Єдиний державний реєстр судових рішень
СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 жовтня 2023 року м. Харків Справа № 922/1912/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Шевель О.В., суддя Крестьянінов О.О., суддя Фоміна В.О.,
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "НОВААГРО" вх. № 1823 Х/2 на рішення Господарського суду Харківської області від 15.08.2023, ухвалене суддею Лавровою Л.С. у приміщенні Господарського суду Харківської області 15.08.2023 об 11 год.12 хв. (повне рішення складено 21.08.2023) у справі № 922/1912/23
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "НОВААГРО", м.Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "КІРОВОГРАДХЛІБ 2014", м.Кропивницький,
про стягнення коштів,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "НОВААГРО" звернулось до Господарського суду Харківської області із позовною заявою до ТОВ "КІРОВОГРАДХЛІБ 2014", в якій просило суд стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 1986443,85 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором поставки № БПР260920192 від 26 вересня 2019 року з яких: 16603,97 грн інфляційних втрат, 974793,26 грн пені, 995046,62 грн процентів річних.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.08.2023 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню - 403222,34 грн, відсотки річних - 476306,77 грн, інфляційні втрати - 16603,97 грн та 21180,65 грн судового збору.
В обґрунтування вказаного рішення місцевий господарський суд зазначив наступне: відповідач виконував зобов`язання з оплати вартості поставленого товару із систематичним порушенням встановлених Договором строків оплати; за прострочення виконання зобов`язання на відповідача покладено обов`язок зі сплати позивачу пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, 18 % річних та інфляційних втрат, в той же час, згідно з пунктом 8.5 договору поставки №БПР260920192 від 26 вересня 2019 року строк дії зазначеного договору: з 26.09.2019 до 31.12.2020 року, додатковою угодою від 04 січня 2021 року сторони продовжили строк дії Договору до 31.12.2021; із наданих позивачем розрахунків пені та відсотків річних вбачається, що відповідачем було здійснено вказані нарахування і на поставки товару, які було здійснено поза межами строку дії Договору, тобто після 31.12.2021, а тому суд першої інстанції визнав такі нарахування безпідставними, оскільки, за висновком господарського суду, після 31.12.2021 перестали діяти умови Договору щодо розміру відповідальності у вигляді пені та 18 % річних. Таким чином, на думку господарського суду, нарахування позивачем пені та 18 % відсотків річних за прострочення оплати поставок, що здійснювалися після закінчення строку дії Договору, не підлягають стягненню з відповідача, у відповідності до ст. 625 ЦК України на поставки, здійснені після 31.12.2021, правомірним є нарахування лише інфляційних втрат і 3 % річних. За таких обставин, господарський суд дійшов висновку, що за прострочення виконання зобов`язання здійснюються наступні нарахування: пеня у розмірі 806444,68 грн (за поставками, що були здійснені в межах строку дії Договору); відсотки річних у розмірі 18 % (за поставками, що були здійснені в межах строку дії Договору) - 931397,01 грн та у розмірі 3 % річних (за поставками, що були здійснені поза межами строку дії договору) - 10608,27 грн, а всього разом відсотків річних - 942005,28 грн; інфляційні втрати в розмірі 16603,97 грн.
Разом з тим, розглянувши клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та відсотків річних на 75%, враховуючи факт оплати вартості товару відповідачем в повному обсязі в добровільному порядку, фінансовий стан відповідача, включення відповідача до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, необхідність неухильного виконання зобов`язань, а також ту обставину, що сторони у договорі поставки суттєво збільшили розмір процентів річних в порівнянні з тими, які передбачені статтею 625 ЦК України, суд першої інстанції зазначив, що з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів та дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій та відсотків річних підлягає задоволенню частково, а саме на 50%. Отже, за висновком господарського суду, з відповідача на користь позивача, з урахуванням зменшення пені та відсотків річних підлягають стягненню наступні нарахування: пеня у розмірі 403222,34 грн (за поставками, що були здійснені в межах строку дії Договору та з урахуванням зменшення на 50 %); відсотки річних у розмірі 18 % (за поставками, що були здійснені в межах строку дії Договору та з урахуванням зменшення на 50 %) - 465698,51 грн та у розмірі 3 % річних (за поставками, що були здійснені поза межами строку дії договору) - 10608,27 грн, а всього разом відсотків річних - 476 306,77 грн; інфляційні втрати в розмірі 16603,97 грн.
01.09.2023, тобто у межах встановленого законом строку, позивач через систему Електронний суд надіслав до Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій просить: скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 15 серпня 2023 року у справі №922/1912/23 в частині відмови в задоволені позовних вимог про стягнення пені у розмірі 571570,92 грн та процентів річних у розмірі 518739,85 грн; ухвалити нове рішення, яким позовну заяву ТОВ "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "НОВААГРО" до ТОВ "КІРОВОГРАДХЛІБ 2014" про стягнення грошових коштів в загальному розмірі 1986443,85 грн за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань за договором поставки №БПР260920192 від 26 вересня 2019 року, з яких: 16603,97 грн інфляційних втрат, 974793,26 грн пені, 995046,62 грн процентів річних, задовольнити в повному обсязі, надати позивачу строк на подання доказів понесених судових витрат, а саме витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом цієї справи в апеляційному провадженні, протягом 5 днів з дня винесення постанови та розподілити такі витрати.
Позивач не погоджується з висновком суду першої інстанції, що строк дії Договору поставки сплив 31.12.2021, вважає його таким, що не відповідає встановленим обставинам справи, зазначаючи про наступні обставини: відповідно до пункту 1.1. Договору ціна, найменування, асортимент, кількість та якість якого затверджується сторонами в кожній окремій видатковій накладній, відповідно до пункту 1.2. Договору строк поставки Товару визначається в Додатку (Специфікації) до цього Договору, загальна сума Договору складає загальну вартість Товару у всіх підписаних сторонами видаткових накладних за цим Договором (пункт 2.1. Договору), при підписанні Договору сторони домовились про визначення його істотних умов, у накладних та специфікаціях до Договору, з огляду на що ці документи мають подвійну правову природу, тобто як первинні документи, що свідчать про здійснення сторонами конкретних господарських операцій, так і доповнення до договору; сторонами у 2022 році було укладено Специфікацію №44 від 17 травня 2022 року та № 45 від 01 червня 2022 року, найменування кожної з них містило посилання на Договір; відповідно до пункту 1 вказаних Специфікацій поставка здійснюється відповідно до умов Договору; видаткові накладні на Товар, поставлений за відповідними специфікаціями, також містили посилання на Договір таким чином, Сторони взяли на себе додаткові зобов`язання саме за Договором поставки; договір набирає чинності з 26.09.2019 та діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за ним (пункт 8.5. Договору зі змінами, внесеними Додатковою угодою від 04.02.2021 року до Договору). Таким чином, за твердженням апелянта, Сторони, уклавши Специфікацію №44 від 17 травня 2022 року та №45 від 01 червня 2022 року та підписуючи видаткові накладні, у яких міститься посилання на умови Договору поставки, кожен раз погоджували продовження строку дії Договору до повного виконання своїх зобов`язань, що виникли на підставі відповідних Специфікацій. Також позивач не погоджується із зменшенням розміру штрафних санкцій та зазначає, що відповідач, навіть зважаючи на те, що Договором була встановлена відстрочка зі сплати, порушував строк оплати Товару, що носило систематичний характер, було не одноразовим, а постійним, що свідчить про недобросовісність поведінки та слугує не на користь зменшення розміру штрафних санкцій; на підтвердження скрутного матеріального становища відповідачем було подано до суду першої інстанції Баланси та Звіти про фінансові результати за 2019, 2020, 2021, 2022 роки, проте, відповідно до вказаних документів, фінансовий результат ТОВ «КІРОВОГРАДХЛІБ 2014» постійно покращувався, так, прибуток (чистий фінансовий результат) відповідача у 2019 році становить 526000 грн, у 2020 році 918000 грн, у 2021 році - 923000 грн, у 2022 році 951000 грн; стосовно включення відповідача до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану, позивач стверджує, що відповідачем не було доведено, яким чином включення відповідача до Переліку призвело до систематичного порушення ним зобов`язань за Договором; стосовно суттєвого збільшення розміру процентів річних, позивач вказує, що законом надано можливість змінювати розмір процентів річних, в порівнянні з розміром, встановленим у статті 625 ЦК України, що узгоджується з принципом свободи договору, тобто, 18% річних та міра відповідальності, яку відповідач добровільно на себе поклав на випадок неналежного виконання ним своїх зобов`язань зі сплати товару за Договором, також відповідач мав довести, що розмір заявлених штрафних санкцій значно перевищує розмір заподіяних позивачу збитків, проте, вказана обставина не тільки не була доведена відповідачем, а взагалі не досліджувалась судом першої інстанції.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "НОВААГРО" на рішення Господарського суду Харківської області від 15.08.2023 у справі № 922/1912/23, повідомлено учасників справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться "17" жовтня 2023 р. об 11:30 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61058, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань № 104, встановлено учасникам справи строк до 12.10.2023 для подання відзиву на апеляційну скаргу (з доказами надсилання відзиву іншим учасникам справи), а також для подання заяв, клопотань тощо.
28.09.2023, тобто в межах установленого судом строку, відповідач надав відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
У відзиві відповідач зазначає, що відповідно до умов Договору, термін його дії було встановлено до 31.12.2020, додатковою угодою від 04 січня 2021 року сторони встановили термін дії Договору до 31 грудня 2021 року, інших додаткових угод щодо продовження дії Договору сторонами не укладалося; Договір не містить положень про автоматичну пролонгацію його дії; матеріали справи не містять письмових документів, в яких зазначено про погодження сторонами продовження терміну дії договору після 31.12.2021 та на який саме термін; Верховним Судом зроблено висновок, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі (постанова від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц). Отже, на думку відповідача, у даному випадку продовження дії Договору могло відбутися лише у письмовій формі, оскільки відповідно до положень ст. 651, 654 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін та вчиняється в такій самій формі, що й договір; специфікації, на підставі яких здійснювалася поставка у 2022 році, не містять положень про продовження дії Договору та положень про зміну терміну дії Договору, тому Специфікації та видаткові накладні, складені вже після закінчення дії договору, не можна вважати документами, якими оформлено продовження дії Договору; зазначення в цих документах реквізитів договору не зумовлює його пролонгацію, тобто, нарахування пені за 2022 рік є необґрунтованим та безпідставним, як і нарахування процентів річних у розмірі 18%, оскільки в даному випадку позивач під час нарахування процентів річних за 2022 рік мав керуватися положеннями ст. 625 ЦК України та застосовувати 3 % річних. Також відповідач вважає правомірним зменшення розміру штрафних санкцій, здійснене господарським судом, вказуючи, що відповідач добровільно повністю оплатив товар ще до звернення позивача до суду з позовом; відповідач покликаний забезпечити продовольчу безпеку в країні, яка перебуває в стані збройного конфлікту з РФ, і покладення на нього надмірного фінансового тягаря може призвести до погіршення його матеріального становища та неможливості виконання ним своїх основних завдань, а також може стати причиною заборгованості з виплати заробітної плати працюючим; ТОВ "КІРОВОГРАДХЛІБ 2014" включено до Переліку підприємств для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану; інтереси позивача додатково захищено (компенсовано негативні наслідки прострочення боржника) шляхом пред`явлення вимог про стягнення суми, на яку збільшилась заборгованість внаслідок інфляційних процесів; позивачем не доведено розмір збитків, завданих невиконанням зобов`язань відповідачем; як вбачається з наданих відповідачем звітів про фінансовий результат, розмір прибутків відповідача є меншим від заявлених позивачем коштів до стягнення - 1986443,85 грн, так, зокрема, за 2022 рік розмір прибутків склав 951000,00 грн, що в 2 рази менше від розміру коштів, які просив стягнути позивач, що свідчить про надмірний тягар для відповідача; включення відповідача до Переліку підприємств для задоволення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану є обставиною, яка свідчить про те, що відповідач є підприємством, яке забезпечує продовольчу безпеку країни під час війни, і тому має виконувати певні обов`язки та нести у зв`язку з цим певні фінансові втрати, а стягнення заявлених позивачем розмірів пені та процентів річних, з урахуванням фінансового стану відповідача, може вплинути на можливість належним чином забезпечувати продовольчу безпеку країни. Також, із посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 18 березня 2020 року в справі № 902/417/18, відповідач наполягає на тому, що встановлений сторонами у договорі розмір процентів річних, з огляду на задекларовані загальні засади цивільного законодавства: справедливість, добросовісність і розумність, за певних умов може бути зменшений.
10.10.2023 від представників позивача, адвокатів Крайза О.І. та Чоломбитько Ю.О., надійшли заяви про участь у судовому засіданні 17.10.2023 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Вказану заяву було задоволено ухвалами суду від 12.10.2023.
Ухвалою суду від 17.10.2023 у судовому засіданні, в якому брали участь представники обох сторін (представники позивача в режимі відеоконференції), було оголошено перерву до 24.10.2023 о 09:30 год. Іншими ухвалами від цієї дати задоволено клопотання представників позивача, адвокатів Крайза О.І. та Чоломбитько Ю.О., про участь у судовому засіданні 24.10.2023 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
У судовому засіданні 24.10.2023 представники обох сторін (представники позивача в режимі відеоконференції) підтримали викладену ними письмово правову позицію.
В ході апеляційного розгляду даної справи апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом, у межах встановленого строку.
Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 ГПК України.
Присутні в судовому засіданні представники сторін не висловлювали заперечень щодо повноти дослідження доказів, які надано до справи у відповідності до ст.74 ГПК України та які стосуються меж апеляційного розгляду справи.
За таких обставин, колегія суддів, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників сторін, дійшла висновку про закінчення розгляду апеляційної скарги в даному судовому засіданні.
У відповідності до вимог ст.282 ГПК України, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними.
26.09.2019 року між ТОВ ТОРГОВИЙ БУДИНОК НОВААГРО (постачальник за договором) та ТОВ КІРОВОГРАДХЛІБ 2014 (покупець за договором), було укладено договір поставки № БПР260920192 (надалі Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити, а покупець прийняти та оплатити борошно пшеничне (далі Товар), ціна, найменування, асортимент, кількість та якість якого затверджується сторонами в кожній окремій видатковій накладній.
Строк поставки Товару визначається в додатку (специфікації) до цього Договору (пункт 1.2 Договору). Згідно з пунктами 3.1 3.3 Договору, поставка Товару здійснюється на умовах EXW ДП Новопокровський комбінат хлібопродуктів, за адресою: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт Новопокровка, вул. ім. Вєсіча, 1 відповідно до Інкотермс 2010. В частині протиріччя умов Інкотермс 2010 з умовами Договору, пріоритетним вважаються умови Договору. Поставка Товару відбувається автомобільним або / та залізничним транспортом чи в інший спосіб, що затверджений в Договорі. Момент переходу права власності на Товар та момент виконання зобов`язання Постачальника щодо поставки Товару вважаються такими, що настали відповідно до умов поставки згідно з Інкотермс-2010, які затверджуються сторонами в договорі, але не пізніше дати підписання сторонами видаткових накладних.
Відповідно до пункту 2.2 Договору Покупець проводить оплату Товару на умовах, які зазначені в Договорі, на розрахунковий рахунок Постачальника в строк, що затверджений Сторонами в Договорі, але не пізніше ніж протягом 7 (семи) календарних днів з дати поставки Товару. В разі не отримання оплати за попередню партію, Постачальник має право призупинити відвантаження наступної партії до повного виконання своїх зобов`язань Покупцем.
Відповідно до пункту 5.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати Товару згідно умов Договору Покупець сплачує Постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховувалась, від загальної вартості неоплаченого Товару за кожен день прострочення до моменту фактичного виконання Покупцем свого зобов`язання за цим Договором.
У пункті 5.9 Договору сторони узгодили, що відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України сторони встановили 18 процентів річних за прострочення виконання грошового зобов`язання у разі несвоєчасної оплати Товару, що сплачується за вимогою постачальника за кожен день прострочення оплати Товару.
Згідно з пунктом 8.5 договору поставки № БПР260920192 від 26.09.2019 строк дії зазначеного договору: з 26.09.2019 до 31.12.2020.
04.01.2021 була укладена додаткова угода до договору поставки №БПР260920192 від 26.09.2019, щодо зміни п.8.5., де зазначається, що договір набирає чинності з 26.09.2019 та діє до 31.12.2021.
Як вбачається з матеріалів справи, поставки товару здійснювалися постачальником та оплачувалися покупцем як протягом строку дії Договору, так і після 31.12.2021 (дати, до якої дію договору було продовжено відповідною додатковою угодою).
А саме, у період з 26.06.2019 по 01.06.2022 сторонами узгоджувалася поставка товару на підставі відповідних специфікацій: № 1 від 26.09.2019, № 2 від 21.10.2019, № 3 від 01.11.2019, № 4 від 31.01.2020, № 5 від 31.03.2020, № 6 від 10.04.2020, № 7 від 13.04.2020, № 8 від 30.04.2020, № 9 від 29.05.2020, № 10 від 15.06.2020, № 11 від 30.06.2020, № 12 від 20.07.2020, № 13 від 27.07.2020, № 14 від 31.07.2020, № 15 від 17.07.2020, № 16 від 01.09.2020, № 17 від 16.09.2020, № 18 від 18.09.2020, № 19 від 28.09.2020, № 20 від 01.10.2020, № 21 від 15.10.2020, № 22 від 29.10.2020, № 23 від 30.11.2020, № 24 від 04.01.2021, № 25 від 13.01.2021, № 26 від 15.01.2021, № 27 від 15.02.2021, № 28 від 26.02.2021, № 29 від 31.03.2021, № 30 від 12.04.2021, № 31 від 30.04.2021, № 32 від 01.06.2021, № 33 від 03.06.2021, № 34 від 06.06.2021, № 35 від 01.07.2021, № 36 від 30.07.2021, № 37 від 15.08.2021, № 38 від 25.08.2021, № 39 від 31.08.2021, № 40 від 01.10.2021, № 41 від 18.10.2021, № 42 від 31.10.2021, № 43 від 03.11.2021, № 44 від 17.05.2022, № 45 від 01.06.2022.
У період з 01.10.2019 по 30.06.2022 позивачем було поставлено відповідачу Товар на загальну суму 60291322,22 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних.
Відповідачем було сплачено позивачу за Товар грошові кошти у загальному розмірі 60291322,22 грн у період з 05.11.2019 по 26.07.2022.
12.05.2023 ТОВ ТОРГОВИЙ БУДИНОК НОВААГРО звернувся до господарського суду з позовною заявою, в якій, посилаючись на порушення покупцем строків оплати вартості поставленого Товару, просив стягнути з ТОВ КІРОВОГРАДХЛІБ 2014 пеню 974793,26 грн, 18 відсотків річних 995046,62 грн, інфляційні втрати 16603,97 грн за загальний період прострочення з 08.10.2019 по 26.07.2022.
Суд першої інстанції оскаржуваним рішенням задовольнив позовні вимоги частково з наведених вище підстав.
Відповідачем рішення у даній справі не оскаржено в апеляційному порядку. Натомість відповідач у відзиві на апеляційну скаргу позивача просив залишити вказане рішення без змін.
Як було встановлено вище, позивач оскаржив рішення господарського суду в частині відмови у позові, отже, апеляційний перегляд вказаного рішення здійснюється у відповідній частині, в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Надаючи оцінку висновкам місцевого господарського суду згідно з підпунктом б) пункту 3 частини 1 статті 282 ГПК України, з урахуванням меж апеляційного перегляду у відповідності до вищенаведених приписів ст.269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення з відповідача сум пені та відсотків річних виходячи з розміру, встановленого в договорі поставки (відповідні нарахування здійснено за прострочення оплати поставок, що мали місце як під час дії договору, так і після його закінчення). Окрім того, позивач просив стягнути з відповідача інфляційні втрати на підставі ст.625 ЦК України.
Відповідно до частин першої та другої статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
В силу приписів статей 526, 629 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Окрім того, частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як уже зазначалося, місцевий господарський суд, зазначивши в оскаржуваному рішенні про наявність в матеріалах справи належних та достатніх доказів на підтвердження обґрунтованості позовних вимог і не заперечуючи арифметичну правильність розрахунків позивача, водночас визнав неправомірним нарахування пені, а також 18 відсотків річних (у розмірі, встановленому договором) за прострочення оплати поставок, що мали місце після закінчення строку дії договору.
Відповідач в ході апеляційного провадження наполягав на тому, що нарахування позивачем пені та 18 % відсотків річних за прострочення оплати поставок, що здійснювалися після закінчення строку дії Договору, не підлягають стягненню, оскільки, на його думку, дія Договору на ці поставки не поширюється.
Однак колегія суддів вважає ці твердження, з якими погодився суд першої інстанції, необґрунтованими з наступних підстав.
Строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року по справі № 444/9519/12.
Тобто дія договору поширюється на ті зобов`язання, до виконання яких обидві сторони погодилися застосовувати положення відповідного договору.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи специфікацій, підписаних сторонами після 31.12.2021, а саме, специфікацій № 44 від 17.05.2022, № 45 від 01.06.2022 (т.1, а.с.75, 76), нумерацію яких продовжено після специфікації № 43 від 03.11.2021, підписаної протягом строку дії договору, у них так само, як і в попередніх специфікаціях, зазначено, що вони відносяться до договору поставки № БПР260920192 від 26.09.2019. Згідно з пунктом 1.2 Договору, відповідні специфікації є додатком до вказаного Договору.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта про те, що специфікації № 44 від 17.05.2022 та № 45 від 01.06.2022 за своєю правовою природою є доповненнями до договору, згідно з якими сторони взяли на себе додаткові зобов`язання саме за цим Договором і, відповідно, поширили умови Договору (зокрема, і в частині розміру нарахувань на суми прострочених платежів за товар) на ті поставки, що здійснюватимуться за відповідними специфікаціями.
Окрім того, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, посилання на Договір містяться і в підписаних обома сторонами видаткових накладних, згідно з якими здійснювалися поставки у 2022 році.
Відповідач в ході апеляційного провадження із посиланням на висновок Верховного Суду (постанова від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц) про те, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі, наполягав на тому, що продовження дії Договору могло відбутися лише у письмовій формі.
Разом з тим, як було встановлено вище, підписанням відповідних специфікацій, які містили умови поставок із посиланням на Договір, а в подальшому, і підписанням видаткових накладних, у яких також було вказано про поставку товару згідно з Договором, сторони в письмовій формі узгодили ці умови. Тобто в даному випадку мали місце не самі по собі конклюдентні дії без відповідного документального підтвердження, а здійснене в письмовому вигляді поширення дії умов Договору на поставки 2022 року з чим погодилися обидві сторони, підписавши зазначені документи.
При цьому переконливих пояснень з питання чому відповідач, у разі якщо він вважав відповідні поставки позадоговірними, підписував документи (специфікації та накладні), в яких вказано про здійснення поставок згідно з Договором представником ТОВ "КІРОВОГРАДХЛІБ 2014" в ході апеляційного провадження не надано.
Доказів відсутності наміру (волевиявлення) відповідача на продовження договірних відносин матеріали справи не містять.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України передбачено добросовісність як стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 розтлумачено застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), що ґрунтується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі цієї доктрини лежить принцип добросовісності користування цивільними правами. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка особи, що не відповідає її попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
Здійснення суб`єктивних цивільних прав повинно відбуватись у суворій відповідності з дотриманням принципів правомірності здійснення суб`єктивних цивільних прав, автономії волі, принципів розумності і добросовісності. Їх сукупність є обов`язковою для застосування при здійсненні усіх без винятку суб`єктивних цивільних прав. Відповідну правову позицію викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 11.10.2023 у справі № 911/1805/21.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що твердження відповідача про позадоговірний характер поставок, здійснених у 2022 році згідно з підписаними обома сторонами документами, в яких містилося посилання на умови Договору є недоведеними, суперечливими і не узгоджуються з вищенаведеною доктриною venire contra factum proprium.
Отже, на думку суду апеляційної інстанції, місцевий господарський суд безпідставно виключив із наданого позивачем розрахунку суми пені, нараховані згідно з умовами Договору за прострочення оплати поставок 2022 року, а також суми відсотків річних за період після 31.12.2021, визначені виходячи з їх договірного розміру (18%). Колегія суддів вважає, що такі висновки господарського суду не відповідають встановленим обставинам справи щодо фактичного продовження у 2022 році договірних відносин між сторонами.
Тобто, в частині визначення загального розміру пені та відсотків річних, колегія суддів визнає правильним розрахунок позивача, згідно з яким за загальний період прострочення з 08.10.2019 по 26.07.2022 пеня становить 974793,26 грн, а відсотки річних (за ставкою 18%) 995046,62 грн.
Надаючи оцінку обставинам щодо наявності підстав для зменшення вказаних сум на підставі статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України (про що відповідач просив суд першої інстанції, і відповідне клопотання було частково задоволено), колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 ЦК України).
Зі змісту вказаних норм вбачається, що законодавець надав суду можливість зменшувати штрафні санкції, який, у свою чергу, має керуватися при вирішенні такого питання не лише принципом свободи договору, який полягає у можливості узгодити сторонами правочину різноманітні штрафні санкції, так і принципом справедливості, добросовісності та розумності.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки - аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19).
Водночас слід також взяти до уваги те, що для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (пункт 8.24) та від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (пункт 85).
Конституційний Суд України у Рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
У постанові від 30.03.2021 у справі № 902/538/18 суд касаційної інстанції при вирішенні питання про зменшення розміру пені, відзначив, що зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
Отже, вирішуючи питання стосовно зменшення неустойки (відхилення відповідного клопотання про зменшення), суди мають враховувати, серед іншого, її мету, яка полягає у стимулюванні боржника до виконання основного зобов`язання та не покликана на отримання кредитором внаслідок стягнення штрафних санкцій невиправданих додаткових прибутків.
Відповідні висновки викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду від 17.10.2023 у справі № 913/162/22.
Також, згідно з правовою позицією щодо застосування статті 625 ЦК України, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на яку правомірно послався місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні), суд з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.
Судом касаційної інстанції також неодноразово зазначалося про наявність підстав для зменшення нарахувань на суму заборгованості у разі якщо діяльність підприємства-боржника має стратегічне значення для держави, і при цьому період допущеного прострочення виконання зобов`язання є невеликим.
Так, у постанові від 20.04.2023 у справі № 904/124/22 Верховний Суд зазначив, що, враховуючи те, що Скаржник, АТ "Українська залізниця", має стратегічне значення для економіки та безпеки держави, на неї покладено обов`язок щодо утримання у справному стані рухомого складу для забезпечення діяльності Збройних Сил України, суд апеляційної інстанції помилково не врахував такі інші обставини, які мають істотне та виключне значення, оскільки вони заслуговують на увагу в розумінні частини першої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України; водночас Суд враховує, що зобов`язання виконано Відповідачем здебільшого із незначним простроченням, однак, суд апеляційної інстанції помилково не врахував ту обставину, що хоча доставку було здійснено з простроченням термінів, передбачених статтею 41 Статуту залізниць України та Правилами, однак саме зобов`язання з доставки вантажу Позивача було виконано, тобто не враховано ступінь виконання зобов`язання Відповідачем, що є окремою підставою для зменшення розміру неустойки, передбаченою частиною першою статті 233 ГК України, за таких обставин, Верховний Суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та необхідність забезпечення балансу інтересів сторін вважає необхідним зменшити розмір заявленого до стягнення штрафу на 50 % від суми, визнаної судами попередніх інстанцій обґрунтованою.
У постанові від 09.03.2023 у справі № 902/317/22 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема: відповідач є аграрним виробником, який забезпечує продовольчу безпеку в країні, де йде війна; інтереси позивача додатково захищено, нарахованою сумою інфляційних втрат; неустойка не може бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, та з урахуванням засад добросовісності, справедливості, пропорційності та розсудливості, дійшли висновку про наявність достатніх правових підстав для зменшення розміру штрафу, пені та 36% річних на 90%.
В ухвалі від 01.09.2022 у справі №923/216/21 Верховний Суд зазначив про відсутність підстав для висновку про порушення норм чинного законодавства судом апеляційної інстанції, який, враховуючи, що відповідач є сільськогосподарським підприємством, його діяльність носить сезонний характер та є ризикованою, користуючись правом, наданим чинним законодавством, з метою дотримання принципу розумного балансу між інтересами сторін, а також враховуючи, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесених позивачем збитків чи додаткових витрат через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру штрафу на 90%.
Надаючи оцінку обставинам даної справи № 922/1912/23, колегія суддів зазначає, що відповідач, ТОВ "КІРОВОГРАДХЛІБ 2014", є аграрним виробником, який забезпечує продовольчу безпеку в країні, де йде війна, вказане товариство включено до Переліку підприємств для забезпечення нагальних потреб функціонування держави в умовах воєнного стану (відповідну обставину правомірно враховано місцевим господарським судом при вирішенні питання щодо зменшення сум пені та відсотків річних).
Також, як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується позивачем, відповідач на момент подання позову повністю, у добровільному порядку, сплатив суму основного боргу, тобто ступінь виконання грошового зобов`язання у даному випадку може бути визнано належною передумовою для зменшення нарахувань на суми простроченої оплати.
Окрім того, як вбачається з наданих позивачем до суду першої інстанції розрахунків та підтверджується матеріалами справи, періоди прострочення оплати за кожною з поставок були невеликими, тому посилання позивача в ході апеляційного провадження на те, що відповідач систематично порушував строк оплати товару, колегія суддів не вважає переконливим аргументом.
Стосовно посилань позивача в апеляційній скарзі на те, що, згідно з наявними у матеріалах справи доказами, фінансовий результат ТОВ "КІРОВОГРАДХЛІБ 2014" постійно покращувався, так, прибуток (чистий фінансовий результат) відповідача у 2019 році становить 526000 грн, у 2020 році 918000 грн, у 2021 році 923000 грн, у 2022 році 951000 грн, колегія суддів зазначає, що вказані суми прибутку не є істотними. Зокрема, як обґрунтовано вказував представник відповідача в ході апеляційного провадження, за 2022 рік розмір прибутків склав 951000,00 грн, що в 2 рази менше від розміру коштів, які просив стягнути позивач (1986443,85 грн) відповідне свідчить про те, що стягнення вказаної суми призведе до покладення на відповідача надмірного тягаря.
При вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій судам належить брати до уваги як обставини, прямо визначені у статті 233 ГК України та статті 551 ЦК України, так і інші обставини, на які посилаються сторони і які мають бути доведені ними. При цьому, суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення штрафних санкцій. Подібний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 17.07.2021 у справі № 916/878/20.
За таких обставин, з огляду на те, що, як уже зазначалося, зменшення неустойки є правом суду, окрім того, згідно з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, заявлені до стягнення суми відсотків річних також можуть бути зменшені за певних умов (у даному випадку колегія суддів зазначає про наявність таких умов, оскільки в Договорі сторонами встановлено річні у розмірі 18%, що є більшим за розмір 3%, визначений у ст.625 ЦК України) суд апеляційної інстанції зазначає про наявність підстав для зменшення пені та відсотків річних згідно з клопотанням відповідача, поданим до суду першої інстанції.
Водночас колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вказані суми підлягають зменшенню на 50%, а не на 75% (як просив відповідач), оскільки це відповідає принципам рівності і балансу інтересів сторін.
Колегія суддів додатково враховує, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесених позивачем збитків чи додаткових витрат через неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань.
Отже, з урахуванням усіх викладених вище обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що, належною та розумною компенсацією позивачеві за прострочення відповідачем оплати товару у спірний період є наступні суми:
487396,63 грн пені (50% від заявленої позивачем суми 974793,26 грн);
497523,31 грн відсотків річних (50% від заявленої позивачем суми 995046,62 грн); колегія суддів зазначає, що навіть з урахуванням зменшення розмір відсотків фактично становить 9%, що є більшим за визначену ст.625 ЦК України ставку 3%);
16603,97 грн інфляційних втрат (вказану суму правильно розраховано позивачем у відповідності до вимог чинного законодавства та обґрунтовано визнано судом першої інстанції такою, що підлягає стягненню з відповідача).
Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення господарського суду підлягає зміні в частині розміру сум пені та відсотків річних (з наведених вище підстав).
Розподіл судових витрат між сторонами за результатами даного апеляційного провадження здійснюється у відповідності до вимог ст.129 ГПК України.
Згідно з п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.129, п.2 ч.1 статті 275, п.3 ч.1 статті 277, статтями 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОРГОВИЙ БУДИНОК "НОВААГРО" задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 15.08.2023 у справі №922/1912/23 змінити, виклавши другий абзац його резолютивної частини в наступній редакції:
"Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КІРОВОГРАДХЛІБ 2014 (Україна, 25014, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вулиця Олега Паршутіна, будинок 20, ідентифікаційний код особи 39251585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ БУДИНОК „НОВААГРО (Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 66, ідентифікаційний код особи 39820081) пеню - 487396,63 грн, відсотки річних - 497523,31 грн, інфляційні втрати - 16603,97 грн та 23837,33 грн витрат зі сплати судового збору за подання позовної заяви".
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КІРОВОГРАДХЛІБ 2014 (Україна, 25014, Кіровоградська обл., місто Кропивницький, вулиця Олега Паршутіна, будинок 20, ідентифікаційний код особи 39251585) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю ТОРГОВИЙ БУДИНОК „НОВААГРО (Україна, 61002, Харківська обл., місто Харків, вулиця Чернишевська, будинок 66, ідентифікаційний код особи 39820081) 1897,03 грн витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 30.10.2023
Головуючий суддя О.В. Шевель
Суддя О.О. Крестьянінов
Суддя В.О. Фоміна
