ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
09.06.2022Справа № 910/6474/20
Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Демидової А.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи
за позовом Державного підприємства "Антонов"
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
про стягнення 134 266,76 дол. США
Представники учасників справи:
від позивача: Наливайко Д.О. (довіреність № 408/257-д від 30.11.2020);
від відповідача: Циба Р.А. (представник).
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Державне підприємство "Антонов" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство "Спецтехноекспорт" про стягнення 134 266,76 дол. США (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 у справі № 910/6474/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2020, позов задоволено частково. Стягнуто з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" на користь Державного підприємства "Антонов" основний борг у розмірі 49 250,00 дол. США, пеню у розмірі 1 155 629 грн. 18 коп. та судовий збір у розмірі 37 356 грн. 41 коп.
Постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2021 касаційну скаргу Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі № 910/6474/20 в оскаржуваній частині скасовано, а справу у цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.08.2021, справу № 910/6474/20 передано для розгляду судді Стасюку С.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2021 відкрито провадження у справі № 910/6474/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 23.09.2021.
08.09.2021 до Господарського суду міста Києва відповідачем подано клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням у справі №910/7914/21.
22.09.2021 до Господарського суду міста Києва позивачем подані заперечення проти клопотання про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 23.09.2021 суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, розгляд справи відкладено на 12.10.2021.
04.10.2021 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшли пояснення по справі з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.07.2021.
У судовому засіданні 12.10.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 11.11.2021.
11.11.2021 судове засідання по справі відкладено на 16.12.2021.
16.12.2021 судове засідання по справі відкладено на 18.01.2022.
29.12.2021 до Господарського суду міста Києва позивачем подано клопотання про приєднання письмових доказів із обгрунтуванням неможливості їх подання у вказаний судом строк.
12.01.2022 до Господарського суду міста Києва позивачем подано клопотання про приєднання до матеріалів справи копії судового рішення у справі № 910/7914/21.
18.01.2022 судове засідання по справі відкладено на 17.02.2022.
17.02.2022 судове засідання по справі відкладено на 24.02.2022.
Судове засідання, призначене на 24.02.2022, не відбулося.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 судове засідання призначено на 09.06.2022.
У судовому засіданні 09.06.2022 на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.
Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд
ВСТАНОВИВ:
08.06.2018 між Державним підприємством «Антонов», як комітентом (надалі за текстом також - позивач) та Дочірнім підприємством Державної компанії «Укрспецекспорт» - Державним госпрозрахунковим зовнішньоторгівельним підприємство «Спецтехноекспорт», як комісіонером (надалі за текстом також - відповідач), укладено Договір комісії № STE-1-156-Д/К-17 (надалі за текстом також - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого, у порядку та на умовах, визначених цим Договором, комітент доручає комісіонерові, а комісіонер зобов`язується від свого імені, за дорученням та за рахунок комітента, за плату вчинити правочин (укласти зовнішньоекономічний контракт) щодо поставки (продажу) запчастин до військово-транспортних літаків Ан-32 (надалі - продукція), найменування, перелік та істотні умови якого визначаються сторонами в Додатку № 1 до цього Договору.
Передбачене пунктом 1.1 цього Договору доручення комісіонер зобов`язується виконати на умовах, найбільш вигідних для комітента (п. 1.2 Договору).
Пунктом 2.1 Договору визначено, що комісіонер зобов`язаний виконати доручення комітента, визначене пунктом 1.1 цього Договору протягом 360 календарних днів з моменту набуття чинності цим Договором.
Відповідно до пунктів 3.1.1, 3.1.10, 3.1.15 Договору, комісіонер зобов`язується за дорученням та за рахунок комітента здійснити необхідну передконтрактну роботу та укласти контракт з покупцем на умовах, передбачених цим договором. У разі необхідності, та за попереднього письмового погодження з комітентом, вчинити інші (допоміжні) правочини, спрямовані на забезпечення виконання доручення комітента за цим договором, у тому числі шляхом залучення відповідних агентів. У термін протягом 10 робочих днів з дня виконання зобов`язань надати комітенту звіти комісіонера, а також копії документів, що його підтверджують, завірених печаткою комісіонера. Протягом 10 днів з дати підписання контракту з покупцем, надати комітенту завірену копію підписаного контракту.
Комітент у свою чергу зобов`язується, зокрема, передати на комісію відповідно до умов цього договору продукцію згідно з розділом 5 цього договору протягом строків вказаних в додатку № 1 до Договору; сплатити комісіонеру комісійну плату на умовах, визначених розділом 7 цього Договору; відшкодувати витрати, які здійснив комісіонер у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за цим договором на умовах, визначених розділом 9 цього Договору (п. п. 3.2.1, 3.2.5, 3.2.6 Договору).
Відповідно до пунктів 5.8, 5.9 Договору, приймання-передача продукції проводиться представниками комісіонера та комітента з оформленням акту приймання-передачі. Дата підписання акту приймання-передачі є підтвердженням виконання комітентом зобов`язань за даним Договором в частині, що стосується передачі продукції комісіонеру для її реалізації покупцю.
Пунктом 6.6 Договору визначено, що оплата за поставлену продукцію здійснюється через банк покупця протягом 10 банківських днів з дня подачі комісіонером документів у банк і така плата буде зарахована на банківський рахунок комітента протягом 10 банківських днів з дня подачі комісіонером документів у банк, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно з п. 5.8.
Пунктом 7.1 Договору визначено, що за виконання доручення зазначеного в даному договорі комісіонер отримує комісійну плату (що включає в себе ПДВ, який підлягає сплаті комісіонером з отриманої комісійної плати), у розмірі 9% від загальної погодженої комітентом ціни продажу продукції за цим договором і складає 132 975,00 доларів США.
Згідно з пунктом 8.1 Договору, отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно п. 5.8. Договору.
Сторони погодили, що перерахування грошових коштів за цим договором буде відбуватися у валюті контракту (п. 8.2 Договору).
Відповідно до пункту 9.4 Договору, комітент відшкодовує комісіонеру документально підтверджені витрати та понесені збитки, яких він зазнав з вини комітента при вчиненні контракту з покупцем щодо продукції, стосовно якої вчиняється правочин, визначений п. 1.1 даного договору.
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань (п. 18.1 Договору).
Додатком № 1 до Договору, визначено, що перша партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 90 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору, друга партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 330 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору, третя партія продукції загальною вартістю 492 500,00 дол. США повинна бути відвантажена протягом 515 днів з дати отримання копії контракту згідно п. 3.1.15 Договору.
07.08.2018 сторонами було підписано Протокол узгодження розбіжностей № 1 до Договору комісії № STE-1-156-Д/К-17 від 08.06.2018.
Листом № 31.1/82/6252-18 від 25.07.2018, відповідачем позивачу було направлено копію Контракту № AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENG D3(Q)11271/PUR/STE-1-111-K/KE-17, який отримано позивачем 30.07.2018.
Листом № 532/9249-18 від 17.08.2018 позивач повідомив відповідача, що 27.08.2018 перша партія продукції буде готова до передачі.
Згідно листа № 31.1/116/7781-18 від 19.09.2018 відповідач попросив позивача перенести строки передачі першої партії продукції до отримання необхідних документів (ліцензії ДСЕКУ на здійснення експорту, банківської гарантії, акредитиву).
Листом № 31.1/105/8244-18 від 04.10.2018 відповідач проінформував позивача про готовність до відвантаження першої партії виробів за Договором, починаючи з 17.10.2018; листом № 31.1/105/8529-18 від 18.10.2018 відповідач звернувся до позивача з проханням розглянути можливість зменшення розмірів ящика (по ширині) шляхом демонтажу деяких складових частин кіля та подальшої збірки в країні замовника, оскільки, розміри виготовленого ящика для перевезеного кіля перевищують внутрішні габарити морського контейнера.
Позивач, листом № 532/12454-18 від 31.10.2018 повідомив відповідача про зменшення розміру ящика для перевезення кіля та попросив надіслати точну дату прибуття комісії на прийомку продукції.
Листом № 532/14330-18 від 06.12.2018 позивач зазначив, що продукція згідно Договору комісії № STE-1-156-Д/К-17 буде готова до відвантаження 06.12.2018.
Судом встановлено, що 17.01.2019 комітент передав, а комісіонер прийняв першу та другу партію продукції, а 21.02.2019 третю партію продукції по узгодженій номенклатурі і цінам, що вказані в Додатку № 1 до Договору. Вартість кожної з трьох партій продукції становить 492 500,00 дол. США.
Факт прийому-передачі визначених партій продукції підтверджується Актами приймання-передачі продукції, копії яких додано позивачем до позову.
За поставлену згідно умов контракту продукцію, в рамках виконання доручення комітента, позивачу були перераховані грошові кошти трьома платежами, а саме: 21.06.2019 - 280 209,05 дол. США, 02.08.2019 - 625 600,00 дол. США та 17.12.2019 - 49 250,00 дол. США.
25.05.2020 між сторонами було підписано Звіт комісіонера, яким погоджено, що залишок коштів комітента на рахунку комісіонера для забезпечення виконання доручення комітента відповідно до умов комісії станом на 25.05.2020 становить 8827,00 дол. США.
Не узгоджена сума витрат комітента становить 49 250,00 дол. США.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем всупереч умовам Договору не виконано обов`язок щодо перерахування вартості реалізованої продукції, наданої позивачем відповідачу відповідно до умов зазначеного договору, в повному обсязі та у визначені Договором строки, а тому, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 58 077,00 дол. США та 76 189,76 дол. США пені.
Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Водночас, стаття 174 Господарського кодексу України визначає, що однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.
Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Укладений між сторонами Договір, за своєю правовою природою є договором комісії.
Відповідно до статті 1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.
Згідно зі статтею 1012 Цивільного кодексу України, договір комісії може бути укладений на визначений строк або без визначення строку, з визначенням або без визначення території його виконання, з умовою чи без умови щодо асортименту товарів, які є предметом комісії. Комітент може бути зобов`язаний утримуватися від укладення договору комісії з іншими особами. Істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов`язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Статтею 1014 Цивільного кодексу України передбачено, що комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться. Якщо комісіонер вчинив правочин на умовах більш вигідних, ніж ті, що були визначені комітентом, додатково одержана вигода належить комітентові.
Відповідно до частини 1 статті 1016 Цивільного кодексу України, комітент зобов`язаний забезпечити комісіонера усім необхідним для виконання обов`язку перед третьою особою.
Відповідно до статті 1022 Цивільного кодексу України, після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії. Комітент, який має заперечення щодо звіту комісіонера, повинен повідомити його про це протягом тридцяти днів від дня отримання звіту. Якщо такі заперечення не надійдуть, звіт вважається прийнятим.
Статтею 1024 Цивільного кодексу України визначено, що комісіонер має право на відшкодування витрат, зроблених ним у зв`язку з виконанням своїх обов`язків за договором комісії, зокрема у випадку, якщо він або субкомісіонер вжив усіх заходів щодо вчинення правочину, але не міг його вчинити за обставин, які від нього не залежали.
Суд встановив, що відповідно до умов пункту 3.1.15 Договору, відповідач, листом №31.1/82/6252-18 від 25.07.2018 надіслав позивачу копію Контракту № AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENG D3(Q)11271/PUR/STE-1-111-K/KE-17, який позивачем було отримано 30.07.2018.
З матеріалів справи вбачається, що 17.01.2019 комітент передав, а комісіонер прийняв першу та другу партію продукції, а 21.02.2019 третю партію продукції по узгодженій номенклатурі і цінам, що вказані в Додатку № 1 до Договору. Вартість кожної з трьох партій продукції становить 492 500,00 дол. США.
Суд встановив, що перерахування коштів за актами приймання-передачі продукції від 17.01.2019 (перша та друга партія продукції) мало були здійснено не пізніше 17.04.2019, за актом приймання-передачі продукції від 21.02.2019 (третя партія) - не пізніше 22.05.2019.
26.06.2019 між позивачем та відповідачем підписано Звіт комісіонера, у якому зазначено, що станом на 21.06.2019 від Інозамовника на виконання контракту було отримано платіж у розмірі 492 500,00 дол. США з утриманням банком в якості штрафних санкцій 49 250,00 дол. США. Заборгованість комісіонера перед комітентом станом на 26.06.2019 склала 98 391,06 дол. США. Погоджена комітентом сума витрат - 64 649,89 дол. США, не узгоджена сума витрат - 49 250,00 дол. США.
25.05.2020 сторонами було підписано Звіт комітента, у пункті 4 якого зазначено, що на виконання контракту від Інозамовника станом на 31.07.2019 отримано платіж у розмірі 985 000,00 дол. США за мінусом комісії банка кореспондента та з утриманням банком в якості штрафних санкцій 49 250,00 дол. США.
Таким чином, залишок коштів комітента на рахунку комісіонера для забезпечення виконання доручення комітента відповідно до умов Договору, станом на 25.05.2020, становить 8 827,00 дол. США (з урахуванням заборгованості комісіонера перед комітентом у сумі 98 391,06 дол. США). Не узгоджена сума витрат - 49 250,00 дол. США.
Тобто, фактично, заявлена до стягнення сума основного боргу у розмірі 58 077,00 дол. США, складається із 8 827,00 дол. США залишку коштів на рахунку комісіонера та 49 250,00 дол. США неузгодженої суми витрат (штрафні санкції банку країни замовника).
Стосовно вимоги про стягнення 8 827,00 дол. США суд зазначає, що в матеріалах справи наявні звіти комісіонера від 31.05.2020 та 30.06.2020 з яких вбачається, що комісіонер продовжував здійснюватися витрати на управління контргарантією.
Відповідач зазначає, що з вказаних грошових коштів він продовжував оплачувати витрати на обслуговування банківської контргарантії, яка згідно з договором контргарантії № 18-1GR0077 від 24.09.2018 (копія договору додана відповідачем до відзиву) діяла терміном до 11.03.2021.
Так, для забезпечення виконання доручення комітента відповідно до умов договору комісії на підставі рахунку № 484 від 30.04.2020, п/д 1255 від 12.05.2020 комісіонером було сплачено 370,27 дол. США, на підставі рахунку № 575 від 01.06.2020, п/д 1538 від 03.06.2020 - 384,74 дол. США.
Відповідач зазначає, що листом № 31.34/1128/7013-20 від 20.10.2020 позивачу було направлено на погодження черговий Звіт комісіонера від 30.09.2020 в рамках виконання Договору комісії, згідно з яким залишок коштів комітента на рахунку комісіонера станом на 30.09.2020 складає 6 960,67 дол. США.
Ухвалюючи рішення від 10.11.2020, суд першої інстанції виходив з того, що залишок коштів у сумі 8 827,00 дол. США слугує для забезпечення виконання доручення комітента, а тому, враховуючи умови Договору комісії (п. 3.2.6, п. 7.2, п. 8.1), норми чинного законодавства (ст. 1020, 1024 Цивільного кодексу України), суд дійшов висновку про передчасність таких вимог позивача.
Згідно постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 29.07.2021 у справі № 910/6474/20, суд касаційної інстанції скасував рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 лише в оскаржуваній частині, тобто лише стосовно задоволених, згідно вказаних судових рішень, позовних вимог.
Оскільки, згідно рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 у справі № 910/6474/20 було відмовлено у задоволені позовної вимоги про стягнення 8 827,00 дол. США, вказане рішення у цій частині є чинним, у зв`язку з чим ця вимога не підлягає новому розгляду.
Стосовно стягнення основного боргу в розмірі 49 250,00 дол. США (неузгодженої суми витрат), суд зазначає наступне.
Відповідач вказує, що у зв`язку з порушенням позивачем умов Договору комісії в результаті чого були порушені строки відвантаження покупцю першої партії продукції, останнім були застосовані штрафні санкції в розмірі 49 250,00 дол. США, а тому, відповідач вважає, що такі витрати мають бути відшкодовані за рахунок позивача.
Позивач вказує, що ним в межах визначеного Договором строку було повідомлено відповідача про готовність до передачі першої партії продукції, однак, відповідач зазначив про неможливість такого прийняття, при чому документи, на які він посилався, як на одну з підстав неможливості прийняття продукції, станом на 04.10.2018 відповідачем були отримані, а тому, позивач належним чином виконав свої обов`язки за Договором та не повинен нести витрати у вигляді штрафних санкцій за неналежне виконання умов Контракту.
Відповідно до пунктом 9.4 Договору, комітент відшкодовує комісіонеру документально підтверджені витрати та понесені збитки, яких він зазнав з вини комітента при вчиненні контракту з покупцем щодо продукції, стосовно якої вчиняється правочин, визначений п. 1.1 Договору.
Згідно Додатку № 1 до Договору вбачається, що перша партія продукції повинна бути відвантажена протягом 90 днів з дати отримання копії Контракту відповідно до пункту 3.1.15 даного Договору.
Пунктом 3.1.15 Договору визначено, що комісіонер протягом 10 (десяти) днів з дати підписання контракту з покупцем зобов`язаний надати комітенту завірену копію підписаного контракту.
Суд встановив, що відповідно до умов Договору (пункт 3.1.15 Договору) листом №31.1/82/6252-18 від 25.07.2018 відповідачем позивачу було направлено копію Контракту №AIR HQ/NMO/AN-32/91230/29ED/240/ENG D3(Q)11271/PUR/STE-1-111-K/KE-17, який було отримано позивачем 30.07.2018.
Отже, перша партія продукції повинна бути відвантажена позивачем відповідачу не пізніше 28.10.2018.
Листом № 532/9249-18 від 17.08.2018 позивач повідомив відповідача, що 27.08.2018 перша партія продукції буде готова до передачі.
Водночас, листом № 31.1/116/7781-18 від 19.09.2018 відповідач просив позивача перенести строки передачі першої партії продукції до отримання необхідних документів (ліцензії ДСЕКУ на здійснення експорту, банківської гарантії, акредитиву) та зазначив, що затримка в отриманні документів відбулася у зв`язку з затримкою остаточного підписання договірних документів за вказаним договором комісії, яке відбулося 07.08.2018, а роз`яснення для подачі документів до ДСЕКУ отримано лише 03.09.2018.
Як встановлено судом, листом № 31.1/105/8244-18 від 04.10.2018 відповідач проінформував позивача про готовність до відвантаження першої партії виробів за Договором, починаючи з 17.10.2018.
Разом з тим, у листі № 532/11570-18 від 10.10.2018 ДП Антонов зазначило, що відповідачем не було надано інформації стосовно складу комісії та повторно просило в найкоротші терміни повідомити персональний склад представників відповідача, а також, вказало, що інформація щодо габаритів першої партії вантажу була надана відповідачу в листі № 532/10377-18 від 13.09.2018.
З викладеного вбачається, що позивачем були вчинені необхідні дії для забезпечення виконання зобов`язань за Договором у визначені строки, разом з тим, відповідачем не доведено, що затримка остаточного підписання договірних документів за вказаним договором комісії (на що він, зокрема, посилається як на причину затримки в отриманні документів для експорту продукції) сталася саме з вини позивача.
Відповідно до частини 1 статті 1014 Цивільного кодексу України, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини на умовах, найбільш вигідних для комітента, і відповідно до його вказівок. Якщо у договорі комісії таких вказівок немає, комісіонер зобов`язаний вчиняти правочини відповідно до звичаїв ділового обороту або вимог, що звичайно ставляться.
Згідно умов Контракту (пункт 6) сторони передбачили, що поставка першої партії виробів здійснюється продавцем (ДП ДГЗП Спецтехноекспорт ) протягом 6 місяців з дати набуття чинності Контрактом. Датою набуття чинності Контрактом є 13.03.2018. Тобто, продукція мала бути поставлена продавцем покупцю не пізніше 13.09.2018.
Пунктом 16 Контракту визначено, що покупець має право, також, утримати з продавця пеню у розмірі 0,5% від загальної ціни невчасно поставлених/непоставлених виробів за даним Контрактом за кожен тиждень прострочення поставки або його частини, але не більше 10% загальної ціни виробів, що не були поставлені вчасно.
Разом з тим, перша партія продукції за умовами Договору комісії мала бути відвантажена позивачем відповідачу не пізніше 28.10.2018.
Отже, з викладеного вбачається, що навіть у випадку відвантаження продукції в межах визначеного Договором комісії строку (з 14.09.2018 по 28.10.2018), відповідач в будь-якому випадку порушив строк поставки продукції відповідно до умов Контракту, що в свою чергу призвело до застосування до нього санкцій, визначених п. 16 Контракту.
Оскільки, положеннями Договору передбачено обов`язок відповідача перерахувати позивачу суму грошових коштів визначених договором (1477500,00 доларів США за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера), не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі, враховуючи недоведеність вини комітента щодо порушення строку поставки продукції за Контрактом, що призвело до нарахування та утримання штрафних санкцій в сумі 49 250,00 дол. США, відсутність в матеріалах справи доказів перерахування позивачу 49 250,00 дол. США відповідно до умов Договору комісії, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 49 250,00 дол. США є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відповідно до частини 1 статті 1022 Цивільного кодексу України, після вчинення правочину за дорученням комітента комісіонер повинен надати комітентові звіт і передати йому все одержане за договором комісії.
Суд зазначає, що наведене положення свідчить про те, що комісіонер у вказаних вище правовідносинах перераховує валютну виручку на поточні рахунки комітента за Договором. При цьому у комісіонера виникає обов`язок лише перерахувати валютну виручку. Іноземна валюта у цьому випадку як засіб платежу не використовується.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на операцію із перерахування валютних цінностей комісіонером комітенту не поширюються вимоги статті 533 Цивільного кодексу України, оскільки у відносинах із перерахування валютної виручки від комісіонера комітенту валюта не використовується як засіб платежу, вона вже є власністю останнього і відбувається лише її повернення. Таким чином, оскільки позивач ставить питання про повернення валютної виручки, отриманої відповідачем у зв`язку з виконанням договору комісії суд задовольняє вимогу про стягнення боргу саме в іноземній валюті, у розмірі 49 250,00 дол. США.
Стосовно вимоги про стягнення з відповідача 76 189,76 дол. США пені за прострочення термінів розрахунків комісіонера з комітентом суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Частиною першою статті 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Згідно пункту 13.5 Договору за прострочення термінів розрахунків комісіонера з комітентом, на вимогу комітента комісіонер зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,5% від несплаченої суми за кожний тиждень прострочення, але не більше 10% від загального розміру суми, що не була сплачена вчасно.
Суд встановив, що 17.01.2019 комітент передав, а комісіонер прийняв першу та другу партію продукції, а 21.02.2019 третю партію продукції по узгодженій номенклатурі і цінам, що вказані в Додатку № 1 до Договору. Вартість кожної з трьох партій продукції становить 492500,00 дол. США.
Згідно з пунктом 8.1 Договору, отримані грошові кошти за винятком комісійної плати комісіонеру та витрат комісіонера, перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту надходження коштів від покупця на його рахунок, але не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі згідно пункту 5.8. Договору.
Отже, розрахунок за першу та другу партії товару мав бути здійснений не пізніше 17.04.2019, за третю партію - не пізніше 22.05.2019.
Суд встановив, що грошові кошти за продукцію, поставлену за контрактом в рамках виконання доручення комітента були перераховані позивачу трьома платежами, а саме: 21.06.2019 - 280 209,05 дол. США, 02.08.2019 - 625 600,00 дол. США та 17.12.2019 - 492 50,00 дол. США.
Таким чином, суд встановив, що відповідач порушив умови Договору щодо здійснення термінів розрахунків комісіонера з комітентом, якими, зокрема, передбачено, що кошти перераховуються комісіонером комітенту протягом 10 днів з моменту їх надходження від покупця, але в будь-якому випадку не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі продукції.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача штрафних санкцій за неналежне виконання умов Договору є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Разом з тим, суд не погоджується із наданим позивачем розрахунком пені з огляду на наступне.
Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України, законним платіжним засобом, обов`язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Згідно із частиною першою статті 533 Цивільного кодексу України, грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом (частина 3 статті 533 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 343 Господарського кодексу України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, максимальний розмір пені пов`язаний із розміром облікової ставки Національного банку України.
Оскільки, чинне законодавство не передбачає встановлення Національним банком України облікової ставки для іноземної валюти, пеня має обчислюватися та стягуватися за судовими рішеннями лише у національній валюті України - гривні.
Разом з тим, суд не погоджується з доводами відповідача про те, що не надання позивачем суду розрахунку пені з урахуванням курсових коливань долару США є підставою для відмови у позові в цій частині, оскільки, суд не позбавлений можливості самостійно визначити обґрунтовану суму пені у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості.
Суд зазначає, що позивачем необґрунтовано здійснено нарахування пені щодо кожної партії продукції відносно суми 44 8175 дол. США (вартість продукції за виключенням комісійної плати), оскільки, включення до суми заборгованості документально підтверджених витрат комісіонера щодо яких в останнього не виникає обов`язку з перерахування їх комітенту, є неправомірним.
Отже, обґрунтованою сумою боргу щодо якої здійснюється нарахування пені за порушення строків розрахунків за першу партію продукції є 329 459,05 дол. США, за другу та третю партії - 674 850,00 дол. США. Обґрунтованим періодом нарахування за першу партію продукції щодо суми 280 209,05 дол. США є період з 18.04.2019 по 20.06.2019, щодо 49 250,00 дол. США з 18.04.2019 по 23.06.2019, за другу партію з 18.04.2019 по 01.08.2019, за третю партію з 23.05.2019 по 01.08.2019.
Разом з тим, відповідачем подано заяву про застосування до вимог позивача про стягнення пені наслідків спливу строку позовної давності, що передбачені ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно зі статтею 257 Цивільного кодексу України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до частини п`ятої статті 261 Цивільного кодексу України, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.
Суд звертає увагу на те, що у випадку, якщо господарська санкція (пеня) нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.
Відповідно до статті 267 Цивільного кодексу України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Позивачем не надано пояснень з приводу причин пропуску строку звернення до суду з позовними вимогами про стягнення пені.
Ураховуючи заяву відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо пені, з огляду на заявлені позивачем періоди нарахування, дату звернення до суду з даним позовом - 06.05.2020, суд доходить висновку про застосування позовної давності до вимог про стягнення пені за період з 18.04.2019 по 05.05.2019, оскільки позовна давність до зазначених вимог за вказаний період сплинула, що в силу статті 267 Цивільного кодексу України має наслідком відмову в позові в цій частині.
Зробивши перерахунок пені з урахуванням курсових коливань долару США у періоди, за який нараховується пеня, враховуючи положення пункту 13.5 Договору та встановлені законодавчі обмеження щодо максимального розміру пені, суд приходить до висновку, що обґрунтованою сумою пені, що підлягає до стягнення з відповідача за порушення розрахунків за першу партію продукції є сума у розмірі 227 103,08 грн., за другу партію - 530 803,26 грн. та за третю партію - 397 722,84 грн.
Отже, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 76 189,76 дол. США (станом на дату звернення із позовом - 28.04.2020 еквівалентно 2 064 932,97 грн.) підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 1 155 629,18 грн.
Згідно статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень статті 74 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
З огляду на викладене, суд на підставі власної оцінки матеріалів справи та представлених сторонами доказів дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 49 250,00 дол. США основного боргу та 1 155 629,18 грн. пені.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що суд задовольнив позовні вимоги частково, сума судового збору, що підлягає стягненню з відповідача становить - 37 356,41 грн.
Керуючись ст. 129, 231, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
ВИРІШИВ:
1.Позов Державного підприємства "Антонов" до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" про стягнення 134 266,76 дол. США - задовольнити частково.
2.Стягнути з Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" (04073, місто Київ, проспект Степана Бандери,7, ідентифікаційний код 30019335) на користь Державного підприємства "Антонов" (03062, місто Київ, вулиця Академіка Туполєва, 1, ідентифікаційний код 14307529) 49 250,00 (сорок дев`ять тисяч двісті п`ятдесят) дол. США основного боргу, 1 155 629 (один мільйон сто п`ятдесят п`ять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн. 18 коп. пені та 37 356 (тридцять сім тисяч триста п`ятдесят шість) грн. 41 коп. судового збору.
3.У іншій частині позову - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 20.06.2022.
Суддя С. В. Стасюк
