Єдиний державний реєстр судових рішень
ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26.07.2022 Справа № 904/7518/21
м.Дніпро
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М. (доповідач),
суддів: Чередка А.Є., Паруснікова Ю.Б.,
секретар судового засідання Мацекос І.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 у справі №904/7518/21 (суддя Мельниченко І.Ф., повнет рішення складено 06.05.2022)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до відповідача-1: Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, м. Дніпро
до відповідача-2: Інгулецького відділу Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до відповідача-3: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро
про стягнення 2 216 157,30 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСК" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою про стягнення 2 010 420,00 грн. - штрафу відповідно до постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН1738/255/АВ/ТДП-ФС/710 від 15.11.2018; 201 042,00 грн. - виконавчого збору; 300,00 грн. - витрат виконавчого провадження; 3 723,00 грн. - штрафу відповідно до постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН1738/255/АВ/ІП-ФС/709 від 15.11.2018; 372,30 грн. - виконавчого збору; 300,00 грн. - витрат виконавчого провадження.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 у справі № 904/7518/21 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" задоволені; стягнуто з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" заподіяну шкоду в сумі 2216157 грн., 33242,35 грн. - судового збору.
Рішення суду мотивоване тим, що оскільки неправомірність дій відповідача-1, щодо накладення штрафів та винесення постанов від 15.11.2018 № ДН1738/255/АВ/ТД-ФС/71, № ДН 173 8/25 5/АВ/ІП-ФС/709 призвели до заподіяння шкоди позивачеві в загальній сумі 2216157,30 грн., було встановлено рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі № 160/9405/18, то наявні підстави для захисту порушеного права позивача згідно із приписами ст. ст. 1173, 1174 ЦК України, а отже, стягнута сума коштів в розмірі 2216157,30 грн. підлягає відшкодуванню.
Посилання позивача на неправомірність дій другого відповідача - Інгулецького відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), які пов`язані з примусовим виконанням спірних постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, не заслуговують на увагу, з огляду на те, що як свідчать матеріали справи, пред`явлені до виконання постанови виконувались виконавчою службою відповідно до вимог, встановлених Законом України "Про виконавче провадження", що не заперечується і самим позивачем. Отже, виконавча служба не може оцінювати правомірність рішень, які нею виконуються.
2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись з рішенням суду, Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області подало апеляційну скаргу, в якій просить рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 у справі №904/7518/21 скасувати, ухвалити нове рішення та відмовити у задоволенні позову.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду незаконне, необґрунтоване, судом неповно з`ясовні обставини справи, а саме:
-судом ухвалено стягнути за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір з Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, проте останнє не було і не є отримувачем коштів, сплачених на виконання постанов, діяло під час винесення постанов в межах своїх повноважень;
-суд першої інстанції порушив норми матеріального права, а саме статті 1173, 1174 ЦК України, пункти 3, 16-19, 36, 38 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевого бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845, що призвело до неправильного вирішення справи;
-Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області при прийнятті постанов про накладення штрафів за порушення законодавства про працю та направлення їх до органів державної виконавчої служби діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
-рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 р. по справі № 160/9405/18, яким визнано протиправними та скасовано постанови про накладення на Позивача штрафу № ДН1738/255/АВ/ІП- ФС/709 від 15.11.2018 у розмірі 3723,00 грн. та № ДН1738/255/АВ/ТДП-ФС/710 від 15.11.2018 у розмірі 2010420,00 грн., не містять зобов`язання Головного Управління щодо повернення сплачених Позивачем сум штрафів, у відповідності до прийнятих постанов;
-Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області не було і не є одержувачем коштів, перерахованих Позивачем на виконання постанов про накладення штрафу, тому, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Позивач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою та просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, з підстав, зазначених у цьому відзиві.
Відповідачі 2, 3 відзиви на апеляційну скаргу не надали, правом, передбаченим ст. 263 ГПК України не скористалися, що за положеннями ч. 3 наведеної статті не перешкоджає перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного судового рішення.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 06.06.2022 у даній справі апеляційну скаргу залишено без руху внаслідок оформлення її з порушенням вимог, встановлених ст.258 Господарського процесуального кодексу України.
Такі порушення полягали у ненаданні скаржником доказів направлення копії апеляційної скарги позивачу.
На адресу Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої як доказ направлення копії апеляційної скарги позивачу, яким є ТОВ"ЕСК" додано опис-вкладення у цінний лист.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 20.06.2022 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 у справі №904/7518/21; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 26.07.2022 на 16:00.
26.07.2022 у судовому засіданні представник скаржника та представник позивача надали пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень.
Інші учасники справи своїм процесуальним правом не скористалися, явку представників у судове засіданні не забезпечили.
Ухвала суду від 20.06.2022 про призначення справи на 26.07.2022 була направлена на електронні адреси учасників справи, на які здійснено підписку в АСДС КП "ДСС" для надсилання процесуальних документів в електронному вигляді.
Згідно з ч.ч.5, 7 ст.6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом та Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему. Особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в ЄСІТС, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.
Відповідно до ст.120 Кодексу суд викликає, зокрема, учасників справи , у тому числі, електронною поштою або повідомленням через інші засоби звязку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику.
З огляду на викладене, відповідачі 2, 3 повідомлені про час та місце судового засідання належним чином.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1). Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч. 2). Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 4).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті ним рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, оскаржуване рішення слід залишити без змін з огляду на наступне.
5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.
Предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про стягнення 2216157,30 грн. шкоди, завданої позивачу внаслідок прийняття ГУ Держпраці у Дніпропетровській області неправомірних постанов від 15.11.2018 за №№ДН1738/255/АВ/ТД-ФС/710 та ДН1738/255/АВЛП-ФС/709 про накладання штрафу за порушення законодавства про працю (в частині оформлення трудових відносин).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що сплачені ним на виконання постанов від 15.11.2018 за №№ДН1738/255/АВ/ТД-ФС/710 та ДН1738/255/АВЛП-ФС/709 кошти, а також стягнуті кошти в межах виконавчого провадження (виконавчі збори) згідно з ч. 1 ст. 255 Господарського кодексу України є шкодою, яка відповідно до ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 147 Господарського кодексу України повинна бути відшкодована відповідачами за рахунок бюджету.
Вказана у позовній заяві майнова шкода у розмірі 2 216 157, 30 грн. складається з усіх майнових втрат, понесених позивачем після прийняття органом державного влади, відповідачем-1 неправомірних рішень, які ним були виконані.
Факт неправомірності дій саме відповідача-1 щодо застосування до позивача штрафних санкцій встановлений судовим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №160/9405/18.
За наслідками розгляду місцевим господарським судом вказаних позовних вимог та їх мотивів постановлено оскаржуване рішення від 26.04.2022 у справі №904/7518/21.
6. Доводи, за якими апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частиною першою статті 91, статтею 201 ЦК України передбачено, що юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя, честь, гідність і ділова репутація, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, згідно з частиною другої цієї статті, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
До складу збитків включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків унаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (утрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом (стаття 225 Господарського кодексу України).
За загальними положеннями згідно із ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, заподіяна майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 р. у справі № 910/11027/18 зазначила, що, вирішуючи спір про відшкодування шкоди, суд повинен встановити наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, яке має містити такі складові, як: неправомірність поведінки особи, тобто її невідповідність вимогам, наведеним в актах цивільного законодавства; наявність шкоди, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права, взагалі будь-яке знецінення блага, що охороняється законом, та її розмір; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається в тому, що шкода має виступати об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди, тобто протиправна поведінка конкретної особи (осіб), на яку покладається відповідальність, є тією безпосередньою причиною, що необхідно та невідворотно спричинила шкоду; вина заподіювача шкоди, як суб`єктивного елемента відповідальності, що полягає в психічному ставленні особи до вчинення нею протиправного діяння і проявляється у вигляді умислу або необережності, за виключенням випадків, коли в силу прямої вказівки закону обов`язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи на підставі статей 1173, 1174 цього Кодексу.
Отже, положення статей 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою.
Відтак, необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Обов`язок щодо доведення наявності зазначених умов покладено на позивача, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. У разі відсутності хоча б одного із цих елементів відповідальність у вигляді відшкодування збитків не наступає (аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17 (провадження № 12-199гс18)), постанові Верховного Суду від 16.09.2020 у справі № 916/978/19).
Такі висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі № 920/715/17, від 14.04.2020 р. у справі № 925/1196/18, постановах Верховного Суду від 19.05.2020 р. у справі № 910/22630/17, від 04.12.2020 р. у справі № 910/8124/19.
Також, Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 25.05.2021 р. у справі № 910/11027/18 наведено правову позицію, відповідно до якої за загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України). Тож при зверненні з позовом про відшкодування заподіяної майнової шкоди, Позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами неправомірність поведінки заподіювача шкоди, наявність шкоди та її розмір, а також причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 р. по справі № 160/9405/18, визнано протиправними та скасовано постанови про накладення на Позивача штрафу № ДН1738/255/АВ/ІП- ФС/709 від 15.11.2018 у розмірі 3723,00 грн. та № ДН1738/255/АВ/ТДП-ФС/710 від 15.11.2018 у розмірі 2010420,00 грн. Вказаним рішенням встановлена помилковість висновків відповідача-1 стосовно трудового характеру відносин між позивачем і підрядником, а відтак, і безпідставність застосування до нього, позивача, санкцій.
Рішення суду набрало законної сили. Це повністю спростовує довід апеляційної скарги про правомірність дій відповідача-1.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Отже незаконність прийнятих відповідачем-1 рішень підтверджена судовими рішеннями і в силу ст.75 ГПК України не потребує доказування.
Таким чином, позивачем доведено наявність в діях відповідача-1 такого елементу складу цивільного правопорушення, як незаконність рішення. Доводами апеляційної скарги ці обставини не спростовані.
Наслідком незаконності дій відповідача-1 стала сплата коштів позивачем, що свідчить про завдання позивачеві шкоди незаконними діями суб"єктом владних повноважень.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
У цій справі відповідачем повинна бути держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, яким в даному випадку є Головне управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області, дії якого призвели до заподіяння матеріальної шкоди позивачам та Головне управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, яке відповідно до законодавства є органом, який здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду.
У разі задоволення такого позову, стягнення проводиться з Державного бюджету України, що також зазначено у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17.
За результатом розгляду даної справи суд першої інстанції вірно зазначив, що грошові кошти були стягнуті органами Державної виконавчої служби на підставі відповідних виконавчих документів у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", які в свою чергу були видані на виконання незаконних постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН1738/255/АВ/ІП- ФС/709 від 15.11.2018 у розмірі 3723,00 грн. та № ДН1738/255/АВ/ТДП-ФС/710 від 15.11.2018 у розмірі 2010420,00 грн.
З фактичних обставин справи слідує, що грошові кошти, стягнуті виконавчою службою на виконання постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області про накладення штрафу, які у подальшому були визнані протиправними та скасовані рішенням адміністративного суду, є шкодою (збитками) в розумінні положень Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, та підлягають поверненню у встановленому законом порядку.
Повернення коштів в даному випадку регулюється Порядком повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ 03.09.2013 № 787 (далі - Порядок). Відповідно до пунктів 3 та 5 Порядку, повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті здійснюється органами Державної казначейської служби України з відповідних бюджетних рахунків для зарахування надходжень, відкритих в органах Казначейства відповідно до законодавства, шляхом оформлення розрахункових документів. Повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету. Цим порядком, серед іншого, передбачено, що заява про повернення коштів з бюджету подається до відповідного органу казначейства, складається платником у довільній формі, з обов`язковим зазначенням інформації, передбаченої цім порядком.
При розгляді цього спору колегія враховує висновки щодо застосування норм права, викладені при розгляді судового спору пов`язаного з аналогічними правовими відносинами у постанові Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 826/13636/14.
Верховним Судом, серед іншого, зазначено, що повернення таких коштів (сплачених до скасування судом штрафу), має здійснюватись на підставі Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ 03.09.2013 №787, доводами апеляційної скарги висновки суду не спростовано. При цьому, не має значення, що відповідач-1 спірні кошти не отримував.
Відповідно до частини 5 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму.
Частина 6 цієї статті передбачає, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного суду, враховуються іншими судами при застосування таких норм.
Тобто повернення сплачених позивачем коштів здійснюється у спосіб передбачений названим Порядком.
Зважаючи на викладене, за оцінкою колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, позивачем вірно визначено правову природу спірних правовідносин, оскільки позов заявлено саме про відшкодування шкоди (збитків) на підставі ст.ст. 1173, 1174 ЦК України, а тому позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та підлягають задоволенню.
Звертаючись з позовом про стягнення шкоди на підставі ст.ст.1173, 1174 ЦК України, в даному судовому провадженні позивач подав докази того, що він звертався про повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів у національній валюті до органу Державної казначейської служби України з відповідною заявою згідно Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом МФУ 03.09.2013 №787.
Повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до бюджету, здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а таким органом є у даному випадку Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області, оскільки саме на виконання його рішення сплачено штраф позивачем, то саме на відповідача-1 покладено обов`язок щодо формування до органів Державної казначейської служби подання про повернення коштів, помилково або надмірно зарахованих до бюджету, у відповідності до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787
Матеріалами справи підтверджено, що в ході виконавчого провадження відповідач-1 направив позивачу подання на повернення зарахованого до бюджету штрафу, яке було повернуто відповідачем-3 без виконання, в зв`язку з помилковим його оформленням відповідачем -1.
У справі відсутні докази подальшого складання подання з урахуванням зауважень відповідача-3.
Колегія суддів апеляційної інстанції зауважує, що наявні підстави вважати, що державний орган, до повноважень якого відноситься питання повернення помилково сплачених коштів вчинив протиправні дії (бездіяльність), які спричинили завдання шкоди позивачу.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції про задоволення позовних вимог, оскільки позивачем доведено такі складові господарського правопорушення, як наявність шкоди та її розміру.
Проаналізувавши зміст оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").
7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу.
Колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги не обґрунтованими з огляду на п. 6 цієї постанови.
Всім встановленим обставинам, які мають значення для правильного вирішення спору надана належна правова оцінка. Зокрема, обгрунтовано враховано, що шкода заподіяна саме діями відповідача-1, тому факт отримання ним коштів не має значення.
Усі інші доводи та міркування скаржника, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.
У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р.).
Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.
За змістом ст. 236 ГПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Рішення господарського суду зазначеним вимогам відповідає.
На підставі викладеного, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом вірно застосовано норми матеріального права та не порушені норми процесуального права, що призвело до ухвалення законного рішення, яке відповідно до положень ГПК України не підлягає скасуванню.
З урахуванням викладеного, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права і інтереси особи за захистом яких вона звернулась до суду.
Аргументи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Право скаржника порушено не було.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
З наведених у постанові мотивів у апеляційного господарського суду відсутні підстави вважати неправильним застосування Господарським судом Дніпропетровської області норм матеріального та процесуального права у даній справі.
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.
Керуючись ст.ст.269, 275-280, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 у справі №904/7518/21 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2022 у справі №904/7518/21 залишити без змін.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 27.07.2022.
Головуючий суддя Л.М. Білецька
СуддяА.Є. Чередко
Суддя Ю.Б. Парусніков
