Постанова

Іменем України

27 березня 2024 року

м. Київ

справа № 202/3322/22

провадження № 61-12897св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Приватне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» про стягнення вихідної допомоги

за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року у складі судді Кухтіна Г. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Новікової Г. В., Гапонова А. В., Никифоряка Л. П.,

ВСТАНОВИВ:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на свою користь вихідну допомогу в розмірі 750 402,90 грн.

Підставою позовних вимог ОСОБА_1 зазначав те, що 12 липня 2017 року його було звільнено з посади голови правління Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (далі - ПАТ «Донецькоблгаз») у зв`язку із припиненням повноважень посадових осіб, згідно з пунктом 5 статті 41 КЗпП України.

У зв`язку із звільненням на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України позивачу мала бути виплачена вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток, проте при підготовці документів для виходу на пільгову пенсію було виявлено, що така сума вихідної допомоги не була йому нарахована та виплачена.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 16 травня 2023 року в задоволенні позову відмовив.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що позивач не надав доказів на підтвердження розміру середнього заробітку, внаслідок чого розрахунок вихідної допомоги належними доказами не підтверджений.

Короткий зміст рішення апеляційного суду

Дніпровський апеляційний суд постановою від 22 серпня 2023 року апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (далі - ПрАТ «Донецькоблгаз») залишив без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив. Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив. Стягнув з ПрАТ «Донецькоблгаз» на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні 12 липня 2017 року в розмірі 750 402,90 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що позовні вимоги в цій справі стосуються не наявності та розміру заборгованості із заробітної плати, а виплати вихідної допомоги, на яку він має право на підставі статті 44 КЗпП України, наданий розрахунок якої не спростований.

Короткий зміст вимог касаційної скарги, відзиву на неї, їх узагальнені аргументи

У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 29 серпня 2023 року, ПрАТ «Донецькоблгаз» просить скасувати постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року; мотивувальну частину рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року, яка стосується висновків суду про наявність права ОСОБА_1 на вихідну допомогу і набуття ним статусу звільненого працівника, змінити, виклавши її згідно з доводами, викладеними у касаційній скарзі; резолютивну частину рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року залишити без змін.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16, від 27 січня 2021 року у справі № 380/1662/20, від 11 лютого 2021 року у справі № 240/4840/20; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статі 44 КЗпП, частини першої статті 61 Закону України № 514-VІ «Про акціонерні товариства» при вирішенні спорів, які стосуються випадків, коли припинення повноважень конкретного працівника здійснюється з одночасним прийняттям того самого працівника на ту саму посаду в тому самому органі (акціонерного товариства), у взаємозв`язку з визначенням основного завдання вихідної допомоги.

Касаційна скарга мотивована порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Позивач перебував у безперервних трудових відносинах із ПАТ «Донецькоблгаз» з 13 січня 2017 року до 12 жовтня 2021 року, в тому числі у період 12-13 липня 2017 року, а записи у трудовій книжці виконані лише на підставі вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників. Видання відповідачем наказів від 12 липня 2017 року № 138-к «Про звільнення з посади» та від 12 липня 2017 року № 140-к «Про призначення на посаду» відбувалося не з метою дійсного регулювання виникнення/зміни трудових правовідносин між сторонами, а суто на виконання рішення наглядової ради ПАТ «Донецькоблгаз», тобто фактично позивача із займаної посади звільнено не було.

Основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. Позивач фактично не набув статусу звільненого працівника, а отже, не був таким, що перебуває певний період у пошуку ним нової роботи, і, як наслідок, фактично не набув права на отримання вихідної допомоги, оскільки позивач продовжував виконувати обов`язки безперервно на тій самій посаді та у тому самому органі і не настав юридично значимий факт - факт звільнення (остаточного) працівника з роботи.

Апеляційний суд неправильно застосував норми пунктів 4, 8 постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» (далі - Порядок № 100) та всупереч нормам процесуального права задовольнив позов за відсутності документів, які містять відомості щодо того, які саме нарахування входили до складової заробітку позивача, відомостей про розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до норм праці, та за відсутності доказів на підтвердження розміру середнього заробітку.

04 вересня 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, який мотивований законністю й обґрунтованістю постанови апеляційного суду.

В межах юридичних фактів трудового права не має жодного юридичного значення сам по собі факт призначення позивача (встановлення з ним нових самостійних трудових відносин) з іншого дня знову на ту саму посаду та не заперечує факту припинення трудових відносин 12 липня 2017 року і виникнення нових (інших) трудових відносин з 13 липня 2017 року на нових, зовсім інших умовах (на умовах контракту, укладення якого передбачене пунктом 4 рішення Наглядової ради). Жодна норма КЗпП України не визначає цільове призначення вихідної допомоги, як і не обмежує виплату вихідної допомоги, навіть якщо працівник з наступного після звільнення дня буде працевлаштований на іншу роботу (на тому самому чи іншому підприємстві). Тому доводи відповідача про безперервність трудових відносин прямо суперечать нормам КЗпП України, рішенню наглядової ради від 12 липня 2017 року та наказам про звільнення і призначення.

Суд апеляційної інстанції не повинен був застосовувати пункт 4 Порядку № 100. Водночас норми пункту 8 Порядку № 100 апеляційний суд застосував правильно, на підставі належних і допустимих доказів - офіційних відомостей про розмір моєї зарплати за два місяці, що отримані з офіційного Реєстру, правильність яких відповідач не спростував.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 30 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

15 вересня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13 березня 2024 року справу призначено до розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Згідно з протоколом № 157 засідання наглядової ради ПАТ «Донецькоблгаз» від 12 січня 2017 року ОСОБА_1 вирішено обрати з 13 січня 2017 року членом правління ПАТ «Донецькоблгаз», строком на 5 років. Також з 13 січня 2017 року обрано ОСОБА_1 головою правління ПАТ «Донецькоблгаз» строком на 5 років.

13 січня 2017 року ОСОБА_1 голова правління підписав наказ № 6-к «Про призначення голови правління», згідно з яким ОСОБА_1 , заступник голови правління з капітального будівництва, вступив на посаду голови правління ПАТ «Донецькоблгаз» з 13 січня 2017 року на підставі протоколу засідання наглядової ради ПАТ «Донецькоблгаз» від 12 січня 2017 року № 157 та заяви ОСОБА_1 .

Відповідно до протоколу № 128 засідання наглядової ради ПАТ «Донецькоблгаз» від 12 липня 2017 року, крім іншого, вирішено припинити повноваження голови та членів правління ПАТ «Донецькоблгаз» - ОСОБА_1 . Прийнято рішення, яким обрано голову та членів правління ПАТ «Донецькоблгаз» строком на 3 роки у склад: голову правління, члена правління - ОСОБА_1 .

Наказом (розпорядженням) відповідача від 12 липня 2017 року № 138-К «Про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України. Вказано про необхідність виплатити компенсації за невикористані дні щорічних відпусток в кількості 49 календарних днів, суму вихідної допомоги не зазначено.

Наказом (розпорядження) відповідача від 12 липня 2017 року № 140-к-17 «Про прийняття на роботу» ОСОБА_1 прийнято на роботу з 13 липня 2017 року на посаду голови правління.

На підтвердження отримання заробітної плати та розрахунку вихідної допомоги позивач надав скриншот відкритих відомостей з веб-порталу Пенсійного фонду України.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Підставами припинення трудового договору згідно з пунктом 4 частини першої статті 36 КЗпП України є розірвання трудового договору з ініціативи працівника (статті 38, 39), з ініціативи власника або уповноваженого ним органу (статті 40, 41) або на вимогу профспілкового чи іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу (стаття 45).

Предметом розгляду у цій справі є питання виплати вихідної допомоги (передбаченої нормами статті 44 КЗпП України) при звільненні з підстав припинення повноважень посадових осіб (пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України).

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 41 КЗпП України трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний у випадку припинення повноважень посадових осіб.

Чинне національне законодавство закріплює правові гарантії дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему установлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, спрямованих на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з не залежних від працівника обставин.

Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, що виплачуються працівникові при звільненні, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав. Тобто основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.

Схожі за змістом висновки викладені Верховним Судом у постановах від 08 лютого 2024 року у справі № 640/22254/21, від 28 вересня 2023 року у справі № 640/14858/21, від 29 листопада 2022 року у справі № 200/4481/21.

Отже, пункт 5 частини першої статті 41 КЗпП України, який регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини, передбачає таку додаткову підставу розірвання трудового договору з окремими категоріями працівників за певних умов, як припинення повноважень посадових осіб. Водночас норми статті 44 КЗпП України визначають, що в разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

У цій справі встановлено, що 12 липня 2017 року рішенням наглядової ради ПАТ «Донецькоблгаз» вирішено, зокрема, припинити повноваження голови та члена правління ПАТ «Донецькоблгаз» ОСОБА_1 , та обрати ОСОБА_1 головою та членом правління ПАТ «Донецькоблгаз» строком на 3 роки (протокол засідання наглядової ради ПАТ «Донецькоблгаз» № 128 від 12 липня 2017 року).

Отже, 12 липня 2017 року наглядова рада відповідача прийняла рішення як про припинення повноважень ОСОБА_1 на посаді голови правління, так і про обрання його знову на цю ж посаду.

На виконання рішення наглядової ради наказом (розпорядженням) відповідача за підписом ОСОБА_1 (позивача) від 12 липня 2017 року № 138-К ОСОБА_1 звільнено з посади голови правління 12 липня 2017 року у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб на підставі пункту 5 статті 41 КЗпП України, і цього ж дня наказом (розпорядженням) відповідача, за підписом ОСОБА_1 № 140-к-17 позивача прийнято на роботу з 13 липня 2017 року на посаду голова правління.

Ураховуючи наведене, очевидно, що позивач станом на день видання наказу про звільнення був обізнаний про призначення його на цю саму посаду з наступного дня після звільнення, адже накази видані в один день і за його підписом.

За обставинами цієї справи ОСОБА_1 безперервно перебував у трудових відносинах з відповідачем з 13 січня 2017 року до 12 жовтня 2021 року (запис у трудовій книжці про звільнення), тобто фактично не був звільнений з цього підприємства та з цієї посади до 12 жовтня 2021 року.

З огляду на викладене та з урахуванням основного завдання вихідної допомоги, яким є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи, якого у ОСОБА_1 не було, підстав для виплати позивачу вихідної допомоги на підставі наказу відповідача про звільнення від 12 липня 2017 року № 138-К немає.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004).

Пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України як засади цивільного законодавства визначено справедливість, добросовісність та розумність.

Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.

Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд зазначає, що працівник є слабшою ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у таких відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.

Законодавство України передбачає обов`язок роботодавця матеріально забезпечити працівника при його звільненні поза його волею в установлених законом випадках. В той же час працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи зловживання ними.

З урахуванням обставин цієї справи поведінка позивача щодо вимоги надати йому матеріальне забезпечення, передбачене для звільнених працівників з не залежних від них обставин у період пошуку ними роботи, через п`ять років після винесення ним самим в один день наказів про його звільнення і прийняття на роботу, тобто без докладання ним жодних зусиль, необхідних для пошуку роботи, не відповідає принципу добросовісності та свідчить про зловживання правом.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув та дійшов помилкових висновків, що сам факт звільнення за пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України, хоча й з одночасним призначенням на цю ж посаду і на цьому ж підприємстві, є підставою для виплати вихідної допомоги.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вимоги по суті заявлених вимог, проте помилився щодо мотивів такого рішення. Тому рішення суду першої інстанції необхідно змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Відповідно до частини першої статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 412 ЦПК України).

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити, постанову суду апеляційної інстанції скасувати; рішення суду першої інстанції змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 412, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» задовольнити.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 22 серпня 2023 року скасувати.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 16 травня 2023 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий М. Є. Червинська

Судді А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун

М. Ю. Тітов