ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
Провадження № 22-ц/803/6038/24 Справа № 200/5831/16-ц Суддя у 1-й інстанції - Кондрашов І. А. Суддя у 2-й інстанції - Космачевська Т. В.
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
07 серпня 2024 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Космачевської Т.В.,
суддів: Максюти Ж.І., Халаджи О.В.,
за участю секретаря судового засідання Паромової О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2024 року в цивільній справі номер 200/5831/16 за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості,
В С Т А Н О В И В:
У квітні 2016 року до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська звернулось Публічне акціонерне товариство акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» з позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 10.06.2008 року між ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ФОП ОСОБА_1 укладено кредитний договір №245/Ф/М2, за умовами якого остання отримала кредит у розмірі 24000,00 грн зі строком повернення до 09.06.2009 року та сплатою відсотків у розмірі 36,0% річних на строкову заборгованість і 41,0% річних на прострочену заборгованість.
10 червня 2008 року з метою забезпечення належного виконання ФОП ОСОБА_1 умов кредитного договору №245/Ф/М2 між ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_2 укладено договір поруки №245/Ф/М2/1П, за умовами якого останній взяв на себе обов`язок солідарної відповідальності у разі порушення позичальником умов кредитного договору №245/Ф/М2.
З огляду на те, що ФОП ОСОБА_1 допустила неналежне виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, що призвело до утворення заборгованості, позивач вважав за необхідне звернутися до суду з позовом.
Позивач просив суд стягнути солідарно з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором №245/Ф/М2 від 10.06.2008 року, яка станом на 21.01.2016 року становить 159797,30 грн та складається з: простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом в розмірі 68230,62 грн, простроченої заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом (за січень 2016 року) 564,59 грн, пені за неповернення кредиту 26280,00 грн, пені за несплату процентів 64722,09 грн; а також вирішити питання про розподіл судових витрат.
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2024 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовлено.
Із вказаним рішенням не погодився позивач ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК», подав апеляційну скаргу, просив апеляційний суд скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02.04.2024 року по справі №200/5831/16 та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі, а також стягнути з ФОП ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених вимог.
Доводами апеляційної скарги наведено, що рішення суду першої інстанції ухвалено внаслідок неправильного застосування норм матеріального права, з порушенням норм процесуального права, а висновки суду не відповідають обставинам справи.
У рішенні суду помилково зазначено, що позов поданий до фізичної особи ОСОБА_1 , оскільки вимоги позивача у позовній заяві викладені саме як стягнення на користь АБ «УКРГАЗБАНК» заборгованості з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за кредитним договором, який укладено з ФОП ОСОБА_1 . Висновок суду про те, що відповідачем у справі є фізична особа ОСОБА_1 не відповідає матеріалам справи і є неправомірним.
Посилання суду на висновки, сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі №444/9519/12 та від 04.02.2020 року у справі №912/1120/16 не можуть бути застосовані, як нерелевантні спірним правовідносинам по цій справі.
Саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Дострокове присудження до виконання основного зобов`язання в натурі не тягне його припинення з дня набрання законної сили рішення суду і не виключає стягнення процентів, пені та збитків та інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку).
За наслідком розгляду справ №910/17048/17 та №522/1528/15-ц Велика Палата Верховного Суду дійшла до висновку, що за наслідком ухвалення судового рішення, зобов`язання за кредитним договором та договором поруки не трансформуються в охоронні. Такі зобов`язання продовжують існувати в передбаченому відповідним договором обсязі (зокрема, щодо сплати процентів за користування кредитом, передбачених договором тощо).
При ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані умови кредитного договору, договору поруки та вищенаведені правові висновки Великої Палати Верховного Суду, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог АБ «УКРГАЗБАНК» було безпідставно відмовлено.
Від відповідачки ОСОБА_1 ,в інтересахякої дієадвокат ШпигановичЄ.А.,надійшов відзивна апеляційнускаргу,в якомувона просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2024 року залишити без змін.
Твердження позивачапро те,що судв оскаржуваномурішенні помилковозазначив,що позовподано дофізичної особи ОСОБА_1 ,а недо ФОП ОСОБА_1 не відповідає дійсності. Оскільки з позовної заяви вбачається, що відповідачем зазначено саме фізичну особу ОСОБА_1 і по тексту позову позивач зазначає, що виникли правовідносини саме між банком та ОСОБА_1 , а не ФОП ОСОБА_1 .
Після скасування Дніпровським апеляційним судом ухвали Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 30 грудня 2021 року про закриття провадження у справі та направлення справи на продовження розгляду до суду першої інстанції, позивач мав можливість скористатися своїми правами, передбаченими ст. 49 ЦПК України, та уточнити коло відповідачів. Позивач цією можливістю не скористався, з клопотанням про заміну неналежного відповідача - ОСОБА_1 на належного ФОП ОСОБА_1 до суду не звертався, позиція позивача в цьому аспекті залишилася незмінною і ОСОБА_1 залишилася відповідачем по справі як фізична особа, а не фізична особа-підприємець. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Щодо посилання апелянта на ч. 1 ст. 53 ЦК України, зазначає, що суд, ухвалюючи оскаржуване рішення, дійшов правомірного висновку, що позивачем не надано доказів припинення суб`єкта підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_1 . Тобто, відповідальність фізичної особи за зобов`язаннями, що виникли між нею як фізичною особою підприємцем наступають у разі припинення суб`єкта підприємницької діяльності, належним доказом чого має бути витяг з відповідного Державного реєстру. Позивач в апеляційній скарзі жодним чином не спростував викладені судом висновки та не надав жодних доказів на підтвердження своєї позиції.
У межах строку кредитування до 09 червня 2009 року позичальник мав, зокрема, повертати банку кредит і сплачувати проценти періодичними (щомісячними) платежами в останній робочий день кожного місяця. Після закінчення строку дії договору позичальник мав обов`язок незалежно від пред`явлення вимоги банком повернути всю заборгованість за договором, а не вносити її періодичними платежами, оскільки останні були розраховані у межах строку кредитування.
Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
Суд в оскаржуваному рішенні дійшов правомірного висновку, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Посилання апелянта на висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 січня 2022 року у справі №910/17048/17 щодо застосування норм права, не підтверджують доводів апелянта про те, що судом, при ухваленні оскаржуваного рішення, неправильно застосовані норми матеріального права, оскільки фактичні обставини у наведеній як приклад справі відрізняються від тих, що установлені судом у розглядуваній справі
Твердження апелянта про правомірність нарахування процентів після пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України не ґрунтується на нормі закону та суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 28 березня 2018 року у справі №444/9519/12 та від 05 квітня 2023 року у справі № 910/4518/16.
Фактично всі доводи апеляційної скарги позивача зводяться тільки до незгоди з даним рішенням суду.
Від інших учасників справи відзив в письмовій формі на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надійшов.
Відповідно до частини 3 статті 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ПАТ АБ «УКРГАЗБАНК» Артемов А.О.доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Бесчасова Д.О. апеляційну скаргу не визнала, просила рішення суду першої інтанції залишити без змін.
У судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. Відповідно до довідки про причини повернення рекомендованого повідомлення адресат відсутній за вказаною адресою, що є належним повідомленням згідно зі ст.131 ЦПК України (а.с. 111, т. 2).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Тому апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю відповідача.
Заслухавши суддю доповідача, представників позивача та відповідачки, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які
сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено і це вбачається з матеріалів цивільної справи, що відповідно до кредитного договору №245/ф/М2 від 10.06.2008 року, укладеного між ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , остання отримала кредит у розмірі 24000,00 грн на строк з 10.06.2008 року до 09.06.2009 року або по день визначений в п. 3.3.11., зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 36% річних у валюті кредиту. Банком надано кредит на споживчі потреби, згідно з програмою кредитування суб`єктів малого підприємництва та учасників малого бізнесу «Експрес-кредитування». Відповідно до договору кошти надаються шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 (а.с. 4-7зв, том 1).
Відповідно до договору поруки №245/Ф/М2/1П від 10.06.2008 року, укладеного між ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_2 , останній взяв на себе обов`язок солідарної відповідальності у разі порушення позичальником умов кредитного договору №245/Ф/М2 (а.с. 8-9, том 1).
Згідно з меморіальним ордером №ТR.4879.1.18 від 10.06.2008 на рахунок № НОМЕР_1 перераховано 24000,00 грн (а.с. 10, том 1).
З судового наказу, виданого у справі №2-н-438/09 за ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 27.02.2009 року, вбачається, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто суму боргу по кредитному договору №245/ф/М2 від 10.06.2008 року в розмірі 31139,13 грн та судові витрати у сумі 170,69 грн (а.с. 11, том 1).
Відмовляючи узадоволенні позовнихвимог,суд першоїінстанції виходивз їхнеобґрунтованості татого,що ОСОБА_1 не єналежним відповідачему справи,тому щокредитний договірукладався зФОП ОСОБА_1 ,а нефізичною особою.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2024 року в межахдоводів тавимог апеляційноїскарги,апеляційний судвиходить знаступного.
У статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статями 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Судом встановлено, що 10 червня 2008 року між ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 укладено кредитний договір №245/ф/М2 у розмірі 24000,00 грн на строк з 10.06.2008 року до 09.06.2009 року або по день визначений в п. 3.3.11., зі сплатою процентів за користування кредитом, виходячи із 36% річних у валюті кредиту. Банком надано кредит на споживчі потреби, згідно з програмою кредитування суб`єктів малого підприємництва та учасників малого бізнесу «Експрес-кредитування». Відповідно до договору кошти надаються шляхом перерахування на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_1 .
Згідно з п. 3.3.11. позичальник зобов`язується безперечно виконувати умови змін та доповнень до цього договору, внесених банком в односторонньому порядку у відповідності з розділом «Порядок внесення змін (доповнень) та розірвання договору в односторонньому порядку».
Згідно з меморіальним ордером №ТR.4879.1.18 від 10.06.2008 на рахунок № НОМЕР_1 перераховано 24000,00 грн.
Відповідно до договору поруки №245/Ф/М2/1П від 10.06.2008 року, укладеного між ВАТ АБ «УКРГАЗБАНК» та ОСОБА_2 , останній взяв на себе обов`язок солідарної відповідальності у разі порушення позичальником умов кредитного договору №245/Ф/М2.
З судового наказу №2-н-438/09 від 27.02.2009 року вбачається, що з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно стягнуто суму боргу по кредитному договору №245/ф/М2 від 10.06.2008 року в розмірі 31139,13 грн та судові витрати у сумі 170,69 грн.
З огляду на наведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки строк дії кредитного договору закінчився, позовні вимоги про стягнення передбачених кредитним договором відсотків, які нараховані після 09.06.2009 року у розмірі передбаченому договором, є безпідставними. Стосовно позовних вимог про стягнення пені суд першої інстанції також правильно відмовив в задоволенні цих вимог через не обґрунтування механізму нарахування такої пені.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно послався на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у відповідній постанові щодо застосування відповідних норм права, згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України.
Доводи апеляційноїскарги зцього питанняз посиланнямна п.123постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду занаслідком розглядусправ №910/17048/17та №522/1528/15-ц,в якомувказано,що зобов`язанняза кредитнимдоговором тадоговором порукине трансформуютьсяв охоронні.Такі зобов`язанняпродовжують існуватив передбаченомувідповідним договоромобсязі (зокрема,щодо сплатипроцентів закористування кредитом,передбачених договоромтощо),є хибними,оскільки правовапозиція впункті 123цієї постановиВеликої ПалатиВерховного Судує неактуальноювнаслідок уточнення,відповідно допункту 141постанови ВеликоїПалати ВерховногоСуду від05.04.2023року усправі вчастині твердження«нарахування процентівза користуваннякредитом припиняєтьсяу деньфактичного поверненнякредиту,незалежно відзакінчення строкудії кредитнихдоговорів»,зазначивши,що уразі порушеннявиконання зобов`язаннящодо поверненнякредиту заперіод післяпрострочення виконаннянараховуються непроценти закористування кредитом(ст.1048ЦК України),а процентиза порушеннягрошового зобов`язання(ст.625ЦК України)у розмірі,визначеному закономабо договором.
Разом з тим, апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції щодо неналежного відповідача ОСОБА_1 , та не залучення до справи ФОП ОСОБА_1 є помилковими, оскільки в позовній заяві в прохальній частині зазначено про стягнення заборгованості за кредитним договором саме з ФОП ОСОБА_1 .
Проте, такі висновки не впливають на результати розгляду справи, але є підставою для зміни мотивувальної частини судового рішення.
За таких обставин, враховуючи наведене вище, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості процентів та пені за кредитом, проте, помилився в мотивах відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1 , що є підставою для зміни мотивувальної частини судового рішення відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦПК України.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерний банк «УКРГАЗБАНК» задовольнити частково.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 02 квітня 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 12 серпня 2024 року.
Судді:
