулою: (сума боргу *0,1%*кількість днів прострочення / 100 %).
Таким чином, загальна сума пені, яка підлягає стягненню з відповідача – 2 на користь позивача становить 249 773,60 грн. відповідно до п. 9.3. договору.
Судом першої інстанції було помилково нараховано суму пені як 283650,00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду м. Києва від 05.11.2008 по справі № 32/382 підлягає зміні в частині стягнення пені, в іншій частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 33876,40 грн. необхідно відмовити.
За таких обставин, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Підпунктом г. пункту 2 частини 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» визначено, що за подання позовної заяви майнового характеру до господарського суду сплачується державне мито в розмірі 1 відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до пункту 30 статті 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» Генеральна прокуратура України та її органи, зокрема, прокуратура м. Києва –за позовами, з якими вони звертаються до суду або господарського суду в інтересах громадян і держави, звільнена від сплати державного мита.
Згідно з ч. 3 ст. 49 ГПК України державне мито, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати державного мита.
Відповідно до підпункту г. пункту 2 частини 1 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів «Про державне мито» за подання апеляційних скарг на рішення господарських судів з оскаржувачяа стягується 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору, в першій інстанції, а із спорів майнового характеру – 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.
Згідно з ч. 4 ст. 49 ГПК України стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати державного мита.
Частиною 5 статті 49 ГПК України визначено, що суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 49, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд-
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Міністерства вугільної промисловості України задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 05.11.2008 року у справі № 32/382 в частині позовних вимог про стягнення пені змінити, виклавши його резолютивну частину щодо стягнення пені в наступній редакції:
«Стягнути солідарно з Міністерства вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код 33833561) та Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, 41, код 33426253) на користь Міністерства праці та соціальної політики України (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код 00013669) 249 773,60 грн. (двісті сорок дев’ять тисяч сімсот сімдесят три гривні 60 коп.) пені.
В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в розмірі 33876,40 грн. (тридцять три тисячі вісімсот сімдесят шість гривень 40 коп.) відмовити.
Стягнути солідарно з Міністерства вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код 33833561) та Державного підприємства «Селидіввугілля» (85400, Донецька область, м. Селидове, вул. К. Маркса, 41, код 33426253) в доход Державного Бюджету України 2499,77 грн. (дві тисячі чотириста дев’яносто дев’ять гривень 77 коп.) – державного мита та 3,02 грн. (три гривні 02 коп.) витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу.»
Стягнути солідарно з Міністерства вугільної промисловості України (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 4, код 33833561) в доход Державного Бюджету України 1249,89 грн. (одну тисячу двісті сорок дев’ять гривень 89 коп.) державного мита за подання апеляційної скарги.
Стягнути з Міністерства праці та соціальної політики України (01001, м. Київ, вул. Еспланадна, 8/10, код 00013669) в доход Державного Бюджету України 169,38 грн. (сто шістдесят дев’ять гривень 38 коп.) відшкодування витрат державного мита за подання апеляційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду м. Києва.
Матеріали справи № 32/382 повернути до Господарського суду м. Києва.
Головуючий суддя
Судді
