ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2022 року Справа № 903/620/21
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуюча суддя Коломис В.В., суддя Савченко Г.І. , суддя Крейбух О.Г.
секретар судового засідання Романець Х.В.
за участю представників сторін:
позивача - Скворцов М.О., адвокат (в режимі відеоконференції);
відповідача - не з`явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича на рішення Господарського суду Волинської області від 27 жовтня 2021 року (повний текст складено 04.11.2021) у справі №903/620/21 (суддя Якушева І.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дверна та фурнітурна дистрибуція"
до Фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича
про стягнення 2 052 703,73 грн збитків
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду Волинської області від 27 жовтня 2021 року у справі №903/620/21 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Дверна та фурнітурна дистрибуція" до Фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича про стягнення 2 052 703,73 грн збитків задоволено частково.
Присуджено до стягнення Фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дверна та фурнітурна дистрибуція" 750 198,46 грн збитків, завданих втратою вантажу; 2055,34 грн відсотків від суми компенсації; 488 325,22 грн упущеної вигоди; 18 608,69 грн витрат, пов`язаних з оплатою судового збору.
В позові про стягнення 750198, 46 грн. упущеної вигоди, 61 926,25 грн. пені відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, ФОП Смолярчук П.М. звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати та прийняти нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Обгрунтовуючи свої вимоги апелянт посилається на порушення господарським судом Волинської області норм матеріального та процесуального права, а також на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.12.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича на рішення Господарського суду Волинської області від 27 жовтня 2021 року у справі №903/620/21; призначено справу №903/620/21 до розгляду на 31 січня 2022 р. об 12:30год.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу вважає оскаржуване рішення місцевого господарського суду законним та обгрунтованим, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2022 у справі №903/620/21 розгляд апеляційної скарги відкладено на 22 лютого 2022 р. о 14:00 год.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.02.2022 у справі №903/620/21 розгляд апеляційної скарги відкладено на 14 березня 2022 р. о 12:30 год.
В судове засідання відповідач не з`явився. При цьому, від останнього на адресу апеляційного суду надійшло клопотання про зупинення провадження у справі №903/620/21 до скасування воєнного стану в Україні, а в разі відсутності підстав для зупинення, просить суд відкласти судове засідання на іншу дату.
Щодо клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до скасування воєнного стану в Україні, то колегія суддів з огляду на положення ст.227 ГПК України не вбачає підстав для його задоволення.
Щодо клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, то колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 11,12 статті 270 ГПК України, яка визначає порядок розгляду апеляційної скарги, встановлено, що суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей щодо його повідомлення про дату, час і місце судового засідання, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки будуть визнані судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Як вбачається з матеріалів справи, позиція Фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича викладена безпосередньо у розглядуваній апеляційній скарзі. Крім того, ухвалою апеляційного суду від 22 лютого 2022 року рогляд справи за клопотанням відповідача було відкладено для надання можливості новому представнику апелянта ознайомитись з матеріалами справи. Після ознайомлення новим представником відповідача - адвокатом Їжак О.І. з матеріалами справи, останнім будь-яких пояснень, в тому числі, письмових суду апеляційної інстанції надано не було.
Також, відповідач (або його уповноважений представник), бажаючи взяти участь у судовому засіданні 14.03.2022, у відповідності до приписів ст.197 ГПК України мав право взяти участь у даному судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, проте відповідного клопотання відповідачем заявлено не було.
Оскільки всі учасники провадження у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, при цьому явка учасників судового процесу обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, колегія суддів, враховуючи те, що суди у період воєнного стану не припинили свою діяльність та продовжують здійснювати правосуддя, а позиція відповідача викладена безпосередньо у розглядуваній апеляційній скарзі, вважає за можливе розглянути справу в даному судовому засіданні за відсутності останнього.
Безпосередньо в судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги та доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, вважає, що у задоволенні вимог апеляційної скарги слід відмовити, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін.
При цьому колегія суддів виходила з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 02 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дверна та фурнітурна дистрибуція" (відправник/позивач) та фізичною особою-підприємцем Смолярчуком Петром Миколайовичем (перевізник/відповідач) у спрощений спосіб було укладено договір надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №02/06/2021 (далі - договір) шляхом обміну його сканованими копіями за допомогою електронної пошти.
Відповідно до п.1.1. договору, перевізник зобов`язався здійснити організацію доставки вантажів власними автомобілями на підставі транспортних заявок відправника, а відправник зобов`язався сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Пунктом 1.2. договору передбачено, що, організовуючи перевезення вантажів, сторони керуються договором, Законом України "Про транспорт" від 10.11.1994 № 232/94-ВР, Цивільним кодексом України, Женевською Конвенцією про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах (КДПВ) від 19.05.1956 і Протоколом до неї від 05.07.1978 (надалі - Конвенція), Митною конвенцією про перевезення вантажів із застосуванням книжки МДП від 14.11.1975, Статутом автомобільного транспорту Української PCP, затвердженого постановою Ради Міністрів Української PCP від 27.06.1969 № 401, Правилами перевезень вантажів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363.
Згідно з п.п. 2.1..1 п. 2.1. договору відправник зобов`язався надати перевізнику оригінал або факс-копію транспортної заявки з підписом відповідальної особи та печаткою на здійснення міжнародного (міжміського) перевезення вантажів із зазначенням наступної інформації: маршрут, найменування вантажу, митне оформлення, кількість автомобілів, дата, час і адреса завантаження, дані відправника, контактної особи при завантаженні, адреса вивантаження і дата і адреса вивантаження, дані одержувача, контактної особи при розвантаженні, вартість послуг.
Відповідно до п.3.1. договору перевізник зобов`язаний:
- в узгоджені терміни забезпечити подачу під завантаження транспортного засобу, придатного для здійснення міжнародних (міжміських) перевезень, відповідного вимогам заявки (п.п. 3.1.1 п. 3.1 договору);
- своєчасно (перед завантаженням) подавати необхідні документи (TIR, CMR, ТТН) свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ, код ЄДРПОУ перевізника, копію паспорта водія і т.д. (п.п. 3.1.2 п. 3.1 договору);
- слідкувати за правильністю завантаження, приймаючи вантаж у цілій упаковці і за кількістю місць, робити відповідні відмітки в ТТН (CMR) (п.п. 3.1.3 п. 3.1 договору);
- перевіряти правильність зроблених в провізних документах записів щодо числа вантажних місць, їх маркування та нумерації (п.п. 3.1.4 п. 3.1 договору);
- вжити усіх заходів щодо забезпечення схоронності вантажу, що перевозиться. Відповідальність перевізника визначається у розмірі вартості втраченого або пошкодженого вантажу у разі його пошкодження або втрати (п.п. 3.1.5 п. 3.1 договору);
- інформувати відправника про вимушені затримки транспортних засобів у дорозі, аварії та інші непередбачені обставини, що перешкоджають своєчасній доставці вантажів (п.п. 3.1.6 п. 3.1. договору);
- виконувати інші доручення відправника, які не суперечать Правилам перевезень вантажів, цьому договору, пов`язані з додатковими умовами за замовленням на транспортно-експедиційне обслуговування і відображені в узгодженій і підписаній сторонами заявці, яка є невід`ємною частиною цього договору (п.п. 3.1.7 п. 3.1. договору);
- разом з оригіналами рахунку, акту виконаних робіт та податковою накладною перевізник повинен надати відправнику оригінал накладної CMR, завіреної одержувачем вантажу (п.п. 3.1.8 п. 3.1. договору).
На виконання п.п. 2.1.1. п. 2.1. та п.п. 3.1.7. п. 3.1. договору відправник та перевізник у спрощений спосіб уклали транспортну заявку від 02.06.2021 до договору (далі - заявка) шляхом обміну сканованими копіями за допомогою електронної пошти.
У заявці сторони узгодили наступні умови конкретного перевезення вантажу:
- вантаж: міжкімнатні двері та погонаж, а саме: дверні полотна та погонажні вироби до них, вага брутто 18 227, 318 кг, 1083 місця;
- маршрут, транскордонні переходи, контактні особи: м. Новосибірськ, вул. Сибіряків-Гвардійців, 49/3, Росія (контактна особа: ОСОБА_1, тел.: НОМЕР_5) - м. Київ, Харківське шосе, 201/203, Україна (контактна особа: ОСОБА_2, тел.: НОМЕР_1 );
- автотранспорт: Renault Magnum, державний номер НОМЕР_2 , причіп, державний номер НОМЕР_3 , водій ОСОБА_3;
- дата завантаження: 03.06.2021;
- дата розвантаження: 10.06.2021;
- додаткові послуги: на завантаження та замитнення 24 години, на розмитнення та розвантаження 24 години;
- вартість послуг: 57 000 грн;
- строк, умови оплати вартості послуг та додаткових витрат: згідно з договором.
Листом від 11.06.2021 вих. № 21 ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція" звернулось до ФОП Смолярчук П.М. із запитом щодо недоставки вантажу в обумовлений строк - 10.06.2021 за адресою: Україна, м. Київ, Харківське шосе, 201/203, та просив повідомити впродовж 3-ох робочих днів: причину, згідно з якою довірений перевізнику вантаж не був доставлений в обумовлений термін (10.06.2021); місцезнаходження вантажу на даний час; дані страхової компанії у разі, якщо відповідальність перевізника за збереження вантажу була застрахована (а.с.64, т.1).
Однак, вказаний запит залишений ФОП Смолярчук П.М. без відповіді та належного реагування, що є порушенням зобов`язань, передбачених п.п.3.1.6. п.3.1. договору: інформувати відправника про вимушені затримки транспортних засобів у дорозі, аварії та інші непередбачені обставини, що перешкоджають своєчасній доставці вантажів.
Разом із вказаним запитом ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція" надіслало ФОП Смолярчук П.М. два екземпляри договору надання транспортних послуг та транспортної заявки для підписання. Вказані документи були отримані відповідачем 17.06.2021, що підтверджується підписом в повідомленні про вручення поштового відправлення за номером 6500907073194. Однак, після отримання документів ФОП Смолярчук П.М. не було підписано вказаних документів та не повернуто їх відправнику.
Крім того, з метою досудового врегулювання спірних правовідносин ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція" звернулося до ФОП Смолярчук П.М. з претензію №1 від 25.06.2021, в якій вимагало невідкладно повідомити про стан вантажу, перевезення якого передбачено договором та заявкою, повідомити про причини невиконання зобов`язань, а у разі невиконання зобов`язань - перерахувати ДФД суму збитків у розмірі вартосіт втарченого вантажу, що станом на 25.06.2021 складає 773 954,51 грн (т.1, а.с. 68-81).
У відповіді на претензію від 13.07.2021 ФОП Смолярчук П.М. повідомив ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція", що претензія останнього була скерована до фізичної особи-підприємця Щербакова А.А., який є суб`єктом надання експедиторської послуги, та залучив його, як перевізника, до перевезення вантажу ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція". ФОП Смолярчук П.М. наголошує на тому, що відповідальність за вантаж перед ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція" має нести саме ФОП Щербаков А.А. на підставі укладеного з ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція" договору транспортного експедирування. Також ФОП Смолярчук П.М. у претензії заперечує підписання з ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція" договору транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №02/06/2021 від 02.06.2021. Крім того зазначає, що вантаж був пошкоджений в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у зв`язку з чим він неодноразово звертався до ФОП Щербакова А.А. з проханням замінити транспортний засіб (т.1, а.с. 82-85).
Враховуючи викладене, ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція" посилаючись на те, що будь-яких договорів з ФОП Щербаковим А.А. не укладало, звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з ФОП Смолярчук П.М. збитків в розмірі 2 052 703,73 грн, з яких 750 198,46 грн - збитки, завдані втратою вантажу, 2 055,34 грн - 5% річних, 61 926,25 грн - пеня, нарахована за порушення строків поставки товару, 1 238 523,68 грн - упущена вигода.
Місцевий господарський суд, розглянувши подані позивачем документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини, прийшов до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно з ч.1 ст.181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Зі змісту п.7.3. договору вбачається, що усі підписані і передані факсом або електронною поштою документи, спрямовані на виконання умов цього договору, сторони визнають такими, що мають силу оригіналу.
Як вбачається з матеріалів справи, договір та заявка були укладені між позивачем і відповідачем у спрощений спосіб шляхом обміну сканованими копіями за допомогою електронної пошти.
Враховуючи положення п.п. 2.1.1. п. 2.1., п. 7.3. договору та ч.1 ст.181 ГК України, договір та заявка мають силу оригіналу та є обов`язковими до належного виконання як позивачем, так і відповідачем.
Відповідно до ст.929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням (ч.1 ст.929 ЦК України).
Положення ЦК України щодо транспортного експедирування поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником (ч.2 ст.929 ЦК України).
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами (ч.3 ст.929 ЦК України).
Згідно зі ст.1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" транспортно-експедиторська діяльність визначається як підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування.
З аналізу змісту положень договору та заявки можна дійти висновку, що позивач і відповідач досягнули згоди щодо істотних умов договору транспортного експедирування, передбачених ст. 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", а саме: відомості про сторони договору (найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України) зазначені в довіреності, заявці та договорі; вид послуги експедитора зазначені в довіреності, заявці та договорі; вид та найменування вантажу зазначений в заявці; права, обов`язки сторін визначені законом та зазначені в договорі; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили визначена законом та зазначена в договорі; розмір плати експедитору зазначений в заявці, рахунку та акті; порядок розрахунків зазначений в заявці та договорі; пункти відправлення та призначення вантажу зазначений в заявці; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта визначені у заявці та договорі; строк (термін) виконання договору зазначений в заявці та договорі.
З умов п.п.3.1.2. п.3.1. договору та ст.9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" також вбачається, що перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.
Такими документами можуть бути, зокрема, міжнародна автомобільна накладна (CMR).
Відповідно до ст.1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів (надалі - Конвенція), до якої Україна приєдналася 01.08.2006, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.
Згідно зі ст.4 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної. Відсутність, неправильність чи утрата вантажної накладної не впливають на існування та чинність договору перевезення, до якого й у цьому випадку застосовуються положення цієї Конвенції.
Аналогічне положення містить ч.3 ст.909 ЦК України, відповідно до якої укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Факт прийняття відповідачем, як перевізником, заявки до виконання підтверджується складанням міжнародної товарно - транспортної накладної №145 від 03.06.2021 (CMR), в якій містяться наступні відомості:
- відправник: ТОВ "Планета", 630088, Новосибірська обл., м. Новосибірськ, вул. Сибіряків-Гвардійців, 49/3, поверх 2 (графа 1);
- отримувач: ТОВ "Дверна та Фурнітурна Дистрибуція", Україна, 65101, Одеська обл., м. Одеса, вул. Космонавта Комарова, 10, офіс 117 (графа 2);
- місце розвантаження: м. Київ, Україна (графа 3);
- місце та дата завантаження: м. Новосибірськ, Росія, 03.06.2021 (графа 4);
- вантаж: двері міжкімнатні дерев`яні, облицьовані декоративними плівками, погонажні вироби, 1083 місця, вага брутто 18 277,318 кг, об`єм 41,389 м. куб. (графа 6-9);
- оголошена вартість вантажу: 2 035 651,00 руб. (графа 13);
- умови оплати: FCA - м. Новосибірськ (графа 15);
- перевізник: ОСОБА_4, АДРЕСА_1, тел.: НОМЕР_4 (графа 16);
- підпис і штамп відправника (графа 22).
- підпис і штамп перевізника (графа 23).
Крім того, 01.06.2021 позивач надав водію перевізника - ОСОБА_3 довіреність №7 на отримання вантажу від постачальника - Товариства з обмеженою відповідальністю "Планета" (Російська Федерація). Про обізнаність перевізника з відомостями, зазначеними у цій довіреності, свідчить підпис водія, який також міститься в універсальному передаточному документі №204 від 03.06.2021.
Відповідно до ч.2 ст.642 ЦК України, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що шляхом підписання відповідачем міжнародної товарно - транспортної накладної, довіреності та універсального передаточного документа, останнім вчинено конклюдентні дії, які дають підстави для висновку про підтвердження та укладення відповідачем договору та заявки та взяття на себе обов`язків із доставки вантажу позивачу в узгоджені сторонами строки.
Таким чином, між позивачем та відповідачем виникли правовідносини з транспортного експедирування та перевезення вантажів згідно з умовами договору та заявки, що підтверджується підписаною відповідачем міжнародною товарно - транспортною накладною, довіреністю № 7 від 01.06.2021, універсальним передаточним документом.
Відповідно до положень ст.22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Підставою для відшкодування збитків є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Як встановлено судами обох інстанцій, у діях відповідача наявні усі елементи господарського правопорушення, а саме:
- протиправна поведінка відповідача полягає у невиконанні ним договору та заявки, за якими він був зобов`язаний доставити вантаж позивачу до 10.06.2021, але не доставив його;
- наявні збитки, заявлені позивачем;
- причинний зв`язок між протиправними діями відповідача і шкодою, заподіяною відповідачем невиконанням умов договору, заявки;
- вина відповідача презюмується в силу ч.2 ст.924 ЦК України (перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження прийнятих до перевезення вантажу, багажу, пошти у розмірі фактичної шкоди, якщо не доведе, що це сталося не з його вини) та полягає у невиконанні умов договору, заявки.
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов`язковим до виконання сторонами.
Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст.526 ЦК України).
Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст.610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків (ст.611 ЦК України).
Відповідно до п.п.3.1.5. п.3.1. та п.5.6. договору, відповідальність перевізника за пошкодження або втрату вантажу визначається у розмірі вартості втраченого або пошкодженого вантажу.
Згідно з п.2.3. контракту №1220 від 17.11.2020 (в редакції додаткової угоди № 3 від 25.03.2021) постачання здійснюється автомобільним транспортом на умовах FCA м. Новосибірськ, Російська Федерація, згідно з Міжнародними правилами тлумачення торгових термінів "Інкотермс" 2020 року, з наступних складів: адреса складу відвантаження: 630088, Російська Федерація, Новосибірськ, вул. Сибіряків-Гвардійців, буд. 49/3; зобов`язання продавця (Товариства з обмеженою відповідальністю "Планета" (Російська Федерація)) з постачання вважаються виконаними, а всі ризики, включаючи випадкову втрату або пошкодження товару, вважаються такими, що перейшли від продавця - до покупця з моменту передачі товару продавцем покупцеві (його представнику) або першому вантажоперевізнику на умовах п. 2.3.
Зі змісту п.2.6. контракту № 1220 від 17.11.2020 право власності на товар переходить до покупця в момент передачі товару першому перевізнику. Ризик випадкової втрати, загибелі або пошкодження вантажу за час його транспортування приймає на себе власник.
Відповідно до ч.3 ст.12 Конвенції, право розпорядження вантажем належить одержувачу з моменту складання вантажної накладної, якщо у вантажній накладній відправником зроблена відповідна позначка.
Зі змісту графи 15 міжнародної товарно - транспортної накладної вбачається, що відправником зроблена позначка про умови поставки товару - FCA - м. Новосибірськ, що свідчить про обізнаність перевізника щодо переходу права розпорядження вантажем до позивача з моменту передачі товару перевізнику.
Згідно зі ст.17 Конвенції перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Той факт, що вантаж не був доставлений протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну або за відсутності узгодженого терміну, протягом шістдесяти днів із дня прийняття вантажу перевізником, є безперечним доказом втрати вантажу і особа, яка має право пред`явити претензію, може на цій підставі вважати його загубленим (ч.1 ст.20 Конвенції ).
Як встановлено судами обох інстанцій, вантаж не був доставлений відповідачем більше тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну доставки - 10.06.2021, що в свою чергу з огляду на вимоги ч.1 ст.20 Конвенції дає підстави для висновку про його втрату. При цьому, доказів доставки вантажу позивачу відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було.
За таких обставин, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що відповідач зобов`язаний нести цивільно - правову відповідальність перед позивачем.
Відповідно до ч.1 ст.23 Конвенції, якщо відповідно до положень Конвенції перевізник зобов`язаний компенсувати повну або часткову втрату вантажу, така компенсація розраховується на підставі вартості вантажу в місці і під час прийняття його для перевезення Міжнародною товарно - транспортною накладною, доданими до неї документами згідно з графою 5, зокрема, копією контракту №1220 від 17.11.2020, специфікацією №19 від 03.06.2021, копією інвойсу № 65 від 03.06.2021, копією універсального передаточного документа, копією пакувального листа від 03.06.2021, копією експортної митної декларації А10620010/030621/0114255 від 04.06.2021 підтверджується вартість вантажу у розмірі 2 035 651,00 рублів, що за курсом Національного банку України станом на 15.07.2021 становить 750 198,46 грн.
У відповідності до ст.27 Конвенції, позивач має право вимагати сплати відсотків на компенсацію, що підлягає сплаті. Такі відсотки, обраховані із розрахунку п`яти відсотків річних, накопичуються з дня надсилання перевізнику письмової претензії або, якщо така претензія не пред`являлась, з дня початку розгляду позову.
Якщо суми, які використовуються для розрахунку компенсації, виражені у валюті країни, в якій пред`явлена вимога щодо сплати, конвертація здійснюється за валютним курсом, який застосовується у день і в місці виплати відшкодування.
Оскільки матеріалами справи підтверджено те, що вантаж не був доставлений відповідачем протягом тридцяти днів після закінчення узгодженого терміну, що згідно вимог ч.1 ст.20 Конвенції є беззаперечним доказом втрати вантажу, та зважаючи, що п.п. 3.1.5, 5.6 договору та ст.17 Конвенції за втрату вантажу передбачена майнова відповідальність, то позовні вимоги в частині стягнення з відповідача збитків в сумі 750 198,46 грн, визначених як розмір вартості втраченого вантажу, та 2055,34 грн відсотків, нарахованих на суму компенсації, правомірно задоволені судом першої інстанції на підставі ст.ст. 509, 525, 526, 530, 909, 924 ЦК України.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з ФОП Смолярчук П.М. збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 1 238 523,68 грн, то колегія суддів зазначає наступне.
Положеннями статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Визначення категорії збитків наводиться також у частині другій статті 224 Господарського кодексу України, відповідно до якої під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також неодержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
При цьому, неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення.
Пред`явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов`язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а могли б бути ним реально отримані при належному виконанні зобов`язання.
Тобто, вимагаючи відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу.
Натомість, наявність теоретичного обґрунтування можливості отримання доходу не є підставою для його стягнення.
Водночас, важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, завданими потерпілій особі. Позивачу в цій категорії справ слід довести в порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 13, статей 74, 76-77 Господарського процесуального кодексу України, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.
Неодержаний дохід (упущена вигода) - це рахункова величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб`єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив правопорушення. Якщо ж кредитор не вжив достатніх заходів, щоб запобігти виникненню збитків чи зменшити їх, шкода з боржника не стягується.
Отже, на позивача покладений обов`язок доведення факту спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою, яка заподіяна у розмірі, заявленому позивачем.
Так, у постанові Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/7511/20 зазначається, що тлумачення змісту ч.2 ст.22 ЦК України, ч.2 ст.224, ст.225 ГК України свідчить, що упущена вигода, будучи складовою поняття збитки, на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.
У ч.3 ст.623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.
Аналогічного змісту норми щодо ціни містять ч.ч. 3,4 ст.225 ГК України, яким визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.
Водночас аналіз змісту положень ЦК України та ГК України свідчить про відсутність в них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.
Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, обумовлену низкою факторів, що зумовлено, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.
Тож у з`ясуванні критеріїв, яким слід керуватися при визначені (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, слід зважати на сутність правової природи категорії упущена вигода, принципи на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.
Позивач зауважує, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/господарського обороту.
Тому при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.
При цьому, звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.
Як встановлено судами обох інстанцій, 05.05.2021 між ТОВ "Дверна та фурнітурна дистрибуція" (продавець) та Приватним підприємством "Фін і К" (покупець) був укладений договір поставки товару №05/05, згідно з п.3.3 якого продавець зобов`язувався поставити покупцю товар у строк до 15.06.2021, а покупець зобов`язувався сплатити продавцю вартість товару в день його поставки на склад покупця.
Відповідно до специфікації №1 від 06.05.2021 до Договору №05/05 та рахунку на оплату №00000000128 від 06.05.2021 перелік товару, що підлягав передачі позивачем покупцю, відповідає тому товару, який був предметом перевезення (міжкімнатні двері та погонаж до них), що зазначений у міжнародній автомобільній накладній (CMR), специфікації № 19 від 03.06.2021, інвойсі № 65 від 03.06.2021, УПД, а також пакувальному листі від 03.06.2021.
Ціна товару згідно з рахунком на оплату №00000000128 від 06.05.2021 становить 1 238 523,68 грн.
З наведеного вбачається, що порушення відповідачем, як перевізником, своїх зобов`язань з доставки вантажу позивачу призвело до порушення останнім своїх зобов`язань з поставки цього товару покупцю згідно договору №05/05, що спричинило заподіяння позивачу збитків у вигляді упущеної вигоди у розмірі 488 325,22 грн (1 238 523,68 - 750 198, 46).
Враховуючи те, що в діях відповідача наявний склад господарського правопорушення, а також враховуючи наявність належних доказів на підтвердження можливості реального отримання позивачем доходів у розмірі 488 325,22 грн у разі належного виконання відповідачем своїх зобов`язань з доставки вантажу, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача упущеної вигоди у розмірі 488 325,22 грн. При цьому, у стягненні з відповідача 750 198, 46 грн упущеної вигоди, що становить вартість вантажу, суд першої інстанції відмовив правомірно, оскільки право позивача в цій частині поновлено шляхом задоволення судом вимоги позивача про стягнення з відповідача 750 198,46 грн вартості втраченого вантажу.
Також колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в стягненні з ФОП Смолярчук П.М. збитків в розмірі 61 926,25 грн, визначених як пеня за порушення строків поставки товару згідно договору №05/05 від 05.05.2021, що є витратами, які він мусить сплатити на підставі претензії №23 від 10.07.2021, оскільки дані витрати не є збитками в розумінні п.1 ч.2 ст.22 ЦК України.
Позивачем не надано суду доказів про те, що він визнав претензію та добровільно сплатив суму коштів в розмірі 61 926,25 грн покупцю, як і не надано доказів, які б свідчили про звернення покупця з позовом до суду про стягнення з нього пені в розмірі 61 926,25 грн, про прийняття судом рішення, яке б набрало законної сили, про стягнення з нього на користь покупця пені в розмірі 61 926,25 грн, тобто доказів виникнення у позивача обов`язку сплати пені та саме в такому розмірі - 61 926,25 грн.
Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
В п.7.3. договору надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №02/06/2021 сторони узгодили, що усі підписані і передані факсом або електронною поштою документи, спрямовані на виконання умов цього договору, сторони визнають такими, що мають силу оригіналу.
Як вбачається, договір надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №02/06/2021 підписано відповідачем. Факт підписання договору відповідачем, скріплення його печаткою, скаржник не заперечує, проте стверджує, що фактично договір було підписано не 02.06.2021, а 07.06.2021.
Оглядом копії договору надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №02/06/2021 встановлено, що на ньому міститься дата його укладення - 02.06.2021.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказів на підтвердження доводів про укладення договору 07.06.2021, а не 02.06.2021, відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду надано не було. Договір та заявка містять дату укладання 02.06.2021 та не містять будь-яких застережень щодо їх підписання з метою надання страховику або отримання позивачем страхового відшкодування.
Щодо доводів скаржника про те, що вантажне перевезення здійснювалось не на підставі договору надання транспортних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом №02/06/2021 від 02.06.2021 і транспортної заявки від 02.06.2021, а на підставі заявки - договору №135 від 27.05.2021, укладеної між підприємцем Щербаковим А.А. і підприємцем Смолярчуком П.М. (т.1, а.с.149), укладеної за допомогою підприємця Мосійчука В.М., якими сторони заявки - договору обмінялися електронною поштою, то колегія суддів зазначає, що надані відповідачем роздруківки електронного листування не є належними доказами у справі, оскільки не відповідають вимогам Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг": не містять електронного підпису або підпису, прирівняного до власноручного підпису, який є обов`язковим реквізитом електронного, документа, що унеможливлює ідентифікацію відправника повідомлення, зміст такого документу (у т.ч. вкладені файли) не захищений від внесення правок та викривлення.
Про те, що роздруківка електронного листування не може вважатися електронним документом у розумінні ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", оскільки відсутній електронний підпис, який є обов`язковим реквізитом електронного документа дійшов висновку Верховний Суд у постанові від 11.06.2019 у справі №904/2882/18.
Крім того, колегією суддів береться до уваги те, що у заявці-договорі №135 від 27.05.2021, на яку посилається відповідач як на доказ договірних відносин між ним і ФОП Щербаковим А.А., не передбачено можливості електронного листування між сторонами цього договору, в тому числі й можливості укладання між ними договору за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, щодо погодження сторонами відповідних адрес для електронного листування та переліку осіб, уповноважених вести зазначене листування, й, зокрема, ФОП Мойсійчука, на якого посилався відповідач як на особу, через яку здійснювалось листування.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 15.04.2021 у справі №910/8554/20, від 24.09.2019 у справі №922/1151/18, від 28.12.2019 у справі №922/788/19.
Крім того, згідно з витягом Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань діяльність ФОП Щербакова А.А. припинена 21.05.2021 на підставі його власного рішення, а в заявці - договорі №135 від 27.05.2021 вказано, що він є підприємцем.
У ЄДР відсутні відомості щодо електронної адреси підприємця Щербакова А.А. та ФОП Мойсійчука, що в сукупності з фактом відсутності обов`язкових реквізитів електронних документів додатково свідчить про неможливість ідентифікації цих осіб та належного підтвердження факту укладання заявки-договору № 135 від 27.05.2021.
Також зі змісту заявки-договору №135 від 27.05.2021 неможливо ідентифікувати відправника та отримувача вантажу, відсутній опис вантажу, не зазначена адреса та дата розвантаження.
Згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст.50 Закону України "Про автомобільний транспорт", договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі (договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є: найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; умови та термін перевезення; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення; інші умови, узгоджені сторонами.
Як вбачається, заявка-договір №135 від 27.05.2021 не містить всіх істотних умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом. Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що підприємець Щербаков А.А. був уповноважений діяти від імені і за дорученням відправника вантажу ТОВ "Планета" чи одержувача вантажу - позивача.
Таким чином, відповідач не довів належними та допустимими доказами факт укладення заявки-договору №135 від 27.05.2021. При цьому, матеріалами справи (договір, заявка, МТТН, довіреність №7 від 01.06.2021) підтверджується, що відповідач здійснював перевезення вантажу на виконання зобов`язань саме перед позивачем.
Жодних доказів, які б свідчили про наявність правовідносин між позивачем і підприємцем Щербаковим А.А., ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не подано, з огляду на що відсутні підстави для висновку про те, що відповідальність за втрату вантажу має нести підприємець Щербаков А.А., а не відповідач.
Щодо доводів скаржника про те, що часткове ушкодження вантажу відбулось внаслідок обставин, яким він не міг запобігти, а відтак перевізник звільняється від відповідальності, то колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1-5 ст.17 Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.
Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.
Перевізник не звільняється від відповідальності з причини несправності транспортного засобу, яким він користувався для виконання перевезення, або з причини дій або недогляду особи, у якої був найнятий транспортний засіб, або агентів і службовців останньої.
За умови дотримання пунктів 2 - 5 статті 18 Конвенції, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата чи ушкодження вантажу є наслідком особливого ризику, нерозривно пов`язаного з однією чи декількома з перерахованих нижче обставин: з використанням відкритих безтентових транспортних засобів, використання було погоджене і чітко зазначене у вантажній накладній; з відсутністю чи дефектами упаковки у випадках, коли перевозяться без упаковки чи без належної упаковки, за своєю природою піддаються псуванню чи пошкодженню; з обробкою, навантаженням, складуванням чи вивантаженням вантажу відправником або одержувачем, чи особами, які діють від імені відправника або вантажоодержувача; з природними властивостями деяких вантажів внаслідок яких вони піддаються повній або частковій втраті чи пошкодженню, зокрема, внаслідок поломки, корозії, гниття, усушки, нормального витоку або дії молі чи шкідників; з недостатністю або неадекватністю маркування чи нумерації вантажних місць; з перевезенням худоби.
Якщо відповідно до цієї статті перевізник не несе жодної відповідальності за деякі обставини, що викликали втрату, ушкодження або затримку, то він несе відповідальність лише в тій мірі, у якій обставини, за які він відповідає згідно цієї статті, сприяли виникненню втрати, ушкодження або затримки.
Аналіз зазначених положень Конвенції, фактичні обставини справи, встановлені судами обох інстанцій, дають підстави для висновку про відсутність правових підстав для звільнення відповідача від відповідальності перед позивачем за втрату вантажу, оскільки втрата вантажу сталася внаслідок дій та недогляду вантажу відповідачем, як перевізником.
Відповідно до ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Натомість, скаржником не подано судовій колегії належних та достатніх доказів, які стали б підставою для скасування рішення місцевого господарського суду. Посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору.
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду Волинської області ґрунтується на матеріалах і обставинах справи, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому відсутні правові підстави для його скасування.
Керуючись ст.ст. 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Смолярчука Петра Миколайовича залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Волинської області від 27 жовтня 2021 року у справі №903/620/21 залишити без змін.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому статтями 287-289 ГПК України.
4. Справу №903/620/21 повернути Господарському суду Волинської області.
Повний текст постанови складений "22" березня 2022 р.
Головуюча суддя Коломис В.В.
Суддя Савченко Г.І.
Суддя Крейбух О.Г.
