Єдиний державний реєстр судових рішень
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 жовтня 2023 року
м. Київ
справа № 128/3780/16-к
провадження № 51-1589км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
виправданого ОСОБА_7 ,
розглянув у судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12015020000000465, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Слобода Дашковецька Вінницького району Вінницької області, зареєстрованого там само ( АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційними скаргами прокурора тапредставника потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 .
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Вінницького районного суду Вінницької області від 14 липня 2020 року ОСОБА_7 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 286 КК та виправдано за недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Вирішено питання щодо цивільного позову, речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Орган досудового розслідування обвинувачує ОСОБА_7 у тому, що він 21 грудня 2015 року близько 09:30, керуючи технічно справним автомобілем «Mercedes-Benz Vito 109», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою сполученням Житомир - Вінниця у напрямку м. Вінниці, неподалік ЛЕП № 272, при зміні напрямку руху ліворуч не переконався, що цей маневр буде безпечним і не створить небезпеки учасникам дорожнього руху, виїхав на ліву смугу попутного руху, не надавши дороги транспортним засобам, що рухались по даній смузі, чим порушив вимоги пунктів 10.1, 10.3 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), внаслідок чого відбулося зіткнення з автомобілем «Alfa Romeo 156», державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_10 , який рухався по лівій смузі руху у попутному напрямку. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пасажир автомобіля «Alfa Romeo 156» ОСОБА_11 від отриманих тілесних ушкоджень помер під час надання медичної допомоги в лікарні.
Вінницький апеляційний суд ухвалою від 09 грудня 2022 року апеляційні скарги прокурора та представника потерпілої залишив без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін. Вирішив долю речового доказу у кримінальному провадженні.
Вимоги, викладені в касаційних скаргах, та узагальнені доводи осіб, які їх подали
Прокурор у касаційній скарзі просить скасувати ухвалу апеляційного суду, у зв`язку з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону та неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вказує, що оскаржена ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 419 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), оскільки в ній не викладено належних мотивів, з яких апеляційний суд не взяв до уваги доводи апеляційної скарги прокурора, та лише викладено позицію суду першої інстанції, з якою погодився апеляційний суд, перераховано докази, досліджені судом першої інстанції, без зазначення того, які саме обставини у кримінальному провадженні вони доводять.
Зазначає, що у порушення вимог ст. 94 КПК апеляційний суд не надав належної оцінки у взаємозв`язку з іншими доказами висновкам експертів від 28 березня 2016 року № 290/291/16-21/79а, від 05 вересня 2016 року № 12-1-43/44, від 31 січня 2017 року № 2867/2868/16-21. Суд відтворив дані експертиз, у яких експертами брались до уваги різні вихідні дані і прогнозувались наслідки в залежності від різних вихідних даних, проте не обґрунтував, які конкретно вихідні дані, відображені у висновках експертів, прийняв до уваги при ухваленні рішення. Своє рішення про виправдання ОСОБА_7 суд вмотивував показаннями самого обвинуваченого, свідка ОСОБА_12 та виконаним на замовлення захисника дослідженням експерта, а інші докази відкинув без належного обґрунтування, внаслідок чого незаконно прийняв рішення про закриття кримінального провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК.
Вказує, що суд безпідставно визнав недопустимим доказом протокол слідчого експерименту від 14 березня 2016 року зі свідком ОСОБА_13 через те, що у ньому містилося виправлення, про яке слідчий окремо не застережив під час складання протоколу, а саме виправлено фразу: «... Козицький показав, «що під час намагання виконання маневру випередження автомобіля «Мерседес Віто», він виїхав на ліву смугу руху в напрямку м. Вінниці», де закреслено слова «виїхав на ліву смугу руху в напрямку м. Вінниці» та зверху написано «змістився ліворуч», у той час, як експерти під час складання своїх висновків брали до уваги саме виправлену фразу ОСОБА_13 .
Зазначає, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про виклик понятих для з`ясування обставин складання вказаного протоколу та внесення до нього виправлень з урахуванням того, що допитаний судом апеляційної інстанції свідок ОСОБА_13 показав, що у зв`язку з тим, що з моменту ДТП пройшло понад чотири роки, деталей події він добре не пам`ятає, разом з тим при пред`явленні йому протоколу слідчого експерименту від 14 березня 2016 року підтвердив викладені у ньому відомості про обставини ДТП, які були відтворені ним під час слідчої дії.
Прокурор також не погоджується з наданою судом оцінкою показанням обвинуваченого ОСОБА_7 про те, що перед перестроюванням в лівий ряд він не бачив у дзеркало заднього виду іншого автомобіля. Вказує, що відповідно до показань ОСОБА_7 та проведеного із ним слідчого експерименту, в момент перестроювання з середньої смуги руху в крайню ліву смугу руху він подивився назад і не побачив жодного транспортного засобу позаду в лівій смузі. Після цього він проїхав біля 70 м зі швидкістю 75 км/год, після чого відчув удар в задню частину керованого ним транспортного засобу. При цьому, відповідно до протоколу огляду місця події видимість у вказаному місці складала 300м+. На думку прокурора, показання ОСОБА_7 слід розцінювати критично, оскільки якби все відбувалось так, як він вказав, то він не міг би не побачити транспортний засіб, який рухався у лівій смузі.
Прокурор також вказує, що суд безпідставно взяв до уваги те, що стрілка спідометра автомобіля «Alfa Romeo 156» на момент ДТП зупинилася на позначці 240 км/год, оскільки експерт в категоричній формі не стверджував, що ця цифра є реальною швидкістю автомобіля на момент ДТП.
У касаційній скарзі представник потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 просить скасувати ухвалу апеляційного суду у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Зазначає, що апеляційний суд порушив вимоги ст. 23, ч. 3 ст. 404 КПК, а саме задовольнивши клопотання про повторне дослідження усіх доказів, фактично дослідив їх частково, що є неприпустимим, оскільки вирок суду першої інстанції було оскаржено з підстав невідповідності висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неповноти судового розгляду.
Вказує, що в оскарженій ухвалі суд зазначив, що експерт ОСОБА_14 був допитаний в суді апеляційної інстанції та виклав зміст його показань, однак вказаний експерт апеляційним судом не допитувався.
У касаційній скарзі також наведено доводи про те, що апеляційний суд не дотримався принципу змагальності сторін, оскільки обґрунтував своє рішення винятково доказами, наданими стороною захисту, а інші докази лише перерахував у своєму рішенні. Крім того, апеляційний суд порушив вимоги ст. 94 КПК, не надавши оцінки доказами у сукупності, та обмежився формальною згодою з висновками суду першої інстанції.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор підтримала касаційні скарги та просила їх задовольнити.
Виправданий та його захисник заперечили проти задоволення вимог касаційних скарг, вважали їх доводи необґрунтованими.
Від представника потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 надійшло клопотання про проведення касаційного розгляду без його участі та без участі потерпілої.
Інших учасників судового провадження було повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду, однак у судове засідання вони не з`явилися, клопотань про особисту участь або відкладення судового засідання від них не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено приписами ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення у межах касаційної скарги.
Згідно зі ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, визначені статтями 412-414 КПК.
За вимогами, встановленими в ст. 370 цього Кодексу, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 373 КПК передбачено, що виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Мотивувальна частина виправдувального вироку за п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК повинна містити формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку має бути викладено результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі поданих у судовому засіданні.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, зібраних органом досудового розслідування, на підставі якої суд вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Наведені приписи вказують на те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (не підтвердження) доказами обставин, що за вимогами ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує припущення (твердження) слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті, зокрема, щодо юридичної оцінки кримінального правопорушення.
Суд першої інстанції, дослідивши докази у кримінальному провадженні, дійшов висновку про невинуватість ОСОБА_7 у пред`явленому за ч. 2 ст. 286 КК обвинуваченні та виправдав його за недоведеністю в діянні складу кримінального правопорушення.
Не погоджуючись із виправдувальним вироком суду, прокурор та представник потерпілої подали апеляційні скарги, де прокурор вказував на неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, що на його думку призвело до неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а представник потерпілої - на істотні порушення вимог кримінального закону та невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Виходячи із завдань і загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироку суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданої апеляційної скарги з додержанням вимог чинного законодавства.
Згідно з приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути зазначені належні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, якими він керувався.
Суд апеляційної інстанції не дотримався вказаних вимог закону та дійшов передчасного висновку про законність, обґрунтованість та вмотивованість виправдувального вироку суду першої інстанції.
Частиною ч. 3 ст. 404 КПК встановлено, що за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час апеляційного перегляду представник потерпілої заявив клопотання про дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження, та, з огляду на порушення, допущені місцевим судом, про безпосереднє дослідження доказів судом апеляційної інстанції, а саме висновків комісійної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 05 вересня 2016 року № 12- 1- 43/44, комісійної транспортно-трасологічної експертизи від 28 березня 2016 року № 290/291/16-21/79, автотехнічної експертизи від 20 січня 2016 року № 734а, автотехнічної та транспортно-трасологічної експертизи від 31 січня 2017 року № 2867/2868/16-21, протоколу слідчого експерименту від 14 березня 2016 року зі свідком ОСОБА_13 , дисків з аудіозаписами судових засідань, а також про виклик і допит свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та учасників слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 .
Прокурором також було подано клопотання про дослідження обставин, встановлених під час кримінального провадження,та безпосереднє дослідження доказів через порушення, допущені судом першої інстанції, а саме протоколу слідчого експерименту від 14 березня 2016 року зі свідком ОСОБА_13 , висновків автотехнічоної експертизи від 05 вересня 2016 року № 12-1-43/44 та автотехнічної експертизи від 20 січня 2016 року № 734а, а також про виклик і допит експертів, які проводили вказані експертизи, та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 .
У судовому засіданні 15 жовтня 2020 року апеляційний суд розглянув вказані клопотання та задовольнив їх частково, ухвалив дослідити висновки комісійної автотехнічної та транспортно-трасологічної експертиз, комісійної транспортно-трасологічної експертизи, автотехнічної експертизи, протокол слідчого експерименту, а також допитати свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , експертів ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , та дотримався постановленого рішення стосовно обсягу доказів, які підлягають дослідженню.
Разом із тим, за висновками об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду про застосування норми права, передбаченої ч. 3 ст. 404 КПК (постанова від 03 квітня 2023 року (справа № 537/984/20, провадження № 51-1747кмо22), під час апеляційного розгляду за апеляційною скаргою прокурора, потерпілого чи його представника з вимогою щодо постановлення нового вироку, за наявності доводів про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та/або неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, суд апеляційної інстанції має право повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, безвідносно до того чи заявлено клопотання про повторне дослідження доказів.
Враховуючи, що в апеляційних скаргах прокурор та представник потерпілої небезпідставно порушували питання про невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, перевірити їх апеляційний суд міг шляхом дослідження усіх доказів у кримінальному провадженні, про що обґрунтовано зазначає представник потерпілої в касаційній скарзі.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції (ч. 1 ст. 409 КПК), і це покладає на апеляційний суд певний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів, з урахуванням приписів ст. 404 КПК.
Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про необґрунтованість рішення місцевого суду щодо визнання недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 .
Суд першої інстанції визнав протокол проведення слідчого експерименту від 14 березня 2016 року зі свідком ОСОБА_13 недопустимим доказом через те, що у ньому міститься суттєве виправлення, про яке слідчий не застережив під час складання протоколу, а саме виправлено фразу: «... Козицький показав, «що під час намагання виконання маневру випередження автомобіля «Мерседес Віто», він виїхав на ліву смугу руху в напрямку м. Вінниці», закреслено слова «виїхав на ліву смугу руху в напрямку м. Вінниці» та зверху написано «змістився ліворуч».
Обґрунтованими є доводи прокурора про те, що суд безпідставно відмовив у задоволенні клопотання прокурора про виклик понятих, які брали участь під час вказаного слідчого експерименту, для з`ясування обставин складання вказаного протоколу та внесення до нього виправлень. Колегія суддів вважає висновок суду про недопустимість вказаного доказу передчасним.
Метою слідчого експерименту відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Отримані під час такої слідчої (розшукової) дії відомості не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч. 2 ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК є документом, який суд зобов`язаний оцінити за правилами, визначеними в ст. 94 КПК, як окремий самостійний доказ.
За встановленим кримінальним процесуальним законом порядком належна правова процедура проведення слідчого експерименту містить низку процесуальних гарантій, дотримання яких виключає обґрунтовані сумніви щодо правомірного отримання відомостей від учасника кримінального провадження.
Сама по собі наявність у протоколі виправлень не є достатньою підставою для визнання вказаного доказу недопустимим, за умови, що суд не допитав учасників вказаного слідчого експерименту з метою отримання відомостей щодо відповідності вказаних виправлень встановленим під час слідчої дії обставинам, при тому, що матеріали кримінального провадження містять достатні підстави до висновку про те, що протокол проведення слідчого експерименту від 14 березня 2016 року зі свідком ОСОБА_13 відповідає вимогам кримінального процесуального закону, зокрема статей 104, 105 КПК, а саму слідчу дію проведено за правилами, передбаченими ст. 240 цього Кодексу.
Експерти під час складання своїх висновків брали до уваги саме виправлену фразу в протоколі слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 , отже відомості, відображені у протоколі, мають суттєве значення для кримінального провадження та дотримання вимог ст. 94 КПК. Необґрунтоване визнання вказаного протоколу слідчого експерименту недопустимим доказом в цьому провадженні є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону в контексті приписів статей 370, 374, 412 КПК.
Оскаржена ухвала апеляційного суду не містить відповідей на доводи про безпідставне визнання місцевим судом недопустимим доказом протоколу слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_13 , з огляду на що, судове рішення не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Колегія суддів, враховуючи викладене, погоджується з доводами прокурора про те, що апеляційний суд у порушення вимог ст. 94 КПК не надав належної оцінки висновкам експертів, зокрема, від 28 березня 2016 року № Ко290/291/16-21/79а, від 05 вересня 2016 року № 12-1-43/44, від 31 січня 2017 року № 2867/2868/16-21 у взаємозв`язку з іншими доказами. Прокурор обґрунтовано зазначає, що апеляційний суд в оскарженій ухвалі відобразив зміст висновків експертів, які брали до уваги різні вихідні дані, однак не надав їм належної оцінки за правилами ст. 94 КПК.
При цьому, прокурор небезпідставно вказує на те, що оскаржена ухвала не містить переконливих відповідей про недотримання місцевим судом правил ст. 94 КПК стосовно оцінки показань ОСОБА_7 та проведеного за його участю слідчого експерименту у взаємозв`язку з іншими доказами, зокрема, протоколом огляду місця події.
За текстом оскарженої ухвали апеляційний суд виходив із того, що наведені докази підтверджують: факт ДТП, яка мала місце за участю автомобіля «Mercedes-Benz Vito 109», д.н.з. НОМЕР_1 , з автомобілем «Alfa Romeo 156», д.н.з. НОМЕР_2 ; невідповідність дій водія «Mercedes-Benz Vito 109» вимогам пунктів 10.1,10.3 ПДР; невідповідність дій водія «Alfa Romeo 156» вимогам п. 12.6 «г» ПДР, при цьому дійшов висновку, що вони ніяким чином не доводять винуватість ОСОБА_7 .
Разом із тим, Верховний Суд неодноразово зазначав, що юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджують відповідні автотехнічні експерти. Суд, спираючись на висновки експерта, необхідний причинний зв`язок, що існує між поведінкою конкретних осіб та суспільно небезпечними наслідками як ознака об`єктивної сторони кримінального правопорушення, встановлює за кримінально-правовими правилами оцінки. Вирішення питання про те, діяння якого учасника ДТП є головною умовою заподіяння наслідків, належить до компетенції суду, адже за приписами кримінального процесуального закону висновки експертів не є обов`язковими для органу, який здійснює провадження (ч. 10 ст. 101 КПК) і вони підлягають оцінці у сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами.
Ураховуючи складність визначення універсального алгоритму встановлення причинного зв`язку між порушенням нормативних вимог та настанням шкідливих наслідків, позаяк в кожному конкретному випадку цей зв`язок ускладняється і зумовлюється значною кількістю різноманітних чинників (зміст, комбінації та послідовність виникнення яких майже завжди є унікальною), оцінці в кримінальному провадженні підлягають найбільш значущі особливості, на які потрібно зважити для встановлення необхідного причинного зв`язку як складової підстави кримінальної відповідальності. Суд з`ясовує характер порушень, які допустив кожен із учасників ДТП, на підставі чого доходить висновку про те, чиї дії є причиною заподіяних наслідків.
Використання правил встановлення необхідного причинного зв`язку, які покладено в основу практичного застосування теорії необхідного спричинення, дозволяє встановити, що у процесі послідовного розвитку протиправної дії в часі суспільно небезпечний наслідок з необхідністю походить від конкретного діяння, вчиненого особою, а не знаходиться стосовно нього у випадковому відношенні. Діяння винуватого є головною і визначальною умовою настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило, в тих ситуаціях, коли в розвиток причинного ряду вплітаються дії інших осіб, що, відповідно, обумовлює необхідність наступної юридичної оцінки декількох чинників, які певною мірою впливають на настання передбачених законом наслідків, є ключем до розв`язання питання про наявність (відсутність) підстави кримінальної відповідальності конкретної особи. Порушення ПДР одним водієм не виключає кримінальної відповідальності іншого водія транспортного засобу, який також порушив ПДР і таке порушення є головною умовою заподіяння суспільно небезпечних наслідків, перебуває з ними в необхідному причинному зв`язку.
Як обґрунтовано зазначає прокурор, висновки апеляційного суду не відповідають вимогам кримінального процесуального закону та закону про кримінальну відповідальність, суд не надав належної оцінки наявним у матеріалах кримінального провадження доказам у їх сукупності та взаємозв`язку.
Переконливим також є твердження прокурора про те, що суди безпідставно взяли до уваги висновок експертизи від 28 березня 2016 року № 290/291/16-21/79, згідно з яким стрілка спідометра автомобіля «Alfa Romeo 156» на момент ДТП зупинилася на позначці 240 км/год, як такий, що може свідчити про реальну швидкість вказаного автомобіля в момент зіткнення. Як слушно зазначає прокурор, експерт в категоричній формі не стверджував, що ця цифра є реальною швидкістю автомобіля на момент ДТП, а тому такий висновок суду є припущенням.
Обґрунтованими є також доводи представника потерпілої про те, що в оскарженій ухвалі безпідставно зазначено про допит під час апеляційного перегляду експерта ОСОБА_14 , який в суді апеляційної інстанції не допитувався.
Доводи касаційних скарг, які зводяться до відстоювання учасниками судового провадження власної версії події та спираються на власну оцінку доказів на предмет їх достовірності, в силу приписів ст. 433 КПК не можуть бути предметом касаційного розгляду.
З урахуванням наведеного вище, оскаржену ухвалу апеляційного суду не можна визнати законною, обґрунтованою і вмотивованою, її зміст не відповідає вимогам статей 370, 419 КПК, з огляду на що цей суд дійшов передчасного висновку про правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.
З огляду на викладене, оскаржена ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню на підставі приписів пунктів 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, під час якого суду необхідно врахувати викладене в постанові касаційного суду та ухвалити рішення, яке відповідатиме вимогам статей 370, 419 КПК.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційні скарги прокурора тапредставника потерпілої ОСОБА_8 - ОСОБА_9 задовольнити частково.
Ухвалу Вінницького апеляційного суду від 09 грудня 2022 року щодо ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3 Судді:
