Справа № 202/3322/22
Провадження № 2/202/234/2023
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 травня 2023 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі головуючого судді Кухтіна Г.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, в м. Дніпрі, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» про стягнення заробітної плати, -
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
4 липня 2022 року через систему «Електронний суд» надійшла позовна заява ОСОБА_1 за результатами розгляду якої останній просив стягнути з ПрАТ (правонаступника ПАТ) по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» вихідну допомогу у розмірі 750402, 90 грн.
Заявлені вимоги були обґрунтовані тим, що 12 липня 2017 року позивача було звільнено з посади голови правління Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» у зв`язку із припиненням повноважень посадових осіб, згідно п.5 чт.41 КЗпП України. У зв`язку із звільненням позивача на підставі п.5 ст.41 КЗпП України позивачу мала бути виплачена вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток. Наразі, позивачем при підготовці документів для виходу на пільгову пенсію, було виявлено, що сума вихідної допомоги у розмірі шестимісячного середнього заробітку була йому нарахована однак не виплачена.
Зі сторони відповідача надійшли письмові пояснення по суті справи, згідно яких відповідач повністю заперечував проти заявлених позовних вимог. Вказані заперечення обґрунтовані тим, що дійсно 12 липня 2017 року позивача було звільнено у зв`язку із припиненням його повноважень на посаді Голови Правління ПАТ «Донецькоблгаз», в той же час, позивач приховав той факт, що вже 13 липня 2017 року останнього було призначено на ту ж посаду, тобто відповідні обставини відбувались одномоментно. Звільнення та призначення позивача було здійснено на підставі одного і того ж протоколу засідання Наглядової ради ПАТ «Донецькоблгаз».
Відповідач наполягає на тому, що вихідна допомога є матеріальним забезпеченням звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи. З 13 січня 2017 року по 12 жовтня 2021 року (у тому числі період з 12 липня 2017 року по 13 липня 2017 року) позивач знаходився у безперервних трудових відносинах із підприємством. Видання наказів «про звільнення з посади» та «призначення на посаду» відбувалось позивачем виключно не з метою дійсного регулювання виникнення/зміни трудових відносин між сторонами, а виключно на виконання рішення Наглядової ради ПАТ «Донецькоблгаз». Як позивач так і ПАТ «Донецькоблгаз» усвідомлювали той факт, що припинення повноважень позивача мали штучний/формальний характер, адже 12 липня 2017 року було вирішено питання про призначення позивача на посаду голови Правління ПАТ «Донецькоблгаз», тобто позивача із займаної посади фактично звільнено не було. З урахуванням викладеного, відповідач наполягав на тому, що позивач не набув статусу звільненого працівника, а отже не був таким, що перебуває певний період у пошуці ним нової роботи, а відтак не набув права на отримання вихідної допомоги з огляду на фактичне та дійсне завдання вихідної допомоги, як такої.
Окрім того, сторона відповідача посилалась на те, що вихідна допомога не належить до структури заробітної плати, тобто не є ані заробітною платою, ані іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до структури заробітної плати, у зв`язку із чим відповідач наполягав на тому, що позивач пропустив строк звернення до суду передбачений ст.233 КЗпП України.
ІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Судом встановлено, що згідно копії протоколу №157 засідання Наглядової Ради ПАТ «Донецькоблгаз» від 12 січня 2017 року, згідно якого, окрім іншого, було вирішено обрати з 13 січня 2017 року членом Правління ПАТ «по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» ОСОБА_1 , строком на 5 (п`ять) років. Обрано з 13 січня 2017 року Головою Правління ПАТ «по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» ОСОБА_1 , строком на 5 років.
13 січня 2017 року Головою правління ОСОБА_1 підписано наказ №6-к «про призначення Голови правління», згідно якого ОСОБА_1 , заступник Голови Правління по капітальному будівництву, вступив на посаду Голови Правління ПАТ «Донецькоблгаз» з 13 січня 2017 року на підставі протоколу засідання Наглядової Ради ПАТ «Донецькоблгаз» №157 від 12 січня 2017 року та заяви ОСОБА_1 .
У відповідності до протоколу №128 засідання Наглядової Ради ПАТ «Донецькоблгаз» від 12 липня 2017 року, згідно якого, окрім іншого, було вирішено припинити повноваження Голови та членів Правління ПАТ «Донецькоблгаз» - Федорченка Віталія Михайловича. Прийнято рішення яким обрано Голову та членів Правління ПАТ «Донецькоблгаз» строком на 3 (три) роки у складі: Голову Правління, члена Правління Федорченка Віталія Михайловича.
Наказом (розпорядженням) №138-К від 12 липня 2017 року «про припинення трудового договору (контракту)» ОСОБА_1 звільнено у зв`язку з припиненням повноважень посадових осіб п.5 ст.41 КЗпП України. Додатково вказано про необхідність компенсації за невикористані дні щорічних відпусток в кількості 49 календарних днів, суму вихідної допомоги не зазначено.
Згідно копії наказу (розпорядження) №140-к-17 від 12 липня 2017 року про прийняття на роботу, ОСОБА_1 прийнято на роботу з 13 липня 2017 року на посаду Голова правління.
На підтвердження отримання заробітної плати та розрахунку вихідної допомоги, позивачем було надано screenshot відкритих відомостей з Веб-порталу Пенсійного фонду України.
ІІІ. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Пунктом 5 частини 1 ст.41 КЗпП України передбачено, що трудовий договір з ініціативи власника або уповноваженого ним органу може бути розірваний також у випадках припинення повноважень посадових осіб.
Стаття 44 КЗпП Українине містить поняття вихідної допомоги, але вказує на випадки її виплати.
Аналіз змісту цієї норми свідчить, що вихідна допомога є одноразовою виплатою, яка виплачується роботодавцем працівнику у встановлених законодавством випадках при припиненні трудового договору (контракту).
За цією статтею у разі припинення повноважень посадових осіб з підстав, зазначених у пункті 5 частини першоїстатті 41 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.
У відповідності до п.2 ст.233 КЗпП України, у відповідній редакції, - у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Офіційне тлумачення положення указаної норми надав Конституційний Суд України у рішеннях від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 і №9-рп/2013.
Так, у рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що в аспекті конституційного звернення, положення частини другої статті 233 КЗпП України у системному зв`язку з положеннями статей 1, 12 Закону України «Про оплату праці» необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежуєтьсябудь-якимстроком зверненняпрацівника досуду зпозовом простягнення заробітноїплати,яка йомуналежить,тобто усіхвиплат,на якіпрацівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.
Згідно з пунктом 2.1 мотивувальної частини вказаного рішення поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.
Під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другої статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
До «усіх виплат» (заробітна плата, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати) також належить і виплата вихідної допомоги (що є предметом позовних вимог), яка гарантована статтею 43 Конституції України.
Поняття та підстави виплати вихідної допомоги визначені статтею 44 КЗпП України. За змістом цієї норми вихідна допомога - це грошова виплата працівникові, який звільнений з роботи не з власної ініціативи, яку виплачує роботодавець у випадках, передбачених законом або сторонами.
Вихідна допомога не ототожнюється із заробітною платою, оскільки її розмір не пов`язаний з кількістю і якістю праці, а лише з фактом звільнення працівника з визначених законом підстав, що виплачуються працівникові при звільненні. Тобто, основним завданням вихідної допомоги є матеріальне забезпечення звільненого працівника в період пошуку ним нової роботи.
Отже, спір стосується невиплати вихідної допомоги при звільненні на яку працівник має право, згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а тому не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про її стягнення.
Указана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 травня 2022 року у справі №200/1636/21-а, від 23 червня 2022 року у справі №120/513/21-а, від 30 червня 2022 року у справі №380/10174/21 і суд не знайшов підстав для відступу від неї.
Враховуючи вищевикладене, суд відхиляє доводи сторони відповідача щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з вимогою про виплату йому вихідної допомоги.
Посилання сторони відповідача на формальність дій щодо призначення та звільнення позивача з займаної посади на висновки суду не впливає, оскільки накази як про призначення так і про звільнення ніким не оскаржувались, є дійсними.
Також судом відхиляються доводи відповідача, що позивач не набув статусу звільненого працівника, а отже не був таким, що перебуває певний період у пошуці ним нової роботи, а відтак не набув права на отримання вихідної допомоги.
Відхилення вказаного доводу суд обґрунтовує тим, що законодавець не встановлює строки для пошуку працівником нової роботи після звільнення, такий працівник може бути працевлаштований на нову роботу, в тому числі, на наступний день після свого звільнення, однак це не є підставою для повернення вже виплаченої вихідної допомоги чи її невиплати такому працівнику.
Отже, суд погоджується з доводами позивача що він має право на виплату йому вихідної допомоги.
В той же час, з урахуванням положень статей 77, 81 ЦПК України саме працівник має належними та допустимими доказами довести як факт порушення роботодавцем його трудових прав так і розмір заявлених до стягнення сум.
Для вирішення питання щодо заборгованості по заробітній платі, інших виплат позивачу необхідно довести розмір заробітної плати, яка встановлена за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки).
Такого ж висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний суд у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження №61-34037св18).
З огляду на статтю 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 77, 81 ЦПК України).
Суд установивши, що позивачем не надано доказів на підтвердження розміру середнього заробітку, у наслідок чого є не підтвердженим і розрахунок про стягнення вихідної допомоги, приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Вказаних вище висновків суд дійшов з урахуванням висновку Верховного Суду у постанові від 16 серпня 2018 року у справі № 242/5780/16-ц (провадження № 61-34037св18), згідно якого копія довідки з індивідуальних відомостей про застраховану особу, видана управлінням Пенсійного фонду України, не підтверджує наявність заборгованості по заробітній платі та не визначає її розмір. Верховним Судом вказано, що офіційні відомості Пенсійного фонду України щодо розміру заробітної плати за формою ОК-5 підтверджують лише його страховий стаж за період 2017 року та не можуть бути прийняті судом, як належні докази щодо розміру заробітної плати та розміру заборгованості по ній.
Аналогічного висновку суд дійшов і щодо наданою стороною позивача доказу - screenshot відкритих відомостей отриманих з Веб-порталу Пенсійного фонду України.
Суд зауважує на тому, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже у відповідній категорії справ, доказами виплаченої заробітної плати можуть слугувати відповідна довідка підприємства та/або виписка з банківського рахунку, які суду надані не були, клопотань від позивача про їх витребування суд не отримував.
Крім того, суд звертає увагу, що виплата вихідної допомоги має обчислюватись згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 08 грудня 1995 року № 100 (далі - Постанова).
Так, у відповідності до п.8 вказаної вище Постанови - нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням
заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
В той же час, суду не було надано інформації щодо фактично відпрацьованих позивачем протягом двох місяців робочих (календарних) днів та число відпрацьованих робочих днів (годин), що унеможливлює здійснення перевірки судом розрахунку позивача вихідної допомоги.
Крім того, суд звертає увагу, що при обчисленні середньої заробітної плати не враховуються ряд виплат, передбачених п. 4 вказаної вище Постанови, що додатково підтверджує висновки суду про неможливість ухвалення судом рішення про виплату вихідної допомоги, яка розрахована на підставі довідки з Веб-порталу Пенсійного фонду України, оскільки така інформація (довідка) не містить відомостей щодо усіх складових нарахованих сум, з яких позивач здійснив розрахунок середньої заробітної плати та вихідної допомоги.
Так, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Враховуючи встановлені судом у справі обставини, а також наведені вище норми законодавства, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись, ст. ст. 4, 11, 76-78, 141, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
Відмовити повністю у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Приватного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» (м.Краматорськ, вул. Південна, 1, ЄДРПОУ 03361075) про стягнення заробітної плати.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст судового рішення складено 16 травня 2023 року.
Суддя Г.О. Кухтін
