Єдиний державний реєстр судових рішень
ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"17" вересня 2024 р. Справа№ 910/6474/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Шапрана В.В.
суддів: Алданової С.О.
Сітайло Л.Г.
секретар судового засідання Місюк О.П.
за участю представників:
позивача - Наливайко Д.О.;
відповідача - Циба Р.А.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Антонов"
на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024
у справі №910/6474/20 (суддя - Карабань Я.А.)
за позовом Акціонерного товариства "Антонов"
до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт"
про стягнення заборгованості.
ВСТАНОВИВ:
У травні 2020 року Акціонерне товариство "Антонов" звернулося з позовом до Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" про стягнення 134266,76 дол. США, з яких: 58077,00 дол. США - основний борг та 76189,76 дол. США - пеня (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 04.08.2020).
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем своїх обов`язків за договором комісії №STE-1-156-Д/К-17 від 08.06.2018 в частині повного та своєчасного перерахування вартості реалізованої продукції, наданої позивачем.
Розгляд справи №910/6474/20 здійснювався судами неодноразово.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 та постановою Верховного Суду від 30.04.2024 у справі №910/6474/20, у задоволенні позову відмовлено.
08.05.2024 Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" подало до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, згідно якої відповідач просив стягнути з позивача 382091,30 грн понесених витрат зі сплати судового збору.
Додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 (повне рішення складене 18.07.2024) заяву Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" задоволено частково, стягнуто з Акціонерного товариства "Антонов" на користь відповідача витрати зі сплати судового збору у розмірі 261494,88 грн.
Не погоджуючись з додатковим рішенням, Акціонерне товариство "Антонов" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно якої просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволені заяви в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом під час ухвалення додаткового рішення не з`ясовано істотні обставини, які мають значення для справи щодо розподілу судового збору та порушено норми процесуального права.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач відмічає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат в даному спорі слід застосувати положення ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки спір виник саме з неправомірних дій відповідача.
Неправомірні дії відповідача, за твердженнями скаржника, полягають у наступному:
- неотримання відповідачем письмової вимоги, яка направлялася позивачем перед зверненням до суду з даним позовом;
- після подання позовної заяви відповідачем розпочато процес остаточного звітування перед комітентом, що стало підставою для зменшення розміру позовних вимог;
- звернення відповідача до суду з позовом про визнання частково недійсними пунктів договору комісії (справа №910/7914/21). У задоволенні позову відмовлено, а відтак позов у наведеній справі мав штучний характер;
- подання безпідставних клопотань про зупинення розгляду справи №910/6474/20 до моменту набрання законної сили рішенням у справі №910/7914/21.
Враховуючи наведене позивач вказує, що при вирішенні питання відповідача про стягнення судового збору наявні всі умови для застосування судом ч. 9 ст. 129 ГПК України, оскільки має місце і зловживання відповідачем правами, і факт виникнення спору внаслідок неправильних дій відповідача та порушення відповідачем загальних засад цивільного законодавства, та принципів господарювання.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 25.07.2024 апеляційну скаргу у справі №910/6474/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шаптала Є.Ю., Сітайло Л.Г.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.07.2024 відкрито апеляційне провадження у справі №910/6474/20 та призначено її до розгляду на 17.09.2024.
14.08.2024 до суду від Дочірнього підприємства Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого відповідач просить додаткове рішення залишити без змін, апеляційну скаргу позивача - без задоволення, вказуючи на безпідставність тверджень позивача про неправомірність дій відповідача, позаяк неправильність дій відповідача не встановлена судовими рішеннями.
На підставі службової записки головуючого судді та розпорядження Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/3267/24 від 16.09.2024, у зв`язку з перебуванням судді Шаптали Є.Ю. у відставці, призначено повторний автоматизований розподіл справи №910/6474/20.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 апеляційну скаргу у справі №910/6474/20 на розгляд колегії суддів у складі: Шапран В.В. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Сітайло Л.Г., Алданова С.О.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2024 справу №910/6474/20 за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Антонов" на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 прийнято до провадження у визначеному автоматизованою системою складі суду.
В судове засідання 17.09.2024 з`явились представники сторін та надали пояснення по суті спору.
Представник позивача вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд скасувати додаткове рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви відповідача про ухвалення додаткового рішення. Представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив залишити без змін оскаржуване додаткове рішення покликаючись на відсутність в діях відповідача протиправності.
Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного додаткового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно з п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією із основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Такий висновок Верховного Суду щодо принципу відшкодування судових витрат міститься у п. 28 постанови від 20.07.2021 у справі №922/2604/20.
Відповідно до ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч. 9 ст. 129 ГПК України).
Як слідує з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 у справі №910/6474/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суд від 08.04.2021, позов Акціонерного товариства "Антонов" задоволено частково, стягнуто з відповідача основний борг у сумі 49250,00 дол. США (станом на 28.04.2020 еквівалентно 1334798,13 грн), пеню в сумі 1155629,18 грн та судовий збір у сумі 37356,41 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 29.07.2021 рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 у справі №910/6474/20 в оскаржуваній частині скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 у справі №910/6474/20, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суд від 20.12.2022, позов Акціонерного товариства "Антонов" задоволено частково, стягнуто з відповідача 49250,00 дол. США основного боргу, 1155629,18 грн пені та 37356,41 грн судового збору. В іншій частині позову відмовлено.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 09.06.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2022 у справі №910/6474/20 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
У той же час, рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2024 та постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 30.04.2024, у задоволенні позову Акціонерного підприємства "Антонов" відмовлено.
Звертаючись до суду з заявою про ухвалення додаткового рішення відповідач вказав, що під час розгляду цієї справи він поніс судові витрати на загальну суму 382091,30 грн, які складаються зі сплаченого судового збору за подання апеляційних та касаційних скарг при первісному та вторинному розгляді справи, а саме: судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 81876,71 грн*2 та судовий збір за подання касаційних скарг у розмірі 109168,94 грн*2, однак при ухваленні рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 питання розподілу судових витрат не було вирішено.
В свою чергу позивач заперечував проти задоволення заяви та зазначив, що оскільки відповідачем оскаржувалися судові рішення лише в частині задоволених позовних вимог, при оскарженні судових рішень в апеляційному та касаційному порядку він надмірно сплатив судовий збір на загальну суму 120596,42 грн, а тому останній має право на повернення вказаної суми судового збору. Крім того, позивач вказуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, просив суд покласти витрати по сплаті судового збору саме на відповідача.
Ухвалюючи додаткове рішення про стягнення з позивача 261494,88 грн витрат по сплаті судового збору суд першої інстанції виходив з того, що відповідач оскаржував рішення судів лише в частині задоволення позовних вимог на загальну суму 2490427,31 грн, а тому за подачу апеляційних та касаційних скарг судовий збір мав вираховуватися та сплачуватися лише щодо перегляду судових рішень в частині задоволених позовних вимог. Водночас суд визнав необґрунтованими посилання позивача на те, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача вказавши, що такі доводи позивача зводяться до його незгоди з рішенням суду по суті спору.
З наведеними висновками в їх сукупності погоджується і суд апеляційної інстанції враховуючи наступне.
Відповідно до положень ст. 43 ГПК України, учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1).
Залежно від конкретних обставин суд може визнати зловживанням процесуальними правами дії, що суперечать завданню господарського судочинства, зокрема:
1) подання скарги на судове рішення, яке не підлягає оскарженню, не є чинним або дія якого закінчилася (вичерпана), подання клопотання (заяви) для вирішення питання, яке вже вирішено судом, за відсутності інших підстав або нових обставин, заявлення завідомо безпідставного відводу або вчинення інших аналогічних дій, спрямованих на безпідставне затягування чи перешкоджання розгляду справи чи виконання судового рішення;
2) подання декількох позовів до одного й того самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав або подання декількох позовів з аналогічним предметом і з аналогічних підстав, або вчинення інших дій, метою яких є маніпуляція автоматизованим розподілом справ між суддями;
3) подання завідомо безпідставного позову, позову за відсутності предмета спору або у спорі, який має очевидно штучний характер;
4) необґрунтоване або штучне об`єднання позовних вимог з метою зміни підсудності справи, або завідомо безпідставне залучення особи як відповідача (співвідповідача) з тією самою метою;
5) укладення мирової угоди, спрямованої на шкоду правам третіх осіб, умисне неповідомлення про осіб, які мають бути залучені до участі у справі (ч. 2).
Якщо подання скарги, заяви, клопотання визнається зловживанням процесуальними правами, суд з урахуванням обставин справи має право залишити без розгляду або повернути скаргу, заяву, клопотання (ч. 3).
Суд зобов`язаний вживати заходи для запобігання зловживанню процесуальними правами (ч. 4).
У постанові Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №910/12713/22 визначено, що зловживання процесуальними правами - це процесуальне правопорушення, яке характеризується умисними недобросовісними діями учасників господарського процесу (їх представників), що призводять до порушення процесуальних прав інших учасників процесу, з метою перешкоджання господарському судочинству, що є підставою для застосування судом процесуальних санкцій (позбавлення права на процесуальну дію або застосування судом інших негативних юридичних наслідків, передбачених законом). Зловживання процесуальними правами зводиться до того, що особа реалізує свої процесуальні права і вчиняє передбачені процесуальним законодавством процесуальні дії, але робить це на шкоду іншим особам з метою, яка не співпадає із завданням господарського процесу.
Вказуючи на неправомірність дій відповідача при розгляді даної справи позивач, крім іншого, покликається на неотримання відповідачем письмової вимоги, що направлялася з метою досудового врегулювання спору, а також на здійснення відповідачем дій, після звернення позивача до суду з даним позовом, щодо остаточного звітування перед комітентом.
Однак в розумінні наведених норм законодавства колегія суддів не вбачає в зазначених діях відповідача протиправності, оскільки добровільний порядок врегулювання спору реалізується у формі претензійного провадження в який не втручається суд, і він не є стадією господарського процесу.
Що ж стосується звернення відповідача до суду з позовом про визнання частково недійсними пунктів договору комісії (справа №910/7914/21), слід зауважити наступне.
Позивач звертаючись до суду з позовом самостійно визначає у позовній заяві яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.
Оцінка предмету заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (аналогічні висновки викладено у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.09.2019 у справі №924/831/17, від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 12.06.2020 у справі №906/775/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18).
Наявність порушених, не визнаних або оспорених прав позивача, за захистом яких мало місце звернення до суду, та визначення осіб, якими такі права були порушені, встановлюється судом за наслідками розгляду справи по суті на підставі наданих сторонами доказів.
Вбачається, що у травні 2021 року Дочірнє підприємство Державної Компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Антонов» про визнання частково недійсними пунктів 6.6 та 8.1 договору комісії №STE-1-156-Д/К-17 від 08.06.2018.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні пункти договору комісії, в частині обов`язку комісіонера перерахувати грошові кошти комітенту не пізніше 90 календарних днів після підписання акту приймання-передачі, суперечать приписам ч. 3 ст. 1016, 1018 та ч. 1 ст. 1022 Цивільного кодексу України та ставлять комісіонера в таке положення, у якому він безпідставно несе відповідальність за поведінку третьої особи, адже комісіонер може нести відповідальність перед комітентом за невиконання третьою особою договору, укладеного з нею за рахунок комітента, тільки в тому випадку, коли він поручився за виконання договору (делькредере).
За результатами розгляду спору суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову (рішення від 15.12.2021 у справі №910/7914/21, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.06.2022 та постановою Верховного Суду від 01.09.2022).
Рішення суду обґрунтовано тим, що спірні пункти договору комісії не суперечать законодавству України, та відповідно не можуть бути визнані недійсними, адже, дані пункти договору комісії у їх взаємозв`язку із змістом інших положень означеного договору, закріпили саме зобов`язання позивача (а не третіх осіб), щодо контролю своєчасного відкриття акредитиву, своєчасного розкриття документарного подільного безвідкличного акредитиву та перерахування цих коштів на користь відповідача у строк, визначений договором комісії.
Також суд першої інстанції виходив з того, що посилання позивача на статі 1016, 1018, 1022 Цивільного кодексу України є недоречними оскільки дані норми матеріального права регулюють правовідносини між комітентом та комісіонером лише за наявності фактичного невиконання умов договору саме третьою особою, тобто покупцем, а не комісіонером. У справі встановлено порушення умов договору комісії та умов контракту в частині дотримання строків передачі продукції саме позивачем, а не відповідачем чи покупцем. Разом з цим, виконання обов`язку щодо своєчасного надходження грошових коштів від покупця до комісіонера та від комісіонера до комітента перебуває саме на комісіонерові, як самостійному суб`єктові господарських правовідносин.
Тобто, за результатами розгляду справи №910/7914/21 суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. При цьому рішення судів не містять висновків про зловживання Дочірнім підприємством Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт" процесуальними правами.
В той же час колегія суддів наголошує, що звернення Дочірнього підприємства Державної Компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» до суду за захистом порушеного права, а також його дії, направлені на такий захист, не можуть свідчити про зловживання ним своїми процесуальними правами. Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантоване ст. ст. 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову. Відтак, дії Дочірнього підприємства Державної Компанії «Укрспецекспорт» - Державне госпрозрахункове зовнішньоторгівельне підприємство «Спецтехноекспорт» направлені на захист своїх прав, не можуть вважатися необґрунтованими та тягнути за собою обов`язок нести судові витрати за результатами вирішення спору у даній справі №910/6474/21.
Також не можна визнати зловживання процесуальними правами дії відповідача з подання клопотань про зупинення розгляду справи №910/6474/20 до моменту набрання законної сили рішенням у справі №910/7914/21, оскільки право учасників справи на подання заяв та клопотань передбачено положеннями п. 3 ч. 1 ст. 42 ГПК України, тоді як лише суд за результатами розгляду поданих заяв / клопотань приймає рішення про їх задоволення / відмову в задоволенні. До того ж, подання відповідачем клопотань про зупинення розгляду справи №910/6474/20 не перешкоджало своєчасному розгляду даної справи, оскільки суди відмовляли в їх задоволенні з посиланням на можливість розгляду спору без очікування остаточного вирішення справи №910/7914/21.
За таких обставин, проаналізувавши матеріали справи в межах заяви про розподіл судових витрат, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено, які саме необґрунтовані дії відповідача чи зловживання його процесуальними правами були здійснені в ході розгляду справи, тому відсутні підстави для застосування в даному випадку положень ч. 9 ст. 129 ГПК України.
З урахуванням викладеного, беручи до уваги, що за результатами розгляду справи №910/6474/20 суди дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог (в ході розгляду спору судами встановлено, що позивач ставить питання про стягнення з відповідача заборгованості за договором комісії у вигляді грошових коштів отриманих за товар, проте, фактично зазначені кошти були утримані покупцем за контрактом і відповідачем не отримувалися. Оскільки відповідач не брав на себе поруку (делькредере) перед комітентом за невиконання покупцем своїх зобов`язань з проведення остаточних розрахунків за контрактом, суд відмовив в задоволенні вимоги про стягнення боргу в розмірі 49250,00 дол. США), а при вирішенні питання щодо стягнення з позивача судових витрат у вигляді судового збору колегією суддів не встановлено наявність необґрунтованих, винних чи недобросовісних дій відповідача, висновки суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з позивача судового збору сплаченого відповідачем під час зверненням з апеляційними та касаційними скаргами є правомірними та узгоджуються з нормами процесуального права.
Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі не можуть бути підставою для відмови у покладенні на позивача витрат відповідача понесених при сплаті судового збору за оскарження рішень суду.
Згідно із ч. 2 ст. 19 ГПК України особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення претензії чи позову.
Відтак, питання розподілу судових витрат не є вимогою позову, яка направлена на захист порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Розподіл судових витрат має компенсаційний характер і є певною мірою відповідальністю кожної зі сторін за вчинення дій, в тому числі процесуальних, під час розгляду справи.
Згідно з ч. 14 ст. 129 ГПК України у разі, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 зроблено висновок, що: «У разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат».
Відтак, у даному випадку, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи №910/6474/20 у суді апеляційної та касаційної інстанцій, повинен був здійснити Господарський суд міста Києва за результатом нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Як було зазначено, у заяві про розподіл судових витрат відповідач просив стягнути з позивача 382091,30 грн понесених витрат зі сплати судового збору за звернення з апеляційними та касаційними скаргами до суду (судовий збір за подання апеляційних скарг у розмірі 81876,71 грн*2 та судовий збір за подання касаційних скарг у розмірі 109168,94 грн*2).
Північний апеляційний господарський суд дослідивши матеріали справи та врахувавши положення норм матеріального права погоджується з судом першої інстанції про безпідставність заявленого відповідачем розміру витрат в сумі 120596,42 грн, враховуючи наступне.
Згідно з положеннями ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
За умовами пп. пп. 4, 5 п. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду апеляційної скарги на рішення суду справляється судовий збір у розмірі 150% ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, а касаційної скарги - 200%.
Разом з тим, згідно положень ч. 4 ст. 6 Закону України "Про судовий збір" якщо скаргу (заяву) подано про перегляд судового рішення в частині позовних вимог (сум, що підлягають стягненню за судовим рішенням), судовий збір за подання скарги (заяви) вираховується та сплачується лише щодо перегляду судового рішення в частині таких позовних вимог (оспорюваних сум).
Як убачається з матеріалів справи, відповідач (Дочірнє підприємство Державної компанії "Укрспецекспорт" - Державного госпрозрахункового зовнішньоторгівельного підприємства "Спецтехноекспорт") оскаржував рішення судів (рішення Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 та від 09.06.2022, та постанови Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2021 та від 20.12.2022) лише в частині задоволення позовних вимог на загальну суму 2490427,31 грн.
Отже, за подачу апеляційних скарг відповідач мав сплатити 56034,62 грн (2490427,31*1,5%*150%), за подачу касаційних скарг 74712,82 грн (2490427,31*1,5%*200%), а всього двічі за подання апеляційних скарг та двічі за подання касаційних скарг судовий збір у загальній сумі 261494,88 грн, тоді як згідно долучених до заяви копій платіжних доручень відповідачем сплачено 382091,30 грн судового збору. Тобто, при зверненні з апеляційними та касаційними скаргами відповідачем було надмірно сплачено судовий збір у розмірі 120596,42 грн.
За таких обставин суд першої інстанції правомірно здійснив розподіл судового збору лише частково в розмірі 261494,88 грн та відмітив, що відповідач не позбавлений можливості звернутися до відповідного суду з клопотанням про повернення надмірно спаленого судового збору.
Статтею 276 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, апеляційний суд вважає, що додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/6474/20 прийнято з повним та усебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства "Антонов" не підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат у зв`язку з розглядом даної апеляційної скарги судом не здійснюється, оскільки позивачем оскаржено додаткове рішення щодо вирішення питання про розподіл судових витрат. Сплата судового збору за подання апеляційної скарги на додаткове рішення Законом України «Про судовий збір» не передбачена.
Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Антонов" залишити без задоволення.
2. Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 16.07.2024 у справі №910/6474/20 залишити без змін.
3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк двадцять днів з дня складення її повного тексту.
Повний текст постанови складено 18.09.2024.
Головуючий суддя В.В. Шапран
Судді С.О. Алданова
Л.Г. Сітайло
