Єдиний державний реєстр судових рішень
УХВАЛА
15 лютого 2024 року
м. Київ
cправа № 922/1912/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Жайворонок Т.Є.,
за участю секретаря судового засідання Гибало В.О.,
представників учасників справи:
позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «НОВААГРО» - не з`явився,
відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградхліб 2014» - Десятерик В.В., адвокат ( ордер від 12.01.2024 АН № 1334345),
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «НОВААГРО»
на рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2023 (суддя Лаврова Л.С.),
постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 (головуючий суддя: Шевель О.В., судді: Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.)
та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 (головуючий суддя: Шевель О.В., судді: Крестьянінов О.О., Фоміна В.О.), яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2023 в апеляційному порядку
у справі № 922/1912/23
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «НОВААГРО» (далі - ТОВ «ТБ «НОВААГРО», позивач, скаржник)
до товариства з обмеженою відповідальністю «Кіровоградхліб 2014» (далі - ТОВ «Кіровоградхліб 2014», відповідач)
про стягнення коштів.
ВСТАНОВИВ:
ТОВ «ТБ «НОВААГРО» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Кіровоградхліб 2014» про стягнення з останнього 1 986 443,85 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором поставки від 26.09.2019 № БПР260920192 з яких: 16 603,97 грн інфляційних втрат, 974 793,26 грн пені та 995 046,62 грн процентів річних.
Відповідач, у своє чергу, проти позову заперечував та просив суд зменшити здійснені позивачем нарахування пені та процентів річних на 75 % через їх завищення та не співмірність.
Рішенням господарського суду Харківської області від 15.08.2023 у справі № 922/1912/23 позовні вимоги задоволено частково; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 403 222,34 грн пені, 476 306,77 грн відсотків річних, 16 603,97 грн інфляційних втрат та 21 180,65 грн судового збору; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано, зокрема тим, що: відповідач виконував зобов`язання з оплати вартості поставленого товару із систематичним порушенням встановлених договором строків оплати; за прострочення виконання зобов`язання на відповідача покладено обов`язок зі сплати позивачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 18 % річних та інфляційних втрат; в той же час із наданих позивачем розрахунків пені та відсотків річних вбачається, що відповідачем було здійснено вказані нарахування і на поставки товару, які було здійснено поза межами строку дії договору, тобто, після 31.12.2021, у зв`язку з чим суд першої інстанції визнав такі нарахування безпідставними; на поставки, здійснені після 31.12.2021 правомірним є нарахування лише інфляційних втрат і 3 % річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України; господарський суд дійшов висновку, що за прострочення виконання зобов`язання здійснюються наступні нарахування: пеня у розмірі 806 444,68 грн (за поставками, що були здійснені в межах строку дії договору); 931397,01 грн відсотки річних у розмірі 18 % (за поставками, що були здійснені в межах строку дії договору) та у розмірі 3 % річних (за поставками, що були здійснені поза межами строку дії договору) у сумі 10 608,27 грн, а також інфляційні втрати у розмірі 16 603,97 грн. Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та відсотків річних на 75%, враховуючи факт оплати вартості товару відповідачем в повному обсязі у добровільному порядку, фінансовий стан відповідача, включення відповідача до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, необхідність неухильного виконання зобов`язань, а також ту обставину, що сторони у договорі поставки суттєво збільшили розмір процентів річних в порівнянні з тими, які передбачені статтею 625 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції зазначив, що з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та відсотків річних підлягає задоволенню частково, а саме на 50%.
Додатковим рішенням господарського суду Харківської області від 04.09.2023 у справі №922/1912/23 задоволено заяву ТОВ «ТБ «НОВААГРО» про поновлення строку на подання доказів розміру фактично понесених судових витрат на правничу допомогу; частково задоволено заяву ТОВ «ТБ «НОВААГРО» про розподіл судових витрат; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 53 579,54 грн.
У додатковому рішенні господарський суд зазначив наступне: звертаючись до суду із заявою про поновлення строку на подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат позивач зазначав, що у зв`язку зі збройною агресією РФ, відбувалося несподіване відключення світла у період з 21 по 23 серпня 2023 року у зв`язку з чим позивач фактично був позбавлений можливості зібрати докази на підтвердження понесених ним витрат на професійну правничу допомогу через неможливість роздрукувати їх за допомогою принтера; враховуючи доводи заявника і ту обставину, що Харківська область входить до переліку регіонів, де ведуться бойові дії, господарський суд дійшов висновку про задоволення вказаної заяви позивача про поновлення строку на подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат. Надаючи оцінку обґрунтованості розміру заявлених судових витрат (60 300 грн), господарський суд вказав, що надані позивачем документи та умови договору про надання правової допомоги досліджені судом та визнаються належними доказами понесених ТОВ «ТБ «НОВААГРО» витрат на професійну правничу допомогу в процесі розгляду даної господарської справи; з огляду на складність справи, обсяг наданої правничої допомоги, яка була перелічена представником позивача, ціну позову, значимість справи для сторін, а також їх поведінку під час розгляду спору, не вбачається підстав для визнання обґрунтованими доводів відповідача щодо невідповідності судових витрат фактично наданим послугам або їх завищення; разом з тим, оскільки позовні вимоги було задоволено частково, суд покладає на відповідача витрати позивача на правничу допомогу пропорційно розміру задоволених вимог (в частині відмовлених позовних вимог, без вирахування суми, на яку було зменшено нарахування пені та відсотків річних), а саме в розмірі 53 579,54 грн.
Рішення суду першої інстанції переглядалося апеляційним господарським судом лише в частині відмови у позові, в іншій частині рішення суду першої інстанції жодною із сторін не оскаржувалось.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 апеляційну скаргу позивача задоволено частково, рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2023 зі справи № 922/1912/23 змінено в частині розміру сум пені та відсотків річних. Крім того стягнуто з відповідача на користь позивача 1 897,03 грн. витрат зі сплати судового збору.
Постанова апеляційного господарського суду мотивована, зокрема тим, що: твердження відповідача про позадоговірний характер поставок, здійснених у 2022 році згідно з підписаними обома сторонами документами в яких містилося посилання на умови договору є недоведеними, суперечливими і не узгоджуються з доктриною venire contra factum proprium; місцевий господарський суд безпідставно виключив із наданого позивачем розрахунку суми пені, нараховані, згідно з умовами договору, за прострочення оплати поставок 2022 року, а також суми відсотків річних за період після 31.12.2021, визначені виходячи з їх договірного розміру (18%); апеляційний суд дійшов висновку, що такі висновки господарського суду не відповідають встановленим обставинам справи щодо фактичного продовження у 2022 році договірних відносин між сторонами; тобто, в частині визначення загального розміру пені та відсотків річних, суд апеляційної інстанції визнав правильним розрахунок позивача, згідно з яким за загальний період прострочення з 08.10.2019 по 26.07.2022 пеня становить 974 793,26 грн, а відсотки річних (за ставкою 18%) - 995 046,62 грн. Разом з тим, надаючи оцінку обставинам щодо наявності підстав для зменшення вказаних сум на підставі приписів статті 233 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та статті 551 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) (про що відповідач просив суд першої інстанції, і відповідне клопотання було частково задоволено), суд апеляційної інстанції врахував, що: відповідач є аграрним виробником, який забезпечує продовольчу безпеку в країні, де йде війна; вказане товариство включено до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану; відповідач на момент подання позову повністю, у добровільному порядку, сплатив суму основного боргу, тобто, ступінь виконання грошового зобов`язання, у даному випадку, може бути визнано належною передумовою для зменшення нарахувань на суми простроченої оплати; періоди прострочення оплати за кожною з поставок були невеликими; зменшення неустойки є правом суду; окрім того, згідно з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, заявлені до стягнення суми відсотків річних також можуть бути зменшені за певних умов, тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для зменшення пені та відсотків річних згідно з клопотанням відповідача, поданим до суду першої інстанції. Водночас апеляційний суд погодився з висновком місцевого господарського суду, що вказані суми підлягають зменшенню на 50%, а не на 75% (як просив відповідач), оскільки це відповідає принципам рівності і балансу інтересів сторін. Отже, з урахуванням усіх викладених вище обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що належною та розумною компенсацією позивачеві за прострочення відповідачем оплати товару у спірний період є наступні суми: 487 396,63 грн пені (50% від заявленої позивачем суми 974793,26 грн); 497 523,31 грн відсотків річних (50% від заявленої позивачем суми 995046,62 грн); 16 603,97 грн інфляційних втрат.
Крім того, постановою Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 апеляційну скаргу відповідача задоволено частково, скасовано додаткове рішення суду першої інстанції від 04.09.2023 у справі №922/1912/23 в повному обсязі з прийняттям нового додаткового рішення, яким відмовлено у задоволенні заяви позивача про розподіл судових витрат.
Постанова апеляційного господарського суду, з посиланням на судову практику, викладену у постанові Верховного Суду від 18.04.2023 у справі № 922/1116/22 та додатковій постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 908/3326/19, мотивована тим, що місцевий господарський суд поновив позивачеві строк на подання доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу за відсутності фактичних та правових підстав для такої процесуальної дії, при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. При цьому апеляційний суд вказав, що наведені заявником доводи в обґрунтування клопотання про поновлення процесуального строку не дають достатніх підстав для визнання їх поважними, оскільки останні за своїм характером не можуть вважатися особливими чи непереборними обставинами, що зумовили пропуск процесуального строку на подання доказів витрат на правову допомогу та об`єктивно не свідчать про неможливість своєчасного їх подання, а відтак є такими, що носять виключно суб`єктивний характер.
Позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 922/1912/23, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2023 в апеляційному порядку та ухвалити судове рішення у цій справі, у якому вирішити питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції.
Доводи касаційної скарги позивача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 922/1912/23, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2023 в апеляційному порядку, зводяться до неправильного застосування апеляційним господарським судом норм приписів статті 119 Господарського процесуального кодексу України.
Позивач обґрунтовує підставу касаційного оскарження зазначеної постанови із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, від 01.07.2020 № 488/3753/17-ц та ухвалі Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 127/2897/13-ц стосовно застосування апеляційним господарським судом положень статті 119 ГПК України щодо поновлення строків звернення до суду із заявою про розподіл судових витрат; зазначає, що суд апеляційної інстанції припустився надмірного формалізму, не з`ясувавши усіх обставин справи.
Ухвалою Верховного Суду від 05.12.2023, зокрема, відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ТБ «НОВААГРО» на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, ухвалену за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2023 в апеляційному порядку, зі справи № 922/1912/23; призначено її розгляд на 18.01.2024.
Крім того, позивач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 922/1912/23, в якій просить Суд їх скасувати в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити в зазначеній частині нове рішення про повне задоволення позову. Також позивач зазначає, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат у касаційній інстанції буде становить 25 000 грн., а докази на підтвердження зазначеного розміру витрат (професійну правничу допомогу) будуть ним надані Суду на протязі 5 днів з дня винесення постанови за результатом розгляду касаційної скарги у справі № 922/1912/23.
Доводи касаційної скарги (на рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023) узагальнено зводяться до неправильного застосовування судами як першою та і апеляційною інстанцією приписів частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України, а висновки судів попередніх судових інстанцій в частині зменшення розміру штрафних санкцій не відповідають приписам наведених норм та винесені без врахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду.
Скаржник обґрунтовує підставу касаційного оскарження із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22, від 28.07.2022 у справі № 332/4439/19, від 10.06.2021 у справі №910/6471/20, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18.
Також скаржник, із посиланням на пункт 4 частини другої статті 287, частину третю статті 310 ГПК України, вказує на те, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи, не дослідили, що відповідачем не було доведено перевищення розміру неустойки через неналежне виконання відповідачем умов договору щодо сплати товару у встановлений строк.
Ухвалою Верховного Суду від 08.12.2023 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «ТБ «НОВААГРО» на рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 922/1912/23; вирішено розглядати спільно касаційні скарги ТОВ «ТБ «НОВААГРО».
Ухвалою Верховного Суду від 18.01.2024 зупинено касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ «ТБ «НОВААГРО» у справі № 922/1912/23 до закінчення розгляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду справи № 911/2269/22.
У зв`язку з усуненням обставин, що викликали зупинення провадження у цій справі, ухвалою Верховного Суду від 29.01.2024 поновлено касаційне провадження за касаційними скаргами ТОВ «ТБ «НОВААГРО» зі справи № 922/1912/23, розгляд справи призначено у судовому засіданні на 15.02.2024.
Від відповідача відзиви на касаційні скарги не надходили.
15.02.2024 через систему «Електронний Суд» від позивача надійшла заява, в якій останній просить Суд провести судове засідання, призначене на 15.02.2024, без участі ТОВ «ТБ «НОВААГРО» та його представників.
Згідно з розпорядженням заступника керівника апарату - керівника секретаріату Касаційного господарського суду від 12.02.2024 № 32.2-01/249 проведено повторний автоматизований розподіл справи № 922/1912/23 у зв`язку з перебуванням судді Малашенкової Т.М. у відпустці.
Щодо касаційної скарги позивача по суті спору Суд вважає вказати таке.
Причиною виникнення спору стало питання наявності/відсутності підстав для задоволення клопотання відповідача та зменшення розміру штрафних санкцій (пені та процентів річних у розмірі 18 %) на 50% в порядку приписів статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
На думку скаржника судами попередніх судових інстанцій при зменшенні розміру штрафних санкцій (пені та процентів річних у розмірі 18 %) на 50 % неправильно застосовано норми статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.
Касаційне провадження у справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття «подібні правовідносини», а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін «подібні правовідносини» може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття «подібні правовідносини», задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи [див. постанови від 27 березня 2018 року у справі №910/17999/16 (пункт 32); від 25 квітня 2018 року у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16 травня 2018 року у справі №910/24257/16 (пункт 40); від 5 червня 2018 року у справі №243/10982/15-ц (пункт 22); від 31 жовтня 2018 року у справі №372/1988/15-ц (пункт 24); від 5 грудня 2018 року у справах №522/2202/15-ц (пункт 22) і №522/2110/15-ц (пункт 22); від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц (пункт 22)]. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №911/2269/22 (до вирішення якої зупинялася ця справа №922/1912/23) вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці. Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 911/2269/22 зазначила, що враховуючи висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру.
Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що у розгляді справи № 922/1912/23 суди реалізували надане право та зменшили розмір штрафних санкцій на 50% за наслідками аналізу, оцінки доказів та дослідженню конкретних обставин безпосередньо цієї справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, що виключає подібність справи, яка розглядається справам на які посилається скаржник.
Зокрема, постанови Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22, від 28.07.2022 у справі № 332/4439/19, від 10.06.2021 у справі №910/6471/20, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, у кожній із наведених справ, приймалися Судом за наслідками встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин та з урахуванням поданих в них сторонами доказів. У кожній зі справ при застосуванні дискреційних повноважень щодо зменшення неустойки суди виходили зі встановлених ними конкретних обставин, що у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин у даній справі та у справах, наведених в касаційній скарзі, оскільки рішення у них прийняті за результатами дослідження різних доказів.
У постанові Верховного Суду від 09.03.2023 зі справі № 902/317/22 суд касаційної інстанції, залишаючи в силі оскаржувані судові рішення, погодився з висновками судів попередніх судових інстанцій про наявність підстав для зменшення розміру штрафу, пені та 36% річних на 90%.
Верховний Суд у постанові від 28.07.2022 у справі № 332/4439/19 погодився з висновком суду апеляційної інстанції про наявність підстав для зменшення розміру пені з 350 000 грн. до 100 0000 грн.
У справі № 910/6471/20 (постанова Верховного Суду від 10.06.2021), на яку посилається скаржник, апеляційний господарський суд, змінюючи резолютивну частину рішення суду першої інстанції, яким було частково задоволено позовні вимоги про стягнення штрафних санкцій за порушення умов державного контракту дійшов висновку про наявність обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій. Верховний Суд, скасовуючи постанову суду апеляційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, зазначив, зокрема, про те, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи справу, навів низку обставин і письмових доказів, якими (обставинами і доказами) відповідач обґрунтував наявність, на його думку, підстав для зменшення сум штрафу та пені. Проте, перерахувавши відповідні обставини й докази у своїй постанові, суд апеляційної інстанції останні жодним чином не перевірив та не дослідив на предмет належності, достовірності та вірогідності доказів, обмежившись їх звичайною констатацією на підставі доводів відповідача.
Крім того, в касаційній скарзі по справі №910/6471/20 скаржник (Міністерство оборони України) звертав увагу на спеціальний суб`єктний склад у даних правовідносинах та посилався на необхідність застосування приписів статті 17 Конституції України, статей 2, 3, 10 Закону України «Про оборону України» до спірних правовідносин.
Таким чином, у справі № 910/6471/20 та у справі, рішення в якій переглядається, судами досліджувались різні за змістом докази, які подавались сторонами, та на підставі встановлених судами різних за змістом обставин приймалися відповідні судові рішення. У свою чергу, допущене судом апеляційної інстанції порушення норм процесуального права у справі № 910/6471/20, а саме приписів статей 86 і 236 ГПК України, стало підставою для скасування Верховним Судом постанови суду апеляційної інстанції та направлення справи на новий розгляд до суду названої інстанції, що, у свою чергу, не може свідчити про подібність правовідносин.
У справі № 920/1013/18 (постанова від 23.09.2019), Верховний Суд скасовуючи постанову апеляційного господарського суду та залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, погодився з висновками місцевого суду про наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій на 60%, врахувавши при цьому майновий стан відповідача, часткове виконання ним своїх зобов`язань, неспівмірність нарахованої суми штрафних санкцій, не подання позивачем доказів того, що порушення зобов`язання завдало йому збитків.
У свою чергу, у зазначених скаржником постановах Верховного Суду в співвідношенні з оскаржуваними судовими рішеннями не міститься протилежного правового висновку щодо застосування положень статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України. Отже, застосування судом положень статей 233 ГК України та статті 551 ЦК України у даній справі залежало виключно від встановлених і доведених обставин конкретної справи, а також оцінки наданих до суду доказів, що входило в предмет доказування та формувало фактично-доказову базу, а тому означені справи є неподібними за змістовним критерієм.
З огляду на неподібність правовідносин, Суд відхиляє доводи скаржника про те, що оскаржувані судові рішення прийняті без урахування висновків щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 09.03.2023 у справі № 902/317/22, від 28.07.2022 у справі № 332/4439/19, від 10.06.2021 у справі №910/6471/20, від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18.
Тобто наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.
Доводи касаційної скарги фактично спонукають суд касаційної інстанції на переоцінку вже встановлених судами попередніх судових інстанцій обставин, а суд касаційної інстанції в силу положення частини другої статті 300 ГПК України не наділений такими повноваженнями.
Крім того, скаржник не враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки судом поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення.
Верховний Суд зазначає, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (частина перша статті 74 ГПК України).
Стосовно підстави касаційного оскарження рішень судів попередніх судових інстанцій по суті спору, визначеної позивачем з посиланням на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України, зокрема, пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України, Верховний Суд зазначає таке.
Так, відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.
Суд акцентує, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», а не «факту», отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.
За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права у вигляді не дослідження судом зібраних у справі доказів, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу.
Проте, як вже зазначалося вище, підстава касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України), наведена позивачем у касаційній скарзі (по суті спору), у цьому випадку, не отримала свого підтвердження.
Щодо доводів касаційної скарги позивача на постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 у справі № 922/1912/23, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2023 в апеляційному порядку, Верховний Суд зазначає таке.
Так, позивач обґрунтовує підставу касаційного оскарження із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, від 01.07.2020 № 488/3753/17-ц та ухвалі Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 127/2897/13-ц стосовно застосування апеляційним господарським судом положень статті 119 ГПК України щодо поновлення строків звернення до суду із заявою про розподіл судових витрат; зазначає, що суд апеляційної інстанції припустився надмірного формалізму, не з`ясувавши усіх обставин справи.
Верховний Суд не може взяти до уваги посилання скаржника у касаційній скарзі на постанови Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 500/1912/22, від 01.07.2020 у справі № 488/3753/17-ц, як на підставу скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції, оскільки у кожному конкретному випадку суд визначав, з якої саме поважної причини заявником порушено строк, встановлений законом, та чи були такі причини об`єктивно непереборними для заявника. Відтак, висновки, наведені у вищевказаних справах, не суперечать змісту оскаржуваної постанови апеляційної інстанції. Адже, різниця у результаті (поновленні строку) як раз і полягала у доведених обставинах, які зумовили таке поновлення і які за висновками суду попередніх інстанцій, мали поважний характер.
Водночас принцип диспозитивності господарського судочинства визначає, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи , поданим відповідно до цього кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках (стаття 14 ГПК України). Згідно частини 4 статті 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
При цьому, Верховний Суд здійснюючи касаційний перегляд справи в межах статті 300 ГПК України позбавлений можливості втручатися в оцінку судами попередніх інстанцій поважності пропуску процесуальних строків учасниками справи.
Отже, доводи відповідної касаційної скарги не знайшли свого підтвердження, Судом не встановленого порушенням судом апеляційної інстанції норм процесуального права, зокрема статті 119 ГПК України, як необхідної передумови для скасування ухваленого судового рішення, а відтак підстави для скасування оскаржуваного судового рішення відсутні.
Також Верховний Суд відхиляє довід скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновків, наведених в ухвалі Верховного Суду від 21.07.2022 у справі № 127/2897/13-ц. Так, відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України обов`язковому врахуванню судами підлягають висновки Верховного Суду, наведені саме у постановах, а не ухвалах.
При розгляді даної справи Верховний Суд бере до уваги, що однією із основних засад справедливого судочинства вважається принцип верховенства права, невід`ємною, органічною складовою, якого є принцип правової визначеності.
Одним з аспектів принципу правової визначеності є те, щоб у разі винесення судами остаточного судового рішення воно не підлягало перегляду. Сталість і незмінність остаточного судового рішення, що набуло чинності, забезпечується через реалізацію відомого принципу res judicata. Остаточні рішення національних судів не повинні бути предметом оскарження. Можливість скасування остаточних рішень, без урахування при цьому безспірних підстав публічного інтересу, та невизначеність у часі на їх оскарження несумісні з принципом юридичної визначеності. Тому категорію res judicata слід вважати визначальною й такою, що гарантує незмінність установленого статусу учасників спору, що визнано державою та забезпечує сталість правозастосовних актів. Правова визначеність також полягає в тому, щоб остаточні рішення судів були виконані.
Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).
У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі «Monnell and Morris v. the United Kingdom» (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.
Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Верховний Суд виходить з того, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, адже повноваження Верховного Суду мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі в касаційній скарзі з огляду на підставу оскарження скаржником не зазначено й не обґрунтовано.
У справі ЄСПЛ «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін «передбачено законом» передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін «передбачено законом» передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.
До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.
Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом» зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі «Steel and others v. The United Kingdom»).
За наведених обставин, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «НОВААГРО» на рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2023 в апеляційному порядку у справі № 922/1912/23, оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
УХВАЛИВ:
Закрити касаційне провадження за касаційними скаргами товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий будинок «НОВААГРО» на рішення господарського суду Харківської області від 15.08.2023, постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 24.10.2023, яка ухвалена за результатом перегляду додаткового рішення господарського суду Харківської області від 04.09.2023 в апеляційному порядку у справі № 922/1912/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Колос
Суддя І. Бенедисюк
Суддя Т. Жайворонок
