Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 216/1675/22
провадження № 51-1363км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,засудженого захисника прокурораОСОБА_5 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого
ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцяс. Тамарино Бериславського району Херсонської області, жителя АДРЕСА_1 ,
та його захисника ОСОБА_6 на вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року.
Обставини справи
1. Оскарженим вироком ОСОБА_5 засуджено до позбавлення волі: за частиною 1 статті 119 Кримінального кодексу України (далі - КК) - на строк 3 роки, за частиною 5 статті 426-1 КК - на строк 8 років, і за сукупністю злочинів на підставі частини 1 статті 70 цього Кодексу остаточно - на строк 8 років.
2. Суд визнав доведеним, що 01 квітня 2022 року приблизно о 19:00 на території ротно-опорного пункту на АДРЕСА_2 молодший сержант ОСОБА_5 , проходячи службу у військовій частині НОМЕР_1 в умовах воєнного стану, під час конфлікту необережно вдарив свого підлеглого рядового ОСОБА_8 клинком багнета-ножа в грудну клітку, від чого той помер на місці події.
3. Такі дії засудженого суд кваліфікував, як необережне вбивство та застосування до підлеглого насильства із застосуванням зброї, що спричинило тяжкі наслідки, вчинене в умовах воєнного стану.
4. Дніпровський апеляційний суд ухвалою від 13 грудня 2022 року залишив вирок без змін.
5. Верховний Суд постановою від 05 липня 2023 року скасував цю ухвалу на тій підставі, що апеляційний суд не обґрунтував висновку про ідеальну сукупність злочинів з різними формами вини в діях засудженого, які кваліфіковані за різними статтями КК, і призначив новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
6. Оскарженою ухвалою апеляційний суд вирок в частині засудження за частиною 1 статті 119 КК скасував і закрив провадження в зв`язку з відсутністю складу злочину та постановив вважати ОСОБА_5 засудженим за частиною 5 статті 426-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Вимоги і доводи касаційних скарг
7. Сторона захисту, посилаючись на частину 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить змінити оскаржені рішення перекваліфікувати дії засудженого з частини 5 статті 426-1 КК на частину 1 статті 119 КК та звільнити його від відбування покарання на підставі статті 75 КК.
8. Вони вважають, що правова кваліфікація дій засудженого за частиною 5 статті 426-1 КК є помилковою, оскільки суд апеляційної інстанції не обґрунтував наявність в діях засудженого прямого умислу на заподіяння смерті потерпілому.
9. На обґрунтування своєї позиції сторона захисту зазначає, що:
- засуджений послідовно стверджував, що не мав наміру вбити потерпілого, а захищався від його агресивної поведінки, намагався уникнути бійки і віддав свій автомат іншому військовослужбовцю, а не застосував його;
- після удару він вживав заходів для врятування життя ОСОБА_8 , надавав першу медичну допомогу, звернувся до інших військовослужбовців, викликав бригаду швидкої допомоги;
- ці показання підтверджуються свідками та довідкою про результати психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа від 27 квітня 2022 року;
- довжина ранового каналу у 8 см при загальній довжині клинка 14,5 см та з огляду на властивості цієї холодної зброї не свідчить про умисел на заподіяння тілесного ушкодження;
- засуджений не мав можливості застосувати інші заходи, визначені статутами, які б за тих обставин були ефективними для відвернення агресивних, насильницьких дій зі сторони підлеглого;
10. Захист вважає, що апеляційний суд істотно порушив вимоги КПК, оскільки:
- всупереч положенням частини 2 статті 439 КПК не врахував правових висновків, викладених в постанові Суду (див п. 5 вище), щодо неправильної кваліфікації дій засудженого за частиною 5 статті 426-1 КК.
- з власної ініціативи вийшов за межі доводів апеляційної скарги сторони захисту та встановив, що засуджений умисно наніс удар потерпілому, тим самим погіршив становище обвинуваченого;
- свої висновки побудував на показаннях свідків, яких в супереч статтям 23, 95 КПК безпосередньо не допитував;
- не надав мотивованих відповідей на доводи, викладені в доповненнях до апеляційної скарги захисника;
- всупереч частини 1 статті 337 КПК вийшов за межі пред`явленого обвинувачення, зазначивши про порушення засудженим вимог статей кількох статей військових статутів, які йому не інкримінувались;
- незаконно визнав недопустимими докази, які свідчать на користь захисту, зокрема результати психофізіологічного дослідження із застосуванням поліграфа, за відсутності клопотання сторін про їх дослідження та заперечень щодо їх допустимості або достовірності недостовірними;
11. На переконання сторони захисту розмір відшкодування моральної шкоди на користь кожного з потерпілих по 250 000 грн є завищеним і не відповідає принципу справедливості, а стягнення щомісячних виплат у зв`язку з втратою годувальника в розмірі 7848,50 грн є безпідставним, оскільки такі виплати передбачені державою.
12. Прокурор у кримінальному провадженні надіслав до Суду письмові заперечення, у яких просив залишити оскаржені судові рішення без зміни.
Позиції учасників провадження
13. Засуджений та його захисник підтримали касаційні скарги в повному обсязі.
14. Прокурор заперечила проти задоволення касаційних вимог сторони захисту, вважає їх необґрунтованими.
15. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.
Оцінка Суду
16. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені доводи, Суд дійшов висновку, що касаційні скарги слід задовольнити частково.
17. Частиною 2 статті 433 КПК передбачено, що касаційна інстанція переглядає рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги. Згідно з частиною 2 статті 438 КПК при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення касаційна інстанція має керуватися статтями 412-414 КПК. Відповідно до статті 433 КПК касаційна інстанція є судом права, тому оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій. Проте за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.
Щодо кваліфікації дій засудженого за частиною 5 статті 426-1 КК
18. Суб`єктом злочину за статтею 426-1 КК може бути військова службова особа, якою відповідно до примітки 1 до статті 425 КК є військові начальники, а також інші військовослужбовці, які обіймають постійно чи тимчасово посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків, або виконують такі обов`язки за спеціальним дорученням повноважного командування.
19. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що засуджений на момент вчинення інкримінованих йому дій був військовою службовою особою і, таким чином, суб`єктом злочину за статтею 426?1 КК, пославшись на те, що він за військовим званням був начальником рядового ОСОБА_8 згідно зі статтями 32 та 34 Статуту внутрішньої служби Збройних сил України (СВС) та статтею 8 Дисциплінарного статуту Збройних сил України (ДС).
20. Суд не погоджується з таким висновком.
21. Відповідно до обставин, встановлених судами попередніх інстанцій засуджений обіймав посаду стрільця. Сторона обвинувачення не представила доказів того, що він був призначений на посаду командира відділення або будь-яку іншу посаду, за якою він був би командиром для ОСОБА_8 .
21. Суди попередніх інстанцій в обґрунтування свого висновку про статус засудженого послалися на статті 32 та 34 СВС та статтю 8 ДС, вважаючи, що в силу свого звання молодшого сержанта він був начальником над рядовим ОСОБА_8 .
22. Суд зазначає, що визначення в статутах Збройних Сил України, зокрема в статті 32 СВС, військовослужбовця як начальника іншого військовослужбовця не означає набуття ним статусу військової службової особи в значенні примітки 1 до статті 425 КК.
23. Частиною 12 статті 6 Закону «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військові посадові особи - це військовослужбовці, які обіймають штатні посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов`язків, або які спеціально уповноважені на виконання таких обов`язків згідно із законодавством.
24. Стаття 32 СВС та стаття 8 ДС не наділяють старшу за військовим званням особу дисциплінарною владою або розпорядчими повноваженнями командира. Стаття 8 ДС передбачає, що «командири, посади яких у цьому Статуті не визначені, користуються дисциплінарною владою стосовно підлеглих військовослужбовців згідно з військовим званням, передбаченим їх посадою». Таким чином, це положення означає, що дисциплінарна влада належить лише командиру, і ця дисциплінарна влада, незалежно від його дійсного звання, обмежується званням, притаманним цій посаді. Таким чином, якщо майор призначений на посаду командира взводу, він користується повноваженнями, якими наділені молодший лейтенант, лейтенант, старший лейтенант.
25. Військовослужбовець, який не займає командирську посаду, може отримали дисциплінарну владу і розпорядчі повноваження в силу свого звання лише за умов, визначених статтею 81 ДС та статті 34 СВС, коли вони виконують спільну задачу. В цій справі таких обставин не встановлено.
26. Таким чином, Суд вважає, що статус військової службової особи військовослужбовець отримує внаслідок призначення на посаду, яка покладає на цього обов`язки командира (начальника) або інші обов`язки, передбачені у примітці 1 до статті 425 КК, або внаслідок отримання спеціального доручення повноважного командування, пов`язаного з виконання таких функцій. Саме по собі військове звання не може вважатися ознакою військової службової особи.
27. На цих підставах Суд вважає, що засуджений не був на час вчинення діяння, що є предметом цієї справи, військовою службовою особою, а тому не може бути суб`єктом злочину, передбаченого статтею 426-1 КК. У зв`язку з цим висновком, оскаржені рішення в частині засудження за цим положенням кримінального закону підлягають скасуванню, а кримінальне провадження закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КК.
Щодо форми вини
28. Частина 2 статті 17 КПК передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні. Поза розумним сумнівом має бути доведений кожен елемент складу злочину, який визначає його кваліфікацію за кримінальним законом.
29. У цій справі сторона захисту, не заперечуючи причетності засудженого до заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому, послідовно стверджувала, що це смерть була завдана неумисно. Таким чином, розбіжності між позиціями сторін обвинувачення і захисту стосувалися лише спрямованості умислу засудженого. Отже, сторона обвинувачення мала довести поза розумним сумнівом цей елемент суб`єктивної сторони кримінального правопорушення, який визначає кваліфікацію за статтею 115 КК, і надати докази, які спростовували б версію сторони захисту про відсутність умислу на вбивство.
30. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки. Визначальним при цьому є суб`єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій у вигляді смерті потерпілого.[1]
31. Суд першої інстанцій дійшов висновку, що обставини справи не свідчать про наявність у засудженого умислу на заподіяння смерті потерпілому і кваліфікував його дії як необережне вбивство.
32. Суд врахував поведінку потерпілого, що передувала злочину, яка полягала у зухвалій реакції на зауваження щодо перебування в стані алкогольного сп`яніння, зокрема у нецензурній та принизливій лайці, намаганні розпочати бійку із засудженим, від якої той ухилявся, агресивних діях, які внаслідок сп`яніння потерпілого носили непередбачуваний характер, а також швидкоплинність подій.
33. Також суд послався на те, що засуджений одразу після фатального удару намагався допомогти потерпілому, вимагав викликати військових медиків, почав надавати потерпілому медичну допомогу.
34. Суд визнав правдивими послідовні показання засудженого, оскільки вони відповідають іншим встановленим обставинам події і узгоджуються з показаннями свідків, а також не суперечать медичним даним, встановленим при проведенні судово-медичної експертизи від 29 квітня 2022 року.
35. Також важливим в цьому відношенні є той факт, що засуджений, будучи озброєним під час подій автоматом, віддав його іншому військовослужбовцю саме з метою відвести ризик пострілу під час сутички.
36. Апеляційний суд, спростовуючи висновок суду першої інстанції про необережний характер нанесеного поранення, послався на те, що засуджений «наніс удар чи відштовхнув ОСОБА_8 рукою, в якій знаходився багнет-ніж». З цього факту, який сторона захисту не заперечувала, апеляційний суд зробив висновок, що дії засудженого носили умисний характер.
37. Суд зазначає, що такий висновок апеляційної інстанції не можна вважати обгрунтованим. З тієї обставини, що засуджений свідомо відштовхнув потерпілого, не слідує, що при цьому він мав умисел причинити смерть.
38. Апеляційна інстанція також послалася на глибину ранєвого каналу (8 см), що, на їх думку, також підтверджує умисел на вбивство.
39. Суд зазначає, що медичний експерт підтвердив можливість нанести такий удар за обставин, вказаних засудженим. Крім того, відштовхування нападаючого потерпілого, який важче від засудженого і тримається руками за його одяг, потребує значного зусилля, що, з врахуванням гостроти знаряддя, пояснює глибину поранення. Однак відповідне зусилля, зумовлене обставинами подій, не спростовує без додаткових доказів версію сторони захисту про неумисний характер спричиненого ушкодження.
40. Тому Суд вважає, що підхід суду апеляційної інстанції, який відкинув усі обставини, встановлені і враховані судом першої інстанції, і грунтував свій висновок на двох ізольованих фактах, суперечить закону і усталеній судовій практиці.
41. На підставі викладеного Суд доходить висновку, що версія сторони захисту про неумисне завдання смерті потерпілому не спростована поза розумним сумнівом, а тому його дії мають бути кваліфікавані за статтею 119 КК.
Щодо інших доводів
42. Враховуючи зменшення обсягу обвинувачення через перекваліфікацію діяння, Суд не може залишити в силі рішення судів попередніх інстанцій щодо вирішення цивільного позову. Вирішення цивільного позову у цій справі вимагає дослідження фактичних обставин, що Суд позбавлений можливості зробити в силу обмежень, встановлених статтею 433 КПК. Тому Суд вважає за необхідне скасувати судові рішення в цій частині і призначити новий судовий розгляд справи в порядку цивільного судочинства.
Керуючись статтями 433, 436, 438, 441, 442 КПК, Суд
ухвалив:
Касаційні скарги засудженого та захисника задовольнити частково.
Вирок Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2022 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року щодо ОСОБА_5 змінити. Кримінальне провадження за частиною 5 статті 426-1 КК закрити на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК. Вважати ОСОБА_5 засудженим за частиною 1 статті 119 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
В частині вирішення цивільного позову ці судові рішення скасувати і призначити новий розгляд в суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства.
Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
[1] 04 червня 2020 року справа № 221/6129/17 https://reyestr.court.gov.ua/Review/89701195; 24 вересня 2024 року справа № 756/16996/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/121900666
