П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
___________________________________________________________________________________
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
07 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 420/10723/21Головуючий в 1 інстанції: Тарасишина О.М.
П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді- Джабурія О.В.
суддів - Вербицької Н.В.
- Кравченка К.В.
розглянувши в порядку письмового провадженняадміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної Судової Адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Суворовського районного суду м. Одеси (місцезнаходження: вул. Чорноморського козацтва, 68, м. Одеса, 65003) про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної та зобов`язання вчинити певні дії,
ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА
НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
23 червня 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної Судової Адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Суворовського районного суду м. Одеси, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області щодо не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної ОСОБА_1 ;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області виконати належний перерахунок винагороди з проведенням індексації грошових доходів та сплатити борг несплаченої перерахованої винагороди з вересня 2017 року;
- визнати відмову Територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області подавати до пенсійного та фіскального органів Звітів про суми нарахованої винагороди та сум нарахованого і сплаченого ЄСВ застрахованої особи присяжної Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 протиправною та зобов`язати надати до фіскальних органів Звіти про нарахований та сплачений ЄСВ з вересня 2017 року;
- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Одеській області належним чином та в повному обсязі дозареєструвати в Державному реєстрі фізичних осіб платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків облікової картки присяжної Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 з конкретним заповненням усіх даних з вересня 2017 року.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивачка зазначила, що відповідачем порушуються норми трудового законодавства, який не надає розрахункові листи, несвоєчасно сплачує винагороду/заробітну плату, нарощує борги несплаченої винагороди шляхом недоплати кількості годин роботи та шляхом не проведення індексації на винагороду присяжної починаючи з 2017 року.
Представники відповідачів, в обґрунтування правової позиції, зазначали, що останні діяли у межах наданих їм повноважень, відповідно до Закону, та у спосіб і в порядку визначеному ним, у зв`язку з чим, просили суд у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до територіального управління Державної судової адміністрації України в Одеській області, Державної Судової Адміністрації України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Суворовського районного суду м. Одеси про визнання протиправною бездіяльність щодо не проведення індексації доходів громадян на винагороду присяжної та зобов`язання вчинити певні дії відмовлено повністю.
Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій апелянт просить:
- скасувати ухвалу про відмову у призначенні експертизи за кошти присяжної ОСОБА_1 та прийняти нове рішення про призначення судової експертизи з економіки;
- скасувати ухвалу про відмову в заяві про збільшення позовних вимог та прийняти нове рішення про можливість виходу за межі позовних вимог та розглянути новостроєні борги по несплачений винагороді присяжній ОСОБА_1 ;
- скасувати ухвалу про відмову витребування саме оригіналів первинних документів суворої звітності та прийняти рішення про витребування оригіналів документів суворої звітності відповідача;
- скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року та ухвалити нове судове рішення, яким зупинити розгляд справи на період проведення судової експертизи з економіки.
Апелянт вважає, що судом першої інстанції при вирішенні справи недоведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильно застосовані норми процесуального та матеріального права, а тому, на думку апелянта, є всі підстави для скасування рішення.
Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА
Рішенням Одеської обласної Ради від 18.08.2017 №465-VII затверджено список присяжних для місцевих загальних судів, розташованих на території Одеської області. Відповідно до додатку № 5 до рішення обласної ради ОСОБА_1 включена до списку присяжних засідателів для Суворовського районного суду м. Одеса.
На підставі вказаного рішення обласної ради від 18.08.2017р. №465-VII, ОСОБА_1 було видано посвідчення присяжного серії НОМЕР_1 , дійсне до 18.08.2020 року та продовжено по 22.07.2023 року.
Згідно з довідками про виконання/невиконання присяжними обов`язків у суді ОСОБА_1 була залучена до виконання обов`язків присяжного у Суворовському районному суді м. Одеси з 2017 року.
Позивач вважає, що нарахування винагороди присяжного засідателя Суворовського суду м. Одеси за період з вересня 2017 року здійснювалося відповідачем з порушенням вимог законодавства.
Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків.
ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА
Вимогами ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів та діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною першою статті 63 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя.
Відповідно до частини першої статті 67 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.
Стаття 68 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає гарантії прав присяжних, відповідно до змісту якої присяжним за час виконання ними обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Присяжним відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України.
За присяжними на час виконання ними обов`язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним обов`язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов`язків у суді не допускається.
На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов`язків із здійснення правосуддя. За обґрунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися і після закінчення виконання цих обов`язків.
Процедуру нарахування, виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному відповідно до статті 68 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначає Порядок виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному за час виконання ним обов`язків у суді, затверджений Наказом Державної судової адміністрації України від 05.10.2016 № 198 (далі - Порядок № 198).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 198 присяжному за час виконання ним обов`язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту) з урахуванням фактично відпрацьованого часу:
у 2016 році - у порядку, визначеному положеннями Закону України від 07.07.2010 № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» (зі змінами);
з 2017 року - у порядку, визначеному статтею 135 Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», з урахуванням пункту 24 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» цього закону.
До фактично відпрацьованого часу належить:
- ознайомлення присяжного з матеріалами судової справи, в якій він бере участь як присяжний;
- участь присяжного в судовому засіданні;
- перебування присяжного в нарадчій кімнаті;
- час очікування присяжним початку судового засідання, який визначено в процесуальному документі, у разі зміщення графіку засідань у суді (з часу, визначеного у процесуальному документі, до фактичного початку судового засідання).
Базовою одиницею для нарахування винагороди присяжному є кількість відпрацьованих годин. У разі, якщо присяжним для виконання обов`язків витрачено менше години, цей час зараховується як одна година.
Згідно з пунктом 3 Порядку № 198 виплата винагороди присяжному за час виконання ним обов`язків у суді здійснюється відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя на підставі письмової заяви присяжного.
До заяви присяжний додає копії паспорта громадянина України та облікової картки платника податків.Перерахування коштів здійснюється на відкритий банком рахунок, вказаний у заяві присяжного.
Відповідно до пунктів 4-6 Порядку № 198 Територіальне управління Державної судової адміністрації України не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви присяжного звертається до відповідного суду для отримання підтвердження виконання присяжним обов`язків у суді.
Суд не пізніше трьох робочих днів з дня отримання звернення територіального управління Державної судової адміністрації України надає територіальному управлінню Державної судової адміністрації України довідку за формою згідно з Додатком до цього Порядку, підписану головуючим суддею у справі за участю присяжного, про виконання/невиконання присяжним обов`язків у суді із зазначенням фактично відпрацьованого часу на підставі табелю обліку робочого часу.
Табель обліку робочого часу присяжного та довідка за формою згідно з Додатком до цього Порядку складається уповноваженою особою суду, визначеною керівником апарату суду.
Суд щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, надає відповідному територіальному управлінню Державної судової адміністрації України узагальнену інформацію щодо розгляду справ за участю присяжних, у якій вказує номер справи, прізвище, ім`я, по батькові присяжного із зазначенням фактично відпрацьованого присяжним часу.
Територіальне управління Державної судової адміністрації України протягом п`яти робочих днів після отримання від суду підтвердження виконання присяжним обов`язків у суді здійснює перерахування коштів на користь присяжного через відповідні органи Державної казначейської служби України в разі наявності кошторисних призначень та відкритих асигнувань з відрахуванням податків і зборів відповідно до законодавства.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Згідно з частиною четвертою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
За змістом пункту 24 Розділ XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір посадового окладу судді, крім зазначеного у пункті 23 цього розділу, становить:
1) з 1 січня 2017 року для судді місцевого суду - 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
2) з 1 січня 2018 року для судді місцевого суду - 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
3) з 1 січня 2019 року для судді місцевого суду - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
4) з 1 січня 2020 року для судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Отже, враховуючи вищевикладені норми колегія суддів дійшла висновку, що діючим законовством встановлено дві розрахункові величини, а саме: посадовий оклад судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту); кількість відпрацьованих присяжним годин (для виконання обов`язків).
Винагорода присяжного розраховується виходячи з посадового окладу судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту, як складової частини посадового окладу), визначеного статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», та з урахуванням фактично відпрацьованого часу.
У той же час, до складу посадового окладу не входять доплати передбачені частиною другою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які є додатковими складовими суддівської винагороди.
Судом першої інстанції встановлено та під час слухання справи в суді апеляційної інстанції перевірено, що присяжному засідателю Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 винагороду присяжного було розраховано з окладу судді, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, з урахуванням регіонального коефіцієнту відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Отже, при здійсненні розрахунку винагороди присяжного засідателя Суворовського районного суду м. Одеси Ярошик В.В. відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначено законодавством України.
Щодо позовної вимоги про нарахування індексації, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 63 Закону України Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі Закон № 1402-VIII) визначено, що присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Присяжні виконують обов`язки, визначені пунктами 1,2,4 6 частини сьомої статті 56 цього Закону.
Як визначено ч.1 ст.67 Закону №1402-VIII, суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше 1 (одного) місяця на рік (т.б. тимчасово), крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю.
Отже, системний аналіз вказаних вище положень Закону України №1402-VIII свідчить про те, що виконання роботи присяжного у суді фактично є «обов`язком» громадянина, залученого до здійснення правосуддя.
У той же час, колегія суддів зазначає, що за змістом приписів ч.1 ст.4 Закону України «Про зайнятість населення» від 05.07.2012р. №5067-VI, до «зайнятого населення» належать: особи, які працюють за наймом на умовах трудового договору або на інших умовах, передбачених законодавством, особи, які забезпечують себе роботою самостійно (у т.ч. члени особистих селянських господарств), проходять військову або альтернативну (невійськову) службу, на законних підставах працюють за кордоном та які мають доходи від зазначеної зайнятості, а також особи, які навчаються за «денною формою» у загальноосвітніх, професійно-технічних та вищих навчальних закладах та поєднують навчання з роботою.
Тобто, виконання обов`язків присяжного не є «працею за наймом або за трудовим договором» в розумінні приписів цього Закону. Відповідно, присяжний, який виконує свій обов`язок у суді, не відноситься до «зайнятого населення», визначеного ч.1 ст.4 Закону №5067-VI.
Відповідно до вимог п.2 ч.1 ст.1 цього Закону №2464-VI, «єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» вважається консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.
У п.п.5 та 12 ч.1 вказаної статті чітко розкриті поняття «мінімального страхового внеску» - як суми єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця, та «основного місця роботи» - як місця роботи, де працівник працює на підставі укладеного трудового договору, де знаходиться (оформлена) його трудова книжка, до якої вноситься відповідний запис про роботу.
Згідно з п.п.1,5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VI, платниками «єдиного внеску» є:
1) роботодавці:
- підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою-підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей ЄДР), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;
- фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту);
5) особи, які провадять «незалежну професійну діяльність», а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в т.ч. адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності;
Як передбачено п.1 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI, єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у п.1 (крім абз.7), ч.1 ст.4 цього Закону, на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у т.ч. в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
При цьому, перелік видів виплат, на які не нараховується «єдиний внесок», затверджується Кабінетом Міністрів України. Не нараховується на виплати та не утримується єдиний внесок з виплат, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період чи прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та /або введення воєнного стану (ч.7 ст.7 Закону №2464-VI).
Так, як слідує зі змісту ст.1 Закону України «Про оплату праці», «заробітна плата» - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
«Основна заробітна плата» - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.
«Додатковою заробітною платою» є винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством, та премії, пов`язані із виконанням виробничих завдань і функцій.
До «інших заохочувальних та компенсаційних виплат» належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми (ст.2 Закону України «Про оплату праці»).
При цьому, за змістом пп.14.1.54. п.14.1 ст.14 ПК України, «дохід з джерелом їх походження з України» - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді, зокрема:
- заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору;
- доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю.
Як загально відомо, наказом Міністерства фінансів України від 12.03.2012р. №333 затверджено «Інструкцію щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету».
У відповідності до пп.2.1.1 п.2.1 глави 2 вказаної Інструкції, за кодом 2110 «Оплата праці» передбачаються видатки на оплату праці всіх працівників бюджетних установ (організацій), а також грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, поліцейських, співробітників Служби судової охорони згідно з установленими посадовими окладами, ставками або розцінками, матеріальну допомогу, у тому числі видатки на премії та інші види заохочень чи винагород відповідно до законодавства.
Підпункт 2.1.1.1 п.2.1 глави 2 вказаної вище Інструкції №333 визначає порядок застосування коду 2111 «Заробітна плата»:
1) заробітна плата за встановленими посадовими окладами (тарифними ставками) або розцінками всіх штатних працівників, у тому числі за трудовими договорами; надбавка за вислугу років; доплата за ранг, надбавки та доплати обов`язкового характеру (оплата роботи в нічний час, доплати за науковий ступінь, за знання та використання в роботі іноземної мови тощо);
2) премії та інші види заохочень чи винагород відповідно до законодавства;
3) матеріальна допомога, допомога на оздоровлення при наданні щорічної відпустки та в інших випадках за рішенням адміністрації установи (організації) відповідно до законодавства;
4) винагороди та інші виплати, нараховані працівникам, які не перебувають у штаті установи (організаці/ї), відповідно до умов цивільно-правового договору (за винятком суб`єктів господарювання), якщо інше не встановлено законом;
5) одноразова грошова допомога у зв`язку з виходом на пенсію або, якщо це передбачено законодавством, у відставку.
Водночас, п.2.6 глави 2 Інструкції №333 визначено, що за кодом 2800 «Інші поточні видатки» здійснюються видатки, які не пов`язані з придбанням товарів та послуг установами, у тому числі відшкодування підприємствам (організаціям, установам) середнього заробітку працівників або виплата винагороди громадянам, які залучені до виконання обов`язків, передбачених законодавством та не пов`язаних з виконанням своїх службових обов`язків, або які проходять стажування в іншому державному органі
Таким чином, у цьому контексті колегія суддів звертає увагу на те, що виплата винагороди громадянам, які «залучені до виконання обов`язків» (що узгоджується із положеннями Порядку №198) та не пов`язаних з виконанням своїх службових обов`язків, відноситься до «Інших поточних видатків» за кодом 2800 та не кореспондується з рахунками за якими здійснюється облік «заробітної плати».
При цьому, колегія суддів вважає безпідставними посилання ОСОБА_1 на судову практику у справах, в яких сторонами виступають Територіальні Державні судові адміністрації та офіси Держаудитслужби, адже спори в даних справах, не можуть бути належною і беззаперечною підставою для визначення обов`язку відповідача нараховувати та сплачувати єдиний внесок у даному конкретному випадку.
Крім цього, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що постановою Верховного Суду від 420/1059/20 по справі № 420/1059/20 сформовано правовий висновок щодо обов`язку нараховувати і сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, в якій зазначено, що отриманий позивачкою ( ОСОБА_1 ) дохід є виключно винагородою, що виплачується їй, як особі залученій до виконання обов`язків присяжного, та яка не є заробітною платою, відповідно, у відповідача відсутній обов`язок нараховувати і сплачувати за таку особу єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
З огляду на зазначене колегія суддів приходить до висновку щодо відсутності обов`язку ТУ ДСА України в Одеській області нараховувати і сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.
Щодо подання фінансової звітності колегія суддів зазначає, що ТУ ДСА України в Одеській області, керуючись Порядком заповнення та подання податковими агентами Податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, затверджений наказом МФУ від 13.01.2015 року 4 за формою №1ДФ, здійснює подання податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку по всім присяжним місцевих загальних судів Одеської області кожного кварталу поточного року.
Так, перевіривши матеріали адміністративної справи колегія суддів зазначає, що ТУ ДСА України в Одеській області надані належним чином оформлені розрахункові листи, а тому підстав для задоволенні цієї вимоги відсутні.
Щодо доводів апеляційної скарги стосовно порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме викладення в прохальній частині судового рішення першої інстанції вимог, викладених в заяві про збільшення позовних вимог від 15.07.2021 року, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з протоколу судового засідання від 04.08.2021 року головуючим суддею першої інстанції після обговорення можливості приєднання до справи клопотання щодо збільшення позовних вимог від 15.07.2021 року було вирішено приєднати до матеріалів справи зазначене клопотання.
03.10.2022 року ОСОБА_1 звернулась з заявою про збільшення позовних вимог, яка була залишена без розгляду у зв`язку з тим, що в порушення ст. 47 КАС була подана після закінчення підготовчого засідання
Колегія суддів зазначає, що апелянтом не зазначено обґрунтованих доводів стосовно того, в чому саме полягає порушення суду першої інстанції при постановленні ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 04.10.2022 року.
З приводу ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 19.09.2022 року про відмову у призначенні судово - економічної експертизи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, суд при вирішенні клопотання про призначення судово - економічної експертизи виходив з того, що позивачем жодним чином не обґрунтовано, що у правовідносинах, з приводу яких подано позов, з метою з`ясування обставин справи є потреба спеціальних знань в галузі економічної науки, тобто у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
З приводу цього колегія суддів зазначає наступне.
Так, в суді апеляційної інстанції ОСОБА_1 неодноразово було заявлене аналогічне клопотання стосовно призначення судово - економічної експертизи. За наслідком поданих клопотань судом апеляційної інстанції також не було знайдено правових підстав щодо їх задоволення. А отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованості поданого клопотання та відсутності підстав для його задоволення.
Щодо ухвали Одеського окружного адміністративного суду про відмову витребування саме оригіналів первинних документів суворої звітності, колегія суддів зазначає наступне.
Як вбачається з матеріалів справи 30.08.2023 року ОСОБА_1 було подано клопотання щодо витребування належних доказів по справі, а саме: оригіналів розрахунково-платіжних відомостей форми П-6 на присяжну ОСОБА_1 за 2021 рік; надати копії з оригіналів звітів до фіскальних органів про суми нарахованої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення, допомоги, компенсації) застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування до органів доходів і зборів за 1-2 квартал 2022 року; оригіналів розрахункових листків з кодами нарахувань та відрахувань податків і зборів з липня 2021 року по серпень 2022 року включно; лист ДСАУ чи Мінфіна на підставі, якого присяжній Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 нараховується винагорода/заробіток за 2021 рік та 2022 рік за посадовим окладом судді районного суду за 2020 рік, а не відповідно до вимог норми ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Судом дослідженні матеріали адміністративної справи з приводу заявленого клопотання та встановлено, що під час проведення судового засіданні суд першої інстанції прийшов до висновку щодо необхідності витребування розрахункових платіжних відомостей за 2021 рік, звіти до фіскальних служб за 1-2 квартал 2022 року, розрахункову листки 2021-2022 року, щодо решти судом було вирішено відмовити, оскільки відповідні листи є в загальному доступі.
Колегія суддів не вбачає порушень у розгляді зазначеного клопотання, оскільки це не призвело до невірного вирішення справи.
Відповідно до ч.1-3 ст.242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що рішення підлягає скасуванню.
Відповідно до вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст.308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції,
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України.
Головуючий суддя Джабурія О.В.Судді Вербицька Н. В. Кравченко К.В.
