Єдиний державний реєстр судових рішень
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
11 серпня 2022 року м. Київ № 640/2412/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Балась Т.П., суддів Аблова Є.В., Літвінової А.В., за участю секретаря судового засідання Абрамчук А.С.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника відповідача: Бєльський-Панасюк О.О.,
представники третіх осіб: не з`явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1 до треті особиКабінету Міністрів України Акціонерне товариство «Київгаз», Дочірнє Підприємство «КиївГазЕнерджи»провизнання протиправними дій, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту, стягнення моральної шкоди,ВСТАНОВИВ:
До Окружного адміністративного суду міста Києва через підсистему «Електронний суд» звернулась ОСОБА_1 (далі - позивачка або ОСОБА_1 ) з позовом до Кабінету Міністрів України (далі - відповідач), в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить суд:
- визнати протиправними (неправомірними) дії (бездіяльність) Кабінету Міністрів України при виданні постанови від 19.10.2018 № 867 зі змінами;
- зобов`язати відповідача при здійсненні повноважень, визначених абз. 16 підп. 2) п. 1 ст. 20 Закону №796-XII по здійсненню державного управління у сфері використання надр та природних ресурсів враховувати обсяг природного газу власного видобутку та кількість споживачів газу;
- визнати протиправною та нечинною з дати її видання постанову Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 зі змінами;
- стягнути з Кабінету Міністрів на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди у сумі 12 500 000 грн., що дорівнює 1 грн. х кількість побутових споживачів газу в Україні.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивачка зазначає, що при винесенні оскаржуваної постанови відповідач не визначив всупереч пункту 1 частини четвертої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» конкретний загальносуспільний інтерес, що призвів до покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» від 19.10.2018 №867. Крім того, позивачка вказує, що визначаючи ціну постачання природного газу відповідач у порушення частини першої статті 92 Конституції України, частини першої статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» поклав на побутових споживачів газу спеціальні обов`язки у вигляді встановленої ціни постачання природного газу. При цьому, наголошує, що ціна продажу/придбавання/ постачання природного газу, передбачена у пункті 13 постанови Кабінету Міністрів від 19.10.2018 №867 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 17), визначена відповідачем неналежним чином, у непрозорий та дискримінаційний спосіб, з урахуванням тарифу на послуги транспортування природного газу для точки входу в України на міждержавному з`єднанні з Польщею/Словаччиною/Угорщиною, без урахування точок виходу на міждержавному з`єднанні з Польщею/Словаччиною/Угорщиною, а також газу власного видобутку та величини кількості побутових споживачів газу в Україні. Вважає, що такі дії та рішення відповідача спричиняють їй моральну шкоду, яку позивачка оцінює у розмірі 1 грн. х кількість побутових споживачів газу в Україні.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2020 позовну заяву повернуто позивачеві.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.10.2020 ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2020 скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 07.12.2020 відкрито загальне позовне провадження та призначено підготовче засідання по справі.
Відповідач Кабінет Міністрів України в письмовому відзиві просив відмовити у задоволенні позову, стверджуючи, що оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» видана в межах компетенції відповідно до Конституції України, Закону України «Про Кабінет Міністрів України», Закону України «Про ринок природного газу», а доводи позивачки про її невідповідність Конституції та законам України є необґрунтованими та недоведеними. Принагідно зауважує, що позивачкою не зазначено жодних реальних доказів порушення власних прав та інтересів положеннями оскаржуваної постанови, як і не надано доказів невідповідності оскаржуваної постанови іншим актами законодавства.
У відповіді на відзив Кабінету Міністрів України позивачка зазначила, що доводи відповідача не ґрунтуються на вимогах Конституції України, статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України», статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статей 4, 11 Закону України «Про ринок природного газу».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.02.2021 відмовлено у задоволенні заяви позивача про відвід секретаря судового засідання Кузьмич Мальвіни Борисівни від участі в адміністративному процесі при розгляді справи № 640/2412/20.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.03.2021 витребувано докази у справі від відповідача.
Протокольною ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2021 прийнято до розгляду заяву позивача про уточнення позовних вимог; закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.11.2021 залучено Акціонерне товариство «Київгаз» до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (далі - третя особа-1).
Представником третьої особи - 1 Акціонерним товариством «Київгаз» надано до матеріалів справи письмові пояснення, в яких вказано, що останнє відповідно до статті 39 Закону України «Про ринок природного газу» щодо відокремлення функцій суб`єктів господарювання на ринку природного газу з 01.07.2015 є Оператором газорозподільних мереж та на відповідному ринку надає виключно послуги з розподілу природного газу. Відповідно до «Методики визначення та розрахунку тарифу на послуги з розподілу природного газу» (затверджена постановою НКРЕКП від 25.02.2016 №236 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 03.11.2016 за №1434/29564) вартість наданих послуг (тариф на розподіл природного газу) не залежить від оптової/роздрібної ціни природного газу для населення, а залежить від обсягу розподілу природного газу. Таким чином, дії або рішення відповідача щодо визначення ціни на природний газ не впливають на доходи підприємства.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.12.2021 залучено Дочірнє Підприємство «КиївГазЕнерджи», до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача (далі - третя особа-2 або ДП «КиївГазЕнерджи»).
Представник третьої особи - 2 Дочірнього Підприємства «КиївГазЕнерджи» у письмових поясненнях щодо позову заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що відповідно до оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 «Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» на ДП «КиївГазЕнерджи» як на постачальника природного газу покладалися спеціальні обов`язки, а саме постачати природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек» і звітувати про його використання на умовах та у порядку, що визначені цим Положенням. Згідно з поясненнями третьої особи - 2, для постачання природного газу побутовим споживачам ДП «КиївГазЕнерджи» в період дії оскаржуваної постанови закуповувало на її умовах природний газ у оптового постачальника - АТ «НАК «Нафтогаз України» за регульованими цінами, при цьому для забезпечення господарської діяльності підприємства до вартості придбаного природного газу застосовувалася роздрібна торгівельна надбавка, що не перевищувала 2,5%. Наголошує, що підприємство не оскаржувало порядок прийняття вищезазначеного регуляторного акту і викладених у затвердженому ним Положенні норм, позаяк вважало їх для себе прийнятними. ДП «КиївГазЕнерджи» зауважує, що з 01.08.2020 підприємство закуповує природний газ, в тому числі для потреб споживачів, на ринку природного газу та вказана постанова Уряду з вказаної дати не застосовується. Відтак, на думку третьої особи-2, наявні підстави для застосування п. 8 ч. 1 ст. 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження в частині визнання протиправними (неправомірними) дії (бездіяльність) Кабінету Міністрів України при виданні постанови від 19.10.2018 № 867 зі змінами.
Розглянувши заявлене третьою особою - 2 клопотання про закриття провадження у справі в частині позовних вимог, суд виходить з наступного.
Частиною третьою статті 264 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
Згідно із частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, на законодавчому рівні визначено можливість оскарження лише чинних нормативно-правових актів, та не підлягають оскарженню нормативно-правові акти, які втратили чинність.
Судом установлено, що станом на час прийняття рішення у справі оскаржувана постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 «Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» визнана такою, що втратила чинність.
В той же час, суд зазначає, що на час звернення позивачки із даним позовом постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» була чинною.
З урахуванням наведеного, позивачка, користуючись своїм правом, звернулась до суду з позовом про визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867, якою вважає, що порушені її права та інтереси.
При цьому, суд зазначає, що факт втрати оскаржуваним нормативно-правовим актом чинності не є підставою для закриття провадження у справі.
Що стосується покликань третьої особи - 2 ДП «УкрГазЕнерджи» на пункт 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України, суд зазначає, що згідно з положеннями даної норми суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб`єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
З аналізу вказаної норми вбачається, що підставою для закриття провадження є необхідні вчинені дії відповідачем, що призвели до повного відновлення законних прав та інтересів позивача.
Суд вважає, що з втратою чинності постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 «Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу», повне відновлення законних прав та інтересів позивачки, що є обов`язковою умовою для застосування пункту 8 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України не відбулося, оскільки за період дії оскаржуваної постанови у учасників справи виникли відповідні права та обов`язки, які можуть бути реалізовані навіть за умови втрати чинності такої постанови.
До того ж Кабінетом Міністрів України не вчинено жодних дій, спрямованих на виправлення відповідачем оскаржуваних позивачкою порушень.
Таким чином, суд не вбачає підстав для закриття провадження у справі в частині позовних вимог, відтак клопотання представника ДП «УкрГазЕнерджи» про закриття провадження у справі задоволенню не підлягає.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 11.08.2022 відмовлено у задоволенні клопотання позивача про об`єднання справ № 640/2412/20 та №640/167/20 в одне провадження.
У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовольнити в повному обсязі. Представники відповідача та третіх осіб просили відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 11.08.2022 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Так, судом установлено, що на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» 19.10.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №867 «Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу» (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867).
Положення, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867, визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - спеціальні обов`язки), зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
14.11.2018 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №942 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 18 червня 2014 р. № 217 і від 19 жовтня 2018 р. № 867».
Кабінетом Міністрів України затверджено наступні зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 (далі - Зміни):
2. У пункті 11 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867:
1) абзац шостий після слів і цифр «не нижче 90 відсотків» доповнити словами і цифрами «(у період з 1 грудня 2018 р. до 1 квітня 2019 р. - не нижче 78 відсотків, а для виробника теплової енергії, управління майном якого здійснює Фонд державного майна і який використовує природний газ для виробництва теплової та електричної енергії, у період з 16 листопада 2018 р. до 1 квітня 2019 р. - не нижче 60 відсотків)»;
2) абзац дванадцятий після слів і цифр «не нижче 90 відсотків» доповнити словами і цифрами «(у період з 1 грудня 2018 р. до 1 квітня 2019 р. - не нижче 78 відсотків)».
29.09.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 857 «Про внесення зміни до пункту 11 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Вказаною постановою Кабінету Міністрів України внесено зміну до пункту 11 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 (Офіційний вісник України, 2018 р., № 98, ст. 3226, № 92, ст. 3052), доповнивши абзац шостий після слів і цифр «у період з 16 листопада 2018 р. до 1 квітня 2019 р.» словами і цифрами «та у період з 1 жовтня 2019 р. до 1 травня 2020 р.».
27.11.2019 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1000 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Кабінетом Міністрів України затверджено наступні зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 (далі - Зміни):
1. Пункт 6 доповнено абзацом такого змісту:
«У разі визначення для цілей пункту 13 цього Положення цін на два періоди поставки: місяць та квартал, НАК «Нафтогаз України» придбаває природний газ за ціною, яка є середньою арифметичною ціною продажу/постачання природного газу на відповідний місяць та квартал за вирахуванням торговельної надбавки (націнки) НАК «Нафтогаз України» на рівні 1,917 відсотка зазначеної ціни.».
2. Пункт 13 викласти в такій редакції:
« 13. З 1 січня 2020 р. НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем) на відповідні періоди поставки (місяць або квартал), але не вище середньої арифметичної ціни газу, за якою Компанія пропонує газ промисловим споживачам за умови попередньої оплати до відповідного періоду поставки газу (місяць або квартал). Вимоги щодо граничного рівня ціни застосовуються окремо до кожного періоду поставки.
На період з 1 січня 2020 р. ціна природного газу визначається одночасно на два періоди поставки:
квартал - продаж/постачання природного газу за ціною I кварталу здійснюється відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення на період I кварталу та квітня 2020 р.;
місяць - продаж/постачання природного газу за щомісячними цінами здійснюється відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення у разі відсутності договору постачання природного газу за квартальними цінами, укладеного з окремими побутовими споживачами, виробниками теплової енергії та релігійними організаціями (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державним підприємством «Міжнародний дитячий центр «Артек», за квартальними цінами.».
24.01.2020 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 17 «Про внесення змін до Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Кабінетом Міністрів України затверджено наступні зміни, що вносяться до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 (далі - Зміни):
1. Абзац п`ятий пункту 6 викласти в такій редакції:
«З 1 січня 2020 р. ціна придбання природного газу не може бути вищою за ціну продажу природного газу, визначену відповідно до пункту 13 цього Положення, за вирахуванням торговельної надбавки (націнки) НАК «Нафтогаз України» на рівні 1,917 відсотка зазначеної ціни.».
2. Пункт 13 викласти в такій редакції:
« 13. З 1 січня 2020 р. НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем), але не вище рівня, який, зокрема, враховує середньоарифметичне значення фактичних цін (End of Day) природного газу на наступну добу поставки газу (Day-Ahead and Weekend) на нідерландському газовому хабі (ТТF) за період 1-22 числа місяця постачання газу відповідно до інформації біржі Powernext/EEX, різницю (спред) між ціною на хабі TTF та кордоні України і тариф на послуги транспортування природного газу для точки входу в Україну на міждержавному з`єднанні з Польщею/Словаччиною/Угорщиною.».
Постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 втратила чинність від 20.05.2021.
Вважаючи дії відповідача щодо прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 протиправними, а вказані вище положення постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 зі внесеними змінами такими, що порушують положення Закону України «Про ринок природного газу» та обмежують права позивачки, як побутового споживача газу, позивачка звернулась з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 3 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» від 27.02.2014 №794-VII (далі - Закон України «Про Кабінет Міністрів України») діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання.
Відповідно до приписів статті 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України, серед іншого забезпечує проведення державної політики цін та здійснює державне регулювання ціноутворення.
Відповідно до частини першої статті 49 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов`язкові для виконання акти - постанови і розпорядження.
Частиною другою цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
При цьому, згідно з пунктом 18 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.
У свою чергу статтею 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» від 11.09.2003 №1160-IV визначено, що регуляторний акт - це прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб`єктами господарювання.
08.05.2015 набув чинності Закон України від 09.04.2015 №329-VIII «Про ринок природного газу», який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Статтею 3 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що ринок природного газу має функціонувати на засадах вільної добросовісної конкуренції, крім діяльності суб`єктів природних монополій, та за принципами, зокрема:
- забезпечення високого рівня захисту прав та інтересів споживачів природного газу, у тому числі забезпечення першочергового інтересу безпеки постачання природного газу, зокрема шляхом диверсифікації джерел надходження природного газу;
- вільної торгівлі природним газом та рівності суб`єктів ринку природного газу незалежно від держави, згідно із законодавством якої вони створені;
- вільного вибору постачальника природного газу.
В той же час, частиною першою статті 11 зазначеного Закону, яка визначає спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, встановлено, що з метою забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу на суб`єктів ринку природного газу у виключних випадках та на визначений строк можуть покладатися спеціальні обов`язки в обсязі та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України після консультацій із Секретаріатом Енергетичного Співтовариства.
Таким чином, наведеною вище нормою чинного законодавства України прямо передбачено повноваження Кабінету Міністрів України у виключних випадках та на визначений строк, в обсязі та на певних умовах покладати спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу у процесі функціонування ринку природного газу.
Згідно з положеннями статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» такі обов`язки мають бути чітко визначеними, прозорими, недискримінаційними та заздалегідь не передбачати неможливість їх виконання.
Обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, покладених Кабінетом Міністрів України на суб`єктів ринку природного газу, мають бути необхідними та пропорційними меті задоволення правомірного загальносуспільного інтересу та такими, що створюють найменші перешкоди для розвитку ринку природного газу.
На виконання зазначених повноважень Кабінетом Міністрів України видано постанову від 18.10.2018 № 867, якою затверджено Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867).
Обґрунтовуючи протиправність прийняття відповідачем постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867, позивач покликається, зокрема на те, що зі змісту оскаржуваної постанови, на думку позивача, не проглядається конкретний загальносуспільний інтерес, що призвів до покладення відповідачем спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу.
У контексті наведеного слід зазначити, що відповідно до частини четвертої статті 11 вищезгаданого Закону, рішення Кабінету Міністрів України про покладання спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу має визначати: 1) загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу; 2) обсяг спеціальних обов`язків; 3) коло суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки; 4) обсяг прав суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, необхідних для виконання таких обов`язків; 5) категорії споживачів, яких стосуються спеціальні обов`язки; 6) територію та строк виконання спеціальних обов`язків; 7) джерела фінансування та порядок визначення компенсації, що надається суб`єктам ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки, з урахуванням положення частини сьомої цієї статті.
Згідно з пунктом 3 зазначеного Закону до загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу належать: національна безпека, а також безпека постачання природного газу; стабільність, належна якість та доступність енергоресурсів; захист навколишнього природного середовища, у тому числі енергоефективність, збільшення частки енергії з альтернативних джерел та зменшення викидів парникових газів; захист здоров`я, життя та власності населення.
Таким чином, частина четверта статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» пов`язує обов`язок Кабінету Міністрів України визначати загальносуспільний інтерес у процесі функціонування ринку природного газу, для забезпечення якого покладаються спеціальні обов`язки на суб`єктів ринку природного газу одночасно із покладанням спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу.
Згідно з пунктом 1 Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу зазначено, що це Положення визначає обсяг та умови виконання спеціальних обов`язків, що покладаються на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, зокрема для забезпечення стабільності, належної якості та доступності природного газу, підтримання належного рівня безпеки його постачання споживачам без загрози першочерговій цілі створення повноцінного ринку природного газу, заснованого на засадах вільної конкуренції з дотриманням принципів пропорційності, прозорості та недискримінації.
В той же час, в обґрунтуваннях щодо проекту оскаржуваної постанови вказано, що згідно з Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами - членами, з іншої сторони, Україна взяла на себе міжнародні зобов`язання з реформування енергетичного сектору , які включають в себе і питання ціноутворення, відповідні вимогам МВФ. У 2017 році Кабінет Міністрів України схвалив Енергетичну стратегію України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність», якою передбачені поетапні кроки на шляху лібералізації внутрішнього ринку природного газу та його інтеграції до європейського ринку природного газу.
Зокрема, у термін до 2020 року передбачається завершення імплементації Третього енергетичного пакету та створення повноцінного ринку природного газу, ключовою складовою якого повинен стати перехід на ринкові механізми та забезпечення конкуренції в усіх сегментах оптового та роздрібного постачання природного газу з одночасним запровадженням заходів щодо захисту прав споживачів та незахищених верств населення.
При цьому, поступовість підвищення ціни на газ для населення дозволить захистити побутових споживачів і насамперед, незахищені верстви населення, від різкого разового підвищення ціни на 60 % (до 11 тис . грн . за 1 тис . м3), як того вимагав МВФ від Уряду України. Це з однієї сторони. З іншої сторони, підвищення ціни на газ (стимулюватиме) населення до встановлення індивідуальних лічильників природного газу та теплової енергії, а також до енергозбереження (до зниження споживання природного газу), що в кінцевому результаті при вільному ринку (з 2020 року) призведе до зниження цін на газ через посилення конкуренції за споживачів серед постачальників природного газу.
Також, протягом 2018-2019 років буде завершено розбудову системи монетизації субсидій та інфраструктурні реформи на ринку природного газу, що в подальшому сприятиме збільшенню кількостi постачальників газу населенню та зростанню конкуренції між ними за споживачів як якістю послуг так і цінами.
Отже, наведене свідчить на користь висновку про те, що ключовий загальносуспільний інтерес прийняття оскаржуваної постанови полягає у забезпеченні конкурентоспроможної ціни, стабільності, доступності природного газу, підтриманні належного рівня безпеки та безперервності постачання природного газу споживачам в умовах перехідного періоду реформування ринку природного газу, про що зазначено відповідачем в оскаржуваній постанові.
Відтак, доводи позивача про те, що прийняття оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 не передбачає забезпечення конкретного загальносуспільного інтересу у процесі функціонування ринку природного газу спростовується зазначеним висновком суду.
Що стосується твердження позивачки про те, що відповідач приймаючи постанову Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 поклав на побутових споживачів спеціальні обов`язки у вигляді встановленої ціни постачання природного газу, то суд вважає таке твердження помилковим та необґрунтованим, позаяк Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу покладає спеціальні обов`язки у процесі функціонування ринку природного газу, зокрема, на ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», операторів газорозподільних систем, постачальників природного газу, які придбали природний газ у НАК «Нафтогаз України» відповідно до цього Положення, та господарські товариства, 100 відсотків акцій (паїв, часток) яких належать державі або іншому господарському товариству, єдиним акціонером якого є держава (ПАТ «Укргазвидобування», ДАТ «Чорноморнафтогаз»). Таким чином, побутові споживачі за змістом оскаржуваної постанови не входять до кола суб`єктів ринку природного газу, на яких покладаються спеціальні обов`язки.
Поза тим, суд зазначає, що згідно з приписами частини першої статті 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу побутовому споживачу здійснюється на підставі договору, що укладається між ним та постачальником, на умовах типового договору постачання природного газу побутовим споживачам, затвердженого Регулятором.
Постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом (частина 2 статті 12 Закону України «Про ринок природного газу»).
Як зазначено у пункті 9 оскаржуваної постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867, кожен побутовий споживач має право на вільний вибір та зміну постачальника на умовах та у порядку, визначених законодавством.
Таким чином, постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 не створює перешкод для реалізації прав споживачів на вільний вибір постачальника та не позбавляє позивачку як побутового споживача обирати постачальника природного газу і права придбавати природний газ за цінами, які вільно встановлюються сторонами договору постачання природного газу згідно із Законом України «Про ринок природного газу».
Крім того, приписами пункту 9 постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 17) передбачено, що з 01 січня 2019 р. по 1 травня 2020 р. НАК «Нафтогаз України» зобов`язана постачати природний газ побутовим споживачам, релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для провадження їх виробничо-комерційної діяльності) та державному підприємству України «Міжнародний дитячий центр «Артек», постачання яким у відповідному місяці постачання не здійснює інший постачальник (у тому числі інший постачальник із спеціальними обов`язками відповідно до цього Положення).
Постачання природного газу відповідно до цього пункту здійснюється за ціною, що визначається відповідно до пунктів 12 і 13 цього Положення, збільшеною на торговельну надбавку (націнку) постачальника, яка не може перевищувати 2,5 відсотка зазначеної ціни.
Згідно з пунктом 12 вищезгаданої постанови, з 01 листопада 2018 р. по 31 грудня 2019 р. (включно) НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за ціною (без урахування податку на додану вартість, тарифів на транспортування та розподіл природного газу, які підлягають обов`язковій оплаті відповідно до умов договорів транспортування та розподілу природного газу), що розраховується за такою формулою:
Ц = (Цбаз х Кд),
де Ц - ціна продажу/постачання природного газу;
Цбаз - середня арифметична ціна продажу/постачання природного газу НАК «Нафтогаз України» для промислових споживачів, за умови попередньої оплати до періоду поставки газу, що діяла з 1 липня 2018 р. по 30 вересня 2018 р. (8981 гривня за 1000 куб. метрів згідно з прейскурантом на природний газ із ресурсів НАК «Нафтогаз України»);
Кд - коефіцієнт дисконту, що дорівнює:
0,6943 - для розрахунку ціни природного газу з 1 листопада 2018 року;
0,8 - для розрахунку ціни природного газу з 1 травня 2019 року.
Відповідно до пункту 12 вищевказаної постанови, з 01 січня 2020 р. НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 і 11 цього Положення за цінами, що встановлюються продавцем (постачальником) і покупцем (споживачем), але не вище рівня, який, зокрема, враховує середньоарифметичне значення фактичних цін (End of Day) природного газу на наступну добу поставки газу (Day-Ahead and Weekend) на нідерландському газовому хабі (ТТF) за період 1-22 числа місяця постачання газу відповідно до інформації біржі Powernext/EEX, різницю (спред) між ціною на хабі TTF та кордоні України і тариф на послуги транспортування природного газу для точки входу в Україну на міждержавному з`єднанні з Польщею/Словаччиною/Угорщиною.
Суд акцентує увагу на те, що положення частин 12 та 13 постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867, не визначають конкретної ціни постачання/продажу природного газу побутовим споживачам, а лише встановлюють граничну ціну на природний газ, за якою НАК «Нафтогаз України» здійснює продаж/постачання природного газу відповідно до пунктів 7, 8 та 11 цього Положення і яка буде застосовуватись лише у випадку перевищення ціни, яка сформувалась на вільному ринку природного газу між постачальником і споживачем.
Варто також зазначити, що посилання позивачки на порушення принципу недискримінації при формуванні ціни реалізації/постачання природного газу не може бути визнане обґрунтованим з огляду на те, що будь-яких доказів наявності в оскаржуваній постанові ознак дискримінації позивачкою не надано.
Що стосується доводів позивачки про неналежне формування ціни постачання природного газу та необхідність врахування при економічному розрахунку ціни природного газу, зокрема тарифу на транспортування природного газу для точки виходу з України на міждержавному з`єднанні з Польщею/Словаччиною/Угорщиною, транспортування газу власного видобутку, кількості побутових споживачів газу, то такі суд оцінює критично, оскільки доводи позивачки не наведеній частині не містять нормативного обґрунтування, а позивачкою не доведено необхідність включення вказаних показників до структури ціни постачання природного газу для побутових споживачів.
З приводу зауважень позивачки щодо підставності формування торговельної надбавки (націнки) НАК «Нафтогаз України» та постачальника до ціни постачання природного газу для побутових споживачів, то суд зазначає наступне.
Так, пунктом 12 частини першої статті 3 Закону України «Про ціни та ціноутворення» визначено, що торговельна надбавка (націнка) - це сума витрат суб`єкта господарювання, що пов`язані з обігом товару та здійснюються в процесі його продажу (реалізації) у роздрібній торгівлі, та прибутку. Гранична торговельна надбавка (націнка) є її максимально допустимим рівнем, який повинен враховуватися суб`єктом господарювання під час реалізації товару в роздрібній торгівлі.
При цьому, відповідно до пункту 7 статті 11 Закону України «Про ринок природного газу» суб`єкт ринку природного газу, на якого покладаються спеціальні обов`язки відповідно до частини першої цієї статті, має право на отримання компенсації економічно обґрунтованих витрат, здійснених таким суб`єктом, зменшених на доходи, отримані у процесі виконання покладених на нього спеціальних обов`язків, та з урахуванням допустимого рівня прибутку відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.
З наведеного правового регулювання вбачається, що суб`єкти ринку природного газу, на які покладено спеціальні обов`язки для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, у цьому випадку НАК «Нафтогаз України» та постачальники природного газу, мають право на отримання торговельної надбавки на покриття витрат, пов`язаних із реалізацією/постачанням споживачам природного газу.
Суд відмічає, що фактично доводи позивачки щодо незаконності оскаржуваної постанови зводяться до незгоди із обрахунком ціни постачання природного газу побутовим споживачам. Разом з тим, обґрунтувань неправильного визначення ціни постачання природного газу та порушень конкретних норм закону при її обчисленні ні позовна заява, ні відповідь на відзив позивачки, ні заява про уточнення позовних вимог не містять. Наявність у позивачки обґрунтованих сумнівів щодо правильності визначення ціни постачання природного газу побутовим споживачам позивачкою не доведена.
Крім того, постанову Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 №17, якою внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867, зокрема в частині обрахунку граничної ціни продажу/постачання НАК «Нафтогаз України» природного газу з 01.01.2020, що передбачено пунктом 13 оскаржуваної постанови та з положеннями якої не погоджується позивачка, нею оскаржено не було.
Зважаючи на викладене, доводи позивачки про те, що ціна на природний газ для побутових споживачів визначена неналежним чином, є непрозорою та дискримінаційною не знайшли свого підтвердження у ході розгляду справи.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова видана Кабінетом Міністрів України від 19.10.2018 №867 з дотриманням критеріїв визначених Кодексом адміністративного судочинства України та з метою забезпечення належного виконання приписів Закону України «Про ринок природного газу», тому є правомірною.
В контексті наведеного суд звертає увагу, що позивачкою оскаржується постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 (зі змінами), яка станом на момент прийняття рішення у справі не є чинною, а відтак є такою, що не застосовуються до будь-якого суб`єкта, в тому числі і до позивачки.
З огляду на вказане, суд зауважує, що поняття «юридичного спору» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Конституційний Суд України в пп.3.6 п.3 Рішення від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес)) зазначив, що системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст.
У вказаній справі Конституційний Суд України вирішив, що поняття «охоронюваний законом інтерес», що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права», треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом. Суд зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту має бути спрямований на відновлення порушених прав і захист законних інтересів, і у випадку задоволення судом його вимог, прийняте судом рішення повинно мати наслідком відновлення тих прав, за захистом яких позивач і звернувся до суду.
З урахуванням викладеного, відсутність предмету спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб.
Отже, з урахуванням того, що позивачка просить визнати протиправним та нечинним нормативно-правовий акт у відповідній редакції, який вичерпав свою дію станом на момент прийняття рішення у справі, адже підлягав застосуванню виключно в період з 01.11.2018 по 20.05.2021, вказані обставини є додатковою підставою для відмови позовних вимог у наведеній частині.
Наразі процесуально неможливо визнати оскаржувану постанову відповідача нечинною (незаконною), оскільки вона втратила свою юридичну значимість, а отже обраний позивачкою спосіб захисту порушеного права, враховуючи фактичні обставини справи, не призведе до поновлення порушених, на думку позивачки, прав та інтересів.
Крім того, суд вважає слушними доводи відповідача про те, що позивачкою оскаржено постанову Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 у повному обсязі, однак вказаний нормативно-правовий акт стосується прав та інтересів позивачки частково і застосовується лише у частині обрахунку ціни продажу/постачання природного газу побутовим споживачам.
З огляду встановлені вище судом обставини, враховуючи те, що положення постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 в частині покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу не призводять до порушення прав та інтересів позивачки, а також те, що постанова Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 на момент вирішення справи втратила чинність, суд дійшов висновку про те, що не виникає передумови для здійснення захисту права або законного інтересу позивачки, шляхом визнання протиправною та нечинною постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 № 867 зі змінами.
Поряд з цим, не підлягають задоволенню вимоги позивачки щодо зобов`язання відповідача при здійсненні повноважень, визначених абз. 16 підп. 2) п. 1 ст. 20 Закону України «Про Кабінет Міністрів України» по здійсненню державного управління у сфері використання надр та природних ресурсів враховувати обсяг природного газу власного видобутку та кількість споживачів газу, з огляду на наступне.
Суд зауважує, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративний суд, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення), передбаченим Кодексом адміністративного судочинства України, критеріям, не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Так, здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий в ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
З приводу позовних вимог про стягнення з Кабінету Міністрів України на користь позивачки на відшкодування моральної шкоди у сумі 12 500 000 грн., що дорівнює 1 грн. х кількість побутових споживачів газу в Україні, суд зазначає таке.
Пунктом 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4 визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Статтею 23 ЦК України визначено, що моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно зі ст. 1173 цього Кодексу, шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Як зазначено у п.п. 4, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 №4, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями (бездіяльністю) її заподіяно та якими доказами вона підтверджується. Факт заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 №5 під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого.
Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди необхідно надавати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, чи існує причинний зв`язок, чи обґрунтовано грошовий вираз заявленої шкоди та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині. Ці обставини входять до предмету доказування у справі.
Основним фактором завдання моральної шкоди позивачка вважає протиправні дії відповідача, як суб`єкта владних повноважень, при прийнятті постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2018 №867 «Про затвердження положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу».
Зважаючи на висновки суду у даній справі про відсутність у діях відповідача протиправних дій та рішень, які могли б завдати позивачці моральної шкоди, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 12 500 000,00 грн.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Згідно із частинами першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги наведене вище, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що доводи, викладені у позовній заяві, позивачки є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 264 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Головуючий суддя Т.П. Балась
Суддя Є.В. Аблов
Суддя А.В. Літвінова
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 22.08.2022.
