ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 442/3434/21

провадження № 51-3487км23

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:

головуючогоОСОБА_1 ,суддівОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю: секретаря судового засідання прокурора захисника потерпілих ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу засудженого на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 січня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року щодо

ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Підбуж та жителя с. Сторона Дрогобицького р-ну Львівської обл.

Обставини справи

1. Оскарженим вироком ОСОБА_9 засуджено за частиною 2 статті 286 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

2. Суд визнав доведеним, що 15 серпня 2020 року близько 00:15 засуджений, керуючи автомобілем «Ford Focus», на вул. Шевченка в с. Опака Дрогобицького р-ну Львівської області у напрямку від смт Підбуж до смт Східниця, в порушення вимог пунктів 1.2, 1.3, 1.5, 1.10, 2.3 (б) та (д) та горизонтальної дорожньої розмітки 1.1. розділу 34 Правил дорожнього руху України (далі - ПДР), виїхав на смугу зустрічного руху, де зіткнувся з мотоциклом марки „Musstang". Внаслідок зіткнення транспортних засобів водій мотоцикла ОСОБА_10 отримав смертельні ушкодження, а пасажир мотоцикла ОСОБА_11 - тяжкі тілесні ушкодження.

3. За цивільними позовами потерпілих з АТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та засудженого стягнуто відшкодування матеріальної та моральної шкоди в розмірах, вказаних у вироку суду.

4. Апеляційний суд оскарженою ухвалою залишив вирок без змін.

Вимоги і доводи касаційної скарги

5. Засуджений, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить скасувати оскаржувані рішення та закрити кримінальне провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

6. Захист вважає, що висновок про винуватість засудженого ґрунтується на недопустимих доказах. Зокрема:

мотоцикл є недопустимим доказом, оскільки суд безпосередньо не дослідив його, щоб встановити, що саме він був предметом дослідження під час проведення експертиз та слідчих дій, а висновок судів про його автентичність ґрунтується на постанові про уточнення даних від 09 квітня 2021 року, яка не передбачена КПК;

результати слідчого експерименту від 19 березня 2021 року є недопустимими, оскільки ця дія проведена з участю засудженого, який перебував у статусі свідка;

протокол огляду місця події від 15 серпня 2020 року є недопустимим, оскільки понята ОСОБА_12 є двоюрідною сестрою засудженого, участі в огляді місця події вона не приймала та вказаний протокол не читала через його нечитабельність, а також до огляду місця події не було залучено засудженого;

висновки судової транспортно-трасологічної експертизи № 5954 від 22 грудня 2020 року та експертизи дослідження обставин та механізму дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) від 13 квітня 2021 року є недопустимими, оскільки ґрунтуються на припущеннях щодо характеру подряпин та плям на асфальтобетонному покритті;

висновок від 13 квітня 2021 року є також недопустимим, оскільки не надав відповідей на всі поставлені питання.

7. Захист також вважає, що суди попередніх інстанцій:

не надали належної оцінки тому, що покази потерпілої ОСОБА_11 суперечать іншим доказам, зібраним під час досудового розслідування;

не взяли до уваги недбалість батьків потерпілого ОСОБА_10 , які дозволили неповнолітньому сину керувати мотоциклом;

не з`ясували ступінь винуватості потерпілого ОСОБА_10 в ДТП;

не врахували, що зазначені в протоколі огляду місця події від 15 серпня 2020 року подряпини на асфальті та пляма темного кольору, схожа на ПММ, є припущенням, оскільки вони не були предметом експертного дослідження;

не допитали свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

8. Крім того, сторона захисту зазначає, що районний суд оголосив вирок під час повітряної тривоги без участі сторін.

9. Сторона обвинувачення, 13 листопада 2023 року, подала заперечення на касаційну скаргу, однак, Суд не приймає до уваги вказане заперечення, у зв'язку з тим, що воно подане поза межами строку, визначеного ухвалою Суду від 09 червня 2023 року.

Позиція учасників касаційного розгляду

10. Захисник підтримав доводи касаційної скарги, просив її задовольнити.

11. Потерпілі та прокурор заперечили проти доводів касаційної скарги, просили залишити оскаржувані рішення без зміни.

12. Засуджений надіслав до Суду заяву про розгляд справи без його участі.

13. Представник потерпілих адвокат ОСОБА_16 надіслала клопотання про розгляд справи без її участі та письмові пояснення.

14. Іншим учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду, клопотань про його відкладення до суду касаційної інстанції не надходило.

Оцінка Суду

15. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені в скарзі доводи, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу належить залишити без задоволення.

16. Відповідно до статті 433 КПК касаційна інстанція є судом права, а оцінка доказів у справі є завданням перш за все судів попередніх інстанцій. Проте, за наявності відповідних доводів сторони кримінального провадження, Суд здійснює перевірку того, чи додержалися суди процесуальної вимоги про доведення винуватості поза розумним сумнівом.

Щодо допустимості як доказу мотоцикла та постанови про уточнення даних від 09 квітня 2021 року

17. Суд вважає необґрунтованими доводи сторони захисту про те, що мотоцикл є недопустимим доказом, а постанова про уточнення даних від 09 квітня 2021 року не передбачена КПК.

18. Так, суди попередніх інстанцій, під час розгляду справи, дійшли до висновку, що зазначення слідчим та експертами назви мотоциклу, яким керував потерпілий, «Spark-150» замість марки «Musstang» модель МТ150-8 є опискою, оскільки інші дані, зокрема, номер шасі та державний номерний знак співпадають, а інших мотоциклів на місці ДТП не було.

19. При цьому вказані висновки підтверджуються і матеріалами справи, зокрема, протоколами огляду місця події від 15 серпня 2020 року та 14 квітня 2021 року, висновком експерта від 22 грудня 2020 року та фототаблицями до них, копією договору купівлі-продажу від 04 березня 2020 року.

20. Щодо доводів касаційної скарги про те, що постанова про уточнення даних не передбачена КПК, колегія суддів зазначає наступне.

21. Відповідно до частини 1 та 3 статті 110 КПК процесуальними рішеннями є всі рішення органів досудового розслідування, прокурора, слідчого судді, суду. Рішення слідчого, дізнавача, прокурора приймається у формі постанови. Постанова виноситься у випадках, передбачених цим Кодексом, а також коли слідчий, дізнавач, прокурор визнає це за необхідне.

22. Постанова про уточнення даних від 09 квітня 2021 року відповідає вимогам статті 110 КПК, тому Суд відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо недопустимості протоколу слідчого експерименту за участю засудженого

23. Колегія суддів вважає необґрунтованими і твердження сторони захисту про те, що протокол слідчого експерименту за участю засудженого є недопустимим доказом, бо вказаний доказ був отриманий із його показань, коли засуджений перебував у статусі свідка.

24. Суд відзначає, що під час судового розгляду засуджений виклав ту ж версію подій, яку викладав під час слідчого експерименту. Суд уже зазначав, що якщо свідок або учасник процесу дає суду показання, які співпадають з його показаннями під час досудового розслідування, або посилається на такі показання, то саме по собі посилання суду на такі позасудові показання не є порушенням процесуального закону, оскільки в такому випадку позасудові показання інкорпоруються у показання в суді.[1]

25. Враховуючи викладене, Суд не вбачає підстав вважати посилання у вироку на протокол слідчого експерименту істотним порушенням кримінального процесуального закону.

Щодо недопустимості протоколу огляду місця події від 15 серпня 2020 року

26. Суд вважає безпідставними і доводи касаційної скарги про недопустимість протоколу огляду місця події від 15 серпня 2020 року.

27. Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що понятий своїм підписом засвідчує відповідність записів у процесуальних документах виконаним діям і має бути особисто не заінтересований у результатах проведених дій, тобто не мати власного процесуального інтересу у кримінальному провадженні. При цьому стороною захисту не зазначено жодного доказу чи аргументу, який би свідчив про будь-яку заінтересованість родичів засудженого в результатах огляду місця події.

28. Крім цього, частиною 7 статті 223 КПК не передбачено обов`язкової участі понятих при огляді місця події, а тому в даному конкретному провадженні участь родичів підозрюваного при проведенні огляду місця події не тягне визнання недопустимим процесуального документу,оформленого у результаті огляду місця події.

29. Сторона захисту стверджує, що понята ОСОБА_12 не читала протокол огляду місця події у зв'язку з його нечитабельністю та не була присутня весь час поки проводився огляд місця події. Ця обставина сама по собі не означає недопустимість відомостей, зафіксованих в протоколі огляду, однак може поставити питання про достовірність цих відомостей. За наявності таких сумнівів суд, що досліджує цей доказ, має перевірити його достовірність за допомогою інших засобів доказування.

30. У цьому випадку під час розгляду справи суд провів таке дослідження, допитавши, зокрема, свідка ОСОБА_12 та дослідивши інші матеріали провадження. За результатами дослідження суд зробив висновок про достовірність відомостей, відображених в оспорюваному протоколі, і навів відповідне обґрунтування. Цей висновок також був предметом дослідження під час апеляційного розгляду.

31. Щодо незалучення до проведення огляду засудженого, Суд зазначає, що стаття 237 КПК дозволяє залучати до участі в огляді підозрюваного, захисника та інших учасників кримінального провадження, однак не зобов`язує орган розслідування це робити.

32. Тому колегія суддів відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо недопустимості висновків експертиз

33. Щодо тверджень сторони захисту про недопустимість висновків судової транспортно-трасологічної експертизи від 22 грудня 2020 року та експертизи дослідження обставин та механізму ДТП від 13 квітня 2021 року через недостовірність вихідних даних, Суд нагадує, що оцінка достовірності є завданням судів попередніх інстанцій, які дослідили ці докази і перевірили достовірність фактів, на підставі яких було зроблено ці експертні висновки.

34. Судом не встановлено порушень під час отримання доказів, на основі яких здійснювалося експертне дослідження, тому він відхиляє довід сторони захисту щодо недопустимості експертиз.

Щодо ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки показам неповнолітньої потерпілої ОСОБА_11 .

35. Суд вважає необґрунтованими і доводи касаційної скарги щодо ненадання судами попередніх інстанцій належної оцінки показам потерпілої ОСОБА_17 , які суперечать іншим доказам, зібраним під час досудового розслідування.

36. Так, під час розгляду справи судом першої інстанції було допитано неповнолітню потерпілу ОСОБА_17 , досліджено протокол слідчого експерименту з її участю.

37. У Суду немає підстав ставити під сумнів висновки судів попередніх інстанцій щодо достовірності показань потерпілої та їх значення у сукупності з іншими доказами.

Щодо недбалості батьків потерпілого

38. Щодо доводів касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги недбалість батьків потерпілого ОСОБА_10 , яка виразилась у наданні дозволу неповнолітньому потерпілому керувати мотоциклом, Суд зазначає, що судами попередніх інстанцій було встановлено, що причиною ДТП стало порушення ПДР саме засудженим, а не потерпілим ОСОБА_10 , у зв'язку з чим даний довід касаційної скарги є безпідставним.

Щодо винуватості потерпілого у ДТП

39. Щодо доводів сторони захисту про те, що судами попередніх інстанцій не враховано ступінь винуватості потерпілого в ДТП, Суд нагадує, що склад злочину, передбачений статтею 286 КК, утворює не будь-яке недотримання особою, котра керує транспортним засобом, вимог ПДР, а лише таке, що безпосередньо призвело до зазначених у цій статті наслідків[2].

40. Суд зазначав, що у разі ДТП за участю декількох водіїв висновок про наявність чи відсутність в їх діях складу злочину, передбаченого відповідними частинами статті 286 КК, потребує встановлення причинного зв`язку між порушенням правил безпеки дорожнього руху кожним з них та наслідками, що настали, дослідження характеру та черговості порушень, які вчинив кожен із водіїв, того, хто з них створив небезпечну ситуацію, тобто з`ясування ступеня участі кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. При цьому виключається кримінальна відповідальність особи, яка порушила правила дорожнього руху вимушено, через створення аварійної ситуації іншою особою, яка була учасником дорожнього руху[3].

41. Коли передбачені у статті 286 КК суспільно небезпечні наслідки настали через порушення правил безпеки дорожнього руху двома або більше водіями транспортних засобів, суд повинен з`ясовувати характер порушень, які допустив кожен із них, а також, чи не було порушення зазначених правил одним водієм причиною їх недодержання іншим і чи мав перший можливість уникнути дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків[4].

42. Суд першої інстанції, як було зазначено, встановив у діянні засудженого порушення ПДР та причинного зв`язку між цими порушеннями та суспільно небезпечними наслідками, що настали та дійшов висновку про доведеність наявності в його діях ознак об`єктивної сторони інкримінованого йому кримінального правопорушення.

43. Суд встановив, що засуджений здійснював заборонений рух зустрічною смугою, чим створював небезпеку для руху потерпілому ОСОБА_10 , і порушення засудженим ПДР, знаходиться в прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням зіткнення транспортних засобів.

44. Вказаний висновок районний суд обґрунтував сукупністю доказів, детальний опис яких міститься у вироку. З цим висновком погодився і суд апеляційної інстанції.

45. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає цей довід сторони захисту необґрунтованим.

Щодо припущень в протоколі огляду місця події від 15 серпня 2020 року

46. Щодо доводів сторони захисту про те, що подряпини на асфальті та пляма темного кольору, схожа на паливно-мастильні матеріали, які зазначені в протоколі огляду місця події від 15 серпня 2020 року є припущенням, Суд зазначає, що під час розгляду справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що вихідні дані для проведення експертиз та слідчих експериментів, зокрема, дані, зафіксовані на схемі місця ДТП,були отримані у спосіб, визначений нормами чинного законодавства.

47. Стороною захисту не наведено доводів, які б спростовували ці висновки судів попередніх інстанцій, тому Суд не вбачає підстав ставити під сумнів вказані висновки.

Щодо допиту свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .

48. Суд зазначає, що в цій справі свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , позасудові покази яких згадані у вироку та свідок ОСОБА_15 , який був понятим при проведенні огляду місця події (дорожньо-транспортної пригоди) 15 серпня 2020 року не з`явилися до суду і сторона захисту не мала можливості піддати їх перехресному допиту під час судового розгляду, хоча сторона захисту клопотала про їх допит.

49. Суд вже зазначав, що для оцінки допустимості показань відсутнього свідка слід дослідити:

(i) чи існували поважні причини для неявки свідка та, відповідно, для прийняття показань недопитаного відсутнього свідка як доказів[5];

(ii) чи були показання відсутнього свідка єдиною або вирішальною підставою для засудження обвинуваченого[6];

(iii) чи існували достатні врівноважуючі фактори, у тому числі вагомі процесуальні гарантії, здатні компенсувати незручності, спричинені стороні захисту в результаті допуску доказу та забезпечити, щоб судовий розгляд у цілому був справедливим[7].

50. Суд вважає, що в обставинах цього провадження неможливість забезпечити явку свідків в судове засідання для допиту мало об`єктивні причини. Так, свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 перебувають на службі в Збройних силах України, а свідок ОСОБА_15 виїхав за кордон, що підтверджується відповідними документами, які містяться в матеріалах справи. Суд не вбачає в матеріалах провадження ознак того, що суд першої інстанції не доклав зусиль для забезпечення явки вказаних свідків. Таким чином, Суд вважає, що існували поважні причини їх відсутності.

51. У той же час Суд зазначає, що свідки ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , які були пасажирами в автомобілі засудженого, повідомили, що під час руху за дорогою не слідкували, так як переглядали свої мобільні телефони; в якому місці і за яких обставин відбулось зіткнення вказати не можуть. Таким чином, їхні показання мають дуже низьку доказову цінність для доведення або спростування версії сторони захисту.

52. За таких обставин Суд відхиляє цей довід сторони захисту.

Щодо проголошення вироку без участі сторони захисту

53. Щодо доводів касаційної скарги про проголошення вироку під час повітряної тривоги, без участі сторони захисту, Суд зазначає наступне.

54. Відповідно до вимог частини 1 статті 376 КПК судове рішення проголошується прилюдно негайно після виходу суду з нарадчої кімнати.

55. Як вбачається з аудіо, - відео запису судового засідання 06 січня 2023 року головуючим суддею було проголошено резолютивну частину вироку.

56. Під час проголошення резолютивної частини вироку до зали судових засідань зайшли засуджений та його захисник, який заявив, що вирок оголошується у відсутність обвинуваченого під час повітряної тривоги та зазначив та сторона захисту не чула весь текст резолютивної частини вироку.

57. При цьому головуючим суддею, після проголошення резолютивної частини вироку, було роз`яснено право ознайомитися із журналом судового засідання і подати на нього письмові зауваження, а також право обвинуваченого подати клопотання про помилування.

58. Цього ж дня копію вироку було вручено засудженому та його захиснику, що засвідчено їх особистими підписами.

59. Суд уже зазначав, що відсутність сторони захисту в залі судового засідання під час проголошення резолютивної частини вироку жодним чином не вплинуло на законність і обґрунтованість ухваленого рішення, не перешкодило обвинуваченому реалізувати свої права, в тому числі й право на оскарження вироку в апеляційному порядку, а тому не може бути підставою для скасування судового рішення[8].

60. Враховуючи викладене, Суд вважає даний довід касаційної скарги необґрунтованим.

61. Отже, суд першої інстанції з`ясував усі передбачені статтею 91 КПК обставини, що належать до предмета доказування, і обґрунтовано визнав отримані докази достатніми для встановлення події кримінального правопорушення та винуватості засудженого. У Суду немає підстав ставити під сумнів оцінку судами попередніх інстанцій достовірності доказів, а також їх достатності для висновку про винуватість засудженого.

62. Апеляційний суд провів розгляд відповідно до вимог кримінального процесуального закону і погодився з висновками суду першої інстанції, надавши умотивовані відповіді на всі аргументи, наведені в апеляційній скарзі. Зміст ухвали відповідає вимогам статті 419 КПК.

63. Таким чином, у ході касаційного розгляду не встановлено істотних порушень норм матеріального та процесуального права, які були би підставами для скасування або зміни оскаржуваних рішень, а тому Суд вважає, що касаційну скаргу засудженого належить залишити без задоволення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, Суд

ухвалив:

вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 06 січня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 22 травня 2023 року щодо ОСОБА_9 залишити без зміни, а касаційну скаргу засудженого - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3

[1] Постанови від 22 травня 2018 року у справі № 459/3331/16-к, https://reyestr.court.gov.ua/Review/72909346; від 8 грудня 2020 року у справі № 278/1306/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/94264608; від 07 грудня 2021 у справі № 233/596/19, http://reyestr.court.gov.ua/Review/101829910; 25 січня 2022 року у справі № 158/1022/20, https://reyestr.court.gov.ua/Review/102892519;

[2] Постанова ВП ВС від 21 серпня 2019 року у справі № 682/956/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/84153042;

[3] Постанова від 16 жовтня 2019 року у справі № 163/1753/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/85075551

[4] Постанова від 03 квітня 2020 року у справі № 640/1664/18, https://reyestr.court.gov.ua/Review/88707037

[5] Al-Khawaja and Tahery v. the United Kingdom [GC], nos. 26766/05 and 22228/06, ECHR 2011, §§ 120-125

[6] Там же, §§ 126-147

[7] Там же, §§ 148-151

[8] Постанова ВС від 29 вересня 2020 року у справі № 125/163/17, https://reyestr.court.gov.ua/Review/91998557;