Єдиний державний реєстр судових рішень
Постанова
Іменем України
22 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 346/2744/21
провадження № 61-10543сво23
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Гулька Б. І., Луспеника Д. Д., Синельникова Є. В., Фаловської І. М., Червинської М. Є.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О. та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О., та касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана адвокатом Малетиним Андрієм Ярославовичем, на додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 червня 2023 року в складі колегії суддів: Бойчука І. В., Пнівчук О. В., Томин О. О.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 , є спадкоємцем за заповітом всього належного ОСОБА_3 майна, з умовою довічного проживання в належному йому житловому будинку його дружини ОСОБА_4 , що підтверджується заповітом, посвідченим 01 квітня 2014 року секретарем Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області Притуляк М. Ю. за реєстром № 20.
ОСОБА_1 є сусідом ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебував з ними в дружніх стосунках. Оскільки сім`я ОСОБА_6 не мала дітей, а вони були особами похилого віку, то позивач постійно надавав їм посильну допомогу, в т. ч. грошовими коштами та по догляду за господарством. ОСОБА_3 , 1937 року народження, за життя досить добре відносився до позивача, неодноразово наголошував йому та повідомляв іншим сусідам, що із вдячності перепише свій будинок на позивача, а він називав його «вуйко», всіляко допомагав, після його смерті організовував його похорон, ніс частину витрат разом із його дружиною ОСОБА_4 . Саме тому за текстом заповіту ОСОБА_3 прямо зазначив, що: «... все майно, яке буде належати мені на день моєї смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде належати мені за законом на день моєї смерті, та що згідно з законодавством України може бути успадковане, у повному обсязі, без будь-яких обмежень, я заповідаю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з умовою довічного проживання моєї дружини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 в належному мені житловому будинку».
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 у віці 74 роки.
За життя подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договору про поділ спільного майна подружжя не укладали, розмір належних їм часток не визначали, а після смерті ОСОБА_3 його дружина ОСОБА_4 у встановленому для цього порядку шляхом отримання відповідного cвідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя та державної реєстрації права на нього свою частку у спільному майні подружжя не виділяла, і взагалі до нотаріуса із будь-якими заявами не зверталася.
Спадковим майном після смерті ОСОБА_3 є набутий ним на праві особистої власності (як зазначено у правовстановлюючому документі) житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 та набута внаслідок безоплатної передачі ОСОБА_3 із земель державної або комунальної власності земельної ділянки площею 5,1392 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001.
Оскільки сім`я ОСОБА_6 не мала дітей, відповідно інші родичі, які б мали право на спадкування - відсутні, спадкування після смерті ОСОБА_3 відбувається в порядку спадкування за заповітом, а у випадках, коли із документа, що посвідчує право власності, вбачається, що майно може бути спільною сумісною власністю подружжя - із видачею другому з подружжя свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя.
У встановлений законодавством строк для прийняття спадщини, маючи намір оформити спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 , позивач звернувся до приватного нотаріуса Городенківського РНО Яшан Р. Р. із заявою про прийняття спадщини. За його заявою після смерті ОСОБА_3 нотаріусом Яшан Р. Р. відкрито спадкову справа № 75/2014 та внесені відповідні відомості у спадковий реєстр, номер у спадковому реєстрі 56767392, що підтверджується витягом про реєстрацію в спадковому реєстрі № 38885378 від 13 листопада 2014 року.
Проте дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , заперечуючи щодо оформлення та видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, звернулася до Городенківського районного суду із позовом про визнання заповіту недійсним, мотивуючи свій позов порушеннями законодавства України при його складенні і посвідченні та порушенням її права власності на набуте у шлюбі спільно із ОСОБА_3 домоволодіння. До нотаріуса дружина померлого ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , з будь-якими заявами - не зверталася, жодних дій для встановлення режиму спільної сумісної власності подружжя на майно ОСОБА_3 не вчиняла, визначення часток у майні подружжя не проводилося.
23 грудня 2014 року Городенківським районним судом (суддя Ничик Г. І.) було ухвалено рішення по справі № 342/1249/14-ц, яким у позові ОСОБА_4 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту - відмовлено. Оскільки ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , після її смерті відкрилася спадщина на належне їй майно, спадкоємцем після її смерті виступила ОСОБА_2 , яка свої вимоги обґрунтовує наявністю заповіту на все майно, посвідченого від імені ОСОБА_4 27 листопада 2014 року приватним нотаріусом Городенківського РНО Стефурак Н. Я. по реєстру № 1911. Із спадкової справи № 1/2015, номер у спадковому реєстрі 56972426, заведеної після смерті ОСОБА_4 нотаріусом Яшан Р. Р. із заявою про прийняття спадщини після померлої ОСОБА_4 звернулася ОСОБА_2 . Також позивач повідомляє, що в провадженні Городенківського районного суду перебувала цивільна справа № 342/434/15-ц за первісним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту ОСОБА_3 нікчемним та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання заповіту ОСОБА_4 недійсним. Рішенням Городенківського районного суду від 19 лютого 2018 року у справі № 342/434/15-ц вирішено у задоволенні первісного та зустрічного позовів - відмовити. Рішення Городенківського районного суду від 19 лютого 2018 року залишене в силі відповідно до постанови Апеляційного суду Івано-Франківської області від 22 червня 2018 року.
Як було встановлено в ході судового розгляду у справі № 342/434/15-ц 27 листопада 2014 року приватним нотаріусом Городенківського РНО Стефурак Н. Я. від імені ОСОБА_4 було посвідчено документ під назвою «Заповіт» на ім`я ОСОБА_2 , однак підпис на ньому від імені ОСОБА_4 виконаний не ОСОБА_4 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_4 . Також судом було встановлено факт того, що ОСОБА_1 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , а ОСОБА_2 є спадкоємцем за заповітом після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Відповідно позивач змушений заявити як відповідача за цим позовом ОСОБА_2 Про відмову від спадщини позивач не заявляв, строк для прийняття спадщини ним не пропущено, спадщину прийняв, відповідно до положень частини першої статті 1269 ЦК України, позивач вважається спадкоємцем, який прийняв спадщину. Також позивач не надавав, не надає та не має наміру надавати своєї згоди на перерозподіл спадщини ОСОБА_3 з виділом з неї частини майна як частки в спільному майні подружжя та/або обов`язкової частки. За наявною у позивача інформацією, інші спадкоємці, які якимось чином заявили б свої спадкові права на майно ОСОБА_3 (крім як зазначена в позові ОСОБА_2 як спадкоємця ОСОБА_4 ) - відсутні. Спадкоємці, які відповідно до частини першої статті 1241 ЦК України, мають обов`язкову частку в спадщині ОСОБА_3 - відсутні.
25 травня 2021 року приватним нотаріусом Городенківського РНО Яшан Р. Р. було відмовлено позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті ОСОБА_3 на спадкове майно - житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 5,1392 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, та роз`яснено позивачу право звернутися до суду за захистом, про що надано постанови про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 142/02-31 та № 143/02-31 від 25 травня 2021 року. Підставою відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом нотаріусом зазначено неподання нотаріусу оригіналів правовстановлюючих документів на будинок та земельну ділянку, а також витягу з Державного земельного кадастру на земельну ділянку.
Позивач зазначав, що він надавав нотаріусу Яшан Р. Р. витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-2611836842021, оскільки заздалегідь замовив та отримав його, і позивачу невідомі причини, чому нотаріус не взяв його до уваги. Крім вищезазначеного нотаріусом також наголошено, що окремою підставою відмови є те, що з поданих документів нотаріус не може з`ясувати наявність чи відсутність режиму спільної сумісної власності подружжя на успадковане майно, що позбавляє його можливості видати свідоцтво про право на спадщину. Предметом цього позову є визнання права власності в порядку спадкування за заповітом на 1/2 частину житлового будинку із господарськими будівлями та спорудами, та на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (пай) в цілому, оскільки земельна ділянка набута внаслідок безоплатної передачі ОСОБА_3 із земель державної або комунальної власності та є його особистою приватною власністю, будь-яких часток з неї не виділялося. Вказаний вище житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться в АДРЕСА_1 належав в цілому на праві особистої власності ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на жилий будинок № НОМЕР_1 , виданого виконавчим комітетом Городенківської міської ради народних депутатів Городенківського району Івано-Франківської області 28 березня 1983 року на підставі рішення виконавчого комітету № 22 від 18 березня 1983 року, право особистої власності на нього в цілому зареєстроване за ОСОБА_3 КП «Коломийське МБТІ» 28 квітня 1983 року, реєстровий запис № 1912. Вказана земельна ділянка площею 5,1392 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001 належала ОСОБА_3 на підставі державного акту ЯД № 831669 від 10 лютого 2007 року, виданого Городенківською районною державною адміністрацією на підставі розпорядження Городенківської РДА від 09 жовтня 2006 року № 364.
18 травня 2021 року за заявою позивача для належного оформлення земельної ділянки в порядку спадкування було отримано витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2611836842021. Вказаним витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2611836842021 підтверджується належність на праві приватної власності ОСОБА_3 земельної ділянки площею 5,1392 га із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна у формі інформаційної довідки № 261199220 від 11 червня 2021 року щодо земельної ділянки з кадастровим номером 2621681600:06:001:0001 така інформація наявна, власником зазначений ОСОБА_3 , наявні зареєстровані права оренди земельної ділянки за орендарем ФГ «Водолій-55».
ОСОБА_1 просив:
визнати за ОСОБА_1 , право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, зокрема частку у розмірі 1/2 частини у праві на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 (вартість будинку становить 71 880,00 грн);
визнати за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, на земельну ділянку, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області (вартість земельної ділянки становить 678 374,00 грн).
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, а саме на частку у розмірі 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що знаходиться в АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом, на земельну ділянку, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування й розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. Зазначені норми закону встановлюють презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Обставини, які вказують на необхідність відходу від принципу рівності часток при визначенні їх розміру, судом не встановлені. Судом встановлено, що житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності по 1/2 частині ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
згідно з пунктом 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених ЗК України. Отже, земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, що розташована в ур. «Бабчиха», с. Котиківка, Котиківської сільської ради, Городенківського району Івано-Франківської області була особистою приватною власністю ОСОБА_3 , жителя АДРЕСА_1 ;
за життя, 01 квітня 2014 року, ОСОБА_3 склав заповіт, що зареєстрований в реєстрі за № 20, за яким все майно, яке буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому за законом на день його смерті, та що згідно з законодавством України може бути успадковане, у повному обсязі, без будь-яких обмежень, заповів ОСОБА_1 , з умовою довічного проживання його дружини ОСОБА_4 в належному йому житловому будинку. Цей заповіт є чинний, зареєстрований у спадковому реєстрі за № 55935445, що доводиться копією інформаційної довідки зі спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №38885078 від 13 листопада 2014 року;
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у віці 77 років в с. Котиківка Городенківського району Івано-Франківської області. Спадкоємцем за заповітом ОСОБА_3 є ОСОБА_1 ОСОБА_4 на час смерті чоловіка ОСОБА_3 , тобто на час відкриття спадщини, виповнилося 74 роки і відповідно до статті 75 СК України, статті 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення» вона вважається непрацездатною особою та згідно частини першої статті 1241 ЦК право на обов`язкову частку у спадщині спадкодавця;
на виконання ухвали суду приватний нотаріус Коломийського районного нотаріального округу Яшан Р. Р. надав матеріали спадкової справи № 75/2014 (номер у спадковому реєстрі № 56767392), заведеної після смерті ОСОБА_3 , з якої вбачається, що спадкоємець першої черги за законом ОСОБА_4 , яка має право на обов`язкову частку у спадщині спадкодавця, 04 грудня 2014 року (протягом встановленого статтею 1270 ЦК України строку) подала нотаріусу заяву, в якій просила видати їй свідоцтво про право на спадщину за законом згідно статті 1241 ЦК України та свідоцтво про право власності на частку у спільному майні подружжя. Позивач ОСОБА_1 подав нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом (13 листопада 2014 року) та видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом (03 березня 2015 року);
спадкоємець першої черги за законом, яка має право на обов`язкову частку у спадщині спадкодавця - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 є ОСОБА_2 (відповідач);
спадщина у вигляді нерухомого майна, яка відкрилась на користь спадкоємця із обов`язковою часткою, не переходить до нього автоматично. Нерухоме майно, право власності на яке не виникло у спадкоємця, не може бути включено до спадкової маси після його смерті, оскільки відповідна державна реєстрація не проведена. При розгляді справ про визнання права власності на спадкове нерухоме майно у випадках, якщо спадщина прийнята, проте спадкоємцем не здійснено державну реєстрацію права на спадщину, слід брати до уваги, що законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. До складу спадкової маси включається не обов`язкова частка як така, а конкретне майно, право власності на яке належало спадкоємцю відповідно до розміру цієї частки. При визначенні розміру обов`язкової частки в спадщині враховується увесь склад спадщини, зокрема, право на вклади в банку (фінансовій установі), щодо яких вкладником було зроблено розпорядження на випадок своєї смерті, вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу. За згодою особи, яка має право на обов`язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Отже, слід розмежовувати поняття «обов`язкова частка» і «майно, що входить до складу спадщини». Обов`язкова частка не входить до складу спадщини, спадкуванню підлягає саме майно;
право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право;
як встановлено судом, ОСОБА_4 своє право власності на набуту після смерті чоловіка обов`язкову частку у спадковому майні - 1/2 частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 5,1392 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, у встановленому законом порядку не зареєструвала, відтак в неї не виникло права власності на це нерухоме майно і це право не увійшло до складу її спадщини;
спадкоємець за заповітом ОСОБА_3 - ОСОБА_1 (позивач) прийняв спадщину після смерті спадкодавця, оскільки 13 листопада 2014 року (протягом строку, встановленого статтею 1270 ЦК України) подав нотаріусу заяву про прийняття спадщини. До складу спадщини ОСОБА_3 входить 1/2 частина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 та земельна ділянка для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, що розташована в ур. «Бабчиха» с. Котиківка Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області (на даний час с. Котиківка Котиківського старостинського округу Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області). Оригінал державного акту на право власності на земельну ділянку (архівний) серії ЯД № 831669, виданого Городенківською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області на підставі розпорядження Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 364 від 09 жовтня 2006 року, у позивача відсутній;
при зверненні ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Яшан Р. Р. щодо видачі свідоцтв про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, нотаріус відмовив у зв`язку з тим, що документи, які підтверджують право власності на житловий будинок та на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру, не подані, крім того із-за відсутності документа, що посвідчує право власності, нотаріус не може з`ясувати наявність чи відсутність режиму спільної сумісної власності подружжя на успадковане майно, що позбавляє його можливості видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, що доводиться постановами про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 143/02-31, № 142/02-31 від 25 травня 2021 року;
умовою для переходу в порядку спадкування права власності на об`єкти нерухомості є набуття спадкодавцем зазначеного права в установленому законодавством України порядку. Для набуття права власності в установленому законом порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав, зокрема, в нотаріальному порядку. На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилався позивач, як на підставу своїх вимог, дослідженими в судовому засіданні доказами, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд зробив висновок про задоволення позову в повному обсязі.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 задоволено частково, рішення Городенківського районного суду від 06 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право на 1/4 частку у праві власності на житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, який знаходиться на АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом право на 1/2 частку у праві власності на земельну ділянку площею 5,1392 га, із цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001 в ур. «Бабчиха» Котиківської сільської ради Коломийського (раніше Городенківського) району Івано-Франківської області.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
вирішуючи спір, суд першої інстанції посилався на те, що право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. ОСОБА_4 своє право власності на набуту після смерті чоловіка обов`язкову частку у спадковому майні, тобто частини житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 5,1392 га, у встановленому законом порядку не зареєструвала, відтак в неї не виникло права власності на дане нерухоме майно і це право не увійшло до складу її спадщини. Однак, суд першої інстанції дійшов до неправильного висновку, з таких підстав;
в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), вказано, що частина перша статті 1276 ЦК України визначає сутність спадкової трансмісії, а саме: якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов`язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців (спадкова трансмісія). За спадковою трансмісією перехід права на спадкування здійснюється не за правом черговості, а за правом закликання до спадщини правонаступника померлого спадкоємця. Згідно з частиною першою статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов`язкової частки у спадщині. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. Разом з тим, якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку. З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування;
в постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 761/24381/14-ц (провадження № 61-14459св18) вказано, що згідно з частиною першою статті 1276 ЦК України перехід права на прийняття спадщини за спадковою трансмісією не застосовуються щодо обов`язкової частки у спадщині. Право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер у тому розумінні, що цим правом наділяється виключно певне вичерпне коло спадкоємців першої черги, які є найбільш уразливими у задоволенні їх майнових інтересів (стаття 1241 ЦК України). Зокрема відповідним правом наділені особи, які в силу свого фізичного стану об`єктивно позбавлені здатності рівної, поруч з іншими особами, реалізації своїх прав, що вимагає додаткового їх захисту з боку держави. Тому право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право;
Верховний Суд у постанові від 21 липня 2021 року у справі № 706/874/18 (провадження № 61-12093св20) вказав, що у справі, що переглядається установлено, що позивач, яка померла після пред`явлення позову та до справи були залучені її правонаступники, прийняла спадщину після смерті свого сина, оскільки проживала разом з ним на день смерті останнього, та у встановленому законом порядку не відмовилася від прийняття такої спадщини, отже у цьому випадку матиме місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку;
ОСОБА_4 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка, не відмовлялася від свого права на набуту обов`язкову частку у спадковому майні (право на 1/4 частки у праві спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку). Прийнявши спадщину у встановленому законом порядку, ОСОБА_4 не могла зареєструвати відповідні частки у праві власності на нерухоме майно, оскільки померла до спливу строку, визначеного статтею 1298 ЦК України. Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що це право не увійшло до складу її спадщини;
після смерті ОСОБА_4 до складу її спадщини увійшло право на 3/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку. Спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 має право після смерті ОСОБА_3 на спадкування 1/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку;
при зверненні ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Коломийського районного нотаріального округу Яшан Р. Р. про видачу йому свідоцтв про право на спадщину за заповітом на житловий будинок за АДРЕСА_1 та земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, нотаріус відмовив у зв`язку з тим, що документи, які підтверджують право власності на житловий будинок та на земельну ділянку, витяг з Державного земельного кадастру, не подані. Крім того, за відсутності документа, що посвідчує право власності, нотаріус не може встановити наявність чи відсутність режиму спільної сумісної власності подружжя на успадковане майно, що позбавило його можливості видати свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Зазначене доводиться постановами про відмову у вчиненні нотаріальних дій № 143/02-31, № 142/02-31 від 25 травня 2021 року (т. 1 а.с. 108, 109). Тому порушене право позивача на спадкування підлягає захисту в частині визнання за ним права на 1/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та права на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку;
апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом права на 1/4 частку у праві власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та права на 1/2 частку у праві власності на спірну земельну ділянку площею. В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Додатковою постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року заяву представника ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення в частині судових витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково та ухвалено додаткове рішення.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
В задоволенні інших частини заявлених вимог відмовлено.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
заявлений представником ОСОБА_2 адвокатом Малетиним А. Я. розмір витрат на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції в загальній сумі 8 000,00 грн є завищеним та необґрунтованим. При цьому, розмір витрат на правничу допомогу у суді першої інстанції в сумі 11 500,00 грн і всього заявлені до відшкодування витрати в загальному розмірі 19 500,00 грн значно перевищують розмір обумовленого сторонами гонорару. Зазначений заявником розмір витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000,00 грн належним чином не обґрунтований, що суперечить принципу розподілу судових витрат;
з огляду на час, витрачений адвокатом Малетин А. Я. для участі в двох судових засіданнях в суді апеляційної інстанції, принципи співмірності та розумності судових витрат, реальності адвокатських витрат, апеляційний суд вважає, що обґрунтованими і пропорційними до предмета спору є витрати на правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн. Враховуючи задоволення половини позовних вимог ОСОБА_1 , вимоги апеляційної скарги, згідно яких апелянтка просила відмовити в задоволенні позову про визнання права власності за заповітом, колегія суддів дійшла висновку про відшкодування відповідачці понесених витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 3 000,00 грн, які слід стягнути з позивача на її користь;
у задоволенні заяви в частині відшкодування витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги при розгляді справи у суді першої інстанції, та стягнення з однієї з сторін різниці таких слід відмовити у зв`язку безпідставністю.
Аргументи учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій просив скасувати постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, залишити в силі рішення Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 06 березня 2023 року.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:
висновки апеляційного суду є помилковими через неправильне застосування судом апеляційної інстанції при ухваленні постанови норм матеріального права, зокрема статті 1241 ЦК України (з врахуванням положень статей 182, 1218, 1219 ЦК України), що призвело до прийняття незаконного судового рішення, при цьому судом апеляційної інстанції при постановленні оскаржуваного судового рішення помилково враховано висновки щодо застосування норм права, викладені у зазначених вище постановах Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 523/3522/16-ц, від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 761/24381/14-ц, від 21 липня 2021 року у справі № 706/874/18, які не є подібними правовідносинами до правовідносин у даній справі;
суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01 серпня 2019 року у справі № 510/350/16-ц, за змістом яких право на обов`язкову частку є суб`єктивним майновим правом окремих спадкоємців першої черги (стаття 1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча приписи про право на обов`язкову частку розташовані у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. Коло осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, визначене статтею 1241 ЦК України, є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає;
суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 14 травня 2018 року у справі № 756/14304/15-ц, відповідно до яких для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України;
відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування правил статті 1241 ЦК України у подібних правовідносинах, зокрема у випадку переходу до складу спадщини ОСОБА_8 після смерті ОСОБА_4 3/4 частки у праві власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами та права на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку;
суд апеляційної інстанції застосував норми права без урахування правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16, від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц, від 16 травня 201 року у справі № 910/5394/15-г, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11, від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц, від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, щодо подібності правовідносин;
суд апеляційної інстанції не вірно застосував норму права, при цьому здійснив посилання на висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, які не є подібними до правовідносин у даній справі. Жодні з наведених у постанові апеляційного суду рішення Верховного Суду, на які посилається апеляційний суд, не містять подібних правовідносин до тих, які виникли та є предметом розгляду у цій справі, вони є різними за фактичними обставинами справи, предметом спору, підставами позову та змістом позовних вимог а відтак, відсутні правові підстави вважати, що апеляційний суд правильно застосував висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах;
в ході всього розгляду справи як у суді першої інстанції, так і у апеляційному суді відповідачем (апелянтом) не заявлялася зустрічна вимога щодо встановлення та визнання судом розміру і складу належного ОСОБА_4 спадкового майна, а тому зазначення апеляційним судом за текстом постанови того, що після смерті ОСОБА_4 , до складу її спадщини увійшло право на 3/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку вважаю виходом суду за межі позовних вимог та вимог апеляційної скарги, що є суттєвим процесуальним порушенням.
У липні 2023 року ОСОБА_2 через підсистему «Електронний суд» направила касаційну скаргу, підписану представником Малетиним А. Я. , у якій просить додаткову постанову апеляційного суду в частині відмови розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги при розгляді справи в суді першої інстанції, скасувати та здійснити розподіл судових витрат понесених відповідачкою в суді першої інстанції, додаткову постанову апеляційного суду в частині стягнення 3 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції змінити на 7 000,00 грн, винести окрему ухвалу щодо колегії суддів апеляційного суду, яка розглядала справу з направленням її до Вищої ради правосуддя.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що:
висновок апеляційного суду в частині відмови розподілу між сторонами судових витрат, понесених у зв`язку з наданням професійної правничої допомоги при розгляді справи у суді першої інстанції є незаконним та суперечить матеріалам справи, в яких містяться всі докази понесення витрат в суді першої інстанції;
з матеріалів справи вбачається, що адвокат Малетин А. Я. з`являвся для участі в судових засіданнях 17 травня 2023 року та 29 травня 2023 року. Однак 17 травня 2023 року справа не розглядалася у зв`язку з перебуванням члена колегії суддів у відпустці. 29 травня 2023 року справа не розглядалася у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Івано-Франківську. 31 травня 2023 року розгляд справи відкладено за клопотанням представника ОСОБА_2 адвоката Малетина А. Я. на 14 червня 2023 року. І що таким чином, відшкодування заявлених відповідачкою витрат у розмірі 4 000,00 грн за участь її представника в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції є необґрунтованим. Тобто суд за те, що головуючий призначив справу на той час, коли член колегії перебував у відпустці і при цьому навіть не повідомив про це учасників справи, які думали що справа відбудеться, прибули і потратили свій час, вважав, що за такі судові засідання не слід оплачувати адвокату, що зі сторони колегії суддів є прямою дискримінацією та «катуванням» в процесуальному аспекті;
щодо колегії суддів, яка винесла дискримінаційну ухвалу, слід винести окрему ухвалу з направленням у Вищу раду правосуддя.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
11 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 17 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 19 вересня 2023 року вказано, що:
серед підстав касаційного оскарження рішень суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначив ті підстави, які згадані у пунктах 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги, серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції ОСОБА_2 зазначена та підстава, яка згадана у частині другій статті 389 ЦПК України, що свідчить про виконання нею вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року передано справу № 346/2744/21 на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2024 року мотивована тим, що:
аналіз Єдиного державного реєстру судових рішень свідчить, що в практиці Касаційного цивільного суду сформувалося два підходи щодо прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем та спадкування права на обов`язкову частку;
касаційний суд вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права (частини третьої статті 1268 ЦК та статті 1241 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 761/24381/14 (провадження 61-14459св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 2-93/2009 (провадження № 61-13648св20), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15ц (провадження № 61-7525св18), та зробити висновок про те, що:
«тлумачення частини третьої статті 1268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК;
законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права;
право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем, трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення».
Ухвалою Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року прийнято та призначено до розгляду справу № 346/2744/21.
Фактичні обставини
Суди встановили, , що згідно копії свідоцтва № НОМЕР_1 про право власності на жилий будинок від 28 березня 1983 року, виданого Виконавчим комітетом Городенківської міської ради народних депутатів на підставі рішення виконкому Городенківської міської ради народних депутатів № 22 від 18 березня 1983 року, в цілому жилий будинок з приналежними до нього будівлями та спорудами, який розташований в АДРЕСА_1 належить на праві особистої власності ОСОБА_3 . Цей жилий будинок (домоволодіння) в цілому зареєстрований в Коломийському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності за ОСОБА_3 та записаний в реєстрову книгу за реєстровим № 1912 від 28 квітня 1983 року.
АДРЕСА_2 , згідно рішення міської ради від 25 грудня 1997 року № 104. Згідно рішення Івано-Франківської обласної ради від 04 травня 1999 року № 143-8/99б була утворена Котиківська сільська рада Городенківського району. Дана вулиця згідно адміністративно-територіального розподілу належить до села Котиківка Коломийського району Івано-Франківської області, що стверджується довідкою № 6-124 від 05 серпня 2022 року, виданою Котиківським старостинським округом Городенківської міської ради.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 260887270 від 10 червня 2021 року відомості про право власності, інші речові права, іпотеки, обтяження на житловий будинок АДРЕСА_1 , відсутні.
Відповідно до копії технічного паспорта на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_1 , виготовленого 30 березня 2015 року, житловий будинок споруджено в 1973/1986 роках, господарські будівлі та споруди - в 1973, 1980 роках.
Згідно висновку про вартість майна, складеного оцінювачем ЕТ-ВО «Придністров`я» на підставі договору № 145 від 07 травня 2021 року, ринкова вартість житлового будинку з надвірними спорудами по АДРЕСА_1 станом на 11 травня 2021 року становить 71 880 грн.
ОСОБА_3 та ОСОБА_10 одружилися 12 листопада 1964 року і зроблено відповідний запис за № 11, що стверджується копією свідоцтва про одруження.
Будівництво спірного житлового будинку велося подружжям ОСОБА_6 у період шлюбу, а отже правовідносини щодо створення зазначеного нерухомого майна регулювалися нормами ЦК Української РСР 1963 року, КпШС України.
Житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 належав на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
Рішенням Котиківської сільської ради Городенківського району № 220 від 12 серпня 2005 року надано дозвіл працівникам і пенсіонерам ДСП «Котиківка» на приватизацію земель сільськогосподарського призначення, що знаходиться в постійному користуванні ДСП «Котиківка», загальною площею 1 378,3716 га та сільськогосподарських угідь, в тому числі ріллі - 1378,3716 га.
Рішенням Котиківської сільської ради № 223 від 12 серпня 2005 року затверджено списки працівників ДСП «Котиківка» і пенсіонерів цього господарства на отримання середньої частки (паю) на території Котиківської сільської ради.
Із копії архівного Витягу з додатку до рішення Котиківської сільської ради Городенківського району від 12 серпня 2005 року № 223 «Про затвердження списків працівників ДСП «Котиківка» і пенсіонерів даного господарства, а також працівників соціальної сфери в селі Котиківка на отримання середньої земельної частки (паю)…» № П-76/07-40 від 07 вересня 2022 року, вбачається, що ОСОБА_3 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , входить до списку пенсіонерів, бувших працівників ДСП «Котиківка» станом на 22 травня 2005 року під № п/п 139.
Розпорядженням Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 463 від 06 грудня 2005 року надано дозвіл на приватизацію земель с. Котиківка Котиківської сільської ради, в тому числі - земель сільськогосподарського призначення, загальною площею 1378,3716 га працівникам ДСП «Котиківка», пенсіонерам з їх числа, працівникам і пенсіонерам соціальної сфери, що проживають і працюють в с. Котиківка.
Розпорядженням Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 364 від 09 жовтня 2006 року: затверджено проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) по Котиківській сільській раді; надано у власність земельні частки (паї) 269 громадянам, що включені в списки на розпаювання відповідно до розпорядження РДА № 463 від 06 грудня 2005 року та видано їм державні акти на право власності на земельні ділянки.
Згідно копій державного акту на право власності на земельну ділянку (архівний) серії ЯД № 831669, виданого 06 лютого 2007 року Городенківською районною державною адміністрацією Івано-Франківської області на підставі Розпорядження Городенківської районної державної адміністрації Івано-Франківської області № 364 від 09 жовтня 2006 року, Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-2611836842021 від 18 травня 2021 року, власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, що розташована в ур. «Бабчиха» с. Котиківка Котиківської сільської ради (на даний час с. Котиківка Котиківського старостинського округу Городенківської міської ради Коломийського району Івано-Франківської області) був ОСОБА_3 , житель АДРЕСА_1 .
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 261199220 від 11 червня 2021 року слідує, що 22 листопада 2012 року між ФГ «Водолій - 55» (орендар) та ОСОБА_3 (орендодавець) укладено договір оренди земельної ділянки, площею 5,1392 га, кадастровий номер 2621681600:06:001:0001, яка на праві приватної власності належить ОСОБА_3 згідно державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 831669.
ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Котиківка Городенківського району Івано-Франківської області, актовий запис № 27 від 26 серпня 2014 року, що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого 26 серпня 2014 року виконкомом Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківській області.
За життя, 01 квітня 2014 року, ОСОБА_3 склав заповіт, зареєстрований в реєстрі за № 20, за яким все майно, яке буде належати йому на день його смерті, де б воно не знаходилось і з чого б не складалось, і взагалі все те, що буде належати йому за законом на день його смерті, та що згідно з законодавством України може бути успадковане, у повному обсязі, без будь-яких обмежень, заповів ОСОБА_1 з умовою довічного проживання його дружини ОСОБА_4 , в належному йому житловому будинку. Цей заповіт є чинний, зареєстрований у Спадковому реєстрі за № 55935445, що підтверджується копією Інформаційної довідки зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) №38885078 від 13 листопада 2014 року.
На день смерті ОСОБА_3 проживав і був зареєстрований по АДРЕСА_1 . На момент смерті в господарстві з ним проживала і була зареєстрована дружина - ОСОБА_4 , що підтверджується довідками Котиківського старостинського округу Городенківської міської ради № 6-123 від 05 серпня 2022 року, № 6-104 від 16 серпня 2022 року.
ОСОБА_1 подав нотаріусу заяви про прийняття спадщини за заповітом (13 листопада 2014 року) та видачу свідоцтв про право на спадщину за заповітом (03 березня 2015 року).
Спадкоємець першої черги за законом, яка має право на обов`язкову частку у спадщині ОСОБА_3 - ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 29 грудня 2014 року виконкомом Котиківської сільської ради Городенківського району Івано-Франківської області. Спадкоємцем за заповітом ОСОБА_4 є ОСОБА_2 (відповідач), яка 05 січня 2015 року звернулася із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
ОСОБА_4 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка, не відмовлялася від свого права на набуту обов`язкову частку у спадковому майні - права на 1/4 частки у праві спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та права на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку.
Після смерті ОСОБА_4 до складу її спадщини увійшло право на 3/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку.
Позиція Верховного Суду
Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду заслухав суддю-доповідача, перевірив наведені у касаційній скарзі доводи, за результатами чого робить висновок про відхилення аргументів, викладених у касаційних скаргах, з таких мотивів.
Щодо наявності підстав відступу
Об`єднана палата зазначає:
ключовими питаннями, які постали перед судами є такі: як може відбуватися прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем; чи спадкується право на обов`язкову частку в спадщині (зокрема, у разі якщо прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем відбулося згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК, і таке право не оформлене обов`язковим спадкоємцем);
суд першої інстанції міркував так, що право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. ОСОБА_4 прийняла спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК. ОСОБА_4 своє право на набуту після смерті чоловіка обов`язкову частку у спадковому майні не оформила, і це право не увійшло до складу її спадщини;
суд апеляційної інстанції, натомість, застосувавши висновки, зроблені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), постанові Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 761/24381/14-ц (провадження № 61-14459св18), у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 706/874/18 (провадження № 61-12093св20), вважав, що ОСОБА_4 у встановленому законом порядку на підставі частини третьої статті 1268 ЦК прийняла спадщину після смерті чоловіка, не відмовлялася від свого права на набуту обов`язкову частку у спадковому майні (право на 1/4 частки у праві спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку). Прийнявши спадщину у встановленому законом порядку, ОСОБА_4 не могла оформити своє право, оскільки померла. Таким чином, помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що це право не увійшло до складу її спадщини;
у касаційній сказі позивач наполягає на тому, що право на обов`язкову частку не спадкується.
Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).
Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20).
Об`єднана палата зауважує, що розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватноправових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (див: постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду 16 червня 2021 року в справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року в справі № 209/3085/20, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 519/2-5034/11).
Спадкування в Україні регулюється основним регулятором приватних відносин, яким є ЦК України (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22)).
До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті (частина перша статті 1223 ЦК України).
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті 1268 ЦК України).
Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині. Чинність заповіту щодо осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, встановлюється на час відкриття спадщини (частина третя статті 1235 ЦК України).
Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини (частина четверта статті 1236 ЦК України).
Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка). Розмір обов`язкової частки у спадщині може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 1241 ЦК України).
Обміркувавши викладене Об`єднана палата, з урахуванням принципу розумності, зауважує, що:
тлумачення частини третьої статті 1268 ЦК України, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що законодавець встановив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК;
законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права;
право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення.
З урахуванням викладеного, Об`єднана палата вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права (частини третьої статті 1268 ЦК та статті 1241 ЦК України) у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15-ц (провадження № 61-14110св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2020 року в справі № 761/24381/14 (провадження 61-14459св18), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 вересня 2021 року в справі № 2-93/2009 (провадження № 61-13648св20), в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 січня 2021 року в справі № 199/9931/15ц (провадження № 61-7525св18).
Щодо касаційної скарги ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)).
Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновляє порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (див. пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року всправі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини другої статті 16 ЦК України).
Тлумачення пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 вересня 2022 року в справі № 127/23627/20 (провадження № 61-17025св21), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі № 233/4580/20 (провадження № 61-12524сво21)).
Такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися для захисту (невизнання чи оспорювання) різноманітних приватних прав (зобов`язальних, речових, виключних, спадкових, права на частку в спільній частковій власності і т. д.). По своїй суті такий спосіб захисту як визнання права охоплює собою і визнання права відсутнім (див. постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року в справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
У справі, що переглядається, апеляційний суд встановив:
ОСОБА_4 у встановленому законом порядку прийняла спадщину після смерті чоловіка, не відмовлялася від свого права на набуту обов`язкову частку у спадковому майні (право на 1/4 частки у праві спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку). Прийнявши спадщину у встановленому законом порядку, ОСОБА_4 не могла зареєструвати відповідні частки у праві власності на нерухоме майно, оскільки померла до спливу строку, визначеного статтею 1298 ЦК України, а тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що це право не увійшло до складу її спадщини;
після смерті ОСОБА_4 до складу її спадщини увійшло право на 3/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку. Спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 має право після смерті ОСОБА_3 на спадкування 1/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку;
апеляційний суд вважав, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом права на 1/4 частку у праві власності на спірний житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами та права на 1/2 частку у праві власності на спірну земельну ділянку площею. В задоволенні іншої частини позовних вимог слід відмовити.
Оскільки право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення, то апеляційним судом зроблено обгрунтований висновок, що після смерті ОСОБА_4 до складу її спадщини увійшло право на 3/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та право на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку. Спадкоємець за заповітом ОСОБА_1 має право після смерті ОСОБА_3 на спадкування 1/4 частки у праві власності спірного житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами та на 1/2 частки у праві власності на спірну земельну ділянку.
За таких обставин оскаржену постанову апеляційного суду належить залишити без змін.
Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань (частина друга статті 410 ЦПК України).
Щодо касаційних скарг ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на додаткову постанову апеляційного суду.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу (частина перша статті 270 ЦПК України).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина тринадцята статті 141 ЦПК України).
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).
Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема: змагальність сторін; диспозитивність відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункти 4, 5, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу (частини перша - друга статті 133 ЦПК України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частини третя-п`ята статті 137 ЦПК України).
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 137 ЦПК України).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 в справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що:
«40. Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства.
41. Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
42. Зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів.
43. При розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України).
44. Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.
45. Це підтверджується і такими нормами ЦПК України.
46. Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
47. Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності».
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що з аналізу частини третьої статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог (частина перша статті 246 ЦПК України).
У випадку якщо сторона з поважних причин до закінчення судових дебатів не могла подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, та подає ці докази разом з відповідною заявою після прийняття рішення по суті позовних вимог, то така сторона повинна обґрунтувати поважність причин не подання таких доказів суду до закінчення судових дебатів у справі; у разі відсутності обґрунтування поважних причин чи їх неповажності суд відмовляє в задоволенні заяви про стягнення витрат (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року у справі № 285/5547/21 (провадження № 61-4799св23)).
У справі, що переглядається:
відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено орієнтовний розмір витрат на правову допомогу адвоката в розмірі 9 000,00 грн (т. 1, а. с. 110-112);
ні до відзиву, ні до закінчення судових дебатів, ні протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду першої інстанції відповідач доказів понесення відповідних судових витрат не надав, а подав ці докази (угода про надання професійної правничої допомоги, акт) тільки з заявою про ухвалення додаткового рішення (т. 2, а. с. 163-167) згідно яких розмір витрат відповідача на правову допомогу в суді першої інстанції становив 11 500 грн;
за таких обставин апеляційний суд обґрунтовано відмовив в стягненні з позивача витрат відповідача на правову допомогу в суді першої інстанції;
заявлений розмір витрат відповідача на правову допомогу у зв`язку з розглядом справи в суді апеляційної інстанції становить 8 000,00 грн та має бути покладений на позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тобто не більше 4 000,00 грн;
позивач подав заперечення щодо розміру витрат відповідача на правову допомогу (т. 2, а. с. 169-171), які частково були враховані апеляційним судом;
з урахуванням того, що різниця між граничним розміром витрат відповідача на правову допомогу, який міг бути стягнений та розміром витрат відповідача на правову допомогу, який стягнуто становить 1 000 грн, подані заперечення позивача щодо обґрунтованості розміру витрат на правову допомогу, те що апеляційним судом враховані всі обставини справи та поведінка сторін під час розгляду справи, то підстави для скасування додаткової постанови апеляційного суду відсутні.
Оскільки касаційна скарга ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду залишена без задоволення, то підстави для скасування додаткової постанови апеляційного суду за касаційною скаргою ОСОБА_1 відсутні.
Щодо клопотання в касаційній скарзі ОСОБА_2 про постановлення окремої ухвали
Суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу (стаття 420 ЦПК України).
Суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення (частина десята статті 262 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року в справі № 438/610/14-ц (провадження № 14-577цс19) вказано, що «суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (частина перша статті 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду, вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, якщо встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліки в їхній діяльності під час вирішення спору».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 року в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».
Аналіз заявленого ОСОБА_2 клопотання свідчить, що підстави для постановлення окремої ухвали не обґрунтовані. Як наслідок у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали належить відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку, що судові рішення постановлені без додержання норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права і зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку із наведеним касаційний суд вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржені постанови апеляційного суду залишити без змін.
Висновки про правильне застосування норм права
У постанові палати, об`єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об`єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об`єднаної палати, Великої Палати (частина друга статті 416 ЦПК України).
На підставі викладеного, частини другої статті 416 ЦПК України, Об`єднана палата Касаційного цивільного суду висловлює такі висновки про застосування норм права.
Законодавець передбачив можливість прийняття спадщини постійним проживанням разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини для будь-яких спадкоємців, в тому числі й обов`язкових спадкоємців. Тому обов`язковий спадкоємець може прийняти спадщину на підставі частини третьої статті 1268 ЦК.
Законодавець розмежовує поняття «виникнення права на спадщину» та «виникнення права власності на нерухоме майно, що входить до складу спадщини», і пов`язує із виникненням цих майнових прав різні правові наслідки. Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину та не здійснив державну реєстрацію права.
Право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем, трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню. Цивільний кодекс України, як основний регулятор спадкових відносин, не містить жодних обмежень чи заборон на спадкування такого права за відсутності його оформлення.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду,
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана адвокатом Малетиним Андрієм Ярославовичем, залишити без задоволення.
Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 14 червня 2023 року та додаткову постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 28 червня 2023 року залишити без змін.
У задоволенні клопотання ОСОБА_2 , яке підписане адвокатом Малетиним Андрієм Ярославовичем,про постановлення окремої ухвали відмовити.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий В. І. Крат
Судді: А. І. Грушицький
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник
Є. В. Синельников
І. М. Фаловська
М. Є. Червинська
