УХВАЛА
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 688/2840/22
провадження № 61-10433св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.
суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа - державний нотаріус Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович Олена Аркадіївна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року у складі колегії суддів: Грох Л. М., Янчук Т. О., Ярмолюка О. І.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А., про усунення від права на спадщину, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора.
Позовна заява мотивована тим, що 10 червня 1973 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб, у якому народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 та вона, дочка ОСОБА_5 .
Зазначала, що шлюб між батьками було розірвано 09 січня 2019 року.
29 січня 2019 року ОСОБА_3 склав заповіт, за яким житловий будинок на АДРЕСА_1 заповів сину - ОСОБА_4 . Після цього відносини між сином і батьком різко погіршилися, між ними виникали сварки. Син часто бив батька, а під час чергової сварки 25 квітня 2019 року ОСОБА_4 наніс батькові тяжкі тілесні ушкодження, від яких останній помер у лікарні.
Позивач посилалася на те, що ОСОБА_4 було вручено підозру за частиною другою статті 121 КК України за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть батька. 31 жовтня 2019 року Шепетівським міськрайонним судом Хмельницької області винесено ухвалу у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, якою закрито кримінальне провадження № 12019240270000411 у зв`язку зі смертю ІНФОРМАЦІЯ_1 обвинуваченого. У судовому засіданні підстав для продовження розгляду провадження з метою реабілітації померлого, відновлення його честі і репутації не встановлено. Родичі померлого з такою заявою до суду не зверталися.
Позивачка вважала, що ОСОБА_4 втратив право на спадкування після смерті свого батька, оскільки позбавив життя останнього після оформлення ним заповіту.
Посилалася на те, що ОСОБА_2 як матір ОСОБА_4 після його смерті прийняла спадщину, яка складається із житлового будинку на АДРЕСА_1 , і отримала свідоцтво про право на спадщину за законом.
При цьому ОСОБА_2 не мала права на спадкування після свого чоловіка у зв`язку із розірванням шлюбу до моменту смерті спадкодавця.
Стверджувала, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 повинні бути усунені від спадкування, а спадщина батька має перейти до неї як його спадкоємиці першої черги за законом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд:
- усунути ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , від права на спадщину за заповітом після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- усунути ОСОБА_2 від права на спадщину у порядку спадкової трансмісії;
- визнати недійсним та скасувати свідоцтво про право на спадщину за законом, оформленого на ОСОБА_2 та виданого державним нотаріусом Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А. (реєстровий № 1151, спадкова справа № 265/2019);
- скасувати рішення державного реєстратора - державного нотаріуса Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 14 вересня 2020 року, відповідно до якого проведено державну реєстрацію права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , за ОСОБА_2 ;
- вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року у складі судді Козачук С. В. у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що на момент подачі позову ОСОБА_4 помер, його правоздатність припинилася, тому усунути його від права на спадщину є неможливим.
Позовні вимоги про усунення від права на спадкування ОСОБА_2 , визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора є похідними від первісної позовної вимоги, тому відсутні підстави для їх задоволення.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року в частині відмови у визнанні недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення.
Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане 14 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_2 державним нотаріусом Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович О. А. (реєстровий номер 1151, спадкова справа № 265/2019).
У решті рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_4 умисно позбавив життя свого батька, спадкодавця ОСОБА_3 , отже, відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України він не мав права на спадкування після його смерті.
Попри відсутність підстав для ухвалення судового рішення про усунення від спадкування ОСОБА_4 у зв`язку з його смертю, судом встановлено обставини, що за законом (частина перша статті 1224 ЦК України) виключають право на спадкування ОСОБА_4 після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .
Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_2 не мала право на спадкування спадкового будинку на АДРЕСА_1 , оскільки право на цю спадщину після смерті батька не отримав її син - спадкодавець ОСОБА_4 , за яким вона спадкувала у порядку спадкової трансмісії.
Отже, свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_2 на спадщину (житловий будинок з надвірними будівлями АДРЕСА_1 ) ОСОБА_3 , видане особі, яка не мала права на спадкування, а тому підлягає визнанню недійсним відповідно до статті 1301 ЦК України.
Підстави для скасування цього свідоцтва про право на спадщину за законом відсутні.
Визнання на підставі судового рішення недійсним документа, на підставі якого проведено державну реєстрацію права власності відповідачки (свідоцтва про право на спадщину), є достатньою правовою підставою для припинення цього права в силу закону (частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).
Апеляційний суд погодився із судом першої інстанції, який констатував, що факт смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 має наслідком припинення його цивільної правоздатності, що виключає можливість вирішення питання щодо усунення померлого від права на спадкування.
Крім того, апеляційний суд погодився з висновком районного суду про те, що позовна вимога щодо усунення від спадкування ОСОБА_2 не підлягає задоволенню, оскільки за змістом частини першої статті 1224 ЦК України вона не є особою, яка умисно позбавила життя спадкодавця, чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинила замах на їхнє життя.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року та залишити в силі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 16 березня 2023 року.
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
У липні 2023 року касаційні скарги надійшли до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13липня 2023 року справу призначено судді-доповідачеві Погрібному С. О., судді, які входять до складу колегії: Ступак О. В.,Гулейков І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Погрібного С. О., Гулейкова І. Ю., Ступак О. В. відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У вересні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 січня 2024 року у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді Погрібного О. С. справу призначено судді-доповідачеві Лідовцю Р. А., судді, які входять до складу колегії: Луспеник Д, Д., Гулейков І. Ю.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2024 року справу призначено до розгляду.
Відповідно до вимог статті 47 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховним Судом отримано наукові висновки членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 є правильними.
Вважає неправильними висновки суду апеляційної інстанції про те, що відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України встановлені на підставі обвинувального акту щодо ОСОБА_4 обставини виключають право на спадкування ОСОБА_4 після смерті спадкодавця ОСОБА_3 . При цьому зазначає про відсутність обвинувального вироку щодо ОСОБА_4 , оскільки відсутнє рішення суду, яке набрало б законної сили, яким ОСОБА_4 було усунуто від права спадкування, інші позовні вимоги ОСОБА_1 є похідними від зазначених, ОСОБА_4 не позбавлений статусу спадкоємця за заповітом після смерті ОСОБА_3 .
Підставою касаційного оскарження зазначених судових рішень ОСОБА_2 вказує, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права. Як підстави касаційного оскарження цього судового рішення визначила те, що:
1) суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 755/17978/20, за змістом яких згідно із частиною першою статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя. Приписи абзацу першого частини першої цієї статті не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом. Враховуючи визначення суб`єкта кримінального правопорушення, особою, яка може бути усунена судом від права на спадкування внаслідок умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, є лише фізична особа;
2) суд апеляційної інстанції не дослідив докази, наявні у матеріалах справи.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У вересні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Стариченко М. П. подав відзив на касаційну скаргу, у якому зазначив про відсутність обґрунтованих доводів щодо наявності підстав для скасування оскаржуваного судового рішення суду апеляційної інстанції.
Посилається на те, що ОСОБА_2 не мала права на спадкування, оскільки право на цю спадщину після смерті батька не отримав ОСОБА_4 , за яким вона спадкувала. Отже, свідоцтво про право на спадщину за законом від 14 вересня 2020 року на ім`я ОСОБА_2 видане особі, яка не мала права на спадкування.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 10 червня 1973 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, у них народилося двоє дітей: син ОСОБА_4 та дочка ОСОБА_6 ..
Після одруження ОСОБА_6 змінила прізвище на ОСОБА_7 .
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 , виданого 09 січня 2019 року Шепетівським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.
Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданого Шепетівською державною нотаріальною конторою від 08 грудня 1989 року № 3378 та договору дарування, посвідченого Шепетівською державною нотаріальною конторою від 19 грудня 1989 року № 3492, домоволодіння АДРЕСА_1 належало на праві власності ОСОБА_3 .
29 січня 2019 року ОСОБА_3 склав заповіт, відповідно до якого житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 заповів сину ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 помер.
23 серпня 2019 року Шепетівською міською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 215/2019 після смерті ОСОБА_3
23 серпня 2019 року та 17 жовтня 2019 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , відповідно, звернулися до Шепетівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Заявникам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки спадкоємцем за заповітом є ОСОБА_4
19 липня 2019 року до Шепетівського міськрайонного суду надійшов обвинувальний акт в кримінальному провадженні по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 121 КК України, щодо свого батька ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
Ухвалою Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2019 року у зв`язку зі смертю обвинуваченого ОСОБА_4 закрито кримінальне провадження № 12019240270000411 за обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 121 КК України.
30 жовтня 2019 року ОСОБА_2 звернулася до Шепетівської міської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті сина ОСОБА_4 , у зв`язку із чим Шепетівською міською державною нотаріальною конторою заведена спадкова справа № 265/2019.
14 вересня 2020 року Шепетівською міською державною нотаріальною конторою Линок Ф. М., як спадкоємиці ОСОБА_4 , видано свідоцтво про право на спадщину за законом на житловий будинок, що знаходиться на АДРЕСА_1 , належний ОСОБА_3 , померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 , спадкоємцем якого був його син ОСОБА_4 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача є необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, оскільки справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики з огляду на таке.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Статтею 1220 ЦК України встановлено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.
Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (частина перша статті 1267 ЦК України).
Статтею 1261 ЦК України передбачено, що в першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (стаття 1268 ЦК України).
Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини (частина перша статті 1268 ЦК України).
Питання щодо усунення від права на спадкування врегульоване статтею 1224 ЦК України.
Усунення від права на спадкування спадкоємців за законом та за заповітом можливе виключно на підставі рішення суду.
Відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя.
Положення абзацу першого цієї частини не застосовується до особи, яка вчинила такий замах, якщо спадкодавець, знаючи про це, все ж призначив її своїм спадкоємцем за заповітом.
Враховуючи визначення суб`єкта кримінального правопорушення, особою, яка може бути усунена судом від права на спадкування внаслідок умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, є лише фізична особа.
Оскільки фізичні особи володіють певними правами та обов`язками та реалізують їх, вони наділяються цивільною правосуб`єктністю, що складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності.
Цивільна правоздатність - це визнана за фізичною особою можливість мати цивільні права і нести цивільні обов`язки. Її мають усі фізичні особи (частина перша статті 25 ЦК України).
Зміст правоздатності складає сукупність тих цивільних прав та обов`язків, які можуть мати фізичні особи.
Частиною першою статті 25 ЦК України встановлено, що цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті.
Оскільки цивільну правоздатність має лише фізична особа, яка є живою, усунути від права на спадкування особу, яка на момент подання відповідного позову вже померла, є неможливим, оскільки її цивільна правоздатність вже припинилась.
Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
З позовом про усунення ОСОБА_4 від права на спадкування за заповітом після смерті його батька ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 звернулася у жовтні 2022 року, тобто після смерті ОСОБА_4 .
Встановлено, що відповідач успадкувала спадщину у порядку спадкової трансмісії після смерті сина, який мав успадкувати спадщину після смерті свого батька за заповітом. За матеріалами справи син був обвинувачений у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень батьку, внаслідок яких останній помер. Однак кримінальне провадження за обвинуваченням сина було закрито у зв`язку зі смертю самого обвинуваченого.
Заявник касаційної скарги, серед іншого, посилається на рішення Європейського суду з прав людини від 21 вересня 2006 року у справі «Грабчук проти України» щодо презумпції невинуватості.
Під час розгляду справи перед Верховним Судом постало питання чи можливо у цивільній справі встановлювати обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду справи, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 284 КПК України та чи буде порушенням презумпції невинуватості.
У контексті вказаних обставин та змісту статті 1224 ЦК України, відповідно до якої не мають права на спадкування особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, Верховний Суд звертався до Науково-консультативної ради при Верховному Суді для отримання наукового висновку щодо питань:
1. Чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого?
2. Чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України)?
У надісланих висновках членів Науково-консультативної ради при Верховному Суді запропоновано різні (протилежні) підходи до вирішення зазначених питань, що свідчить про існування у цій справі виключної правової проблеми на межі галузей цивільного, кримінального, цивільного процесуального та кримінального процесуального права.
Зокрема, зазначається: 1) що особу, яка була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, не можна вважати такою, що відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1224 ЦК України не має права на спадкування; 2) не можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого. Встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України), буде порушенням презумпції невинуватості.
В іншому науковому висновку зазначається, що «оскільки частина перша статті 1224 ЦК України не встановлює вичерпного переліку документів, на підставі яких встановлюється факт умисного позбавлення життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинення замаху на їхнє життя, то системне тлумачення цього припису статті та частини шостої статті 82 ЦПК України дозволяє дійти висновку про те, що таким документом може бути як вирок суду в кримінальному провадженні, так і ухвала про закриття кримінального провадження або про звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили. Оцінювання вказаних документів, постановлених в кримінальному провадженні, у цивільному судочинстві, є правом і сферою розсуду суду.
У контексті справи, про яку йдеться у запиті суддів Верховного Суду, суди першої та другої інстанції мали можливість дослідити обвинувальний акт та ухвалу про закриття кримінального провадження стосовно потенційного спадкоємця, постановлену на підставі пункту 5 частини 1 статті 284 КПК України. На нашу думку, зі змісту цих процесуальних документів суди мали можливість зробити належний висновок про можливість або неможливість застосування частини першої статті 1224 ЦК України - в рамках тих прав і повноважень, які надані суду в цивільному судочинстві щодо вивчення та оцінки доказів.
Таким чином, юридично, за умови відсутності обвинувального вироку, що набув законної сили, не можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого. І таким чином, щодо спадкоємця такої особи (якої в контексті даної справи є мати померлого) можна застосувати інститут спадкової трансмісії».
Важливим є такий висновок: «Можливість застосування положень ч. І ст. 1224 ЦК України не залежить від того, чи існує стосовно відповідної особи обвинувальний вирок суду, який набрав законної сили і яким її було визнано винною в умисному вбивстві (замаху на умисне вбивство) спадкодавця чи можливого спадкоємця. Предметом доказування у відповідній цивільній справі є не факт вчинення особою такого умисного злочину чи замаху на нього, а факт умисного позбавлення особою життя спадкодавця (можливого спадкоємця) чи факт замаху на таке умисне позбавлення життя, які підлягають доказуванню на загальних підставах та можуть в конкретній ситуації і не сформувати з тих чи інших причин склад злочину.
Умисел особи за змістом приписів ч. 1 ст. 1224 ЦК України має бути спрямований саме па позбавлення спадкодавця (можливого спадкоємця) життя. Через що навіть набрання законної сили вироком суду, яким особу було визнано винною в умисному заподіянні спадкодавцю (можливому спадкоємцю) тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, не підтверджує наявності підстав для застосування положень ч. 1 ст. 1224 ЦК України.
Презумпція невинуватості є принципом кримінального та кримінально-процесуального права, а не права цивільного чи цивільного процесуального. Тому ця презумпція має значення під час вирішення спорів про право цивільне лише тоді, коли норми матеріального цивільного права прямо оперують категоріями права кримінального - «злочин», «кримінальне правопорушення» тощо.
З огляду на це встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця особою, померлою на час розгляду відповідного спору про право цивільне, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України), а так само на підставі будь-яких інших належних, допустимих та достовірних доказів, не порушує презумпцію невинуватості».
Зазначається й те, що: 1) наявність ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого сама по собі не може бути підставою для усунення особи від спадкування на підставі ч. 1 ст. 1224 ЦК України».
«Відповідно до ч. 1 ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Конституційна норма не передбачає використання для цілей встановлення вини «обставин обвинувального акту» та «підстав закриття кримінального провадження». Виходячи з цього, презумпція, про яку йдеться у питанні, може бути спростована, але лише обвинувальним вироком суду, а не виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження; 2) згідно з дослідженим судом першої інстанції обвинувальним актом спадкоємець обвинувачувався в тому, що, в ході конфлікту зі спадкодавцем умисно наніс останньому 6 ударів кулаками в голову, а потім наніс лежачому 4 удари ногами в ділянки ребер справа та зліва, в результаті чого заподіяв тілесні ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забою головного мозку, які відносяться до тяжких тілесних ушкоджень як небезпечні для життя в момент їх спричинення, і призвели до смерті потерпілого в кареті швидкої допомоги.
У статті 1224 ЦК України законодавець визначає обставини за наявності яких до спадкоємців можуть застосовуватися цивільно-правові санкції - вони позбавляються права на спадкування, зокрема, при умисному позбавленні життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або ж вчинення замаху на їх життя. Відсутність обвинувального вироку не може бути підставою для відмови у дослідженні обставин смерті спадкодавця і захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів спадкоємців.
Встановлення судом у цивільній справі обставин умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду справи, виходячи із обставин обвинувального акту та закриття кримінального провадження на підставі пункту 5 частини першої статті 284 КПК України не буде порушенням презумпції невинуватості.
Важливими є науковий висновок, в якому зазначається, що особа не може вважатися такою, що не має право на спадкування відповідно до частини першої статті 1224 ЦК України, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину,однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого.
Встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України), є порушення презумпції невинуватості та є неприпустимим.
Беручи до уваги вищенаведені обставини справи, норми матеріального права, які підлягають застосуванню до правовідносин, які виникли у цій справі, а також зважаючи на протилежні наукові висновки висококваліфікованих фахівців у сфері права, колегія суддів вважає, що у справі виникла виключна правова проблема щодо вирішення питання:
1) Чи можна вважати особу такою, що не має права на спадкування, якщо вона була обвинувачена у заподіянні тяжких тілесних ушкоджень спадкодавцю, внаслідок яких останній помер, за відсутності вироку суду про винуватість її у вчиненні відповідного злочину, однак за наявності ухвали суду про закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю обвинуваченого?
2) Чи буде порушенням презумпції невинуватості встановлення судом у цивільній справі обставини умисного позбавлення життя спадкодавця спадкоємцем, померлим на час розгляду спору, виходячи з обставин обвинувального акту та підстав закриття кримінального провадження (пункт 5 частини першої статті 284 КПК України)?
Для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Правове обґрунтування необхідності передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду у цій справі колегія суддів вбачає в необхідності дотримання вимог пункту 4 частини четвертої статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», тобто єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема єдністю судової практики.
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об`єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
Колегія суддів звертає увагу й на те, що виключна правова проблема має оцінюватися з врахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний відбиває той факт, що вона наявна не в одній якійсь конкретній справі, а у невизначеній кількості справ, які або вже існують, зокрема у судах першої та апеляційної інстанції та в своїй більшості є малозначними, або можуть виникнути з врахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
При цьому, незважаючи на врахування кількісного та якісного показників, які можуть вказувати на таку проблему, до уваги слід брати й те, що це нова правова проблема, яка раніше не вирішувалася, буде мати важливе значення для судової практики.
У зв`язку із цим колегія суддів вважає, що: 1) справа має принципове значення; 2) судове рішення Великої Палати Верховного Суду необхідне для подальшого розвитку права та забезпечення єдності судової практики, оскільки справа має принципове значення, так як йдеться про правове питання, яке потребує пояснення і це питання ще не вирішувалося вищою судовою інстанцією.
При цьому однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права.
Єдине застосування законів поліпшує громадське прийняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.
Неодноразове ухвалення протилежних і суперечливих судових рішень, особливо судами вищих інстанцій, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU v. ROMANIA, № 28342/95, § 61, від 28 жовтня 1999 року). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (LUPENI GREEK CATHOLIC PARISH AND OTHERS v. ROMANIA, № 76943/11, § 123, ЄСПЛ, від 29 листопада 2016 року).
Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (S.W. v. THE UNITED KINGDOM, № 20166/92, § 36, від 22 листопада 1995 року).
З урахуванням наведеного та положень статей 402, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу № 688/2840/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - державний нотаріус Шепетівської міської державної нотаріальної контори Камфорович Олена Аркадіївна, про усунення від права на спадщину, визнання недійсним та скасування свідоцтва про право на спадщину за законом, скасування рішення державного реєстратора, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 08 червня 2023 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий Д. Д. Луспеник
Судді:І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець
