Єдиний державний реєстр судових рішень
ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
01 листопада 2023 року справа №200/3220/22
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Казначеєва Е.Г., суддів Блохіна А.А., Геращенка І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 р. у справі № 200/3220/22 (головуючий І інстанції Волгіна Н.П.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпраці у Донецькій області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення коштів,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держпраці у Донецькій області, в якій просила: визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області № 143-лк від 28 грудня 2021 року про звільнення позивача з 13 січня 2022 року з посади начальника відділу контролю східного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області; поновити позивача на посаді начальника відділу контролю східного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області; стягнути з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 січня 2022 року по день прийняття рішення по справі.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2022 року залишено без руху позовну заяву, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви - 10 (десять) днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом надання суду належного доказу на підтвердження сплати судового збору за подання даного позову в розмірі 992,40 грн.
В ухвалі суд дійшов висновку, що позивачем заявлена позовна вимога майнового характеру щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області середнього заробітку за весь час затримки в розрахунку при звільнені, але сума середнього заробітку не визначена.
Позивачем подана заява про усунення недоліків позовної заяви (на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху) до якої додано квитанцію 0.0.2560229036.1 від 28 травня 2022 року про сплату судового збору в сумі 992,40 гривень.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено частково, а саме суд: визнав протиправним наказ Головного управління Держпраці у Донецькій області від 28 грудня 2021 року № 143-ЛК Про звільнення ОСОБА_1 в частині формулювання причин звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю східного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області, а саме: в частині зазначення у наказі в якості підстави для звільнення ліквідації Головного управління Держпраці у Донецькій області відповідно до пункту 1-1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу; змінив формулювання підстав звільнення ОСОБА_1 з посади начальника відділу контролю східного напрямку управління з питань праці Головного управління Держпраці у Донецькій області, зазначивши в якості підстави для її звільнення реорганізацію Головного управління Держпраці у Донецькій області відповідно до пункту 1 частини 1 статті 87 Закону України Про державну службу. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.
15 грудня 2022 року через систему Електронний суд до Донецького окружного адміністративного суду надійшла заява від ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по справі про вирішення питання щодо судових витрат.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 року відмовлено у задоволені позовних вимог.
Позивач, не погодившись з такою ухвалою, звернувся до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду скасувати, та змінити резолютивну частину рішення Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року у справі №200/3220/22 зазначивши розподіл судових витрат.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що висновки суду не грунтуються на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні доказів у справі. Суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, не надав належної оцінки всім обставинам справи, визнав встановленими обставин, що мають значення для справи, які не доведені наявними в справі доказами та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи та порушень законних прав позивача.
Ухвалою суду від 23 лютого 2022 року позовну заяву залишено без руху з наданням десятиденного строку з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків позовної заяви, а саме підтвердження сплати судового збору за подання даного позову в розмірі 992,40 грн. у зв`язку з з`явленням позовної вимоги майнового характеру щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки в розрахунку при звільненні.
На виконання ухвали надано документ про сплату судового збору - квитанція 0.0.2560229036.1 від 28 травня 2022 року про сплату судового збору в сумі 992,40 гривень.
Суд в ухвалі суду від 30 грудня 2022 року зазначив, що предметом спору в межах адміністративної справи № 200/3220/22 позовні вимоги позивача стосувались, зокрема, поновлення на посаді та стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Позовних вимог щодо неналежного розрахунку із позивачем при звільненні в межах цієї справи не заявлялось. Квитанція № 0.0.2560229036.1 від 28 травня 2022 року була надана ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 23 лютого 2022 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, в якій зазначено, що остання має сплатити судовий збір за розгляд її позовних вимог майнового характеру - про стягнення з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, підстави для сплати позивачем судового збору в сумі 992,40 гривень зазначені в ухвалі суду від 23 лютого 2022 року та ухвалі суду від 30 грудня 2022 року різняться.
Стягнення середнього заробітку за весь час затримки в розрахунку при звільненні та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є різними вимогами. Вимога щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за весь час затримки в розрахунку при звільненні в позові не заявлялась. Відповідно можна дійти висновку, що суд при вирішенні справи не відмовляв у задоволенні такої вимоги.
Тому фактично сплату судового збору в сумі 992,40 гривень згідно квитанції 0.0.2560229036.1 від 28 травня 2022 року здійснено за вимогу, яка відсутня в позові на виконання ухвали суду від 23 лютого 2022 року.
Оскільки середній заробіток за час вимушеного прогулу - це заробітна плата, при розгляді позовних вимог майнового характеру - про стягнення з відповідача середнього заробітку за час вимушеного прогулу передбачено звільнення позивача від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Таким чином, факт сплати судового збору та понесених судових витрат в цій справі підтвержено належним, допустимим та достовірним доказом та визнано судом.
Відповідно до.2 ч. 5 ст. 246 КАС України у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Відповідно до.3 ч. 6 ст. 246 КАС України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.
Резолютивна частина рішення у справі від 14 грудня 2022 року не містить вказівок про розподіл понесених судових витрат чи про повернення судового збору. Таким чином, судом не вирішено питання про судові витрати.
Від відповідача надійшов відзив на скаргу в якому просив залишити її без задоволення, а судове рішення суду без змін.
В обґрунтування зазначено зокрема, що частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 статті 139 КАС України).
Як вбачається з рішення суду від 14 грудня 2022 року, позовна вимога майнового характеру про стягнення з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволеною не була, а отже, вимога про стягнення судом з відповідача (суб`єкта владних повноважень) витрат позивача зі сплати судового збору у випадку відмови у цій вимозі є безпідставною.
Мотивувальна частина рішення містить посилання на приписи ст. 139 КАС України, відтак, заява від ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по справі про вирішення питання щодо судових витрат містить помилкові висновки про не вирішення судом під час прийняття рішення за результатом розгляду справи № 200/3220/22 питання щодо судових витрат.
Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне.
Відмовляючи у задоволені заяви позивача суд виходив з того, що квитанція № 0.0.2560229036.1 від 28 травня 2022 року була надана ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 23 лютого 2022 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, в якій зазначено, що остання має сплатити судовий збір за розгляд її позовних вимог майнового характеру про стягнення з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу. За результатом розгляду справи суд дійшов висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в цій частині. На підставі викладеного вище суд дійшов висновку про помилковість висновків ОСОБА_1 про не вирішення судом під час прийняття рішення за результатом розгляду справи № 200/3220/22 питання щодо судових витрат.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до п.3 ч. 1, ч. 2 та 3 ст. 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового судового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання судового рішення.
Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може розглянути питання ухвалення додаткового судового рішення в судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Відповідно до частини 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.
До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Загальний порядок розподілу судових витрат урегульовано статтею 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частина 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цьогоКодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (ч. 3 ст. 139 КАС України).
Частина 4 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює, при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Як встановлено судом, рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Отже, суд у рішенні від 14 грудня 2022 року повинен був вирішити питання про наявність підстав про розподіл судових витрат чи їх повернення.
Суд в ухвалі 30 грудня 2022 року зазначив, що квитанція № 0.0.2560229036.1 від 28 травня 2022 року була надана ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали суду від 23 лютого 2022 року про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, в якій зазначено, що остання має сплатити судовий збір за розгляд її позовних вимог майнового характеру про стягнення з Головного управління Держпраці у Донецькій області на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, як зазначалось, в ухвалі від 23 лютого 2022 року суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем заявлена позовна вимога майнового характеру щодо стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області середнього заробітку за весь час затримки в розрахунку при звільнені, але сума середнього заробітку не визначена. Отже, суд дійшов висновку про необхідність залишення позову без руху, шляхом надання суду належного доказу на підтвердження сплати судового збору за подання даного позову в розмірі 992,40 грн.
Позивачем подана заява про усунення недоліків позовної заяви (на виконання ухвали суду про залишення позовної заяви без руху) до якої додано квитанцію 0.0.2560229036.1 від 28 травня 2022 року про сплату судового збору в сумі 992,40 гривень.
Отже, мають розбіжності висновків суду першої інстанції щодо підстав сплати судового збору та заявлених позовних вимог.
При цьому, у постанові Великої палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 містяться висновки щодо правової природи середнього заробітку за час вимушеного прогулу, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України, та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, визначеного статтею 117 КЗпП України.
Так, зазначається, що середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.
А середній заробіток за статтею 117 КЗпП України за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій) та є своєрідною санкцією для роботодавця за винні дії щодо порушення трудових прав найманого працівника.
Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці. За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI. Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України.
А на вимоги позивачів про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України пільга щодо сплати судового збору, передбачена пунктом 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, не поширюється та застосовується тримісячний строк звернення до суду, визначений частиною першою статті 233 КЗпП України, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Зазначена практика узгоджується з висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 26 жовтня 2016 року у справі № 362/7105/15-ц та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеним в постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 620/3884/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 813/1247/17, від 30 жовтня 2018 року у справі № 826/12721/17.
Матеріали справи свідчать, що позивачем заявлені позовні вимоги зокрема про стягнення на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 1 січня 2022 року по день прийняття рішення по справі.
Тобто позивачем заявлені вимоги за якими позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI.
Отже, суд першої інстанції у даному випадку дійшов до помилкового висновку про необхідність сплати позивачем судового збору за вищевказані позовні вимоги.
Суд зазначає, що ухвала суду про залишення позову без руху позивачем не оскаржена.
Проте, суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 14 червня 2023 року у справі № 607/23244/21 відступила від висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду, викладеного у постанові від 16 січня 2019 року у справі №638/17815/17-ц щодо застосування пункту 13 частини першої статті 353 Цивільного процесуального кодексу України, стосовно можливості оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала інший висновок про застосування пункту 10 частини першої статті 294 КАС України, який за змістом є тотожним пункту 13 частини першої статті 353 ЦПК України, щодо можливості апеляційного оскарження ухвали суду першої інстанції про залишення позовної заяви (заяви) без руху в частині визначення розміру судових витрат окремо від рішення суду.
Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що ухвала суду першої інстанції про залишення позовної заяви без руху підлягає апеляційному оскарженню лише разом з рішенням суду, якщо суд першої інстанції у цій ухвалі встановлює розмір судового збору, який позивач (заявник) має сплатити при зверненні до суду, або порядок його обчислення, однак особа не погоджується або з таким розміром, або з порядком його обчислення. Такі ухвали суду першої інстанції не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду. Також не підлягають апеляційному оскарженню окремо від рішення суду ухвали суду першої інстанції про відмову в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору. У такому випадку заявник може реалізувати своє право на апеляційне оскарження такого судового рішення шляхом включення заперечень на нього до апеляційної скарги на рішення суду відповідно до частини другої статті 353 ЦПК України (у випадку постановлення такого рішення місцевим судом).
Також Верховний Суд у постанові від 05 червня 2023 року у справі № 200/5361/22 дійшов до висновку, що «…ухвала про відкриття провадження в адміністративній справі відсутня у переліку ухвал суду першої інстанції, які можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Тобто, оскарження цієї ухвали в апеляційному порядку окремо від рішення суду або ж в окремій частині не передбачено процесуальним законом. У цьому зв`язку принагідно зазначити, що встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду по суті спору має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Зважаючи на це можна зробити висновок, що у разі незгоди ОСОБА_1 з ухвалою суду першої інстанції про відкриття провадження у справі в означеній частині, він мав процесуальне право включити заперечення на неї до апеляційної скарги на рішення суду, тим більше, що відстрочка сплати судового збору надавалася окружним судом до ухвалення рішення у справі.»
Зважаючи на викладене суд зазначає, що суд першої інстанції мотивуючи своє рішення про відмову у задоволенні зави позивача про ухвалення додаткового рішення стосовно судових витрат наявністю права суду не прийняття рішення в цій частині з огляду на ч.ч. 1,3,7 ст. 139 КАС України, помилково дійшов до цих висновків з огляду на те що як вже зазначалось за вимогами про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, позивач звільняється від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону № 3674-VI, що свідчить про невірне вирішення справи у цій частині.
Таким чином, суд з урахуванням вищезазначених норм права, доводів апелянта, щодо наявності у неї права на звільнення від сплати судового та висновків Верховного суду, дійшов висновку про необхідність часткового задоволення заяви позивача та повернення сплаченого позивачем судового збору.
За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язокщодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Таким чином, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо відмови у задоволені заяви, тому ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 р. у справі № 200/3220/22 задовольнити частково.
Ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 30 грудня 2022 р. у справі № 200/3220/22 скасувати.
Заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) через відповідний орган Державної казначейської служби України сплачений судовий збір в розмірі 992 (дев`ятсот дев`яносто дві) гривні 40 копійок, який був сплачений за квитанцією 0.0.2560229036.1 код квитанції 9270-4333-0029-2676 від 28 травня 2022 року.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України може бути оскаржена до Верхового суду протягом тридцяти днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено та підписано колегією суддів 01 листопада 2023 року.
Суддя-доповідач Е.Г. Казначеєв
Судді І.В. Геращенко
А.А. Блохін
