У травні 2020 року Державне підприємство "Антонов" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" про стягнення 134 266,76 дол. США, з яких: 58 077,00 дол. США основний борг та 76 189,76 дол. США пеня (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 04.08.2020 року, т.2, а.с. 87-89).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем всупереч умовам Договору не виконано обов`язок щодо перерахування вартості реалізованої продукції, наданої позивачем відповідачу відповідно до умов зазначеного договору, в повному обсязі та у визначені Договором строки, а тому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 58 077,00 дол. США та 76 189,76 дол. США пені.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 року у справі №910/6474/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суд від 08.04.2021 року позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на користь ДП "Антонов" основний борг у сумі 49 250,00 дол. США (станом на 28.04.2020 року еквівалентно 1 334 798,13 грн.), пеню в сумі 1 155 629,18 грн. та судовий збір у сумі 37 356,41 грн., у іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що позивачем були вчинені необхідні дії для забезпечення виконання зобов`язань за договором у визначені строки, разом з тим, відповідачем не доведено, що затримка остаточного підписання договірних документів за вказаним договором комісії (на що він, зокрема, посилається як на причину затримки в отриманні документів для експорту продукції) сталася саме з вини позивача.

Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2021 року касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 року у справі № 910/6474/20 в оскаржуваній частині скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва. При цьому суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 року і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 року лише в оскаржуваній частині, тобто лише стосовно задоволених, згідно вказаних судових рішень, позовних вимог.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що висновок судів обох інстанцій про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог та стягнення у тому числі збитків - є передчасним, оскільки відповідне обґрунтування підстав позову не розглянуто, як і не надано належної оцінки фактичним обставинам, доводам та запереченням сторін, розглянуто спір без урахування положень статей 1011, 1014, 1022, Цивільного кодексу України, які слугували підставою позовних вимог.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 року у справі №910/6474/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суд від 20.12.2022 року позов задоволено частково, стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на користь ДП "Антонов" 49 250,00 дол. США основного боргу, 1 155 629,18 грн. пені та 37 356,41 грн. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції мотивовані тим, що оскільки положеннями договору комісії передбачено обов`язок відповідача перерахувати позивачу суму грошових коштів визначених договором (1 477 500,00 дол. США за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера), не пізніше 90 календарних днів після підписання акта приймання-передачі, враховуючи недоведеність вини комітента щодо порушення строку поставки продукції за контрактом, що призвело до нарахування та утримання штрафних санкцій в сумі 49 250,00 дол. США, відсутність в матеріалах справи доказів перерахування позивачу 49 250,00 дол. США відповідно до умов договору комісії, вимоги позивача про стягнення з відповідача 49 250,00 дол. США є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Посилаючись на положення частини 1 статті 1022 Цивільного кодексу України, суди зазначили про те, що комісіонер у вказаних вище правовідносинах перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за договором. При цьому у комісіонера виникає обов`язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку як засіб платежу не використовується. Ураховуючи викладене, суди дійшли висновку, що на операцію із перерахування валютних цінностей комісіонером комітенту не поширюються вимоги статті 533 Цивільного кодексу України, оскільки у відносинах із перерахування валютної виручки від комісіонера комітенту валюта не використовується як засіб платежу, вона вже є власністю останнього і відбувається лише її повернення. Таким чином, оскільки позивач ставить питання про повернення валютної виручки, отриманої відповідачем у зв`язку з виконанням договору комісії суд задовольнив вимогу про стягнення боргу саме в іноземній валюті, у розмірі 49 250,00 дол. США. Стосовно вимоги про стягнення з відповідача пені за прострочення термінів розрахунків комісіонера з комітентом суди зазначили про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Разом з тим суди не погодилися із наданим позивачем розрахунком пені, адже позивачем необґрунтовано здійснено нарахування пені щодо кожної партії продукції відносно суми 448 175 дол. США (вартість продукції за виключенням комісійної плати), оскільки, включення до суми заборгованості документально підтверджених витрат комісіонера щодо яких в останнього не виникає обов`язку з перерахування їх комітенту, є неправомірним. Отже, обґрунтованою сумою боргу щодо якої здійснюється нарахування пені за порушення строків розрахунків за першу партію продукції є 329 459,05 дол. США, за другу та третю партії - 674 850,00 дол. США. Обґрунтованим періодом нарахування за першу партію продукції щодо суми 280 209,05 дол. США є період з 18.04.2019 року по 20.06.2019 року, щодо 49 250,00 дол. США з 18.04.2019 року по 23.06.2019 року, за другу партію з 18.04.2019 року по 01.08.2019 року, за третю партію з 23.05.2019 року по 01.08.2019 року. Ураховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності щодо пені, з огляду на заявлені позивачем періоди нарахування, дату звернення до суду з даним позовом - 06.05.2020 року, суди дійшли висновку про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені за період з 18.04.2019 року по 05.05.2019 року, оскільки позовна давність до зазначених вимог за вказаний період сплинула, що в силу положень статті 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині. Здійснивши перерахунок пені з урахуванням курсових коливань долару США у періоди, за який нараховується пеня, враховуючи положення пункту 13.5 договору комісії та встановлені законодавчі обмеження щодо максимального розміру пені, суди дійшли до висновку, що обґрунтованою сумою пені, що підлягає до стягнення з відповідача за порушення розрахунків за першу партію продукції є сума у розмірі 227 103,08 грн., за другу партію - 530 803,26 грн. та за третю партію - 397 722,84 грн. Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у сумі 76 189,76 дол. США (станом на дату звернення із позовом - 28.04.2020 року еквівалентно 2 064 932,97 грн.) підлягають частковому задоволенню, а саме у сумі 1 155 629,18 грн.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2023 року рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 року у справі №910/6474/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Передаючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що доводи позивача, зазначені ним в обґрунтування підстав позову не були розглянуті судами передніх інстанцій. Вирішуючи спір у цій справі та частково задовольнивши позовні вимоги, суди попередніх інстанцій із посиланнями на положення статей 614, 623 Цивільного кодексу України та статті 226 Господарського кодексу України, якими врегульовано порядок відшкодування збитків завданих порушенням зобов`язання, виходили з того, що позивачем були вчинені необхідні дії для забезпечення виконання зобов`язань за договором комісії у визначені строки, разом з тим, відповідачем не доведено, що затримка остаточного підписання договірних документів за вказаним договором комісії (на що він, зокрема, посилається як на причину затримки в отриманні документів для експорту продукції) сталася саме з вини позивача. Однак удавшись до з`ясування наявності підстав для стягнення грошових коштів у виді збитків, завданих порушенням зобов`язання, суди попередніх інстанцій не розглянули спір, зважаючи на предмет і підстави заявленого позову. Так, Верховний Суд направляючи справу № 910/6474/20 на новий розгляд звернув увагу на те, що позов у цій справі ДП "Антонов" обґрунтовано наявністю правовідносин, які виникли з договору комісії, а спірна сума відповідно до пункту 8.1 договору комісії є грошовими коштами, отриманими комісіонером, яка у 10 денний термін з моменту надходження від покупця (але не пізніше 45 календарних днів після підписання акта приймання-передачі згідно п. 5.7), за мінусом комісійної плати, перераховується комітенту. При цьому, позивач посилався на те, що згідно положень статей 1011, 1014 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Крім цього, позивач наголошував, що відповідно до положень статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.

Отже, Верховний Суд акцентував увагу на тому, що для розгляду цієї справи по суті, виходячи із предмету та підстави позову, судам попередніх інстанцій необхідно було надати оцінку правовідносинам, які склалися між сторонами та встановити обставини, з якими закон пов`язує настання певних наслідків. Зокрема, необхідно було встановити, які зобов`язання виникають у комісіонера з договору комісії, які вказівки містилися у договорі комісії та чи відповідають дії комісіонера цим вказівкам, адже згідно положень статті 1014 Цивільного кодексу України, на яку як на підставу позовних вимог посилається ДП "Антонов", комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові. Водночас суд касаційної інстанції звернув увагу на те, що порядок та підстави відступу від вказівок комітента визначено у статті 1017 Цивільного кодексу України.

Що ж до звіту комісіонера, Верховний Суд зазначив, що судами попередніх інстанцій з`ясовані обставини отримання комітентом звіту комісіонера та неузгодження суми витрат у розмірі 49 250,00 дол. США, проте не встановлено чи передано позивачеві все одержане за договором комісії, оскільки згідно із частиною 1 статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту.

Також Верховний Суд, направляючи справу на новий розгляд звернув увагу на постанову Верховного Суду України від 11.11.2015 року у справі № 908/6156/14 у якій зазначено, що відповідно до частини 1 статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Оскільки укладені правочини з третіми особами мали зовнішньоекономічний характер і виконувалися в іноземній валюті, вся одержана комісіонером виручка має бути передана в натурі комітенту як його власність. Наведене положення свідчить про те, що комісіонер перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за договором комісії. При цьому у комісіонера виникає обов`язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку як засіб платежу не використовується. Проте, посилання ДП "Антонов", викладені у позовній заяві, на наведений правовий висновок Верховного Суду України залишені судами попередніх інстанцій поза увагою, як і підстави позову в цілому.

Верховний Суд також звернув увагу, що як убачається з матеріалів справи, позивач у позовній заяві посилається на те, що відповідач не виконав зобов`язання за договором щодо розрахунків за товар, переданий на комісію. Водночас, як вже зазначалося, у даному випадку спір стосується валютної виручки, яка не є засобом платежу, а відповідач як комісіонер, повинен передати (перерахувати) за договором комісії. Сторони не заперечують, що все отримане за мінусом комісійної винагороди відповідач перерахував позивачу, а відтак висновок судів про порушення відповідачем зобов`язання перерахувати позивачу суму грошових коштів, визначених договором не відповідає змісту правовідносин комісії, які виникли між сторонами. Проте як позивач, так і відповідач не заперечують того, що спірна сума є різницею між ціною товару і фактично отриманою та перерахованою відповідачем валютою.

Отже, Верховний Суд вказав, що для вирішення спору, який стосується неналежного виконання зобов`язання за договором комісії судам необхідно з урахуванням підстав позовних вимог встановити обставини, з якими закон пов`язує наявність саме тих обов`язків, які позивач вважає невиконаними на чому акцентував увагу Верховний Суд у постанові від 29.07.2021 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року в задоволенні позовних вимог про стягнення 49 250,00 дол. США основного боргу (станом на 28.04.2020 року еквівалентно 1 334 798,13) та 1 155 629,18 грн. пені відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскільки позивач ставить питання про стягнення з відповідача заборгованості за договором комісії у вигляді грошових коштів отриманих за товар, проте, фактично зазначені кошти були утримані покупцем за контрактом і відповідачем не отримувалися, а відповідач в свою чергу не брав на себе поруку (делькредере) перед комітентом за невиконання покупцем своїх зобов`язань з проведення остаточних розрахунків за контрактом, то в даному випадку відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення боргу в розмірі 49 250,00 дол. США. Також місцевий господарський суд зазначив, що прострочення оплати продукції допустив покупець, а відповідач не поручався за виконання договору покупцем, тому керуючись нормою, встановленою частиною 3 статті 1016 Цивільного кодексу України, згідно з якою комісіонер не відповідає перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере), в даному випадку правові підстави для стягнення пені з відповідача відсутні.

Не погодившись із прийнятим рішенням, Державне підприємство "Антонов" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене внаслідок неправильної оцінки доказів, неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин, при неповному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зокрема скаржник вважає, що суддя Крабань Я.А. при ухваленні оскаржуваного рішення, вочевидь розуміючи, що дану справу суд касаційної інстанції двічі направляв на новий розгляд до суду першої інстанції, вирішив йти шляхом найменшого супротиву, тобто по формальним підставам, не здійснюючи самостійного глибинного аналізу складених правовідносин, та вирішено ухвалити рішення діаметрально протилежне змісту про відмову у задоволенні позову. Такі дії суду першої інстанції викликають у скаржника сумнів у його об`єктивності та неупередженості. Скаржник наголошує, що з фактичних обставин справи випливає відсутність вини комітента та наявність вини комісіонера у несвоєчасному відкритті акредитиву покупцем та поставці продукції покупцю до моменту відкриття останнім акредитиву. В свою чергу скаржник зазначає, що недобросовісність комісіонера також виявляється і в тому, що ним було отримано комісійну плату в повному обсязі, проте комітентом фактично не було одержано від комісіонера всієї суми загальної ціни продажу продукції за договором комісії, оскільки одержано кошти за виключенням 49 250, 00 дол. США, які було стягнуто в якості штрафу банку Індії за порушення комісіонером терміну поставки першої партії продукції. Також позивача звертає увагу, що комітент не погоджував жоден із звітів комісіонера щодо витрат на вказану суму. Також на думку позивача судом першої інстанції було невірно розтлумачено ч. 3, ст. 1016 Цивільного кодексу України, оскільки на думку скаржника комісіонер виступає самостійною, як у договорі комісії із відповідним обсягом прав та обов`язків, так і в контракті із покупцем. З цього на думку позивача можна дійти висновку, що тлумачити ч. 3, ст. 1016 Цивільного кодексу України, на яку посилається суд першої інстанції, в розрізі даної судової справи необхідно тлумачити таким чином: «Комісіонер виключно за відсутності його вини та наявності вини покупця за контрактом не відповідає перед комітентом за невиконання чи неналежне виконання покупцем контракту, крім випадків, коли комісіонер був необачним при виборі покупця або поручився за виконання контракту (делькредере). За наявності вини комісіонера у невиконанні чи неналежному виконанні покупцем умов контракту та, як наслідок, невиконанні чи неналежному виконанні комісіонером умов договору комісії комісіонер несе відповідальність як перед комітентом по договору комісії, так і перед покупцем по контракту». В той же час, на думку позивача з фактичних обставин даної судової справи вбачається, що виключно з вини комісіонера відбулось неналежне виконання умов договору комісії та, як наслідок, умов контракту із покупцем.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.11.2023 року сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Агрикова О.В., судді Іоннікова І.А., Мальченко А.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 року відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року, витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6474/20.

13.11.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів з Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/6474/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі №910/6474/20 та призначено розгляд справи на 16.01.2024 року.

23.11.2023 року від Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт", відповідача у справі, надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому останній просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

20.12.2023 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Державного підприємства "Антонов", позивача у справі, надійшла заява про повернення надміру сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі №910/6474/20.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 року заяву Державного підприємства "Антонов" б/н від 19.12.2023 року про повернення надміру сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі №910/6474/20 задоволено.

16.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Державного підприємства "Антонов", позивача у справі, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на всій території України.

Також, 16.01.2024 року через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів від Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт", відповідача у справі, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на всій території України.

Судове засідання призначене на 16.01.2024 року не відбулось у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги на всій території України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.01.2024 року розгляд справи призначено на 29.01.2024 року.

В судовому засіданні 29.01.2024 року представник позивача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив задовольнити апеляційну скаргу. Представник відповідача надав усні пояснення по справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Статтями 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи 13.03.2018 року між урядом Республіки Індія, Міністерство оборони (покупець) та Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємство "Спецтехноекспорт" (продавець) укладено контракт №AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENG D3(Q)/11271/PUR/STE-1-111-R/KE-17 в якому продавець зобов`язався поставити продати та доставити покупцю, а покупець зобов`язався прийняти та сплатити на умовах, визначених у цьому контракті, авіаційні запасні частини, кількість, ціна за одиницю та загальна сума яких наведені в частині ІІ цього контракту. (п. 2 контракту). (т.1, а.с. 220-225).

Відповідно до п. 4 контракту загальна вартість виробів за цим контрактом становить 1 477 500, 00 дол. США.

Згідно з п. 6 контракту строк поставки становить:

- для першої партії виробів, що включатиме кермо напряму 32.02.3300.000.000 (у кількості 1 од.) та загальний вигляд кіля 32.01.3400.000.000 (у кількості 1 од.) - протягом 6 місяців з дати набуття чинності контрактом;

- для другої партії виробів, що включатиме кермо напряму 32.02.3300.000.000 (у кількості 1 од.) та загальний вигляд кіля 32.01.3400.000.000 (у кількості 1 од.) - протягом 12 місяців з дати набуття чинності контрактом;

- для третьої партії виробів, що включатиме кермо напряму 32.02.3300.000.000 (у кількості 1 од.) та загальний вигляд кіля 32.01.3400.000.000 (у кількості 1 од.) - протягом 18 місяців з дати набуття чинності контрактом.

В подальшому, 08.06.2018 року між Державним підприємством "Антонов" (комітент, позивач) та Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємство "Спецтехноекспорт" (комісіонер, відповідач) укладено Договір комісії № STE-1-156-Д/К-17 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим договором, комітент доручає комісіонерові, а комісіонер зобов`язується від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчинити правочин (укласти зовнішньоекономічний контракт) щодо поставки (продажу) запчастин до військово-транспортних літаків Ан-32 (надалі - продукція), найменування, перелік та істотні умови якого визначаються сторонами в Додатку № 1 до цього договору. (т.1, а.с. 14-20).

Передбачене п. 1.1 цього договору доручення комісіонер зобов`язується виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента (п. 1.2 Договору).

Пунктом 2.1 Договору визначено, що комісіонер зобов`язаний виконати доручення комітента, визначене п. 1.1 цього договору протягом 360 календарних днів з моменту набуття чинності цим договором.

Відповідно до пунктів 3.1.1, 3.1.10, 3.1.15 Договору комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок комітента здійснити необхідну передконтрактну роботу та укласти контракт з покупцем на умовах, передбачених цим договором. У разі необхідності, та за попереднього письмового погодження з комітентом, вчинити інші (допоміжні) правочини, спрямовані на забезпечення виконання доручення комітента за цим договором, у тому числі шляхом залучення відповідних агентів. У термін протягом 10 робочих днів з дня виконання зобов`язань надати комітенту звіти комісіонера, а також копії документів, що його підтверджують, завірених печаткою комісіонера. Протягом 10 днів з дати підписання контракту з покупцем, надати комітенту завірену копію підписаного контракту.

Комітент у свою чергу зобов`язується, зокрема, передати на комісію відповідно до умов цього договору продукцію згідно з розділом 5 цього договору протягом строків вказаних в додатку № 1 до договору; сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 7 цього договору; відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за цим договором на умовах, визначених розділом 9 цього договору (п. п. 3.2.1, 3.2.5, 3.2.6 Договору).

Відповідно до пунктів 5.8, 5.9 Договору приймання-передача продукції проводиться представниками комісіонера та комітента з оформленням акту приймання-передачі. Дата підписання акту приймання-передачі є підтвердженням виконання комітентом зобов`язань за даним договором в частині, що стосується передачі продукції комісіонеру для її реалізації покупцю.

Пунктом 7.1 Договору визначено, що за виконання доручення зазначеного в даному договорі комісіонер отримує комісійну плату (що включає в себе ПДВ, який підлягає сплаті комісіонером з отриманої комісійної плати), у розмірі 9% від загальної погодженої комітентом ціни продажу продукції за цим договором і складає 132975,00 доларів США.

Комісіонер має переважне право відраховувати належні йому за договором суми (комісійна винагорода, відшкодування витрат, штрафних санкцій та інше) з усіх грошових коштів, отриманих ним за реалізовану за дорученням комітента продукцію, що надходять на його поточний рахунок від покупця. (п. 7.2. договору).

Згідно з п. 8.1 Договору отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно п. 5.8.

Сторони погодили, що перерахування грошових коштів за цим договором буде відбуватися у валюті контракту (п. 8.2 Договору).

В пункті 9.2. договору сторони обумовили, що якщо комітент має заперечення по звіту комісіонера, він зобов`язаний повідомити про них комісіонера протягом 30 днів з дня надання комісіонером звіту комітенту звіту комітенту. Інакше, за відсутності заперечень направлених у встановлений строк на адресу комісіонера, звіт комісіонера вважається прийнятим комітентом без зауважень.

Відповідно до п. 9.4 Договору комітент відшкодовує комісіонеру документально підтверджені витрати та понесені збитки, яких він зазнав з вини комітента при вчиненні контракту з покупцем щодо продукції, стосовно якої вчиняється правочин, визначений п. 1.1 даного договору.

Розділом 13 договору сторони передбачили відповідальність сторін та порядок їх сплати, так пункті 13.8. визначено, що оплата штрафних санкцій, визначених розділом 9 цього договору, здійснюється винною стороною на вимогу іншої сторони протягом 10 календарних днів з дати отримання відповідної вимоги.

Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 18.1 Договору).

Додатком № 1 до Договору комісії № STE-1-156-Д/К-17 від 08.06.2018 року визначено, що перша партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 90 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору, друга партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 330 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору, третя партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 515 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору. (т.1, а.с. 21). Погоджена ціна продажу продукції складає 1 477 500, 00 дол. США.

З матеріалів справи убачається, що 07.08.2018 року сторонами було підписано Протокол узгодження розбіжностей № 1 до Договору комісії № STE-1-156-Д/К-17 від 08.06.2018 року. (т.1, а.с. 22-23).

Крім цього листом від 25.07.2018 року №31.1/82/6252-18 відповідачем позивачу було направлено копію контракту № AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENG D3(Q)11271/PUR/STE-1-111-K/KE-17, який отримано позивачем 30.07.2018 року. (т.1, а.с. 27).

Листом від 17.08.2018 року № 532/9249-18 позивач повідомив відповідача, що 27.08.2018 року перша партія продукції буде готова до передачі. (т.1, а.с. 28).

Разом з тим, листом від 19.09.2018 року № 31.1/116/7781-18 відповідач попросив позивача перенести строки передачі першої партії продукції до отримання необхідних документів (ліцензії ДСЕКУ на здійснення експорту, банківської гарантії, акредитиву). (т.1, а.с. 29).

Також в матеріалах справи наявний договір контргарантії № 18-1GR0077 від 24.09.2018 року, який діє терміном до 11.03.2021 року. (т.1, а.с. 236-244).

У подальшому, листом від 04.10.2018 року № 31.1/105/8244-18 відповідач проінформував позивача про готовність до відвантаження першої партії виробів за Договором, починаючи з 17.10.2018 року. (т.1, а.с. 30).

Також, листом від 18.10.2018 року № 31.1/105/8529-18 відповідач звернувся до позивача з проханням розглянути можливість зменшення розмірів ящика (по ширині) шляхом демонтажу деяких складових частин кіля та подальшої збірки в країні замовника, оскільки, розміри виготовленого ящика для перевезеного кіля перевищують внутрішні габарити морського контейнера. (т.1, а.с. 32).

ДП "Антонов" листом від 31.10.2018 року № 532/12454-18 повідомило відповідача про зменшення розміру ящика для перевезення кіля та попросило надіслати точну дату прибуття комісії на прийомку продукції. (т.1, а.с. 33).

Листом від 06.12.2018 року № 532/14330-18 позивач зазначив, що продукція згідно договору комісії буде готова до відвантаження 06.12.2018 року. (т.1, а.с. 37).

17.01.2019 року комітент передав, а комісіонер прийняв першу та другу партію продукції, що вбачається з актів приймання-передачі продукції від 17.01.2019 року. (т.1, а.с. 39-40).

В подальшому, 21.02.2019 року комітент передав, а комісіонер прийняв третю партію продукції по узгодженій номенклатурі і цінам, що вказані в Додатку № 1 до договору, що вбачається з акту приймання-передачі продукції від 21.02.2019 року. (т.1, а.с. 46).

Вартість кожної з трьох партій продукції становить 492 500,00 дол. США.

З матеріалів справи вбачається, що грошові кошти за продукцію, поставлену за контрактом в рамках виконання доручення комітента були перераховані позивачу відповідачем трьома платежами, а саме: 21.06.2019 року - 280 209,05 дол. США (т.1, а.с. 98), 02.08.2019 року - 625 600,00 дол. США (т.1, а.с. 99, 17.12.2019 року - 49 250,00 дол. США. (т.1, а.с. 235), всього 955 059, 05 дол. США.

26.06.2019 року між позивачем та відповідачем підписано звіт комісіонера, у якому зазначено, що станом на 21.06.2019 року від інозамовника на виконання контракту було отримано платіж у розмірі 492 500,00 дол. США з утриманням банком в якості штрафних санкцій в розмірі 49 250,00 дол. США. Заборгованість комісіонера перед комітентом станом на 26.06.2019 року склала 98 391,06 дол. США. Погоджена комітентом сума витрат - 64 649,89 дол. США, не узгоджена сума витрат - 49 250,00 дол. США. (т.1, а.с. 59-60).

Для забезпечення виконання доручення комітента відповідно до умов договору комісії на підставі рахунку №484 від 30.04.2020 року, п/д 1255 від 12.05.2020 року комісіонером було сплачено 370,27 дол. США, на підставі рахунку №575 від 01.06.2020 року, п/д 1538 від 03.06.2020 року - 384,74 дол. США. (т.2, а.с. 61).

25.05.2020 року між відповідачем та ДП "Антонов" підписано звіт комісіонера, яким відповідно сторони погодили, що залишок коштів комітента на рахунку комісіонера для забезпечення виконання доручення комітента відповідно до умов комісії станом на 25.05.2020 року складає 8 827,00 дол. США, не узгоджена сума витрат комітента складає 49 250,00 дол. США. (т.1, а.с. 246-249).

Також матеріали справи місять звіти комісіонера від 31.05.2020 року, 30.06.2020 року, які підписані сторонами та скріплені їх печатками, і з яких вбачається, що комісіонером продовжують здійснюватися витрати на управління контргарантією. (т.2, а.с. 63-64).

Таким чином, зі змісту вищезазначених звітів вбачається та матеріалами справи підтверджується, що позивачем на виконання умов договору комісії передано продукції на суму 1 477 500, 00 дол. США, інозамовником перераховано відповідачу 1 477 214, 00 дол. США, в свою чергу відповідач (комісіонер) перерахував позивачу (комітенту) грошові кошти у розмірі 955 059, 05 дол. США.

Отже, спір у даній справі на думку позивача виник у зв`язку з тим, що відповідачем всупереч умовам договору не виконано обов`язок щодо перерахування вартості реалізованої продукції, наданої позивачем відповідачу відповідно до умов зазначеного договору, в повному обсязі та у визначені договором строки.

Як правомірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами спір у даній справі стосується суми у розмірі 49 250 дол. США, яка була утримана банком.

Разом з тим, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволені позовних вимог зазначив, що відповідач в свою чергу не брав на себе поруку (делькредере) перед комітентом за невиконання покупцем своїх зобов`язань з проведення остаточних розрахунків за контрактом, при цьому прострочення оплати продукції допустив покупець, а відповідач не поручався за виконання договору покупцем.

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи погоджується з даним висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Направляючи справу на новий розгляд Верховний Суд зазначив зокрема про необхідність надати оцінку правовідносинам, що стались між сторонами, та встановити у відповідності до вимог статті 1022 Цивільного кодексу України чи передано позивачеві все одержане за договором комісії, розглянути справу у відповідності з предметом та підставами позову.

Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

У даній справі права та обов`язки сторін виникли з договору комісії №STE-1-156-Д/К-17 від 08.06.2018 року.

Згідно положень статей 1011, 1014 Цивільного кодексу України за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.

Договір комісії - це один з видів посередницьких договорів, тобто надання посередницьких послуг, які передбачають здійснення дій в інтересах іншої особи, створюючи для неї певні юридичні наслідки (виникнення, зміну, припинення прав чи обов`язків).

Особливістю договору комісії є вчинення правочинів комісіонером від свого імені але за рахунок комітента та у його інтересах. Проте особа, з якою комісіонер уклав договір, не стає учасником договору комісії. Між нею та комісіонером існує самостійний договір, який підпорядковується правилам залежно від виду цього договору. У цьому зв`язку статтею 1014 ЦК України передбачено, що комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок.

Зміст вказівок комітента складають умови правочину, який повинен вчинити комісіонер, зокрема, про сторони, ціну товару, порядок оплати тощо. Закон не покладає на комітента обов`язку давати комісіонеру детальні вказівки, водночас, комісіонер, хоча і наділений свободою у виборі способів та порядку доручення, але обмежений обов`язком виконати доручення відповідно до звичаїв ділового обороту чи інших вимог, що як правило ставляться.

Ще однією особливістю договору комісії є відповідальність комісіонера перед комітентом за невиконання третьою особою договору у разі, коли комісіонер був необачним при виборі цієї особи або поручився за виконання договору (делькредере), а також якщо комісіонер доведе що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки (статті 1016, 1017 ЦК України).

Згідно зі статтею 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Цей імперативний припис закону стосується і сум, отриманих від продажу товару, що належить комітенту, і останній набуває право власності ще до фактичного отримання від комісіонера, але саме того, що придбано, а не того, що має бути придбано, оскільки у контексті частини 3 статті 1017 Цивільного кодексу України, комісіонер, який продав майно за нижчою ціною, повинен заплатити різницю комітентові, якщо комісіонер не доведе, що він не мав можливості продати майно за погодженою ціною, а його продаж за нижчою ціною попередив більші збитки.

Щодо звіту комісіонера, то відповідно до приписів статті 1022 Цивільного кодексу України він надається комітенту після вчинення правочину, разом з передачею всього одержаного за договором. Оскільки законодавством не передбачена форма та зміст звіту, його реквізити, сукупність та наповненість можуть узгоджуватися сторонами. Такий звіт може мати значення документу первинного обміну, передбаченого статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", але у будь-якому разі не змінює зміст правовідносин сторін, якщо сторони не надають такому звіту статус доповнень чи змін до договору, що відповідно має бути обумовлено сторонами з додержанням всіх необхідних умов для зміни або доповнення договору.

Як вже було зазначено вище згідно із частиною 1 статті 1022 Цивільного кодексу України після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами відповідач (комісіонер) перерахував позивачу (комітенту) все отримане ним по контракту №AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENG D3(Q)/11271/PUR/STE-1-111-R/KE-17 за вирахуванням комісійної плати, витрат комісіонера, штрафних санкцій.

Відповідно до п. 7.2. договору комісії Комісіонер має переважне право відраховувати належні йому за договором суми (комісійна винагорода, відшкодування витрат, штрафних санкцій та інше) з усіх грошових коштів, отриманих ним за реалізовану за дорученням комітента продукцію, що надходять на його поточний рахунок від покупця.

При цьому, комісіонер у правовідносинах за договором комісії перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за договором. Втім у комісіонера виникає обов`язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку, як засіб платежу не використовується.

Отже у відносинах із перерахування валютної виручки від комісіонера комітенту валюта не використовується як засіб платежу, вона уже є власністю останнього і відбувається лише її повернення.

Відтак, обов`язком комісіонера є передання комітенту виключно того, що набуте за його дорученням.

При цьому, якщо предметом договору комісії є продаж майна, то виручені грошові кошти (валюта) від його продажу у відносинах між комісіонером і комітентом виконують роль не платіжного засобу, а товару.

Відповідно до п.8.2. договору комісії сторони погодили, що перерахування грошових коштів за цим договором буде відбуватися у валюті контракту, то в зв`язку з цим відповідач не міг закупити і перерахувати позивачу іноземну валюту (долари США) без її надходження від покупця, оскільки така операція не підпадає під перелік виключень, передбачений частиною другою статті 5 Закону України "Про валюту і валютні операції".

Як вірно було зазначено судом першої інстанції, у листі за №40-0007/85939 від 12.12.2022 року Національний банк України, який відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про Національний банк України" діє як уповноважена державна установа при застосуванні валютного законодавства, зазначив, що "надання коштів комісіонером комітенту з метою відшкодування суми валютної виручки, що має надійти від нерезидента - покупця товару за зовнішньоекономічним контрактом, укладеним комісіонером з метою продажу товару комітента, не відповідає правовій природі договору комісії". Норми валютного законодавства "не передбачають можливості купівлі іноземної валюти для проведення вищевказаних розрахунків на території України".

З огляду на викладене, місцевий господарський суд вірно зазначив, що єдиною умовою для перерахування комісіонером комітенту валюти, було її надходження на рахунок комісіонера від покупця.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не отримував грошові кошти в розмірі 49 250,00 дол. США за контрактом № AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENGD3(Q)11271/PUR/STE-1-111-K/KE-17 від 13.03.2018 року, а тому фактично не міг виконати зобов`язання про перерахування позивачу суми вказаних грошових коштів.

Водночас, скаржник вважає, що порушення строку перерахування позивачеві грошових коштів за партії поставленого товару сталося саме з вини відповідача, а тому саме відповідач несе відповідальність за те, що не зміг у погоджений сторонами 90-денний строк перерахувати відповідні грошові кошти за переданий товар і нарахування йому пені за прострочення виконання свого зобов`язання у спірних правовідносинах було правомірним.

Колегія суддів звертає увагу, що керуючись загальними положеннями господарського законодавства сторони у договорі комісії мають право передбачати різні види відповідальності за порушення зобов`язань сторін за таким договором, між тим із установлених обставин цієї справи слідує, що відповідальності Відповідача у вигляді стягнення пені за відступ від вказівок Позивача сторонами у Договорі комісії передбачено не було.

Так, в п. 8.1 Договору комісії у редакції, викладеній у протоколі розбіжностей сторони погодили, що отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 (дев`яносто) календарних днів після підписання Акта приймання-передачі згідно п. 5.7.

З викладеного слідує, що комісіонер взяв на себе обов`язок протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 (дев`яносто) календарних днів після підписання Акта приймання-передачі товару перерахувати ці кошти комітентові.

Як було вище встановлено, 17.01.2019 року комітент передав, а комісіонер прийняв першу та другу партію продукції, а 21.02.2019 року третю партію продукції по узгодженій номенклатурі і цінам, що вказані в додатку № 1 до договору. Вартість кожної з трьох партій продукції становить 492 500,00 дол. США.

В подальшому, покупцем було оплачено продукцію наступним чином: 1 партія 21.06.2019 року у сумі 442 955, 00 доларів США (мінус комісія іноземного банку в сумі 295, 00 доларів США і штраф в сумі 49 250, 00 доларів США), 2 та 3 партії 31.07.2019 року у сумі 935 464,00 доларів США (мінус комісія іноземного банку в сумі 286, 00 доларів США і помилково утриманий штраф у сумі 49 250, 00 доларів США), 17.12.2019 року у сумі 49 250, 00 доларів США повернуто помилково утриманий штраф.

Місцевий господарський суд встановив, що грошові кошти за продукцію, поставлену за контрактом в рамках виконання доручення комітента, після отримання їх від покупця були перераховані позивачу трьома платежами, а саме: 21.06.2019 року - 280 209,05 дол. США, 02.08.2019 року - 625 600,00 дол. США та 17.12.2019 року - 49 250,00 дол. США.

Відтак, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що кошти, які отримані від покупця, за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховувались комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту їх надходження від покупця. Вказаного скаржником спростовано не було.

Колегія суддів звертає увагу, що у випадку, якщо третьою особою допускається порушення договору, укладеного з нею комісіонером, і не був застосований механізм поруки (делькредере), закон передбачає право комітента вимагати від комісіонера відступлення права вимоги до цієї особи (частина 4 статті 1016 Цивільного кодексу України). Таких підстав, за якими комісіонер відповідає перед комітентом власним майном (коштами), у випадку порушення третьою особою умов договору, укладеного з комісіонером, законом не передбачено (за виключенням необачності або делькредере).

Делькредере - своєрідна умова про взяття комісіонером на себе поруки за виконання зобов`язання третьою особою. У цьому випадку у разі невиконання зобов`язання третьою особою комітент може пред`явити претензії як до комісіонера, так і до третьої особи. Порука комісіонера є одним із видів забезпечення виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Аналіз положень статті 547 та частини третьої статті 1016 Цивільного кодексу України свідчить про те, що делькредере має бути вчинене тільки в письмовій формі, і лише у такому випадку (якщо делькредере закріплене у письмовому вигляді окремою умовою договору комісії чи окремим правочином) комісіонер несе відповідальність перед комітентом за невиконання зобов`язання третьою особою.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, сторонами в договорі комісії умови, які б за своїм змістом передбачали взяття відповідачем, як комісіонером, на себе поруки перед комітентом за виконання покупцем своїх зобов`язань з проведення остаточних розрахунків за контрактом та перерахування цих коштів комітенту не погоджувались.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивач ставить питання про стягнення з відповідача заборгованості за договором комісії у вигляді грошових коштів отриманих за товар, проте, фактично зазначені кошти були утримані покупцем за контрактом і відповідачем не отримувалися, беручи до уваги те, що відповідач не брав на себе поруку (делькредере) перед комітентом за невиконання покупцем своїх зобов`язань з проведення остаточних розрахунків за контрактом, суд відмовляє в задоволенні вимоги про стягнення боргу в розмірі 49 250,00 дол. США.

Посилання позивача на ч. 3, ст. 1017 Цивільного кодексу України, як на підставу стягнення коштів, які є різницею між ціною товару та фактично отриманою позивачем сумою коштів, колегія суддів відхиляє, оскільки у даному випадку комітент отримав меншу суму внаслідок утримання штрафних санкцій.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача пені за прострочення термінів розрахунків, колегія суддів зазначає наступне.

У п. 13.5 Договору комісії сторони дійсно погодили, що за прострочення термінів розрахунків комісіонера з комітентом на вимогу комітента комісіонер зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожний тиждень прострочення, але не більше 10% від загального розміру суми, що не була сплачена вчасно.

Проте, згідно зі статтею 1018 Цивільного кодексу України, майно, придбане комісіонером за рахунок комітента, є власністю комітента. Цей імперативний припис закону стосується і сум, отриманих від продажу товару, що належить комітенту.

Тобто кошти, які комісіонер передає комітентові не є формою розрахунків між сторонами договору комісії і у спірних правовідносинах комісіонер лише передає комітентові і так вже належне останньому майно (у даному випадку грошові кошти).

Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 15.11.2023 року у справі №910/6493/20.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.1, ч.4, ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Неодноразове ухвалення судових рішень, які суперечать одне одному, може створити ситуацію юридичної невизначеності, що спричинить зменшення довіри до судової системи, тоді як ця довіра є важливим елементом держави, що керується принципом верховенства права (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Вінчіч та інші проти Сербії», заява № 44698/06).Право на справедливий суд, визначене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), також пов`язане з вимогами єдиного застосування закону. Розбіжності в тлумаченні правових норм можуть сприйматися як невід`ємна риса судової системи, що складається з певної мережі судів. Тобто різні суди можуть дійти неоднакових, але водночас раціональних та обґрунтованих висновків стосовно подібного юридичного питання, з подібними фактичними обставинами. Однак за певних обставин суперечливі рішення національних судів, особливо найвищих інстанцій, можуть становити порушення вимоги щодо справедливого суду, яку сформульовано в пункті 1 статті 6 Конвенції. У цьому контексті треба проаналізувати: чи глибинні та довготривалі розбіжності в судовій практиці національних судів, чи національне право пропонує засоби для подолання таких розбіжностей, чи ці засоби застосовуються, і якщо застосовуються, то якими є наслідки (рішення ЄСПЛ у справі «Томіч та інші проти Чорногорії», заява № 18650/09, у справі «Шахін і Шахін проти Туреччини», заява № 13279/05).

На підстав вищенаведеного, з метою дотримання принципу юридичної визначеності та забезпечення єдності судової практики, колегія суддів при вирішенні даної справи виходить саме з вищевказаних висновків Верховного Суду викладених в постанові від 15.11.2023 року у справі №910/6493/20.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах правові підстави для стягнення пені з відповідача були відсутні, тобто і підстав для задоволення позовних вимог ДП "Антонов" у цій справі не було.

Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданих апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

Враховуючи вищевикладене колегія суддів вважає, що належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі не було надано суду апеляційної інстанції, а тому відсутні підстави для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року з мотивів викладених в апеляційній скарзі, а апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03, від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що судом першої інстанції було надано скаржнику вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі №910/6474/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 року у справі № 910/6474/20 залишити без змін.

3. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/6474/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та в строк передбаченими ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено 30.01.2024 року.

Головуючий суддя О.В. Агрикова

Судді А.О. Мальченко

І.А. Іоннікова

Джерело:ЄДРСР 116634854

Зачекайте, будь ласка. Генеруються посилання на нормативну базу...

Посилання згенеровані.

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Постанова від 29.01.2024 по справі № 910/6474/20 Північний апеляційний господарський суд

Показати наступного разу?

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Оновлення в Господарських договорах

Ви не авторизовані

Розділи системи

121 526 393

25 432

3 014

531 489

24 341 572

Унікальні можливості

Моніторинг

Календар засідань

Обране

Добірки прецедентів

Зв'яжіться з нами

Про нас

Комерційний відділ

Підтримка користувачів

Загальні контакти

Соціальні мережі

Постанова від 29.01.2024 по справі № 910/6474/20 Північний апеляційний господарський суд

Зберегти в обраному

Надіслати на вказаний адрес

Шановний користувач!