Єдиний державний реєстр судових рішень
У х в а л а
03 квітня 2024 року
м. Київ
Справа № 688/2840/22
Провадження № 14-38цс24
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Погрібного С. О.
суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Власова Ю. Л., Воробйової І. А., Гриціва М. І., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кравченка С. І., Кривенди О. В., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Ступак О. В., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Усенко Є. А., Шевцової Н. В.
перевірила наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович Олена Аркадіївна, про усунення від права на спадщину, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора
за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
УСТАНОВИЛА:
1. У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А., у якому просила:
- усунути ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , від права на спадщину за заповітом після смерті його батька ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- усунути ОСОБА_2 від права на спадщину в порядку спадкової трансмісії;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, оформлене на ім`я ОСОБА_2 та видане державним нотаріусом Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А., реєстровий № 1151;
- скасувати рішення державного нотаріуса Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14 вересня 2020 року, відповідно до якого здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 .
2. Позивачка обґрунтовувала позов тим, що 10 червня 1973 року ОСОБА_2 та ОСОБА_4 уклали шлюб, у якому народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 та дочка ОСОБА_5 (прізвище після одруження ОСОБА_5 ), та який 09 січня 2019 року розірвано.
3. ОСОБА_4 29 січня 2019 року склав заповіт, відповідно до якого заповів сину ОСОБА_3 житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . Після цього стосунки між ними різко погіршилися, виникали сварки, ОСОБА_3 часто бив свого батька, під час чергової сварки 25 квітня 2019 року наніс ОСОБА_4 тяжкі тілесні ушкодження, які призвели до його смерті.
4. ОСОБА_1 у позові повідомила, що ОСОБА_3 вручили підозру про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 Кримінального кодексу України (далі - КК України), за завдання тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть.
5. Ухвалою від 31 жовтня 2019 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області закрив кримінальне провадження № 12019240270000411 за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, у зв`язку з його смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 .
6. Суд не встановив підстав для продовження розгляду кримінального провадження з метою реабілітації ОСОБА_3 , відновлення його честі і репутації, оскільки родичі померлого з такою заявою до суду не зверталися.
7. Позивачка вважала, що ОСОБА_3 втратив право на спадкування після смерті ОСОБА_4 , оскільки позбавив спадкодавця життя, на підставі частини першої статті 1224 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
8. ОСОБА_1 також зазначила, що ОСОБА_2 як матір ОСОБА_3 після його смерті прийняла спадщину, що складається із житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , та отримала свідоцтво про право на спадщину за законом. Втім, ОСОБА_2 не мала права на спадкування після смерті свого сина, який позбавив життя ОСОБА_4 , та після свого чоловіка через розірвання шлюбу до моменту його смерті.
9. Позивачка стверджувала, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 потрібно усунути від спадкування, а спадщина ОСОБА_4 має перейти до неї як спадкоємиці першої черги за законом.
10. Рішенням від 16 березня 2023 року Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 .
11. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення до суду з позовом ОСОБА_3 помер, його правоздатність припинилася, а тому усунути його від права на спадщину неможливо.
Суд першої інстанції зазначив, що немає підстав для задоволення вимог позову про усунення від права на спадкування ОСОБА_2 , визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора, оскільки такі є похідними від первісної вимоги позову.
12. Постановою від 08 червня 2023 року Хмельницький апеляційний суд частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 , скасував рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року в частині відмови у визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, ухвалив у цій частині нове рішення, яким задовольнив таку вимогу.
Суд визнав недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 14 вересня 2020 року державним нотаріусом Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А. на ім`я ОСОБА_2 (реєстровий № 1151, спадкова справа № 265/2019).
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
13. Постанову суд апеляційної інстанції мотивував тим, що ОСОБА_3 умисно позбавив життя ОСОБА_4 , тому відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України він не мав права на спадкування після смерті батька.
14. Попри брак підстав для ухвалення судового рішення про усунення від спадкування ОСОБА_3 у зв`язку з його смертю встановлені судом обставини виключають право ОСОБА_3 на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_4 .
15. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування житлового будинку, розташованого на АДРЕСА_1 , у порядку спадкової трансмісії, оскільки право на цю спадщину після смерті ОСОБА_4 її син ОСОБА_3 не отримав.
16. Тож оспорене свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_2 видане особі, яка не мала права на спадкування, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 1301 ЦК України. Натомість підстав для скасування цього свідоцтва немає.
17. Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, що факт смерті ОСОБА_3 19 жовтня 2019 року свідчить про припинення його цивільної правоздатності, що виключає можливість вирішення питання про усунення померлого від права на спадкування.
18. Також суд апеляційної інстанції підтвердив, що позовна вимога про усунення від спадкування ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої статті 1224 ЦК України вона не є особою, яка умисно позбавила життя спадкодавця, чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинила замах на їхнє життя.
19. ОСОБА_2 13 липня 2023 року з використанням засобів поштового зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року, залишити в силі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року.
20. Заявниця зазначила, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цього судового рішення визначила те, що:
- суд апеляційної інстанції в оскарженому рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 755/17978/20 (провадження № 61-16733св21), за змістом яких згідно із частиною першою статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Враховуючи визначення суб`єкта кримінального правопорушення, особою, яка може бути усунена судом від права на спадкування внаслідок умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, є лише фізична особа;
- суд апеляційної інстанції не дослідив докази, наявні у матеріалах справи.
21. Заявниця вважає неправильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України встановлені на підставі обвинувального акта щодо ОСОБА_3 обставини виключають його право на спадкування після смерті спадкодавця ОСОБА_4 . Вона наголосила, що обвинувального вироку щодо ОСОБА_3 немає, тому діє презумпція невинуватості.
22. ОСОБА_1 06 вересня 2023 року з використанням засобів електронного зв`язку направила до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року - без змін. Вважала, що немає обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.
Розгляд у Верховному Суді
23. Ухвалою від 16 серпня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребував матеріали цієї справи із суду першої інстанції.
24. Ухвалою від 22 січня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду.
25. Ухвалою від 13 березня 2024 року Верховний Суд передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) з метою вирішення виключної правової проблеми.
26. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керувалася таким.
27. Предметом спору в цій справі є усунення від права на спадщину, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора.
28. Зазначила, що як встановили суди попередніх інстанцій, відповідачка успадкувала майно у порядку спадкової трансмісії після смерті сина, який мав успадкувати спадщину після смерті свого батька за заповітом. За матеріалами справи син був обвинувачений у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень батьку, внаслідок яких той помер. Проте кримінальне провадження за обвинуваченням сина було закрито у зв`язку зі смертю самого обвинуваченого.
29. Виходила з того, що за змістом частини першої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
30. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що під час розгляду цієї справи перед судом постали такі правові питання:
1. Чи можна вважати особу такою, яка не має права на спадкування, якщо вона була звинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких той помер, без вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину, проте за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого?
2. Чи порушуватиме презумпцію невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акта та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України).
31. З метою отримання відповідей на поставлені запитання колегія суддів зверталася до Науково-консультативної ради при Верховному Суді (далі - НКР).
32. У надісланих висновках членів НКР запропоновано протилежні за змістом оцінки вирішення зазначених питань, що, на переконання колегії, свідчить про існування у цій справі виключної правової проблеми у межах різних галузей права - цивільного, кримінального, цивільного процесуального та кримінального процесуального.
33. Колегія суддів керувалася також тим, що, незважаючи на те, що виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників, до уваги потрібно брати й те, що це нова правова проблема, яка раніше не вирішувалася та матиме важливе значення для розвитку судової практики.
34. В ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду колегія суддів констатувала, що ця справа має виняткове значення, а судове рішення Великої Палати Верховного Суду потрібне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики.
35. Вивчивши матеріали цивільної справи, доводи касаційної скарги, мотиви колегії суддів Касаційного цивільного суду, Велика Палата Верховного Суду не знаходить підстав для прийняття справи до свого розгляду з огляду на таке.
36. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
37. У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
38. За змістом статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
39. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має, як правило, оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного критеріїв.
40. Кількісний критерій відображає той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а в невизначеній кількості справ, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
41. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми можуть свідчити такі обставини: з касаційної скарги вбачається, що судами були допущені істотні порушення норм процесуального права, які унеможливили розгляд справи з дотриманням вимог справедливого судового розгляду; судами була допущена явна й груба помилка в застосуванні норм процесуального права, у тому числі свавільне розпорядження повноваженнями, і перегляд справи Великою Палатою Верховного Суду унеможливить її повторення в подальшій судовій діяльності; норми матеріального чи процесуального права були застосовані судами першої чи апеляційної інстанції таким чином, що постає питання стосовно дотримання принципу пропорційності, тобто забезпечення належного балансу між приватними та публічними інтересами; наявні колізії в нормах матеріального права, що викликає необхідність у застосуванні аналогії закону чи права, або постає питання щодо дотримання принципу верховенства права.
42. Виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів за однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.
43. Передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що з урахуванням обставин справи, норм матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли у цій справі, а також зважаючи на протилежні наукові висновки висококваліфікованих фахівців у сфері права, колегія суддів вважає, що у справі виникла виключна правова проблема щодо вирішення питань:
1. Чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого?
2. Чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акта та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України)?
44. Такожколегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наголошувала, що незважаючи на врахування кількісного та якісного показників, які можуть вказувати на таку проблему, до уваги слід брати й те, що це нова правова проблема, яка раніше не вирішувалася, буде мати важливе значення для судової практики.
45. У зв`язку із цим колегія суддів вважала, що: 1) справа має принципове значення; 2) судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки йдеться про правове питання, яке потребує пояснення, і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією.
46. Однак, вдаючись до аналізу ухвали про передачу цієї справи, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що для вирішення питання щодо виключної правової проблеми має бути підтверджено той факт, що проблема наразі існує або може виникнути через юридичну невизначеність питання.
47. За своєю правовою природою така проблема має стосуватися невизначеної кількості справ, а також єдності практики при вирішенні питання, чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого, та чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акта та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України).
48. Проте, звертаючись до Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів у своїй ухвалі не обґрунтувала кількісного і якісного критеріїв для прийняття Великою Палатою Верховного Суду справи до розгляду, а також виключної правової проблеми і того, що без передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду неможливо забезпечити розвиток права.
49. Наведені в ухвалі про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду мотиви про те, що, незважаючи на врахування кількісного та якісного показників, які можуть вказувати на таку проблему, до уваги слід брати й те, що це нова правова проблема, яка раніше не вирішувалася, буде мати важливе значення для судової практики, без належного обґрунтування кількісного і якісного критеріїв не можуть бути підставою для прийняття справи до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.
50. Європейський суд з прав людини зазначає, що дотримання принципу правової визначеності пов`язує із забезпеченням єдності судової практики. Однак він не наполягає на її незмінності, оскільки неспроможність забезпечити динамічний та еволюційний підхід у тлумаченні може призвести до ризику створення перепон при проведенні реформ або запровадженні покращень. Разом з тим наявність глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці, неспроможність правової системи держави подолати їх все ж таки призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.
51. При визначенні того, чи наявність конфліктуючих судових рішень у подібних справах суперечить принципу правової визначеності відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод враховується: 1) наявність «глибоких та довгострокових розходжень» у відповідній судовій практиці національних судів; 2) чи передбачає національне законодавство механізми подолання таких розбіжностей; 3) чи були такі механізми запроваджений і, якщо так, чи були вони ефективні.
52. Крім того, виключна правова проблема є такою, що впливає на застосування норм права у подібних та/або у тотожних правовідносинах та судами декількох юрисдикцій, у зв`язку із чим її невирішення призведе до різного тлумачення або застосування судами норм права та неоднакового вирішення спорів з однаковими фактичними обставинами та правовим регулюванням.
53. Так, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 13 березня 2024 року про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду посилалася на те, що правова проблема є новою, оскільки раніше не вирішувалася судами, проте з огляду на протилежні за змістом висновки членів НКР вважала, що передача цієї справи до Великої Палати Верховного Суду потрібна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
54. Втім аналіз судової практики, здійснений на підставі інформації, що міститься у Єдиному державному реєстрі судових рішень, свідчить про те, що порушені колегією суддів правові питання вже вирішувалися Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду, тож правова проблема не є новою.
55. Так, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 13 липня 2022 року у справі № 755/17978/20 (провадження № 61-16733св21) виснував, що, враховуючи визначення суб`єкта кримінального правопорушення, особою, яка може бути усунена судом від права на спадкування внаслідок умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, є лише фізична особа. Оскільки цивільну правоздатність має лише фізична особа, яка є живою, усунути від права на спадкування особу, яка на момент подання відповідного позову вже померла, неможливо, адже її цивільна правоздатність уже припинилась.
56. У постанові від 30 січня 2019 року у справі № 708/1384/16-ц (провадження № 61-13059св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зробив висновок про те, що тлумачення частини першої статті 1224 ЦК України свідчить, що усунення від права на спадкування на підставі цієї норми права не пов`язується з обов`язковим притягненням особи до кримінальної відповідальності.
57. У постановах від 27 квітня 2020 року у справі № 2029/2-2762/11 (провадження № 61-14824св19) та від 14 квітня 2021 року у справі № 644/5164/16-ц (провадження № 61-12270св20) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов переконання, що оскільки діяння, зазначені у частині першій статті 1224 ЦК України, є кримінально караними, то вони повинні бути підтверджені обвинувальним вироком суду або постановою про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, які є самостійною та достатньою підставою для усунення від права на спадкування. За наявності постановлених у кримінальному судочинстві зазначених судових рішень, які набрали законної сили, ухвалення окремого рішення суду в цивільній справі про усунення від спадкування не вимагається, оскільки особа, яка умисно позбавила життя спадкодавця, не має права на спадкування в силу закону.
58. Аналогічні висновки зробив Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду в постанові від 31 травня 2022 року у справі № 161/88/19 (провадження № 61-11816св21), який також звернув увагу на те, що підставою для усунення особи від права на спадкування за частиною першою статті 1224 ЦК України є наявність у її діях вини у формі умислу. Відповідно до статті 23 КК України виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Статтею 24 КК України передбачено, що умисел поділяється на прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.
59. З огляду на однакове застосування Касаційним цивільним судом у складі Верховного Суду норм права у подібних правовідносинах Велика Палата Верховного Суду не виявила виключної правової проблеми з порушених колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду правових питань.
60. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що протилежні за змістом висновки членів НКР з порушених колегією суддів правових питань, за наявності усталеної судової практики Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, не є підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати відповідно до частини четвертої статті 403 ЦПК України.
61. Отже, Касаційний цивільний суд не навів кількісні та якісні показники, які б свідчили про наявність інших справ з подібними правовідносинами та формування судами різної правової практики при їх вирішенні, а передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду була б необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.
62. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що мотиви, зазначені в ухвалі від 13 березня 2024 року, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а висновок про таку виключність є передчасним.
63. Питання застосування норм матеріального права, формулювання висновків щодо застосування норм права у правовідносинах, у тому числі запропонованих Касаційним цивільним судом в ухвалі від 13 березня 2024 року в цій справі, вирішується судом касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги відповідно до його повноважень. Таким чином, на розгляд Великої Палати Верховного Суду в цій справі передані питання, які можуть бути вирішені Касаційним цивільним судом як належним судом.
64. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.
65. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про повернення справи № 676/180/20 колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду.
66. Керуючись статтями 402-404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
1. Повернути на розгляд колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович Олена Аркадіївна, про усунення від права на спадщину, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року.
2. Надіслати учасникам справи копію цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач С. О. Погрібний
Судді: О. О. Банасько С. І. Кравченко
О. Л. Булейко О. В. Кривенда
Ю. Л. Власов С. Ю. Мартєв
І. А. Воробйова К. М. Пільков
М. І. Гриців О. В. Ступак
Ж. М. Єленіна І. В. Ткач
І. В. Желєзний О. С. Ткачук
Л. Ю. Кишакевич В. Ю. Уркевич
В. В. Король Є. А. Усенко
Н. В. Шевцова
Відповідно до частини третьої статті 415 Цивільного процесуального кодексу України ухвалу оформив суддя Мартєв С. Ю.
