ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17.11.2021 м. Дніпро Справа № 904/7518/21
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Білецької Л.М. (доповідач),
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.,
секретар судового засідання Мацекос І.М.,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2021 (суддя Мельниченко І.Ф.) у справі № 904/7518/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК", м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
до відповідача-1: Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, м. Дніпро
відповідача-2: Інгулецького відділу Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область
відповідача-3: Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, м. Дніпро
про стягнення 2 216 157,30 грн.
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст обставин справи і рішення суду першої інстанції.
У серпні 2021 до Господарського суду Дніпропетровської області звернулось ТОВ "ЕСК" з позовною заявою, в якій просило стягнути з державного бюджету на користь позивача:
- 2 010 420,00 грн. - штрафу відповідно до постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН1738/255/АВ/ТДП-ФС/710 від 15.11.2018;
- 201 042,00 грн. - виконавчого збору;
- 300,00 грн. - витрат виконавчого провадження;
- 3 723,00 грн. - штрафу відповідно до постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області № ДН1738/255/АВ/ІП-ФС/709 від 15.11.2018;
- 372,30 грн. - виконавчого збору;
- 300,00 грн. - витрат виконавчого провадження.
Також, вирішити питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2021 у справі № 904/7518/21 відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області; Інгулецького відділу Державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Криворізького району Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро); Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення 2 216 157,30 грн.; роз`яснено Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕСК", що дана позовна заява підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства; позовну заяву повернуто Товариству з обмеженою відповідальністю "ЕСК".
Місцевим господарським судом встановлено, що рядом судових рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду (від 03.04.2019 у справі №160/9405/18 та від 02.07.2020 у справі №160/2744/20):
- скасовано постанови Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області від 15.11.2018 №ДН1738/255/АВ/ТДП-ФС/710, №ДН1738/255/АВ/ІП-ФС/709;
- визнано протиправною бездіяльність Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області щодо нескладення подання на повернення помилково зарахованих або надміру зарахованих до бюджету коштів у розмірі 2 014 143,00 грн., стягнутих з ТОВ «ЕСК» на виконання постанов від 15.11.2018 №ДН1738/255/АВ/ІП-ФС/709 та № ДН1738/255/АВ/ТДП-ФС/710;
- зобов`язано Головне управління Держпраці у Дніпропетровській області скласти подання до Управління державної казначейської служби України в Інгулецькому районі м. Кривого Рогу Дніпропетровської області на повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету коштів, сплачених ТОВ «ЕСК» згідно платіжних доручень №481 та №482 від 12.02.2019 в сумі 2014143,00 грн., у термін протягом 20 (двадцяти) календарних днів з моменту набрання даним судовим рішенням законної сили.
З огляду на викладене, господарський суд дійшов висновку, що неповернення позивачу штрафу в сумі 2 014 143,00 грн. органом виконавчої влади є безпосередньо здійснення останнім своїх владних повноважень, а тому він не підлягає вирішенню в господарських судах України.
Щодо посилання на неправомірні дії Інгулецького відділу ДВС у місті Кривому Розі Криворізького району Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, господарський суд зазначив про те, що дії/бездіяльність у виконавчому провадженні з виконання рішення посадової особи, у даному випадку постанов Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, можуть бути оскаржені позивачем, як стороною виконавчого провадження шляхом звернення до адміністративного суду, в порядку ч. 2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження».
2. Короткі узагальнені доводи апеляційної скарги.
Не погодившись із ухвалою місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕСК" звернулось до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2021 у справі № 904/7518/21 та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Скаржник в обґрунтування заявлених вимог зазначає про таке:
- предметом позовної заяви є стягнення майнової шкоди, завданої неправомірними діями органу державної влади, а не повернення штрафу;
- вказана у позовній заяві майнова шкода у розмірі 2 216 157, 30 грн. складається з усіх майнових втрат, понесених позивачем після прийняття органом державного влади, відповідачем-1 неправомірних рішень;
- факт неправомірності дій відповідача-1 щодо застосування до позивача штрафних санкцій встановлений судовим рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03.04.2019 у справі №160/9405/18;
- спори про відшкодування шкоди, завданої протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єктів владних повноважень, вчиненими ними під час здійснення публічно-владних управлінських функцій, повинні вирішуватись за правилами господарського (або загального) судочинства, якщо позивачі не ставлять вимоги про вирішення публічно-правового спору (постанови від 15.03.2018 у справі №461/1930/16-ц, від 17.10.2018 у справі №464/1874/17, від 27.02.2019 у справі №405/4179/18);
- позивачем визначено відповідачами органи державної влади, які є юридичними особами, за суб`єктним критерієм згідно з ч. 1 ст. 4 ГПК України спір належить до юрисдикції господарського суду. Відтак, є необґрунтованими висновки господарського суду щодо належності даного спору до юрисдикції адміністративного суду, тому вказана справа має розглядатися за правилами господарського судочинства.
Крім того, на думку скаржника, постановляючи оскаржувану ухвалу, господарський суд порушив право позивача на судовий захист, передбачений ГПК України та нормами чинного законодавства України.
3. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.
Відповідач-1 просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу без змін, з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.
4. Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 04.10.2021 поновлено строк на апеляційне оскарження; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2021 у справі № 904/7518/21; розгляд апеляційної скарги призначено в судовому засіданні на 17.11.2021 о 16:10 год.
У судовому засіданні представник відповідача-3 надав пояснення у справі та навів обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства.
Представники позивача та відповідачів-1, 2 у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
17.11.2021 оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
5. Встановлені та неоспорені судом обставини справи і відповідні їм правовідносини.
Позивач - ТОВ «ЕСК» звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області, Інгулецького відділу Державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Криворізького району Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) та Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області про стягнення коштів з відповідачів в порядку ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України (відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням органу державної влади).
Позивач наголошував на тому, що постанови ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 15.11.2018 про накладання штрафу на ТОВ «ЕСК» були скасовані в судовому порядку (адміністративна справа №160/9405/18 від 03.04.2019), а отже, кошти (2 216 157,30 грн., що включають також виконавчий збір), стягнуті під час їх виконання ДВС, є за своєю природою шкодою, яка завдана позивачу і підлягає відшкодуванню в силу ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України.
За наслідками розгляду місцевим господарським судом вказаних позовних вимог та їх мотивів постановлено оскаржувану ухвалу.
6. Доводи, за якими апеляційний суд не погодився з висновками суду першої інстанції.
Відповідно до п.п. 6, 7 ч. 1 ст. 255 ГПК України окремо від рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції, зокрема, про повернення заяви позивачеві (заявникові), про відмову у відкритті провадження у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
За приписами ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, вислухавши представника відповідача-3, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні ним ухвали, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала підлягає скасуванню з таких підстав.
Відповідно до статей 124, 125 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
В контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
За змістом рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004 щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України (справа про охоронюваний інтерес), поняття "право" та "охоронюваний законом інтерес" особи, що вживаються в законах, знаходяться у логічно- смисловому зв`язку та означають прагнення до користування матеріальним та/або нематеріальним благом, легітимний дозвіл, що є об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних потреб особи, які не суперечать Конституції та законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально-правовим засадам.
Організація судової влади та здійснення правосуддя в Україні визначається Законом України "Про судоустрій і статус суддів", згідно з нормами частини 3 статті 22 якого місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів з огляду на пряму вказівку закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
В основу визначення підвідомчості покладено два критерії: суб`єктний склад правовідносин і характер діяльності суб`єктів (характер спірного правовідношення).
Відповідно до першого критерію господарський суд вирішує господарські спори, що виникають між підприємствами, організаціями (юридичними особами), а також громадянами - суб`єктами підприємницької діяльності, а у випадках, передбачених чинним законодавством, може вирішувати спори і розглядати справи за участю державних та інших органів, а також громадян, які не є суб`єктами підприємницької діяльності.
Подання позовної заяви за правилами ГПК України означає, що позовна заява повинна бути подана за правилами предметної та суб`єктної юрисдикції справ відповідно до ст. 20 ГПК України.
Спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, якщо: він не є підвідомчим господарському суду, тобто предмет спору не охоплюється статтею 20 ГПК України; спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу, а її право чи інтерес не підлягають судовому захисту у господарському суді.
У ч. 5 ст. 21 КАС України визначено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Єдиним винятком у вищезгаданій нормі КАС України, який визначає юрисдикцію адміністративних судів з розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, є об`єднання таких вимог з вимогою про вирішення публічно-правового спору.
Водночас, господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб`єктами господарської діяльності, а також спори, пов`язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об`єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб`єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.
Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду у від 17.09.2019 у справі № 910/13174/18 та постанові Верховного Суду від 27.05.2020 у справі № 915/1842/19.
Предметом розгляду у даній справі є позовна вимога про стягнення 2 216 157,30 грн. шкоди, завданої позивачу внаслідок прийняття ГУ Держпраці у Дніпропетровській області неправомірних постанов від 15.11.2018 за №№ДН1738/255/АВ/ТД-ФС/710 та ДН1738/255/АВЛП-ФС/709 про накладання штрафу за порушення законодавства про працю (в частині оформлення трудових відносин).
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що сплачені ним на виконання постанов від 15.11.2018 за №№ДН1738/255/АВ/ТД-ФС/710 та ДН1738/255/АВЛП-ФС/709 кошти, а також стягнуті кошти в межах виконавчого провадження (виконавчі збори) згідно з ч. 1 ст. 255 Господарського кодексу України є шкодою, яка відповідно до ст.ст. 1173, 1174 Цивільного кодексу України та ч. 3 ст. 147 Господарського кодексу України повинна бути відшкодована відповідачами за рахунок бюджету.
Позивачем не заявлено вимогу про вирішення публічно-правового спору, оскільки такий спір вже було вирішено Дніпропетровським окружним адміністративним судом (справа №160/9405/18 від 03.04.2019 та справа №160/2744/20 від 02.07.2020). Згідно з судовими рішеннями, що набрали законної сили, постанови ГУ Держпраці у Дніпропетровській області від 15.11.2018 за №№ДН1738/255/АВ/ТД-ФС/710 та ДН1738/255/АВЛП-ФС/709 визнано неправомірними і скасовано, також визнано протиправною бездіяльність ГУ Держпраці у Дніпропетровській області та зобов`язано вчинити певні дії.
Звертаючись з позовом, який розглядається у цій справі, позивач визначив свої вимоги як стягнення збитків, до складу яких відніс суми, сплачені останнім, як повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету платежів, на підставі рішення органів владних повноважень, що визнані протиправними та є скасованими в судовому порядку.
Як вбачається з додатків до позовної заяви, після вирішення Дніпропетровським окружним адміністративним судом справи №160/9405/18 позивач звертався до відповідача-3 та УДКС України у Інгулецькому районі м. Кривого Рогу з листами про повернення коштів (штрафу). У задоволенні вказаних звернень позивача відмовлено.
Надалі позивач звернувся до місцевого окружного суду з позовом про визнання протиправною бездіяльність відповідача-1 та зобов`язання скласти подання до УДКС України у Інгулецькому районі м. Кривого Рогу на повернення коштів, що задоволено у повному обсязі (справа №160/2744/20 від 02.07.2020). Оскільки вказане судове рішення виконано не було, позивач звертався до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро).
В ході виконавчого провадження з виконання судового рішення №160/2744/20 від 02.07.2020 (ВП №64905744) відповідач-3 повідомив про невідповідність інформації, викладеної у поданні виконавчого органу даним платіжного доручення, що підтверджує зарахування коштів до бюджету. Позивач, врахувавши всі зауваження відповідача-3, звернувся із заявою про повернення коштів до відповідача-1 (16.06.2021 за вих.№101/04). Відповідач-1 повідомив позивача про те, що тільки Інгулецький ВДВС м. Кривого Рогу, який є платником коштів відповідно до платіжних доручень (№№481, 482 від 12.02.2019), має право скласти подання на повернення коштів.
У той же час, листом від 13.07.2021 відповідач-2 повідомив позивача про відсутність правових підстав для повернення коштів, виконавчий збір правомірно стягнуто при відкритті виконавчого провадження.
Отже, зазначені обставини засвідчують, що спір, який виник у площині публічних відносин, вирішено, незаконність дій відповідачів встановлено і констатовано, проте ті витрати, які позивач зазнав у зв`язку і на підставі цих незаконних дій не відшкодовано, внаслідок чого позивач змушений звернутись за захистом своїх прав, отже, у справі, що розглядається, наявний спір про право.
Виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, підставою та необхідною умовою для звернення особи до суду із відповідним позовом є наявність порушеного права та охоронюваного законом інтересу особи - позивача у справі і таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
Звертаючись до господарського суду, позивач повинен визначити, яке його право, на його думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права. В свою чергу судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.
Відповідно до статей 20 Господарського кодексу України та 16 Цивільного кодексу України до способів захисту прав і законних інтересів віднесено відшкодування збитків (майнової шкоди).
У даному випадку позивач звернувся до суду у порядку і спосіб, що визначені законом, сформулював свої позовні вимоги, відштовхуючись від тих, наданих йому законом прав, які, на думку позивача, були порушені відповідачем, із вказівкою на конкретні правові норми в обґрунтування заявлених вимог і позов направлений на відновлення порушеного права.
У зв`язку з наведеним, суд першої інстанції повинен був вирішити спір у цій справі, надаючи відповідну кваліфікацію та оцінку змісту правовідносин сторін, наявності порушеного права, його характеру та обраного способу захисту, з`ясувавши наявність або відсутність всього складу цивільного правопорушення, з яким пов`язується відшкодування шкоди (стягнення збитків).
Враховуючи викладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що заявлена у позові вимога має розглядатись за правилами господарського судочинства з огляду на предмет позову та суб`єктний склад учасників спору, оскільки відсутні підстави для віднесення цієї справи до юрисдикції адміністративних судів, які не уповноважені розглядати спори про відшкодування шкоди або спори про право цивільне.
Колегія суддів звертається до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №803/3/18, згідно з якою адміністративні суди можуть розглядати вимоги про відшкодування шкоди лише за наявності таких умов: вимоги мають стосуватись шкоди, завданої лише суб`єктом владних повноважень; такі вимоги мають бути поєднані з вимогою про визнання протиправними рішення, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень. В іншому випадку спірні відносини з приводу відшкодування шкоди (стягнення збитків, у тому числі й на користь держави) мають приватно-правовий характер та, як наслідок, не можуть бути предметом справи, віднесеної до адміністративної юрисдикції.
Подібний висновок щодо підвідомчості до господарської юрисдикції справи, предметом розгляду у якій є вимога про стягнення збитків, завданих протиправними діями службових осіб державного органу, яка заявлена без вимоги вирішити публічно-правовий спір, викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18.
Наведене не було враховано місцевим господарським судом під час постановлення оскарженого судового рішення у даній справі, що призвело до помилкового висновку щодо непідвідомчості цього спору судам господарської юрисдикції та повернення позовної заяви в порядку п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України.
7. Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в апеляційній скарзі.
З огляду на обставини, встановлені в п. 6 цієї постанови, та ту правову оцінку, що вони отримали, колегія суддів вважає, що доводи, наведені заявником в апеляційній скарзі, отримали підтвердження та спростовують висновки суду першої інстанцій щодо необхідності розгляду цієї справи в порядку адміністративного судочинства.
Так, позивачем вжито вичерпних заходів щодо: а) спростування законності дій суб`єкта владних повноважень; б) спонукання його з використанням публічних механізмів до повернення незаконно сплачених коштів. І тільки коли всі публічно-правові механізми способів захисту (повернення надмірно/помилково сплачених коштів) було вичерпано, позивач заявив про відшкодування шкоди. Отже, наразі між учасниками відсутній публічно-правовий спір, а має місце спір про право цивільне, який належить вирішувати в порядку господарського судочинства.
Також, суд першої інстанції неправильно зазначає про оскарження дій відповідача-2, адже, вирішуючи спір про стягнення коштів, він сам не позбавлений можливості надати оцінку як доводам позивача, так і діям відповідача-2.
8. Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права та інтереси особи, за захистом яких вона звернулась до суду.
Аргументи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Право скаржника визнано порушеним.
9. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
За змістом частин 1, 2, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оскаржуване судове рішення у цій справі наведеним вимогам не відповідає, з огляду на порушення судами п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у цій справі.
В силу ст. 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи вищевикладене, суд доходить висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувана ухвала - скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для вирішення питання про відкриття провадження у справі.
10. Судові витрати.
Оскільки справа передається для подальшого розгляду до місцевого господарського суду, розподіл судових витрат апеляційним господарським судом не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275-284 ГПК України, апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕСК" на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2021 у справі № 904/7518/21 задовольнити.
Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 30.08.2021 у справі № 904/7518/21 скасувати.
Справу №904/7518/21 направити до Господарського суду Дніпропетровської області на стадію вирішення питання про відкриття провадження у справі.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 22.11.2021
Головуючий суддя Л.М. Білецька
Суддя Ю.Б. Парусніков
Суддя А.Є. Чередко
