Єдиний державний реєстр судових рішень
Окрема думка
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Крата В. І.
09 вересня 2024 року
м. Київ
справа № 688/2840/22
провадження № 61-10433сво23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача - Синельникова Є. В., суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Крата В. І., Луспеника Д. Д., Фаловської І. М., Червинської М. Є., касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року залишив без змін.
Об`єднана палата зазначила:
«1. Відповідач успадкувала нерухоме майно у порядку спадкової трансмісії після смерті сина, який мав право на спадщину після смерті свого батька за заповітом. Водночас, син спадкодавця - ОСОБА_2 був обвинувачений у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень батьку - спадкодавцю ОСОБА_3 , що призвело до смерті останнього. Кримінальне провадження за обвинуваченням сина спадкодавця було закрито у зв`язку зі смертю обвинуваченого.
69. Частиною першою статті 1224 ЦК України встановлено, що не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.
70. До особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом, приписи абзацу першого цієї частини не застосовується.
71. Слід зазначити, що один із спадкоємців за заповітом може виявитися негідним і бути усунутий від спадщини, зокрема, через вчинення відносно спадкодавця злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, який характеризується прямим умислом щодо завдання тяжких тілесних ушкоджень та необережністю щодо наслідку - смерті потерпілого.
75. Аналізуючи вищезазначене слід зробити висновки, що закріплені у частині першій статті 1224 ЦК України норми є своєрідним засобом регулювання родинних та суспільних відносин, що відображають відносини між спадкодавцем та майбутнім спадкоємцем, який не може реалізувати своє право на спадкування в силу вчинення злочину проти спадкодавця.
79. Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_2 закрито кримінальне провадження № 12019240270000411 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.
80. ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що 24 квітня 2019 року, знаходячись за місцем свого проживання, в ході конфлікту зі своїм батьком ОСОБА_3 умисно наніс останньому удари кулаками та ногами, в результаті чого заподіяв тілесні ушкодження, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя в момент їх спричинення, і призвели до смерті потерпілого - ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_3 помер в автомобілі швидкої допомоги. Дії ОСОБА_2 кваліфіковано як кримінальне правопорушення (злочин), передбачене частиною другою статті 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
84. Заяви від родичів померлого, зокрема ОСОБА_1 , яка брала участь у кримінальному провадження в якості потерпілої, щодо непогодження із закриттям кримінального провадження у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 чи про реабілітацію обвинуваченого до суду не надходили. Ухвала суду про закриття кримінального провадження не оскаржувалася.
90. Ухвала Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_2 закриття кримінального провадження № 12019240270000411 є достатнім підтвердженням вчинення ОСОБА_2 дій, які призвели до смерті спадкодавця і є підставою для усунення його від спадкування на підставі частини першої статті 1224 ЦК України.
91. Оскільки частина перша статті 1224 ЦК України не встановлює вичерпного переліку документів, на підставі яких встановлюється факт умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, слід дійти висновку, що такими документами можуть бути вирок суду в кримінальному провадженні та ухвала про закриття кримінального провадження.
92. Виходячи з вищенаведеного, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що ОСОБА_2 не має права на спадкування після свого батька відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України, оскільки він позбавив життя спадкодавця.
95. Внаслідок смерті цивільна правоздатність ОСОБА_2 припинилася, що передбачено частиною четвертою статті 25 ЦК України, тому відповідачем у спорі про усунення його від права на спадкування він не міг виступати. Однак належне йому право на спадкування після смерті батька в силу статті 1216 ЦК України могло перейти до його спадкоємців, а саме до матері. Разом з тим, враховуючи приписи частини першої статті 1224 ЦК України, ОСОБА_2 не мав права на спадкування після смерті батька.
96. Оскільки ОСОБА_2 право на спадщину після смерті батька не мав, відповідно його мати - ОСОБА_1 не мала права на спадкування будинку у порядку спадкової трансмісії, оскільки право на цю спадщину після смерті батька не має її син - спадкодавець ОСОБА_2 .
97. Водночас, смерть ОСОБА_2 не впливає на можливість вирішення у судовому порядку питання про відсутність у нього на момент смерті права на спадкування, оскільки, як зазначено вище, це право могло перейти до його матері ОСОБА_1 .
98. Отже, свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_1 на житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 було видане особі, яка не мала права на спадкування і підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 1301 ЦК України.
106. З урахуванням наведеної у цій постанові судової практики Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 1224 ЦК України у спірних правовідносинах та правових висновків, висловлених у цій постанові, слід уточнити висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 липня 2022 року у справі № 755/17978/20 (провадження № 61-16733св21), на яку посилається відповідачка у касаційній скарзі, у якій зазначено, що, оскільки цивільну правоздатність має лише фізична особа, яка є живою, усунути від права на спадкування особу, яка на момент подання відповідного позову вже померла, неможливо, адже її цивільна правоздатність уже припинилась. Вказаний висновок необхідно уточнити і вказати, що при вирішення спору між спадкоємцями ухвалення окремого судового рішення про усунення від спадкування не вимагається відносно особи, яка померла на момент розгляду справи, враховуючи, зокрема, те, що особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, у разі доведення такого факту, не має права на спадкування в силу закону».
Не можу погодитися з висновками, зробленими впостановіОб`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2024 року у справі № 688/2840/22 (провадження № 61-10433сво23), з таких мотивів.
Факти
1. Суди встановили, що:
з 10 червня 1973 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_2 та дочка ОСОБА_4 ;
після одруження ОСОБА_4 змінила прізвище на ОСОБА_4 ;
відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 09 січня 2019 року Шепетівським МР ВДРАЦС ГТУЮ у Хмельницькій області, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано;
згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим Шепетівською державною нотаріальною конторою від 08 грудня 1989 року № 3378, та договором дарування, посвідченим Шепетівською державною нотаріальною конторою від 19 грудня 1989 року № 3492, домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності ОСОБА_3 ;
29 січня 2019 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 заповів сину ОСОБА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер;
23 серпня 2019 року Шепетівською міською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 215/2019 після смерті ОСОБА_3 ;
23 серпня 2019 року та 17 жовтня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , відповідно, звернулися до Шепетівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 Заявникам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_2 ;
19 липня 2019 року до Шепетівського міськрайонного суду надійшов обвинувальний акт в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_2 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, за фактом нанесення тяжких тілесних ушкоджень його батьку ОСОБА_3 ;
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 помер;
ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_2 закрито кримінальне провадження № 12019240270000411 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України;
30 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Шепетівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_2 , у зв`язку з чим Шепетівською міською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 265/2019;
14 вересня 2020 року Шепетівською міською державною нотаріальною конторою ОСОБА_1 , як спадкоємиці ОСОБА_2 , видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадкоємцем якого був його син ОСОБА_2 .
Як міркували суди?
2. Суд першої інстанції в позові відмовив. Суд першої інстанції міркував, так:
застосувавши висновок Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 755/17978/20 (провадження № 61- 16733св21), вказав, що ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Позивачка в позові просила усунути ОСОБА_2 від права на спадкування за заповітом, у жовтні 2022 року, тобто після смерті останнього. Це унеможливлює вирішення спору шляхом усунення померлого ОСОБА_2 від права на спадкування, внаслідок чого позовні вимоги про усунення ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , від права на спадщину за заповітом після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , задоволенню не підлягають;
оскільки позовні вимоги про усунення від права на спадщину у порядку спадкової трансмісії ОСОБА_1 , визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, оформленого на ОСОБА_1 та виданого державним нотаріусом Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А., скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14 вересня 2020 року, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за ОСОБА_1 є похідними від первісної позовної вимоги, суд зробив висновок про відмову і у їх задоволенні.
3. Суд апеляційної інстанції позов задовольнив частково та визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 14 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції міркував так:
суд першої інстанції правильно констатував, що факт смерті ОСОБА_2 19 жовтня 2019 року має наслідком припинення його цивільної правоздатності, що виключає можливість вирішення питання щодо усунення померлого від права на спадкування. Позовна вимога щодо усунення від спадкування ОСОБА_1 також не підлягала задоволенню, оскільки за змістом частини першої статті 1224 ЦК України вона не є особою, яка умисно позбавила життя спадкодавця, чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинила замах на їхнє життя. Рішення в цій частині є законним та обґрунтованим, а також узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у справі № 755/17978/20, де предметом спору була лише одна вимога про усунення від спадкування особи, що померла;
згідно з дослідженим судом першої інстанції обвинувальним актом від 18 липня 2019 року, затвердженим прокурором Шепетівської місцевої прокуратури у кримінальному провадженні № 12019240270000411, ОСОБА_2 обвинувачувався в тому, що 24 квітня 2019 року близько 21 год, знаходячись за місцем свого проживання по АДРЕСА_1 , в ході конфлікту зі своїм батьком ОСОБА_2 умисно наніс останньому 6 ударів кулаками в голову, внаслідок чого ОСОБА_2 впав, потім наніс лежачому 4 удари ногами в ділянки ребер справа та зліва, в результаті чого заподіяв тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя в момент їх спричинення, і призвели до смерті потерпілого - ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер в автомобілі швидкої допомоги. Дії ОСОБА_2 кваліфіковано як кримінальне правопорушення (злочин), передбачене частиною другою статті 121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого;
ОСОБА_2 умисно позбавив життя свого батька, спадкодавця ОСОБА_3 , а отже, відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України він не мав права на спадкування після його смерті. Тому, попри відсутність підстав для ухвалення судового рішення про усунення від спадкування ОСОБА_2 у зв`язку з його смертю, судом незаперечно встановлено обставини, що за законом (частина перша статті 1224 ЦК України) виключають право на спадкування ОСОБА_2 після смерті спадкодавця ОСОБА_3 ;
ОСОБА_2 не мав права на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , а отже, це право на спадкування не могло перейти і не перейшло після його смерті до його спадкоємиці першої черги за законом, відповідачки ОСОБА_1 . Відповідачка ОСОБА_1 не мала право на спадкування будинку по АДРЕСА_1 , оскільки право на цю спадщину після смерті батька не отримав її син спадкодавець ОСОБА_2 , за яким вона спадкувала. Отже, свідоцтво про право на спадщину за законом підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 1301 ЦК України;
натомість підстави для скасування цього свідоцтва про право на спадщину за законом відсутні. Визнання на підставі судового рішення недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності відповідачки (свідоцтва про право на спадщину), є достатньою правовою підставою для припинення цього права в силу закону. З врахуванням наявних підстав для задоволення вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, відсутні підстави для задоволення вимоги про скасування відповідного рішення державного реєстратора.
4. Касаційний суд залишив постанову апеляційного суду без змін. При цьому міркував так, що:
ухвала Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження № 12019240270000411 є достатнім підтвердженням вчинення ОСОБА_2 дій, які призвели до смерті спадкодавця і є підставою для усунення його від спадкування на підставі частини першої статті 1224 ЦК України;
оскільки частина перша статті 1224 ЦК України не встановлює вичерпного переліку документів, на підставі яких встановлюється факт умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-якого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, слід дійти висновку, що такими документами можуть бути вирок суду в кримінальному провадженні та ухвала про закриття кримінального провадження;
смерть ОСОБА_2 не впливає на можливість вирішення у судовому порядку питання про відсутність у нього на момент смерті права на спадкування, оскільки це право могло перейти до його матері ОСОБА_1 ;
ОСОБА_2 права на спадщину після смерті батька не мав, відповідно його мати - ОСОБА_1 не мала права на спадкування будинку у порядку спадкової трансмісії, оскільки право на цю спадщину після смерті батька не має її син - спадкодавець ОСОБА_2 .
Щодо усунення від спадкування особи, яка умисно позбавила життя спадкодавця
5. Не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя (частина перша статті 1224 ЦК України).
5.1. Обміркувавши викладене, слід зауважити, що:
вочевидь, з урахуванням людської натури, у спадковому праві закріплене загальне правило про те, що особа усувається від спадкування за дії, за умови вчинення яких набуття спадщини виглядало б несправедливим;
законодавець таким чином сконструював положення частини першої статті 1224 ЦК України, що усунення від спадкування відбувається ipso jure, тобто в силу вказівки закону за наявності відповідних юридичних фактів;
цивільний закон містить тільки цивільно-правові наслідки відповідних дій особи, яка умисно позбавила життя спадкодавця. Таким наслідком виступає те, що особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, не має права на спадкування;
законодавець не вказує в ЦК України, як основному регуляторові спадкових відносин, що підтвердження відповідних обставин умисного позбавлення життя спадкодавця має відбуватися тільки певним чином. Процесуальний закон не передбачає будь-яких обмежень щодо засобів доказування обставин, визначених у частині першій статті 1224 ЦК України. В процесуальному законітільки в окремих випадках міститься вказівка про, що певні обставини повинні буди підтверджені конкретним засобом доказування (див. наприклад статтю 105 ЦПК України). Як наслідок підтвердження відповідних обставин умисного позбавлення життя спадкодавця може відбуватися як обвинувальним вироком суду, ухвалою суду про закриття кримінального провадження, так і обвинувальним актом, тощо. Слід підкреслити, що кримінально-правові акти (зокрема, КПК України) взагалі не містять такої підстави закриття кримінального провадження, яка може бути кваліфікована як нереабілітуюча;
застосування частини першої статті 1224 ЦК України може відбуватися лише тоді, коли особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, прийняла спадщину (статті 1268, 1269 ЦК України) або якщо її спадкоємець (спадкоємці) здійснюють це право в порядку спадкової трансмісії (стаття 1276 ЦК України).
Щодо спадкової трансмісії
6. Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). Право на прийняття спадщини у цьому випадку здійснюється на загальних підставах протягом строку, що залишився. Якщо строк, що залишився, менший як три місяці, він подовжується до трьох місяців (стаття 1276 ЦК України).
6.1. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2024 року у справі № 495/6360/19 (провадження № 61-3191св23) зазначено, що:
«спадкова трансмісія - це перехід права на прийняття спадщини від померлого спадкоємця за заповітом або за законом, який не встиг реалізувати це право внаслідок своєї смерті (трансмітент), до його спадкоємців (трансміссар), тобто перехід права, а не виникнення права на спадкування після смерті першого спадкодавця.
Об`єктом спадкової трансмісії є суб`єктивне цивільне право на прийняття спадщини, що не було реалізоване спадкоємцем у зв`язку з його смертю. До трансміссара переходить лише можливість прийняття спадщини або відмовитися від її прийняття, якою особа може скористатися, а не безпосередньо спадкове майно. Перехід же спадкового майна є наслідком реалізації права на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця. Не належить до об`єкта спадкової трансмісії право на прийняття спадщини, що відкрилася внаслідок смерті трансмітента, адже це є самостійним суб`єктивним правом, відмінним від права на прийняття спадщини після смерті першого спадкодавця.
У разі застосування механізму спадкової трансмісії мають місце дві спадщини, що відкрилися: 1) після смерті спадкодавця та 2) після смерті трансмітента. Трансміссар має право на прийняття спадщини в порядку трансмісії та спадщини, що відкрилася після трансмітента. Це два самостійних суб`єктивних цивільних права, які можуть бути реалізовані незалежно одне від одного. Спадкоємці трансмітента можуть прийняти спадщину в порядку спадкової трансмісії і відмовитися від прийняття спадщини або, навпаки, можуть прийняти спадщину після смерті трансмітента і відмовитися від прийняття спадщини, що відкрилася у зв`язку зі смертю першого спадкодавця. Дії трансміссарів у цих двох самостійних правовідносинах незалежні та мають різні правові наслідки. Таким чином, перехід права на прийняття спадщини відповідно до статті 1276 ЦК України не є компонентом спадщини, що відкрилася після смерті трансмітента.
Трансміссар, здійснюючи право на прийняття спадщини, набуває спадкової маси не від трансмітента, який так і не встиг її прийняти, а від першого спадкодавця. Утім до трансміссара переходить право не лише прийняти спадщину, а й відмовитися від її прийняття, адже спадкоємець завжди має варіантність поведінки - він не зобов`язаний набувати тих прав і обов`язків, що мав за життя спадкодавець та які не припинилися внаслідок його смерті. Застосування механізму спадкової трансмісії як юридичної фікції (закон виходить з того, що оскільки спадкоємець мав право прийняти спадщину, але не встиг цього зробити внаслідок смерті, то він нібито спадщину прийняв) можливе за наявності послідовної сукупності таких умов-фактів (юридичний склад): 1) смерть спадкодавця; 2) закликання до спадкування спадкоємця-трансмітента; 3) смерть спадкоємця-трансмітента після смерті спадкодавця, але до спливу строку на прийняття спадщини (смерть трансмітента має настати протягом шести місяців з дня, наступного після смерті спадкодавця); 4) право на прийняття спадщини або відмова від її прийняття після смерті спадкодавця не було здійснене трансмітентом; 5) трансмітент має спадкоємця (трансміссара), який закликається до спадкування після смерті трансмітента; 6) трансміссар в установлений законом строк здійснив своє право на прийняття спадщини, що відкрилася після смерті першого спадкодавця».
Загальні висновки
7. У справі, що переглядалася:
апеляційний суд міркував так, що відповідачка прийняла спадщину після смерті сина ОСОБА_2 , який умисно позбавив життя свого батька, спадкодавця ОСОБА_3 . Апеляційний суд вважав, що ОСОБА_2 не мав права на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_3 , а отже, це право на спадкування не могло перейти і не перейшло після його смерті до його спадкоємиці першої черги за законом, відповідачки ОСОБА_1 ;
касаційний суд натомість зазначив про те, що мала місце спадкова трансмісія. ОСОБА_2 право на спадщину після смерті батька не мав, відповідно його мати - ОСОБА_1 не мала права на спадкування будинку у порядку спадкової трансмісії, оскільки право на цю спадщину після смерті батька не має її син - спадкодавець ОСОБА_2 ;
апеляційний суд натомість будь яких обставин щодо спадкової трансмісії не встановлював;
у свідоцтві про право на спадщину за законом, виданому ОСОБА_1 , зазначено: «спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається з житлового будинку з належними до нього надвірними будівлями АДРЕСА_1 , який належав батькові ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 […], спадкоємцем його був його син ОСОБА_2 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав» (т. 1, а.с. 145). Власне вказівка у свідоцтві про те, що ОСОБА_2 прийняв спадщину після ОСОБА_3 не є доказом прийняття спадщини ОСОБА_2 згідно статей 1268, 1269 ЦК України;
апеляційний суд не встановив чи прийняв спадщину ОСОБА_2 після смерті батька ОСОБА_3 . Аналіз постанови апеляційного суду свідчить, що суд навіть не перевіряв цю обставину. Доказів про те, що ОСОБА_2 звернувся із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 матеріали справи не містять. Відсутні такі докази й в матеріалах спадкової справи після смерті ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 108-146);
суд апеляційної інстанції (постанову якого Об`єднана палата залишила без змін, тобто, погодившись із мотивами апеляційного суду) дослідив обвинувальний акт від 18 липня 2019 року, затверджений прокурором Шепетівської місцевої прокуратури у кримінальному провадженні № 12019240270000411, і на його підставі встановив, що ОСОБА_2 умисно позбавив життя свого батька, спадкодавця ОСОБА_3 , а отже, відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України він не мав права на спадкування після його смерті». Тобто обставини, передбачені частиною першою статті 1224 ЦК України, апеляційний суд встановив на підставі обвинувального акту, а не згідно вироку суду чи ухвали про закриття кримінального провадження.
8. Тому Об`єднаній палаті належало:
зробити висновок про те, що законодавець таким чином сконструював положення частини першої статті 1224 ЦК України, що усунення від спадкування відбувається ipso jure, тобто в силу вказівки закону за наявності відповідних юридичних фактів. Цивільний закон містить тільки цивільно-правові наслідки відповідних дій особи, яка умисно позбавила життя спадкодавця. Таким наслідком виступає те, що особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, не має права на спадкування. Законодавець не вказує в ЦК України, як основному регуляторові спадкових відносин, що підтвердження відповідних обставин умисного позбавлення життя спадкодавця має відбуватися тільки певним чином. Процесуальний закон не передбачає будь-яких обмежень щодо засобів доказування обставин, визначених у частині першій статті 1224 ЦК України. В процесуальному законітільки в окремих випадках міститься вказівка про, що певні обставини повинні буди підтверджені конкретним засобом доказування (див. наприклад статтю 105 ЦПК України). Як наслідок підтвердження відповідних обставин умисного позбавлення життя спадкодавця може відбуватися як обвинувальним вироком суду, ухвалою суду про закриття кримінального провадження, так і обвинувальним актом, тощо. Слід підкреслити, що кримінально-правові акти (зокрема, КПК України) взагалі не містять такої підстави закриття кримінального провадження, яка може бути кваліфікована як нереабілітуюча. Застосування частини першої статті 1224 ЦК України може відбуватися лише тоді, коли особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, прийняла спадщину (статті 1268, 1269 ЦК України) або якщо її спадкоємець (спадкоємці) здійснюють це право в порядку спадкової трансмісії (стаття 1276 ЦК України);
постанову апеляційного суду в частині задоволення позовної вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину скасувати та передати в цій частині справу на новий розгляд до апеляційного суду.
Суддя В. І. Крат
