Ухвала
06 липня 2022 року
м. Київ
справа № 757/59343/19-ц
провадження № 61-9952св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Усика Г. І., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до держави Україна в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - ДКС України) про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 має статус потерпілої у кримінальному провадженні № 12018110040001851,розпочатому 15 вересня 2018 року за фактом вказаного злочину - обману стосовно істотних умов придбання квартири та нежитлового приміщення, що мали бути розташовані у багатоквартирному житловому будинку. Внаслідок обману вона передала ОСОБА_2 567 300,00 грн на придбання квартири.
На час подання позову судовий розгляд за кримінальним провадженням не розпочато, здійснюється досудове розслідування, обвинувальний акт не складений. Підозрюваний не відшкодував шкоду, завдану їй внаслідок кримінального правопорушення. Оскільки шкоду, яку завдали підозрювані у кримінальному провадженні чи за їх згодою інші особи, не відшкодували, суд має захистити цивільне право та визначити спосіб його захисту.
Держава в особі відповідних підрозділів Національної поліції України у Київській області та Прокуратура Київської області здійснювали превентивну та профілактичну діяльність, яка «не призвела до неможливості вчинення» злочину щодо позивачки.
Згідно з частиною четвертою статті 1166, частиною другою статті 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнову шкоду треба компенсувати за рахунок Державного бюджету України з дотриманням статті 8 цього кодексу.
Просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку ДКС України 567 300,00 грн компенсації майнової шкоди, завданої їй як потерпілій у кримінальному провадженні № 12018110040001851 (далі - кримінальне провадження) внаслідок вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 18 грудня 2020 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване безпідставністю позовних вимог ОСОБА_1 до Казначейської служби, оскільки держава Україна не гарантує безумовного права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої злочином, а умови і порядок відшкодування такої шкоди державою не визначені, отже, ОСОБА_1 не мала законних сподівань на отримання вказаного відшкодування. Крім того, у кримінальному провадженні № 12018110040001851 здійснюється досудове розслідування, обвинувальний акт не складено, винних осіб не встановлено.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові з інших підстав.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018110040001851 триває. ОСОБА_1 визнана потерпілою у цьому кримінальному провадженні, отже, вона може реалізувати своє право на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, заявивши цивільний позов у кримінальному провадженні. Звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є передчасним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, у якій просила скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга обґрунтована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зробив неправосудний висновок, що суперечить частині другій статті 1177 ЦК України щодо того, що оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, позивач у ньому визнана потерпілою, то передчасно звернулася з позовом про компенсацію шкоди за рахунок Державного бюджету України.
Способом захисту порушеного права позивач обрала компенсацію шкоди за рахунок Державного бюджету України шкоди, як особі, що потерпіла від кримінального правопорушення.
Статті 16, 1177 ЦК України не передбачають як умову сплати компенсації шкоди, завданої потерпілій від злочину особі за рахунок Державного бюджету України, наявність судового рішення, яке набрало законної сили, яким встановлено подію злочину.
Суд апеляційної інстанції не надав належного обґрунтування всім доводам позивача, не захистив її права шляхом застосування аналогії закону чи аналогії права під час розгляду позову.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінку письмовим доказам, що є в матеріалах справи, які в їх сукупності підтверджують завдану злочином, що розслідується у кримінальному провадженні, позивачу майнову шкоду у розмірі 567 300,00 грн, не навів мотивів їх відхилення. Висновок суду про не доведення нею належними доказами майнової шкоди є неправосудним.
Суд апеляційної інстанції не виклав у оскаржуваній постанові в достатній мірі мотиви.
Суд апеляційної інстанції порушив принцип верховенства права, здійснив неправильне тлумачення частини другої статті 1177 ЦК України, зазначивши, що для звернення потерпілого з позовом про компенсацію за рахунок Державного бюджету України шкоди завданої злочином, необхідна наявність вироку щодо особи, яка завдала шкоди потерпілому.
Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи спосіб тлумачення та застосування ним національного законодавства відповідає принципам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Суд апеляційної інстанції порушив її права на справедливий суд та ефективний засіб юридичного захисту в суді, відмовивши в позові.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ДКС України просила залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.
Вважає касаційну скаргу необґрунтованою.
Особою, яка завдала шкоди позивачу, є особа, якій винесено підозру у вчиненні злочину, передбаченою частиною четвертою статті 190 КК України та стосовно якої відкрито кримінальне провадження. У кримінальній справі триває слідство.
Відповідно до частини другої статті 127 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з частиною першою статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Позивач передчасно подала позов про відшкодування шкоди, оскільки вина ОСОБА_2 не встановлена та не доведена у встановленому Законом порядку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду.
10 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслала письмові пояснення на касаційну скаргу.
Ухвалою Верховного Суду від 27 жовтня 2021 року справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвалою Великої Палати Верховного Суду від 23 грудня 2021 року справу повернено на розгляд Верховного Суду у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
Суддя Великої Палати Верховного Суду Гудима Д. А. виклав окрему (розбіжну) думку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань в провадженні Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області перебуває кримінальне провадження № 12018110040001851 за заявою ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які з 2015 року до 2017 року, зловживаючи довірою громадян, шляхом обману, отримали грошові кошти законних власників квартир і не виконали перед ними свої договірні зобов'язання.
Суд апеляційної інстанції встановив, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018110040001851 триває. Згідно з протоколом допиту потерпілого від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 допитано як потерпілу у кримінальному провадженні № 12018110040001851.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також суд не з`ясував обставини справи.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов висновку про передачу справи на розгляд Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, з огляду на таке.
Позиція Верховного Суду
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про компенсацію державою майнової шкоди, завданої позивачу як потерпілій від кримінального правопорушення (потерпілій у кримінальному провадженні), а саме завданої вчиненням проти неї ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Питання відшкодування (компенсація) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення регулюється статтею 1177 ЦК України.
Згідно зі статтею 1177 ЦК України (у редакції до 16 травня 2013 року) майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом.
Відповідно до статті 1177 ЦК України (у редакції Закону № 245-VII від 16 травня 2013 року) шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Верховний Суд зазначає, що вирішуючи спір, суд в кожній справі має з`ясувати характер правовідносин сторін і встановити, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування шкоди при такому виді правовідносин.
У позовній заяві позивач як на підставу позову посилалася на такі обставини.
15 вересня 2018 року органом досудового розслідування за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство в особливо великому розмірі) відкрито кримінальне провадження №12018110040001851.
Позивач має статус потерпілої у цьому кримінальному провадженні.
До сьогодні у кримінальному провадженні судовий розгляд не розпочався. Шкода позивачу не відшкодована підозрюваними у кримінальному провадженні, а також за їхньою згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою.
Позивач зазначила про презумпцію правомірності будь-якого діяння, те, що держава Україна в особі відповідних підрозділів Національної поліції України у Київській області безсумнівно здійснювала правомірні превентивні та профілактичні дії, спрямовані на запобігання та попередження вчинення проти неї вказаного майнового злочину, прокурори Прокуратури Київської області давали письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів з метою попередження вчинення стосовно позивача шахрайства. Очевидним є той факт, що правомірна превентивна та профілактична діяльність держави Україна не призвела до неможливості вчинення проти неї ОСОБА_2 особливо тяжкого майнового злочину, що розслідується у кримінальному провадженні.
Щодо правової підстави вирішення спору, позивач вказала таке.
Спосіб захисту порушеного права позивача передбачений абзацом другим частини другої статті 16, частиною другою статті 1177 ЦК України і полягає у компенсації їй як потерпілій шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок Державного бюджету України. Крім того, зазначила, що згідно зі статтею 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, враховуючи норми частини четвертої статті 1166, частини другої статті 1177 ЦК України майнова шкода в розмірі 567 300,00 грн, завдана їй як потерпілій у кримінальному провадженні № 2018110040001851, має бути компенсована за рахунок Державного бюджету України з дотриманням статті 8 ЦК України.
Позивач зазначила, що майнова шкода в розмірі 567 300,00 грн є грошовою сумою, якої вона була позбавлена шахрайським способом ОСОБА_2 внаслідок скоєння проти неї злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1177 ЦК України у подібних правовідносинах.
На момент розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - ДКС України) про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, Верховним Суд ухвалив судові рішення у справах у подібних правовідносинах (сторони, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання є тотожними) щодо застосування частини другої статті 1177 ЦК України.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2022 року у справі № 757/59744/19-ц, провадження № 61-12626св21,за позовом ОСОБА_5 до Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Головне управління Національної поліції в Київський області, ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої в результаті кримінального правопорушення, касаційну скаргу ОСОБА_5 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 листопада 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 червня 2021 року залишено без змін.
У справі № 757/59744/19-ц, провадження № 61-12626св21, суд першої інстанції виходив з того, що відсутні підстави для застосування до правовідносин у цій справі положень статті 1177 ЦК України, оскільки відсутнє судове рішення (вирок, постанова), яке набрало законної сили, яким би було встановлено подію злочину (кримінальне правопорушення), та яким би особу було визнано винною у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого нормами КК України, та спричинення, внаслідок винних протиправних дій особи, збитків позивачу.Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018110040001851 триває та позивач ОСОБА_5 визнаний потерпілим у цьому кримінальному провадженні, а тому він може реалізувати своє право на відшкодування спричиненої шкоди внаслідок кримінального правопорушення, заявивши цивільний позов у кримінальному провадженні. Звернення ОСОБА_5 до суду з цимпозовом є передчасним, отже, відсутні правові підстави для задоволення позову. Крім того, не доведено належними доказами посилання позивача про наявність майнової шкоди в розмірі 783 450, 00 грн, завданої йому безпосередньо внаслідок злочину, що розслідується у кримінальному провадженню № 12018110040001851.
Суд апеляційної інстанції, залишивши рішення суду першої інстанції без змін, також зазначив, що на сьогодніу національному законодавстві відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який визначає порядок відшкодування шкоди, визначений статтею 1177 ЦК України. Механізм відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Водночас суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суд першої інстанції по суті дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_5 , оскільки позивач на підтвердження заявлених позовних вимог не надав відповідних доказів протиправності діяння (бездіяльності) органу досудового розслідування, наявності причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача. Позивач не довів, що під час проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні органами слідства, його посадовими особами, зокрема, безпосередньо слідчим, допущені порушення норм кримінального процесуального права (протиправність дій чи бездіяльності), в тому числі, порушені розумні строки розслідування у кримінальному провадженні.
У справі№ 757/59744/19-ц, провадження № 61-12626св21,Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшли обґрунтованого висновку про відмову у позові у зв`язку з недоведеністю та передчасністю, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018110040001851 триває, позивач визнаний потерпілим у цьому кримінальному провадженні та може реалізувати своє право на відшкодування спричиненої шкоди шляхом звернення з цивільним позовом у кримінальному провадження, а посилання ОСОБА_5 на доведеність завдання йому злочином майнової шкоди в розмірі 783 450, 00 грн не підтверджено належними доказами.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 червня 2022 року, у справі № 757/59501/19-ц, провадження № 61-16162св20, касаційну скаргу ОСОБА_6 задоволено частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 08 січня 2020 року і постанову Київського апеляційного суду від 08 жовтня 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_6 до держави України в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області про компенсацію шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відмовлено. У цій справі викладено окрему думку судді Усика Г. І., який ухвалював рішення у складі колегії з п`яти суддів.
У справі № 757/59501/19-ц, провадження № 61-16162св20, Верховний Суд не погодився з підставами відмови у позові.
Суд першої інстанції відмовив у позові з тих підстав, що немає одного із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - факту наявності рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідача, без якого неможливо притягнути державу до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду, позов подано до держави Україна в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області, яка є неналежним відповідачем у цій категорії справ, позивач не зазначила способу захисту, а просила встановити це судовим рішенням.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, правильно відмовивши у позові, помилково виходив із того, що відповідач у справі є неналежним, крім того, позивач не зазначила способу захисту, а просила встановити це судовим рішенням. Держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, завдану злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону.
Суд апеляційної інстанції, надавши аналіз нормам частини першої статті 1166, частини першої статті 1177 ЦК України, зазначив, що законодавець встановив презумпцію вини завдавача шкоди, відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкода була завданою не з його вини. При цьому потерпілий повинен надати докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що відсутній один із обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення - наявність рішення щодо бездіяльності або незаконності дій відповідача, без якого неможливо притягнути до відповідальності та зобов`язати відшкодувати шкоду. Водночас, суд апеляційної інстанції зробив висновок, що посилання суду першої інстанції на те, що позивач не зазначила способу захисту порушеного права, є неправильними і його потрібно виключити із тексту рішення, зазначивши, що позивач відповідно до статті 16 ЦК України обрала не той спосіб захисту і не довела, в чому полягає порушення її права, що є підставою для відмови у позові.
У справі № 757/59501/19-ц, провадження № 61-16162св20, Верховний Суд виклав такі правові висновки відмови у позові.
«…необхідною умовою для застосування частини другої статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду, що набрав законної сили, а так само постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено те, що певна особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, або, і це є найголовнішим, встановлено самий факт вчинення відносно потерпілої певного кримінального правопорушення».
«За відсутності встановленого факту кримінального правопорушення встановити всі умови застосування частини другої статті 1177 ЦК України неможливо, а тому право на позов відповідно до цієї правової норми не виникає».
«Фізична особа, яка вважає себе потерпілою від певного кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває і факт вчинення кримінального правопорушення (злочину) належно не встановлені, не має права на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України. Проте така фізична особа, за наявності відповідних підстав, має право на позов про відшкодування їй заподіяної шкоди на загальних засадах (згідно зі статтями 1166 і/або 1167 ЦК України) або відповідно до іншого спеціального делікту в разі, якщо протиправність дій держави, її органів та посадових осіб окремо встановлені».
«Відсутність спеціального закону, до якого міститься відсилання у частині другій статті 1177 ЦК України, не перешкоджає потерпілій від кримінального правопорушення особі звертатись до суду за захистом порушених прав, в тому числі, через подання позову про відшкодування шкоди в цивільному судочинстві на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, такий позов є ефективним для захисту її прав та підставним, за умови встановлення факту вчинення відносно такої особи кримінального правопорушення».
«Суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивач відповідно до статті 16 ЦК України обрала не той спосіб захисту порушеного права та не довела порушення її прав».
«Оцінюючи доводи заявника про відсутність закону, який передбачає порядок присудження та сплати відшкодування шкоди на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, Верховний Суд виходить із того, що відсутність закону є другорядною підставою для відмови від позову та істотно не впливає на вирішення цього спору».
«Доводи касаційної скарги про те, що право компенсації шкоди, завданої позивачу, як потерпілій у кримінальному провадженні № 12018110040001851, внаслідок вчинення проти позивача ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України, виникає у позивача, з огляду на диспозицію частини другої статті 1177 ЦК України, відразу після набуття позивачем статусу потерпілої внаслідок кримінального правопорушення, є безпідставними, оскільки лише факт визнання потерпілим не є підставою для компенсації шкоди на підставі положень частини другої статті 1177 ЦК України за відсутності встановленого у рамках кримінального провадження факту вчинення кримінального правопорушення відносно позивача».
Справа № 757/59343/19-ц за позовом ОСОБА_1 розглядається Першою судовою палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в іншому складі колегії з п`яти суддів, ніж розглянуто справу 757/59501/19-ц, провадження № 61-16162св20, за позовом ОСОБА_6 .
У більшості суддів, які розглядають справу за позовом ОСОБА_1 , наявна інша думка щодо застосування (тлумачення) частини другої статті 1177 ЦК України, а саме наявність вироку, що набрав законної сили, а так само постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, яким встановлено особу, яка є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, не є обов`язкової умовою застосування зазначеної норми матеріального права, з огляду на таке.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначає, що з урахуванням предмета, підстави та змісту позову до спірних правовідносин у справі № 757/59343/19-ц за позовом ОСОБА_1 застосовується стаття 3 Конституції України, стаття 1177 ЦК України в редакції Закону № 245-VII від 16 травня 2013 року.
Верховний Суд зазначає, що в теорії цивільного права проводиться межа між відшкодуванням шкоди як формою відповідальності, яка виникає як реакція держави на неправомірну поведінку особи, і відшкодуванням, яке настало з інших причин, ніж протиправне порушення права, зокрема в результатів поведінки, що визнається правомірним порядком.
Частина четверта статті 1166 ЦК України, на яку посилається позивач, згідно з якою шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом, до правовідносин сторін не застосовується з урахуванням підстав позову - шкода завдана кримінальним правопорушенням, що не є правомірною поведінкою.
У цій справі, вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відсутні підстави для застосування до правовідносин у цій справі положень статті 1177 ЦК України, оскільки відсутнє судове рішення (вирок, постанова), яке набрало законної сили, яким би було встановлено подію злочину (кримінальне правопорушення), та яким би особу було визнано винною у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого нормами КК України, та спричинення, внаслідок винних протиправних дій особи, збитків позивачу. Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018110040001851 триває. ОСОБА_1 визнана потерпілою у цьому кримінальному провадженні, отже, може реалізувати своє право на відшкодування завданої шкоди кримінальним правопорушенням, заявивши цивільний позов у кримінальному провадженні. Тому її звернення до суду є передчасним.
Верховний Суд зазначає, що для потерпілої від злочину особи важливим є відновлення порушеного права, яке у кримінальному провадженні досягається за допомогою цивільного позову, оскільки злочином може бути завдано як майнову, так і моральну шкоду.
Згідно з частиною першою статті 11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
Згідно зі статтею 127 КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Згідно з частиною першою статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
За змістом статті 127 КПК України відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення можливе шляхом: добровільного відшкодування шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою, на будь-якій стадії кримінального провадження; відшкодування шкоди стягнутої судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні; відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Верховний Суд зазначає, що потерпіла від злочину особа може захищати порушене право шляхом подання окремого позову в цивільному судочинстві.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Чинна редакція частини другої статті 1177 ЦК України передбачає компенсацію шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
За загальним правилом, шкода, завдана особі, в тому числі внаслідок злочину, відшкодовується особою, яка її завдала (частина перша статті 1166 ЦК України).
Частина другою статті 1177 ЦК України є винятком із загального правила, передбачає компенсацію шкоди потерпілому від кримінального правопорушення за рахунок Державного бюджету України, проте умови та порядок відшкодування має визначатися законом.
Верховний Суд зазначає, що у тексті статті 1177 ЦК України вживається два різні терміни: «відшкодування» і «компенсація».
У ЦК України конкретні відмінності між цими поняттями не визначено, проте в законодавстві та доктрині розрізняють відмінність вживання цих термінів через необхідність (чи відсутність необхідності) доведення розміру суми шкоди, вини порушника, існування у законі максимально можливого розміру компенсації (див.: постанова пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності»).
У частині другій статті 1177 ЦК України йдеться не про відповідальність держави перед потерпілим, а про перенесення обов`язку відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, шляхом її компенсації, на державу в порядку виконання нею соціальної функції.
На сьогодні законодавчо порядок відшкодування шкоди потерпілим від злочину за рахунок коштів Державного бюджету України законом не визначений.
Відповідно до статті 3 Конституції України держава бере на себе зобов`язання відшкодувати фізичній особі шкоду, завдану кримінальним правопорушенням. Така компенсація державою шкоди не має розглядатися як майнова відповідальність, перекладена з особи, що вчинила кримінальне правопорушення, на державу. Держава, виконуючи соціальні функції, створює відповідні допоміжні механізми усунення негативних наслідків кримінального правопорушення.
Верховний Суд зазначає, що обов`язок держави відшкодувати шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, не ґрунтується на загальних засадах цивільно-правової відповідальності. Цей обов`язок держава покладає на себе як гаранта прав та свобод громадянина.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17, провадження № 12-208гс18, вирішила виключну правову проблему щодо відповідальності держави України за шкоду, завдану злочином як майну фізичної особи, так і майну юридичної особи, якщо внаслідок бездіяльності органу досудового розслідування не встановлено особу, яка вчинила злочин.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду виклала такі висновки щодо тлумачення статті 1177 ЦК України.
Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення.
Держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов`язку немає.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року, у справі № 910/378/19, провадження № 12-23гс20, звернула увагу на те, що ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 9 червня 2013 року, та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (див. ухвали ЄСПЛ щодо прийнятності від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine, заява № 54904/08) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine, заява № 3958/13)).
Суди підтвердили, що за відсутності закону, який формує такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177 ЦК України, взятої окремо. На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177 ЦК України, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу № 1, він не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум» (Петльований проти України, № 54904/08, від 30 вересня 2014 року).
Верховний Суд зазначає, що обставини цієї справи та справи № 910/378/19, провадження № 12-23гс20, не є тотожними, але викладені у зазначеній вище постанові Великої Палати Верховного Суду висновки щодо тлумачення частини другої статті 1177 ЦК України колегія суддів бере до уваги.
За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).
Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини рішення Великої палати Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).
Аналізуючи положення частини другої статті 1177 ЦК України, як правової підстави вирішення спору, Верховний Суд зазначає, що ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що принципи юридичної визначеності й леґітимних очікувань означають, що «наслідки законодавства Спільноти мають бути зрозумілими та очікуваними для тих, на кого воно поширюється» («Amministrazione delle finanze dello Stato v. SRL Meridionale Industria Salumi and Others»,пункт 10); «законодавство має бути зрозумілим і чітким, і що його застосування має бути передбачним для усіх зацікавлених сторін» («Europaisch-Iranische Handelsbank AG v. Council of the European Union», пункт 93; «France v. Commission», пункт 26).
Відповідні висновки щодо вимоги «якості закону» як складової верховенства права ЄСПЛ виклав, зокрема, у справах «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, пункти 50?56), «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (заява № 77703/01, пункт 115), «Михайлюк та Петров проти України» (заява № 11932/02, пункт 25), «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03, пункт 43), «Корецький та інші проти України» (заява № 40269/02, пункт 46).
У справі «C.A. ZRT. AND T.R. v. Hungary» (заява № 11599/14 та 11602/14), рішення в якій було ухвалене Комітетом і набуло статусу остаточного 1 вересня 2020 року, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Протоколу першого до Конвенції (захист права власності), зокрема з огляду на те, що 21 липня 2015 року Конституційний Суд Угорщини у своєму рішенні зауважив, що законодавець не запровадив виключних правил для компенсації договірним сторонам майнових збитків, що виникають внаслідок ex lege припинення прав узуфрукту та договорів про користування, що врегульовано Перехідним законом; Конституційний Суд Угорщини підкреслив, що, враховуючи різноманітність відповідних правовідносин, загальні норми цивільного права стосовно врегулювання спорів не здатні врегулювати всі можливі претензії між зацікавленими сторонами; отже, через незапровадження законодавцем порядку врегулювання така законодавча прогалина була визнана неконституційною; Конституційний Суд Угорщини закликав законодавця врегулювати це питання не пізніше 1 грудня 2015 року, але за наявною в Суду інформацією такого компенсаційного механізму запроваджено ще не було. У цій справі ЄСПЛ знову наголосив на тому, що правові норми, на яких ґрунтується втручання, повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними при їх застосуванні; норма є передбачуваною, коли вона забезпечує захист від свавільного втручання державних органів.
Аналіз прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави дійти висновку, що критеріями, за якими визначається якість норми національного права, є такі: доступність норми права, що визначається можливістю фізичних та юридичних осіб, до яких вона звернена, ознайомитись зі змістом норми права; передбачуваність її застосування, тобто її формулювання є достатньо чіткими з урахуванням специфіки відповідних суспільних відносин, щоб дати змогу учасникам суспільних відносин передбачити в розумних межах у світлі особливостей конкретних обставин наслідки, що може потягти за собою те чи інше їх діяння; наявність гарантій проти її свавільного застосування.
Європейський суд з прав людини зазначив, що «відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не встановлена або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Крім того, національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формує такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177 ЦК України, взятої окремо. На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177 ЦК України, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу № 1, він не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум» (Петльований проти України, № 54904/08, від 30 вересня 2014 року).
Згідно з практикою ЄСПЛ національний суд, вирішуючи спір, має перевіряти втручання в права особи згідно з конвенційними нормами через якість закону. За наявності норми права, яка регулює відносини сторін, у контексті критерію «якості закону», якщо окремі положення закону не відповідають цьому критерію, то суд зобов`язаний застосувати найбільш сприятливий для особи спосіб тлумачення закону.
За відсутності спеціального закону, як це передбачено частиною другою статті 1177 ЦК України, суд не може тлумачити норму права у найбільш сприятливий спосіб для особи. Суд не може виступати і законодавцем, інакше це є порушенням частини другої статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, законодавчо не врегульований.
Положення статті 1177 ЦК України не формують норми прямої дії, які б регулювали відносини щодо компенсації шкоди, завданої фізичній особі внаслідок кримінального правопорушення.
Враховуючи викладене та положення статті 13 Конвенції, за змістом якої ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про необхідність відступлення від правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 лютого 2022 року у справі № 757/59744/19-ц, провадження № 61-12626св21, оскільки,на думку колегії суддів, існують відмінні позиції щодо застосування норми матеріального права - статті 1177 ЦК України, а компенсація державою шкоди не є її майновою відповідальністю, перекладеною з особи, що вчинила кримінальне правопорушення. Виконуючи соціальні функції, держава створює відповідні допоміжні механізми усунення негативних наслідків кримінального правопорушення, один із яких передбачений у частині другій статті 1177 ЦК України. Тому саме держава в особі органу законодавчої влади має визначити межі застосування частини другої статті 1177 ЦК України (чи має значення для покладення відповідальності на державу за діяння (злочини) третіх осіб завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні, чи достатнього того, що воно розпочате, чи є необхідним обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, згідно з яким встановлена вина особи у вчиненні кримінального правопорушення, або його наявність не є обов`язковою), оскільки суд не може творити норму права.
Передбачене у частині другій статті 1177 ЦК України право накомпенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом, не породжує без спеціального закону легітимного очікування на отримання від держави такої компенсації.
Отже, на думку колегії суддів, при застосуванні частини другої статті 1177 ЦК України особа не може очікувати компенсацію від держави, якщо відсутні умови та порядок її компенсації, а наявність вироку суду, що набрав законної сили, а так само постанови слідчого, дізнавача, прокурора чи ухвали суду про закриття кримінального провадження з нереабілітуючих підстав, не є умовою застосування цієї норми матеріального права. Отже, не можна дійти висновку і про недоведеність позовних вимог.
Крім того, аналіз викладених правових висновків у наведених прикладах свідчить про існування різного підходу щодо тлумачення частини другої статті 1177 ЦК України щодо компенсаціїшкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України.
Верховний Суд зазначає, що однакове застосування закону забезпечуватиме реалізацію верховенства права, рівність перед законом та правову визначеність у державі. Єдність у практиці застосування одних й тих самих норм права поліпшуватиме громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також сприятиме утвердженню довіри до судової влади в цілому.
Ухвалення протилежних та суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд, закріпленого в пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У справі «Беян проти Румунії», заява № 30658/05, пункт 39) ЄСПЛ зазначив, що практика, яка була розвинена вищою судовою владою країни, сама по собі, суперечить принципу правової визначеності…… Замість виконання своєї функції і утвердження тлумачення, яке мають брати до уваги нижчестоящі суди, сам Верховний суд касації став джерелом правової невизначеності, підриваючи довіру суспільства до судової системи.
Загальновизнаний принцип правової визначеності передбачає стабільність правового регулювання і виконуваність судових рішень.
Згідно з частиною другою статті 403 ЦПК України та з урахуванням наведеного наявні підстави для передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Передати на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду справу №757/59343/19-ц, провадження № 61-9952св20 за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного Управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
Г. І. Усик
В. В. Яремко
