ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 725/3821/23
провадження № 61-15366св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Ігнатенка В. М., Литвиненко І. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
заявник (боржник) - ОСОБА_1 ,
суб`єкт оскарження - державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлюк Анатолій Григорович,
заінтересована особа (стягувач) - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» на ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівців від 08 червня 2023 року у складі судді Войтуна О. Б. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року у складі колегії суддів: Литвинюк І. М., Височанської Н. К., Половінкіної Н. Ю., у справі за скаргою ОСОБА_1 на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Павлюка Анатолія Григоровича, заінтересована особа - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на бездіяльність державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернівецькій області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ ПВР УЗПВР у Чернівецькій області) Павлюка А. Г. , заінтересована особа - Акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - АТ «Укрексімбанк»).
Свою скаргу ОСОБА_1 мотивував тим, що на примусовому виконанні у Відділі ПВР УЗПВР у Чернівецькій області перебуває виконавчий лист № 2-873/2009, виданий 23 листопада 2010 року Першотравневим районним судом міста Чернівців на виконання рішення цього суду від 06 квітня 2009 року, яким: стягнено солідарно з нього та Приватного підприємства (далі - ПП) «Гермес-АН» на користь Відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ВАТ «Укрексімбанк»), яке змінило найменування на АТ «Укрексімбанк», заборгованість за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 71107С29 у розмірі 15 148 118,77 грн; звернено стягнення на належний йому предмет іпотеки, а саме земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136900:66:001:0013 та розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва - адмінбудівлю (виділене в натурі нерухоме майно літ. «Б», готовність якого становить 99 %), розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, він 16 лютого 2023 року звернувся до державного виконавця із заявою про закінчення виконавчого провадження, в якій повідомив про повне виконання ним як боржником судового рішення згідно з виконавчим листом № 2-873/2009, зазначивши, що у виконавчому документі визначено порядок і спосіб виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне йому майно, що є предметом іпотеки, тоді як 01 червня 2018 року предмет іпотеки - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136900:66:001:0013 та розташовану на ній адмінбудівлю літ. «Б» зі ступенем готовності 99 % - було реалізовано шляхом проведення електронних торгів, що підтверджується Актом про реалізацію предмета іпотеки.
Листом від 23 лютого 2023 року № 890 Відділ ПВР УЗПВР у Чернівецькій області повідомив його про те, що у цьому випадку існує необхідність звернутися до суду із заявою про роз`яснення резолютивної частини рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року у справі № 2-873/2009, зокрема способу його виконання.
Разом із тим ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2023 року було відмовлено у задоволенні заяви Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області про роз`яснення рішення цього суду від 06 квітня 2009 року з огляду на те, що у справі № 2-873/2009 встановлено порядок виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Поміж іншого, у вказаній ухвалі суд дійшов висновку, що подальші дії виконавця щодо звернення стягнення на інше майно, кошти боржника будуть зміною суті самого рішення суду, яким вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки, тоді як забезпечення виконання судового рішення за допомогою заходів, які прямо не передбачені судовим рішенням та без дотримання встановленого статтею 435 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) порядку зміни способу виконання рішення суду є втручанням у право боржника на мирне володіння майном.
Однак всупереч вищенаведеним висновкам Першотравневого районного суду міста Чернівців, викладеним в ухвалі від 24 березня 2023 року у справі № 2-873/2009, котрі підтверджують, що порядком виконання рішення цього суду від 06 квітня 2009 року є саме звернення стягнення на предмет іпотеки, та, незважаючи на фактичне виконання вказаного рішення шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, державний виконавець не виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, що свідчить про зловживання з боку виконавця процесуальними правами.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області Павлюка А. Г., яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, та зобов`язати виконавця винести названу постанову.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівців від 08 червня 2023 року скаргу ОСОБА_1 задоволено.
Визнано неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області Павлюка А. Г., яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.
Зобов`язано державного виконавця Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області Павлюка А. Г. винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.
Судове рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Першотравневий районний суд міста Чернівців у рішенні від 06 квітня 2009 року, на підставі якого було видано виконавчий лист № 2-873/2009, встановив порядок і спосіб його виконання - стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Крім того, сам зміст заявленого ВАТ «Укрексімбанк» позову свідчить, що банк обрав такий спосіб задоволення своїх вимог, як стягнення суми заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Посилання стягувача на додаткове судове рішення від 16 березня 2011 року у справі № 2-879/2009 суд першої інстанції не взяв до уваги, вказавши, що його ухвалення зумовлене лише незазначенням в основному рішенні суду від 06 квітня 2009 року вартості кожного об`єкта іпотеки, на які звернено стягнення. Крім того, додаткове судове рішення не може змінювати суті основного рішення, яким вирішено звернути стягнення на заставне майно.
Таким чином, враховуючи, що рішенням суду від 06 квітня 2009 року у справі № 2-873/2009 було визначено такий спосіб його виконання, як стягнення суми заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а згідно з Актом про реалізацію предмета іпотеки від 01 червня 2018 року належне боржнику ОСОБА_1 іпотечне майно (земельна ділянка з кадастровим номером 7310136900:66:001:0013 та розташована на ній адмінбудівля) продане на прилюдних торгах, то державний виконавець мав усі законні підстави для закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-873/2009.
Аргументи АТ «Укрексімбанк» про те, що у цьому випадку слід було звертатися в порядку статті 432 ЦПК України із заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, не спростовує встановлених обставин у справі та не може слугувати підставою для відмови у задоволенні скарги, виходячи із обраного боржником способу захисту своїх прав.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року апеляційну скаргу АТ «Укрексімбанк» задоволено частково.
Ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівців від 08 червня 2023 року в частині задоволення скарги про зобов`язання державного виконавця Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області Павлюка А. Г. винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 змінено.
Зобов`язано державного виконавця Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області Павлюка А. Г. поновити порушене право боржника ОСОБА_1 шляхом вчинення дій щодо закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1.
У решті ухвалу суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що висновки суду першої інстанції за результатами розгляду скарги по суті є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку.
У рішенні Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року у справі № 2-873/2009 та у додатковому рішенні цього суду від 16 березня 2011 року передбачено чіткий порядок його виконання і виконавчий документ містить вимоги про звернення стягнення на заставлене майно з визначенням його вартості щодо кожного предмета іпотеки.
Звернення стягнення на предмет іпотеки є відмінною вимогою від вимоги про стягнення заборгованості за кредитом, адже порядок задоволення вимог іпотекодержателя врегульовано спеціальною нормою - статтею 33 Закону України «Про іпотеку», а не загальними нормами ЦК України, які регулюють відносини, пов`язані з основним зобов`язанням.
З огляду на викладене дії державного виконавця щодо відкриття виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 та стягнення із ОСОБА_1 залишку заборгованості за виконавчим листом № 2-873/2009 у розмірі 13 506 706,04 грн є зміною суті самого рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року, яким вирішено звернути стягнення на заставлене майно.
Крім того, згідно з відповіддю АТ «Укрексімбанк»від 25 вересня 2023 року в рахунок виконання рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року на користь банку перераховано 2 814 648,98 грн, що не відповідає різниці між зазначеним у цьому рішенні розміром кредитної заборгованості (15 148 118,77 грн) та залишком заборгованості за виконавчим листом, вказаним у постанові державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 11 січня 2023 року ВП № НОМЕР_1 (13 506 706,04 грн).
Аргументи АТ «Укрексімбанк» щодо пропуску боржником строку для звернення до суду із цією скаргою колегія суддів не взяла до уваги, вказавши, що обмеження строком, встановленим частиною п`ятою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», стосується лише оскарження рішень та дій державного виконавця, тоді як бездіяльність виконавця є триваючим правопорушенням, тому початок перебігу строку на її оскарження автоматично відкладається.
Разом із тим, зобов`язуючи державного виконавця Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області Павлюка А. Г. винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що суд не має права зобов`язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби, тому оскаржувана ухвала в цій частині підлягає зміні.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У жовтні 2023 року АТ «Укрексімбанк» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівців від 08 червня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 у повному обсязі.
Касаційну скаргу АТ «Укрексімбанк» подано на підставі абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України і мотивовано тим, що ОСОБА_1 не довів порушення своїх прав бездіяльністю державного виконавця, що є прямим його обов`язком як боржника у виконавчому провадженні.
Рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року у справі № 2-873/2009 стягнено солідарно із позичальника ОСОБА_1 та поручителя ПП «Гермес-АН» заборгованість за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 71107С29 у розмірі 15 148 118,77 грн. Крім того, цим же рішенням звернено стягнення на предмети іпотеки, передані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та Закритим акціонерним товариством «Буковина-Молдагропромбуд» (далі - ЗАТ «Буковина-Молдагропромбуд») на забезпечення виконання основного зобов`язання.
Таким чином, вказаним рішенням суду чітко визначені способи його виконання: 1) стягнення заборгованості за кредитним договором; 2) звернення стягнення на предмети іпотеки.
Крім того, 16 березня 2011 року Першотравневий районний суд міста Чернівців у справі № 2-873/2009 ухвалив додаткове рішення, яким визначив загальну вартість кожного предмета іпотеки, що підлягала стягненню для задоволення вимог банку.
На підставі зазначеного додаткового рішення суд видав окремий виконавчий лист про звернення стягнення на передане ОСОБА_1 в іпотеку нерухоме майно.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про те, що Першотравневий районний суд міста Чернівців у рішенні від 06 квітня 2009 року встановив єдиний порядок і спосіб його виконання - стягнення заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, є помилковим та не відповідає дійсним обставинам справи.
Таким чином, сама по собі реалізація державним виконавцем на прилюдних торгах заставленого майна боржника ОСОБА_1 , ціна продажу якого (1 906 640,00 грн) не покривала стягнену судом суму кредитної заборгованості (15 148 118,77 грн), не може слугувати підтвердженням фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим листом № 2-873/2009.
Вважає, що суд апеляційної інстанції безпідставно послався на ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2023 року, якою відмовлено у задоволенні заяви Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області про роз`яснення рішення цього суду від 06 квітня 2009 року з огляду на те, що у справі № 2-873/2009 встановлено порядок виконання судового рішення саме шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, оскільки АТ «Укрексімбанк» не брало участі у розгляді вказаної справи, а тому встановлені у ній обставини не мають преюдиційного значення для вирішення цієї справи.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Першотравневого районного суду міста Чернівців.
07 грудня 2023 року справа № 725/3821/23 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Встановлено, що рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року у справі № 2-873/2009 задоволено позовні вимоги ВАТ «Укрексімбанк», яке змінило найменування на АТ «Укрексімбанк», до ОСОБА_1 , ПП «Гермес-АН», ОСОБА_3 , ЗАТ «Буковина-Молдагропромбуд» про стягнення суми боргу за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно.
Стягнено солідарно із позичальника ОСОБА_1 та поручителя ПП «Гермес-АН» на користь ВАТ «Укрексімбанк» в особі Чернівецької філії заборгованість за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 71107С29 у сумі 15 148 118,77 грн.
Звернено стягнення на предмети іпотеки, а саме:
- на нерухоме майно, що належить ОСОБА_1 , - земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136900:66:001:0013 та розташований на ній об`єкт незавершеного будівництва, адмінбудівлю (виділене в натурі нерухоме майно літ «Б», готовність якого становить 99 %), що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 ;
- на нерухоме майно, що належить ОСОБА_3 , - нежитлові будівлі, які складаються із: будівлі бані літ. «А-2»; будівлі пральні-котельні літ. «Б»; будівлі майстерні літ. «В»; вбиральні літ. «Г»; насосної літ. «Д»; сараю літ. «Ж»; огорожі № 1-2, що розташовані за адресою: АДРЕСА_2 ;
- на єдиний майновий комплекс ЗАТ «Буковина-Молдагропромбуд», до складу якого входять усі види майна, призначені для діяльності названого товариства, включаючи рухоме та нерухоме майно, сировину, продукцію, права вимоги та всі інші права, та на все майно, в тому числі основні фонди та оборотні засоби, а також інші цінності, що відображені в самостійному балансі товариства, або з будь-якої причини не відображені в балансі, але є власністю товариства або стануть його власністю у майбутньому, зокрема: адміністративний корпус літ. «А» площею 440,4 кв. м; магазин літ. «Б» площею 172,02 кв. м; склад літ. «В» площею 385,28 кв. м; майстерня літ. «Г» площею 193,8 кв. м; майстерня літ. «Д» площею 102,6 кв. м; гаражі літ. «Е» площею 585,2 кв. м; гаражі літ. «Ж» площею 444,7 кв. м; компресорна літ. «З» площею 15,8 кв. м; вбиральня літ. «І» площею 16,1 кв. м; огорожа № 1; огорожа № 2; огорожа № 3; адміністративний будинок літ. «А» площею 505,4 кв. м; їдальня літ. «Б» площею 1 314,3 кв. м; вбиральня літ. «В» площею 17,6 кв. м; пульт керування літ. «Г» площею 20,3 кв. м; трансформаторна літ. «Д» площею 36 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковим рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 16 березня 2011 року у справі № 2-873/2009 вирішено питання щодо вартості кожного об`єкта, на який звертається стягнення, зокрема зазначено, що:
- загальна заставна вартість переданого ОСОБА_1 в іпотеку майна становить 2 430 000,00 грн та підлягає стягненню для задоволення вимог банку;
- загальна заставна вартість переданого ОСОБА_3 в іпотеку майна становить 2 000 000,00 грн та підлягає стягненню для задоволення вимог банку;
- загальна заставна вартість переданого ЗАТ «Буковина-Молдагропромбуд» в іпотеку майна становить 8 500 000,00 грн та підлягає стягненню для задоволення вимог банку (том 1 а. с. 75-76).
Суди також встановили, що виконавчий лист № 2-873/2009 щодо боржника ОСОБА_1 , виданий 23 листопада 2010 року Першотравневим районним судом міста Чернівців на виконання рішення цього суду від 06 квітня 2009 року, неодноразово перебував на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби, востаннє стягувач пред`явив цей виконавчий документ на виконання у Відділ ПВР УЗПВР у Чернівецькій області в листопаді 2022 року (том 1 а. с. 22-24).
Постановою державного виконавця Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області Павлюка А. Г. від 11 січня 2023 року відкрито виконавче провадження ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-873/2009, виданого 23 листопада 2010 року Першотравневим районним судом міста Чернівців (том 1 а. с. 29-30).
16 лютого 2023 року адвокат Байцар І. Б., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернувся до Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області із заявою про закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1, в якій повідомив про повне виконання боржником рішення згідно з виконавчим листом № 2-873/2009, зазначивши, що у виконавчому документі визначено порядок і спосіб виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на належне ОСОБА_1 майно, що є предметом іпотеки, тоді як 01 червня 2018 року предмет іпотеки (земельну ділянку площею 0,1000 га з кадастровим номером 7310136900:66:001:0013 та розташовану на ній адмінбудівлю літ. «Б» зі ступенем готовності 99 %) було реалізовано шляхом проведення електронних торгів за ціною 1 906 640,00 грн, що підтверджується Актом про реалізацію предмета іпотеки від 01 червня 2018 року (том 1 а. с. 47, 54).
Листом від 23 лютого 2023 року № 890 Відділ ПВР УЗПВР у Чернівецькій області повідомив представника ОСОБА_1 - адвоката Байцара І. Б. про те, що у цьому випадку відсутні підстави для закінчення виконавчого провадження, оскільки у резолютивній частині виконавчого листа № 2-873/2009 не визначений спосіб його виконання, про який зазначає сторона боржника, а саме шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (том 1 а. с. 49-50).
17 березня 2023 року начальник Відділу ПВР УЗПВР у Чернівецькій області Дворський В. В. звернувся до Першотравневого районного суду міста Чернівців із заявою про роз`яснення рішення цього суду від 06 квітня 2009 року у справі № 2-873/2009, в якій просив роз`яснити, чи є звернення стягнення на передане ОСОБА_1 в іпотеку майно єдиним способом виконання судового рішення в частині стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором (том 1 а. с. 52-53).
Ухвалою Першотравневого районного суду міста Чернівців від 24 березня 2023 року у справі № 2-873/2009 відмовлено у задоволенні згаданої заяви про роз`яснення судового рішення з тих підстав, що рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року встановлено порядок його виконання, а саме звернення стягнення на предмет іпотеки. Крім того, зазначено, що подальші дії виконавця щодо звернення стягнення на інше майно, кошти боржника будуть зміною суті самого рішення суду, яким вирішено звернути стягнення на предмет іпотеки (том 1 а. с. 56-57).
Інформацією АТ «Укрексімбанк» від 25 вересня 2023 року, наданою на запит апеляційного суду, підтверджується, що на виконання рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року у справі № 2-873/2009 на рахунок банку надійшли грошові кошти у загальному розмірі 2 814 648,98 грн, з яких: 1 792 811,28 грн - на погашення основного боргу за кредитним договором від 27 липня 2007 року № 71107С29; 1 014 337,70 грн - на погашення процентів за кредитним договором; 7 500,00 грн - на погашення комісії за кредитним договором (том 2 а. с. 81).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Пунктом 27 частини першої статті 353 ЦПК України передбачено, що окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо розгляду скарг на дії (бездіяльність) органів державної виконавчої служби, приватного виконавця.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку.
Згідно з абзацом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.
Частиною першою статті 18 ЦПК України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження»примусовому виконанню підлягають виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Пунктом 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Згідно з частиною першою, пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів, а предмет спору - це об`єкт спірних правовідносин, матеріально-правовий об`єкт, з приводу якого виник правовий конфлікт між позивачем і відповідачем (схожий за змістом висновок міститься у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2021 року у справі № 909/243/18).
Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу, тоді як правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
У постанові Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 904/1478/15 вказано, що законодавець у частині першій статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у статті 16 ЦК України способів захисту цивільних прав. Предмет доказування під час розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій становлять факти, якими сторони обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню під час ухвалення судового рішення. Суд визначає предмет доказування, виходячи з вимог і заперечень сторін, керуючись нормами права, які повинні бути застосовані у такому випадку.
Поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України (див. постанову Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі № 314/738/15-ц, провадження № 61-22576св18).
У справі, яка переглядається, основне зобов`язання позичальника ОСОБА_1 за кредитним договором було забезпечене не лише іпотекою, а й порукою ПП «Гермес-АН».
Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.
Таке забезпечувальне зобов`язання має акцесорний, додатковий до основного зобов`язання характер і не може існувати самостійно.
Відповідно до частини першої статті 553, частин першої та другої статті 554 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. У разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Отже, з урахуванням вимог статті 6 та частини першої статті 627 ЦК України стосовно свободи договору та відсутності обмежень щодо множинності та способів забезпечення зобов`язання способами забезпечення кредитних договорів у цьому випадку є передача в іпотеку декількох об`єктів нерухомого майна, застава предметів рухомого майна та майнових прав на орендні платежі за договорами оренди нерухомого майна, а також порука.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 361/7543/17 (провадження № 14-546цс19) зазначено, що право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя. Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України суди повинні розглядати питання про можливість застосування звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб, заявлений у позовній вимозі. При цьому здійснення особою права на захист не може ставитися в залежність від застосування нею інших способів правового захисту. Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов`язання на забезпечувальне. Тому задоволення вимог за дійсним основним зобов`язанням одночасно зі зверненням стягнення на предмет іпотеки не зумовлює подвійного стягнення за основним зобов`язанням, оскільки домовленість сторін про його заміну забезпечувальним зобов`язанням відсутня.
У постанові Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 42/158/17 (провадження № К/9901/24644/18) зроблено висновок про те, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.
Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України одним з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Отже, з урахуванням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод всі судові процедури повинні бути справедливими.
Задовольняючи скаргу, суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки рішенням Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року у справі № 2-873/2009 було визначено такий спосіб його виконання, як стягнення суми заборгованості за кредитним договором шляхом звернення стягнення на заставлене майно, а згідно з Актом про реалізацію предмета іпотеки від 01 червня 2018 року належне боржнику ОСОБА_1 іпотечне майно (земельна ділянка з кадастровим номером 7310136900:66:001:0013 та розташована на ній адмінбудівля) продане на прилюдних торгах, то державний виконавець мав усі законні підстави для закінчення виконавчого провадження ВП № НОМЕР_1 у зв`язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.
Однак наведені висновки судів попередніх інстанцій зроблені з порушенням норм процесуального права, ґрунтуються на припущеннях та є передчасними, оскільки суди надали оцінку змісту та способу виконання рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року, яке відсутнє у матеріалах цієї справи.
Разом із тим за наявними у матеріалах справи виконавчими листами неможливо достеменно визначити, чи дійсно у справі № 2-873/2009 суд встановив спосіб виконання рішення від 06 квітня 2009 року саме шляхом звернення стягнення на заставлене майно у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором, або ж такими способами задоволення вимог кредитора було визначено солідарне стягнення з позичальника та поручителя заборгованості за кредитним договором з одночасним зверненням стягнення на предмети іпотеки.
Водночас згадане рішення Першотравневого районного суду міста Чернівців від 06 квітня 2009 року відсутнє у Єдиному державному реєстрі судових рішень, а тому в силу наведених вище положень статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції немає процесуальної можливості з`ясувати дійсні обставини справи, що перешкоджає Верховному Суду ухвалити нове рішення у цій справі.
Загальними вимогами процесуального права, закріпленими у статтях 76-78, 81, 83, 84, 87, 89, 228, 235, 263-265 ЦПК України, визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову (дослідження обґрунтованості, наявності доказів, що їх підтверджують).
Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.
Таким чином, суди попередніх інстанцій не встановили повністю фактичних обставин справи, від яких залежить правильне її вирішення, за відсутності у матеріалах справи рішення суду, на підставі якого видавалися виконавчі листи, не спростували належним чином усіх доводів сторін, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про наявність правових підстав для задоволення скарги.
Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації» зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною у практиці ЄСПЛ (рішення у справах «Серявін та інші проти України», «Проніна проти України») і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В оскаржуваних судових рішеннях суди попередніх інстанцій достатньою мірою не виклали мотиви, на яких вони ґрунтуються, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України», «Суомінен проти Фінляндії»).
Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги
За змістом частин третьої, четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що суди обох інстанцій не встановили фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені ними судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду суду належить врахувати викладене, розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального та процесуального права, дослідити і належним чином оцінити надані сторонами докази, дати правову оцінку доводам та запереченням сторін і ухвалити законне та справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції складається, зокрема, з резолютивної частини із зазначенням у ній нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, - у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028сво18) наведено висновок про те, що у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Враховуючи, що у цій справі Верховний Суд не змінив рішення судів попередніх інстанцій та не ухвалив нове, а направив справу на новий розгляд, то відсутні підстави для розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції.
Отже, у цьому конкретному випадку судові витрати, в тому числі понесені сторонами у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, мають бути перерозподілені за результатами нового розгляду справи судом першої інстанції, тобто за загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити частково.
Ухвалу Першотравневого районного суду міста Чернівців від 08 червня 2023 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 27 вересня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Є. В. Петров Судді:А. І. Грушицький В. М. Ігнатенко І. В. Литвиненко В. В. Пророк
