Єдиний державний реєстр судових рішень
П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
14 грудня 2023 р.м. ОдесаСправа № 420/10723/21
Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.
Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого: Градовського Ю.М.
суддів: Турецької І.О.,
Шевчук О.А.
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022р. у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної Судової Адміністрації України та третьої особи - Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної та зобов`язання вчинити певні дії, -
В С Т А Н О В И Л А:
У червні 2021р. ОСОБА_1 звернулась в суд із позовом до ТУ ДСА України в Одеській області, ДСА України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Суворовського районного суду м.Одеси, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність ТУ ДСА України в Одеській області щодо не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної ОСОБА_1 ;
- зобов`язати ТУ ДСА України в Одеській області виконати належний перерахунок винагороди з проведенням індексації грошових доходів та сплатити борг несплаченої перерахованої винагороди з вересня 2017р.;
- визнати відмову ТУ ДСА України в Одеській області подавати до пенсійного та фіскального органів Звітів про суми нарахованої винагороди та сум нарахованого і сплаченого ЄСВ застрахованої особи присяжної Суворовського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 протиправною та зобов`язати надати до фіскальних органів Звіти про нарахований та сплачений ЄСВ з вересня 2017р.;
- зобов`язати ТУ ДСА України в Одеській області належним чином та в повному обсязі дозареєструвати в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків облікової картки присяжної Суворовського районного суду м.Одеси ОСОБА_1 з конкретним заповненням усіх даних з вересня 2017р..
В обґрунтування своїх вимог позивачка зазначила, що вона перебуває у трудових відносинах із відповідачем, а останній порушує норми трудового законодавства, оскільки не надає розрахункові листи, несвоєчасно сплачує винагороду/заробітну плату, нарощує борги несплаченої винагороди шляхом недоплати кількості годин роботи та шляхом не проведення індексації на винагороду присяжної починаючи з 2017р., а також порушує вимоги трудового законодавства щодо обліку, нарахування та сплати ЄСВ.
Посилаючись на вказане просила позов задовольнити.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивачкою було подано апеляційну скаргу, в якій просила рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на порушення норм права.
Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7.04.2023р. апеляційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022р. без змін.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, позивачкою було подано касаційну скаргу.
Постановою Верховного Суду від 18.10.2023р. касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7.04.2023р. в частині вимог про не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної ОСОБА_1 , зобов`язання виконати перерахунок такої винагороди з проведенням індексації грошових доходів та стягнення відповідної заборгованості - скасовано, та справу № 420/10723/21 в цій частині направлено на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.В подальшому, ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2023р. судовою колегією було прийнято до свого провадження дану адміністративну справу та ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2023р. дану справу було призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 7.12.2023р. об 14:30год..
Сторони були сповіщені про час і місце розгляду справи у встановленому законом порядку, у судове засідання з`явились, надали відповідні пояснення по суті справи та не заперечували про подальший розгляд справи в порядку письмового провадження.
З урахуванням вказаного, судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.
При цьому, під час розгляду даної справи в судовому засідання в апеляційному суді, позивачкою було подано клопотання про вихід за межі позовних вимог для повного захисту її прав, свобод та інтересів, в якому просила задовольнити її заяву від 7.11.2023р. шляхом зобов`язання відповідача виконати вимоги заяви та надати розрахункові листки, табеля робочого часу в період з травня 2023р. по теперішній час, а також надати трудовий договір і внести запис в її трудову книжку про виконання обов`язків присяжної в Суворовському районному суді з 1.10.2017р.
В обґрунтування вказаного клопотання позивачка зазначила те, що вона вимушена звертатись із таким клопотанням для усунення виникнення нового позову, оскільки відповідач взагалі не збирається в добровільному порядку виконувати судове рішення чи вимоги КЗпП.
Посилаючись на вказане просила задовольнити клопотання.
Судова колегія розглянула вказане клопотання та вважає, що воно не підлягає задоволенню, оскільки в даному випадку відсутні законні підстави для виходу за межі позовних вимог, так як, в даному випадку апеляційний суд переглядає рішення суду першої інстанції в частині вимог щодо не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної ОСОБА_1 , зобов`язання виконати перерахунок такої винагороди з проведенням індексації грошових доходів та стягнення відповідної заборгованості, а тому в даному випадку вказані документи не впливають на надання оцінки судом питанню щодо наявності прав у позивачки на індексацію її винагороди, як присяжної при здійсненні правосуддя.
Так, розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, пояснення на неї, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог щодо не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної ОСОБА_1 , зобов`язання виконати перерахунок такої винагороди з проведенням індексації грошових доходів та стягнення відповідної заборгованості, та в межах доводів апеляційної скарги, з урахуванням висновків Верховного Суду по даній справі, колегія суддів дійшла до висновку про задоволення скарги, скасування рішення суду у зазначеній частині вимог та прийняття в цій частині нового рішення про задоволення адміністративного позову в цій частині, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні вимог щодо індексації доходів громадян на винагороду присяжної ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що оскільки виконання роботи присяжного у суді фактично є обов`язком громадянина, залученого до здійснення правосуддя, а виконання обов`язків присяжного не є працею за наймом або за трудовим договором, то відсутні підстави вважати, що відповідач є роботодавцем позивачки, та має в цьому випадку зобов`язання із нарахування і сплати ЄСВ. Також, виходячи із вказаного, суд першої інстанції констатував відсутність підстав для здійснення індексації винагороди присяжної ОСОБА_1 .
Проте, колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
За правилами ст.242 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судова колегія вважає, що вказані порушення норм права призвели до неправильного вирішення справи по суті, а тому апеляційний суд на підставі ст.317 КАС України, рішення суду скасовує та приймає по справі нову постанову про задоволення позовних вимог, з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи під час апеляційного розгляду, що рішенням Одеської обласної Ради від 18.08.2017р. за №465-VII затверджено список присяжних для місцевих загальних судів, розташованих на території Одеської області. Відповідно до додатку №5 до рішення обласної ради ОСОБА_1 включена до списку присяжних засідателів для Суворовського районного суду м.Одеса.
На підставі вказаного рішення обласної ради від 18.08.2017р. №465-VII, ОСОБА_1 було видано посвідчення присяжного серії НОМЕР_1 , дійсне до 18.08.2020р. та продовжено по 22.07.2023р..
Згідно із довідками про виконання/невиконання присяжними обов`язків у суді ОСОБА_1 була залучена до виконання обов`язків присяжного у Суворовському районному суді м.Одеси починаючи з 2017р..
Позивачка вважає, що нарахування винагороди присяжного засідателя Суворовського суду м.Одеси за період з вересня 2017р. здійснювалося відповідачем з порушенням вимог законодавства. На підставі вказаного звернулась в суд із даним позовом.
Перевіряючи правомірність та законність рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо проведення, нарахування та виплати позивачці індексації винагороди присяжної, з урахуванням висновків Верховного Суду та підстав, за якими позивачка пов`язує його незаконність та протиправність, судова колегія виходить з наступного.
Переглядаючи в апеляційному порядку цю справу в частині вимог щодо індексації винагороди присяжної ОСОБА_1 , судова колегія має встановити чи підлягає індексації винагорода присяжної ОСОБА_1 з урахуванням норм законодавства, які урегульовують спірні правовідносини щодо відповідної індексації.
Так, відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Приписами ст.130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Положеннями ч.1 ст.63 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.
Відповідно до ч.1 ст.67 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів», суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.
Приписи ст.68 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначають гарантії прав присяжних, відповідно до змісту якої присяжним за час виконання ними обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Присяжним відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.
За присяжними на час виконання ними обов`язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним обов`язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов`язків у суді не допускається.
На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов`язків із здійснення правосуддя. За обґрунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися і після закінчення виконання цих обов`язків.
Процедуру нарахування, виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному відповідно до ст.68 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначає Порядок виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному за час виконання ним обов`язків у суді, затверджений Наказом Державної судової адміністрації України від 5.10.2016р. за №198 (надалі - Порядок №198).
Так, відповідно до п.2 Порядку №198, присяжному за час виконання ним обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту) з урахуванням фактично відпрацьованого часу:
- у 2016р. - у порядку, визначеному положеннями ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010р. за №2453-VI (зі змінами);
- з 2017р. - у порядку, визначеному ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016р. за №1402-VIII, з урахуванням п.24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону.
До фактично відпрацьованого часу належить:
- ознайомлення присяжного з матеріалами судової справи, в якій він бере участь як присяжний;
- участь присяжного в судовому засіданні;
- перебування присяжного в нарадчій кімнаті;
- час очікування присяжним початку судового засідання, який визначено в процесуальному документі, у разі зміщення графіку засідань у суді (з часу, визначеного у процесуальному документі, до фактичного початку судового засідання).
При цьому, базовою одиницею для нарахування винагороди присяжному є кількість відпрацьованих годин. У разі, якщо присяжним для виконання обов`язків витрачено менше години, цей час зараховується як одна година.
Згідно з п.3 Порядку №198 виплата винагороди присяжному за час виконання ним обов`язків у суді здійснюється відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя на підставі письмової заяви присяжного.
До заяви присяжний додає копії паспорта громадянина України та облікової картки платника податків. Перерахування коштів здійснюється на відкритий банком рахунок, вказаний у заяві присяжного.
Відповідно до п.4-6 Порядку №198 Територіальне управління Державної судової адміністрації України не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви присяжного звертається до відповідного суду для отримання підтвердження виконання присяжним обов`язків у суді.
Суд не пізніше трьох робочих днів з дня отримання звернення територіального управління Державної судової адміністрації України надає територіальному управлінню Державної судової адміністрації України довідку за формою згідно з Додатком до цього Порядку, підписану головуючим суддею у справі за участю присяжного, про виконання/невиконання присяжним обов`язків у суді із зазначенням фактично відпрацьованого часу на підставі табелю обліку робочого часу.
Табель обліку робочого часу присяжного та довідка за формою згідно з Додатком до цього Порядку складається уповноваженою особою суду, визначеною керівником апарату суду.
Суд щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, надає відповідному територіальному управлінню Державної судової адміністрації України узагальнену інформацію щодо розгляду справ за участю присяжних, у якій вказує номер справи, прізвище, ім`я, по батькові присяжного із зазначенням фактично відпрацьованого присяжним часу.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України протягом п`яти робочих днів після отримання від суду підтвердження виконання присяжним обов`язків у суді здійснює перерахування коштів на користь присяжного через відповідні органи Державної казначейської служби України в разі наявності кошторисних призначень та відкритих асигнувань з відрахуванням податків і зборів відповідно до законодавства.
Приписами ч.1 ст.135 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Як вже встановлено вище, що рішенням Одеської обласної Ради від 18.08.2017р. за №465-VII затверджено список присяжних для місцевих загальних судів, розташованих на території Одеської області. Відповідно до додатку №5 до рішення обласної ради ОСОБА_1 включена до списку присяжних засідателів для Суворовського районного суду м.Одеса.
На підставі вказаного рішення обласної ради від 18.08.2017р. №465-VII, ОСОБА_1 було видано посвідчення присяжного серії НОМЕР_1 , дійсне до 18.08.2020р. та продовжено по 22.07.2023р..
Згідно із довідками про виконання/невиконання присяжними обов`язків у суді ОСОБА_1 була залучена до виконання обов`язків присяжного у Суворовському районному суді м.Одеси з 2017р..
Як вбачається із матеріалів справи, що присяжному засідателю Суворовського районного суду м.Одеси Ярошик В. В. винагороду присяжного було розраховано з окладу судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, з урахуванням регіонального коефіцієнту відповідно до вимог ЗУ «Про судоустрій і статус суддів».
При цьому, згідно судових рішень по даній справі та по справі за №420/1059/20 судами було встановлено, що між ОСОБА_1 та відповідачем відсутні трудові відносини, а виплачений позивачці дохід не є «заробітною платою», а є «погодинною винагородою».
Проте, аналізуючи вищевказані норми законодавства та покладені на присяжного обов`язки зі здійснення правосуддя, а також те, що ведеться «Табель обліку робочого часу присяжного» та беручи до уваги те, що час виконання присяжним обов`язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу, апеляційний суд вважає, що позивачка здійснюючи свої повноваження присяжної працює та за таку працю отримує винагороду присяжного.
Також, судова колегія бере до уваги те, що винагорода присяжного розраховується виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу та, при цьому, на присяжного покладені ті ж самі обов`язки що й на суддів.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що виплати присяжним здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.
При цьому, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначаються ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» (тут і далі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) .
Так, приписами ст.1 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
За правилами ч.1 ст.2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру:
- пенсії;
- стипендії;
- оплата праці (грошове забезпечення);
- суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування;
- суми відшкодування шкоди, заподіяної працівникові каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди в разі втрати годувальника;
- розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч.2 ст.2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення», Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об`єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Положеннями ч.4 ст.2 ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» встановлено, що підтримка купівельної спроможності соціальних виплат, які визначаються залежно від прожиткового мінімуму, здійснюється шляхом перегляду їх розміру у зв`язку із зростанням прожиткового мінімуму відповідно до законодавства.
При цьому, КМУ прийнято постанову за №1078 від 17.07.2003р. «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» (надалі Порядок №1078).
Так, відповідно до п.4 Порядку №1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Судова колегія зазначає, що положення ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення» є основним для вирішення вимог позову про право (чи його відсутність) присяжної ОСОБА_1 на індексацію її винагороди (оплату праці).
Аналізуючи вищевказані норми законодавства в межах даних правовідносин, судова колегія вважає, що в даному випадку винагорода присяжної ОСОБА_1 є доходом та оплатою праці за здійснення нею правосуддя, а тому така винагорода підлягає індексації, як «оплата праці» відповідно до ЗУ «Про індексацію грошових доходів населення».
Що стосується посилань відповідача на те, що така винагорода виплачується не на постійній основі, оскільки присяжні не працюють повний робочий день та не постійно, а тому не можливо проводити індексацію такої винагороди, то судова колегія вважає такі посилання необґрунтованими та звертає увагу на те, що приписами пп.6 п.4 Порядку №1078 чітко визначено, що у разі коли особа працює/служить неповний робочий/службовий час, сума індексації визначається з розрахунку повного робочого часу/кількості календарних днів у місяці, а виплачується пропорційно відпрацьованому/службовому часу.
Окрім того, судова колегія звертає увагу на те, що жодним нормативним актом не врегульовано питання індексації винагороди присяжного та не надано належного поняття терміну «винагорода присяжного».
Однак, судова колегія враховує, що приписами ст.18 ЗУ «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 5.10.2000р. за №2017-ІІІ визначено, що законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Тобто, індексація грошового забезпечення є однією з основних державних гарантій щодо оплати праці. За вимогами вказаних вище нормативно-правових актів, проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 4.11.1950р., була ратифікована ЗУ «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» за №475/97-ВРвід 17.07.1997р., та відповідно до ст.9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.6 КАС України та ч.1 ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006р., суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Отже, вищевказана норма гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і в оцінці дотримання справедливого балансу в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за яких майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.
Крім того, згідно з практикою ЄСПЛ Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або примарних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства (пункт 32)), а також право на певні суми соціальних виплат , у тому числі , у разі їх невиплаті є втручанням у право на мирне володіння майном (п.34. рішення ЄСПЛ по справі Суханов та Ільченко проти України (заяви № 68385/10 та 71378/10), рішення набуло статусу остаточного від 26 вересня 2014р..
Законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі Копецький проти Словаччини (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява № 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX). Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі Копецький проти Словаччини (Кореску v. Slovakia), п. 50; Anheuser-Busch Inc. проти Португалії (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява № 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).
Першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі ОСОБА_6 Греції та інші проти Греції (Former King of Greece and Others v. Greece) [ВП], заява № 25701/94, пп. 79 та 82, ЄСПЛ 2000-XII).
При цьому, судова колегія зазначає, що Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Белле проти Франції» («Bellet v. France») зазначив, що право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (заява №23805/94, § 36). Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Мултіплекс проти Хорватії» («Multiplex v. Croatia»), заява № 58112/00, § 45; «Кутіч проти Хорватії» («Kutic v. Croatia»), заява № 48778/99, § 25).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010р.).
Враховуючи вищевказане, судова колегія вважає, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог в частині нарахування та виплаті індексації винагороди присяжної ОСОБА_1 .
Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог щодо не проведення індексації винагороди присяжної не можна вважати законним та обґрунтованим, а тому воно підлягає скасуванню в цій частині з ухваленням по справі в цій частині нового рішення.
На підставі викладеного, керуючись ст.246,315,317 КАС України, колегія суддів,-
П О С Т А Н О В И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022р. в частині відмови у задоволенні вимог щодо не проведення індексації винагороди присяжної ОСОБА_1 скасувати.
Прийняти в цій частині нове судове рішення, яким визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної ОСОБА_1 .
Зобов`язати Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області нарахувати та виплатити індексацію винагороди присяжної ОСОБА_1 починаючи з вересня 2017р. з урахуванням висновків суду викладених у даній постанові.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий: Ю.М. Градовський
Судді: І.О. Турецька
О.А. Шевчук
