ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 липня 2022 року

м. Київ

cправа № 903/620/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Селіваненка В.П. (головуючий), Булгакової І.В. і Львова Б.Ю.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Дверна та фурнітурна дистрибуція" - Денисенка О.М.,

відповідача - фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича - Нинюка І.В., Смолярчука П.М.,

розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича (далі - Підприємець)

на рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2021 (суддя Якушева І.О.) та

постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022 (головуючий суддя - Коломис В.В., судді Савченко Г.І. і Крейбух О.Г.)

зі справи №903/620/21

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Дверна та фурнітурна дистрибуція" (далі - Товариство)

до Підприємця

про стягнення 2 052 703,73 грн.,

ВСТАНОВИВ:

1. Позов було подано про стягнення 2 052 703,73 грн. збитків і обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом від 02.06.2021 №02/06/2021 (далі - Договір) щодо своєчасного перевезення вантажу.

2. Рішенням господарського суду Волинської області від 27.10.2021, залишеним без змін постановою Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022: позов задоволено частково; стягнуто з Підприємця на користь Товариства: 750 198,46 грн. збитків, завданих втратою вантажу; 2 055,34 грн. відсотків від суми компенсації; 488 325,22 грн. упущеної вигоди; 18 608,69 грн. витрат, пов`язаних з оплатою судового збору; в позові про стягнення 750 198, 46 грн. упущеної вигоди, 61 926,25 грн. пені відмовлено.

3. Рішення та постанову мотивовано обґрунтованістю позовних вимог саме в стягнутих судом сумах.

4. У касаційній скарзі до Верховного Суду Підприємець просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій частково, в частині задоволення позовних вимог, та передати справу на розгляд до суду першої інстанції, а також стягнути з Товариства усі судові витрати.

5. Скаргу обґрунтовано тим, що:

- судом апеляційної інстанції необґрунтовано залишено без задоволення клопотання відповідача про зупинення провадження в даній справі до скасування воєнного стану в Україні;

- апеляційна скарга містила доводи щодо нікчемності (недійсності) Договору, що не враховано судом;

- апеляційна скарга містила доводи щодо доданої до позовної заяви копії Договору «та реальні обставини справи», які (доводи) не враховані судом;

- апеляційна скарга містила доводи щодо нікчемності (недійсності) Договору, що не враховано судом;

- апеляційна скарга містила доводи щодо доданої до позовної заяви копії Договору «та реальних обставин справи», які (доводи) не враховані судом;

- апеляційна скарга містила доводи щодо правових підстав перевезення вантажу, які (доводи) не враховані судом;

- апеляційна скарга містила доводи «щодо доказової бази учасників справи, допустимості та належності електронних доказів», які (доводи) не враховані судом;

- апеляційна скарга містила положення «щодо настання відповідальності та відшкодування збитків за втрату вантажу, його знищення чи/або часткове пошкодження», які (положення) не враховані судом;

- судом не було враховано фактичні обставини, які передували укладенню Договору, і дії сторін, вчинені на його виконання, а також не взята до уваги заява свідка ОСОБА_1 , в якій викладено «реальні та правові обставини справи»;

- судом не дотримано вимог частини першої статті 210 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) щодо безпосереднього дослідження доказів у справі під час її розгляду.

6. Товариство у відзиві на касаційну скаргу заперечує проти неї, вважає, що: викладені у скарзі висновки є необґрунтованими, доводи безпідставними та такими, що не відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також встановленим обставинам справи; оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими та винесеними у відповідності до норм матеріального права, із дотриманням норм процесуального права та з урахуванням релевантних висновків Верховного Суду, і просить касаційну скаргу Підприємця залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2021 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022 - без змін.

7. Судами попередніх інстанцій у розгляді справи з`ясовано й зазначено, зокрема, таке.

7.1. Товариством (відправником) і Підприємцем (перевізником) було у спрощений спосіб укладено Договір шляхом обміну його сканованими копіями за допомогою електронної пошти. За умовами Договору, зокрема, перевізник зобов`язався здійснити організацію доставки вантажів власними автомобілями на підставі транспортних заявок відправника, а останній зобов`язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

7.2. На виконання умов Договору відправник та перевізник у спрощений спосіб уклали транспортну заявку від 02.06.2021 до Договору (надалі - заявка) шляхом обміну сканованими копіями за допомогою електронної пошти. У заявці сторони узгодили умови перевезення вантажу.

7.3. 11.06.2021 Товариство письмово звернулося до Підприємця із запитом щодо недоставки вантажу в обумовлений строк - 10.06.2021 за певною адресою. Цей запит Підприємцем, всупереч умовам Договору, залишено без реагування.

7.4. Разом із вказаним запитом Товариство надіслало Підприємцю два екземпляри договору надання транспортних послуг та транспортної заявки для підписання. Ці документи Підприємцем були отримані, але не підписані і не повернуті відправнику.

7.5. Також Товариство звернулося до Підприємця з письмовою претензію, в якій, зокрема, вимагало невідкладно повідомити про стан вантажу, перевезення якого передбачено Договором.

У відповіді на претензію Підприємець повідомив Товариство про «скерування» претензії до фізичної особи-підприємця Щербакова А.А. (далі - ФОП Щербаков А.А.), який є суб`єктом надання експедиторської послуги та якого Підприємець залучив як перевізника до перевезення вантажу Товариства. Також Підприємець повідомив, окрім іншого, що вантаж був пошкоджений в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим він неодноразово звертався до ФОП Щербакова А.А. з проханням замінити транспортний засіб.

7.6. Наведені обставини стали підставою для звернення Товариства з позовом у даній справі про стягнення з Підприємця збитків у розмірі 2 052 703, 73 грн., з яких: 750 198,46 грн. - збитки, завдані втратою вантажу; 2 055,34 грн. - 5% річних; 61 926,25 грн. - пеня, нарахована за порушення строків поставки товару, 1 238 523,68 грн. - упущена вигода.

7.7. З умов Договору вбачається, зокрема, що усі підписані і передані факсом або електронною поштою документи, спрямовані на виконання умов цього договору, сторони визнають такими, що мають силу оригіналу (пункт 7.3).

7.8. Договір та заявка були укладені Товариством і Підприємцем у спрощений спосіб шляхом обміну сканованими копіями за допомогою електронної пошти.

У силу положень підпунктів 2.1.1 пункту 2.1, пункту 7.3 Договору, а також частини першої статті 181 Господарського кодексу України Договір та заявка мають силу оригіналу та є обов`язковими до належного виконання сторонами.

7.9. За змістом положень Договору та заявки сторони досягли згоди щодо істотних умов договору транспортного експедирування, передбачених статтею 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність".

7.10. Прийняття Підприємцем як перевізником заявки до виконання підтверджується складанням міжнародної товарно - транспортної накладної від 03.06.2021 №145, в якій містяться усі належні відомості.

Крім того, 01.06.2021 Товариство надало водієві Підприємця довіреність №7 на отримання вантажу від постачальника - товариства з обмеженою відповідальністю "Планета" (рф); про обізнаність перевізника з відомостями, зазначеними в цій довіреності, свідчить підпис водія, який міститься також в універсальному передаточному документі від 03.06.2021 №204.

7.11. Відповідно до підпункту 3.1.5 пункту 3.1 та пункту 5.6 Договору відповідальність перевізника за пошкодження або втрату вантажу визначається у розмірі вартості втраченого або пошкодженого вантажу.

7.12. Вантаж не був доставлений Підприємцем більше тридцяти днів після узгодженого терміну доставки (10.06.2021), що з огляду на вимоги частини першої статті 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, до якої України приєдналася 01.08.2006, дає підстави для висновку про його втрату. При цьому доказів доставки вантажу Товариству Підприємцем суду надано не було.

7.13. 05.05.2021 Товариством як продавцем і приватним підприємством "Фін і К" як покупцем було укладено договір поставки товару №05/05 (далі - Договір №05/05), за умовами якого продавець зобов`язувався поставити покупцю товар у строк до 15.06.2021, а покупець зобов`язувався сплатити продавцю вартість товару в день його поставки на склад покупця.

7.14. Перелік товару, що підлягав передачі Товариством покупцю, відповідає тому товару, який був предметом перевезення (міжкімнатні двері та пагонаж до них). Ціна товару - 1 238 523,68 грн.

7.15. Порушення Підприємцем як перевізником своїх зобов`язань з доставки вантажу призвело до порушення Товариством своїх зобов`язань з поставки цього товару покупцю згідно з Договором №05/05, що спричинило заподіяння Товариству збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 488 325,22 грн. (1 238 523,68 - 750 198, 46).

Наявні правові підстави для стягнення з Підприємця упущеної вигоди в розмірі 488 325,22 грн. У стягненні ж з Підприємця 750 198, 46 грн. упущеної вигоди, що становить вартість вантажу, слід відмовити, оскільки право позивача в цій частині поновлено шляхом задоволення судом вимоги позивача про стягнення з відповідача 750 198,46 грн. вартості втраченого вантажу.

Також слід відмовити у стягненні з Підприємця збитків у розмірі 61 926, 25 грн., визначених як пеня за порушення строків поставки товару згідно з Договором №05/05, які він мусить сплатити на підставі претензії від 10.07.2021 №23, оскільки дані витрати не є збитками у розумінні пункту 1 частини другої статті 22 Цивільного кодексу України.

Товариством не подано суду доказів того, що воно визнало претензію та добровільно сплатило суму 61 926,25 грн. покупцеві, а так само доказів, що свідчили б про стягнення з Товариства на користь покупця пені в зазначеній сумі.

7.16. Договір підписано Підприємцем; таке підписання і скріплення Договору печаткою Підприємець не заперечує, однак стверджує, що фактично Договір було підписано не 02.06.2021, а 07.06.2021. Проте доказів цього суду подано не було. Договір та заявка містять дату укладення 02.06.2021, і в них відсутні застереження щодо їх підписання з метою надання страховику або отримання Товариством страхового відшкодування.

7.17. Стосовно доводів Підприємця про те, що вантажне перевезення здійснювалося не на підставі Договору і заявки, а на підставі заявки - договору від 27.05.2021 №135, укладеної ФОП Щербаковим А.А. і Підприємцем за допомогою підприємця Мосійчука В.М., і сторони цієї заявки - договору здійснили обмін електронним листуванням, судами зазначено, що відповідні роздруківки електронного листування не є належними доказами у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг".

Крім того, у згаданій заявці-договорі не передбачено можливості електронного листування між сторонами цього договору, в тому числі й можливості укладання між ними договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, щодо погодження сторонами відповідних адрес для електронного листування та переліку осіб, уповноважених вести зазначене листування, зокрема фізичної особи-підприємця Мойсійчука, якого Підприємець (відповідач зі справи) визначив як особу, через яку здійснювалось листування.

7.18. До того ж діяльність ФОП Щербакова А.А. припинена 21.05.2021, а в заявці - договорі від 27.05.2021 №135 вказано, що він є підприємцем.

В Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань відсутні відомості щодо електронних адрес ФОП Щербакова А.А. і фізичної особи-підприємця Мойсійчука, що в сукупності з відсутністю обов`язкових реквізитів електронних документів додатково свідчить про неможливість ідентифікації цих осіб та підтвердження укладання згаданої заявки-договору.

Також за змістом останнього неможливо ідентифікувати відправника і отримувача вантажу, в ньому відсутній опис вантажу, не зазначені адреса і дата розвантаження.

7.19. Заявка-договір від 27.05.2021 №135 не містить усіх істотних умов про перевезення вантажу автомобільним транспортом. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що ФОП Щербаков А.А. був уповноважений діяти від імені й за дорученням відправника вантажу - товариства з обмеженою відповідальністю "Планета" чи одержувача вантажу - Товариства.

7.20. Підприємцем не доведено укладення згаданої заявки-договору. При цьому матеріалами справи (Договір, заявка, транспортна накладна, довіреність від 01.06.2021 №7) підтверджується, що Підприємець здійснював перевезення вантажу саме на виконання своїх зобов`язань перед Товариством. Доказів наявності правовідносин між Товариством і ФОП Щербаковим А.А. судам не подано, а тому відсутні підстави для висновку про те, що відповідальність за втрату вантажу має нести ФОП Щербаков А.А., а не Підприємець (відповідач у справі).

7.21. Втрата вантажу сталася внаслідок дій та недогляду за вантажем Підприємцем як перевізником.

8. Причиною спору зі справи стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення з Підприємця на користь Товариства заявлених останнім до стягнення сум.

9. Попередні судові інстанції з огляду на положення статей 22, 207,509, 525,526,530, 610, 611, 623, 629, 638, 909, 924, 929 Цивільного кодексу України, статей 181, 224, 225 Господарського кодексу України, статей 1, 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт», статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», статей 1, 4, 12, 17, 20, 23, 27 названої Конвенції та з урахуванням встановлених ними обставин справи дійшли висновку про часткове задоволення позовних вимог з підстав, наведених в судових рішеннях зі справи. У частині відмови в позові рішення та постанова попередніх судових інстанцій в даній справі не оскаржуються.

Доводи скаржника даного висновку не спростовують.

10. Так, чинне законодавство не передбачало можливості зупинення провадження апеляційним господарським судом у даній справі «до скасування воєнного стану в Україні». Згідно із статтею 122 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Розумність строків розгляду справи судом визначено як одну з основних засад (принципів) господарського судочинства (пункт 10 частини третьої статті 2 ГПК України). Це узгоджується й з вимогами частини першої статті 6 Європейської конвенції з прав людини стосовно права кожного на розгляд його справи судом у продовж розумного строку.

Також процесуальне законодавство не забороняло суду апеляційної інстанції викласти результат розгляду клопотання скаржника про зупинення розгляду справи в постанові, прийнятій по суті справи. Визначальним у даному разі є не форма процесуального документа, а його зміст.

11. Доводи скаржника про те, що фактично Договір не укладався, спростовується встановленими попередніми судовими інстанціями фактичними обставинами справи, які свідчать, що Договір містив усі істотні умови, визначені законом, і, більш того, фактично виконувався обома сторонами, що унеможливлює його оцінку судом як неукладеного.

12. За змістом частини другої статті 215 Цивільного кодексу України нікчемним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом.

Скаржником не зазначено й не обґрунтовано, яким конкретно законом встановлено недійсність укладеного сторонами Договору.

Також скаржником не зазначено, що він звертався з позовом (вимогою) про визнання Договору недійсним у судовому порядку як оспорюваного правочину (частина третя статті 215 Цивільного кодексу України).

Між тим за приписами статті 204 названого Кодексу правомірність правочину презюмується, тобто правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнається судом недійсним.

Посилання скаржника на «ч.6 ст. 216 ЦК України» недоречне. По-перше, згадана стаття не містить частини шостої. По-друге, в частині п`ятій цієї статті дійсно йдеться про можливість застосування судом наслідків недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи; проте, як вже зазначалося, скаржником не обґрунтовано, що Договір є нікчемним правочином.

Також скаржник помилково посилався у зв`язку з цим на постанову пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними». Названа постанова не є ні актом законодавства, ані постановою Верховного Суду, висновок у якій має враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина четверта статті 236 ГПК України); до того ж згадана постанова пленуму Вищого господарського суду України ґрунтувалася на нині вже не чинному положенні пункту 1 частини першої статті 83 ГПК України.

13. Доводи (аргументи) скаржника, пов`язані із встановленням фактичних обставин справи та оцінкою (дослідженням) доказів у ній, не можуть бути предметом перевірки в суді касаційної інстанції в силу імперативного припису статті 300 ГПК України, за яким цей суд не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

14. Спірні правовідносини в даній справі, як випливає із встановлених у ній попередніми судовими інстанціями фактичних обставин, підтверджених доказами, виникли (склалися) між Товариством (позивачем) і Підприємцем (відповідачем), а будь-які інші (треті) особи учасниками цих правовідносин не були, оскільки договорів щодо перевезення спірного вантажу між ними і позивачем (Товариством) не укладалося; це стосується й зазначених скаржником фізичних осіб ОСОБА_2 , ОСОБА_3 . За наявності достатніх підстав Підприємець не позбавлений права на звернення до відповідних осіб з майновими вимогами у порядку регресу.

15. Так само не належать до предмета розгляду в даній справі обставини, пов`язані з «частковим пошкодженням» (а не знищенням) вантажу, на які посилається скаржник. З цього приводу судом апеляційної інстанції вірно зазначено, що, оскільки вантаж не був доставлений за призначенням більше тридцяти днів після узгодженого терміну доставки, то в силу частини першої статті 20 згаданої Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів наявні підстави для висновку про його втрату. При цьому відповідачем не доведено в судах попередніх інстанцій факт доставки вантажу за призначенням, так само як і наявності обставин, що звільняли б його від відповідальності за незбереження вантажу.

Суд же касаційної інстанції, як вже зазначалося, не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

16. Неприйнятним є посилання скаржника про набуття позивачем незаконної вигоди за рахунок вчинення правочину шляхом обману в розумінні статті 230 Цивільного кодексу України.

Частиною першою згаданої статті передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним; обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Відповідний правочин є оспорюваним згідно з частиною третьою статті 215 названого Кодексу. Однак у матеріалах справи відсутні і скаржником не наведено відомості щодо оспорення ним певного правочину в судовому порядку.

Що ж до посилання скаржника на лист Вищого господарського суду України від 14.01.2014 № 01-06/20/2014 «Про деякі питання практики застосування господарським судом законодавства у справах, в яких заявлено вимоги про відшкодування шкоди», то він не є актом законодавства або постановою Верховного Суду, висновок у якій має враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин (частина четверта статті 236 ГПК України).

17. Посилання скаржника на умови контракту №1220, укладеного 17.11.2020 між Товариством і товариством з обмеженою відповідальністю «Планета», також не можна вважати прийнятними, оскільки, як вбачається із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, правовідносини Товариства і Підприємця регулюються Договором, а не контрактом на поставку продукції, що укладений між названими товариствами.

18. Аргументи скаржника про те, що «судами достаменно не встановлено правової природи Спірного договору» суперечать його ж (скаржника) доводам щодо неукладеності, недійсності, нікчемності цього ж Договору, про які вже зазначалося в даній постанові. Наведене свідчить про непослідовність і невизначеність правової позиції скаржника з даного питання.

19. Посилання скаржника на недотримання судом під час розгляду справи вимог закону щодо безпосереднього дослідження доказів у справі не знаходить підтвердження за матеріалами справи і змістом оскаржуваних судових рішень.

20. Також не знайшли підтвердження доводи скаржника про те, що суд дійшов невірного висновку про задоволення позову про стягнення збитків від повної, а не фактичної (реальної) вартості пошкодженого вантажу виходячи з вартості товару, визначеної у специфікації до Договору, не навів конкретних розрахунків, з яких виходив при задоволенні позову, та їх обґрунтування.

Як вже зазначалося, суди у прийнятті оскаржуваних судових рішень виходили, зокрема, з положень статті 20 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, які надавали суду підстави для висновку про втрату вантажу, у зв`язку з чим у судів не було необхідності й обов`язку з`ясовувати питання щодо пошкодження останнього, вартості такого пошкодження тощо. При цьому названа Конвенція в силу статті 11 ГПК України підлягала переважному застосуванню щодо актів національного законодавства.

21. Вказуючи на свою незгоду із заявленим до стягнення розміром упущеної (або, як ще скаржник її називає, втраченої) вигоди, Підприємець, однак, не зазначає, чи були ним подані у судах попередніх інстанцій власні розрахунки такого розміру з обґрунтуванням їх відповідними належними доказами і чи було їх досліджено (оцінено) цими судами. Поряд з тим Суд ще раз звертає увагу на відсутність у нього повноважень щодо встановлення і оцінки відповідних обставин і доказів.

22. Визначених законом процесуальних підстав для скасування оскаржуваних судових рішень не вбачається, у зв`язку з чим касаційна скарга залишається без задоволення.

23. Верховний Суд погоджується з доводами, викладеними Товариством у відзиві на касаційну скаргу, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з наведеним у цій постанові.

24. Ухвалою Верховного Суду від 22.06.2022 зупинено виконання рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2021 та постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022 у справі № 903/620/21 до закінчення їх перегляду в касаційному порядку.

Оскільки суд касаційної інстанцій за результатами касаційного перегляду даної справи дійшов висновку про залишення касаційної скарги Підприємця без задоволення, а оскаржуваних рішень попередніх судових інстанцій без змін, слід поновити виконання рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2021 та постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022.

25. Понесені відповідачем у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на відповідача, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 129, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича залишити без задоволення, а рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2021 та постанову Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022 зі справи № 903/620/21 - без змін.

2. Поновити виконання рішення господарського суду Волинської області від 27.10.2021 та постанови Північно-Західного апеляційного господарського суду від 14.03.2022 зі справи № 903/620/21.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Булгакова

Суддя Б. Львов