Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
16 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 910/10009/22
Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду:
Васьковського О. В. - головуючого, Бенедисюка І. М., Вронської Г. О., Дроботової Т. Б., Кібенко О. Р., Пєскова В. Г., Рогач Л. І., Чумака Ю. Я.,
за участі секретаря судового засідання Аліференко Т. В.
розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс"
на рішення Господарського суду міста Києва (суддя - Лиськов М.О.) від 01.03.2023
та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий суддя -Шапран В. В. , судді: Буравльов С. І. , Андрієнко В. В.) від 20.06.2023
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс"
до Київської обласної військової адміністрації
про визнання протиправним та скасування наказу, визнання недійсним акту та зобов`язання вчинити дії.
Учасники справи:
представник позивача -Петронюк Р.В., адвокат,
представник відповідача - Гераймович Д.Я. (в порядку самопредставництва).
1. Короткий зміст вимог
1.1. 22.09.2022 Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс"(далі - Позивач) подало позов про визнання протиправним та скасування наказу Київської обласної військової адміністрації (далі - Відповідач) від 12.03.2022 № 2/1-в "Про відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану" (далі - Наказ) в частині відчуження автомобілів (HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 ; HAVAL Н6, vin код НОМЕР_2 , далі - Автомобілі), визнання недійсним акта про примусове відчуження або вилучення майна, укладеного між сторонами в частині відчуження зазначених автомобілів (далі - Акт), та зобов`язання Відповідача повернути Позивачу автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 .
1.2. Позов обґрунтований відсутністю у Відповідача повноважень приймати рішення про примусове відчуження (вилучення) майна в умовах воєнного стану з огляду на те, що Відповідач не належить до військового командування; порушенням процесуальних норм при оформленні оспорюваного акта про відчуження (вилучення) майна, оскільки за цим актом було вилучено окрім двох автомобілів Позивача також п`ять автомобілів, що належать іншій особі (ТОВ "Нова Енергія України"), що перебували у Позивача на відповідальному зберіганні, що позбавляє власника вказаних п`яти автомобілів на передбачену законом компенсацію. Також Позивач зазначив, що оцінка вилучених автомобілів не проводилась, акт не містить відповідної інформації і до нього не додано висновку про вартість вилученого майна, що унеможливлює отримання власником передбаченої законом компенсації.
Вимога щодо повернення лише одного з автомобілів, що належать Позивачу та вилучених за оскаржуваними Наказом та Актом, обґрунтована добровільним поверненням 01.06.2022 Позивачу Добровольчим формуванням Борщагівської сільської територіальної громади автомобіля HAVAL Н6, vin код НОМЕР_2 ; тоді як інший із вилучених у Позивача автомобілів відповідно до інформації, що надійшла до Позивача внаслідок спілкування з представниками військової частини НОМЕР_3 перебуває у військовій частині НОМЕР_4 , якій цей автомобіль був переданий військовою частиною НОМЕР_3 , передача якій від Позивача на будь-яких підставах, у тому числі добровільно, документально оформлена не була.
Аргументи про юрисдикцію цього спору зводяться до виникнення між сторонами спірних правовідносини, які не стосуються захисту прав, свобод та інтересів Позивача у сфері публічно-правових правовідносин, оскільки ініційований Позивачем спір спрямований на захист майнових прав Позивача на вилучені Відповідачем Автомобілі і він має вирішуватися в порядку господарського судочинства.
2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. 01.03.2023 Господарський суд міста Києва ухвалив рішення (залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023) про відмову в задоволенні позову.
2.2. Судові рішення мотивовані правомірністю здійсненого Відповідачем примусового відчуження автомобілів у Позивача, дотриманням при цьому відповідної процедури, а також недоведенням Позивачем відсутності у Відповідача повноважень видавати оспорюваний наказ з оформленням відповідного акта, що, на противагу аргументам Позивача, містить оцінку вилученого майна в сумі 6 065 910 грн 00 коп., у зв`язку з чим Позивач має право на отримання повної компенсації за примусово відчужені у нього два автомобілі.
3. Встановлені судами обставини
3.1. Позивач є власником автомобілів HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 та HAVAL Н6, vin код НОМЕР_5 (згідно з накладними № НЭ801 від 20.04.2021 та № НЭ1406 від 01.07.2021, актів прийняття-передачі від 22.10.2019, платіжних доручень № 7624 від 09.06.2021 на суму 50 000 грн 00 коп., № 7751 від 25.06.2021 на суму 517 111 грн 00 коп., № 7310 від 23.03.2021 на суму 722 706 грн 00 коп.).
3.2. 24.02.2022 російська федерація почала широкомасштабну збройну агресію проти України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року. Строк дії воєнного стану в подальшому неодноразово було продовжено, зокрема і на час розгляду цієї справи, Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022, № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023.
3.3. Указом Президента України від 24.02.2022 № 68/2022 "Про утворення військових адміністрацій" на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану" для здійснення керівництва у сфері забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку постановлено утворити, зокрема, Київську міську військову адміністрацію, Київську обласну військову адміністрацію.
У зв`язку з утворенням військових адміністрацій, зазначених у цій статті, обласні, Київська міська державні адміністрації та голови цих адміністрацій набувають статусу відповідних військових адміністрацій та начальників цих військових адміністрацій.
3.4. 12.03.2022 відповідно до наказу Відповідача від 12.03.2022 № 2/1-в "Про примусове відчуження (вилучення) майна в умовах правового режиму воєнного стану" на території товариства Позивача за адресою: вул. Велика кільцева 2-Б, с. Петропавлівська Борщагівка, Київська область,; за безпосередньої участі радника Голови Київської обласної державної адміністрації Власюка Віталія Вікторовича було вилучено такі автомобілі: автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_6 , автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_7 , автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_8 , автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_9 , автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_10 , автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 , автомобіль HAVAL H6, vin код НОМЕР_2 .
Автомобілі HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 та HAVAL Н6, vin код НОМЕР_2 належать на правах власності Відповідачу.
Пунктами 2 та 3 цього наказу доручено: експертам Київського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру Міністерства внутрішніх справ України провести оцінку майна, визначеного у пункті 1 наказу, за результатами проведення якої надати до Київської обласної військової адміністрації висновок про вартість майна у термін до 31.03.2022; уповноваженій особі Київської обласної військової адміністрації за результатами примусового відчуження (вилучення) майна, визначеного у пункті 1 цього наказу, відповідно до вимог Порядку розгляду заяв та здійснення виплат для наступної повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.10.2012 № 988, скласти акти про примусове відчуження на кожен автотранспортний засіб, долучивши до них висновки про вартість майна на дату його оцінки.
Контроль за виконанням наказу залишено за начальником Київської обласної військової адміністрації Кулебою Олексієм (пункт 5 Наказу).
3.5. 12.03.2022 складено акт про примусове відчуження у Позивача семи автомобілів марки Haval. У цьому акті Позивача зазначено як власника.
Згідно з наявною в матеріалах копією акта про примусове відчуження або вилучення майна від 12.03.2022, цей акт підписаний директором Позивача без заперечень. Актом визначено, що вартість вилученого майна за результатами оцінки становить 6 065 920 грн 00 коп. На момент підписання цього акта сума виплачених коштів становить 0 грн 00 коп.
3.6. Наказом Головнокомандувача від 13.03.2022 № 84 було визначено, що місто Київ та Київська область є районами ведення бойових дій станом на дату прийняття рішення про примусове відчуження автомобілів.
4. Короткий зміст вимог касаційної скарги
4.1. 10.07.2023 Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
5. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
5.1. Згідно з аргументами, наведеними в касаційній скарзі, підставою для касаційного оскарження є неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень норм матеріального і процесуального права, а саме законів України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" тощо. Оскільки за положеннями цих нормативних актів Відповідач не належить до військового командування жодний чинний нормативний акт не передбачає такого статусу військової адміністрації, то йому не надано права ухвалювати рішення про примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану.
При цьому скаржник зауважив, що військове командування має право ухвалювати відповідне рішення без погодження з держадміністрацією або виконавчим органом місцевої влади, якщо на відповідних територіях ведуться бойові дії, що мало місце у спірних правовідносинах - під час прийняття Відповідачем оскаржуваного наказу.
5.2. Також скаржник зазначив, що в ухвалі від 30.12.2022 (за результатами розгляду скарги Позивача та іншого власника вилучених Відповідачем автомобілів - ТОВ "Нова Енергія України" на бездіяльність щодо внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про кримінальне порушення) Вищий антикорупційний суд, задовольнивши цю скаргу, та керуючись чинними актами законодавства з питань примусового відчуження майна (а саме законами України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", "Про правовий режим воєнного стану", "Про оборону України", Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", постановою Кабінету Міністрів України "Деякі питання здійснення повної компенсації за майно, примусово відчужене в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"), вказав, зокрема, на підстави для твердження, що примусове відчуження автомобілів у заявників відбулось у протиправний спосіб.
6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
6.1. Аргументи Відповідача у відзиві на касаційну скаргу загалом аналогічні мотивам, наведеним в оскаржуваних судових рішеннях, із наголошенням Відповідача на можливості повернути власнику (уповноваженій ним особі) майно, що примусово відчужене та зберіглося на підставі рішення суду лише після скасування правового режиму воєнного чи надзвичайного стану.
7. Обґрунтування передання справи на розгляд об`єднаної палати
7.1. Ухвалою Верховного Суду від 30.08.2023 справу разом з касаційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 передано на розгляд суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду на підставі частини другої статті 302 ГПК України, оскільки колегія суддів вважала за необхідне відступити від висновку щодо застосування пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні - постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати для розгляду справи щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 14.02.2023 у справі № 904/868/22, відповідно до якого спір про оскарження наказу та акта про примусове відчуження нерухомого майна, вилученого за рішенням командира військової частини під час дії воєнного стану, належить до юрисдикції господарських судів, а не адміністративних, оскільки такий спір хоча і виник у площині публічного інтересу, проте стосується прав позивачів на це майно.
7.2. Підставою для незгоди з наведеним висновком та для відступу від нього щодо застосування норми права у подібних правовідносинах став висновок колегії суддів у цій справі про те, що вилучення майна, вчинене в умовах правового режиму воєнного стану, є вилученням для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, тоді як для цієї категорії спорів (зокрема, про оскарження актів про вилучення майна з мотивів суспільної необхідності, що порушують право власності та/або інше речове право на майно) законодавець в пункті 6 частини першої статті 20 ГПК України встановив виняток для їх розгляду господарськими судами, а віднесення такого спору до юрисдикції цих судів прямо суперечить положенням пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України.
8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права
Щодо юрисдикції спорів про реквізицію майна в умовах правового режиму воєнного стану
8.1. При передачі справи на розгляд суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду поставлено питання юрисдикції спорів, що виникають стосовно захисту права на майно, вилучене/відчужене в умовах правового режиму воєнного стану, введеного в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України (пункти 7.1, 7.2).
8.2. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
8.3. При передачі цієї справи на розгляд суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду порушено питання про застосування положень пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України, які визначають предметну юрисдикцію спору щодо права власності чи іншого речового права на майно тощо та винятки з відповідного правила. Тобто у цій справі порушено питання предметної юрисдикції спору.
У зв`язку із цим Суд звертається до правил розмежування спорів між адміністративною та господарською судовою юрисдикцією за предметом, змістом та характером спірних правовідносин.
8.4. За змістом положень частини першої статті 2, пункту 7 частини першої статті 4, пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб кваліфікувати спір як публічно-правовий. Проте сама по собі участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Тому під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (провадження № 12-140гс19).
8.5. Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. А спір набуває ознак публічно-правового за умови не лише наявності серед суб`єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (нею) у цих відносинах владних управлінських функцій.
8.6. Водночас спір є приватноправовим і підвідомчим господарському суду, зокрема, за таких умов: а) участь у спорі суб`єкта господарювання; б) наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, урегульованих Цивільним, Господарським кодексами України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; в) відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (переважно майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.
З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції не належить розгляд справ, якщо у спірних відносинах вбачається спір про право.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування спорів між адміністративною та господарською судовою юрисдикцією, викладеної в постанові від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (провадження № 12-46гс19) з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду в постанові від 11.04.2018 у справі № 910/8424/17 (провадження № 12-39гс18).
8.7. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду мають юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
ГПК України також встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці (пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України).
8.8. Предметом спору у цій справі є Наказ Відповідача та укладений між сторонами Акт про примусове відчуження/вилучення у Позивача Відповідачем в умовах правового режиму воєнного стану належних Позивачу на праві власності Автомобілів.
Підставами для цих вимог Позивача стали аргументи про незаконність зазначених актів через заперечення Позивачем повноважень Відповідача видавати Наказ та вчиняти ці дії в умовах правового режиму воєнного стану.
Отже метою позовних вимог та звернення Позивача за захистом порушеного Відповідачем, на думку Позивача, в умовах правового режиму воєнного стану права у спірних правовідносинах є захист та відновлення права власності Позивача на примусово відчужені/вилучені у нього Автомобілі.
8.9. Згідно із частиною п`ятою статті 41 Конституції України примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Аналогічні положення містить частина третя статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), за якою примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, установлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
8.10. Одним із видів примусового відчуження об`єктів права власності є реквізиція, види, правила, умови та підстави проведення якої регламентовані положеннями статті 353 ЦК України. Реквізиція є однією з передбачених законом підстав для припинення права власності (пункт 9 частини першої статті 346 ЦК України).
Реквізицією в юридичній науці називають примусове оплатне відчуження майна державою у власника за надзвичайних обставин на підставі та в порядку, визначених законом, за умови попереднього і повного відшкодування його вартості або без такого.
Метою реквізиції є усунення наслідків, що виникли або можуть настати через стихійне лихо, аварію, епідемію, епізоотію, воєнний або надзвичайний стан та за інших надзвичайних обставин, або запобігти таким наслідкам, наприклад, забезпечити безпеку фізичних осіб, врятувати майно або знищити заражених тварин чи рослини у разі епізоотії або епіфітотії.
Суд звертається до правової позиції, викладеної у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 08.08.2018 у справі № 284/276/16-ц.
8.11. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема і у спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (пункт 8 частини першої статті 19 КАС України).
Право звернутися з адміністративним позовом про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до закону можуть викуповувати ці об`єкти для суспільних потреб. Адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню (частини перша та друга статті 267 КАС України).
Отже, законодавець визначив юрисдикцію адміністративних судів з розгляду справ про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (статті 350, 351 ЦК України).
Проте вирішення спорів щодо реквізиції майна, що вже відбулась (припинення права власності на момент звернення до суду вже сталося), чинним законодавством до адміністративного судочинства не віднесено.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023 у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23).
8.12. Якщо порушенням своїх прав особа вважає наслідки, спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав чи обов`язків, то такі відносини мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією особою її майнових чи особистих немайнових інтересів. Тому визнання незаконними (протиправними) таких рішень суб`єкта владних повноважень є способом захисту цивільних прав та інтересів відповідно до пункту 10 статті 16 ЦК України.
8.13. Зважаючи на викладене та керуючись положеннями статей 316, 317, 319, 346, 353 ЦК України, згідно з якими законодавець визначає зміст права власності, підстави та умови втручання в це право та його обмеження, зокрема, з боку держави в умовах воєнного стану, Суд доходить висновку, що спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - юридичною особою, у якому дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав юридичної особи, не є публічно-правовим. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 28.06.2023 у справі № 686/8141/22 (провадження № 61-5313св23), від 22.08.2023 у справі № 725/3969/22 (провадження № 61-11721св22), а також Верховним Судом у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023 у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23).
8.14. Отже, незважаючи на суб`єктний склад учасників цього спору, з огляду на предмет спору - Наказ та Акт щодо примусового відчуження/вилучення транспортних засобів Позивача, а також підстави для його виникнення, спір між сторонами у цій справі стосується майнових прав Позивача (їх захисту та відновлення) і має приватноправовий характер.
Тож, враховуючи, що спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття та реалізації рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку Позивача, його права, у нього виникла необхідність захисту свого цивільного права, у зв`язку з чим він як юридична особа правомірно звернувся до суду із позовом в порядку господарського судочинства, зазначивши в позовній заяві аналогічні аргументи для обґрунтування звернення саме до господарського суду із позовом у цій справі (пункт 1.2).
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023 у справі № 707/1298/22 (провадження № 61-4120св23).
8.15. Зважаючи на викладене та враховуючи висновок, що спори щодо реквізиції (розгляд яких за законодавством не віднесений до адміністративного судочинства) не є спорами щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності (розгляд яких віднесений до юрисдикції адміністративних судів, що прямо передбачено законом: пункт 8 частини першої статті 19, частина перша статті 267 КАС України, пункт 6 частини першої статті 20 ГПК України) (пункт 8.11), Суд не вбачає підстав для відступу від аналогічної правової позиції Верховного Суду у складі колегії суддів судової палати для розгляду справи щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 14.02.2023 у справі № 904/868/22 щодо застосування, зокрема, положень пункту 6 частини першої статті 20 ГПК України, із висновком про віднесення до юрисдикції господарських судів спору щодо реквізиції майна в умовах воєнного стану - про право на майно, вилучене/відчужене в умовах правового режиму воєнного стану.
Щодо суб`єктів, уповноважених на реквізицію майна в умовах правового режиму воєнного стану
8.16. У спірних правовідносинах Відповідач (обласна військова адміністрація), який створений внаслідок введення в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року воєнного стану (пункт 3.3), видав оскаржуваний Наказ та здійснив за ним вилучення/відчуження у Позивача спірного Автомобілю. Однак повноваження Відповідача на вилучення/відчуження майна у спірних правовідносинах Позивач заперечує .
Тому Суд звертається до нормативного регулювання правил вилучення/відчуження майна в умовах правового режиму воєнного стану та визначених законом суб`єктів, уповноважених на ухвалення відповідних рішень та вчинення відповідних дій.
8.17. Щодо реквізиції в умовах воєнного стану
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
Примусове відчуження майна - позбавлення власника права власності на індивідуально визначене майно, що перебуває у приватній або комунальній власності та яке переходить у власність держави для використання в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану за умови попереднього або наступного повного відшкодування його вартості (пункт 1 статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
У частині другій статті 1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" законодавець уточнює, що термін "військове командування" вживається у значенні, наведеному в Законі України "Про правовий режим воєнного стану" або Законі України "Про правовий режим надзвичайного стану", залежно від правового режиму, в умовах якого передається, відчужується або вилучається майно.
8.18. В умовах воєнного або надзвичайного стану майно може бути примусово відчужене у власника з наступним повним відшкодуванням його вартості (частина друга статті 353 ЦК України).
Реквізоване майно переходить у власність держави або знищується. Оцінка, за якою попередньому власникові була відшкодована вартість реквізованого майна, може бути оскаржена до суду (частини третя та четверта статті 353 ЦК України).
У разі реквізиції майна його попередній власник може вимагати надання йому натомість іншого майна, якщо це можливо. Якщо після припинення надзвичайної обставини реквізоване майно зберіглося, особа, якій воно належало, має право вимагати його повернення у судовому порядку. У разі повернення майна особі у неї поновлюється право власності на це майно, одночасно вона зобов`язується повернути грошову суму або річ, яка була нею одержана у зв`язку з реквізицією, з вирахуванням розумної плати за використання цього майна (частини п`ята та шоста статті 353 ЦК України).
Отже, відмінністю між реквізицією (частина перша статті 353 ЦК України) та реквізицією в умовах надзвичайного чи воєнного стану (частина друга статті 353 ЦК України) є момент відшкодування вартості майна: у першому випадку його має бути здійснено до примусового відчуження майна, а в другому випадку обов`язок держави відшкодувати вартість майна настає після його примусового відчуження.
8.19. Згідно зі статтею 2 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану" правовою основою примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану є Конституція України, цей Закон, інші закони України та указ Президента України про введення надзвичайного чи воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Частинами першою та другою статті 4 цього Закону передбачено, що:
- примусове відчуження або вилучення майна у зв`язку із запровадженням та виконанням заходів правового режиму воєнного стану здійснюється за рішенням військового командування, погодженим відповідно з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною, районною, Київською чи Севастопольською міською державною адміністрацією або виконавчим органом відповідної місцевої ради;
- у місцевостях, де ведуться бойові дії, примусове відчуження або вилучення майна здійснюється за рішенням військового командування без погодження з органами, зазначеними у частині першій цієї статті.
8.20. Суб`єкти, що належать до військового командування та до військових адміністрацій, визначені Законом України "Про правовий режим воєнного стану", який у спірних правовідносинах застосовується в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, а саме на дату видачі Відповідачем 12.03.2022 оскаржуваних Наказу та Акта.
8.21. Стаття 3 цієї редакції зазначеного Закону визначає, що військовим командуванням, якому згідно із цим Законом надається право разом з органами виконавчої влади, військовими адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати заходи правового режиму воєнного стану, є:
Головнокомандувач Збройних Сил України, Командувач об`єднаних сил Збройних Сил України, командувачі видів та окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, командувачі (начальники) органів військового управління, командири з`єднань, військових частин Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань.
Частиною другою статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" передбачено, що військове командування, в межах повноважень, визначених цим Законом та Указом Президента України про введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, затвердженим Верховною Радою України, видає обов`язкові до виконання накази і директиви з питань забезпечення оборони, громадської безпеки і порядку, здійснення заходів правового режиму воєнного стану.
8.22. Наведеним положенням кореспондують норми Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", що також застосовуються у спірних правовідносинах у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану, оскільки мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення, зокрема, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту на організацію і штати воєнного часу (стаття 1), а мобілізація майна є різновидом його реквізиції (примусового відчуження) у сенсі ЦК України та Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
Відповідно до частини першої статті 21 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" підприємства, установи і організації зобов`язані, зокрема: надавати під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні та інші матеріально-технічні засоби Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, Оперативно-рятувальній службі цивільного захисту згідно з мобілізаційними планами з наступним відшкодуванням їх вартості в порядку, встановленому законом.
Отже, за змістом статті 353 ЦК України, статті 1, частини першої статті 21 зазначеного Закону мобілізацією майна слід вважати надання Збройним Силам України чи іншим військовим формуванням України під час проведення мобілізації (часткової або загальної) згідно з мобілізаційними планами майна з наступним відшкодуванням державою його вартості у разі переходу цього майна у власність держави, знищення такого майна чи пошкодження державою Україною.
У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 13.09.2023 у справі № 757/64569/16-ц (провадження № 61-4120св23).
8.23. Водночас частина перша статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", яка визначає військову адміністрацію, підстави та порядок її створення, передбачають, що на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.
8.24. Отже, законодавець відмежовує категорію "військове командування" ("військові формування" згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") від такого тимчасового державного органу як військова адміністрація (відповідної адміністративної одиниці: населеного пункту, району, області), що створюється під час та на територіях, на яких введено воєнний стан.
При цьому відповідна військова адміністрація, у разі її утворення, зважаючи на покладені на неї та її начальника повноваження, визначені положеннями статті 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", та визначені цим Законом особливості, виконують в період правового режиму воєнного стану повноваження відповідних районних, обласних державних адміністрацій (частина четверта статті 4 цього Закону), а також повноваження сільських, селищних, міських рад та/або їхніх виконавчих органів у разі утворення відповідних військових адміністрацій якщо ці органи не здійснюють покладених на них Конституцією та законами України повноважень, у тому числі внаслідок фактичного саморозпуску або самоусунення від виконання своїх повноважень, або їх фактичного невиконання, або припинення їх повноважень згідно із законом (частина третя статті 4 Закону України "Про правовий режим воєнного стану").
8.25. Однак, за змістом статей 4, 15 названого Закону жодній із наведених військових адміністрацій не надано повноважень ухвалювати рішення, видавати розпорядження, накази тощо щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану.
8.26. Отже, обласна військова адміністрація (якою є Відповідач), що утворюється в умовах правового режиму воєнного стану, не належить до військового командування у розумінні статті 3 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" або військового формування згідно із Законом України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", а тому не наділена повноваженнями та правами, передбаченими статтею 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", ухвалювати рішення, видавати накази, безпосередньо вчиняти дії щодо примусового вилучення/відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, в умовах правового режиму воєнного стану, зокрема, і у місцевостях, де ведуться бойові дії.
8.27. З наведеними нормами законів та висновками Суду також узгоджуються відповідні положення указів Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" та розпорядження Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р, яким затверджено план запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні, на які також послалися суди в оскаржуваних рішеннях.
8.28. Підпунктом 3 пункту 8 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію", яким було оголошено про загальну мобілізацію, постановлено, що місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки, за участю органів місцевого самоврядування та із залученням підприємств, установ та організацій усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців слід організувати та забезпечити в установленому порядку виділення тимчасово будівель, споруд, земельних ділянок, транспортних та інших матеріально-технічних засобів, надання послуг Збройним Силам України, Національній гвардії України, Службі безпеки України, Державній прикордонній службі України, Державній спеціальній службі транспорту, Державній службі спеціального зв`язку та захисту інформації України та іншим військовим формуванням України відповідно до мобілізаційних планів.
Відповідно до пункту 1 статті 4 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.02.2022 № 181-р затверджено план запровадження та забезпечення здійснення заходів правового режиму воєнного стану в Україні (далі - План).
За пунктом 5 цього Плану органом, відповідальним за примусове відчуження майна, що перебуває у приватній або комунальній власності, вилучення майна державних підприємств, державних господарських об`єднань для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку та видання про це відповідних документів встановленого зразка, визначено раду оборони відповідного регіону або військові адміністрації (у разі утворення), військове командування. Органами, що залучаються до здійснення зазначеного заходу, крім іншого, є обласні (районні) держадміністрації військові адміністрації (у разі їх утворення), органи місцевого самоврядування всіх рівнів.
8.29. Отже, попри:
- надання місцевим органам виконавчої влади у взаємодії з територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки за участю органів місцевого самоврядування повноважень залучати підприємства, установи та організації усіх форм власності, фізичних осіб - підприємців задля організації та забезпечення в установленому порядку виділення, зокрема транспортних засобів (підпункт 3 пункті 8 Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 "Про загальну мобілізацію");
- визначення також і військових адміністрацій відповідальними особами за примусове відчуження майна, вилучення його для потреб держави в умовах правового режиму воєнного стану та за видання про це відповідних документів встановленого зразка із залученням військових адміністрацій до здійснення зазначеного заходу (пункт 5 Плану), -
жодний із названих нормативних актів не передбачає повноваження військової адміністрації ухвалювати рішення (видавати наказ, розпорядження) про примусове відчуження/вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки цими повноваженнями закон імперативно наділяє лише військове командування, до якого військові адміністрації не належать (статті 4, 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", частини перша, друга статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану").
Навпаки, наведені положення пункту 5 Плану апелюють до відповідальності визначених осіб зокрема і військової адміністрації за проведення примусового відчуження/вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану в установленому законом порядку, тобто з урахуванням вимог законодавця щодо розподілу повноважень між відповідними суб`єктами щодо ухвалення рішення про примусове відчуження/вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану (військовим командуванням) та щодо інших повноважень, пов`язаних з проведенням цих заходів (пункти 8.25-8-28).
8.30. Тому є помилковим висновок судів попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях про дотримання Відповідачем процедури примусового відчуження/вилучення у Позивача транспортних засобів, а саме повноважень при видачі оскаржуваного Наказу, і, відповідно, є помилковим висновок про правомірність здійсненого на його підставі примусового відчуження/вилучення у Позивача транспортних засобів.
8.31. Суд також зазначає, що цей помилковий висновок зроблений судами попередніх інстанцій з безпідставним посиланням, зокрема, на статтю 5 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", тоді як положення цієї статті застосовуються в умовах правового режиму надзвичайного, а не воєнного стану.
Крім того, на відміну від вимог зазначеної статті, згідно з якою повноваження приймати рішення з примусового відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму надзвичайного стану належать більшому колу осіб (органу виконавчої влади, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, військовому командуванню, органу місцевого самоврядування, на яких відповідно до указу Президента України про введення правового режиму надзвичайного стану покладено здійснення заходів надзвичайного стану), стаття 4 зазначеного Закону наділяє аналогічними повноваженнями лише військове командування в умовах правового режиму воєнного стану.
8.32. Отже, Відповідач, видаючи оскаржуваний Наказ про примусове вилучення/відчуження у Позивача Автомобілів, діяв всупереч передбаченим законом повноваженням, наданим, зокрема, обласній військовій адміністрації в умовах правового режиму воєнного стану, і тому примусове вилучення/відчуження у Позивача Автомобілів за таким Наказом відбулося з порушенням встановленої законом процедури (пункти 8.17 - 8.28).
Однак, Суд доходить висновку про відсутність підстав для скасування Наказу з огляду на таке.
8.33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що спосіб захисту прав та інтересів має бути належним, зокрема ефективним, тобто призводити у конкретному спорі до того результату, на який спрямована мета позивача, - до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Застосування способу захисту має бути об`єктивно виправданим і обґрунтованим, тобто залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання, оспорення та спричинених відповідними діяннями наслідків (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (пункт 6.41), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (пункт 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (пункт 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (пункт 43), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 67), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункти 63, 89), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58), від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 15.06.2021 у справі № 922/2416/17 (пункт 9.1), від 22.06.2021 у справах № 334/3161/17 (пункт 55) і № 200/606/18 (пункт 73), від 29.06.2021 у справі № 916/964/19 (пункт 7.3), від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19 (пункт 68), від 14.09.2021 у справі № 359/5719/17 (пункт 119), від 16.09.2021 у справі № 910/2861/18 (пункт 98), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункт 19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19 (пункт 61), від 25.01.2022 у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (пункт 56), від 21.09.2022 у справі № 908/976/19 (пункт 5.6), від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (пункт 9.64), від 14.12.2022 у справі № 477/2330/18 (пункт 55), від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17 (пункт 86), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 24)).
8.34. Крім того, згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим; вирішення справи у суді в одному судовому процесі має усунути необхідність у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту (див постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (пункт 50), від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19 (пункт 94), від 20.10.2021 у справі № 9901/554/19 (пункт 19), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24), від 21.09.2022 у справі 908/976/190 (пункт 5.6), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункт 44), від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 29), від 12.07.2023 у справі № 757/31372/18-ц (пункт 62), від 29.11.2023 у справі № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 22)).
8.35. За висновками Великої Палати Верховного Суду для витребування нерухомого майна оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування не є ефективним способом захисту права власника. Вимога про визнання рішень органів державної влади чи органів місцевого самоврядування недійсними (незаконними) та їх скасування не є ефективним способом захисту, адже задоволення такої вимоги не призвело б до відновлення володіння відповідною земельною ділянкою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 11.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 150)).
Аналогічні висновки є справедливими і у випадках витребування рухомого майна.
8.36. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19, пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (провадження № 12-95гс19, пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (провадження № 12-148гс19, пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19, пункт 52)).
8.37. Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші).
Відтак суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 109)).
8.38. Отже, задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування оспорюваного Наказу є неналежним, зокрема неефективним способом захисту прав та інтересів Позивача у спірних правовідносинах.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02.02.2021 у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 54), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 76), від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц (провадження № 12-13гс22, пункт 127).
Суд також враховує, що оспорюваний Наказ вже виконаний, а тому він вичерпав свою дію.
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові в цій частині, але з інших підстав.
8.39. Що ж до вимог Позивача про визнання протиправним та скасування оскаржуваного Акта, Суд зазначає про відсутність підстав для задоволення цих вимог, оскільки Акт за своєю правовою природою, зважаючи на положення статті 7 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану", є документом, який не спрямований на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, а лише засвідчує факт приймання-передачі майна, рішення про примусове вилучення/відчуження якого було прийнято згідно з Наказом Відповідача, що став у спірних правовідносинах підставою для вилучення/відчуження Автомобілів у Позивача та через протиправність якого відбулося порушення права власності Позивача на це майно (пункт 8.32).
У цьому висновку Суд звертається до близького за змістом висновку, сформульованого Верховним Судом в постановах від 26.01.2022 у справі № 911/2525/19 та від 20.06.2023 у справі № 910/644/22 (910/1687/22).
Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відмову в позові і в цій частині, але з інших підстав.
8.40. Водночас, з огляду на висновок про незаконність примусового вилучення/відчуження Відповідачем у Позивача Автомобілів за Наказом та Актом через відсутність у військової адміністрації повноважень ухвалювати рішення (видавати наказ, розпорядження) про примусове відчуження/вилучення майна в умовах правового режиму воєнного стану, оскільки цими повноваженнями Закон імперативно наділяє лише військове командування, до якого військові адміністрації не належать (пункти 8.26 - 8.32), Суд стосовно позовних вимог про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу Автомобіль Суд зазначає про таке.
8.41. Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
8.42. З урахуванням положень статті 1 Закону України "Про оборону України" (щодо визначення військового формування) та статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України", згідно з якою органи військового управління, з`єднання, військові частини входять до структури Збройних Сил України, Суд зазначає, що і військова адміністрація, і військова частина є органами державної влади у розумінні статті 170 ЦК України, а наявність чи відсутність у цих органів статусу юридичної особи значення не має.
8.43. Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновки про те, що у разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові (постанова від 04.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208 цс 18, пункт 144).
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що такий висновок є правильним і у випадку, коли предметом спору є стягнення рухомого майна; а вимога про зобов`язання повернути майно не відповідає ефективному способу захисту, оскільки в разі задоволення цієї позовної вимоги вона не може бути виконана примусово, а майнова сфера позивача не буде відновлена (постанова від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19, пункт 98).
8.44. Отже, у справі, що переглядається, Позивач, вимагаючи зобов`язати Відповідача повернути спірний автомобіль, заявив вимогу, спрямовану на витребування майна, однак сформулював цю вимогу не у повній відповідності належному способу захисту.
Водночас невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені відповідно до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України).
Близькі за змістом висновки сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21 (пункт 6.46), від 20.09.2023 у справі № 910/3453/22 (пункт 58), від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).
8.45. Тому суди попередніх інстанцій помилково відмовили в задоволенні позовної вимоги, спрямованої за своїм змістом на витребування майна, тому в цій частині оскаржувані судові рішення слід скасувати, а позов - задовольнити, витребувавши від Відповідача на користь Позивача спірний автомобіль - автомобіль HAVAL JOLIO№, vi№ код НОМЕР_1 .
Дійшовши цього висновку, Суд погоджується з аналогічними аргументами скаржника у відповідній частині (пункт 5.1).
8.46. Отже висновки в оскаржуваних судових рішеннях у частині відмови у зобов`язанні Відповідача повернути Позивачу спірний автомобіль зроблені з порушенням норм матеріального права - статей 4, 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану", статті 4 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану".
8.47. У зв`язку з викладеним та з урахуванням положень пункту 3 частини першої статті 308 та статті 311 ГПК України Суд доходить висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - скасуванню в частині рішення про відмову у вимогах про зобов`язання Відповідача повернути Позивачу спірний автомобіль з прийняттям в цій частині нового рішення - про задоволення вимог Позивача, витребування від Відповідача на користь Позивача спірного автомобіля; в решті оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін з мотивів, викладених в цій постанові.
9. Судові витрати
9.1. Дійшовши висновку про часткове задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваних судових рішень щодо однієї із заявлених Позивачем немайнових вимог, витрати зі сплати судового збору за подання позову, апеляційної та касаційної скарг у відповідній частині покладаються на Відповідача, а в іншій - на Позивача.
Керуючись статтями 129, 300, 301, 308, 311, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
П О С Т А Н О В И В :
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" задовольнити частково.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 у справі № 910/10009/22 скасувати в частині рішення про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Київської обласної військової адміністрації повернути Товариству з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 , і в цій частині прийняти нове рішення - позов задовольнити:
1. Витребувати від Київської обласної військової адміністрації (вул. Лесі Українки, 1, місто Київ, 01196, ЄДРПОУ 00022533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" (вул. Велика Кільцева 2-Б, с. Петропавлівська Борщагівка, Київська область, 08321, ЄДРПОУ 37474489) автомобіль HAVAL JOLION, vin код НОМЕР_1 .
2. Стягнути з Київської обласної військової адміністрації (01196, місто Київ, вул. Лесі Українки, 1, ЄДРПОУ 00022533) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколь-Моторс" (08321, Київська область, Петропавлівська Борщагівка, вул. Велика Кільцева, 2Б, ЄДРПОУ 37474489) судового збору за подання позову в сумі 2 481 грн (дві тисячі чотириста вісімдесят одну гривню ) 00 коп., за подання апеляційної скарги - в сумі 3 721 грн (три тисячі сімсот двадцять одну гривню) 50 коп. та за подання касаційної скарги - в сумі 4 962 грн (чотири тисячі дев`ятсот шістдесят дві гривні) 00 коп.
Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.
3. В іншій частині постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.06.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 01.03.2023 у справі № 910/10009/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Васьковський
Судді І. М. Бенедисюк
Г. О. Вронська
Т. Б. Дроботова
О. Р. Кібенко
В. Г. Пєсков
Л. І. Рогач
Ю. Я. Чумак
