УХВАЛА
27 жовтня 2021 року
м. Київ
справа № 757/59343/19-ц
провадження № 61-9952св20
ВерховнийСуд у складі колегіїсуддів Першоїсудової палатиКасаційного цивільногосуду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - держава Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року у складі колегії суддів: Борисової О. В., Ратнікової В. М., Левенця Б. Б.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області (далі - Казначейська служба) про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
Позов обгрунтований тим, що ОСОБА_1 перебуває в статусі потерпілої у кримінальному провадженні № 12018110040001851. На сьогодні судовий розгляд за кримінальним провадженням не розпочато, здійснюється досудове розслідування, обвинувальний акт не складений. Шкода, завдана їй вчиненим кримінальним правопорушенням, не відшкодована підозрюваним. Відповідно до статті 55 Конституції України та статті 4 ЦПК України вона має право на захист судом її цивільних прав та інтересів, порушених вчиненим кримінальним правопорушенням.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року позов залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване безпідставністю позовних вимог ОСОБА_1 до Казначейської служби, оскільки держава Україна не гарантує безумовного права потерпілого на відшкодування шкоди, завданої злочином, а умови і порядок відшкодування такої шкоди державою не визначені, отже, ОСОБА_1 не мала законних сподівань на отримання відповідного відшкодування. Крім того, у кримінальному провадженні № 12018110040001851 здійснюється досудове розслідування, обвинувальний акт не складено, винних осіб не встановлено.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року рішення Печерського районного суду міста Києва від 18 грудня 2019 року скасоване, ухвалено нове рішення про відмову в позові з інших підстав.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018110040001851 триває. ОСОБА_1 визнана потерпілою у цьому кримінальному провадженні, отже, вона може реалізувати своє право на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, заявивши цивільний позов у кримінальному провадженні. Звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом є передчасним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року, у якій просила скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу обґрунтовано тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права.
Суд апеляційної інстанції зробив неправосудний висновок, який суперечить частині другій статті 1177 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що, оскільки досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, позивач у ньому визнана потерпілою, то передчасно звернулася з позовом про компенсацію шкоди за рахунок Державного бюджету України.
Позивач обрала способом захисту порушеного права компенсацію шкоди за рахунок Державного бюджету України, як особі, що потерпіла від кримінального правопорушення.
Статтями 16, 1177 ЦК України не передбачено умовою сплати за рахунок Державного бюджету України компенсації шкоди, завданої потерпілій від злочину особі, наявність судового рішення, що набрало законної сили, яким встановлено подію злочину,.
Суд апеляційної інстанції не надав належного обґрунтування всім доводам позивача, не захистив її права шляхом застосування аналогії закону чи аналогії права під час розгляду позову.
Суд апеляційної інстанції не надав оцінку письмовим доказам, що є в матеріалах справи, які в їх сукупності підтверджують завдану позивачу злочином, що розслідується у кримінальному провадженні, майнову шкоду у розмірі 567 300,00 грн, не навів мотивів їх відхилення, висновок суду про недоведення нею належними доказами майнової шкоди є неправосудним.
Суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові не виклав у достатній мірі мотиви.
Суд апеляційної інстанції, на переконання ОСОБА_1 , порушив принцип верховенства права, здійснив неправильне тлумачення частини другої статті 1177 ЦК України, дійшовши висновку, що для звернення потерпілого з позовом про компенсацію за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої злочином, має бути вирок щодо особи, яка завдала шкоди потерпілому.
Суд апеляційної інстанції не перевірив, чи спосіб тлумачення та застосування ним національного законодавства відповідає принципам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).
Суд апеляційної інстанції порушив її права на справедливий суд та ефективний спосіб юридичного захисту в суді, відмовивши в позові.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу Казначейська служба просила залишити її без задоволення, а судове рішення - без змін.
Вважає касаційну скаргу необґрунтованою.
Особою, яка завдала шкоди позивачу, є особа, якій винесено підозру у вчиненні злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та відкрито кримінальне провадження. У кримінальній справі триває слідство.
Відповідно до частини другої статті 127 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.
Згідно з частиною першою статті 128 КПК України особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.
Позивач передчасно подала позов про відшкодування шкоди, оскільки вина ОСОБА_2 не встановлена та не доведена у встановленому законом порядку.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 вересня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано справу.
У жовтні 2020 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 05 березня 2021 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, у складі колегії з п`яти суддів.
10 березня 2021 року ОСОБА_1 надіслала письмові пояснення на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з витягом із Єдиного реєстру досудових розслідувань в провадженні Ірпінського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області перебуває кримінальне провадження № 12018110040001851 за заявою ОСОБА_1 стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , які з 2015 року до 2017 року, зловживаючи довірою громадян, шляхом обману, отримали грошові кошти законних власників квартир і не виконали перед ними свої договірні зобов'язання.
Відповідно до протоколу допиту потерпілого від 22 грудня 2018 року ОСОБА_1 допитано як потерпілу у кримінальному провадженні № 12018110040001851.
Суд апеляційної інстанції встановив, що досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12018110040001851 триває.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, дійшла висновку про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотиви передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду
Предметом спору у цій справі є вимога позивача про компенсацію державою майнової шкоди, завданої їй як потерпілій від кримінального правопорушення (потерпілій у кримінальному провадженні), а саме завданої вчиненням проти неї ОСОБА_2 злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди(пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Вирішуючи спір, суд в кожній справі має з`ясувати характер правовідносин сторін і встановити, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування шкоди при такому виді правовідносин.
У позовній заяві позивач посилалася як на підставу позову на такі обставини.
15 вересня 2018 року органом досудового розслідування за фактом вчинення злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України (шахрайство в особливо великому розмірі), відкрито кримінальне провадження №12018110040001851.
Позивач має статус потрепілої у цьому кримінальному провадженні, в якому судовий розгляд не розпочався.
Шкода позивачу не відшкодована підозрюваними у кримінальному провадженні, а також за їхньою згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою.
Позивач зазначила про презумпцію правомірності будь-якого діяння, а також, що держава Україна в особі відповідних підрозділів Національної поліції України у Київській області, безсумнівно, здійснювала правомірні превентивні та профілактичні дії, спрямовані на запобігання та попередження вчинення проти неї вказаного майнового злочину, прокурори прокуратури Київської області давали письмові вказівки про проведення оперативно-розшукових заходів з метою попередження вчинення проти позивача шахрайства. Очевидним є той факт, що правомірна превентивна та профілактична діяльність держави Україна не привела до неможливості вчинення проти неї ОСОБА_2 особливо тяжкого майнового злочину, що розслідується у кримінальному провадженні.
Щодо правової підстави вирішення спору позивач вказала таке.
Спосіб захисту порушеного права позивача згідно з абзацом другим частини другої статті 16, частиною другою статті 1177 ЦК України передбачає компенсацію їй як потерпілій шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за рахунок Державного бюджету України. Крім того, зазначила, що згідно зі статтею 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, враховуючи норми частини четвертої статті 1166, частини другої статті 1177 ЦК України майнова шкода в розмірі 567 300,00 грн, завдана їй як потерпілій у кримінальноиу ппровадженні № 2018110040001851, має бути компенсована за рахунок Державного бюджету України з дотриманням статті 8 ЦК України.
Позивач зазначила, що майнова шкода в розмірі 567 300,00 грн є грошовою сумою, якої вона була позбавлена шахрайським способом ОСОБА_2 внаслідок скоєння проти неї злочину, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщовідсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Як на підставу касаційного оскарження, ОСОБА_1 посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 1177 ЦК України у подібних правовідносинах.
Дійшовши висновку про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду керується такими міркуваннями.
Вирішуючи спір, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, щовідсутні підстави для застосування до правовідносин у цій справі положень статті 1177 ЦК України, оскільки відсутнє судове рішення (вирок, постанова), яке набрало законної сили, яким встановлено подію злочину (кримінальне правопорушення), та яким особу було визнано винною у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого нормами КК України, та спричинення внаслідок винних протиправних дій особи збитків позивачу. Досудове розслідування у кримінальному провадженні №12018110040001851 триває. ОСОБА_1 визнана потерпілою у цьому кримінальному провадженні, отже, може реалізувати своє право на відшкодування завданої шкоди кримінальним правопорушенням, заявивши цивільний позов у кримінальному провадженні. Тому її звернення до суду є передчасним.
Верховний Суд зауважує, що для потерпілої від злочину особи важливим є відновлення порушеного права, яке у кримінальному провадженні досягається за допомогою цивільного позову, оскільки злочином може бути завдано як майнову, так і моральну шкоду.
Згідно з частиною першою статті 11 КК України злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб`єктом злочину.
Відповідно до статті 127 КПК України підозрюваний, обвинувачений, а також за його згодою будь-яка інша фізична чи юридична особа має право на будь-якій стадії кримінального провадження відшкодувати шкоду, завдану потерпілому, територіальній громаді, державі внаслідок кримінального правопорушення. Шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння (частина перша статті 128 КПК України).
За змістом статті 127 КПК України відшкодування шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можливе шляхом: добровільного відшкодування шкоди підозрюваним, обвинуваченим, а також за його згодою будь-якою іншою фізичною чи юридичною особою, на будь-якій стадії кримінального провадження; відшкодування шкоди, стягнутої судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні; відшкодування шкоди за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом.
Верховний Суд зауважує, що згідно з частиною четвертою статті 1166 ЦК України, на яку посилається позивач як на одну із правових підстав вирішення спору, шкода, завдана правомірними діями, відшкодовується у випадках, встановлених цим Кодексом та іншим законом, до правовідносин сторін не застосовується з урахуванням підстав позову - шкода завдана кримінальним правопорушенням, що не є правомірною поведінкою.
Питання відшкодування (компенсація) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, регулюється статтею 1177 ЦК України.
Відповідно до статті 1177 ЦК України (у редакції Закону від 16 травня 2013 року № 245-VII) шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом.
Згідно зі статтею 1177 ЦК України (у редакції до 16 травня 2013 року № 245-VII) майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною. Умови та порядок відшкодування майнової шкоди, завданої майну фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються законом.
Верховний Суд зазначає, що потерпіла від злочину особа може захищати порушене право шляхом подання окремого позову в цивільному судочинстві. В теорії цивільного права проводиться межа між відшкодуванням шкоди як формою відповідальності, яка виникає як реакція держави на неправомірну поведінку особи, і відшкодуванням, яке настало з інших причин, ніж протиправне порушення права, зокрема в результаті поведінки, що визнається правомірним порядком.
У тексті статті 1177 ЦК України вживаються два терміни: «відшкодування» і «компенсація».
У ЦК України конкретні відмінності між цими поняттями не визначено, проте в законодавстві та доктрині розрізняють відмінності щодо їх вживання через необхідність (чи відсутність необхідності) доведення розміру шкоди, вини порушника, існування у законі максимально можливого розміру компенсації (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17 жовтня 2012 року № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов`язаних із захистом прав інтелектуальної власності»).
Згідно з частиною другою статті 1177 ЦК України визначено виняток із загального правила (exception probatregulamincasibusnonexceptis(виняток підтверджує правило, лат.)), передбачено компенсацію шкоди потерпілому від кримінального правопорушення за рахунок Державного бюджету України, встановивши, що умови та порядок такого відшкодування мають визначатися законом.
На думку Верховного Суду, у частині другій статті 1177 ЦК України йдеться не про відповідальність держави перед потерпілим, а про перенесення обов`язку відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, шляхом її компенсації, на державу в порядку виконання нею соціальної функції.
Відповідно до статті 3 Конституції України держава бере на себе зобов`язання відшкодувати фізичній особі шкоду, завдану кримінальним правопорушенням. Така компенсація державою шкоди не має розглядатися як майнова відповідальність, перекладена з особи, що вчинила кримінальне правопорушення, на державу. Держава, виконуючи соціальні функції, створює відповідні допоміжні механізми усунення негативних наслідків кримінального правопорушення.
Верховний Суд зазначає, що обов`язок держави відшкодувати шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення, не ґрунтується на загальних засадах цивільно-правової відповідальності. Цей обов`язок держава покладає на себе як на гаранта прав та свобод громадянина.
Верховний Суд України визнав законними та обґрунтованими висновки судів про відсутність підстав для стягнення з відповідачів майнової шкоди, передбаченої статтею 1177 ЦК України, оскільки обов`язковою умовою застосування цієї норми є наявність вироку суду в кримінальній справі або постанови суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили (постанова від 01 вересня 2015 року у справі № 6-1268цс15). Надалі Верховний Суд України не висловлював правові висновки щодо застосування статті 1177 ЦК України.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 (провадження № 12-208гс18) вирішила виключну правову проблему щодо відповідальності держави Україна за шкоду, завдану злочином, виклавши такі висновки щодо тлумачення статті 1177 ЦК України:
«52. Шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом (частина друга статті 1177 ЦК України).
53. Держава не несе майнову відповідальність перед потерпілими за всі злочини, які залишилися нерозкритими. Положення статті 1177 ЦК України передбачають порядок відшкодування шкоди, завданої лише фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Згідно з частиною першою статті 1207 цього ж Кодексу шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним статтею 1200 ЦК України, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.
54. Положення статті 1177 ЦК України встановлюють порядок відшкодування шкоди, завданої саме фізичній особі, і не можуть за аналогією застосовуватися до відносин щодо відшкодування шкоди, завданої злочином юридичній особі.
55. У 2005 році Україна підписала Європейську конвенцію про відшкодування збитку жертвам насильницьких злочинів від 24 листопада 1983 року (не була ратифікована). Втім, ця Конвенція передбачає обов`язок держави щодо виплати компенсації не всім потерпілим від злочину, а лише фізичним особам - жертвам насильницьких злочинів.
56. Отже, держава Україна зобов`язалася компенсувати шкоду, спричинену злочином, перед фізичними особами відповідно до ЦК України та спеціального закону, тоді як відносно юридичних осіб держава Україна такого позитивного обов`язку не має».
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 вересня 2020 року, у справі № 910/378/19 (провадження № 12-23гс20) звернула увагу увагу на те, що ЄСПЛ, дослідивши приписи статті 1177 ЦК України (у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року), та статті 1207 цього Кодексу, у справах за заявами № 54904/08 і № 3958/13 (поданими потерпілими, яким держава не компенсувала шкоду, завдану внаслідок кримінального правопорушення) вказав, що отримання відшкодування на підставі зазначених приписів можливе лише за дотримання умов, які у них передбачені, та за наявності окремого закону, якого немає, і в якому мав би бути визначений порядок присудження та виплати відповідного відшкодування. Тому ЄСПЛ відзначив, що право на відшкодування державою потерпілим внаслідок кримінального правопорушення ніколи не було безумовним. Оскільки заявники не мали чітко встановленого в законі права вимоги для цілей, передбачених статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, вони не могли стверджувати, що мали легітимне очікування на отримання будь-яких конкретних сум від держави. З огляду на це ЄСПЛ визнав скарги заявників на порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції несумісними з положеннями Конвенції ratione materiae (рішення від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine) і від 16 грудня 2014 року у справі «Золотюк проти України» (Zolotyuk v. Ukraine)).
Суди підтвердили, що за відсутності закону, який формує такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно зі статтею 1177 ЦК України, взятою окремо. На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177 ЦК України, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу № 1, він не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум» (рішення від 30 вересня 2014 року у справі «Петльований проти України» (Petlyovanyy v. Ukraine).
Велика Палата Верховного Суду при вирішенні питання наявності чи відсутності виключної правової проблеми висловлюється, що така проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників.
Така справа повинна мати кілька з наведених ознак, проте не одночасно у їх сукупності, зокрема, справа не може бути вирішена відповідним касаційним судом у межах оцінки правильності застосування судами нижчих інстанцій норм матеріального права чи дотримання норм процесуального права; встановлена необхідність відступити від викладеного в постанові Верховного Суду України правового висновку, який унеможливлює ефективний судовий захист; існують кількісні критерії, що свідчать про наявність виключної правової проблеми; існують якісні критерії наявності виключної правової проблеми, зокрема, немає усталеної судової практики у застосуванні однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявні правові висновки суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному; невизначеність законодавчого регулювання правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема, в тому числі необхідність застосування аналогії закону чи права; встановлення глибоких та довгострокових розходжень у судовій практиці у справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами, а також наявність обґрунтованих припущень, що аналогічні проблеми неминуче виникатимуть у майбутньому; наявність різних наукових підходів до вирішення конкретних правових питань у схожих правовідносинах тощо (ухвала від 02 вересня 2021 року, справа № 910/11820/20 (провадження № 12-47гс21).
Верховний Суд зазначає, що незважаючи на вирішення виключної правової проблеми щодо відповідальності держави Україна за шкоду, спричинену злочином у справі № 916/1423/17 (провадження 12-208гс18) за позовом СП «Вітінформ» до Одеської місцевої прокуратури № 2, слідчого управління ГУНП в Одеській області, Малиновського відділу поліції у місті Одесі ГУНП в Одеській області, Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди у сумі 60 500,00 дол. США (що в еквіваленті складало 1 582 027,447 грн), заподіяної бездіяльністю посадових осіб відповідачів при проведенні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12012170470000484, шляхом стягнення цих коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України, правова і соціальна проблема щодо застосування частини другої статті 1177 ЦК України залишається.
У справі № 916/1423/17 (провадження 12-208гс18) предметом спору є вимога позивача про стягнення з держави матеріальної шкоди, заподіяної бездіяльністю органів досудового розслідування, які протягом тривалого часу не завершили розслідування у кримінальному провадженні щодо розшуку викраденого майна позивача, чим завдали йому майнової шкоди у вигляді вартості цього майна.
У справі, яка переглядається в касаційному порядку колегією суддів Першої судової палати у складі Верховного Суду, предметом спору є вимога позивача про компенсацію державою майнової шкоди, завданої їй як потерпілій від кримінального правопорушення (потерпілій у кримінальному провадженні), а саме вчиненням проти неї злочину, а не тривалістю розслідування у кримінальному провадженні.
На переконання Верховного Суду, викладені Великою Палатою Верховного Суду висновки щодо тлумачення частини другої статті 1177 ЦК України не вирішують питання застосування вказаної норми матеріального права до спірних правовідносин у цій та інших подібних справах з урахуванням підстав та змісту позову.
Необхідно зазначити, що серед науковців немає єдності думок щодо підстав відповідальності держави за частиною другою статті 1177 ЦК України.
Особа, яка потерпіла від кримінального правопорушення, має право на позов на підставі статті 1177 ЦК України незалежно від того, чи завершене розпочате кримінальне провадження з приводу такого кримінального правопорушення. Приписи статті 1177 ЦК України необхідно вважати нормами прямої дії незалежно від прийняття окремого закону про порядок відшкодування відповідної шкоди. Тому вирішення відповідної справи можливе безпосередньо на підставі статті 1177 ЦК України незалежно від наявності чи відсутності закону, присвяченого регламентації випадків та порядку компенсації державою такої шкоди (див.: науковий висновок к. ю. н., адвоката Мици Ю. В. Зазначений науковий висновок, викладений у справі № 757/59501/19-ц, за подібних правовідносин).
За відсутності відповідного закону про випадки компенсації державою шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, вирішення справи на підставі статті 1177 ЦК України неможливо, в тому числі й із застосуванням аналогії. Відсутність відповідного закону про порядок компенсації державою такої шкоди не унеможливлює розгляду справи за позовом потерпілого (див.: науковий висновок к. ю. н. Беляневича В. Е. Зазначений науковий висновок, викладений у справі № 757/59501/19- ц, за подібних правовідносин).
У фізичної особи, яка вважає себе потерпілою від відповідного кримінального правопорушення, досудове розслідування щодо якого триває, відсутнє право на позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок такого кримінального правопорушення, на підставі частини другої статті 1177 ЦК України з огляду на те, що факт вчинення кримінального правопорушення та винуватість в цьому правопорушника належним чином не встановлені (див.: науковий висновок в. о. завідувача лабораторії захисту суб`єктивних прав, д. ю. н., с. н. с. В. Бобрика. Зазначений науковий висновок, викладений у справі № 757/59501/19- ц, за подібних правовідносин).
За змістом статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Цей принцип є однією з основних засад цивільного судочинства (пункт 1 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються: засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права (частина перша статті 129 Конституції України, частина перша статті 10 ЦПК України), на якому має бути засноване судове рішення (частина перша статті 263 ЦПК України).
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов`язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).
Одним із елементів верховенства права є принцип юридичної визначеності, яким, зокрема, передбачено, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Відсутність ясності та двозначність формулювань приписів не може гарантувати їх однакове застосування та захист від свавілля (див. також: перше речення абзацу другого підпункту 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010; абзац шостий пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, абзац третій підпункту 3.3 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Великої палати Конституційного Суду України від 6 червня 2019 року № 3-р/2019).
Аналізуючи положення частини другої статті 1177 ЦК України, як правової підстави вирішення спору, Верховний Суд зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі -ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу, що принципи юридичної визначеності й леґітимних очікувань означають, що «наслідки законодавства Спільноти мають бути зрозумілими та очікуваними для тих, на кого вони поширюються» (рішення від 09 березня 1978 року у справі «Amministrazione delle finanze dello Stato v. SRL Meridionale Industria Salumi and Others», пункт 10); «законодавство має бути зрозумілим і чітким, і його застосування має бути передбачним для усіх зацікавлених сторін» (рішення від 09 липня 2015 року у справі «Europaisch-Iranische Handelsbank AG v. Council of the European Union», пункт 93; рішення від 09 грудня 1997 року у справі «France v. Commission», пункт 26).
ЄСПЛ у рішенні 14 жовтня 2010 року в справі «Щокін проти України» (пункти 50?56) зазначив, зокрема, що верховенство права - один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення такого важливого фінансового питання, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
У рішенні ЄСПЛ від 14 червня 2007 року у справі «Свято-Михайлівська Парафія проти України» (пункт 115) зазначено, що в світлі положень Конвенції втручання може бути виправданим, якщо воно «встановлено законом» та здійснено «згідно із законом», оскільки оскаржувані заходи повинні не тільки мати законодавче підґрунтя, а й передбачатися якісним законом, який має бути достатньо доступним та передбачуваним щодо наслідків його застосування, тобто бути сформульованим у спосіб, який дає змогу кожній особі, у разі потреби, за допомогою відповідної консультації регулювати свою поведінку (рішення від 24 лютого 1998 року у справі «Larissis and Others v. Greece», пункт 40; рішення від 13 грудня 2001 року у справі «Metropolitan Church of Bessarabia», пункт 109).
У справі «C.A. ZRT. AND T.R. v. Hungary» (заяви № № 11599/14 та 11602/14), рішення в якій було ухвалене Комітетом і набуло статусу остаточного 01 вересня 2020 року, ЄСПЛ констатував порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції (захист права власності), зокрема, з огляду на те, що 21 липня 2015 року Конституційний Суд Угорщини у своєму рішенні зауважив, що законодавець не запровадив виключних правил для компенсації договірним сторонам майнових збитків, що виникають внаслідок ex lege припинення прав узуфрукту та договорів про користування, що врегульовано Перехідним законом; Конституційний Суд Угорщини підкреслив, що, враховуючи різноманітність відповідних правовідносин, загальні норми цивільного права стосовно врегулювання спорів не здатні врегулювати всі можливі претензії між зацікавленими сторонами; отже, через незапровадження законодавцем порядку врегулювання така законодавча прогалина була визнана неконституційною; Конституційний Суд Угорщини закликав законодавця врегулювати це питання не пізніше 1 грудня 2015 року, але за наявною в Суду інформацією такого компенсаційного механізму запроваджено ще не було. У цій справі ЄСПЛ знову наголосив на тому, що правові норми, на яких ґрунтується втручання, повинні бути достатньо доступними, точними та передбачуваними при їх застосуванні; норма є передбачуваною, коли вона забезпечує захист від свавільного втручання державних органів.
Аналіз прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави дійти висновку, що критеріями, за якими визначається якість норми національного права, є такі: доступність норми права, що визначається можливістю фізичних та юридичних осіб, до яких вона звернена, ознайомитись зі змістом норми права; передбачуваність її застосування, тобто її формулювання є достатньо чіткими з урахуванням специфіки відповідних суспільних відносин, щоб дати змогу учасникам суспільних відносин передбачити в розумних межах у світлі особливостей конкретних обставин наслідки того чи іншого діяння; наявність гарантій проти її свавільного застосування.
ЄСПЛ у справі «Петльований проти України», рішення від 30 вересня 2014 року, зазначив, що «відповідно до Цивільного кодексу питання державної компенсації жертвам злочину врегульовано таким чином, що будь-яка вимога про таку компенсацію є умовною, і ці умови частково викладені у першому пункті статті 1177 ЦК України, який містить слова «якщо особа, яка вчинила злочин, не встановлена або неплатоспроможна». Подальші умови полягають у тому, що вони мають бути встановлені окремим законом, який не було прийнято до цього часу. Той закон має також містити процедуру присудження та сплати такої компенсації. Ясно видно з цих застережень, що право на компенсацію з боку держави жертвам злочину, передбачене вищевказаною статтею Кодексу, ніколи не було призначене, щоб бути безумовним. Крім того, національні суди підтвердили, що за відсутності закону, який формує такі положення, ніяке право на компенсацію не може виникнути згідно статті 1177 ЦК України, взятої окремо. На додаток до цього, в даному випадку, як зауважили національні суди, умови, викладені у першому абзаці статті 1177 ЦК України, не дотримані. Оскільки заявник не мав достатньою мірою встановлену вимогу для цілей, передбачених статтею 1 Протоколу № 1, він не може стверджувати, що він мав «законне сподівання» одержання будь-яких конкретних сум».
У цій справі ЄСПЛ дослідив приписи статті 1177 ЦК України у редакції, що була чинною до 09 червня 2013 року.
Верховний Суд зазначає, що редакцією частини другої статті 1177 ЦК України до 09 червня 2013 рокубуло передбачено наявність окремого закону, який би визначав процедуру присудження та сплати такої компенсації; редакцією цієї статті після 09 червня 2013 року передбачено компенсацію за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом. Водночас до цього часузаконодавчо порядок відшкодування шкоди потерпілим від злочину за рахунок коштів Державного бюджету України законом не визначений.
У постановах Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 757/59951/16-ц (провадження № 61-9377св18), від 01 квітня 2020 року у справі № 757/26052/17-ц (провадження № 61-1143св17), від 24 червня 2019 року у справі № 720/412/16-ц (провадження № 61-19811св18)вказано, що положення цієї статті передбачають можливість компенсації шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, за рахунок Державного бюджету України виключно у випадках та порядку, передбачених законом. Проте на сьогодні у національному законодавстві України відсутній відповідний нормативно-правовий акт, який би визначав такий порядок відшкодування шкоди. У цих справах суди встановили наявність вироків, що набрали законної сили.
Верховний Суд, враховуючи викладене та положення статті 13 Конвенції, за змістом якої ефективність має оцінюватися за можливістю виправлення порушення права, гарантованого Конвенцією, через поєднання наявних засобів правового захисту, дійшов висновку про наявність виключної правової проблеми, оскількисправа стосується правового питання, яке потребує пояснення, існують відмінні позиції щодо застосування норми матеріального права - статті 1177 ЦК України.
З огляду на викладене виключна проблема застосування частини другої статті 1177 ЦК України вимагає отримання відповіді на такі питання (умови застосування норми):
- чи є необхідним для відповідальності держави за діяння (злочини) третіх осіб встановлення вини та протиправних дій таких осіб;
- чи має значення завершення досудового розслідування у відповідній кримінальній справі, чи достатнім є відкриття кримінального провадження у справі;
- чи є необхідність наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, яким встановлено, що конкретна особа є винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, чи наявність такого не є обов`язковою;
- чи є необхідність наявності окремого закону, який би визначав випадки та порядок компенсації за рахунок Державного бюджету України шкоди, завданої потерпілому внаслідок кримінального правопорушення;
- чи є перешкодою відшкодування (компенсації) шкоди особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відсутність порядку такого відшкодування;
- чи можливе, за відсутності відповідного закону, системне застосування статей 1166, 1177 ЦК УКраїни та компенсація за рахунок Державного бюджету України майнової шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення майну фізичної особи;
- чи можливе застосування аналогії закону.
При застосуванні частини другої статті 1177 ЦК України виникає питання, чи може особа очікувати компенсацію від держави, якщо відсутні умови та порядок її компенсації, чи лише за умови неможливості усунути негативні наслідки кримінального правопорушення особа може очікувати компенсацію за рахунок держави, за умови визначеного механізму такої компенсації.
За змістом статті 1 Конвенції існує презумпція, що юрисдикція здійснюється на всій території Договірної держави. Зобов`язання, взяті на себе Договірною державою за статтею 1, включають два аспекти, а саме: з одного боку - негативне зобов`язання утримуватися від втручання у здійснення гарантованих прав і свобод, а з іншого боку - позитивні зобов`язання вживати належних заходів для забезпечення дотримання таких прав і свобод на своїй території (рішення від 16 червня 2015 року у справі «SARGSYAN v. AZERBAIJAN»).
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду вважає, що справа містить виключну правову проблему і її передача на розгляд Великої Палати Верховного Суду необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування частини другої статті 1177 ЦК України, забезпечення розумної передбачуваності судових рішень.
Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Керуючись статтями 403, 404 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
УХВАЛИВ:
Справу за позовом ОСОБА_1 до держави Україна в особі Головного управління Державної казначейської служби України у Київській області про відшкодування майнової шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2020 року передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Ступак
Судді: І. Ю. Гулейков
А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко
