У х в а л а
23 грудня 2021 року
м. Київ
Справа № 757/59343/19-ц
Провадження № 14-203цс21
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідача Гудими Д. А.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Сімоненко В. М., Ткача І. В., Штелик С. П.
ознайомилася з матеріалами справи за позовом ОСОБА_1 (далі - позивачка) до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,
за касаційною скаргою позивачки на постанову Київського апеляційного суду від 9 червня 2020 року і
в с т а н о в и л а :
7 листопада 2019 року позивачка звернулася до суду з позовною заявою, у якій просила стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України (далі - ДКС України) 567 300,00 грн компенсації майнової шкоди, завданої їй як потерпілій у кримінальному провадженні № 12018110040001851 (далі - кримінальне провадження) внаслідок вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України). Мотивувала позов так:
- позивачка має статус потерпілої у кримінальному провадженні, розпочатому 15 вересня 2018 року за фактом вказаного злочину - обману стосовно істотних умов придбання квартири та нежитлового приміщення, що мали бути розташовані у багатоквартирному житловому будинку. Внаслідок обману вона передала ОСОБА_2 567 300 грн на придбання квартири;
- на час подання позову не розпочався судовий розгляд у кримінальному провадженні, а слідче управління Головного управління Національної поліції в Київській області не склало обвинувальний акт. Тому, оскільки шкоду, яку завдали підозрювані у кримінальному провадженні чи за їх згодою інші особи, не відшкодували, суд має захистити цивільне право та визначити спосіб його захисту;
- держава в особі відповідних підрозділів Національної поліції України у Київській області та Прокуратура Київської області здійснювали превентивну та профілактичну діяльність, яка «не призвела до неможливості вчинення» злочину щодо позивачки;
- за частиною четвертою статті 1166, частиною другою статті 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнову шкоду треба компенсувати за рахунок Державного бюджету України з дотриманням статті 8 цього кодексу.
18 грудня 2019 року Печерський районний суд міста Києва ухвалив рішення, згідно з яким у задоволенні позову відмовив. Обґрунтував рішення так:
- у законодавстві відсутній нормативно-правовий акт, який визначає порядок відшкодування шкоди згідно зі статтею 1177 ЦК України;
- Закон України від 1 грудня 1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР) передбачає можливість відшкодування шкоди, завданої правопорушенням, за рахунок коштів Державного бюджету України лише у випадку, коли правопорушення вчинив спеціальний суб`єкт (правоохоронний орган, орган прокуратури, суд), і таке порушення полягало, зокрема, у незаконному засудженні, незаконному повідомленні про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконному взятті та триманні під вартою тощо. Цей закон не визначив порядок відшкодування шкоди потерпілим від злочину за рахунок коштів Державного бюджету України (див. аналогічний висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, викладений у постановах від 7 листопада 2018 року у справі № 720/1607/16-ц і від 24 червня 2019 року у справі № 720/412/16-ц);
- держава не гарантує безумовного права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої злочином, а умови і порядок відшкодування такої шкоди вона не визначила.
9 червня 2020 року Київський апеляційний суд прийняв постанову, згідно з якою скасував рішення суду першої інстанції й ухвалив нове - про відмову у задоволенні позову. Аргументував постанову так:
- немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів статті 1177 ЦК України, бо відсутнє судове рішення (вирок, постанова), яке набрало законної сили і в якому встановлені подія злочину (кримінального правопорушення), винуватість особи у його вчиненні, а також спричинення збитків позивачці саме внаслідок винних протиправних дій цієї особи;
- позивачка є потерпілою у кримінальному провадженні, яке триває. Тому вона може реалізувати право на відшкодування спричиненої внаслідок кримінального правопорушення шкоди, заявивши цивільний позов у межах кримінального провадження. Звернення позивачки до суду є передчасним;
- позивачка не довела належними доказами те, що їй завдана майнова шкода у розмірі 567 300,00 грн внаслідок злочину, що розслідується у кримінальному провадженні.
6 липня 2020 року позивачка подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яку 30 липня 2020 року доповнила після усунення недоліків, указаних в ухвалі судді Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 7 липня 2020 року. Просила скасувати постанову апеляційного суду й ухвалити нове рішення про задоволення позову. Мотивувала скаргу так:
- порушене право слід захистити шляхом компенсації за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої позивачці як потерпілій внаслідок кримінального правопорушення;
- Верховний Суд не викладав у постанові висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах;
- висновок суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для застосування до спірних правовідносин статті 1177 ЦК України суперечить нормам матеріального права;
- апеляційний суд хибно виснував про передчасність звернення позивачки до суду;
- стаття 16 та частина друга статті 1177 ЦК України не передбачають умовою компенсації за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілій від злочину особі, наявність судового рішення, яке набрало законної сили про встановлення події злочину (кримінального правопорушення), вини особи у його вчиненні, а також спричинення її протиправними діями збитків позивачці;
- законодавство не визначає часових меж у яких потерпіла від злочину особа може звернутися з позовом про компенсацію за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення. Тому апеляційний суд безпідставно вважав, що не можна звернутися з цим позовом під час досудового розслідування;
- позивачка довела належними та допустимими письмовими доказами наявність майнової шкоди. Суд апеляційної інстанції ці докази не оцінив і не мотивував їхнє відхилення;
- ігноруючи аргументи позивачки та відмовивши у задоволенні позову, апеляційний суд порушив гарантії Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) щодо права на справедливий суд і на ефективний засіб юридичного захисту.
14 вересня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу про відкриття касаційного провадження з огляду на відсутність висновку Верховного Суду про застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України)).
13 жовтня 2020 року відповідач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу. Просив залишити без змін постанову Київського апеляційного суду від 9 червня 2020 року. Аргументував відзив так:
- позивачка передчасно подала позов, бо вину ОСОБА_2 суд не встановив;
- згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, сформульованим у постанові від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, у справах про відшкодування шкоди, заподіяної органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, держава бере участь як відповідач через орган, діями якого ця шкода заподіяна;
- незрозуміло, хто є відповідачем у справі: у касаційній скарзі позивачка визначила відповідачем Головне управління ДКС України у Київській області, але у прохальній частині просила стягнути відшкодування з рахунку ДКС України;
- досудове розслідування у кримінальному провадженні триває. Позивачка як потерпіла у цьому провадженні може реалізувати право на відшкодування шкоди, заявивши цивільний позов у межах такого провадження.
5 березня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
10 березня 2021 року позивачка подала пояснення. Зазначила, що предметом позову є не відшкодування майнової шкоди, завданої вчиненим проти неї злочином, а компенсація потерпілій від кримінального правопорушення завданої майнової шкоди відповідно до частини другої статті 1177 ЦК України.
27 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановив ухвалу, згідно з якою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Мотивував ухвалу так:
1) у справі є виключна правова проблема, яка полягає у різному тлумаченні та застосуванні частини другої статті 1177 ЦК України. Її вирішення передбачає отримання відповідей на такі питання:
- чи має значення для покладення відповідальності на державу за діяння (злочини) третіх осіб завершення досудового розслідування у кримінальному провадженні, чи достатнього того, що воно розпочате?
- чи є необхідним обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили, згідно з яким встановлена вина особи у вчиненні кримінального правопорушення, або ж його наявність не є обов`язковою?
- чи є необхідним окремий закон, який би визначав випадки та порядок компенсації за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення?
- чи є перешкодою для відшкодування (компенсації) шкоди особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відсутність порядку такого відшкодування?
- чи можливе за відсутності відповідного закону системне застосування статей 1166, 1177 ЦК України та компенсація за рахунок Державного бюджету України майнової шкоди, завданої майну фізичної особи внаслідок кримінального правопорушення (зокрема, чи можливе застосування аналогії закону)?
2) для потерпілої від злочину особи важливо відновити порушене право, яке у кримінальному провадженні можна досягнути через подання цивільного позову:
- підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом (стаття 127 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)). Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (частина перша статті 128 КПК України);
- за змістом статті 127 КПК України відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можливе шляхом: добровільного відшкодування шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою, на будь-якій стадії кримінального провадження; ухвалення судового рішення за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні; відшкодування за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом;
- суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (частина друга статті 16 ЦК України);
- згідно з частиною четвертою статті 1166 ЦК України шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим кодексом та іншим законом. Однак цей припис до спірних правовідносин незастосовний, бо підставою позову є шкода завдана кримінальним правопорушенням, а не правомірною поведінкою;
- потерпіла від злочину особа може захищати порушене право шляхом подання позову за правилами цивільного судочинства. Відшкодування (компенсація) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, передбачене статтею 1177 ЦК України. Згідно з цією статтею у редакції, чинній до 9 червня 2013 року, майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною; умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються у законі;
- відповідно до статті 1177 ЦК України у редакції Закону від 16 травня 2013 року № 245-VII, який набрав чинності 9 червня 2013 року, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону; шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадку та порядку, передбаченому законом. Але до цього часу такий порядок закон не визначив;
- у статті 1177 ЦК України вжиті терміни «відшкодування» та «компенсація», різниця між якими не вказана. Але у законодавстві та доктрині такі відмінності визначені через необхідність або відсутність необхідності доведення розміру шкоди, вини порушника, існування у законі максимально можливого розміру компенсації (див. постанову Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності»);
- компенсація державою шкоди не є її майновою відповідальністю, перекладеною з особи, що вчинила кримінальне правопорушення. Виконуючи соціальні функції, держава створює відповідні допоміжні механізми усунення негативних наслідків кримінального правопорушення, один із яких передбачений у частині другій статті 1177 ЦК України;
3) науковці не мають єдиної думки щодо підстав відповідальності держави за частиною другою статті 1177 ЦК України:
- особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, має право на позов на підставі статті 1177 ЦК України незалежно від того, чи завершене розпочате кримінальне провадження. Приписи цієї статті діють незалежно від прийняття окремого закону про порядок відшкодування (компенсації) відповідної шкоди (див. науковий висновок к. ю. н., адвоката Мици Ю. В.Ю, наданий у справі № 757/59501/19-ц за подібних правовідносин);
- за відсутності закону про випадки компенсації державою шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, вирішити справу на підставі статті 1177 ЦК України неможливо, у тому числі й із застосуванням аналогії. Відсутність відповідного закону про порядок компенсації державою такої шкоди не унеможливлює розгляд справи за позовом потерпілого (див. науковий висновок к. ю. н. Беляневича В. Е., наданий у справі № 757/59501/19- ц за подібних правовідносин);
- у фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває, відсутнє право на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок такого кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України, бо належно не встановлені факт вчинення кримінального правопорушення та вина правопорушника (див. науковий висновок в. о. завідувача лабораторії захисту суб`єктивних прав, д. ю. н., с. н. с. В. Бобрика, наданий у справі № 757/59501/19-ц за подібних правовідносин);
4) практика застосування приписів статті 1177 ЦК України не дозволяє чітко визначити межі такого застосування:
- Верховний Суд України у постанові від 1 вересня 2015 року у справі № 6-1268цс15 вказав, що обов`язковою умовою застосування статті 1177 ЦК України є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили;
- за змістом постанов Верховного Суду у складі колегії судів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 квітня 2020 року у справі № 757/59951/16-ц, від 24 червня 2019 року у справі № 720/412/16-ц, постанов Верховного Суду у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 1 квітня 2020 року у справі № 757/26052/17-ц суди встановили наявність вироків, що набрали законної сили та вказали, що стаття 1177 ЦК України передбачає компенсацію шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом. Проте у законодавстві відповідний нормативний акт відсутній;
- у постанові від 3 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду вирішила спір стосовно стягнення з держави відшкодування шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, які протягом тривалого часу не завершили розслідування у кримінальному провадженні щодо розшуку викраденого майна позивача. Велика Палата Верховного Суду вказала, що положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі. Їх не можна за аналогією застосовувати до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі;
- Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), дослідивши приписи статті 1177 ЦК України у редакції, чинній до 9 червня 2013 року, та статті 1207 цього кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 потерпілих, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування шкоди державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (рішення від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine)).
Оцінивши вказані аргументи Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,Велика Палата Верховного Суду вважає, що підстави для прийняття справи для продовження розгляду відсутні.
Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему, і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики (частина п`ята статті 403 ЦПК України).
Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, наявність висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду, або якщо Великою Палатою Верховного Суду вже висловлена правова позиція щодо юрисдикції спору у подібних правовідносинах, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати (частина шоста статті 404 ЦПК України).
Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему треба оцінювати, як правило, з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати:
- відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект);
- відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в ухвалі від 27 жовтня 2021 року не продемонстрував відповідність проблеми, яку він вважає виключною правовою, кількісному критерію. Отже, наведене в ухвалі від 27 жовтня 2021 року обґрунтування виключної правової проблеми не дає підстав прийняти справу для продовження розгляду у Великій Палаті Верховного Суду.
Крім того, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду не просив Велику Палату Верховного Суду відступити від наведеного у зазначеній ухвалі висновку Верховного Суду України, який він сформулював у постанові від 1 вересня 2015 року у справі № 6-1268цс15.
Керуючись частиною шостою статті 404 ЦПК України, Велика Палата Верховного Суду
у х в а л и л а :
1. Справу за позовом ОСОБА_1 до держави України в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 9 червня 2020 року повернути на розгляд Верховного Суду у складі відповідної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду.
2. Надіслати учасникам справи копії цієї ухвали до відома.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Д. А. ГудимаСудді:В. В. БританчукЛ. М. Лобойко Ю. Л. ВласовК. М. Пільков І. В. Григор`єваО. Б. Прокопенко М. І. ГрицівЛ. І. Рогач О. С. ЗолотніковО. М. Ситнік І. В. ЖелєзнийВ. М. Сімоненко Л. Й. КатеринчукІ. В. Ткач Г. Р. КретС. П. Штелик
