Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРЕМА ДУМКА
судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Тітова М. Ю. на постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27 березня 2024 року в справі № 202/3322/22 (провадження № 61-12897св23)
за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» про стягнення вихідної допомоги за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 травня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року.
У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом про стягнення з відповідача вихідну допомогу в розмірі 750 402,90 грн.
Рішенням Індустріалього районного суду міста Дніпропетровська від 16 травня 2023 року в позові відмовлено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 травня 2023 року скасовано й ухвалено нове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ПрАТ «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні 12 липня 2017 року в розмірі 750 402,90 грн.
Постановою Верховного Суду від 27 березня 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року. Рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 16 травня 2023 року змінено, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
З такими висновками колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду погодитися не можу й відповідно до вимог статті 35 ЦПК України висловлюю окрему думку.
Відповідно до встановлених судами обставин, 12 липня 2017 року позивач був звільнений з посади голови правління ПАТ «Донецькоблгаз» у зв`язку з припиненням повноважень на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України.
При звільненні ОСОБА_1 не була виплачена вихідна допомога, про що відповідач не заперечував.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення (частина перша статті 116 КЗпП України).
Під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти всі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).
Випадки, у яких роботодавець має обов`язок виплатити працівнику вихідну допомогу, передбачені статтею 44 КЗпП України.
Зокрема, у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
Вихідна допомога - це гарантована державою компенсація працівнику, якого звільняє роботодавець з власної ініціативи.
Дійсно, погоджуюсь з колегією суддів, що основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.
Проте закон не пов`язує обов`язок відповідача здійснити виплату вихідної допомоги в залежність від працевлаштування працівника.
Такий обов`язок відповідача є безумовним та настає в день звільнення працівника з відповідної підстави.
Відповідно та обставина, що ОСОБА_1 не перебував у пошуку нової роботи, не може бути підставою для звільнення відповідача від встановленого статтею 44 КЗпП України обов`язку виплатити йому вихідну допомогу.
Так само не можу погодитись з висновком колегії суддів про недобросовісність дій позивача та зловживання ним своїми правами, оскільки таких обставин у справі не встановлено.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права на отримання вихідної допомоги при звільненні.
Таке право позивача прямо передбачене законом та не обмежується будь-яким строком звернення до суду. Відповідно звернення позивача з цим позовом до суду через п`ять років після звільнення не може бути розцінене як таке, що не відповідає принципу добросовісності та є зловживанням права.
До того ж, зазначаючи про необхідність працівника діяти добросовісно, реалізуючи свої права, та не допускати зловживання правом, колегія суддів залишила поза увагою те, що й роботодавець зобов`язаний діяти добросовісно. Дії відповідача, який більше п`яти років не виконував свій обов`язок щодо виплати позивачу всіх належних при звільненні сум, не оцінені.
Окрім цього, як визначено пунктами 5, 6 частини першої статті 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства, окрім добросовісності, є також судовий захист цивільного права, інтересу, справедливість та розумність, які, на мою думку, першочергово мали б бути враховані під час розгляду справи.
З огляду на вищевикладене вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, підстав для скасування якого не було.
Суддя М. Ю. Тітов
